Проте у багатьох випадках спілкування соціального працівника з клієнтом метою налагодження взаємовідносин, взаєморозуміння недостатньо тільки нерефлексивного слухання.

Наприклад, в індивіда немає бажання розмовляти, висловлюватися, виговорюватися, розповідати про свої проблеми. Він розмовляє скупо, неохоче. В таких випадках нерефлексивне слухання не може бути ефективним.

Інший тип слухання - рефлексивне, суть якого в активному вислуховуванні співбесідника, у використанні словесної форми для підтвердження того, про що говорить співбесідник.

Одним з ефективних прийомів рефлексивного слухання є уточнення. Соціальний працівник час від часу перериває монолог досліджуваного уточнюючими питаннями, що свідчать про його зацікавленість змістом розмови.

Такі питання-уточнення, питання-звернення стимулюють до більш повного, точного, виразного викладення суті проблеми.

Це можуть бути такі уточнення, як: "Поясніть, будь ласка, ще раз, що ви маєте на увазі", "Я не зовсім вас зрозумів" і т.п.

У рефлексивному слуханні можна використовувати і такий прийом як "перефразування". Соціальний працівник формулює думку, яку висловив співрозмовник своїми словами. Наприклад: “Отже, ви вважаєте, що...", "Якщо я вас правильно зрозумів, то...".

Це дуже допомагає у спілкуванні в багатьох випадках, активізує процес спілкування, змушує співрозмовників глибше вникати у зміст сказаного.

В той же час іноді цей прийом веде до негативних результатів. Наприклад, один з них - кінестетик, інший - візуаліст (про це йшла мова вище). Візуаліст може перефразувати те, що було сказано, але вже у візуальній модальності, а кінестетик тепер не може зорієнтуватися у перефразованому.

Останній прийом рефлексивного слухання, на який вважаємо за необхідне звернути увагу, - резюмування. Ефективним є застосування цього прийому тоді, коли бесіда продовжувалася довго, обсяг інформації був значний, але в процесі спілкування виникли певні непорозуміння, неспівпадання позицій.

Резюмування допомагає ніби об’єднати всі основні фрагменти в єдине смислове поле, дає можливість перевірити, чи правильно були сприйняті основні позиції.

Нерефлексивне (пасивне) і рефлексивне (активне) уважне вислуховування психологом клієнта допомагає в значній мірі вирішувати проблеми взаєморозуміння, формування довір’я у відносинах.

Серед інших психологічних прийомів завоювання довір’я, симпатії можна назвати і прийом обговорення так званого "хобі", попередньо виявивши його.

І дорослі і діти, крім основного виду діяльності, як правило, мають якісь особисті інтереси, захоплення, яким віддають весь свій вільний час, іноді займаються улюбленою справою, забуваючи про свої основні обов’язки.

Одні з них захоплюються малюванням, другі спортом, треті колекціонуванням і т.д. Вони не тільки люблять ці види діяльності, але й годинами можуть розповідати про своє улюблене заняття. Якщо соціальний працівник проявить інтерес до захоплення досліджуваного, набереться терпіння і вислухає про його колекцію марок чи успіхи у спорті - це позитивно буде сприйнято. Якщо ж при цьому він ще й підкреслить свою некомпетентність у даному виді діяльності, визнає переваги клієнта, висловить бажання особисто ознайомитися з колекцією марок, позитивне ставлення до нього і успіх взаємодії буде забезпечено.

Дуже часто спілкування виявляється малоефективним, тому що співрозмовники неправильно сприйняли інформацію.

Розуміння того, що говорить соціальний працівник у великій мірі залежить від техніки його говоріння.

Техніка говоріння включає як вербальний, так і невербальний компоненти. Використання невербальної техніки передбачає певну специфіку. Наприклад, в порівнянні зі слуханням при говорінні час фіксації погляду на співбесідникові більш обмежений. Той, хто говорить, кидає тільки короткочасні погляди в ті моменти, коли хоче впевнитися в тому, що окремі тематичні блоки його мовлення сприйняті, отримуючи при цьому зворотний зв'язок через "читання" міміки того, хто слухає. Така несиметрична організація зорового контакту зумовлена тим, що тривалий контакт поглядів створює дискомфорт, перевагу тут повинен мати той, хто слухає, бо для більш адекватного сприймання того, про що йде мова, його осмислення, слухач повинен слідкувати не тільки за мовленням, але й за його міміко-пантомімічним супроводженням, відповідністю першого другому.

Той, хто говорить, повинен "поступитися" зоровим каналом співбесіднику, щоб створити йому найбільш сприятливий режим для розуміння інформації.

Це один з незначних, але дуже важливих психологічних нюансів, адже у деяких випадках спілкування з досліджуваними соціальний працівник буквально не відриває погляду від них, чим, сам цього не бажаючи, заважає зосередитися на суті розмови.

Представникам тих професiй, які постійно контактують з людьми, не слід також забувати про те, що словом можна підтримати, підбадьорити, вселити вiру у свої сили i можливості, вилікувати (психотерапія). Але словом можна й образити людину, важко поранити її, вбити морально та навіть й фізично.

Уміння правильно користуватися словом - це велике мистецтво. Один i той самий зміст можна передавати зовсім різними словами, а одна й ті ж слова, сказанi з різною інтонацією, можуть сприйнятися абсолютно по-різному.

