Дипломная работа: Ціноутворення на ВАТ "Тера" в економічно-господарському та правовому контексті

Однак, можна помітити, що рівень рентабельності продукції по всіх найменуваннях у середньому тримається на оцінці 30%, що є достатнім рівнем прибутковості.

2.3 Прогнозування техніко-економічних показників діяльності підприємства.

Однією із самих основних і важливих функцій управління є функція планування, що припускає рішення про те, якими повинні бути цілі організації і як досягти їх. Відомий американський фахівець в області планування Р. Акоф назвав його проектуванням майбутнього й бажаних шляхів його досягнення, одним із самих складних видів розумової діяльності, доступних людині. Плануванням на підприємстві поетапно охоплюється робота людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), націлених на одержання заданого кінцевого результату.

Прогнозування (передбачення) – це спроба визначити стан будь-якого явища або процесу в майбутньому.

Прогнозування – це процес складання прогнозу, тобто це наукове обґрунтування можливих кількісних і якісних змін стану діяльності підприємства в майбутньому. Принципи прогнозування показані на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Принципи прогнозування [34]

Перспективне планування слід відрізняти від прогнозування.

Прогнозування є одним з етапів перспективного планування, тобто на мікрорівні, при складанні стратегічних планів можуть прогнозуватися рівень цін, вартість робочої сили, об’єм продажів і частка ринку, прибуток і рентабельність, необхідні капіталовкладення, ризик і т.д.

Процес планування здійснюється на наступних принципах планування – це: 1. цільова спрямованість, тобто вибір і обґрунтовування цілей підприємства. Це початковий пункт планування.

В загальному випадку виділяють наступні основні цілі:

- господарсько-економічні та

- виробничо-технологічні – ці дві цілі пов’язано з чітким визначенням номенклатури і необхідної кількості випуску продукції належної якості;

- науково-технічні – здійснюються за допомогою постійного поліпшення продукції і оновлення технічної бази виробництва через упровадження досягнень НТП;

- соціальна мета – зводиться до задоволення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;

- екологічна – до забезпечення виробництва екологічно безпечної (чистої) продукції.

Планування діяльності ВАТ "ТерА" здійснюється шляхом складання бізнес-плану. Стратегічне планування полягає в основному у визначенні головних цілей діяльності підприємства й орієнтовано на визначення намічуваних кінцевих резул ьтатів з урахуванням засобів і способів досягнення поставлених цілей і забезпечення необхідними ресурсами. У них формулюються основні завдання на встановлений період. ВАТ "ТерА" вибрало для подальшого розвитку стратегію росту розширення асортименту й поліпшення якості продукції й розширення сегментів на вже існуючих ринках України, підвищення продуктивності праці, ефективності виробництва. Здійснення даної стратегії почнеться з переозброєння основного устаткування підприємства.

Ціль підприємства: технічне переозброєння  частини виробництва, що залищилася не переозброєною, а також об'єктів виробничої інфраструктури. Чисельність зайнятих зросте на 34 чоловіки.

Після модернізації підприємство має на меті:

1. Збільшити частку ринку в Україні.

2. Збільшити продуктивність виробництва фабрики до 30000 тис. тонн готової продукції на рік, у сучасному упакуванні й за доступними цінами

3. Збільшити випуск борошняної продукції, на якій підприємство спеціалізується.

Збільшити асортименти  робошняної продукції та її якість.

4. Підвищити якість  цукерок.

7. Збільшити асортименти й підвищити продуктивність наявних ліній.

8. Установити й запустити нову лінію по виробництву цукрового печива.

9. Досягнути  виконання плану доходу на 2011 рік в 46 800 000 грн.

Проведення технічного переозброєння планується за рахунок власних коштів підприємства (оплата будівельно-монтажних робіт), інвестиційних кредитів (оплата устаткування, оплата авансового платежу, митного збору, мит і ПДВ, а також оборотних коштів).

Для комплексного технічного переозброєння кондитерської фабрики ВАТ "ТерА" необхідна закупівля імпортного технологічного устаткування на суму 1934 тис. євро.

З реалізацією даної стратегії  пов'язане досягнення ряду цілей і рішення важливих завдань економічного, технологічного й соціального характеру.

