Дипломная работа: Ціноутворення на ВАТ "Тера" в економічно-господарському та правовому контексті

Вільна калькуляція ціни не означає її повній стихійності й неприборканості. У більшості розвинених країн миру на різних етапах економічного розвитку проводилася політика сполучення регульованих і вільних цін. Наприклад, у Німеччині й США тільки в 70- х роках були скасовані вертикально фіксовані (засновані на твердих договорах між промисловістю й торгівлею) ціни, постійно знижується роль  цін, що рекомендуються, (торговельні фірми можуть трохи змінювати рівень цін, пропонований виробником при поставках).

Регульовані ціни - це ціни, на величину яких впливає держава. Існують економічні й адміністративні методи регулювання цін. Економічне регулювання цін в умовах ринку здійснюється через податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну й митну політику. Всі ці інструменти регулювання перебувають у компетенції державних органів. Економічні методи регулювання ефективні в умовах бездефіцитної збалансованої економіки.

Можна виділити три основних методи впливу держави на ціноутворення:

1. Фіксація цін. Держава використовує наступні основні способу фіксації цін: використання цін прейскурантів. Прейскуранти цін на товари й послуги - це офіційний збірник цін і тарифів, затверджуваний і видаваний міністерствами, відомствами, державними органами ціноутворення. Кількість цін, установлюваних за допомогою прейскурантів, може бути дуже різним: близьким до 100% в умовах твердого тотального контролю держави за рівнем цін і незначним, близьким до нуля - у випадках переважно ринкового способу ціноутворення. Звичайно регулюванню за допомогою прейскурантів ціни підприємств монополістів: електроенергія, газ, нафта, комунальні послуги, транспорт. Ціни на дану продукцію викликають мультиплікаційний ефект в економіці, тому їхня фіксація на певному рівні сприяє стабілізації всієї економічної ситуації й визначає ступінь стабільності цін у всіх інших сферах. Самим важким тут є визначення рівня, на якому повинна бути зафіксована ціна в прейскуранті. Фіксація цін на рівні вище ринкової ціни приводить до стану надлишку пропозиції на ринку, фіксація цін на рівні нижче ринкової ціни - до дефіциту.

- фіксування монопольних цін. Держава фіксує ціни підприємств, що займають домінуюче положення на ринку, що дозволяє йому вирішальним образом впливати на конкуренцію, доступ на ринок і рівень цін, що в остаточному підсумку обмежує волю дії інших учасників ринку. Вирішити питання про тім  чи є дане підприємство домінуючої чи ні, допомагає антимонопольне законодавство.

- заморожування цін. Даний підхід використовується у випадку виникнення диспропорцій у цінах або кризових ситуаціях в економіці й проводиться винятково з метою стабілізації положення. Доцільним уважається застосування заморожування цін тільки в короткостроковому періоді.

2. Регулювання цін за рахунок установлення граничних рівнів цін (установлення верхнього або нижнього ліміту цін), введення фіксованих коефіцієнтів стосовно прейскурантних цін, установлення граничних надбавок, регламентація основних параметрів, що впливають на формування ціни (порядок формування витрат, максимальний розмір прибутку, розмір і структура податків), установлення максимального розміру разового підвищення цін, визначення й регулювання цін на продукцію й послуги державних підприємств.

3. Регулювання системи вільного ціноутворення за рахунок законодавчого регламентування ценообразовательной діяльності учасників ринку, обмеження несумлінної конкуренції. Даний спосіб впливу держави на процес ціноутворення полягає у введенні ряду заборон:

- заборона на демпінг - заборона на продаж товару нижче собівартості його виробництва з метою усунення конкурентів. Дана практика особливо актуальна, якщо на ринку є лідер, що прагне витиснути конкурентів з ринку або не допустити їхнього проникнення на даний ринок. Крім того, така заборона широко застосовується в практиці міжнародної торгівлі з метою запобігти проникненню на ринок агресивних імпортерів продукції, що мають низькі витрати виробництва;

- заборона на несумлінну цінову рекламу - подібна реклама створює в споживачів ілюзію зниження цін з метою залучення їхньої уваги до товару;

- заборона на вертикальне фіксування цін - заборона виробникам диктувати свої ціни посередникам, оптовій і роздрібній торгівлі.

- заборона на горизонтальне фіксування цін - заборона на угоду декількох виробників про підтримку цін на продукцію на певному рівні, у випадку, якщо сукупна частка ринку цих підприємств буде забезпечувати ним домінуюче положення на ринку. Подібне обмеження особливо актуально в умовах олигополистического ринку. Однак його легко ігнорувати, наприклад, якщо підприємства - олигополисты домовляться між собою не про єдину ціну, а про єдину методику вирахування витрат і визначення ціни на кінцеву продукцію.

В умовах розвинутого ринку основним видом цін є вільні від твердого регулювання ціни, а ціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення цінової стратегії в першу чергу залежать від цілей, переслідуваних фірмою на ринку. Це, як правило, максимізація прибутку або частки на ринку, досягнення стабільного положення. У процесі ціноутворення враховуються такі фактори, як попит (закон попиту, цінова еластичність попиту, психологічне  сприйняття ціни), повні й граничні витрати, ціни й можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу руху товарів, законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.

Регулювання цін дозволяє зупинити невиправданий ріст цін, пом'якшувати вплив інфляційних процесів, установлювати ціни залежно від  змін економічних умов і т.д. У теж час установлення регульованих цін приводить до відриву їх від реальних умов ринку, обмежує конкуренцію, гальмує переливши капіталу, обмежує інвестиції, стримує ділову активність.

Регулювання цін - норма сучасної економіки всіх країн миру. Всі держави регулюють ціни. Наприклад, у США, Франції, Бельгії, Швейцарії, Японії частка регульованих цін становить від 25% до 40%, у Китаї більше 50%. Більшість країн регулює (установлює) ціни на паливно-енергетичні ресурси, продукцію машинобудування й сільського господарства. Що ж стосується роздрібних цін, то набір регульованих цін менше й складається від обставин.

У багатьох словниках ціна трактується як грошове вираження вартості одиниці товару. Можна зустріти й таке формулювання: "Ціна відбиває кількість грошей, за яке продавець згодний продати, а покупець готовий купити одиницю товару, і є найважливішою економічною категорією". У даному визначенні мова йде про два види цін. Ціна продавця (ціна пропозиції товару) - це кількість грошей, що продавець хоче одержати від продажу товару. Ціна покупця (ціна попиту на товар) - кількість грошей, що покупець здатний і згодний сплатити за товар. Ринкова ціна (ціна продажу товару, ціна угоди) - ціна, погоджена продавцем і покупцем, тобто  ціна, по якій реально буде проданий товар.

Від рівня ціни залежать:

- величина прибутку комерційної організації;

- конкурентоспроможність організації й продукції;

- фінансова стійкість підприємства.

Ціна як економічна категорія виконує ряд найважливіших функцій.

Облікова функція ціни відбиває суспільно необхідні витрати праці на випуск і реалізацію тієї або іншої продукції. Ціна визначає, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, комплектуючих на виготовлення товару. В остаточному підсумку, ціна відбиває не тільки величину сукупних витрат виробництва й обіги товарів, але й розмір прибутку.

В обліковій функції ціна служить засобом вирахування всіх вартісних показників. До них відносять як кількісні показники - валовий внутрішній продукт (ВВП), національний доход, розмір капітальних вкладень, обсяг товарообігу, обсяг продукції фірм, підприємств і галузей, так і якісні -    рентабельність, продуктивність праці, фондовіддача й інші.

Таким чином, ціна використовується для визначення ефективності виробництва, служить орієнтиром прийняття господарських рішень, найважливішим інструментом внутріфірмового планування.

Розподільна функція ціни полягає в тому, що держава через ціноутворення здійснює перерозподіл національного доходу між галузями економіки, державним і іншими її секторами, регіонами, соціальними групами населення.

Ця функція реалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім є джерелом нагромадження дорожніх фондів, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, Фонду зайнятості населення й інших, а також через включення в ціну непрямих податків (ПДВ і акцизів).

Функція збалансування попиту та пропозиції виражається в тім, що через ціни здійснюється зв'язок виробництвом і споживанням, пропозицією та попитом. Ціна служить гнучким інструментом для досягнення відповідності попиту та пропозиції.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва проявляється найбільш повно в умовах ринкової економіки. За допомогою механізму цін відбувається переливши капіталів у сектори економіки й виробництва з більше високою нормою прибутку.

