Дипломная работа: Ціноутворення на ВАТ "Тера" в економічно-господарському та правовому контексті

У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.

Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки: Ступінь однорідності витрат. Всі витрати за цією ознакою поділяються на : D одноелементні (прості) — сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст; П комплексні — різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

II.Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

П прямі (безпосередьо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесеш на її одиницю);

П непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу , утримання і експлуатація основних фондів тощо).

III.Звя'зок з обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

змінні — загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

пропорційні — змінюються прямопропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

непропорційні — поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат на виробництво:

Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Інші витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльність підприємства, втрати від надзвичайних подій).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

Сировина і матеріали.

Паливо і енергія на технологічні цілі.

Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

Загальновиробничі витрати.

Адміністративні витрати.

Підготовка і освоєння виробництва.

Інші виробничі витрати.

Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому — всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

О затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

П затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

□ адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

П планування зниження собівартості товарної продукції;

О складання кошторису витрат на виробництво;

П складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:

Мета складання кошторису витрат на виробництво — встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

Калькулювання собівартості продукції— це процес обмеження собівартості одиниці продукції.

Методи калькулювання :

- нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);

- параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

- розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі — пропорційно заробітній платі).

Основним моментом системи обліку, що забезпечує успішну роботу підприємств з підвищення ефективності виробництва та управління затратами є добре налагоджений облік виробничих затрат та науково обґрунтоване калькулювання собівартості продукції.

Визначення собівартості продукції кондитерської промисловості - важливий об'єкт облікового процесу з метою прийняття управлінських рішень і якіс ний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства. Об’єкт облікового процесу – ознака, відповідно до якої групують виробничі затрати для цілей управління собівартістю. А калькулювання собівартості продукції - одна із важливих функцій обліку, але, крім його основного призначення калькулювання є важ ливою інформаційною базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення. Від рівня собівартості безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції, тим більший прибуток і, таким чином, вища рентабельність.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про затрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(с)БО 16 “Витрати”. Дане положення внесло суттєві зміни до складу затрат, що формують собівартість промислової продукції, а це у свою чергу торкнулося калькулювання, ціноутворення, визначення рентабельності продукції.

Відповідно до П(с)БО 16 „Витрати” розроблені Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47.

З урахуванням вимог П(с)БО 16 та Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції підприємства можуть використовувати запропоновані цими нормативними документами статті калькуляцій.2

У результаті проведеного дослідження на підприємствах кондитерської галузі розраховують планові, нормативні та фактичні (звітні) калькуляції. Планові калькуляції складаються на рік з розподілом за кварталами, на всі види продукції, що виготовляються у плановому періоді, і, протягом визначених періодів, залишаються незмінними. Нормативні калькуляції переглядаються і уточнюються в разі зміни діючих норм та при впровадженні прогресивних технологій і нового обладнання.

Єдине, що може ототожнювати планові і нормативні калькуляції – це кількість і структура статей калькуляцій. Крім того, на деяких підприємствах галузі складаються тільки планові або звітні калькуляції, а окремі з них зовсім не здійснюють калькуляційні розрахунки.

Також на багатьох досліджених підприємствах не складаються фактичні калькуляції на окремі найменування кондитерських виробів. Це можна пояснити тим, що на кондитерських підприємствах немає чіткої аналітики накладних затрат, не проводиться їх розподіл між окремими найменуваннями кондитерської продукції, і, як підсумок – маємо їх спотворену фактичну собівартість.

На підприємствах кондитерської галузі (більшості з них) використовують простий (однопроцесний, однопередільний) метод калькулювання собівартості готової продукції.

Ми приєднуємося до тих дослідників галузі, які вважають, що найбільш доцільним для кондитерських підприємств є застосування нормативного попередільного методу калькулювання собівартості готової продукції.

Потреба в калькулюванні собівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності. Зміни економічних відносин зумовили те, що менеджери змушені переходити поступово від настанови ретро спективної до перспективної. При цьому облік має будуватися на запобіганні, а не на констатації того, що вже відбулося, має бути спрямованим у майбутнє, бо передбачати - означає випереджати. Калькулювання собівартості продукції повинно поступово переорієнтовуватися з трудомістких розрахунків із розподілу непрямих затрат та визначення точної фактичної собівартості на прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організацію оперативного контролю за їх дотриманням у процесі діяльності.

