Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

Нормативно-правові акти ВРУ і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їхнього опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Відомчі нормативні акти, що торкаються права, свободи і законні інтереси громадян або носять міжвідомчий характер, підлягають державної реєстрації в Мінюсті. Метою державної реєстрації є перевірка правового акта з погляду відповідності закону.

Акти державного управління припиняють дію:

- у разі скасування чи призупинення їх дії в установленому порядку;

- у разі прийняття нового акту з даного питання;

- у разі визнання акту таким, що втратив чинність;

- у разі визнання акту недійсним (при його нікчемності чи заперечності);

- внаслідок події, яка викликає припинення дії акту;

- внаслідок закінчення терміну, на який був виданий певний акт;

- внаслідок відповідного волевиявлення зацікавленої особи у передбачених законом випадках.

4. Четверта стадія – доведення рішення до відома виконавців, зацікавлених осіб здійснюється шляхом персонального ознайомлення (усно, висилки копій, ознайомленням під розписку, ін.), опублікування в ЗМІ, у спеціальних виданнях (збірниках, бюлетенях, газетах, часописах) оголошенням по радіо, телебаченню.

3. Вимоги до правових актів державного управління

1. їх соціально-політична актуальність та виправданість;

2. доцільність та юридична обґрунтованість, корисність із погляду державних інтересів. У основі акта повинно лежати суспільне благо, він повинний бути науково обґрунтований, відповідати реальній обстановці, своєчасно прийнятий, передбачати механізм його перетворення в життя. З метою досягнення доцільності акта повинні враховуватися:

- права людини;

- рівень свідомості і культури суспільства;

- плюралізм думок, інтересів

- можливості вирішення проблем;

3. Законність - вимога, що висувається до актів ВВ, під якою мається на увазі:

- підзаконність акту, тобто відповідність його Конституції. чинним законам та нормативно-правовим актам вищого рівня;

- відповідність закону по суті та його меті;

- відповідність компетенції органів або осіб, що їх видають;

- дотримання процесуальних правил видання такого виду актів.

4. Організаційно-технічні вимоги, сутність яких полягають у тому, що:

- мова акта повинний бути чітким, ясним, лаконічним, зрозумілим для тих, якому він звернений;

- акт повинний бути оформлений граматично правильно (будь-які помилки можуть спотворити його зміст);

- акт повинний бути своєчасно доведений до відома виконавців і зацікавлених осіб;

- оформлений належним чином акт повинний бути переданий на збереження.

Акти, що не відповідають вимоги, визнають дефектними і можуть бути визнані:

- юридично нікчемними – це акти з очевидною юридичною неспроможністю, абсурдні по суті, прийняті з порушенням закону. Вони не породжують ніяких юридичних наслідків і не підлягають виконанню (порушена підвідомчість, немає законної підстави (заяви, клопотання), порушено строки давнини, недійсні з моменту їх прийняття);

- відносно дійсними (так звані оспорюванні акти) – акти в які мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили. Вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені або опротестовані.

В юридичній практиці діє презумпція дійсності управлінських актів.

Тема 10. Адміністративна відповідальність

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності

4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних та особливих суб’єктів

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність поряд з кримінальною, цивільно-правовою, дисциплінарною є однім з видів юридичної відповідальності, що встановлюється державою шляхом видання правових норм, що визначають підстави відповідальності, заходи, які можуть бути застосовані до правопорушників, порядок розгляду справ про правопорушення та виконання цих заходів.

Традиційно юридичну відповідальність пов’язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистого чи іншого характеру, яких він зобов’язаний зазнати і фактично зазнає. Тим самим він відповідає перед державою за неправомірну поведінку.

При наявності юридичного факту – адміністративного правопорушення – включається механізм санкції правової норми, і санкція з потенційної можливості застосування покарання перетворюється у реальне покарання, тобто у адміністративне стягнення.