Стимулююча функція ціни проявляється в тім, що ціна за певних умов може стимулювати прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення випуску продукції й попиту на неї. Це пов'язане з тим, що ціни диференційовані залежно від  технічного рівня і якості продукції. По цих же причинах ціни можуть робити й дестимюючий вплив на виробництво.

Таким чином, ціни грають винятково важливу роль у розвитку економіки країни в цілому й для кожного окремо взятого суб'єкта господарювання. Звідси випливає значимість політики в області ціноутворення.

Певну роль у ціноутворенні відіграє держава, здійснюючи регулюючу функцію. В умовах недосконалого ринку виникаюча рівноважна ціна не сприяє оптимальному стану й стабільності в суспільстві. Тому держава шляхом установлення регульованих цін цілеспрямовано створює нові умови рівноваги. Але при цьому необхідно враховувати наступні моменти:

- по-перше, установлювана державою ціна не може досить швидко мінятися під впливом змін попиту та пропозиції, тому може виникати дефіцит або затоварення продукції, що не знаходить збуту;

- по-друге, повна відмова держави від втручання в процес ціноутворення позбавляє суспільство можливості впливати на рівень цін галузей і підприємств, а також позбавляє населення соціальної підтримки, особливо його малозабезпечених шарів.

Тому в умовах ринку, необхідність державного регулювання ціноутворення підсилюється.

Важливим для підприємства є урахування  фактора державного регулювання цін. Держава за допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.

4.2 Правові аспекти державного контролю за цінами

Процес ціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:

- постановка мети (завдання) ціноутворення;

- визначення рівня попиту на даний вид продукції;

- оцінка витрат виробництва й ступені регулювання цін на продукцію;

- аналіз цін і товарів конкурентів;

- вибір методу ціноутворення;

- розрахунок вихідної ціни виробу;

- облік впливу на ціну виробу додаткових факторів;

- установлення остаточної ціни.

Вибір і оцінка стратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великої уваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самим віддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожне з напрямків розвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегії на збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв'язано зі зниженням цін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажано для підприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет, наприклад збільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якісних параметрів і забезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожному разі цінова політика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вона постійно міняється зі зміною ситуації на ринку.

Для ефективної реалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідно визначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставити можливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринкового попиту.

При визначенні ринків збуту необхідно враховувати:

- сфери діяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ці ринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;

- територіальну географію ринків;

- особливості міського й сільського ринків;

- відмінності ринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточного попиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцеве споживання. Ринки інвестиційного попиту - ринки основних фондів і матеріальних оборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, так і різною еластичністю попиту.

На етапі встановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієї продукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неї виражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотній залежності, тобто  чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, як правило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію. Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат.

Цінова стратегія підприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклу перебуває товар. Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока; на фазі росту - трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжує знижуватися.

Важливим для підприємства є урахування  фактора державного регулювання цін. Держава за допомогою активної цінової політики може зробити прибутковим для виробників бізнес, що не є вигідним для чисто ринкового господарювання. Це здійснюється як через різні види договірних цін, так і через державні замовлення й закупівлі.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюють державні органи України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесено Мінекономіки, Мінтранс, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільно необхідною.

Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України "Про підприємства в Україні" та ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента Украї-ни "Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" від 10 лютого 1996 р. та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності.  За загальним правилом, контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів).Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, всі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовують при розрахунках між підприємствами та організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) продукції і товарів. Оптова ціна у таких випадках включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

У разі реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежувати держава.

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів. Державний контроль за цінами здійснюється головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами, що функціонує у складі Міністерства економіки України. В умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог антимонопольного законодавства.

Закон України "Про ціни і ціноутворення" не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України "Про державну податкову службу в Україні", крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 ст. 11 зазначеного Закону. Виходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами істотно відрізняються, у Законі України "Про ціни і ціноутворення" доцільно повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за цінами.

Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

- здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

- одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

- обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;

- вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

- зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

- накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов'язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена законами України "Про ціни і ціноутворення" (ст. 14) та ."Про підприємства в Україні" (ст. 23), іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, уся необгрунтоване одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів стягується штраф у двократному розмірі необгрунтоване одержаної суми виручки. Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду) на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути оскаржено в арбітражному суді.

Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі господарюючі суб'єкти. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в арбітражному суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства про ціни.

Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.

Вся необґрунтовано одержана підприємством сума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства. Крім того, в позабюджетні фонди стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду у безспірному порядку.

Підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання необґрунтованої виручки. Необґрунтовано одержана суб'єктом господарювання виручка, що підлягає вилученню в доход бюджету, обчислюється:

- при порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, що регулюються уповноваженими органами, — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

- при неправильному застосуванні вільних цін замість фіксованих або регульованих (декларованих) — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та цінами, які повинні застосовуватися згідно з вимогами законодавства;

- при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які регулюються, фактично невиконаних послуг (робіт) або виконаних не в повному обсязі — як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Певні дії суб'єкта господарювання регламентуються як порушення порядку встановлення і застосування цін та за які накладаються економічні санкції. До них, зокрема, належать:

- нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

- застосування вільних цін і тарифів на продукцію (послуги, роботи) за умови запровадження для них режиму державного регулювання;

- застосування цін на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відповідно до законодавства граничний;

- застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обов'язкового декларування їх зміни;

- завищення або заниження розміру передбачених законодавством податків та обов'язкових зборів, що включаються до структури ціни, або їх невключеня до структури ціни, що регулюється;

- включення до структури у регульованих цін (тарифів) непередбачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри;

- включення у вартість продукції та послуг, ціни на які регулюються, фактично невиконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

- застосування цін і тарифів з порушенням інших запроваджених методів регулювання.

Державна інспекція контролю за цінами Міністерства економіки України, державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на підставі проведених ними перевірок і матеріалів перевірок, здійснених фінансовими та іншими контрольними органами, приймають рішення про вилучення суми, необґрунтовано одержаної суб'єктами господарювання внаслідок порушення державної дисципліни цін, і застосовують штрафні санкції. Рішення складається за формою у трьох примірниках, один з яких направляється порушнику, другий залишається у справах органу державного контролю за цінами, який прийняв це рішення.

4.3 Здійснення державного контролю за ціноутворенням на підприємстві

Державна інспекція з контролю за цінами в області - територіальий орган Держцінінспекції - урядового органу державного управління в складі Міністерства економіки.

Відповідно до  Закону № 507 контроль за дотриманням державної дисципліни цін здійснюється вповноваженим Кабінетом Міністрів України органом, а саме Державною інспекцією по контролі за цінами (Положення № 1819). Держінспекція підзвітна й підконтрольна Міністерству економіки.

Відповідно до даного документа посадові особи Державної інспекції по контролі за цінами наділені досить серйозними повноваженнями, зокрема , вони мають право:

- проводити перевірки бухгалтерських книг, звітів, калькуляцій і інших документів, пов'язаних з формуванням, установленням і застосуванням цін і тарифів, а також знайомитися з установчими документами й свідченням про державну реєстрацію й т.п. ;

- одержувати від підприємств письмові пояснення, довідки, документи з питань, що виникають під час перевірки порядку формування, установлення й застосування цін, а також документи, що підтверджують економічну обґрунтованість цін (тарифів) на товари, роботи й послуги;

- обстежити у встановленому порядку виробничі, складські, торговельні й інші приміщення, які використовуються для виготовлення, зберігання й реалізації товарів і сировини, організації й надання послуг;

- вимагати від керівників і інших посадових осіб усунення виявлених порушень порядку формування, установлення й застосування цін і тарифів;

- проводити перевірку правильності розрахунків щодо застосування цін, на які уведене державне регулювання;

- ухвалювати рішення щодо застосуванні до порушників фінансових санкцій і т.п.

У відповідності зі статтею 14 Закону № 507 у бюджет стягується вся необґрунтовано отримана підприємством у результаті порушення державної дисципліни цін сума виторгу. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у дворазовому розмірі необґрунтовано отриманої суми виторгу. Сума необґрунтовано отриманої підприємством виторгу, що підлягає вилученню в бюджет, визначається як різниця між фактичним виторгом від реалізації і її вартістю за цінами й тарифами, сформованим відповідно до законодавства. Дані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду. Порядок застосування зазначеної санкції встановлений Інструкцією № 298.