По-перше, впроваджувана сучасна технічна й технологічна основа кондитерського виробництва гарантує рівномірний розподіл компонентів і досягнення необхідного співвідношення між ними й мікродобавками в кожному одиничному виробі, що дозволить забезпечити розвиток в ВАТ "ТерА" виробництва високоякісної кондитерської продукції. У результаті буде випускатися продукція, порівнянна за своїми характеристиками із кращими вітчизняними й закордонними аналогами. Це, у свою чергу, вплине   на економіку кондитерського виробництва: витрати на одиницю продукції знизяться до рівня передових українських підприємств.

По-друге, не менш ніж в 1,5 рази зросте ступінь задоволення споживчого попиту на вироби високої якості й різноманітного асортименту в сучасному упакуванні й за доступною ціною в зоні, що включає в себе крім Тернопільської Хмельницьку, Чернівецьку, Івано-Франківську, Рівненську, Волинську області. Це дозволить реально поліпшити їхнє постачання вітчизняною кондитерською продукцією з використанням натуральної місцевої плодово-ягідної й горіхової сировини.

По-третє, будуть створені об'єктивні передумови для витиснення імпортної продукції з регіонального продовольчого ринку Тернопільщини та Західного регіону України.

Буде створено 34 додаткових робочих місця, що дозволить більш повно забезпечити зайнятість місцевого населення, і на цій основі деякою мірою поліпшити соціальний клімат і підвищити платоспроможний попит населення.

По-п'яте, підвищаться доходи сільських жителів за рахунок закупівлі в них сировини для виробництва кондитерських виробів (ягід, горіхів і т.п.), унікальнї  за  своїми  поживними  якостями.

Все перераховане вище дозволить закласти основи високої ефективності технічного переозброєння кондитерських цехів виробництва ВАТ "ТерА". 

Сучасний технічний стан підприємства не зовсім дозволяє, не тільки вдосконалювати технологію виробництва, але й не дає можливості підприємству використовувати наявні виробничі потужності - зношування основного технологічного устаткування становить приблизно 65 відсотків. Об'єктивно це виправдано тривалістю його експлуатації (з 1979 року). Разом з тим будинки й споруди фабрики, відповідно до наявного акту обстеження виробничих будинків підприємства, перебувають у задовільному стані й придатні для розміщення в них кондитерського технологічного устаткування нового покоління.

До 2002 року зношування основного устаткування становило 96%,  в 2002 році провели технічне переоснащення, додали устаткування для виробництва цукерок. Із цього моменту збільшився асортимент цукерок і з'явилася можливість міняти форму цукерок, але потужність залишалася незмінною - 200 кг\годину. Амортизація устаткування склала 90%.

В 2005 році проведено ще одне технічне переоснащення - запущене лінія по виробництву зефіру. Зношування скоротилося до 75%.

В 2011 році планується повне переозброєння цеху шоколадної продукції. Буде  закуплена італійська лінія "Мazzetі Renato", продуктивністю 500-960 кг\година із широкими технологічними можливостями й випуском цукерок відмінної якості. Дана лінія містить у собі устаткування для готування начинок, шоколадної глазурі й пакувальні автомати.

Придбання даного встаткування дозволить значно розширити асортименти продукції й поліпшить її якість, спрацювання устаткування скоротиться до 55 %.

На сьогодні фабрикою укладені довгострокові договори на поставку кондитерських виробів з торговельними підприємствами м. Тернополя і численними торговельними організаціями Західного регіону України, що свідчить про високий і стабільний попит на продукцію ВАТ "ТерА".

ВАТ "ТерА" має у своєму розпорядженні всі необхідні умови для успіху інвестиційного проекту технічного переозброєння:

- зі спеціалізованих виробничих площ, розвитий виробничої інфраструктури, місцевих сировинних ресурсів плодової й горіхової сировини;

- очікуваний високий споживчий попит на намічувану до реалізації продукцію, у тому числі, можливо, і на експорт;

- освоєні ринки збуту готової продукції й наявність власного товаропровідного ланцюга;

- наявність необхідних для реалізації проекту реальних постачальників устаткування, сировини й матеріалів;

- використання закуповуваного сучасного комплектного устаткування нового покоління;

- висока якість продукції, що, при відносно низькій собівартості, що створює резерв для забезпечення її конкурентоспроможності;

- екологічна й технічна безпека, як продукції, так і її виробництва, відповідність продукції міжнародним стандартам якості.