В адміністративному праві з багатьох різновидів заходів адміністративного примусу тільки адміністративні стягнення виконують функцію покарання і тільки їх застосування тягне настання адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

АВ характеризують також ознаки, які є загальними для усіх видів юридичної відповідальності:

являє собою державний примус, оскільки реалізація владних повноважень здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

це правовий примус, що підпорядковується загальним принципам законності та справедливості;

тягне за собою настання негативних наслідків для правопорушників, що передбачені санкцією правової норми;

в заходах відповідальності міститься остаточна правова оцінка діяння та правопорушника від імені держави;

ретроспективна відповідальність – розглядається як результат конкретного протиправного вчинку, який реально наступає щодо правопорушника у вигляді стягнення.

Особливостями адміністративної відповідальності:

це специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів, насамперед адміністративних проступків. Потрібно також враховувати те, що об’єктом посягання є відносини у сфері управління, а також деякі інші. АВ застосовується за порушення норм митного, податкового законодавства, за порушення норм пов’язаних з захистом прав громадян, природи, здоров’я, торгівлі. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення особою адміністративного проступку;

засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні примусові заходи - адміністративні стягнення специфічні за змістом і відмінні від заходів кримінального покарання та дисциплінарного впливу;

характеризується певною множинністю органів державної влади та їх посадових осіб, які наділені певними повноваженнями щодо її застосування;

це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками, причому в таких правовідносинах, як правило, відсутні елементи службового підпорядкування;

реалізується в установлених законом формах та порядку, які чітко визначені адміністративно-процесуальними нормами – провадження у справах про адміністративні правопорушення. Воно спрощене, що створює умови для оперативності та економічності його застосування, дає необхідні гарантії здійснення права на захист;

суб’єктами відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (наприклад, при порушенні правил пожежної безпеки, законодавства про об’єднання громадян тощо)

застосування адміністративного стягнення не спричиняє судимості і звільнення з роботи – особа, до якого воно застосовано, рахується як така, що має адміністративне стягнення протягом визначеного терміна (застосування мір кримінальної відповідальності до особи, засуджена за вчинення злочину, спричиняє судимість; один із видів дисциплінарного стягнення - звільнення з роботи).

Метою АВ є:

захист правопорядку в сфері державного управління;

виховання громадян і посадових осіб у дусі поваги до норм АП.

Багато років роль АВ в боротьбі з правопорушеннями поступово підвищувалася, а з другої половини 80-х років ця тенденція стала виявлятися ще більш активно. Зросло фактичне використання багатьох складів адміністративних проступків. Вона стала більш суворою, збільшилися санкції за багато порушень. Різко розширений перелік дій, за вчинення яких винні можуть бути піддані адміністративним санкціям. Насамперед це відбувається шляхом встановлення АВ за дії, що раніше взагалі не рахувалися адміністративними проступками (порушення виборчих прав, правил встановлених колективними договорами, неповага до суду, невиконання вимог прокурора, посадових осіб і ін.).

Розширення адміністративної деліктності йде також шляхом введення АВ за правопорушення, що раніш визнавались злочинами (декриміналізації), дисциплінарними проступками, цивільно-правовими деликтами. Так, зараз не кримінальні, а адміністративні санкції застосовуються за повторне дрібне хуліганство, повторне керування транспортними засобами в нетверезому стані, систематичне порушення правил адміністративного нагляду й ін. З’явилося багато норм, що встановлюють АВ державних службовців за службові порушення.

Чим обумовлене підвищення ролі АВ в забезпеченні правопорядку?

По-перше, негативними наслідками науково-технічного розвитку. Широке застосування складної техніки, електрики, електроенергії, газу, радіоактивних елементів, продукції сучасної хімії, комп’ютерів і т.д. потребує, щоб товариство подбало про своєї протипожежної, санітарної, інформаційної й іншої безпеки. Достатньо нагадати про шкоду, що заподіюють дорожньо-транспортні події, забруднення водойм промисловими відходами. Виникнула необхідність підсилити охорону людей, матеріальних цінностей, навколишнього середовища від негативних наслідків науково-технічного прогресу.

По-друге, прийняття норм, що встановлюють відповідальність за невиконання законних актів державних органів, представників влади, за неповагу до суду, покликано створити умови для нормальної діяльності влади в умовах ослаблення дисципліни в суспільстві.