Підставою для ухвалення рішення про застосування фінансових санкцій є акт перевірки, що складається співробітниками Держінспекції. У такому акті обов'язково повинні бути зазначені нормативні документи, вимоги яких були порушені, наведене обґрунтування порушення, механізм його здійснення. В акті повинна бути зафіксована сума необґрунтовано дорученого виторгу, що супроводжується розрахунками з посиланнями на первинні документи бухгалтерського обліку. До акту можуть додаватися копії цих документів.

Акт перевірки підписується посадовими особами держінспекціїи, а також представниками підприємства. У випадку якщо останні не згодні з фактами, які викладені в акті, вони можуть зробити запис про свої заперечення й одночасно подати письмові пояснення й підтверджувальні їхні заперечення документи. У випадку відмови посадових осіб  об'єкта, що перевіряється, підписати акт, що перевіряють роблять у ньому відповідну оцінку.

Якщо факти завищення цін і тарифів установлені суб'єктом господарювання самостійно й при цьому суми необґрунтовано отриманого виторгу повернуті споживачам або перераховані в дохід відповідного бюджету до початку перевірки, то такі порушення не розглядаються як  порушення державної дисципліни цін. При цьому початком перевірки вважається дата, зазначена в акті. Якщо ж порушення були виявлені іншими контролюючими органами (наприклад, співробітниками податкової служби), такі органи повинні передати Держінспекції відповідні матеріали для ухвалення рішення про изьятии сум економічних і фінансових (штрафних) санкцій, адже такі рішення можуть прийматися й на підставі матеріалів перевірок, здійснених іншими контролюючими органами.

У випадку невиконання рішення, відхилення претензії або залишення її без відповіді Держінспекція в 30- денний строк подає позов у місцевий господарський суд про примусове стягнення сум санкцій.

Небезпека фінансових втрат для підприємства, що порушили встановлений порядок використання регульованих цін, загрожує не тільки з боку контролюючих органів, але й з боку покупців, які придбали товар за завищеною ціною. Відповідно до статті 14 Закону № 507 підприємства, організації й інші юридичні й фізичні особи мають право оскаржити в суді порушення порядку встановлення цін і вимагати відшкодування заподіяних їм збитків.

Крім того, відповідно до  Закону № 507 особи, винні в порушенні порядку встановлення й застосування цін і тарифів, залучаються до адміністративної або кримінальної відповідальності. За непредставлення декларації посадовим особам загрожує адміністративний штраф. У відповідності зі статтею 1652 Коап порушення порядку формування, установлення й застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них спричиняє накладення штрафу на посадових осіб у розмірі від 5 до 10 нмдг* (85-170 грн.). Ті ж дії, зроблені особами, які протягом  року вже були оштрафовані за даний вид порушень, спричиняють   накладення штрафу в розмірі від 10 до 15 нмдг (170-255 грн.).

Невиконання ж посадовими особами підприємства законних вимог органів госценинспекции по усуненню порушень порядку формування й застосування цін загрожує їм штрафом у розмірі від 9 до 18 нмдг (153-306 грн.).

25 лютого 2010 р. Держінспекцією з контролю за цінами на підприємстві було завершено перевірку з дотримання порядку застосування цін і тарифів. Порушень виявлено не було.

5. Напрямки перетворень у системі ціноутворення на ВАТ "Тера"

5.1 Основні рекомендації по вдосконаленню ціноутворення на підприємстві

Стратегія обґрунтування цін на підприємствах базується на різних принципах.

1. Забезпечення відповідності напрямків і змісту цінової політики напрямкам і змісту економічної політики підприємства загалом. Цінова політика є складовою загальної економічної політики підприємства, тому мета та завдання їх мають бути однакові, причому цінова політика залежить від економічної політики підприємства. Крім того, цінова політика має доповнювати і конкретизувати економічну політику підприємства з урахуванням насамперед життєвого циклу товару та підприємства.

2. Цінова політика має формуватись з урахуванням кон'юнктури ринку відповідних товарів і змін, що відбуваються. Це дає змогу визначити відповідний сегмент ринку, на якому діє виробник, характер зміни цього сегмента та цін, що йому відповідають.

З. Цінова політика має розроблятись виходячи з видів і форм збуту, кількості каналів збуту, форми реалізації товарів кінцевим споживачам. При різних формах і напрямках реалізації цінової політики необхідно враховувати як споживачів (оптових посередників, роздрібні торговельні підприємства, населення), так і форми розрахунку за товар (попередня оплата, кінцева оплата, надання товарного кредиту), а також якість виробу.

4. Гнучкість політики ціноутворення. В умовах насиченості ринку, особливо споживчих товарів, виробник повинен швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку. Це досягається застосуванням різних знижок ш товару для різних споживачів. А це, у свою чергу, дає змогу знижувати ціну й підвищувати її стимулюючу роль в умовах ринкової економіці.

5. Розробка цінової політики залежно від якості товару та ступеня його новизни для споживача. Це досягається використанням нових технології, нового обладнання. Але при цьому слід ураховувати об'єктивні причини, що призвели до збільшення собівартості та витрат виробництві зазначимо, що загальна тенденція має розвиватися в бік зменшення ціни.

6. Урахування різних чинників, передусім зовнішніх, що не залежать від підприємства і впливають на його цінову політику. У цьому разі важливо визначити ці чинники і спрогнозувати їх зміни в майбутньому.

В умовах ринкової економіки ціна є одним з найбільш важливих синтетичних показників, що істотно впливають на фінансове становище підприємства. Тому, розраховуючи ціну виробу, підприємці прагнуть до того, щоб вона була оптимальної з погляду  відповідності інтересам власника й ринку.

Рівень установлюваної підприємством ціни на продукцію багато в чому визначається тим, які цілі ставить підприємство на найближчий час і перспективу. Найпоширенішими  є наступні цінові стратегії підприємства:

- збереження стабільного положення на ринку при помірній рентабельності;

- одержання надприбутку шляхом "зняття вершків" з ринку;

- витиснення конкурентів;

- забезпечення виживаності в умовах ринку й запобігання банкрутства;

- впровадження на ринку нової продукції;

- завоювання лідерства по показниках якості й інші.

Вибір політики цін заснований на оцінці пріоритетів діяльності підприємства. Кожна цінова стратегія має сукупність як позитивних, так і негативних характеристик. Тому, наприклад, прийняття однієї з них веде до заперечення переваг іншої. У результаті реальна оцінка дійсності приводить до необхідності орієнтації в діяльності підприємства на змішані стратегії ціноутворення.

Процес ціноутворення на підприємстві можна представити наступними основними етапами:

- постановка мети (завдання) ціноутворення;

- визначення рівня попиту на даний вид продукції;

- оцінка витрат виробництва й ступені регулювання цін на продукцію;

- аналіз цін і товарів конкурентів;

- вибір методу ціноутворення;

- розрахунок вихідної ціни виробу;

- облік впливу на ціну виробу додаткових факторів;

- установлення остаточної ціни.

Вибір і оцінка стратегії підприємства в області ціноутворення є складною, потребуючої великої уваги й колективних зусиль процесом. Роблячи вибір, підприємство тим самим віддає перевагу тому або іншому варіанту розвитку. Тим часом кожен з напрямків розвитку має свої плюси й мінуси. Наприклад, прийняття підприємством стратегії на збільшення частки ринку в реалізації продукції в основному зв'язано зі зниженням цін проти цін конкурентів. А це веде до скорочення доходів, що небажано для підприємства. Фірма може ставити перед собою одночасно кілька мет, наприклад збільшення обсягу збуту продукції при поліпшенні її якісних параметрів і забезпечення певного рівня доходу на вкладений капітал. У кожному разі цінова політика підприємства не є твердофиксированной, непорушної. Вона постійно міняється зі зміною ситуації на ринку.

Для ефективної реалізації стратегії ціноутворення й обґрунтування цін на товари необхідно визначити ринки, на яких підприємство буде працювати. Це дозволить зіставити можливості різних ринків і можливості підприємства в задоволенні ринкового попиту.

При визначенні ринків збуту необхідно враховувати:

- сфери діяльності підприємства на внутрішньому ринку країни й на зовнішньому ринку. Ці ринки істотно різняться за умовами діяльності й нормам правового регулювання;

- територіальну географію ринків;

- особливості міського й сільського ринків;

- відмінності ринків поточного попиту й ринку інвестиційного попиту. До ринків поточного попиту ставляться ринки, на яких реалізуються товари, що йдуть на кінцеве споживання. Ринки інвестиційного попиту - ринки основних фондів і матеріальних оборотних коштів. Ці ринки різняться як складом попиту на товари й послуги, так і різною еластичністю попиту.