Складання плану діяльності підприємства ВАТ "ТерА" починається з підготовки проекту окремих його частин. Розробкою кожної частини займаються різні відділи, які в сукупності становлять робочу групу, керує проектом помічник генерального директора по економічних питаннях.

1. Маркетинговий план (входити на насичений ринок із сильною конкуренцією можна лише у випадку готовності підприємства виступити з, безумовно, конкурентоспроможною продукцією, у  противному випадку втрати неминучі): описуються конкретні види продукції, які  з'являться в результаті здійснення даної стратегії. З'ясовується, хто буде купувати новий товар, у які строки і яка поточна й перспективна місткість ринку, наводяться дані про основних  конкурентів по даному виді товару, їхня характеристика (у т.ч. ціни й цінова політика), частка в ринковій пропозиції,

-способи реалізації товару,

-цінова політика по даних видах продукції,

-рекламні заходи (і витрати на неї),

-можливий ріст продажів (у натуральних одиницях по видах продукції).

Складається план на основі маркетингового дослідження. Розробляється головним економістом, разом з відділом продажів.

2. План виробництва. Виробництво товарів, хоча і є основою діяльності підприємства, проте, само по собі повністю проблеми ефективності не вирішує, оскільки збут, продаж продукції є вирішальною (після виробництва) ланкою діяльності. От чому віддається перевага орієнтації підприємства не на виробництво, а на маркетинг. У плані пропонується місце для розташування устаткування з обліком внутріфабричних транспортних потоків (схема), описується пропоноване устаткування, його характеристики (продуктивність, габарити, зручність у використанні й т.п.). Обов'язкове обґрунтування вибору конкретного виду устаткування. Вартість придбання (із вказівкою  конкретного постачальника), витрати на доставку й монтаж, визначаються витрати робочого часу на виробництво продукції,  тривалість виробничого циклу, визначаються можливості найбільш повного використання встаткування, змінність роботи, періодичність зупинок для ремонтів, витрати на обслуговування, оцінюється безпека персоналу й навколишнього середовища при використанні даного встаткування (освітленість, загазованість, шум, вібрація, запыленность, температура).

У розробці беруть участь також головний технолог, головний інженер, головний бухгалтер.

3. Організаційний план. Удосконалювання організації виробництва й праці, скорочення витрат є основними джерелами економічного росту. Визначається обґрунтована кількість і найменування професій персоналу, зайнятого в планованому проекті, пропонуються форми оплати праці й обґрунтовуються витрати на оплату праці, розраховуються  енергетичні витрати (електроенергія, теплова енергія, вода й т.п.), визначаються витрати на сировину й допоміжні матеріали (включаючи упакування) при виробництві планованої продукції. Складається начальником відділу продажів, їй допомагають начальники цехів.

4. Фінансовий план. Дозволяє зробити обґрунтовані висновки про строки окупності даного проекту, оцінити фінансові вигоди й втрати підприємства. Складається головним бухгалтером.

5. Висновок по проекту являє собою рекомендації про прийняття даного проекту або його відхиленні. Висновок формулюється всіма членами робочої групи.

Всі виконавці у свої розділи включають оцінку комерційних ризиків, пов'язаних з якістю товарів і реалізацією їх на ринку, перевезенням вантажів (транспортний ризик), платоспроможністю покупця, коливаннями валютного курсу (валютні ризики), непередбаченими обставинами (стихійні лиха й т.п.) і інші. Кожний з можливих ризиків аналізується з метою визначення мер по їхньому запобіганню. Незадовільне виконання обов'язків - наслідок субьективных причин - не є комерційним ризиком.

Планування ведеться на основі аналізу роботи за минулий період з урахуванням змін у планованому періоді. За основу береться факт.

