Дипломная работа: Організація обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість в Державному комунальному підприємстві "Шляхрембуд"

У будь-якому раз при суперечках з податківцями стосовно помилкових реквізитів податково накладної корисно посилатися на п. 5 Порядку № 165, яким передбачена лише одна підстава для визнання податкової накладної недійсною — заповнення її особою, яка не зареєстрована в податковому органі як платник ПДВ і якій, відповідно, не присвоєно індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Податкову накладну бажано заповнювати українською мовою, хоч заборони на російську законодавство не містить. Принаймні такий висновок можна зробити з аргументів, викладених у листах Мін'юсту від 18.06.2008 р. № 21-44-840, Мінфіну від 22.07.2008 р. № 043-512/13-6449 та Держкомінформполітики від 03.07.2008 р. № 75/9. Цієї ж думки дотримуються й податківці: у листі ДПА України від 15.08.2009 р. 12846/7/ 15-2317-22 зазначено, що законодавством з питань оподаткування не передбачена норма (вимога), яка б встановлювала обов'язковість застосування державної мови при заповненні податкової накладної. З цього податківці роблять висновок, що за наявності у продавця податкових зобов'язань у покупця так зобов'язання відносяться до податкового кредиту незалежно від того, якою мовою заповнена податкова накладна (російською чи українською).

Розгляньмо тепер нюанси заповнення деяких обов'язкових реквізитів податкової накладної, стосовно яких у податківців досить часто виникають неприємні запитання.

Інколи проблеми виникають з нумерацією податкової накладної. У порядковому номері податково накладної іноді використовуються різні букви, цифри та скорочення, що дентифікують підрозділ, спосіб розрахунку та інші показники, які цікаві лише для продавця. Як правило, цим “грішать” великі підприємства з розгалуженою структурою.

Згідно із загальним правилом, встановленим п. 3 Порядку № 165, порядковий номер податкової накладної повинен відповідати порядковому номеру у книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг). І лише у разі складання податкової накладно філією чи структурним підрозділом платника податку порядковий номер податково накладної встановлюється з урахуванням присвоєного коду (номера, шифру) визначається числовим значенням через дріб. У чисельнику номера податково накладної проставляється порядковий номер, а в знаменнику — код (номер, шифр).

Отже, модернізувати” номери податкової накладної можуть лише структурні підрозділи, яким присвоюється відповідний код, номер чи шифр. Якихось інших “відхилень” від стрункого ланцюжка порядкових номерів (наприклад, букв чи знаків пунктуації) законодавство не передбачає. Тому якщо при перевірці податківці побачать податкову накладну з номером який не відповідає вимогам, покупцю буде складно довести, що це саме порядковий номер, а не щось інше.

Як наслідок - реальна загроза втрати права на податковий кредит через відсутність правильного обов'язкового реквізиту податкової накладної. Зрозуміло, що покупець за такий сюрприз” може адекватно “віддячихи” продавцеві (наприклад, припинити з ним ділові стосунки). Таким чином, бажання продавця спростити собі ведення податкового обліку шляхом введення до номерів податкової накладної додаткових позначень може мати не дуже приємні наслідки як для покупця, так і для продавця. Якщо ж без сторонніх умовних позначок продавець не в змозі налагодити податковий облік, то йому ці позначки слід робити лише на копіях податкової накладної, що залишаються у нього.

Відповідно до пп. 7.2.3 Закону про ПДВ, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Загальні правила встановлення дат виникнення податкових зобов'язань містяться у п. 7.3 Закону про ПДВ. Головне з цих правил відоме правило “першої події”.

Якщо ж продавець вказав як дату виписки податкової накладної не дату виникнення податкових зобов'язань, а якусь іншу (наприклад, дату своєї “другої події”), то це, на нашу думку, не може бути підставою для оспорювання податкового кредиту покупця за такою накладною. Адже Закон про ПДВ вимагає лише, щоб дата виписки податкової накладної у ній була зазначена. Якщо вказана у податковій накладній дата виписки відповідає дійсності (тобто податкова накладна справді була виписана саме того дня), то навіть у разі її невідповідності даті виникнення податкових зобов'язань продавця така дата є правильною і не може бути визнана помилкою у реквізиті. Тому порушення продавцем обов'язку виписати податкову накладну у момент виникнення податкових зобов'язань не може бути підставою для будь-яко відповідальності покупця, у т. ч. позбавлення права на, податковий кредит.