3.4 Ціноутворення й методи розрахунку

В умовах ринкової економіки різко зросла роль ціни. Від рівня ціни залежить конкурентоспроможність, фінансовий стан підприємства, величина прибутку. Для вироблення ефективної цінової політики фірми необхідний всебічний аналіз факторів, що впливають на рівень цін. Основними з них є: попит на продукцію; державне регулювання цін; витрати по виробництву й реалізації продукції; конкуренція й інші фактори.

Залежно від конкретних умов і цілей підприємства використовують різні методи розрахунку: метод, засновані на витратному підході й метод, заснований на цільовому ціноутворенні. При першому методі до витрат виробництва й реалізації товару додають певну суму прибутку, що планує одержати підприємство. Ціну можна визначити по формулі:

Ц = Кок * ВВ, [2]

де Кок - коефіцієнт окупності витрат; ВВ - витрати виробництва.

Таблиця 3.7. Визначення рівня цін на кондитерські вироби витратним методом

За даними таблиці 3.7. можна зробити висновок, що для збільшення прибутку й рентабельності треба поліпшити якість продукції, маркетинг і підвищити ціни. При коефіцієнті окупності 1,15 продукцію потрібно продавати за ціною 335,43 грн. за тонну, а при коефіцієнті окупності 1,3 продукцію потрібно продавати за ціною 415,68 грн. за тонну, а при коефіцієнті окупності 1,5 продукцію потрібно продавати за ціною 550,38 грн. за тонну. Змінні витрати вище при коефіцієнті окупності 1,5 (24675,68). Там вище й прибуток (16735,76), і рентабельність (50%).

Витратні методи ціноутворення прості й зручні, але їх можна використовувати, якщо підприємство впевнене в реалізації свого товару, тобто , немає конкурентів, а якщо конкуренти є й з більше низькими цінами на цю продукцію, то вони можуть витиснути підприємство з ринку. Потрібно детально вивчати стан конкуренції, ціну і якість їхніх товарів, зміну попиту на товар при зміні ціни.

В 2010 році фабрика кілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причому перегляд відбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, але й під впливом ринкової кон'юнктури (тобто  іноді й убік  зниження по окремих групах і видах продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту).

Політика фабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема :

- для прискорення оборотності коштів  надавалася знижка за 100%-ную попередню оплату продукції (розмір знижки протягом  року становив 2%);

- надавалися знижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частині виконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%).

Середній сумарний розмір знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у звітному році зменшений і склав 6.0% (2009 рік - 9,1%). 

Перспективним на підприємстві вважається метод ціноутворення за методом урахування попиту. Останній рік він набуває все більшої ваги для визначення цін на продукцію підприємства, оскільки дозволяє прозоро визначити ціну, яка міксимізує прибуток. В табл. 3.8. наведена схема розрахунку ціни за даним методом.

Таблиця 3.8. Визначення оптимального рівня ціни на кондитерські вироби з урахуванням попиту (теоретичний розрахунок)

По таблиці 3.8. видно, що при найнижчій  ціні за 1 тонну кондитерських виробів, рівній 0 грн., попит на дану продукцію буде максимальний. Одночасно із цим підприємство ВАТ "ТерА" не отримає прибутку, тобто виторг від реалізації набагато менше валових витрат виробництва. Тому при даній ціні підприємство працює збитково. Аналогічна ситуація виникне, якщо продукцію продавати по найвищій  ціні, тобто  по 900 грн./т., але збитки будуть набагато менше (у першому випадку збиток склав -53000 тис. грн., а в другому - -8000 тис. грн., що на 45000 тис. грн. менше), при цьому рентабельність буде однаковою (-100 %). При цій ціні попит рівняється нулю, тобто жоден споживач даної продукції не буде її купувати за ціною 900 грн./т. Також дане підприємство одержить збиток, реалізуючи свою продукцію за ціною 150 грн./т. і за ціною 300 грн./т.; рентабельність у цьому випадку також буде негативною. Отже, реалізовувати кондитерські вироби по вище перерахованих цінах підприємству не вигідно.

Ціна за тонну продукції, рівна 450 грн./т., 600 грн./т. або 750 грн./т., принесе підприємству прибуток. Але максимальний прибуток і рентабельність досягається при ціні 600 грн./т. (13000 тис. грн. і 56,52 % відповідно). Ця ціна одночасно влаштовує й покупця, і продавця (підприємство ВАТ "ТерА"), тобто  забезпечує тимчасовий компроміс між ними.