Кожна частина загального плану підприємства виявляється при цьому безпосередньо пов'язаною і обумовленою іншими його частинами. Таким чином, досягається збалансованість плану діяльності підприємства. Створюється динамічна система взаємозв'язку виробничих, технічних, економічних, організаційно-адміністративних і соціальних заходів, спрямованих на досягнення кінцевої мети. Визначаються джерела й розміри фінансування, а також гранично припустимі витрати по кожному заході, етапам і видам робіт.У плані обов'язково вказуються точна характеристика й масштаби кінцевих результатів роботи підприємства в цілому по датах, а також результати роботи цехів і інших підрозділів по кожному заході окремо .

Поточне планування на ВАТ "ТерА"здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для підприємства  в цілому і його окремих підрозділах.

Основною ланкою поточного плану виробництва є календарні плани (з розбивкою по місяцях), які являють собою детальну конкретизацію цілей і завдань, поставлених стратегічним планами. Календарні плани виробництва складаються на основі наявності замовлень, забезпеченості їхніми матеріальними ресурсами: ступеня завантаження виробничих потужностей, їхньому використанні з урахуванням обумовлених строків виконання кожного замовлення. У календарних планах виробництва передбачаються витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну встаткування, навчання робочої сили, витрати на поліпшення побутових умов. На ВАТ "ТерА" існують такі види поточних планів як: плани продажів по регіонах (районам, місту) щомісячно, плани витрат по цехах і відділам, комплексні плани, маркетингові плани й ін.

Оперативно-календарне планування є розгорнутим продовженням поточного планування виробництва. Воно включає: деталізацію поточного плану й доведення його завдань до кожного цеху, відділу; організацію доставки на робочі місця сировини, допоміжних матеріалів, вивіз готової продукції, організацію контролю якості; забезпечення суцільного контролю за ходом виробничого процесу й оперативне усунення неполадок і збоїв у роботі. Складаються тижневі й внутрізмінні завдання випуску продукції.

Реалізація планів здійснюється через системи бюджетів або фінансових планів. При їх складанні, насамперед, враховуються показники, розроблені в стратегічних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється сполучення між стратегічним, поточним і іншим видами планування. Основу бюджету становить прогноз продажів і вирахування витрат виробництва.

Для здійснення успішної господарської діяльності підприємство на поточний рік і конкретний плановий період самостійно формує для себе нормативну базу по запасах і оборотних коштах шляхом нормування. Керівництво підприємства  само встановлює економічно обґрунтовані норми запасів по всій специфікованій номенклатурі матеріальних ресурсів, застосовуваної на підприємстві, і оборотним коштам, вкладеним у ці запаси. Вибравши припустимий ступінь ризику, установлює для підприємства прийнятний рівень надійності забезпечення запасами й оборотними коштами й значення самих норм.

Для прийняття рішень про рівень із сировини й матеріалів необхідно точно знати, коли, скільки і які товари повинні бути замовлені. У міру виснаження відділ постачання з нові партії сировини.

Я вважаю, що ВАТ "ТерА" правильно підійшло до розробки стратегії, і вибрало для себе найбільш сприятливий план розвитку. Було враховано фінансове обґрунтування даної стратегії. Строк окупності по проекту  переозброєння складе 3,5 роки. Але в даній стратегії необхідно розробити також політику конкурентної боротьби, оскільки підприємство збирається збільшити свій сегмент на регіональних ринках. В цьому плані першочергову рольнеобхідно відвести саме ефективному ціноутворенню, яке забезпечить підприємству конкурентні переваги на ринку кондитерської продукції. Необхідно проробити етапи просування й позиціонування товару.

Проект модернізації й закупівлі новітнього устаткування в рамках розробленої стратегії дозволить суперничати ЗАТ "Кондитерпром" з великими українськими кондитерськими підприємствами.

Однією з основних причин спаду виробництва на багатьох українських кондитерських підприємствах є низький технічний рівень виробництва на переважній більшості підприємств промисловості, що не задовольняє ні сучасним технічним, ні технологічним вимогам.

3. Формування ціни на продукцію ВАТ "Тера"

3.1 Аналіз ціноутворюючих факторів

Основу ціни виробу становлять втрати, пов'язані з його виробництвом і реалізацією, тому їхній розмір багато в чому визначає рівень ціни. Наприклад, у промисловості із собівартості у відпускній ціні підприємства (без ПДВ і акцизів) становить 83,8%.