На етапі встановлення впливу на ціну попиту на продукцію визначається визнання цієї продукції ринком. Залежність між ціною продукції й рівнем попиту на неї виражається кривій попиту. Ціна й попит на продукцію перебувають у зворотній залежності, тобто  чим вище ціна, тим нижче попит, і навпаки. Попит, як правило, визначає максимальну ціну, що фірма може встановити на свою продукцію. Мінімальна ціна виробу визначається по сумі валових витрат.

Цінова стратегія підприємства залежить від того, на якій фазі життєвого циклу перебуває товар. Ціна на фазі впровадження нового товару, як правило, висока; на фазі росту - трохи нижче; на фазі зрілості й занепаду вона продовжує знижуватися.

При виборі конкурентноїї стратегії має значення не тільки удосконалення системи цінойтворення як таке, а й комплекс задач, які з ним пов'язані. Важливо (особоиво при випуску нових продуктів та визначення обсягу випуску вже освоєних) чітко сегментувати споживацьку аудитонрію. Як  сегменти ринку рекомендується виділити наступні споживчі групи: багаті люди, люди середнього статку й такий сегмент, як діти. Для кожного з сегментів підприємство може й повинно випускати різну продукцію. Так, для багатих людей підприємство повинно направити свої зусилля на виробництво дорогих шоколадних цукерок. Для людей середнього класу необхідно налагодити випуск зефіру й цукерок та печива за доступними цінами при забезпеченні високої якості. Окреме слово треба сказати про дітей. Дітям принципово неважливо багаті або бідніе їхні батьки. Тому вони завжди хочуть ту або іншу річ, що може бути недоступна родині з низьким рівнем доходу. Вирішити цю проблему зможе розробка цілого комплексу маркетингу для дитячого сегмента зі своєю товарною номенклатурою, ціною, каналами розподілу й методами просування.

В області товарної політики підприємство може випускати різноманітні шоколадні ласощі з різною начинкою (у цій області з 2002 року було випущено 8 сортів виробів, останній з яких був запущений у виробництво у травні 2010 року) і різноманітні драже. Саме ця продукція користується найбільшим попитом у дітей. Використовуючи такий метод поширення, як продаж у шкільних буфетах, що буде принципово новим методом, можна значно заощадити на собівартості реалізації виробів, а в галузі просування продукції переконати дитину з дитячого років вибирати продукцію саме ВАТ "ТерА". Економічне обґрунтування цього проекту полягає в тому, що в тернопільських школах вчаться 25000 школярів молодшого та середнього шкільного віку, а за даними досліджень річна потреба в дитини в кондитерських виробах полягає в 10 кг. у рік. Шляхом елементарного множення ми одержимо, що реалізація в школах може дати 2,4 тис. тонн у рік. Якщо навіть не буде досягнутий відчутний економічний прибуток, то велика вага морального ефекту, з дитинства прищепивши людині установку на придбання продукції даної фабрики.

Застосування пакетного ціноутворення також дозволить істотно збільшити обсяги продажів особливо у святкові дні, тому що споживач дуже чутливий до зміни ціни на продукцію. Пакетне ціноутворення дозволить знизити ціну на 8%, за рахунок зниження торговельної націнки. Правильне позиціонування  наборів - подарунків, дозволить збільшити обсяги продажів, і тим самим дасть ще резерв для зниження ціни.

За рахунок пропонованих заходів щодо пакетного ціноутворення, можна не тільки рівномірно розподілити обсяги по всіх видах реалізованої продукції, але й істотно підняти попит на свою продукцію за рахунок зниження ціни й барвистого оформлення й різноманітного асортименту в наборі (до прикладу, 6 і 12 найменувань). Пакетне ціноутворення дозволить реалізувати товарні залишки продукції й отримати додатковий прибуток від нереалізованої продукції.

5.2 Розробка системи управління вартістю для ВАТ "Тера"

В умовах висококонкурентного середовища в ціноутворенні недостатньо орієнтуватися лише на витрати виробництва. Фірма, що працює на конкурентному ринку й планує зниженні (підвищення) цін, повинна думати про реакцію конкурентів. Швидше за все,онкуренти будуть реагувати на зміну цін, якщо продавців небагато, товари їх схожі, покупці добре інформовані.

Виявити реакцію конкурентів - завдання необхідна, але непроста. Один зі шляхів з'ясування цієї реакції - аналіз дій, які фірма сама почала б у такій ситуації, тобто необхідно програти відповідний сценарій. Такий сценарій, наприклад, може включати: визначення цілей ціноутворення, реклами й просування на ринок товарів- аналогів; аналіз того, як подібні дії в минулому позначилися на ціновій політиці вашої фірми; оцінку достоїнств і недоліків товару; оцінку можливостей фірми по розширенню виробництва, зниженню витрат, збільшенню кількості торговельних працівників і оцінку ймовірності реалізації товарів.

Розглядаючи можливості збільшення цін по всіх асортиментах товарів, фірма більшою мірою може збільшити ціни на ті вироби, які безпосередньо конкурують із товарами іншої фірми й на які недавно були підвищені ціни. Навряд чи конкурент піде на повторне збільшення цін. Якщо фірма вважає, що ціни на товари конкурента так низки, що вони забезпечують йому мізерний прибуток, то вона може знизити ціни на свої товари- аналоги, тому що конкурента можливості зниження цін обмежені.

Реакція конкурентів може бути різною, тому що вони відрізняються друг від друга величиною фірм, часток ринку, цілями. Але якщо деякі конкуренти відреагують на зміни цін фірмою, тобто всі підстави очікувати, що так само надійдуть і інші.

Якщо конкурент змінив свою ціну, то фірмі варто відповісти на ряд таких питань:

1.З якою метою він змінив ціну (для завоювання ринку, для компенсації витрат, для дозагрузки виробничих потужностей, щоб покласти початок зміні цін у галузі в цілому)?

2.Конкурент планує зміну цін на час або назавжди?

3.Що відбудеться із часток ринку фірми і її доходів, якщо вона не прийме відповідних мір?

4. Чи збираються вживати відповідних заходів інші фірми?

5.Якими можуть бути відповіді конкурента й інших фірм на кожну з можливих відповідних реакцій фірми?

Крім рішення всіх цих питань, фірма повинна уточнити, на якому етапі життєвого циклу перебуває її товар, визначити значення цього товару в рамках своєї номенклатури, вивчити наміри й ресурси конкурента, запропоновану ціну й чутливість ринку, з погляду  ціннісної значимості товару, динаміку витрат виробництва залежно від  обсягу виробництва та інші можливості, що відкриваються перед фірмою.

Фірма не завжди в стані провести аналіз варіантів своїх дій безпосередньо в момент зміни ціни, у той час як прийняти рішення над терміново.

Практично єдиний спосіб скоротити строк ухвалення рішення - це передбачати можливі цінові маневри конкурентів і завчасно підготувати відповідні міри.

Один з варіантів програми прийняття рішень фірмою в ситуації зміни цін конкурентам представимо на наступному малюнку.

Питання про ціну на новий товар необхідно вирішувати в процесі створення товару-новинки. У маркетинговій практиці для розробки товару - справжньої новинки, що володіє принципово новими характеристиками, і тим більше унікальних товарів, звичайно виділяють наступні стадії розробки:

1)формування ідей для товару новинки;

2)відбір ідей, коли необхідно відсіяти непридатні до реалізації ідеї з урахуванням їх ефективності й реалізації підприємством маркетингової політики. У вітчизняній практиці цієї стадії, очевидно, ближче всього підходить техніко-економічне обґрунтування;

3)розробка відібраних ідей, їхня перевірка, розрахунок ціна попиту й ціни пропозиції, їхнє зіставлення й обґрунтування ефективності в реалізації маркетингової політики підприємства. У нових умовах все це повинне бути відбите в технічному завданні на розробку нової продукції;

4)розробка стратегії маркетингу товару, можливостей його збуту, реалізації в умовах підприємства й взаємодії із суміжниками - розрахунок ціни нового товару на основі більше детальної інформації;

5)розробка й створення нового товару на базі технічного проекту, робочої документації, проведення приймальних випробувань і прийняття досвідченого зразка - уточнення ціни за даними реального товару;

6)випробування товару в ринкових умовах - створення досвідченої партії, її пропозиція на ринку, аналіз сприйняття покупцем, оцінка можливих розмірів збуту й ціни, прийнятої ринком;

7)розгортання комерційного виробництва нового товару, установлення ринкової ціни й розробка плану маркетингових дій по просуванню товару на ринку.