Як часто доводиться робити комусь зауваження, говорити про неприємні речі. I мистецтво спілкування якраз полягає в тому, щоб сказати це неприємне так, щоб не виникла конфліктна ситуація, сварка.

Цілком зрозуміло, що специфіка дiяльностi соціального працівника така, що йому часто доводиться вести розмову про неприємні речі, i професійна культура спілкування проявляється в тому, щоб не відштовхувати людей, не дати виникнути антипатії, недовiр’ю.

Не можна не згадати про культуру мовлення психолога, яка є одним з важливих чинників культури спілкування.

Iнодi в лiтературi ототожнюються поняття "культура мовлення" i "правильнiсть мовлення", тобто його мовна нормативнiсть. Однак, поняття "культура мовлення" не спiвпадає по об’єму з поняттям "мовна нормативнiсть", "правильнiсть", оскiльки включає пошук мовних засобiв для вираження в кожнiй реальнiй ситуацiї мовленнєвої взаємодiї змiсту i форм. Культура мовлення включає навички пошуку, вiдбору i свiдомого застосування в живому процесi мовленнєвого спiлкування мовних засобiв, необхiдних для даного конкретного випадку комунiкацiї, виховує свiдоме ставлення до мовленнєвої дiяльностi. Нехтування комунiкативною спрямованiстю мовленнєвої дiяльностi неминуче приводить до порушення живого контакту мiж співрозмовниками, до виникнення психолого-педагогiчного бар’єру.

Культура мовлення, закрiплюючи навички розгортання мовленнєвого висловлювання в цiлковитiй вiдповiдностi з нормами лiтературної мови, одночасно формує умiння точно вiдбирати i використовувати тi мовнi засоби, якi необхiднi для досягнення мети в кожнiй конкретнiй ситуацiї спiлкування. Швидкість мовлення в цілому і тривалість звучання окремих слів, складів, а також пауз в поєднанні з ритмічною організованістю, розмірністю складають темпоритм мовлення. Це важливий елемент мовлення, тому що інтонації і паузи самі по собі, крім слів, мають величезний вплив на слухача.

Оптимальний темпоритм мовлення орієнтовно становить 110-120 слів за хвилину. Проте в публічних виступах, промовах, він, звичайно, повинен бути трохи нижчим, не більше 100 слів за хвилину.

Тривалість звучання окремих слів залежить не тільки від кількості складів у слові, так би мовити, величини слова, але і від значимості слова в контексті виступу.

Найбільш важливу частину інформації, чи важку для сприймання, слід викласти в трохи сповільненому темпі, далі можна прискорити темп. Обов'язково сповільнюється темп, коли потрібно сформулювати важливі висновки. Слід також врахувати психічний стан індивіда чи групи, зокрема, рівень збудженості: чим сильніше збудження слухачів, тим повільніше і тихіше потрібно говорити.

Для досягнення більшої виразності звучання необхідно майстерно користуватися паузами, логічними і психологічними. Без логічних пауз мовлення, по суті, безграмотне, а без психологічних - неживе.

Проте зрозуміти - ще не означає прийняти. Отже, подальшу взаємодію з індивідом, якщо це не просто діагностична бесіда, слід спрямувати на переконання його у необхідності поступати саме так, а не інакше. Дуже важливо при цьому, щоб позиція соціального працівника не суперечила основним поглядам індивіда по даному питанню. Важливо також довести індивіду, що те, про що йде мова, тобто дії, які від нього очікуються, - в його ж інтересах. Вони не тільки не будуть суперечити його принциповим поглядам, але і будуть сприяти задоволенню певних його потреб.

В процесі спілкування соціального працівника з клієнтом іноді можуть виникати бар’єри, які перешкоджають ефективній взаємодії [106].

Естетичний бар’єр може виникнути при першому ж контакті. Добре відомо, що перше враження про людину формується на основі оцінки її зовнішності (маються на увазі як природні зовнішні дані людини, так і одяг, вживання косметики тощо).

Соціальний працівник, який є зразком бездоганного смаку, елегантності, охайності, мимовільно, можливо, підсвідомо, викликає симпатію, довір’я, позитивне ставлення до себе з боку інших, і, навпаки.

Крім естетичного, існує також інтелектуальний бар’єр спілкування. Інтелект – складне психологічне утворення, різні його сторони розвинені у кожної людини далеко не однаково, хоч в цілому в одних більш розвинений теоретичний інтелект, у інших – практичний, в одних – здібність до цілісного художнього пізнання світу, у інших – до його логічного розчленування і строго наукового відтворення. Внаслідок цього і виникають інтелектуальні бар’єри спілкування.

Інтелектуальні бар’єри можуть виникнути і в результаті різної швидкості інтелектуальних процесів у людей, які вступають у спілкування. Люди не тільки мислять, але і розмовляють з різною швидкістю. Якщо соціальний працівник вимовляє більше двох-трьох слів в секунду, як правило, його перестають розуміти. Проте і дуже повільне мовлення може породити бар’єри у взаєморозумінні.