Головне — щоб зафіксована дата отримання податкової накладної не була раніше зазначеної у ній дати виписки. Як відомо, відповідно до пп. 7.5.1 Закону про ПДВ, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

— або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) — в раз розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

— або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Наразі дата отримання покупцем у податковій накладній не зазначається. Тому фіксувати дату отримання податкової накладної слід у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).

Чомусь серед обов'язкових реквізитів податкової накладної у пп. 7.2.1 Закону про ПДВ двіч зазначений реквізит “назва”: спочатку передбачено такий реквізит, як “назва юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ” (а потім — повна назва одержувача).

З цих норм можна зробити два висновки:

— назва продавця юридичної особи може бути неповною;

— назва покупця юридичної особи повинна бути повною.

Останнім часом саме до цих реквізитів податківці ставляться досить прискіпливо. І для цього причини: законодавством передбачені досить складні правила використання назв та найменувань юридичних осіб. Якщо при заповненні податкової накладної не дотримано цих правил, у податківців з'являться підстави стверджувати, що назва (повна назва) у податковій накладній відсутня — з відповідними наслідками для податкового кредиту.

Що ж таке “повна назва” юридичної особи і чим вона відрізняється від просто “назви”? Законодавч акти, на жаль, не містять критеріїв “повноти” назви юридичної особи, а також визначення самого терміна “назва”. Законодавство оперує терміном “найменування суб'єкта підприємницької діяльності— юридичної особи”, яке відповідно до ст. 2 Закону України від 07.02.91 р. № 698-XII “Про підприємництво” “повинне містити відомості про його організаційно-правову форму та назву”.

Отже, назва поряд з організаційно-правовою формою є складовими елементами найменування суб'єкта підприємництва — юридичної особи. Іншими словами, назва і найменування — різн речі, і назва — це лише частина найменування. Тому ототожнювати найменування та назву юридичної особи не слід. Закон про ПДВ вимагає вказувати у податковій накладній саме назви юридичних осіб, а не найменування.

Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) встановлена наказом Держстандарту України від 22.11.94 р. № 288. На думку Держпідприємництва, викладену в листі від 27.07.2007 г. № 4-422-209/ 4745, саме цією класифікацією слід керуватися при визначенні організаційно-правових форм суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб.

Стосовно найменувань господарських товариств встановлені спеціальні вимоги: згідно з ст. 2 Закону України від 19.09.91 р. № 1576 - ХП “Про господарські товариства”, найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості”. Цим же законом передбачено п'ять видів господарських товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні.

Про вид як необхідний елемент найменування підприємства йшлося також в абз. 2 п. 2 ст. 9 Закону України від 27.03.91 р. № 887 - ХІІ “Про підприємства в Україні”: “У найменуванн підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше”.

Усі ці види відповідно до КОПФГ є окремими організаційно-правовими формами суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб. Тому за своїм змістом терміни організаційно-правова форма” та “вид”, на нашу думку, у цьому випадку дентичні.

Якихось вимог щодо назви юридичної особи (про яку йдеться у Законі про ПДВ) законодавство не містить. Очевидно, назвою слід вважати одне або кілька слів, які однозначно дентифікують юридичну особу та відрізняють її від інших. А от що саме слід вважати повною назвою юридичної особи і чим повна назва відрізняється від неповної, законодавством не встановлено.

Підприємства досить часто самі заганяють себе у глухий кут, вказуючи в своїх установчих документах (статуті та установчому договорі) повну та скорочену назви. Наприклад, в даному випадку повною назвою підприємства зазначається Державне комунальне підприємство “Шляхрембуд” (“Дорремстрой”), скороченою — ДКП Шляхрембуд”. І податківці цим можуть скористатися, не визнавши податковий кредит за податковою накладною, які містять скорочену назву покупця.

Вимоги до змісту статуту підприємства були встановлені абз. 1 п. 2 ст. 9 Закону “Про підприємства в Україні”, відповідно до якого “у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства”.

Отже, вказувати у статуті скорочену назву підприємства необов'язково. Якщо ж скорочену назву підприємство-покупець все ж має, то йому слід стежити, щоб у отриманих від продавців податкових накладних зазначалася саме його повна назва, вказана у статуті. А от назва продавця може бути скороченою.