До складу витрат входять втрати як залежні, так і незалежні від діяльності підприємства. Наприклад, вартість сировини, матеріалів, палива, енергії, транспортні тарифи - фактори, зовнішні стосовно підприємства. Тому збільшення цих витрат викликає ріст ціни товару.

Інша група витрат - з використання сировини й матеріалів, ступінь завантаження виробничих потужностей, продуктивність сировини й інші - безпосередньо залежать від рівня їхньої організації на підприємстві. Тому фірма залежно від  міцності свого положення на ринку може маневрувати цінами. Якщо положення фірми недостатньо стійке й підвищення цін на продукцію небажано, то подорожчання, наприклад, по сировині можна компенсувати деякою мірою зниженням норм витрати сировини, використанням вторинних ресурсів так далі. Якщо ж положення фірми досить стійке, у цьому випадку збільшення витрат може бути перенесене на ціну товару.

На рівень цін впливає  конкуренція, що підштовхує фірми до вдосконалювання своєї продукції, детальному обґрунтуванню ціни на неї. При цьому фірма може орієнтуватися або на ринок продавця, або на ринок покупця. На ринку продавця домінуюче положення займає продавець - виробник товару. У таких умовах фірмі легше функціонувати, оскільки її продукція перебуває поза конкуренцією. На ринку покупця домінуюче положення займає покупець. І від того, наскільки фірма зуміє врахувати мінливі запити покупця й вчасно задовольнити їх, залежить її благополуччя.

На рівень цін впливає  й ряд інших факторів, стадія життєвого циклу виробу, організації - учасники просування товару від виробника до споживача й інші. Врахування впливу всіх факторів у комплексі дозволить фірмі виробити правильну політику ціноутворення.

Собівартість продукції представляє виражені в грошовій формі поточні витрати підприємств на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції є не тільки найважливішим економічною категорією, але і якісним показником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного й постійного капіталу), що перебувають у розпорядженні підприємства.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

- облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

- база для формування гуртової ціни на продукцію підприємства й визначення прибутковості й рентабельності;

- економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічної переозброєння й розширення діючого підприємства;

- визначення оптимальних розмірів підприємства;

- економічне обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень.

Основу структури ціни продукції становлять її собівартість і прибуток. Собівартість, як відомо, характеризує витрати підприємства на виготовлення і реалізацію продукції. Кожне підприємство намагається повністю компенсувати втрати, що пов'язані з виробництвом продукції, і отримати якнайбільший прибуток. Прибуток підприємства є джерелом фінансування поточних витрат і подальшого його розвитку.

Важливе місце у структурі ціни належить також податкам. Акцизи, мито і податок на додану вартість (ПДВ) є непрямими податками, які сплачує кінцевий споживач.

Серед податкових надходжень і обов'язкових платежів у бюджет основними є податок на додану вартість (~ 50 % надходжень), податок на прибуток (~ 30 % надходжень) і акцизний збір.

Податок на додану вартість є непрямим податком, який включається у ціну товару, є частиною приросту вартості, що утворюється на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, і вноситься до Державного бюджету.

Податок на прибуток. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначають шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму:

1.  валових витрат платника податку;

2.  амортизаційних відрахувань.

Існує кілька методів встановлення цін. Після застосування вибраного методу і буде встановлено вихідну ціну. Але в будь-якому разі, визначивши рівень ціни продукції, дістають лише орієнтовну ціну, яка сформована підприємством виходячи з власних умов і мети. Тільки вихід продукції на ринок відкоригує і встановить конкретну ціну на товар.

На практиці залежно від конкретних умов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку ціни на товар, які можна об'єднати у групи:

1.  методи, які базуються на витратному підході;

2.  методи, які базуються на цільовому ціноутворенні;

3.  параметричні методи. Розглянемо ці методи детальніше.

1.  Метод "середні витрати + прибуток" найпростіший і найпоширеніший. Суть його можна записати так: Ц = В + П, де Ц — ціна продукції; В — витрати на виготовлення продукції; П — прибуток, який встановлює підприємство або обмежує держава через граничний рівень рентабельності продукції.