Життєвий цикл нового товару доводиться прогнозувати при визначенні цінової стратегії на різних етапах життя цього товару на ринку. Справа в тому, що різні етапи життєвого циклу товару приносять неоднаковий фінансовий результат. І якщо на початкових етапах підприємству доводиться здійснювати значні інвестиційні й поточні витрати, то на наступних етапах керівництво підприємства вправі розраховувати на одержання пристойного прибутку як  компенсація за зусилля й ризик, пов'язані з появою нового товару. Отже, у ринкових умовах виникає неминучість у передбаченні рівня ціни, можливих витрат і  їхніх прибутків, що компенсують, за весь період життя товару на ринку.

Коли товар внаслідок модернізації одержує нове життя, можна спостерігати повторний цикл, що відбиває вздет збуту після його  зниження, що намітилося. Відповідно до  цим цінова стратегія також може бути зорієнтована на використання нових ринкових сил товару.

Протилежні відхилення від типової характеристики етапів життєвого циклу товарів можна спостерігати в товарів, які створені без достатнього обліку потреб ринку. У таких товарів швидко наступає занепад, неприйняття їхнім ринком. Ціни таких товарів не витримують конкуренції іноді навіть не забезпечуючи підприємству планованих прибутків. У цих випадках доводиться визнати помилковість у виборі нового товару й шукати більше життєві рішення.

У визначенні граничної норми заміщення товарів практичну допомогу працівникам підприємств можуть зробити використовувані й раніше в нашій практиці ціноутворення нормативно-параметричні методи.

У цих методах присутня відома спрощеність, у деяких випадках вона може приводити до істотних прорахунків. Тим часом, як і завжди в практичній діяльності, потрібна реальна оцінка здатності реалізувати товар з найбільшою вигодою для підприємства. Цьому можуть сприяти при вмілому їхньому використанні нормативно-параметричні методи ціноутворення.

Вони включають таки прості порівняння товару підприємства з аналогічними товарами конкурентів з різними заміщатися товарами, що, самого підприємства. Їхнє використання здебільшого  може наочно переконати споживача в перевазі того або іншого товару в порівнянні з іншим товаром, що задовольняє аналогічну потребу.

Зрозуміло, що в практичній роботі можуть використовуватися й інші методи нормативно-параметричного ціноутворення, які часом одержують назву залежно від специфіки застосовуваного математичного апарата, методів експертної оцінки, вивчення споживчого ринку й т.д.

Метод питомих показників використовується для порівняння споживчої цінності товарів, що заміщаються, гранична корисність яких може характеризуватися одним головним споживчим параметром.

Для відбору техніко-економічних параметрів, що істотно впливають на ціну, обчислюється матриця коефіцієнтів парної кореляції. По величині коефіцієнтів кореляції між параметрами можна судити про те, на скільки тісно вони зв'язані один з одним. При цьому близька до нуля абсолютна величина коефіцієнта кореляції показує незначний вплив цього параметра на ціну. Остаточний відбір техніко-економічних параметрів виробляється в процесі покрокового регресійного аналізу з використанням ЕОМ і стандартних програм.

Агрегатний метод полягає в підсумовуванні цін окремих конструктивних частин параметричного ряду продукції з додаванням вартості оригінальних вузлів. Цей метод застосовується, коли нова продукція складається з різних сполучень основних конструктивних елементів, ціни яких відомі, а сукупна ціна продукції обчислюється як сума окремих конструктивних елементів або визначається шляхом підсумовування цін що додаються або змінюваних елементів.

Бальний метод складається в той, що на основі експертних оцінок значимості параметрів виробів для споживачів кожному параметру привласнюється певне число балів, підсумовування яких дає свого роду інтегральну оцінку техніко-економічного рівня виробу. Множенням суми балів по новому виді продукції на вартісну оцінку одного бала визначається загальна орієнтовна оцінка нового виробу. Ціна на новий виріб розраховується по формулі:

,

де      N       - кількість оцінюваних параметрів;

    - розрахункова ціна нового виробу;

Вні    - бальна ціна і- го параметра нового виробу;

Vі      - питома вага і- го параметра нового виробу;

Руд   - середня оцінка одного бала.

Середня оцінка бала Руд визначається по формулі:

,

де      Рб     - ціна базового виробу- еталона;

         Вбі    - бальна ціна і- го параметра базового виробу-еталона.

Ціна на новий виріб розраховується по формулі:

Бальний метод застосовується для порівняльної оцінки продукції, коли відсутній або сильно обмежена інформація про кон'юнктуру ринку, і зводиться до вирівнювання цін на виріб з різним рівнем тих самих   основних параметрів залежно від суми привласнених балів. При бальному методі кожний виріб параметричного ряду зіставляється з виробом- еталоном по показниках, зафіксованим у діючих стандартах і технічних умовах і имеющим найбільш важливе значення для споживача.

По кожному конкретному технічному показнику, що піддається оцінці, установлюються його припустимі межі. Вони можуть бути задані різними методами: за даними стандартів і технічних умов, по кращих і гірших зразках, по оцінці реально досяжного в найближчій перспективі й по мінімально обов'язковому в цей час рівням. Якщо всі показники продукції, що піддаються бальній оцінці, уважаються рівнозначними по питомій вазі, то комплексний рівень якості кожного виробу ряду визначається шляхом простого додавання балів, а ціна - наступним множенням вартості одного бала на суму балів. Оцінки виставляються по кожному показнику якості, потім виводиться среднеарифметическое значення по кожному показнику, що множиться на відповідний коефіцієнт вагомості. Отримані бали підсумуються. Середня оцінка бала обчислюється як частка від розподілу ціни базового виробу- еталона на суму його балів.

Метод експертної оцінки споживчої цінності товару й ціни на нього засновані на результатах опитування або колективного судження експертів про можливу ринкову цінність товару, розмірах попиту на нього й виробленню пропозицій про ціну товару.

Методи експертної оцінки, як правило, вимагають уважної підготовки й продуманої організації роботи з експертами, що полягає в наступному:

1)чітка постановка цілей і завдань експертної оцінки, іноді розробка експертних висновків;

2)підбор експертів, незалежних у своїх висновках;

3)можлива поэтапность роботи експертів;

4)вибір найбільш підходящих методів обробки висновків і пропозицій експертів;

5)чітке формулювання підсумкових висновків у результаті експертної роботи.

У практичній роботі керівництво підприємств широко повинно користуватися нарадами, які в деякому відношенні також носять характер експертних обговорень. Використання в пророблених наукою й практикою фірм методів експертних оцінок дозволить квалифицированнее вирішувати складні питання ціноутворення.

Застосування нормативно-параметричних методів ціноутворення не є винятковою новиною для фахівців у тій області. В умовах централізованого планового ціноутворення вони широко використовувалися як для розробки прейскурантів, так і для обґрунтування цін на нові види продукції. Тим часом ринкове ціноутворення вносить у практику застосування нормативно-параметричних методів принципово нові моменти: по-перше, тепер ця справа переміщається безпосередньо на підприємствах, у їхнього об'єднання й, по-друге, у плановій практиці використовувалися головним чином виробничі характеристики, і насамперед  собівартість виробів. У ринковому ціноутворенні в нормативно-параметричному ціноутворенні використовуються ринкові ціни й споживчі параметри. Ці методи служать важливим інструментом оцінки позиції підприємства і його продукції на ринку в зіставленні з конкурентами.

5.3 Застосування при розрахунку ціни на ВАТ "Тера" методу ФВА

Для оцінки ефективності ціноутворення на підприємчтві ВАТ "ТерА" пропонується використовувати метод функційно-вартісного аналізу.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА, Actіvіty Based Costіng, АВС) - метод визначення вартості й інших характеристик виробів, послуг і споживачів, що використовують як основу  функції й ресурси, задіяні у виробництві, маркетингу, продажі, доставці, технічній підтримці, наданні послуг, обслуговуванні клієнтів, а також забезпеченні якості.