Організаційно-правова форма (вид) покупця або продавця назвою не є, тому у будь-якому випадку може скорочуватися. Наприклад, замість найменування покупця Державне комунальне підприємство “Шляхрембуд” у податковій накладній можна зазначити ДКП Шляхрембуд” (знову ж таки за умови, що згідно зі статутними документами Шляхрембуд” є повною назвою підприємства).

Зазначимо, що форма податкової накладної, затверджена разом з Порядком №,165, може ввести в оману необізнану людину, тому що в цій формі згадується просто назва покупця. Необхідність вказувати повну назву покупця з форми податкової накладно безпосередньо не випливає. Тому щоб уникнути помилок при заповненні податково накладної, відповідальна за це особа повинна, по-перше, з'ясувати в покупця його повну назву, і по-друге, повністю, без скорочень, зафіксувати повну назву у відповідних рядках накладної.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не містить якихось суттєвих змін встановлення найменувань юридичних осіб, що були досі. Відповідно до ст. 90 Цивільного кодексу України, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму, а також може мати скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Такий елемент найменування юридичної особи, як “назва”, у Цивільному кодексі України згадується лише стосовно виробничих кооперативів у ст. 163.

З 1 січня 2004 року, згідно з п. 2 прикінцевих положень Господарського кодексу України, Закони Про підприємництво” та “Про підприємства в Україні” втратили чинність, відповідно, зникло законодавче визначення терміна “назва підприємства”. Через це, на нашу думку, податківці можуть почати прирівнювати назву юридичної особи до її найменування, внаслідок чого можливе висунення претензій до податково накладної із скороченнями організаційно-правових форм покупців. Тому починаючи з 1 січня 2004 року у податковій накладній бажано вказувати повні найменування (а не тільки назви) юридичних осіб — покупців (не “ДКП”, а “Державне комунальне підприємсто”).

Наявність податкового номера платника ПДВ свідчить про те, що він зареєстрований таким платником та отримав відповідне свідоцтво. Відповідно до пп. 7.2.4 Закону про ПДВ, право на нарахування ПДВ та складання податкової накладної надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в передбаченому Законом порядку. Тому податкова накладна, видана не зареєстрованою у податковому орган особою, не надають покупцеві права віднести відповідні суми ПДВ до податкового кредиту. Аналогічний висновок міститься й у п. 2 Листа ВГСУ № 01-8/157.

На початку розділу вже зазначалося, що, відповідно до п. 5 Порядку №165, складання податкової накладної особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ, є підставою для визнання податкової накладної недійсною. Як правило, покупці перевіряють факт реєстрації продавців платниками ПДВ, отримуючи копії відповідних свідоцтв. Останнім часом з'явилася ще одна можливість перевірки: Реєстр платників ПДВ міститься на інтернет-сайт в ДПА України.

Якщо ж покупець отримав податкову накладну від особи, яка не зареєстрована як платник ПДВ, то шанси довести право на податковий кредит у нього невеликі, й у Листі ВГСУ 01-8/157 ця теза підтверджується.

Але доводити право на податковий кредит у цій ситуації покупець усе ж таки може, посилаючись, наприклад, на пп. 7.2.1 Закону про ПДВ, згідно з яким обов'язок надати покупцеві податкову накладну покладений на платника податку. Таким чином, Закон не зобов'язує покупця перевіряти достовірність зазначених у накладній даних, тому відповідальність за достовірність цих даних несе саме продавець — платник ПДВ. Такою ж є позиція Держпідприємництва, зокрема у Лист від 27.03.2008 р. №2-221/1761.

Велика кількість юридичних осіб зареєстрована за одною адресою (яку зазвичай називають адресою юридичною”), але діяльність провадять за іншою (адреса “фактична”). Також нерідко юридичні особи змінюють своє місцезнаходження. Тому правильно визначити місцезнаходження юридичної особи на дату складання податкової накладної не завжди просто.

До 01.01.2004 року, відповідно до ст. 30 ЦК України, місцем знаходження юридичної особи визнавалося місцезнаходження її постійно діючого органу. У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності, згідно зі ст. 8 Закону України “Про підприємництво”, в семиденний термін повинен був повідомити про це орган державної реєстрації, а за невиконання цієї вимоги була встановлена санкція — скасування державної реєстрації за позовом органу державно реєстрації.

Відповідно до статті 93 ЦК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом, і вказується в її установчих документах.