2.  Розрахунок ціни за цільовим прибутком. Ціну поставлено в жорстку залежність від загального прибутку, який підприємство передбачає одержати від реалізації певної кількості продукції:

Rпл - планова сума прибутку;

Zс - постійні витрати на весь обсяг виробництва продукції;

Zv - змінні витрати розраховуючи на  одиницю виробу;

Ц - ціна виробу.

1.  Метод ціноутворення "за рівнем поточних цін", або "за рівнем конкуренції". Ціну вважають функцією цін на аналогічну продукцію у конкурентів і встановлюють на рівні поточної ринкової ціни або дещо нижчою.

2.  Метод ціноутворення "за рівнем попиту" передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховується умови продажу, кон'юнктуру ринку, супутні послуги. За цим методом ціни на один вид товару можуть бути різними на різних сегментах ринку.

3.  Встановлення ціни за результатами закритих торгів. Це різновид методу "за рівнем поточних цін", який застосовують з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

4.  Метод встановлення єдиної ціни разом з витратами на доставку. В ціну входить фіксована сума транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця.

5.  Встановлення цін зі знижками. Підприємство-продавець змінює вихідну ціну і встановлює певну знижку з неї з урахуванням дотермінової оплати рахунків, закупівлі великої партії продукції або посезонної закупівлі.

6.  Параметричний ціновий метод балів. Використовують експертні оцінки значущості параметрів товару за заданою схемою: "відбір основних параметрів нарахування балів за кожним параметром підсумовування балів за базисним і даним товаром — розрахунок цін на товари за співвідношенням сумарних балів".

Одним з основних факторів удосконалювання ціноутворення на будь-які підприємства є зниження собівартості.

Можна виділити наступні основні напрямки зниження собівартості продукції на ВАТ "ТерА".:

По-перше - підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової, прогресивної технології, механізація й автоматизація виробничих процесів, які полегшать умови праці й піднімуть продуктивність. Так, наприклад у багатьох цехах іде ручна фасовка продукції, а якщо цей процес механізувати й автоматизувати, то витрати на виробництво одиниці продукції помітно скоротяться за рахунок виплат заробітної плати (600 грн. на 1т. продукції) і нарахувань на заробітну плату (200 грн. на 1т. продукції).

Поліпшення використання й застосування нових видів сировини й матеріалів приведе до раціонального використання й переорієнтацію на вітчизняних виробників сировини. Широке використання цукрозамінників, таких як  Аспартам (1-метил N-1-а-аспартил-L-фениланін), відносний ступінь солодості до цукру - в 100 разів, ціна ж значно дорожче ( 350 р. за кілограм). З огляду на це, можна розрахувати, що замість 100 кг. цукру, досить використовувати 1 кг. цукрозамінника, що понизить питому вагу суми витрат цукру в сировині в 100 разів, а оскільки частка цукру в структурі витрат у середньому становить 26 % , те витрати зменшаться на 10,8% або 250 грн. на кожний кілограм цукрозамінника. Питома вага сировини в собівартості складе в середньому 38,2 % проти існуючого 50%.

Використання науково-технічних досягнень і передового досвіду допоможе відтіснити частину конкурентів і збільшити частку ринку.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем керування, використанні обчислювальної техніки, удосконалюванні й модернізації існуючої техніки й технології. Зменшуються витрати й у результаті комплексного використання сировини, застосування економічних замінників, повного використання відходів у виробництві. Великий резерв таїть у собі й удосконалювання продукції, зниження її матеріалоємності й трудомісткості, зниження ваги машин і встаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, при розвитку спеціалізації виробництва; удосконалювання керування виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використання основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших факторів, що підвищують рівень організації виробництва.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалювання обслуговування основного виробництва, наприклад, розвитку потокового виробництва, упорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, удосконалювання організації контролю за якістю робіт і продукції. Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм виробітку. Додаткова економія виникає при вдосконалюванні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління й в економії заробітної плати й нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використання основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності й довговічності устаткування; удосконалювання системи планово-попереджувального ремонту; централізації й впровадження індустріальних методів ремонту, змісту й експлуатації основних фондів.

Удосконалювання матеріально-технічного постачання й використання матеріальних ресурсів знаходить висвітлення в зменшенні норм витрати сировини й матеріалів, зниженні їхньої собівартості за рахунок зменшення заготівельно-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини й матеріалів, на транспортування готової продукції.