Слід відмітити і можливість появи мотиваційного бар’єру у спілкуванні. Він з’являється тоді, коли співрозмовнику нецікаві ідеї, які висловлюються, вони не торкаються його власних інтересів, потреб, чужі йому. Проте, не тільки відсутність мотивації, але й її надлишок може зумовити нерозуміння між людьми. В психології існує так званий закон Йеркса-Додсона, згідно з яким підсилення мотивації на перших порах веде до росту ефективності діяльності, сприяє досягненню максимального успіху, а далі ріст рівня мотивації приводить до помітного спаду.

Цей ефект добре знайомий більшості людей: якщо людина занадто сильно чогось хоче, намагається зробити щось якнайкраще - результат може бути зовсім протилежний: все падає з рук, нічого не виходить. Якщо в процесі спілкування людина дуже хоче, щоб її зрозуміли, розділили її точку зору, вона починає хвилюватися, плутатися, мовлення стає нечітким, нелогічним.

Чи не найскладнішими серед вже названих є моральні бар’єри. Вони можуть проявитися, наприклад, в тому, що психологу, який, хоч і досконально володіє всіма прийомами і засобами спілкування, не може знайти спільну мову з людьми нечесними, егоїстичними, підлими, кар’єристами, наклепниками, підлабузниками і т.п., оскільки у них абсолютно різні цінності, ідеали, інтереси, потреби.

Не можна не згадати і про емоційні бар’єри спілкування. Чи правильно стверджувати, що чим вищий рівень емоційності людини, тим краще вона зможе зрозуміти емоційний світ інших людей? Очевидно, однозначна відповідь тут неможлива.

Гнів, агресивність, просто поганий настрій, звичайно ж, не сприяють кращому взаєморозумінню. Підвищена негативна емоційність може тільки ускладнити процес сприймання і взаєморозуміння. Проте виявляється, що й висока позитивна емоційність може негативно позначитись на спілкуванні. Перебуваючи під впливом приємних емоцій, психолог може втратити критичність сприймання вчинків, висловлювань досліджуваних. В такому стані навіть явно аморальний вчинок може засуджуватися не занадто строго, для його виправдання знаходяться найрізноманітніші причини.

Разом з тим не можна не відзначити, що підвищений емоційний тонус сприяє прискореному перебігу всіх психічних процесів, зокрема мислительних, покращує комунікативні здібності, робить людину більш привабливим співрозмовником [107].

Важко чітко визначити ту міру емоційності, яка б була оптимальною у спілкуванні соціального працівника. Багато що залежить тут від індивідуальних особливостей особистості, від специфіки ситуації спілкування. В кінцевому рахунку не окремі емоційні стани визначають можливості людського взаєморозуміння. Здатність соціального працівника правильно реагувати на емоції та почуття полягає не тільки в тому, щоб витримкою відповідати на імпульсивність, а спокійним голосом – на крик. Головне – це уміння співпереживати і здатність зрозуміти іншу людину.

Заслуговує уваги і питання спілкування в екстремальних умовах, в яких нерідко доводиться працювати співробітникам правоохоронних органів.

Психологічна сутність екстремальних умов полягає в руйнуванні звичних систем відносин; зміні системи мотивації діяльності; зміні норм (правових, моральних і інших), якими звично користується людина. В екстремальних умовах люди можуть виявитися і по своїй волі (як професіонали різних спеціальних підрозділів), і всупереч своїй волі (жертви катастроф і стихійних лих, особи, які піддавалися покаранню і т.п.).

В таких умовах модель спілкування вимагає від співробітника соціально-психологічної служби ОВС дипломатичних здібностей і психічної врівноваженості, знання психічних особливостей поведінки людини в екстремальних ситуаціях.

Серед психологічних наслідків екстремальних умов на перше місце можна поставити зростання емоційного компонента в поведінці. У деяких осіб знижується здатність до самокерування, підвищується нервово-психологічна напруга, активізуються негативні емоції. Люди в екстремальних умовах легше піддаються впливу емоцій, їм стає важче контролювати свою поведінку, у тому числі й у спілкуванні. З’являються почуття розпачу, страху, безнадійності, гніву. На поведінку таких людей важче впливати раціональними, розумними доказами і аргументами. Співробітникам психологічної служби правоохоронних органів у таких умовах нерідко приходиться протиставляти цим негативним почуттям свою холоднокровність, розважливість і красномовство, здатність стримувати себе і придушувати некеровані емоції.

Підвищені фізичні навантаження, нервова напруга зумовлюють активізацію явищ, які виникають в основному при наростаючому виснаженні нервової системи. В людей з’являються дратівливість, різка зміна настроїв, у ході спілкування і міжособистісної взаємодії легше виникають конфлікти (часом через дрібниці). Людина легше переймає настрій інших людей, піддається паніці, розпачу. У той же час великий вплив справляють і позитивні емоції, коли високий моральний стан навколишніх інтенсивніше передається кожному.

На думку деяких авторів [89], можна виділити три типи поведінки людей в екстремальних умовах.