По-третє, адміністративними санкціями насамперед охороняються обновлена податкова, митне справа, боротьба з монополізмом і багато інших економічних відносин, що виникнули в ході економічних перетворень.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності

Аналіз ознак адміністративної відповідальності дозволяє виділити три підстави:

нормативна, тобто систему норм, що регулюють її;

фактична, тобто діяння конкретного суб’єкта, що порушує правові приписи, що охороняються адміністративними санкціями (адміністративне порушення);

процесуальна, тобто акт компетентного суб’єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне порушення.

Для настання реальної відповідальності необхідно, щоб були всі три підстави і саме в такій послідовності. Насамперед повинна бути норма, що встановлює обов’язок і санкцію за її невиконання. Потім може виникнути фактична підстава - протиправне діяння. При наявності норми і діяння, її що порушує, уповноважений суб’єкт у встановленому законом порядку має право визначити стягнення за адміністративне порушення.

Нормативна підстава АВ - це система чинних норм права, що закріплюють:

а) склади адміністративних правопорушень (підстави відповідальності);

б) систему адміністративних стягнень і принципи їх накладення;

в) коло суб’єктів, що мають право накладати адміністративні стягнення;

г) процедуру притягнення до відповідальності, її процесуальну форму.

Нормативні підстави АВ зараз, як і до початку в 1980 р. процесу кодификації таких норм, утворюють багато нормативних актів. Особливе місце серед них належить КпАП України, прийнятому 7 грудня 1984 р. Він кодифікував республіканське законодавство про АВ і значно розвинув його. Поряд із матеріальними нормами (система стягнень, склади правопорушень і ін.) кодекс містить велике число адміністративно-процесуальних норм, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення.

КпАП є головним джерелом із ряду причин:

1) він найбільший за обсягом кодифікований акт, що регулює АВ;

2) він регулює загальні питання відповідальності (систему стягнень, принципи їхній застосування, провадження у справах про адміністративні правопорушення й ін.);

3) у багатьох актах прямо сказано, що якщо в них не урегульовані якісь питання, потрібно керуватися загальними нормами КпАП (ст. 104 МКУ, наприклад). До того ж потрібно мати на увазі, що до 1990 року в цьому кодексі знаходилося все законодавство України про АВ.

Починаючи з 1990 року число джерел нормативних підстав АВ різко розширюватися. У 90-х роках було видано велика кількість актів щодо цього питання, норми яких у КпАП не ввійшли.

Серед них потрібно насамперед назвати МКУ, у якому статей стосуються АВ за порушення митних правил, ЗКУ й закони (“Про боротьбу з корупцією”, “Про державну податкову службу України”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про статус народного депутата України”, “Про правовий статус іноземців”, “Про об’єднання громадян”, “Про відповідальність підприємств, установ, організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину”, “Про колективні договори та угоди”, “Про відповідальність підприємств їх об’єднань, установ, організацій за порушення у сфері містобудування”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” та ін.)

Таким чином, зараз існує і діє велика кількість норм про відповідальність, які не включені у КпАП. Перша причина такої декодифікації в тому, що кодекс об’єднав тільки норми про відповідальність громадян, а нове законодавство або встановлює АВ тільки для ЮО, або ФО, ЮО.

Другою причиною процесу декодифікації стало бурхлива законотворчість.

Фактичні підстави ми вже розглядали.

І коротенько про процесуальні підстави АВ

Настання АВ породжує певні правовідносини, в яких одна сторона діє від імені держави через уповноважені на це органи і службові особи. Вона має з’ясувати фактичні обставини протиправних дій, їх характер; порушити і розглянути адміністративну справу; ухвалити рішення про притягнення винної особи до відповідальності, визначивши міру покарання і вжити заходів до його виконання; у передбачених законом випадках дане рішення може бути переглянуте або ж справа закрита за відсутністю підстав для накладення адміністративного стягнення. Друга сторона правовідносин – правопорушник – повинна підкоритися рішенню першої і виконати призначене покарання.