Метод ФВА розроблений як "операційно-орієнтована" альтернатива традиційним фінансовим підходам. Зокрема , на відміну від традиційних фінансових підходів метод ФВА:

- надає інформацію у формі, зрозумілої для персоналу підприємства, що безпосередньо участвуют у бізнес- процесі;

- розподіляє накладні витрати відповідно до  детального прорахунку використання ресурсів, докладним поданням про процеси і їхній вплив на собівартість, а не на підставі прямих витрат або обліку повного обсягу випуску продукції.

ФВА-метод - один з методів, що дозволяє вказати на можливі шляхи поліпшення вартісних показників. Ціль створення ФВА моделі для вдосконалювання діяльності підприємства - досягти поліпшень у роботі підприємства по показниках вартості, трудомісткості й продуктивності. Проведення розрахунків по ФВА моделі дозволяє одержати великий обсяг інформації для ухвалення рішень.

В основі методу ФВА лежать дані, які забезпечують менеджерів інформацією, необхідної для обґрунтування й прийняття управлінських рішень при застосуванні таких методів, як:

-  "точно в строк" ( Just-Іn-Tіme, JІ) і KANBAN;

- глобальне управління якістю (Total Qualіty Management, TQM);

- безперервне поліпшення (Kaіzen);

- реінжинірингу бізнес- процесів (Busіness Process Reengіneerіng, BPR).

Концепція ФВА дозволяє представити управлінську інформацію у вигляді фінансових показників. Використовуючи як  одиниці виміру фінансових показників просто UAH, ФВА-метод відображає фінансовий стан фірми краще, ніж це робить традиційний бухгалтерський облік. Це відбувається тому, що ФВА- метод фізично відбиває функції людей, машин і устаткування. Метод ФВА відображає рівень споживання ресурсів функціями, а також причини, по яких ці ресурси використовуються.

ФВА інформацію можна використовувати як для поточні (оперативного) управління, так і для прийняття стратегічних рішень. На рівні тактичного керування інформацію із ФВА моделі можна використовувати для формування рекомендацій зі збільшення прибутку й підвищенню ефективності діяльності організації. На стратегічному - допомогу в прийнятті рішень щодо реорганізації підприємства, зміни асортиментів продуктів і послуг, виходу на нові ринки, диверсифікованості й т.д. ФВА інформація показує, як можна перерозподілити ресурси з максимальною стратегічною вигодою, допомагає виявити можливості тих факторів (якість, обслуговування, зниження вартості, зменшення трудомісткості), які мають найбільше значення, а також визначити найкращі варіанти капіталовкладень.

Основні напрямки використання ФВА моделі для реорганізації бізнес- процесів - це підвищення продуктивності, зниження вартості, трудомісткості, часу й підвищення якості.

Підвищення продуктивності містить у собі три етапи. На першому етапі здійснюється аналіз функцій для визначення можливостей підвищення ефективності їхнього виконання. На другому - виявляються причини непродуктивних витрат і шляхи їхнього усунення. І, нарешті, на третьому етапі здійснюється моніторинг і прискорення потрібних змін за допомогою виміру основних параметрів продуктивності.

Що стосується зниження вартості, трудомісткості й часу, то за допомогою ФВА методу можна так реорганізувати діяльність, щоб було досягнуто стійке їхнє скорочення. Для цього необхідно зробити наступне:

- скоротити час, необхідне для виконання функцій;

- усунути непотрібні функції;

- сформувати перелік функцій за вартістю, трудомісткості або часу;

- вибрати функції з низькою вартістю, трудомісткістю й часом;

- організувати спільне використання всіх можливих функцій;

- перерозподілити ресурси, що вивільнилися в результаті удосконалень.

Очевидно, що перераховані вище дії поліпшують якість бізнес-процесів. Підвищення якості бізнес-процесів здійснюється за рахунок проведення порівняльної оцінки й вибору раціональних (по вартісному або тимчасовому критерії) технологій виконання операцій або процедур.

Одним з напрямків використання принципів, засобів і методів ФВА є планування бюджету, засноване на функціях. Планування бюджету використовує ФВА модель для визначення обсягу робіт і потреби в ресурсах. Можна виділити два шляхи використання:

- вибір пріоритетних напрямків діяльності, ув'язаних зі стратегічними цілями;

- розробка реалістичного бюджету.

ФВА інформація дозволяє приймати усвідомлені й цілеспрямовані рішення про розподіл ресурсів, що опираються на розуміння взаємозв'язків функцій і вартісних об'єктів, вартісних факторів і обсягу робіт.

Розвитком ФВА-методу став метод функціонально-вартісного управління (ФСВ, Actіvіty-Based Management, ФСУ).

ФВУ - це метод, що включає управління витратами на основі застосування більш точного віднесення витрат на процеси й продукцію. Особливо звертаємо увагу на те, що ФВУ- метод дозволяє не тільки визначати витрати, але й управляти ними. Однак, не варто ставити знак рівності між керуванням і контролем. Дані ФВА/ФВУ використовуються більше для "прогнозного" моделювання, ніж для контролю. На сьогоднішній день використання даних про витрати для потреб контролю витісняється більш оперативною інформацією від TQM- Методу, реалізованого у вигляді функцій статистичного контролю процесів (Statіstіcal Process Control, SPC), або від інтегрованих інформаційних систем, що працюють у режимі реального часу.

Фахівці, що здійснюють ФВА повинні мати високий рівень розвитку абстрактного мислення й творчого (науково-технічного) уяви. Дані індивідуально-психологічні характеристики сприяють збільшенню розмаїтості альтернатив при прийнятті управлінських рішень.

Угруповання витрат по факторах виробництва дозволяє виявити ієрархічну структуру напрямків зниження вартості виробів. Напрямку доцільно деталізувати, ранжируя по ступені значимості, обумовленої методом експертної оцінки. Зіставлення функцій з витратами на їхнє здійснення дозволяє вибирати шляхи здешевлення продукції.

Співвіднесення питомої ваги витрат на функцію в загальних витратах і значимості відповідної йому функції, дозволяє обчислити коефіцієнт витрат по функціях. Оптимальним уважається. При істотному перевищенні даним коефіцієнтом одиниці , необхідно шукати шляхи здешевлення даної функції.

Результатом проведеного ФВА є альтернативні варіанти рішень, у яких ураховується співвідношення сукупних витрат на вироби (являющихся сумою заелементних витрат), з базовими витратами. Базою можуть служити мінімально можливі витрати на виріб.

При проведенні функціонально-вартісного аналізу визначають функції елементів продукції й проводять оцінку витрат на реалізацію цих функцій з метою зниження витрат. Іншими словами, ФВА повинен сприяти виготовленню або модернізації продукції високої якості при одночасному нагромадженні функціонально зайвих витрат, завдяки рішенню наступних проблем:

* економія матеріалів і витрат праці;

* зниження собівартості продукції;

* цілеспрямоване забезпечення високої якості продукції;

* поліпшення споживчих властивостей продукції;

* досягнення оптимального співвідношення " якість-ціна";

* пошук резервів зниження витрат на виробництво й эксплуата- цию продукції;

* пошук резервів підвищення якості продукції.

Організація роботи з будь-якої форми ФВА передбачає виконання декількох етапів

1. Підготовчий

Створення організаційних передумов для впровадження ФВА. Визначення об'єкта аналізу з відповідним техніко-економічним обґрунтуванням. Підбор і твердження дослідницької групи ФВА. Визначення цілей, завдань, глибини пророблення техніки проведення ФВА по об'єкті. Розробка й затвердження плану-графіка проведення робіт з ФВА. Оформлення розпорядження по підприємству про проведення ФВА обраного об'єкта.

2. Інформаційний

Збір, обробка й аналіз інформації про об'єкт. Побудова структурної моделі об'єкта ФВА.

3. Аналітичний

Визначення складу об'єкта й виявлення зв'язків між елементами. Виявлення й формулювання функцій. Класифікація функцій. Побудова функціональної моделі об'єкта. Оцінка рівня виконання функцій. Визначення функціональної, проблемної й витратної залежності об'єкта. Побудова сполученої (функціонально-структурної) моделі об'єкта. Формулювання завдань удосконалювання об'єкта.

4. Творчий

Пошук ідей і варіантів рішень по вдосконалюванню об'єкта. Обробка й систематизація результатів проведення творчих нарад. Підготовка матеріалів для оцінки отриманих результатів.

5. Дослідницький

Оцінка, обговорення й відбір раціональних варіантів спільно з фахівцями функціональних служб. Комерційна оцінка варіантів рішень відповідно до обраного на даному етапі критеріями. Оцінка реальних пропозицій.

