Дипломная работа: Праця державних службовців: організація, оплата, ефективність

1.4      Ефективність діяльності державних службовців та методи її оцінки

Політичне та економічне реформування нашого суспільства залежить від суттєвого підвищення ефективності функціонування державного апарату. Підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади та якост реалізації ними державних функцій та завдань, надання державних послуг є метою Програми розвитку державної служби в Україні на 2005–2010 роки. Аналіз науково літератури, аналітичних та експертних розробок свідчить, що єдиного системного підходу до тлумачення поняття оцінки ефективності, її сутності та значення не снує. Не створено поки й прийнятної нормативно-правової бази оцінки ефективності, відсутні чіткі критерії, показники і процедури оцінки ефективності, а в практиці діяльності кадрових та інших підрозділів державних органів панує вузьке розуміння оцінки ефективності й результативності. У кадрових відділах також відсутні й аналітичні підрозділи, які б спеціально займалися аналізом та оцінкою ефективності. На цей час оцінка ефективност рунтується майже цілком на формальних показниках і здійснюється в більшост випадків у формі атестації.

Така система сприймається державними службовцями як проста формальність, практично не впливає на оплату їхньої праці. Завданням державних органів і зокрема галузі науки "Державне управління" є чітке і предметне визначення об'єктів, методів і процедур оцінки ефективності діяльності державних службовців, визначення чітких критеріїв і показників такої оцінки.

Метою цього дослідження є визначення підходів до оцінки діяльності державних службовців з урахуванням такого критерію, як якість державного управління.

Оцінка ефективності діяльності державних службовців – це процес, спрямований на визначення внеску цих службовців відповідно до їхньо компетенції у досягнення цілей і завдань органу державної влади. Як правило, процес оцінки ефективності містить у собі такі елементи:

-          встановлення чітких стандартів діяльності для кожної посади критеріїв оцінки ефективності цієї діяльності в посадових інструкціях державних службовців;

-          вироблення процедури оцінки ефективності діяльност (періодичність, методи оцінки);

-          безпосередню оцінку ефективності діяльності за обраним методом;

-          обговорення результатів оцінки з працівником;

-          ухвалення рішення за результатами оцінки і документування оцінки.

Метою оцінювання є визначення шляхів для покращення роботи апарату конкретного державного службовця, а також визначення форм і обсягів заохочення державних службовців для поліпшення якості результатів їх діяльності. Оцінка ефективності діяльності держслужбовців базується на принципах:

-          обліку специфіки об'єкта оцінки (оцінка не тільки економічної, але й соціальної ефективності);

-          визначення результатів діяльності державного службовця на основ його посадових обов'язків і функцій органу державної влади;

-          використання двосторонньої шкали оцінки результатів діяльності;

-          локальності критеріїв оцінки ефективності діяльності;

-          використання коефіцієнтів трудового внеску працівників.

Об'єктом оцінки є ефективність діяльності державного службовця, яку в науковій літературі прийнято класифікувати за специфікою результатів, що досягаються в процесі цієї діяльності. Є два види ефективност управлінської діяльності – економічна і технічна (управлінська, організаційна, функціональна). Загалом ефективність можна визначити як співвідношення досягнутих результатів і витрачених на це ресурсів. Відповідно, щоб оцінити ефективність, необхідно за заздалегідь обраними критеріями і показниками оцінити результати (наприклад, у приватному секторі економіки – прибуток), потім – витрачені на це ресурси, а потім співвіднести їх. Однак стосовно діяльності державного службовця така схема не може бути повноцінно застосована у зв'язку зі специфікою управлінської діяльності в публічній сфері.

Витрачені ресурси як об'єкт оцінки щодо одержання управлінського результату можуть мати матеріальні, організаційні, інформаційн чи інші ознаки виміру. Як правило, значну частину витрат органів державно влади складають затрати праці. Оцінка витрат є найбільш простим методом оцінки ефективності. Проте методи оцінки за витратами не дозволяють одержати об'єктивної інформації про стан і зміну об'єкту управління. Це формальний метод, що використовується в розвинутих країнах світу головним чином для оцінки внутрішньої організаційної діяльності. Стосовно оцінки діяльності державних органів і державних службовців методи оцінки витрат поступово витісняються методами оцінки за результатами. [33]

Результат діяльності державного службовця як об'єкт оцінки може виступати в таких формах, що дуже складно оцінити у співвідношенні з витраченими ресурсами, оскільки результат може мати не тільки економічн наслідки, але й певне соціальне, політичне, соціально-психологічне значення для суспільства.