3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності

Враховуючи положення чинного законодавства, можна виділити обставини:

1) обставини, що виключають АВ:

- крайня необхідність (ст. 18 КпАП);

- необхідна оборона (ст. 19 КпАП);

- неосудність (ст.20 КпАП);

2) обставини, що звільняють від АВ:

звільнення від АВ при наявності дипломатичного імунітету від адміністративної юрисдикції України (ст. 16 КпАП);

звільнення від АВ при добровільній відмові від продовження правопорушення (ст. 44 КпАП);

можливість звільнення від АВ з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу (ст. 21 КпАП);

можливість звільнення від АВ при малозначності правопорушення (ст.22 КпАП);

3) обставини, що замінюють АВ на інший вид ЮВ:

можливість заміни АВ дисциплінарною при вчиненні адміністративних правопорушень військовослужбовцями, працівниками міліції та іншими особами, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (ст.15 КпАП);

можливість застосування виховних заходів впливу, передбачених ст.24-1 КпАП, при вчиненні адміністративних правопорушень неповнолітніми (від 16 до 18 років);

можливість передачі матеріалів справи компетентним органам для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 253 КпАП).

4) Обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративні правопорушення (ст. 34 КпАП)

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного

хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка

має дитину віком до одного року.

Законодавством може бути передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність за адм правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адм правопорушення, може визнати пом’якшуючими і обставини, не зазначені в законодавстві.

5) Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 35 КпАП).

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адм стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних та особливих суб'єктів

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ч. 1,2 ст. 184 КпАП). Під невиконанням обов’язків навчання та виховання дітей слід мати на увазі різні форми бездіяльності, в результаті якого відсутнє потрібне піклування щодо виховання та навчання неповнолітніх. Ухилення може виражатись у тому, що ці особи не піклуються про моральне та етичне виховання, фізичний розвиток дітей та зміцнення їх здоров’я, створення необхідних умов для своєчасного отримання ними освіти, успішного навчання, підготовки до трудової діяльності. Виховання складається з різного роду дій батьків, одним з елементів яких є нагляд за поведінкою дітей. Тому легковажне або байдуже ставлення батьків за поведінкою дітей, відсутність належного нагляду за поведінкою і її відповідністю нормам суспільного життя часто веде до вчинення дітьми правопорушень. Внаслідок цього підставою відповідальності батьків є вчинення адміністративних правопорушень їх дітей.

Вчинення адміністративних правопорушень неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, або вчинення ними діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена КК України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність (ч. 3,4 ст. 184 КпАП). У цих випадках відповідають батьки за свою вину, яка виражається у поганому вихованні дітей, що сприяло вчиненню останніми правопорушень. Навіть якщо дитина знаходиться у родичів чи знайомих, відповідальність за його виховання лежить на його батьках.

До осіб віком від 16 до 18, років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24' КпАП України.

У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, передбачених ст. 44 (виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), 51 (дрібне розкрадання держ або колективного майна), 121-127 (порушення правил дорожнього руху), 173 (дрібне хуліганство), 174, 185 (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції), 190-195 (Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, носіння, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї чи бойових припасів) КпАП України, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені ст. 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24' КпАП, (ст. 13 КпАП України). Справи про вчинення будь-яких адміністративних правопорушень особами віком від 16 до 18 років розглядаються тільки суддями.

Посадові особи підлягають АВ за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров’я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їхніх службових обов’язків (ст. 14 КпАП).

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають АВ на загальних підставах з громадянами України.

Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземними громадянами, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішується дипломатичним шляхом (ст. 16 КпАП України).

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю і за контрабанду ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не можуть бути застосовані виправні роботи і адміністративний арешт.

Інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах.

У випадках, зазначених вище, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, можуть замість накладення таких стягнень передавати матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності (ст.15 КпАП України).

Тема 11. Адміністративне стягнення

1. Загальна характеристика АС.

2. Види АС

3. Правила накладення АС.