6. Рекомендаційний

Розгляд пропозицій відповідними службами підприємства. Проведення техніко-економічних розрахунків. Ухвалення рішення комітетом ФВА про прийнятність пропозицій. Складання плану- графіка впровадження рекомендацій. Передача затверджених рекомендацій відповідним службам.

7. Етап впровадження

Затвердження керівництвом плану- графіка впровадження. Розробка й складання відповідної документації про впровадження. Впровадження отриманих результатів. Оцінка отриманих результатів.

Отже, ціль методу складається в об'єднанні понять "резерв", "ефективність" і "якість", тобто функціонально-вартісної аналіз варто використовувати як інструмент підвищення ефективності промислового виробництва й з позиції маркетингу.

Підсумком проведення ФВА повинне бути зниження витрат на одиницю корисного ефекту. Це досягається шляхом скорочення витрат (приблизно на 20-30%) при підвищенні споживчих властивостей продукції, при збереженні заданого рівня якості.

Широта використання ФВА якості продукції в рамках моделі- комплексу "ФВА-маркетинг-качество" багато в чому залежить від розуміння важливості цього аналізу керівниками підприємства. Незважаючи на неможливість у результаті застосування ФВА об'єктивно визначити конкретні шляхи вдосконалювання продукції й знайти ефективні резерви зниження витрат на виготовлення продукції, тому що вартість функцій елементів продукції в умовах інфляції не може повністю адекватно відбивати реальний стан справ по їхньому формуванню, основні методичні положення методу функціонально-вартісного аналізу в умовах ринку не тільки не втрачають своєї значимості, але і як і раніше свідчать про доцільність його застосування.

Таким чином, успішне рішення проблем розвитку ринкового механізму управління ціноутворенням можливо із залученням методу функціонально-вартісного аналізу резервів.

Метод сприяє:

1. якісної реалізації управлінських функцій, таких як підвищення ефективності дорогих операцій;

2. виявленню й скороченню обсягів операцій, що не підвищують цінність продукції.

Недоліки даного методу:

- процес опису функцій може виявитися зайво деталізованим, а модель обліку іноді занадто складна і її важко адаптувати до реальних умов;

- етап збору даних про джерела витрат по функціях (actіvіty drіvers) часто недооцінюється;

- для якісної реалізації методу потрібні спеціальні програмні засоби;

- зміни, внесені в модель не відповідають швидкості організаційних змін;

- реалізація розглядається як "примха" фінансового менеджменту й недостатньо підтримується оперативним керівництвом.

"Директкостинг" - система роздільного обліку змінних і постійних витрат. Для оцінки собівартості продукції використовуються тільки змінні витрати, постійні зізнаються збитком періоду, у якому вони були зроблені.

Змінні витрати міняються зі зміною ступеня завантаження виробничих потужностей, але розраховуючи на  одиницю продукції вони є постійними. Постійні витрати в сумі не міняються при зміні рівня ділової активності, але розраховуючи на  одиницю продукції вони залежать від обсягу виробництва.

Вирахування собівартості продукції методом повних витрат припускає облік всіх витрат, включаючи прямі й непрямі (розподілені накладні) витрати.

Коефіцієнт розподілу на конкретний продукт буде становити: відношення суми операцій по даному продукті до загальної суми операцій..

Система " директ-костинг" полягає в тім, що собівартість ураховується й планується тільки в частині змінних витрат, тобто лише змінні витрати розподіляються по носіях витрат. По змінних витратах оцінюються також запаси - залишки готової продукції на складах і незавершене виробництво.

Функціонально-вартісний аналіз - це метод системного дослідження функцій об'єкта (виробу, процесу, структури), спрямований на мінімізацію витрат у сферах проектування, виробництва й експлуатації при збереженні (підвищенні) якості й корисності об'єкта.

Підсумком проведення ФПА повинно бути зниження витрат на одиницю корисного ефекту, це досягається шляхом скорочення витрат (20 -30%) при підвищенні споживчих властивостей продукції, при збереженні заданого рівня якості.

Зробивши необхідні розрахунки й проаналізувавши отримані результати, можна із упевненістю сказати, що найбільш рекомендуемым методом для роботи будь-якого підприємства є метод ФВА.  У підсумку можна сказати, що основні методичні положення методу функціонально-вартісного аналізу в умовах ринку не втрачають своїй значимості й доцільності застосування.

Висновки

Таким чином, цінова політика полягає в тім, щоб установлювати на товари такі ціни, так варіювати ними, залежно від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально можливу частку, домогтися запланованого обсягу прибутку й успішно вирішувати всі стратегічні й тактичні завдання.

Згідно даним проведених досліджень цінова політика ВАТ "ТерА" полягає в тім, щоб покрити витрати й отримати задовільний прибуток.

Фабрика повинна поставити перед собою наступні цілі:

-   забезпечення виживаності;

-   максимізація поточного прибутку;

- завоювання лідерства по показниках частки ринку або по показниках якості товару;

Залежно від сфери діяльності, від частки займаного ринку фабрика повинна вибрати один з наступних методів ціноутворення:

- "середні витрати плюс прибуток";

- аналіз беззбитковості й забезпечення цільового прибутку;

- установлення ціни на основі відчувається ценности, що, товару,

- установлення ціни на основі рівня поточних цін,

Фабрика також повинна враховувати, що встановлення остаточної ціни на товар залежить від: психологічного сприйняття з обов'язковою перевіркою; від того, що ціна ця повинна відповідати установкам практикованої фірмою політики цін і, що вона буде сприятливо сприйнята дистрибютерами й дилерами, власним торговельним персоналом фабрики, конкурентами, постачальниками й державними органами.

При розрахунку вихідної ціни фірми користуються різними підходами до проблеми ціноутворення. Один з таких підходів - установлення ціни по географічному принципі, коли фабрика вирішує, як саме розраховувати ціну для вилучених споживачів, і вибирає або метод установлення ціни ФОБ у місці походження товару, або метод установлення єдиної ціни із включеними в неї витратами по доставці, або метод установлення зональних цін, або метод установлення цін стосовно до базисного пункту, або метод установлення цін із прийняттям на себе витрат по доставці. Другий підхід - установлення цін зі знижками й заліками, коли фабрика надає знижки й робить заліки. Третій підхід - установлення цін для стимулювання збуту, коли фабрика вирішує, чи вдатися до використання "збиткових лідерів" або до цін для особливих випадків або пропонувати знижки готівкою. Четвертий підхід - установлення дискримінаційних цін, коли фабрика призначає різні ціни для різних з, для різних місць і різного часу. П'ятий підхід - установлення цін на новий товар, коли фабрика пропонує захищену патентом новинку або в рамках стратегії "зняття вершків", або в рамках стратегії міцного впровадження на ринок. Шостий підхід - ціноутворення в рамках товарної номенклатури, коли фабрика встановлює цінові орієнтири для ряду виробів у рамках товарних асортиментів.

Вирішуючи питання про ініціативну зміну цін, фабрика повинна ретельно вивчити ймовірні реакції споживачів і конкурентів. Реакція споживачів залежить від того, який зміст убачають вони в зміні цін. Реакції конкурентів є або наслідком чітких установок політики реагування, або результатом конкретної оцінки кожної знову виникаючої ситуації. Фабрика, що планує ініціативну зміну цін, повинна також передбачати найбільш імовірні реакції постачальників, дистрибьютеров і державних установ. У випадку зміни цін, початої кимсь із конкурентів, фабрика повинна спробувати зрозуміти його наміри і ймовірну тривалість дії нововведення. Якщо фабрика бажає швидко реагувати на що відбувається, їй варто заздалегідь запланувати свої відповідні заходи на можливі цінові маневри конкурентів.

З огляду на складність даної проблеми, необхідним є придбання знань у цій галузі для вибору правильного підходу у встановленні цін при виході на ринок. З метою досягнення задовільних результатів у виробничій і комерційній діяльності необхідно подальше поглиблення такого роду знань на основі вивчення світового досвіду, специфіки економіки України й інших країн.

В умовах ринку зберігається необхідність державного регулювання ціноутворення. Це пояснюється необхідністю контролю за цінами галузей і підприємств, прагненням держави забезпечити соціальний захист населення.

Ціна на продукцію залежить від багатьох факторів: попиту на продукцію, державного регулювання цін, витрат, конкуренції й інші.

Облік впливу всіх факторів у комплексі дозволить підприємствам виробити гнучку й ефективну політику ціноутворення. Це можна досягнути за допомогою використання методу ФВА при ціноутворенні.