З метою визначення якості та ефективності виконання державною службою своїх зобов'язань (програм, завдань, заходів і т. ін.) використовуються такі види індикаторів:

-          ндикатори витрат визначаються на основі обсягу фінансових, кадрових та інших ресурсів, які використовуються для виконання конкретних програм чи для надання певних послуг (зазвичай ці витрати розраховуються у раз підготовки фінансового обґрунтування та подання бюджету);

-          ндикатори результатів/обсягів роботи визначаються на основ розрахунку одиниць виробленої продукції чи наданих послуг і обсягу робочого навантаження або отриманих послуг;

-          ндикатори результатів/ефективності визначаються на основ результатів функціонування (включаючи якість) державної служби (за словами американського спеціаліста в галузі цивільної служби Р. Епстейна, вимірювання ефективності – це метод перевірки, наскільки адекватно відображаються та задовольняються урядом громадські цілі та інтереси);

-          ндикатори ефективності/рентабельності визначаються як співвідношення кількості виконаних робіт чи наданих послуг до їх вартості в грошових одиницях чи людино-годинах;

-           індикатори продуктивності поєднують у собі характеристики продуктивності та ефективності, наприклад, "кількість метрів дороги, відремонтовано протягом однієї години роботи" означає продуктивність, а "частина дороги, відремонтованої належним чином" (тобто така, що експлуатується без повторного ремонту протягом встановленого строку) відображає ефективність.

З метою підвищення професійної компетентності та відповідальності державних службовців за доручену справу в багатьох західних країнах широко застосовується система оцінок (атестації) виконавчої діяльност державних службовців.

Загальновідома традиційна система атестації керівників фахівців з використанням кількісного рейтингового підходу до оцінки професійних, ділових і особистісних якостей персоналу із застосуванням соціологічного апарату. Найбільш характерною для цього напряму  методика, розроблена Є. Дорошенко.

Оцінку ділових і особистісних якостей працівників Є. Дорошенко пропонує проводити за напрямами: трудові якості, організаторськ здібності, компетентність, особистісні якості, психологічна сумісність із колективом. Оскільки за своєю значимістю ці напрями неоднакові, кожен з них наділяється визначеною "вагою". Характерно, що показники, як підлягають оцінці, мають значний перетин з наведеними вище. Так, оцінка трудових якостей здійснюється за схемою: працьовитість – старанність, бажання працювати, людина без ознак ліні; діловитість – людина розумна й серйозна, знає справу, заповзятлива, готова розпочати відповідні заходи в потрібний момент, спритна, практична; творча ініціативність – внутрішн спонукання до нових форм діяльності; здатність до творчості оригінальне мислення, допитливість, здатність розвивати новий і свіжий підхід до багатьох стандартних проблем; якість виконаної роботи – дуже добре відповідно до нормативів виконана робота, точність та акуратність у виконанн дорученої роботи; результативність праці – наявність очевидних результатів, плідна й продуктивна праця.

Останнім часом особлива увага акцентується на підвищенн особистої відповідальності державних службовців за доручену справу, що сприя зниженню їх відчуження і посиленню їх відданості справі обслуговування громадських інтересів. Разом із цим розширення представництва й участ громадськості у здійсненні державних програм сприяє втіленню їх у життя. З ншого боку, поширення інформації про державну діяльність дозволяє своєчасно приймати превентивні заходи щодо помилкових та шкідливих рішень і вносити необхідні корективи в реалізацію державних програм.

В експертній оцінці соціальної ефективності державно служби велика увага приділяється порівняльному аналізу основних індикаторів, на основі яких визначаються критерії якості роботи. Порівняння поточної інформац здійснюється:

-          шляхом аналізу діяльності за попередній рік;

-          за подібними сферами повноважень;

-          на відповідність стандартам чи нормам, цілям, встановленим на початку року;

-          за вартістю або результатом подібної діяльності в інших органах чи приватному секторі.

Вибір критеріїв і методів оцінки ефективності діяльност державних службовців залежить від категорії посади державного службовця. У зв'язку з поділом управлінської праці результат праці керівників, як правило, може бути адекватно виражений тільки через підсумки сумарного результату діяльності службовців), а також через соціально-економічні умови праці підлеглих.

Результат праці фахівців залежно від специфіки одержуваного результату визначається, виходячи з кількісних та якісних критеріїв (обсягу, повноти, якості, своєчасності виконання закріплених за ними посадових обов'язків та ін.), як підсумок діяльності кожного працівника окремо.