1. Загальна характеристика АС

Як ви пам’ятаєте залежно від способу здійснення охоронної функції заходи адм примусу поділяються на 3 групи:

адм-попереджувальні заходи;

заходи адм припинення;

заходи адм стягенння.

Заходи АС – це такі заходи, які виконують функції покарання правопорушників за вчинені ними адм правопорушень. Вони застосовуються у тих випадках, коли відповідні ОДУ вже позбавлені можливості іншим чином впливати на правопорушників, попередити і припинити скоюване ними правопорушення.

АС як остання, третя ланка в системі заходів адміністративного примусу є засобом практичної реалізації адміністративної відповідальності, яка наступає за вчинення особою адміністративного правопорушення.

Адміністративні стягнення - це матеріалізований вияв АВ, негативний правовий наслідок неправомірної поведінки особи, яка вчинила адміністративний проступок і повинна відповісти за свій протиправний вчинок та понести за це відповідне покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального (попередження), матеріального (штраф) та фізичного впливу (адм арешт) або в тимчасовому позбавленні його спеціального права.

Адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою а) виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, б) запобігання вчиненню адміністративних правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, АС поєднують у собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру.

АС забезпечує загальну та спец превенцію правопорушень, кожна з яких виконує певну соціально-корисну функцію.

Спеціальна превенція – сутність якої полягає у тому, що впливаючи на правопорушника АС змушує його утримуватись від скоєння нових правопорушень.

Загальна превенція – сутність якої полягає у тому, що АС є засобом порпередження вчинення правопорушення іншими особами.

Адмін стягнення займає особливе місце в системі заходів адміністративного примусу. Їх особливість полягає у наступному:

- відрізняється від ін заходів адм примусу, своєю функціонально-цільовою спрямованістю;

- є мірою відповідальності за адміністративне правопорушення;

- носять яскраво виражений каральний характер, тобто вони є санкціями, які містять обов’язок понести винну особу певне покарання і вони виключають відновлювальний, компенсаційний хар-р, чим відрізняються від ін видів заходів адм примусу, які цією якістю не володіють;

- зміст АС полягає у обмеженні, позбавленні суб’єктивних прав особи, до якої вони застосовуються;

- виховний вплив від їх застосування найбільш ефективний, оскільки досягається простим, швидким і наочним спосбом;

- стягнення можуть застосовувати не тільки ОДУ, але й інші суб’єкти правозастосування (наприклад, ОМС);

- АС застосовується у процесі спеціальної діяльності – адміністративно-юрисдикційної;

- всі адмін стягнення накладаються на підставі спеціального індивідуального правового акту управління - постанови або рішення;

- рішення про застосування АС приймаються як одноособово так і колегіально;

- досить часто одна й таж сама службова особа констатує факт правопорушення, приймає рішення про притягнення до АВ, про накладення АС і одразу ж його виконує;

- вид та обсяг обмежень, які складають зміст АС, визначається уповноваженими на те органами з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини, майнового стану, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність;

- види АС як правило, відносно визначені, що сприяє індивідуалізації відповідальності (max-min);

- застосування заходів АС тягне за собою для винної особи “стан адм караності” (на 1 рік, припиняється автоматично, незалежно від рішення ОДУ), на відміну від КВ - “статус осудженого” (в залежності від розміру санкції КК).

Адміністративне стягнення - це міра покарання, що застосовується уповноваженими на те державними органами (посадовими особами), а у передбачених законом випадках - судами (суддями), а також громадськими організаціями і їх законними представниками до осіб, винних у вчиненні адміністративного проступку.

2. Види адміністративних стягнень

Адміністративні стягнення утворюють струнку систему, що визначається спільністю природи, підстав і мети їх застосування, змістом, ступенем ваги і правових наслідків видів покарань.

В даний час застосовуються такі адм-каральні заходи:

1. Заходи морального впливу. Їх застосування пов’язано з вчиненням малозначимих проступків, зробленими звичайно людьми випадково і які не мають не яких-небудь стійких антигромадських установок (попередження) .