Першим типом поведінки в ситуаціях, які сприймаються індивідом як екстремальні, є конфлікт. При цьому виникає нерозв’язне протиріччя мотивів, відбувається зміна домінант, що приводить до придушення свідомості і волі, що в свою чергу різко знижує можливості і сферу спілкування. Другим типом поведінки в гостро-подійній ситуації є криза. Людина усвідомлює, що наступив критичний момент, який характеризує поворотний пункт на її життєвому шляху і в той же час відчуває нездатність змінити сформовану у неї систему цінностей, до чого її змушують обставини, які склалися. В цих умовах людина втрачає «точки опори» і підпадає у владу повного свавілля. Третім типом поведінки в гостро-подійній ситуації є стрес і фрустрація. У цьому випадку виявляється нездатність людини контролювати розвиток події при одночасно виникаючій потребі у тому, щоб знайти вихід із ситуації, яка склалася. Особливістю поведінки в даній ситуації є те, що людина орієнтована (на рівні психологічної установки) на задоволення даної потреби «тут і тепер». Ця психологічна установка породжує поведінку агресивного несприйняття всього того, що, на думку індивіда, йому не відповідає. Усі ці форми реакції людини на екстремальну ситуацію, що виникла є засобами її психологічного захисту.

В екстремальних ситуаціях одним з основних видів спілкування є переговори. Організація і ведення переговорів — це складна, психологічно насичена діяльність спеціалістів служби психологічного забезпечення правоохоронних органів. Вони або самі безпосередньо беруть участь у переговорах, або психологічно готують до них працівників відповідних підрозділів. Серед різних способів організації переговорів особливе місце займає спосіб «віч-на-віч». Цей спосіб одночасно є найефективнішим, як у відношенні психологічного впливу на співрозмовника, так і щодо етичних аспектів мовного навантаження, дотримання змістовного контексту діалогу, який ведеться, тому що будь-яка словесна помилка, попадання в логічну пастку, просто нестриманість можуть звести нанівець зусилля цілого колективу співробітників. Взаємини між тими, хто спілкуються, повинні бути рівними, співробітник обов’язково має контролювати і коректувати емоційний стан. Слід зазначити, що між людьми, що безпосередньо ведуть діалог, утворюється так звана зона емоційного залучення, границі якої визначаються цілком реальними речами. До них відносяться: гучність і тембр голосу, чіткий виклад своєї думки, виразність жестів, емоційність мови, міміка обличчя і т.д. Ймовірність емоційного зараження іншої людини, яка потрапила в зону емоційного залучення того, хто говорить, в екстремальній ситуації, велика. Вона знижує здатність раціонально мислити і діяти.

Варто виділити особливості контактного спілкування з «душевно неврівноваженими» людьми. В переговорах з ними завдання заспокоєння людини стає головною. Тут необхідно дотримуватися кількох правил:

не робити різких рухів, попереджати про кожну свою наступну дію;

приймати точку зору даної людини, але не йти в неї на приводі;

уважно стежити за її поведінкою, не повертатися до неї спиною; деякі категорії громадян не витримують контакту очей і тут можлива імпульсивна реакція;

мова, звернена до такої людини, повинна бути без підтексту, по можливості, проста і чітка.

На нашу думку, проблема спілкування співробітників правоохоронних органів в екстремальних ситуаціях на сьогоднішній день вивчена недостатньо і вимагає подальшого дослідження.

Про це, зокрема, йдеться в Комплексній програмі вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції, де в пункті 5.9 зазначено: “Розробити моделі поведінки працівників різних служб органів внутрішніх справ під час несення служби та спілкування з населенням, підготувати інструкції з цих питань” (наказ МВС України №61 від 29 січня 1999 р.).

РОЗДІЛ ІІІ

СПЕЦИФІКА РОБОТИ СЛУЖБИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПО ДОБОРУ ТА РОЗСТАНОВЦІ КАДРІВ

3.1 Професійна орієнтація молоді

Вперше питання про необхідність проведення профвідбору, внаслідок якого кожний робітник мав би можливість одержувати спеціальність, що відповідала б його індивідуальним якостям, було поставлено в 1907 році на XIV Міжнародному конгресі з питань гігієни і демографії у Берліні доктором Рот (Потсдам).

В XIX віці з’являються перші літературні джерела, присвячені питанням професіональної орієнтації молоді (1849 рік, Франція, "Руководство по вибору профессий").

В 1883 році Ф.Гальтен (англійський психолог) вперше запропонував використовувати тестові випробування з метою діагностичної оцінки особистості, її здатності виконувати ту чи іншу роботу.

У 1897 році російський історик М.І.Карєєв написав і видав книгу "Вибір факультету і проходження університетського курсу".

В 1908 році професор Ф.Парсонс (Гарвардський університет) заснував у Бостоні "Бюро орієнтації". Основною метою в роботі цього закладу було надання допомоги школярам у визначенні їх життєвого шляху. Саме діяльність цього бюро прийнято вважати початком "профорієнтаційного руху".

З часом аналогічні бюро були створені в Нью-Йорку і інших містах США. В завдання цих бюро входило вивчення вимог до людини з боку різних професій і вивчення професійних нахилів школярів (молоді).

Подібні міроприємства в той час проводились в Англії, Бельгії, Іспанії, Чехословаччині, Швеції.

В той самий період в Росії аналогічну роботу починає проводити Педагогічний музей учительського будинку (Москва). Науковці цього закладу досліджують проблеми вибору професії випускниками шкіл і мотивації цього вибору.

Профконсультаційні заклади початку XX сторіччя користувались, як правило, лише анкетним методом вивчення. Застосування лише такої методики не давало можливості продуктивно розв’язувати задачі профорієнтації, але початок роботи з профорієнтації було покладено.