Методи оцінки діяльності державного службовця.

Метод управління за цілями – найбільш розповсюджений у розвинутих країнах метод комплексної оцінки ефективності діяльності державних службовців, не пов'язаних безпосередньо з випуском продукції. Метод заснований на оцінц досягнення службовцем цілей, накреслених на конкретний термін. Передбача систематичне обговорення досягнутих цілей. Вимагає чіткого кількісного визначення цілей і термінів їхнього досягнення.

Використовується для оцінки керівників і фахівців.

Метод передбачає послідовне застосування певних елементів:

-          створення зрозумілих і добре сформульованих цілей роботи, яку необхідно виконати;

-          розробку плану дій, в якому формулюються шляхи досягнення цілей;

-          виконання плану дій;

-          оцінку досягнутих результатів;

-          коригування діяльності в разі потреби;

-          формулювання нових цілей майбутньої діяльності.

Застосування такого методу оцінки може сприяти зміні механізму бюджетування державних органів і так званої результативної моделі бюджету (витрати прив'язані до функцій, програм, послуг, видів діяльності та їх результатів, отриманих на основі оцінки діяльності відповідно до планів).

Метод шкали графічного рейтингу заснований на визначенні відповідної оцінки кожної рисі характеру оцінюваного працівника: кількості та якості роботи, ініціативності, здатності до співробітництва, надійності і т. д. Оцінка відповідає рейтингу від "відмінно" до "незадовільно".

Метод вимушеного вибору заснований на добор найбільш характерних для даного працівника характеристик (описів), що відповідають ефективній і неефективній роботі. На основі бальної шкали розраховується індекс ефективності. Цей метод використовується керівництвом, підлеглими, колегами для оцінки ефективності діяльності.

Описовий метод дозволяє розкрити переваги і недоліки поводження працівника за визначеними критеріями (кількістю та якістю роботи, знанням роботи, особистими якостями, ініціативністю та ін.) за допомогою шкали рейтингу.

Метод анкет включає набір описів поводження працівника, з яких вибираються оцінки, властиві працівникові та оцінюється загальний рейтинг анкети.

Метод вирішальних ситуацій заснований на використанн списку описів правильного й помилкового поводження працівника в окремих вирішальних ситуаціях, на основі співвіднесення яких визначається оцінка діяльності.

Метод шкали рейтингових поведінкових установок заснований на використанні вирішальних ситуацій, з яких виводяться характеристики результативност праці на підставі рейтингу опису поводження працівника та його кваліфікації.

Метод спостереження за поводженням заснований на спостереженні й оцінці поводження працівника у вирішальній ситуації поточного часу і фіксації кількості випадків типового чи специфічного поводження.

Вибір того чи іншого методу оцінки на рівні окремих органів державної влади нерозривно пов'язаний з вибором методів оцінки ефективност державної служби в цілому.

Запровадження оцінки ефективності діяльності державних службовців не може розглядатися у відриві від інших заходів адміністративно реформи, деякі з яких мають бути передумовою для впровадження методу управління за цілями. До таких заходів насамперед належать: [38]

-          проведення аналізу і розподілу функцій органів виконавчої влади;

-          максимально чітке й конкретне закріплення цих функцій в адміністративних регламентах;

-          вироблення для кожної з функцій кількісних та якісних критеріїв ефективності їхньої реалізації і встановлення в адміністративних регламентах

процедури оцінки ефективності діяльності державного органу.

Для того, щоб змінити формальне ставлення багатьох державних службовців до оцінки ефективності їхньої діяльності, необхідно законодавчо закріпити зв'язок між оцінкою ефективності та оплатою праці, що має бути пов'язане з розробкою чітких адміністративних регламентів діяльності державних органів і встановленням на їх основі конкретних критеріїв і показників ефективності діяльності державного службовця в їхніх посадових інструкціях.

Отже, підсумовуючи все, що було зазначено вище про державну службу, безумовно варто ще раз відзначити тісний зв’язок її з державою. Державна служба – це самостійний вид трудово діяльності, яку здійснюють люди (державні службовці). Ця діяльність здійснюється професійно та покликана забезпечити виконання повноважень, покладених на державні органи.