2. Заходи особистого впливу (об’єднаємо заходи фіз та майнового впливу). Вони знаходять своє відображення в обмеженні суб’єктивних прав і накладенні на порушника визначених негативних наслідків.

Ст. 24 КпАП містить ієрархічну систему АС. Ця система побудована з урахуванням тяжкості вчиненого правопорушення і особи правопорушника. У статті санкції співвіднесені між собою і розміщені в залежності від зростання тяжкості покарання – від найбільш легкого (попередження) до самого серйозного – адм арешту.

Ця система характеризується певними особливостями:

є єдиним переліком АС, що дозволяє забезпечити одноманітне розуміння і застосування цих заходів;

інші види АС, крім визначених у ст. 24, можуть бути встановлені тільки законами і лише у відповідності до загальних положень і принципів законодавства про адм правопорушення;

диференціює АС на основні та додаткові;

система носить комплексний характер і включає в себе як стягнення морального так і особистого характеру.

Конкретні види АС передбачені в ст. 24 КпАП. У відповідності до неї ми розрізняємо такі АС:

- попередження (ст. 26);

- штраф (ст. 27);

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмін правопорушення (ст. 28);

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адмін правопорушення (ст. 29);

- позбавлення спеціального права, наданому даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання (ст. 30);

- виправні роботи (ст. 31);

- адміністративний арешт (ст. 32);

- адм видворення за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства за вчинення адмін правопорушень (ст.24).

АС поділяються на основні та додаткові.

Основні АС: попередження; штраф; позбавлення спеціального права; виправні роботи; адміністративний арешт.

Додаткові АС: оплатне вилучення; конфіскація.

Оплатне вилучення та конфіскація предметів в окремих випадках можуть застосовуватись і як основні стягнення.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим установленим способом (наприклад, запис у талоні до посвідчення водія). Це найбільш м’який вид АС морально-виховного, переконливого впливу. Застосовується у передбачених випадках як санкція за малозначні адм проступки.

Штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адм правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КпАП та іншими законами. Це найпоширеніший вид АС майнового характеру (застосовується більш ніж у 80% випадків порівняно з ін стягненнями). В останній час визначається переважно через неоподатковуваний мінімум доходів громадян (зараз такий мінімум становить 17 грн.). В окремих випадках законодавець визначає штраф в кратному відношенні до певної вартості (наприклад, до вартості проїзду - ст. 135 КпАП), у відсотках суми, несплачених митних платежів (ст. 120 МКУ). (Раніше: у мінімадьних доходах громадян, у кратній вартості розкраденого, втраченого чи пошкодженого майна, розміру незаконного доходу, розміру посадового окладу, кратного розміру вартості товарів і транспортних засобів).

Штрафна (фінансова) санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами.

Щодо посадових та ЮО порівняно з громадянами чинним законодавством встановлені більш високі розміри штрафу (наприклад, за порушення законодавства про об’єднання громадян ст. 186-5 КпАП передбачає штраф від 25 до 130 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета (ч. 2 ст. 191 Порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної та пневматичної зброї та боєприпасів).

Вилучені предмети на підставі постанови про оплатне вилучення здаються компетентним органом (службовою особою) для реалізації в комісійний магазин або в інші спеціалізовані магазини за місцем знаходження майна. Постанови про оплатне вилучення вогнепальної зброї та бойових припасів виконуються ОВС.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення ( ст. 85-1 – знаряддя, матеріали та засоби для виготовлення заборонених знарядь добування об’єктів тваринного світу; ст. 85 - об’єкти тваринного світу; ст. 164-1 - алкогольні напої та тютюнові вироби); грошей, отриманих внаслідок вчинення адм правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета, грошей у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, що знаходиться в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами України (виняток – МКУ).

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом для існування.

Конфіскація відповідних предметів або грошей, одержаних внаслідок вчинення адм правопорушення, виконується державними виконавцями або уповноваженими на те особами інших компетентних органів.