Наступним кроком у розвитку системи профорієнтації слід вважати розробку і впровадження у практику профорієнтації директором психологічної лабораторії Гарвардського університету Г. Мюнстербергом так званих психотехнічних тестів. Психотехніка - це галузь психології, що включає в сферу своїх досліджень проблеми застосування психології до розв'язання практичних питань, пов’язаних з трудовою діяльністю людини.

В ряді держав (Німеччина, Франція, Англія, США) створюються психологічні інститути і лабораторії по дослідженню питань профорієнтації. В Німеччині в 1922 році прийнято закон про систему профорієнтації і консультації. Об'єктивною основою виникнення проблеми профорієнтації як суспільного явища є соціально-економічні передумови, що проявляється в професійному розподілі суспільної праці, особистісно-:психологічні особливості, що зумовлюють індивідуальні розходження між людьми як виробниками матеріальних і духовних благ. 3 метою розв’язання проблем профорієнтації в багатьох державах з’являються численні служби (бюро, лабораторії, інститути). Поряд з своєю основною роботою ці служби фактично розв’язували і іншу задачу - подальшу інтенсифікацію виробництва.

Дореволюційна Росія, маючи надзвичайно багаті людські і природні ресурси, на відміну від багатьох європейських країн, не відчувала так гостро необхідність профорієнтації молоді.

Події Жовтня 1917 року привели до встановлення в державі принципово нових виробничих відносин і, як наслідок, нової системи розподілу праці. Тривалий час вважалося, що трудове навчання і політехнічна освіта забезпечують членам суспільства вільний вибір професії і подальше перспективне працевлаштування. Проблеми безробіття, як такої, не існувало.

Разом з тим ситуація, що склалась у суспільстві на межі 80-х років, далеко не відповідала умовам росту продуктивності праці.

В квітні 1984 року урядові установи приймають постанову "Про покращання трудового виховання, навчання, професійної орієнтації учнів і організації їх суспільно корисної, продуктивної праці". Ця постанова передбачала зміцнення ділових зв'язків промислових підприємств з загальноосвітніми школами і професійно-технічними училищами, створення в школах кабінетів профорієнтації і профвідбору, організацію суспільно корисної, продуктивної праці школярів.

Низька виконавча дисципліна, повна безвідповідальність керівництва, відсутність економічної бази (відповідного фінансування) привели до практично повного невиконання цієї постанови в масштабах всієї держави і, зокрема, України.

Разом з тим в умовах розбудови нової Української держави проблема форм і методів реалізації кадрової політики — одна з найважливіших. Саме тому питання організації профорієнтаційної роботи з учнями набувають особливої актуальності [108]. Професійна орієнтація - науково-обгрунтована система підготовки до вільного і самостійного вибору професії, яка покликана враховувати як індивідуальні особливості кожної особистості, так і необхідність повноцінного розподілу трудових ресурсів в інтересах народного господарства держави, окремої його галузі, окремого економічного регіону.

Соціально-економічні зміни, які відбуваються в зв’язку з розбудовою державності суверенної України, особливості запиту на робочу силу та її використання в умовах ринкових відносин, становлення різних форм власності, конкуренції і безробіття, підсилюють необхідність компетентної професійної орієнтації молоді [109, с.151-155]. Вирішальна роль у професійній орієнтації молоді, звичайно, належить сучасній школі.

Серед важливіших економічних, соціальних, екологічних і інших прав, передбачених Конституцією України, відмічається, що держава створює умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, (здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовки, й перепрофілювання працівників у відповідності з їхніми інтересами і потребами суспільства).

Дуже вагомим є глибоке розуміння всіма членами суспільства, того, що професійна орієнтація гарантується конституцією.

Отже, законодавча професійна орієнтація є одним із видів соціальної допомоги людині в її самовизначенні [108, с.156-157].

Ознайомлення із станом профорієнтаційної роботи в області дає можливість зробити абсолютно невтішні висновки: профорієнтаційна робота на сучасному етапі ведеться вкрай незадовільно, а коли де й ведеться, то епізодично, стихійно, нецілеспрямовано. Вибираючи майбутню професію, молоді люди рідко мають чітке уявлення про неї.

Все це свідчить про гостроту проблеми професійної орієнтації молоді, про необхідність якнайшвидшого розгортання психологічної служби в школі та в інших структурах системи безперервної освіти та державної адміністрації.

Виходячи із вище викладеного, ми вважаємо, що профорієнтацію можна визначити як довготривалий, до певної міри незворотний соціальний процес оволодіння особистістю тою чи іншою професією, що включає в себе дію як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів, притаманних суспільству на сучасному етапі його розвитку. Об’єктивні умови включають в себе умови сучасного суспільства, а суб’єктивні - вплив державних і громадських інститутів, що враховують як потреби суспільства, так і можливості, потреби, інтереси, ідеали самого індивіда. На наш погляд, важливим в цьому визначенні є те, що воно вбирає в себе три основні моменти:

• процес впливу соціального середовища на особистість, що формується;

• процес усвідомлення необхідності праці, пізнання конкретної сфери праці;

• саме перетворення праці за законами розвитку сьогоденної дійсності.