Державна служба в Україні, нажаль, не має своєї багатої історичної спадщини, а відтак і необхідного у цій сфері досвіду. Історично склалося так, що Україна постійно знаходилася під владою інших держав і змушена була підкорятися їх законам і прямувати слідом за ними, а не самостійно обирати шлях власного розвитку. Можливість такого вільного вибору до розвитку держави, Україна отримала лише у 1991 році, після набуття статусу незалежної і суверенної держави. Саме з того часу і почалася розбудова нашої держави у всіх сферах, зокрема і у сфері державного управління та місцевого самоврядування.

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАЦІ СЛУЖБОВЦІВ В УПРАВЛІННІ ЖИТЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

2.1   Характеристика Управління житлового господарства

Запорізьке міське житлове управління Міськкомунгоспу відновило свою діяльність після визволення міста Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників 17 жовтня 1943 року.

У відповідності з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 1 серпня 1956 року № 909 та наказом Міністерства Комунального господарства від 7 серпня 1956 року № 182, наказом завідуючого Запорізьким обласним відділом комунального господарства № 139 від 15 серпня 1956 року Запорізьке житлове господарство було ліквідовано з передачею функцій по керівництву житловим господарством міста Запорізькому міському відділу Комунального господарства. Згідно Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 26 липня 1968 року № 856 „Про організацію обласних та міських житлових Управлінь на госпрозрахунку”, наказом Міністра Комунального господарства УРСР 385 від 6 серпня 1964 року, Наказом Запорізького обласного (промислового) відділу комунального господарства № 148 від 15 серпня 1964 року, рішенням виконавчого комітету Запорізької міської Ради депутатів, які трудяться № 410 від 20 серпня 1964 року і було відтворене Запорізьке міське житлове управління.

У 1944 році в систему Міськжитлоуправління входили наступні організації:

Сталінське, Орджонікідзевське та Ленінське районі житлові управління, а також ремонтна контора. На виконання наказу Запорізького обласного Управління житлово-комунального господарства від 20 січня 1955 року №2, наказом Міськкомунгоспу вони були ліквідовані.

Розпорядженням 346-Р від 20 серпня 1968 року голови Запорізького Облвиконкому з метою поліпшення експлуатації житлового фонду та у виконання розпорядження СМ УРСР 751-р від 29 липня 1968 року, у м. Запоріжжя були створені на госпрозрахунку районні житлові Управління в Жовтневому та Орджонікідзевському районах, а в Ленінському районі районна інспекторська група при Міськжитлоуправлінні.

Управління житлового господарства Запорізької міської ради (далі – Управління або УЖГ) є виконавчим органом Запорізької міської ради.

Управління реалізує повноваження виконавчих органів міської ради у галуз житлово-комунального  господарства, координує діяльність підприємств житлово-комунального господарства з метою їх ефективного функціонування у місті. УЖГ утримується за рахунок коштів міського бюджету. Граничну чисельність управління визначає міський голова в межах загальної чисельності апарату ради та Ії виконавчих органів, затвердженої рішенням міської ради. Видатки на утримання управління затверджує міська рада.

Управління юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Управління у своїй діяльності керується  Конституцією України, Законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами, розпорядженнями Кабінету Міністрів України, розпорядженнями голови обласної державної адміністрації, рішеннями міської ради та її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, а також положенням про управління житлового господарства Запорізької міської ради.

Основними завданнями є:

–          реалізація державної політики комплексного розвитку житлово-комунального господарства з питань утримання та ремонту житла, збирання та вивезення побутових відходів;

–          участь в розробленні проектів програм соціально-економічного розвитку міста;

–          організація управління і утримання житлового фонду, забезпечення належної   експлуатації, капітального і поточного ремонту житлового фонду;

–          забезпечення розвитку житлового господарства, проведення реформ і принципових напрямків розвитку і поліпшення житлового господарства;

–          забезпечення контролю за виконанням підприємствами житлово-комунального господарства показників ефективного використання комунального майна та прибутку,

–          планування та фінансування капітального, поточного ремонту і утримання житлового фонду;

–          організація та контроль за дотриманням порядку збирання, транспортування та знешкодження побутових відходів;

–          планування та фінансування  капітального ремонту та оновлення  основних засобів;

–          надання допомоги з питань організації управління і утримання житлового фонду, незалежно від форм власності;

–          організація та контроль щодо передачі до комунальної власності житлового фонду від підприємств, установ та організацій;

–          підготовка надання пропозицій щодо удосконалення житлового законодавства з питань управління, утримання житлового фонду, приватизації житлового фонду;

–          реформування галузі житлово-комунального господарства, формування ринку житла та ринкових відносин у галузі житлово-комунального господарства; [6]

–          організація роботи з нежитловим фондом, що належить до комунальної власності міста, контроль за дотриманням законодавства з питань оренди комунального майна, розробка нормативної бази з питань оренди комунального майна;

–          контроль за самовільним будівництвом, технічним станом, використанням та утриманням об’єктів нерухомого майна;

–          облік та аналіз споживання населенням житлово-комунальних послуг, участь у формуванн цін і тарифів на житлово-комунальні послуги.