Найпростіший спосіб встановити місцезнаходження платника ПДВ — отримати відповідні дані з Реєстру платників ПДВ або переписати їх із свідоцтва платника, у яких відповідно до Положення №79 вказується адреса платника. Ця адреса вказу місцезнаходження платника, оскільки, відповідно до п. 8 цього Положення, “юридичн особи реєструються в органі державної податкової служби за своїм місцем знаходження, а фізичні особи — за своїм місцем проживання”.

Зауважимо, що адреса, вказана у свідоцтві платника ПДВ, може з різних причин не збігатися з адресою, зазначеною у свідоцтві про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. У такому випадку у податковій накладній слід вказувати місцезнаходження платника, визначене відповідно до норм саме податкового законодавства (тобто адресу, вказану у реєстрі платників ПДВ та у відповідному свідоцтві), оскільки ці норми у цьому випадку мають пріоритет як спеціальні.

Якщо платник змінює своє місцезнаходження, то замість старого свідоцтва платника ПДВ йому видається нове. Відповідно до п. 23.4 Положення № 79, “термін дії старого Свідоцтва закінчується на дату видачі нового Свідоцтва, але не може перевищувати 10-денний термін від дати взяття платника податків на податковий облік в органі державної податкової служби за новим місцезнаходженням”.

Отже, якщо термін дії старого свідоцтва платника ПДВ закінчився, а нове ще не видане, то можуть виникнути труднощі з визначенням адреси, за якою знаходиться платник. Тому у виписаних протягом “перехідного” періоду податкових накладних, на нашу думку, слід зазначати адресу, за якою юридична особа знаходиться відповідно до документів про державну реєстрацію на дату виписування податкової накладної. Це пояснюється відсутністю у податковому законодавстві норм, які б встановлювали порядок визначення місця знаходження платника ПДВ у період між закінченням дії старого свідоцтва платника ПДВ та початком дії нового.

Можлива також ситуація, коли платник отримує свідоцтво “заднім числом”, тобто свідоцтво фактично отримане пізніше дати, вказаної у ньому як дата видачі. Зрозуміло, що у період віддати “формальної” видачі свідоцтва до дати його фактичного отримання у податковій накладній слід зазначати адресу, зазначену в новому свідоцтві.

На жаль, ні Закон про ПДВ, ні Порядок № 165 не містять визначення терміна “опис (номенклатура)”. Форма податкової накладної взагалі не передбачає такого реквізиту, як “опис”, а містить лише реквізит “Номенклатура поставки товарів (робіт, послуг) продавця”.

Відповідно до роз'яснень ДПА України, у податковій накладній “необхідно перелічити найменування всіх товарів”. Отже, графа “номенклатура” повинна містити перелік найменувань товарів (робіт, послуг). Очевидно, що цей перелік визначається відповідно до договору між сторонами, а за його відсутності — накладними, рахунками тощо. Тому якісь узагальнені означення (наприклад, “товари”, обладнання”, “послуги” тощо) у цьому реквізиті податкової накладно неприйнятні.

Хибними є досить поширені у випадках попередньої оплати такі записи у графі “номенклатура”, як аванс”, “попередня оплата” тощо. Аванс є не назвою товару (роботи, послуги), а видом розрахунку, і податкова накладна з таким реквізитом має всі перспективи для визнання її недійсною.

А от стосовно показників кількості (обсягу, об'єму) товарів (робіт, послуг), відповідно до п. 12.3 Порядку №165, потрібно подавати ще й одиниці вимірювання: грн, шт., кг, м, см, м куб., см куб., тощо. Одиниця вимірювання не є обов'язковим реквізитом, але без неї, очевидно, не можна визначити значення обов'язкового реквізиту кількості.

Зазначимо, що нещодавно ДПА України у листі від 15.08.2009 г. №12846/7/15-2317-22 висловила думку, що окремі послуги мають тільки грошову форму, тому в графі “кількість податкової накладної треба ставити прочерк. Ця думка прямо суперечить нормі пп. е” пп. 7.2.1 Закону по ПДВ, якою реквізит “кількість” віднесено до обов'язкових. Тому прочерків у цій графі не повинно бути.