Конфіскацію варто відмежовувати від примусового вилучення речей та документів уповноваженими на то органами (ст. 234-1, 262, 264 КпАП)

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, стосується тільки права керування транспортними засобами та права полювання. Воно застосовується уповноваженими на те посадовими особами ОВС та суддями (що стосується позбавлення права керування транспортними засобами), представниками органів річкового транспорту і Держінспекції по маломірних суднах (що стосується позбавлення права керування річковими та маломірними суднами) та органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (що стосується позбавлення права полювання), на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також випадків невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення ними на порушення встановлених правил місця ДТП, учасниками якої вони є, ухилення від проходження огляду на стан сп’яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи - захід АС, що поєднує в собі аспекти матеріально-обмежувального впливу. Застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи правопорушника і з відрахуванням до 20 відсотків його заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом (суддею) (с. 173 - дрібне хуліганство, ст. 185 - злісна непокора законному розпорядженню). Може бути замінено штрафом або адміністративним арештом (1 день арешту – 3 дні виправних робіт). Виконанням постанов про їх застосування відають ОВС.

Адміністративний арешт - найбільш суворий захід АС - установлюється лише за окремі види адм правопорушень і застосовується у виняткових випадках. Призначається тільки судом (суддею) на строк до 15 діб. На даний час адмін арешт може призначатись за скоєння таких правопорушень: незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); дрібне хуліганство (ст. 173); розпивання спиртних напоїв або поява в громадських місцях у п'яному вигляді (ч. З ст. 178); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185); порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185'); прояв неповаги до суду (ст. 1853); злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця Прикордонних військ України або члена громадського формування з охорони державного кордону України (ст. 18510 КУпАП).

Крім того, це стягнення може застосовуватись і за порушення правопорядку в умовах надзвичайного стану.

Адмін арешт не може застосовуватись: до вагітних жінок; жінок, що мають дітей віком до 12 років; до осіб, які не досягли 18 років; до інвалідів 1 та 2 груп; а також до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов’язаних; осіб рядового та начальницького складів ОВС.

Видворення за межі України як захід АС відповідно до чинного законодавства (ст. 24 КпАП, ст. 32 закону “Про правовий статус іноземців”) застосовується за рішенням ОВС або СБУ до іноземців, якщо:

- їхні дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

- це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

- вони грубо порушили законодавство про правовий статус іноземців.

Іноземець зобов’язаний покинути територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають із санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.

Крім того існує перелік заходів передбачений ст. 24-1 КпАП. Ці заходи носять виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх віком від 16 до 18 років, якщо орган адмін юрисдикції прийде до висновку, що виправлення правопорушника можливе і без застосування до нього більш суворих санкцій.

Ці заходи не є АС, а вважаються заходами впливу, що застосовуються до неповнолітніх:

- зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

- застереження;

- догана або сувора догана;

- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

3. Правила накладення АС

Главою 4 КпАП визначені загальні правила накладення АС. До них належать:

А. загальні принципи накладення АС;

Б. обставини, що пом’якшують та обтяжують АВ;

В. порядок накладення АС при вчиненні кількох адм правопорушень;

Г. правила обчислення строків накладення АС та строків їх давності;

Д. порядок відшкодування спричиненої шкоди.

А. Накладення АС за вчинення адм правпорушення є важливим етапом юрисдикційної діяльності ОДУі повинно здійснюватись у повній відповідності до принципів, що містяться у Конституції та КпАП.

1. Принцип законності. Сутність даного принципу полягає в тому, що:

• підставою притягнення особи до АВ і застосування до нього заходів АС є протиправність діяння (стягнення може бути накладено тільки тоді, коли в діянні особи встановлено склад правопорушення);

• протиправні діяння повинні правильно кваліфікуватися (виявлення в діянні особи ознак правопорушення, передбачених конкретною адм нормою і кваліфікація цих діянь по відповідній статті);

• органи (посадові особи) мають право розглядати лише ті справи, що їм підвідомчі; обирати вид і розмір стягнення в рамках наданих повноважень;

• стягнення за адм правопорушення накладається в межах, установлених нормативним актом (статтею), який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

• за одне адм правопоруш може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

2. Принцип доцільності. Сутністю даного принципу є:

• індивідуалізація покарання (при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, обставини, при яких воно було зроблено, особа порушника, міра його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність;

• економія каральних заходів (адм-правові норми надають правозастосовцю можливість, або прямо зобов’язують його замінити стягнення іншими заходами впливу).