Управління відповідно до покладених на нього завдань:

         1. Бере участь у формуванні житлової політики, а також науково-технічної та економічно політики у сфері житлово-комунального господарства та забезпечує її реалізацію.

         2. Готу подає в установленому порядку пропозиції щодо:

-          розвитку житлово-комунального господарства міста з метою задоволення потреб населення у всіх видах житлово-комунальних послуг;

-          вдосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста;

-          поглиблення економічної реформи житлово-комунального господарства;

-          розміщення виробництва продукції для потреб житлово-комунального господарства міста;

-          здійснення житлової реформи, проведення організаційної роботи, пов’язаної з приватизацією житлового фонду, реєстрацією та інвентаризацією житлового фонду, інженерних мереж та об’єктів житлового господарства міста;

-          вдосконалення управління майном підприємств, установ та організацій галуз житлово-комунального господарства;

-          вдосконалення використання і передачі в оренду майна, що знаходиться в комунальній власності, а також надання пропозицій стосовно приватизації об’єктів нежитлового фонду комунальної власності;

-          покращення контролю за самовільним будівництвом, технічним станом та утриманням об’єктів нерухомого майна.

         3. Розробляє заходи, спрямовані на забезпечення сталої роботи житлово-комунального господарства міста.

         4. Контролює хід виконання рішень органів виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

5. Здійсню контроль і перевірку роботи і стан утримання житлового фонду та виконання послуг щодо збирання, транспортування та знешкодження побутових відходів підприємств.

6. Вживає заходів щодо оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання комунальних послуг, електричної енергії згідно з державними, регіональними та місцевими програмами.

7. Аналізу рівень цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, готує пропозиції щодо їх удосконалення. Координує роботу підприємств житлово-комунального господарства.

         8. Бере участь у складенні фінансових планів, балансів і трудових ресурсів житлово-комунального господарства міста, розробленні проекту бюджету міста.

         9. Сприяє розвитку підприємництва, конкуренції та демонополізації у житлово-комунальному господарстві.

         10. Надає пропозиції щодо приватизації майна підприємств житлово-комунального господарства, що перебуває у комунальній власності.

11. Здійснює контроль за дотриманням законодавства в частині надання пільг по оплат житлово-комунальних послуг.

         12. Здійснює контроль за  роботами по реконструкції, капітальному і поточному   ремонту   існуючого   житлового   фонду.

13. Бере участь в розробці проектів по благоустрою територій міста.

         14. Проводить організаційну та методичну роботу, спрямовану на реалізацію державно політики з питань праці та заробітної плати.

         15. Здійснює контроль за організацією та якістю обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, приймає заходи щодо ліквідації причин, з яких виникли звернення громадян.

         16. Проводить підготовку та перепідготовку кадрів для потреб житлово-комунального господарства.

         17.  Вносить пропозиції про вдосконалення системи прийому, обліку, контролю платежів населення у сфері житлово-комунального господарства, а також звітност підприємств житлово-комунального господарства.

Управління ма право:

-          здійснювати контроль і перевірку за виконанням підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, а також громадянами нормативних актів з питань утримання та ремонту житлового фонду, благоустрою та прибиранню прибудинкових територій;

-          залучати спеціалістів інших структурних підрозділів міської ради та виконавчого комітету, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян (за їх згодою) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

-          отримувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів міської ради, виконавчого комітету, підприємств, установ, організацій інформацію, документи та інші матеріали, а від органів державної статистики (безоплатно) статистичн дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

-          скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

-          здійснювати управління підприємствами житлово-комунального господарства, які належать до комунальної власності міста;

-          координувати роботу підприємств житлово-комунального господарства інших форм власності з питань, що належать до його компетенції;

-          приймати участь у створенні підприємств та господарських товариств.

Управління в процесі покладених на нього завдань взаємодіє з іншими підрозділами місько ради та міськвиконкому, а також підприємствами, установами та організаціями, об’єднаннями громадян.