З вищесказаного можна зробити висновок, що покупець завжди має право вимагати у продавця видати податкову накладну без помилок. Правда, якщо заміна неправильно оформлено податкової накладної потребує надмірних витрат зусиль, деякі бухгалтери просто дописують в отриманих податкових накладних реквізити, яких бракує. Така практика, звісно, йде врозріз із загальними принципами діловодства, але інколи ншого виходу просто немає. Зазначимо у зв'язку з цим, що такі дії не підробкою документів, бо службовим підробленням, відповідно до ст. 366 Кримінального кодексу України, вважається внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Якщо ж до документа вносяться правдив відомості, то це службовою підробкою не є.

У будь-якому раз при суперечках з податківцями стосовно помилкових реквізитів податково накладної корисно посилатися на п. 5 Порядку №165, яким передбачена лише одна підстава для визнання податкової накладної недійсною — заповнення її особою, яка не зареєстрована в податковому органі як платник ПДВ і якій, відповідно, не присвоєно індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Податкову бажано заповнювати українською мовою, хоч заборони на російську законодавство не містить. Принаймні такий висновок можна зробити з аргументів, викладених у листах Мінюсту від 18.06.2008 р. № 21-44-840, Мінфіну від 22.07.2008 р. 043-512/13-6449 та Держком-інформполітики від 03.07.2008 р. №75/9. Цієїж думки дотримуються й податківці: у листі ДПА України від 15.08.2009 р. №12846/7/ 15-2317-22 зазначено, що законодавством з питань оподаткування не передбачена норма (вимога), яка б встановлювала обов'язковість застосування державної мови при заповненні податкової накладної.

3.2 Аналіз доцільності введення ПДВ - рахунків

Незабаром у країні запроваджується новий податок. Небачений за розмірами та періодичністю стягнення.

ПДВ і раніше був майже таким, але, як іноді буває, ще потрібний крок, щоб стати справжнім податком з обігу.

Цей крок — ПДВ - рахунки.

З 1 квітня 2004 року планувалося, що підприємець платитиме податок не щомісяця, як це записано в Законі, а відразу. Інакше кажучи, за рік заберуть два повних місячних обороти. У режимі реального часу.

У світі не існу народного господарства чи підприємства, яке це витримає. І не існуватиме...

За квартал економіка країни задихнеться від податкових вирахувань. ПДВ - рахунків скасують, на нашу думку, швидше за все, ще цього року.

Але навіщо тод х запроваджують?

Тому є особлив питання.

По суті, був запроваджений новий Податковий кодекс. Тільки необговорений і поспіхом зроблений, і наслідки його з погляду податкового навантаження на кожне українське підприємство такі, що під його тягарем швидко забудеться все, що було зроблено, намагаючись податковий тиск хоч трохи послабити.

Це прямий удар по експорту й заохочення імпорту. Отже, впровадження ПДВ – рахунків - погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та удар по українських товаровиробниках.

Банківський сектор країни, на відміну від виробників, не постраждає (а може, навіть вигра за рахунок акумулювання кредитних ресурсів на ПДВ - рахунках), на наступному етапі банкіри знову виграють, коли промисловість кредитами заповнюватиме нестачу грошей. Однак неминучий і швидкий третій етап, коли економіка зупиниться, а клієнти не повернуть кредитів - не буде з чого. За цим розпочнеться криза фінансово-кредитної системи.

Те, що відбувається, є можливим тільки в країні, зовсім позбавленій імунітету. Система прийняття найважливіших рішень, що склалася, дає змогу здійснюватися несусвітнім крокам. Такого необдуманого кроку країна не здійснювала з 2003 року (коли сталася зміна оподаткування прибутку на оподаткування доходу).

Влада, затиснувши ПДВ, йде в нікуди.

Ще одна неодмінна умова - повне непорозуміння про його суть. Презентація нового порядку функціонування ПДВ - рахунків відбулася за дев'ять (!) днів до їхнього першого” впровадження. Та й то 23 березня на спільному засіданні Українсько спілки промисловців і підприємців і Федерації роботодавців перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров озвучив лише чорновий варіант порядку д рахунків.

Підприємства, підрахувавши майбутні колосальні збитки від ПДВ повідомляють про її згубність, але отримують пояснюють, що були поставлені такі цілі: забезпечення рівних умов господарювання для всіх СПД, поліпшення фінансового стану порядних платників податків, створення умов для зниження податкового навантаження і скорочення термінів відшкодування ПДВ, ліквідацію суб'єктивного підходу до відшкодування ПДВ, поліпшення його адміністрування, збільшення надходжень до бюджету зменшення податкового боргу за цим податком, що насправді це існуюча система ПДВ являє собою справжнє заморожування оборотних коштів, масштаби якого вимірюються мільярдами гривень.