3. Принцип своєчасності, оперативності впливу. Проявом даного принципу є встановлення правовими нормами термінів вчинення дій суб’єктами адм-правових відносин (терміни давнини). Принцип оперативності і своєчасності впливу відбитий у статті 38 КпАП.

4. Принцип додавання стягнень, що накладаються за сукупність правопорушень. Розглянемо його окремо.

Б. Обставинами, що, пом’якшують чи обтяжують відповідальність ми вже розглядали.

В. Порядок накладення АС при вчиненні кількох адм правопорушень викладений у ст. 36 КпАП і передбачає 2 ситуації при яких можливе накладення АС:

1. Якщо одна особа вчинила два або більше адм правопорушення АС накладається за кожне правопорушення окремо.

2. Якщо особа вчинила кілька адм правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (службовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано також одне з додаткових стягнень, передбачених за будь-яке з вчинених правопорушень.

Ст 36 застосовується лише при наявності таких умов:

• наявність 2 чи більше самостійних складів порушень (множинність адміністративних правопорушень);

• вчинення в одночасно або різний час декількох самостійних порушень одною особою;

• кожне з утворюючих множинність адм проступків діянь зберігає свою юридичну значимість на момент розгляду справи ( тобто по кожному правопорушенню ще скінчились строки давнини);

• ні за одне з правопорушень особа не притягалась до АВ.

Істотним критерієм класифікації множинності адм проступків є час вчинення нового порушення - до або після притягнення до відповідальності за інше правопорушення. Відповідно до цього критерію виділяють:

• сукупність адміністративних проступків (вчинення одною особою декількох порушень до притягнення до відповідальності);

• рецидив (вчинення нового порушення після притягнення винного до відповідальності за попереднє).

Г. Правила обчислення строків накладення АС та строків їх давності.

При вирішенні питання про застосування заходів АС враховують строки давності та строки накладення АС.

АС може бути накладене не пізніше як через два місяці з дня вчинення одноактного (одноразового) правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніше як через два місяці з дня його виявлення.

АС може бути накладене не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні КС або про її закриття, якщо в діях порушника наявні ознаки адм правопорушення.

При визначенні термінів враховуються такі юридично значимі обставини:

• встановлений законом розмір строків;

• коли і з якого юридичного факту строк починає обчислюватися;

• коли і який юридичний акт припиняє обчислення строків;

• який час закон не включає (включає) в обчислювальний строк.

Крім того ст. 39 КпАП визначає строк припинення “стану адм караності”. Особа вважається як така, що не була піддана АС якщо протягом 1 року з дня виконання постанови про накладення АС не вчинила нового адм правопорушення.

Обчислення строків АС:

для адм арешту – строк обчислюється добами;

для виправних робіт – місяцями або днями;

для позбавлення спец прав – роками, місяцями, днями.

Якщо добою, то строк починається в той день, коли ОДУ виніс постанову про накладення АС. Моментом закінчення вважається 12 годин ночі останньої доби.

Якщо рік, місяць – то це календарний рік чи місяць незалежно від того, скільки фактичних днів у даному році чи місяці. При закінченні цих строків він припиняється у відповідне число місяця, що є наступним за тим, з якого обчислюється строк. Якщо цей місяць не має відповідного числа, строк припиняється у останню добу цього місяця.

Д. Порядок відшкодування спричиненої шкоди.

Якщо у результаті вчинення адм правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то адм комісія, ВК сільської, селищної Ради під час вирішення питання про накладення АС має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя місцевого суду - незалежно від розміру шкоди.

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг 16 років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адм правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Чинне законодавство (наприклад, ст. 12 закону “Про боротьбу з корупцією”, МКУ) закріплює особливості накладення АС.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6