Для реалізац Управлінням житлового господарства покладених завдань, створена відповідна структура управління.

Управління житлового господарства Запорізької міської ради є структурою міськвиконкому (рисунок 2.1):

Рисунок 2.1 – Існуюча схема Управління житлово-комунальним господарством м. Запоріжжя

Управління підпорядковане безпосередньо заступнику міського голови з питань діяльност виконавчих органів ради Баздирєву В.Г

В свою чергу Управлінню підпорядковані комунальні підприємства, діяльність яких спрямована на обслуговування та утримання житла та прибудинкових територій (рисунок 2.2).

Управління очолю начальник Чернеченко Микола Гурійович, який призначається на посаду звільняється з посади міським головою у відповідності з чинним законодавством.

Начальник управління має заступників (а), які (ий) за його поданням призначаються міським головою у відповідності з чинним законодавством.

В структур управління УЖГ існує кілька рівнів (рисунок  2.3).

Рисунок 2.2 –  Схема підпорядкування комунальних підприємств Управлінню

Рисунок 2.3 – Структура Управління житлового господарства

1. Заступники начальника управління підпорядковані безпосередньо начальнику управління, юрисконсульт та головний спеціаліст по кадрам.

2. Заступникам начальника підпорядковані начальники відповідних відділів.

3. Начальникам відділів спеціалісти управління відповідного відділу.

Така система управління дозволяє більш  ефективно здійснювати управління в роботі управління житлового господарства. Начальнику управління не потрібно спілкуватися з кожним працівником управління. Достатньо дати розпорядження заступникам, а вони в свою чергу ведуть контроль за виконанням доручень.

Враховуючи те що управління є часткою загальної системи управління міста, то начальник управління має більше часу для спілкування з іншими управліннями міськвиконкому та заступниками міського голови.

Начальник управління:

-          здійсню керівництво діяльністю управління, погоджує призначення на посаду та звільнення з посади керівників підпорядкованих підприємств, що належать до комунально власності територіальної громади міста;

-          уклада договори, угоди, готує контракти, видає у межах своїх повноважень накази, організує та контролює їх виконання, розпоряджається коштами в межах затвердженого кошторису витрат на утримання управління, контролює діяльність комунальних підприємств по раціональному використанню комунальної власності;

-          готу структуру, штатний розклад, кошторис видатків управління та подає їх на затвердження в установленому порядку, затверджує положення про структурн підрозділи управління і функціональні обов’язки його працівників, посадов нструкції, в  межах своїх повноважень, забезпечує підвищення кваліфікац працівників управління та їх професійне зростання;

-          планує роботу управління та затверджу плани робіт підпорядкованих установ і організацій, діє без доручення від імен управління, представляє управління у всіх державних органах та органах місцевого самоврядування, організаціях та підприємствах;

-          несе відповідальність за стан трудової дисципліни, забезпечує необхідні умови для роботи працівників управління, призначає на посади та звільняє з посад технічних працівників та обслуговуючий персонал;

-          здійсню контроль за виконанням рішень державних органів та органів місцевого самоврядування, які відносяться до компетенції управління.

2.2      Організація праці в Управлінні житлового господарства

Основними завданням Управління житлового господарства є виконання Загальнодержавно програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки у місті Запоріжжі, та забезпечення обслуговування та утримання житлового фонду м. Запоріжжя. (Додаток А)

Обслуговуванням та утриманням житлового фонду займаються підрядні комунальні підприємства. Кожен рік на капітальний ремонт житлового фонду з місцевого та державного бюджету виділяються кошти. Контроль за використанням цих коштів викону Управління житлового господарства. Контроль над управлінням викону міськвиконком.

На 01.07.2007 чисельність працівників управління житлового господарства – 28 чоловік. Згідно штатного розпису Управління житлового господарства не достатньо 3 одиниц (таблиця 2.1):

Таблиця 2.1 Штатний розпис Управління житлового господарства Запорізької  міської ради з 01.09.2007

Основними напрямами організації праці є: удосконалення розподілу і кооперації праці в колективі; удосконалення організації обслуговування робочих місць; вивчення і впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення підбору, професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; удосконалення нормування і стимулювання праці; поліпшення умов праці та ділової робочої атмосфери у колективі; раціоналізація ре­жиму праці та відпочинку; виховання сумлінного ставлення до праці. Таким чином, організація праці на рівні підприємства — це є приведення трудової діяльності людей до системи, що забезпечує досягнення максимально можливого корисного ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності та рівня відповідальності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6