Впровадження системи сплати ПДВ через спеціальні рахунки не є ефективним заходом для розв'язання питання своєчасного стягнення цього податку і може мати негативн економічні наслідки для багатьох підприємств і економіки країни загалом.

Доопрацьовуючи проект постанови і розробляючи законопроект, повинно мати на увазі щонайменше три умови.

Це — рівність платників податків перед державою і перед законом. Друга — це проблема паритетності у відносинах платників податків і держави; механізм, передбачений проектом постанови, ставить платникові податків обов'язкову умову зараховувати весь ПДВ на спецрахунки. Натомість щодо зобов'язань держави з відшкодування ПДВ, такого механізму безспірності насправді немає. Проект постанови також вводить нові категорії. Зокрема поняття “прямого договору”. Правова система, Цивільний кодекс не включає поняття “прямого договору”. Однак треба чітко визначити природу цього прямого договору і водночас внести зміни в чинне законодавство.

У законопроект необхідно відобразити порядок автоматичного відшкодування ПДВ і передбачити зменшення ставки цього податку. Тоді передбачуване збільшення витрат виробника покриється.

Можливий і інший варіант розвитку подій: можливість заміни ПДВ іншими видами податків.

Відповідно до Положення Кабміну ПДВ - рахунки використовуються “викличмо для здійснення розрахунків з податку на додану вартість та інших податків”. Це означає, що на них акумулюватиметься частина коштів підприємств, які не можна використовувати на інші цілі. За інших умов таке відволікання коштів може призвести до підвищення цін, оскільки підприємствам доведеться компенсувати заморожування коштів, наприклад, за допомогою банківських позик. До того ж обслуговування додаткового ПДВ - рахунка потребуватиме певних додаткових витрат. Зрозуміло, що ці витрати буде закладено в ціну продукції та послуг відповідних підприємств.

Можна припустити, що в короткотерміновому плані надходження ПДВ зростуть, а кількість фіктивних вимог відшкодування ПДВ зменшиться, інша справа, наскільки такі процеси будуть масштабними. Проте можна вже зараз констатувати, що ця система матиме негативний вплив на добросовісних платників податків. У цілому ж, на мою думку, розв'язання проблеми ПДВ багато в чому залежить від перегляду численних податкових пільг.

Запровадження ПДВ - рахунків спричинить зменшення грошової пропозиції. Як наслідок — зросте кредиторська заборгованість між підприємствами і кредиторська заборгованість із заробітної плати. Натомість зменшиться заборгованість за бюджетними відрахуваннями. Такі зміни можна оцінити в непомірну суму, що призведе до збільшення відсоткові ставки за депозитами. Проте водночас це стимулюватиме населення і підприємства до розміщення коштів на короткострокових довгострокових рахунках. Хоча при цьому зменшиться внутрішній сукупний попит. І, безумовно, обсяги зростання ВВП будуть нижчими, ніж передбачається. Отже, зменшаться грошова маса і внутрішній платоспроможний попит. У майбутньому це позначиться на інвестиційному попиті (у бік його зменшення), а також на обсягах самих інвестицій. При цьому дії Нацбанку щодо компенсації втрат грошової маси не відновлять грошових ресурсів підприємств, що постраждали. Оскільки за отримання потрібних обігу коштів доведеться виплачувати непосильні кредитн відсоткові ставки.

Запровадження спецрахунків обмежить можливість підприємств розпоряджатися сумами вхідного ПДВ. Як наслідок — вилучення частини коштів з обороту. Такий захід можна класифікувати як фіскальну рестрикцію. Оцінити її наслідки можна за допомогою моделей, які описують макроекономічну рівновагу у відкритій економіці, зокрема моделі Манделла-Флемінга. Відповідно до теоретичних конструкцій цієї моделі для країн з обмеженою мобільністю капіталу та фіксованим обмінним курсом (фактично ці характеристики притаманні сьогодні економіці України) фіскальна рестрикція створює тенденцію до зниження відсоткової ставки та доходу (рівня ВВП). Нівелювати негативні наслідки у вигляді зменшення ВВП можна за допомогою збільшення грошової маси (цей захід, до речі, є необхідним для підтримки обмінного курсу на належному рівні), а також зниження податкового навантаження. У конкретному випадку роль грошової емісії може виконати випуск ПДВ - облігацій, а фіскальної експансії - зниження ставки ПДВ. Запровадження спецрахунків окрім зазначених недоліків матиме ще ціпу низку інших. Зокрема, після запровадження Порядку їх функціонування виникнуть проблеми з оподаткуванням ПДВ при здійсненні операцій кредитування та лізингу; з визначенням першочерговості погашення прав кредиторів у разі банкрутства підприємства (борг з ПДВ перед державою матиме вищий пріоритет навіть по відношенню до заборгованості із заробітної плати працівників); технічним вирішенням проблеми повернення банківських кредитів тоді, коли оплата постачальником здійснюватиметься за рахунок залучених кредитів - частина кредиту в такому разі повинна бути направлена на спецрахунок для оплати ПДВ, а зі спецрахунка кошти не можуть бути залучені в рахунок погашення кредиту.