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітником за відступ від нормальних умов праці й понаднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Сюди ж можна віднести й такі найпоширеніші  виробничі втрати, як втрати від браку. Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції.

Наступний фактор, що впливає на собівартість продукції - це продуктивність праці. При цьому необхідно враховувати, що зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильним співвідношенням темпів росту продуктивності праці й росту заробітної плати. Ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.

Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах скорочуються витрати праці розраховуючи на  одиницю продукції. Збільшення вироблення продукції на один робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються норми виробітку й відповідно їм розцінки за виконувані роботи й за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів.

У першому випадку підприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що проведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції.

У другому випадку величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва й керуванню.

Також важливо скорочувати цехові й загальнозаводські витрати. Це полягають насамперед  у спрощенні й здешевленні апарата управління, в економії на управлінських витратах; а також у скороченні витрат на заробітну плату допоміжних і підсобних робітників.

Зміна обсягу й структури продукції може привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (крім амортизації), зміні номенклатури й асортиментів продукції, підвищенню її якості. Зі збільшенням обсягу виробництва кількість умовно-постійних витрат на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

Зміна номенклатури й асортиментів виробленої продукції є одним з важливих факторів, що впливають на рівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів (стосовно собівартості) зрушення в складі продукції, пов'язані з удосконалюванням її структури й підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити й до зменшення й до збільшення витрат на виробництво.

Поліпшення використання природних ресурсів. Тут ураховується: зміна складу і якості сировини (інтенсивне використання сахарозаменителей, боиактивных добавок); Ці фактори відбивають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Галузеві та інші фактори: уведення й освоєння нових цехів, будівля фабрики по переробці какао-бобів дозволить значно скоротити витрати на закупівлю готової какао-сировини.

Вплив на собівартість товарної продукції змін у розміщенні виробництва аналізується тоді, коли той самий   вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів продукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використання існуючих потужностей, зниження витрат виробництва й на основі зіставлення оптимального варіанта з фактичним виявити резерви.

Якщо зміни величини витрат в аналізований період не знайшли відбиття у вищевикладених факторах, то їх відносять до інших: наприклад, зміна розмірів або припинення різного роду обов'язкових платежів, що включаються в собівартість продукції.

3.2 Аналіз номенклатурно-товарних позицій на ВАТ "Тера"

Товарний асортимент являє собою динамічний набір номенклатурних позицій (типорозмірів, марок, моделей) продукції, що користуються потенційним попитом на ринку і що забезпечують виживання підприємства в тривалій перспективі.

Чинники, що складають основу формування асортименту - це чинники, на основі яких розробляється приваблива виробнича програма (товарів або послуг), щоб подолати опір ринку.

Конкурентоспроможність – основний критерій, завдяки якому продукція надходить на ринок, і відповідно, не знімається з виробництва. Саме з причини неконкурентноздатності у 2009 році були зняті з виробництва деякі види мармеладу та вафлі "Лимонні". Відслідковуванням рівня конкурентноздатності займається відділ збуту. Товари ВАТ "ТерА" порівнюються з аналогами, які представлені на ринку конкурентами, досліджуються технологічні та конструктивні збіжності та відмінності, а також ряд інших показників (економічні, ергономічні, надійності, тощо.). Також об’єктивним показником конкурентноздатності є рівень попиту на продукцію. В результаті, на основі синтезу всіх категорій конкурентноздатності, приймається рішення про зняття продукції з виробництва, або продовження випуску цього виду продукції (з можливістю подальшого вдосконалення по відстаючим напрямкам).

Та основним показником конкурентоздатності продукції підприємства на ринку є ціна на реалізовувану продукцію. Оскільки на підприємстві проводит ься розрахунок ціни за витратним методом, то калькуляція собівартості є вирішальним показником ціноутворення.

Таблиця 3.1. Видова калькуляція за 2009 рік на печиво “Фортуна”

Таблиця 3.2. Видова калькуляція за 2009 рік на  пряники “Житомирські”

Таблиця 3.3. Видова калькуляція за 2009 рік на мармелад "Апельсиновий"

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6