У перші роки переходу на ринкові відносини найбільш сильнодіючим фактором ціноутворення в українській економіці був, і багато в чому залишається зараз, фактор витрат. Фірми прагнули будь-яке збільшення витрат перекласти на покупця. Але зараз, у міру насичення ринку й в умовах конкуренції, підприємствам всі частіше, щоб реалізувати продукцію й забезпечити стійке фінансове становище, доводиться вишукувати резерви по зниженню витрат.

На початку даної дипломної роботи була поставлена мета - розгляд одного з найважливіших важелів підвищення ефективності виробництва, тобто  ціни, і ціноутворення в організації, а також вироблення на цій основі практичних рекомендацій і висновків по поліпшенню фінансового стану підприємства.

У ході проведеної дипломної роботи були виявлені заходи щодо збільшення обсягу збуту. Проведений ряд робіт дозволив оцінити продукцію фабрики як конкурентоспроможну. Але ВАТ "ТерА" не користується належною мірою конкурентними перевагами. Також було встановлено, що рекламні кампанії фабрики мало сприяють залученню покупців для чого був запропонований ряд заходів:

1)вибір стратегії охоплення ринку на основі сегметування.

2)Проведення реклами методом "паблик рилейшнз".

3)Удосконалення системи ціноутворення шляхом оптимізації витрат (як виробничих, так і адміністративних).

4) Розрахунок ціни на реалізовувану продукцію проводити за методом ФВА.

Список використаних джерел

1.  Алклычев А.М. Ценообразование в переходной экономике: Учеб. пособие – Махачкала: ИПЦ ДГУ, 2000. – 160 с.

2.  Артус М.М. Формування механізму ціноутворення в умовах ринкової економіки: Монографія. - Тернопіль. Економічна думка, 2002. - 334 с.

3.  Бабур Л.Г., Лялюк О.Г. Ціни і ціноутворення: Навч. Посібник. — Вінниця : ВНТУ, 2004. — 120с.

4.  Віннис О. Господарські товариства та виробничі кооперативи: правове становище: Монографія. - К.: Знання, 1998.

5.  Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000.

6.  Васильев Н.Э., Козлов Л.И. Формирование цены в рыночных условиях. М., 1995.

7.  Воронов Ю.П. «Умение назначить цену (пособие по практическому ценообразованию)». // ЭКО, 1998.

8.  Горина Г. А. Ценообразование: учебное пособие/, М: УМКОМ МИПП ТОО «Люкс-арт», 1996 г. - 72с

9.  Горобчук Т.Т. Ціноутворення: Навч. посіб. — Житомир : ЖІТІ, 2003. — 166с.

10.  Гришко С.В., Коюда П.М.. Ціноутворення як елемент діяльності підприємства: Навч. посіб.. — Х. : ХНУРЕ, 2004. — 84с. 

11.  Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В.С. Щербина, О.В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

12.  Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Прон-ська, О.М. Вінник та інші; за заг. ред. В.С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

13.  Данілова Л.Л., Петровська С.В. Ціноутворення та маркетингова цінова політика: Навч. посіб. — К. : КНТЕУ, 2006. — 130с.

14.  Діагностика сектору кондитерських виробів /БІЗПРО/ Київське представництво США з міжнародногорозвитку (USAID).- Київ, 2007.-75с.

15.  Дерябин А.А. Система ценообразования и финансов, пути совершенствования. М., Политиздат, 1989 г.

16.  Желтякова И., Маховикова Г., Цены и ценообразование, Спб: ПИТЕР, 2007;

17.  Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 року № 507-XII

18.  Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 р. №184/98-ВР

19.  Економіка підприємства: опорний конспект лекцій / Н.М. Ушакова, Л.О. Лігоненко, М.М. Скотнікова, І.О. Чаюн. - К.: КНТЕУ, 2002.

20.  Керашев М.А. Экономика пищевой промышленности / Краснодар, 2001.

21.  Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стоили Л. Брю. Экономикс. М., Республика, 1992г.

22.  Кодацкий В.П. Методика установлення ціни на товар// Економіка Фінанси Право.- 2006.- № 11.- С. 14 - 18.

23.  Кондитерська промисловість України: проблеми і перспективи / Food & Drinks/ 2/2006/www.fnd.com.ua.

24.  Консультант директора. Ценовая стратегия предприятия. 1996, №4.

25.  Корінєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 257 с.

26.  Котлер Ф. Основы маркетинга. М., Прогресс, 1993 г.

27.  Липсиц И.В., Коммерческое ценообразование, М: Бек, 2004;

28.  Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Метод. вказівки і завдання для самост. вивчення дисципліни / Міжрегіональна академія управління персоналом — К. : МАУП, 2005. — 80с.

29.  Лень В.С „Управлінський облік”: навч.посібник.-

30.  Лушин С.И.Ценность. Цена. Стоимость. – М.: Юрист, 2001. – 80 с.;

31.  Майор 3. Контроллинг как система мышления и управления. М., Финансы и статистика, 1993 г.

32.  Моисеева Н.K., Анискин Ю.П. Современное предприятие: конкурентноспособность, маркетинг, обновление. Внешторгиздат, 1993г.

33.  Моисеева Н.К., Корпунин М.Г.  Основы теории и практики функционально-стоимостного анализа.  М., 1988

34.  О.С. Виханский. “Стратегическое управление”, Издательство Московского  Университета.

35.  Осин Г.П. Цены и ценообразование. М., 1992.

36.  Пінішко Василь Степанович, Мединська Тетяна Володимирівна; Ціни і ціноутворення: Львів. комерц. акад. та ін. Львів, 2002.

37.  Плисак В.Й. Управління ризиком фінансової стійкості підприємства // Фінанси України.- 2007. №1. - с.67 – 72.

38.  Попов Е.В. Продвижение товаров и услуг: Учеб. пособие – М.: Финансы и статистика, 1999

39.  Пунин Е.М. Маркетинг, менеджмент, ценообразование на предприятии. М., Международные отношения, 1993 г.

40.  Проблемы развития механизма ценообразования, колл. авторов, М., НИИ по ценообразованию, 1990 г.

41.  Р.Б. Ноздрева «Как побеждать на рынке», М., 1993.

42.  Сычева Г.И., Колбачев Е.Б., Сычев В.А. Оценка стоимости предприятия (бизнеса). - . Ростов н/Д:Феникс.- 2003. - 384 с.

43.  Управління ціновою політикою підприємства: Автореф. дис. ... канд. екон. наук / Безкоровайна С.В.- К., 2005.- 20с.

44.  Уткин Э.А. Цены. Ценообразование. Ценовая политика. – М., 1997.

45.  Ценообразование: учебник/ под ред. д-ра экон. наук, проф. В.А.   Слепова. – М.: Экономистъ, 2005. – 574 с.;

46.  Ценообразование и рынок под ред. Салижманова И.K. М., Финстатинформ, колл. авторов, М., Прогресс, 1992 г

47.  Цены и ценообразование/Под ред. проф. Есипова В.Е., Спб: ПИТЕР, 2005;

48.  Цены и ценообразование./Под ред. В.Е. Есипова. – СПб: Питер, 2001. – 464 с;

49.  Цены и ценообразование: Учебник для вузов / Под ред. И.К. Салимжанова. – М.: ЗАО «Финстатинформ», 2001. – 304 с.

50.  Шкварчук Л.О. Ціни і ціноутворення: навч. посібник 3-тє вид., виправлене. - К.: Кондор, 2005. - 214с.

51.  Экономика и управление предприятиями питания/под общ. ред. В.И. Малышкова. – М.:ОАО Московские учебники и Картолиграфия, 2005. – 522 с.;

52.  Grant J.Abate Focus on Value/J. Grant/James.-John Wiley & Sons, 2001.-241р.

53.  Kenneth K., Barbara S. Pecherot Petitt. Valuation Avoiding the Winner’s Course with Illustr./Prentice Hall/-New-York, 2005.-255p.

54.  Kaplan, Robert S. The balanced scorecard: translating strategy into action / Robert S. Kaplan, David P.

55.  Norton - Boston. Massachusetts: Harvard business school press, 2006. – 323p.

Додаток 1

Технологічна картка для виробу: Цукерки "Пташине молоко"

Рецептура.

Назва виробу: Цукерки "Пташине молоко"

Додаток 2

Технологічна картка для виробу: Зефір "Біло-рожевий"

Рецептура.

Назва виробу: Зефір "Біло-рожевий"