Без усвідомлення індивідом потреб і інтересів суспільства, особливо на сучасному етапі його розвитку на Україні, неможливий усвідомлений вибір професії, який враховував би інтереси і суспільства і самого індивіда, неможливий розвиток особистості.

Чим краще і організованіше буде вестись робота з проблем профорієнтації молоді, тим більше висококваліфікованих молодих спеціалістів одержить народне господарство України.

Важливим покликанням педагогів, психологів, соціологів і медичних працівників є надання допомоги молоді у свідомому визначенні свого місця в професійній структурі суспільства відповідно до своїх здібностей і побажань [109, с.156-157].

Соціально-економічна ситуація, що склалася сьогодні в Україні, вимагає від суспільства виходу на арену спеціаліста нового типу. Основні його риси - високий професіоналізм, компетентність. Ця людина повинна глибоко усвідомлювати задачі, що стоять перед нею, вміти підходити до них з інтересом, творчо. Невід’ємними її рисами мають бути чесність, вимогливість і принциповість, самокритичність, готовність брати відповідальність на себе, вміння і бажання працювати по-новому.

Професійна орієнтація як система включає такі основні напрямки або підсистеми: профінформація, профконсультація, профвідбір і профадаптація. Як окремий етап профорієнтаційної роботи можна розглядати процеси трудового і професійного навчання в школах і міжшкільних НВК.

Професійна інформація являє собою процес ознайомлення відповідного контингенту учнів з конкретними професіями і спеціальностями, з вимогами, які ставляться до людини, що прагне отримати відповідну професію. Одночасно іде ознайомлення з закладами, де можна одержати дану спеціальність і місцями можливого трудовлаштування. Основна мета цієї роботи - створення необхідної інформаційної основи для підготовки кожного учня до свідомого вибору певної професіональної діяльності.

Профінформація являє собою систему психолого-педагогічних і організаційних заходів, спрямованих на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні особливості професії.

Професійна консультація - являє собою сукупність науково організованих і обгрунтованих дій, основною метою яких є виявлення індивідуально-психологічних і психофізіологічних особливостей особи, що вибирає відповідну професію. Такі дії найбільш ефективні у тих випадках, якщо вони організовані з врахуванням вікових і освітніх рівнів.

Бесіди, пов’язані з профорієнтацією, мають проводитись спеціально підготовленими профконсультантами - психологами і педагогами, медиками і соціологами. В залежності від місця і умов проведення профконсультації - це або тривалий процес, або одноразовий акт.

Професіональна консультація здійснюється на основі вивчення основних психофізіологічних якостей людини з допомогою різних методик і спеціальних приладів.

З допомогою різних профдіагностичних методів профконсультація повинна визначити і вказати молодій людині важливіші для його майбутньої професіональної діяльності особливості його особистості і на цій основі дати йому науково обгрунтовані рекомендації по вибору професії.

Головною задачею професійного відбору - наступного етапу профорієнтаційної роботи - є науково обгрунтоване визначення професійної придатності особи для визначеної (конкретної) трудової діяльності з врахуванням його особистісних якостей і потреб конкретного виробництва.

Професійний відбір має проводитись під час прийому на роботу на основі використання професіограм і з допомогою спеціальних психофізіологічних методик, які визначають ступінь розвитку індивіда і відповідності його психофізіологічних якостей вимогам обраної професії.

Професійна адаптація являє собою процес активного входження молодої особи в професію, пристосування її до змісту своїх професійних обов’язків, режиму і організації праці, до вимог виробництва. Іншими словами, професійна адаптація - це досягнення в оптимальні строки певного кваліфікаційного рівня.

Професійна орієнтація як науково-практичний напрямок буде результативною лише тоді, коли в органічній єдності будуть реалізуватись всі її підсистеми, так як вони не тільки взаємопов’язані, але і взаємообумовлені.

Поряд з загальними закономірностями професійного самовизначеннй особистості, необхідно враховувати й механізми індивідуального бачення цієї проблеми. Психологічна картина ситуації самовизначення, таким чином, відображається у кожному конкретному випадку по-своєму, у вигляді певної форми особистісної реакції. Усвідомлюючи дану проблему, особистість виявляє відповідні форми ставлення до неї, форми професійної орієнтації.

Деякі науковці виділяють такі основні варіанти профорієнтаційної позиції особи, що обирає професію:

І Адекватна профорієнтаційна позиція

Ця форма особистісної реакції виникає як результат усвідомлення факту, необхідності вибору майбутньої професії, прийняття до відома всієї інформації яка надходить від профконсультанта. Такі люди характеризуються раціональною системою поглядів на вибір професії. Вони відрізняються адекватною самооцінкою, бачать оптимальні шляхи свого професійного майбутнього. При цьому виділяється група людей, яка позитивно відноситься до профорієнтації.

Друга ж група людей займає пасивну позицію. Вони цілком покладаються на профконсультанта та сподіваються одержати від нього готову пораду, щоб потім її виконати. Тобто вони розуміють значення цієї проблеми, можливість і необхідність її вирішення, але у них відсутня потреба в активному пошуку рішень.

2. Невпевнена профорієнтаційна позиція

При цій формі особистісного реагування виявляється велика переоцінка значення етапу професійного самовизначення. В одному випадку молоді люди переоцінюють труднощі отримання професії, яку вони вибрали, але все ж не вважають своє становище безнадійним, проявляють активність у діагностичному обстеженні, сподіваються отримати корисну інформацію для себе. В іншому випадку -оцінюють свою професійну перспективу песимістично, постійно співставляють свою думку з думкою профконсультанта.