Таким чином, найбільше ефективно реалізовувати кондитерські вироби за ціною 600 грн./т., тому що це принесе максимальний прибуток і найвищу рентабельність. Виходить, оптимальний із ціни з урахуванням попиту буде відповідати 600 грн./т.

В 1999 році фабрика кілька разів робило комплексний перегляд цін на продукцію, причому перегляд відбувався не тільки під впливом зростаючих витрат на виробництво, але й при впливі ринкової кон'юнктури (тобто іноді й убік зниження по окремих групах і видам продукції, що було викликано сезонними коливаннями попиту).

Політика фабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема :

для прискорення оборотності коштів  надавалася знижка за 100%-ную попередню оплату продукції (розмір знижки протягом  року становив 2%);

надавалися знижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частині виконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%).

Середній сумарний розмір знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у звітному році зменшений і склав 6.0% (1998 рік - 9.1%).

4. Правові аспекти ціноутворення на підприємстві

4.1 Роль цін і ціноутворення в економіці держави

У всіх економічних системах, без винятку, держава регулює економіку. У сучасній ринковій економіці таке регулювання здійснюється в менших масштабах, чим, приміром, в адміністративно-командній системі, але економічна роль держави все-таки велика.

Державне регулювання економіки - це система типових заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснюваних відповідними правочинними державними установами й громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування існуючої соціально-економічної системи до  умов, що змінюються.

Як відомо, можливість державного регулювання економіки з'являється по досягненню певного рівня розвитку економіки, концентрації виробництва й капіталу. Це необхідно, тому що наростають проблеми, труднощі, з якими й покликане впоратися державне регулювання економіки.

Макроекономічна теорія пояснює необхідність державного регулювання економіки різними проявами недосконалості ринку, наданого самому собі. Мова йде про наступні прояви:

1. Недосконалість конкуренції, що виражається в тім, що на деяких галузевих ринках можуть виникати (і виникають) монополії, які, якщо цьому не протидіє держава, завдають шкоди добробуту суспільства.

2. Існування численних товарів, необхідних суспільству, які або не пропонуються ринком, або, якщо й пропонуються, то в недостатній кількості. Таких товарів багато в сферах освіти, охорони здоров'я, науки, культури й ін.

3. Наявність зовнішніх ефектів, типовий приклад яких - забруднення навколишнього середовища, нанесення господарюючими суб'єктами екологічного збитку суспільству, фізичним і юридичним особам.

4. Неповнота ринків, типовим прикладом яких є ринок медичних і пенсійних страхових послуг.

5. Недосконалість інформації, у багатьох відносинах представляющей собою суспільний товар, що не може бути зроблений без активної участі держави в більш-менш достатній кількості.

6. Безробіття, інфляція, економічна нерівновага, що особливо різко проявляється в періоди криз і депресій.

7. Нерівномірний перерозподіл доходів, що, якщо держава не приймає мір, ставить під погрозу суспільну стабільність.

8. Існування товарів і послуг обов'язкового плану (наприклад, початкове утворення), споживати які індивідів може змусити тільки державу, а ніяк не ринок.

Із зазначених вище, а також інших проявів недосконалості ринку випливає не тільки сама по собі необхідність державного регулювання, але ще й економічні функції держави, які й реалізуються за допомогою такого регулювання.

Якої ж цілі ставить перед собою держава в політику регулювання економіки? Насамперед , підтримка макроекономічної рівноваги й забезпечення суспільного відтворення. Це - глобальні цілі. Вони перед державою постають завжди. Крім того, цілі можуть мінятися залежно від  характеру економічного розвитку в кожний даний проміжок часу. З урахуванням цього цілями державної економічної політики можуть бути:

1.підтримка збалансованого суспільного виробництва;

2.стимулювання зростання виробництва

3.забезпечення повної зайнятості;

4.підвищення ефективності суспільного виробництва;

5.справедливий розподіл доходу;

6.стабільність цін, отже, не допущення інфляції;

7.збереження природного й навколишнього середовища й т.д.

Але ці цілі можуть бути досяжні лише в поєднанні. Наприклад, стимулювання зростання виробництва й підвищення його ефективності хоча й можна ставити як  мету, але друге не обов'язково припускає перше. З іншого боку, між цілями можуть виникнути конфлікти. Наприклад, між підвищенням ефективності виробництва й збереженням навколишнього середовища. Отут - то й виникає ще одна мета державного регулювання - згладжування протиріч між цілями економічної політики, зняття конфліктів між ними.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6