Їм притаманні тривога, зниженість настрою, схильність до "застрягання" на переживаннях, які пов’язані з професійним становленням особистості, її професійною кар’єрою.

3. Оптимістична профорієнтаційна позиція

Вона характеризується легковажним ставленням, недооцінкою серйозності важливості професійного визначення, а також наслідків неправильного вибору професії в житті.

Для цієї частини молоді властиві зниження активності, відсутність зацікавленості в діагностичному обстеженні та профконсультаціях. Вони сприятливо оцінюють свою професійну перспективу, переоцінюють свої можливості, недооцінюють можливі труднощі. Вони нерозважливі, у: них переважає розслаблений фон настрою, а також вони схильні до спонтанних імпульсивних виборів.

При роз’ясненні наслідків неадекватного вибору професії ці молоді люди начебто спочатку погоджуються з думкою та побажаннями профконсультанта, але згодом знову повертаються до своїх намірів. Подібна поведінка спостерігається у випадках, коли серйозна та систематична робота над собою є головною умовою досягнення того, що було задумано. Через деякий час учні цієї групи знову запускають заняття, починають вважати все це непотрібним. Вони сподіваються на те, що все обійдеться, все якось вирішиться.

4. Негативна форма профорієнтаційної позиції

Невизнання важливості професійного самовизначення у житті людини. Це проявляється в небажанні обговорювати дану проблему з профконсультантом. Ця група прагне до розваг, постійного відпочинку, негативно ставиться до праці. Можливо, що така поведінка особистості пов'язана з тим, що вона розуміє свою непривабливу перспективу. Це в свою чергу призводить до витіснення думок про необхідність професійного самовизначення [110, с.232].

Отже, неадекватно сформована профорієнтаційна позиція особистості негативно впливає на професійне самовизначення, створює труднощі в її житті, гальмує реалізацію життєвої програми і навіть сприяє особистісній деформації, розвитку внутрішніх конфліктів.

Профорієнтація - це надання повного обсягу знань про професію та можливості їх здобуття, допомога молоді визначити свої інтереси, нахили та індивідуальні особливості, сприяти підвищенню конкурентоспроможності працівника на ринку праці [111].

Мета профорієнтації - допомогти людині у виборі сфери діяльності, а в ній -професії, яка б відповідала здібностям і можливостям, сприяла розвитку професійних нахилів і інтересів. Для того щоб, зробити вибір усвідомлено, необхідно:

· знати самого себе, знати, що особистість може робити найкраще;

· знати, які професії відносяться до сфери діяльності, яка цікавить ту чи іншу молоду людину;

· усвідомити соціальну важливість кожної професії;

· знати, які вимоги професія пред’являє до людини: якостей характеру, рівня культури і освіти, які забезпечують досягнення професійних вимог.

Профорієнтацією займаються в школі, в центрах зайнятості, центрах соціальних служб для молоді, в центрах профорієнтації. Робота спрямована на формування інтересу до певної професії або групи професій.

Професійна орієнтація містить такі елементи:

1. професійна інформація;

2. професійна консультація;

3. професійний добір;

4. професійний відбір;

5. професійна адаптація (зазначені поняття розкритті вище).

Як уже було згадано, один з елементів професійної орієнтації є професійна інформація про конкретну професію, де вказуються:

1. Загальні відомості про професію:

·коротка характеристика групи професій, в склад яких входить дана професія;

·значення професії, перспектива її розвитку;

·основні спеціальності, які входять в дану професію.

2. Виробничий зміст професії:

·предмет і результат праці;

·зміст і характер діяльності;

·знання і уміння спеціаліста.

3. Умови роботи і вимоги, які ставляться до людини з певною спеціальністю;

4. Система підготовки:

·шляхи оволодіння професією;

·перспективи професійного зросту;

·інформація про професію.

У профорієнтації розрізняють такі основні види професійної консультації:

1) ДОВІДКОВО-ІНФОРМАЦІЙНІ

За їх допомогою з’ясовуються шляхи працевлаштування, подається інформація про наявність вільних робочих місць у розрізі професій та галузей господарства регіону, опис професії, яка цікавить молодих безробітних, вимоги до прийому на роботу, умови роботи та оплати праці.

2) ДІАГНОСТИЧНІ

Вони спрямовані на вивчення за допомогою спеціальних тестів і методик інтересів, нахилів, здібностей особи з метою виявлення рівня її відповідності до тих вимог, які ставить до людини обрана професія чи коло споріднених професій.

3) МЕДИЧНІ

Дані консультації спрямовані на вивчення стану здоров’я особи, яке проводиться в поліклініках, районних лікарнях, тобто в медичних установах.

4) ФОРМУЮЧЕ-КОРИГУЮЧІ

В ході яких надається індивідуальна допомога людині в кінцевому виборі чи зміні професії, що базується на результатах бесіди, спостереження, анкетування, профдіагностичного обстеження і при потребі медогляду. Можуть видаватися рекомендації щодо розвитку певних якостей, важливих для майбутньою професійної діяльності.

Всі види консультацій взаємопов’язані між собою, їх проведення забезпечує поетапну послідовність і наступність у процесі профконсультування. Умовно розрізняють такі етапи консультування:

І. Первинна консультація;

II. Повторна консультація;

III. Наступні консультації.

Первинна консультація триває приблизно 1-1,5 годин, яка включає в себе знайомство з клієнтом, який прийшов на консультацію, вивчення його професійних намірів, з’ясування, наскільки клієнт ознайомлений з обраною професією. Залежно від рівня підготовленості особи до розмови, її поінформованості, первинна консультація може вичерпатися інформаційно-довідковою консультацією. Якщо під час цього етапу консультування не було остаточно обрано професію то призначається проведення повторної консультації.

Повторна консультація триває 30-45 хвилин. Під час її проведення можливе:

·надання нової інформації, яку отримав спеціаліст після первинної консультації громадянина;

·проведення профдіагностичного обстеження з використанням відповідних тестів, методик для уточнення чи корекції професійного вибору професії.

Найбільш ефективною методикою для визначення нахилів особистості є тест ДДО (Диференційно-діагностичний опитувальник Клімова), який дає важливі знання про попередні інтереси та нахили консультованого в колі класифікацій професій за предметами праці:"людина-природа"; "людина-техніка"; "людина- людина","людина-знакова система", "людина-художній образ".

Методика Д.Голланда визначає сумісність особи з тим чи іншим ГІ професійним середовищем. Ця сумісність, відповідність дозволяє людині повніше розкрити свої здібності, виявити свої установки та ціннісні орієнтації.

Наступні консультації проводяться в разі потреби і можуть тривати від 20 хвилин до 1 години.

Не виключено, що навіть при позитивному результаті, особа може звернутись до профконсультанта через деякий час. Тому важливо вести облік проведеної консультаційної роботи, записати всі результати анкетування, бесід, профдіаностики у спеціальному журналі, карті оптанта (консультованого громадянина) [112, с.29].

Після визначення людиною професії, коли здійснено професійний відбір (добір) професій, спеціальностей, коли клієнту видано направлення на роботу тоді відбувається такий процес, як професійна адаптація. Тобто входження людини в систему внутригрупових відносин, пристосування до них, вироблення еталонів мислення і поведінки, які відображають систему цінностей і групових норм даного колективу підприємства, установи, організації. Адаптація проходить в двох напрямках: особистість адаптується до колективу (засвоює норми, вимоги традиції колективу) і колектив адаптується до особистості, людини (приймає новачка в систему міжособистісних відносин). Важливою умовою адаптації є співпадання інтересів і ціннісних орієнтацій новачка і колективу, взаєморозуміння цілей і можливостей для їх реалізації. Велике значення в цьому процесі має психологічний клімат в колективі, основою якого є міжособистісні відносини. Вони проявляються у взаємній оцінці особистісних якостей членами колективу. Також багато залежить від особистих якостей керівника, від стиля керівництва [113, с.65].

Отже, професійна орієнтація для молодої людини, що вперше шукає роботу і не має професію - це один з видів соціально-психологічної допомоги їй у виборі професії, шляхів її здобуття, визначення виду трудової діяльності. Це не означає, що спеціаліст профорієнтації повинен остаточно вибрати для клієнта професію чи вид діяльності. Якщо сказати в переносному значенні, то спеціаліст надає людині, яка звернулася по допомогу у виборі професії, кінець нитки клубка, який треба розпутати самому клієнту. Свій вибір він повинен зробити сам, для свого майбутнього.

3.2 Особливості добору і розтановки кадрів в ОВС

Розглянемо питання добору і розстановки кадрів в ОВС, керуючись положенням про те, що у будь-якій професійній діяльності є стабільні складові і змінні, що пов’язані з певними умовами, в яких вона здійснюється [114]. При доборі кадрів важливо брати до уваги обидві складові. При цьому може виявитися, що найбільш суттєвими будуть насамперед специфічні умови, що викликані специфікою конкретного робочого місця.

Постійні та змінні складові відображаються в об’єктах і умовах трудової діяльності, у змісті діяльності (дії та операції).

У відповідності з об’єктами і змістом діяльності визначається структура знань, вмінь та навичок, а також власне вимоги професійної діяльності до психіки людини. Таким чином, об’єкти і зміст діяльності в значній мірі виступають у якості критеріїв, за якими розробляється психограма, тобто дається опис психологічних характеристик, дотримання яких необхідно для виконання професійних обов’язків.

До психограми включаються вимоги, що пред’являються професійною діяльностю до психічних процесів (сприймання, пам’яті, уяви, мислення), психічних станів (втоми, апатії, стресу, тривожності, депресії), уваги як стану свідомості, емоційних (стриманість, афектація, індиферентність) і вольових (настирливість, послідовність, імпульсивність) характеристик. Деякі з цих психологічних вимог є основними, головними, без них взагалі неможлива якісна діяльність. Вони входять до структури задатків – складової частини здібності до даного виду праці.

Інші з психічних характеристик відіграють, на перший погляд, другорядну роль. Якщо хто-небудь не відповідає психологічним вимогам цієї групи, що пред'являються професією, то негативні наслідки цієї невідповідності позначаються не так швидко, але при несприятливих умовах вони практично неминучі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10