3.3 Переваги та недоліки податку на додану вартість

Провівши дослідження можна визначити переваги і недоліки податку на додану вартість.

Простота, економічні і організаційно-технічні характеристики забезпечили податку на додану вартість переваги перед іншими типами оподаткування обороту.

Податок на додану вартість характеризується рядом суттєвих переваг. Зупинимося на деяких з них більш детально. Не дивлячись на те, що він представляє собою, по суті, різновид акцизу, це все ж таки універсальний фінансовий інструмент.

Так, за допомогою ПДВ з'являється можливість регулювати фонд заробітної плати і ціни. Він дає можливість ліквідувати лишні ланки господарського управління. Крім того, податок дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару на основі цього увійти в основу формування економічних пропорцій.

Застосування ПДВ в країнах з розвиненою ринковою економікою не тільки в фіскальному, але й в регулюючому аспекті, дозволяє використовувати даний важіль як засіб стримування кризи надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників.

ПДВ ма внутрішній "вбудований" механізм взаємної звірки платниками податкових зобов'язань. Він не знає дискримінації платників в залежності від їх ролі і місця в господарському процесі. ПДВ нейтральний по відношенню до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів.

ПДВ через посилений вплив на рівень цін може бути використаний в антиінфляційних процесах, оскільки ПДВ дає можливість автоматично отримувати кон'юнктурний прибуток, породжений інфляцією, і цим самим стримувати неоправдане збільшення цін.

До найбільш цінних економічних переваг податку на додану вартість належить його здатність не спотворювати поведінку платників як учасників господарсько-комерційного процесу, не міняти економічних рішень під впливом ПДВ.

Проте, необхідно також враховувати те, що використання податку на додану вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд негативних моментів роблять дуже актуальними дискусії щодо необхідності стягування даного податку. Розглянемо деякі з цих моментів.

Рис. 7. Переваги і недоліки податку на додану вартість

Являючись, в принципі, податком на кінцеве споживання, який тягарем лягає на населення бюджетну сферу, ПДВ при досить високій ставці і високих темпах інфляц перетворюється в один із факторів, що стримують розвиток виробництва. Відбувається це внаслідок зростання цін і стримування на основі цього можливостей оплати покупцем товарів (робіт, послуг). Звісно, ці кошти повернуться до покупця (або з бюджету, або в той момент, коли він сам реалізує продукцію), але при умові, що ланцюг актів реалізації не перерветься або настане з певним кроком "запізнення", коли частково ці кошти будуть обезцінені інфляцією.

Крім цього, застосування ставок ПДВ на рівні 20 % стимулює як інфляційні процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнологічні і наукоємні виробництва. Тому, хоча й застосовувана ставка робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. Саме в зв'язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов'язують з рівнем 15-18%.

Зайнявши домінуючі позиції в світовій податковій системі, ПДВ зберігає й деякі негативн риси, пов'язані з можливістю ухилення від його сплати. Тому в системі ПДВ виключне значення має досконалий і вичерпний бухгалтерський облік, реєстрація всіх операцій.

Світовий досвід також показує, що важливою проблемою введення податку на додану вартість підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і професійна підготовка персоналу податкових органів.

ПДВ масовим регресивним податком на товари і послуги широкого споживання. Справді, якби весь дохід, отриманий платником протягом життя, використовувався виключно на споживання, ПДВ можна було б вважати пропорційним податком, рівномірним у часі. Але ж більша частина доходів накопичується і капіталізується. Ця обставина не тільки доводить давню істину про надзвичайну тяжкість непрямих податків для бідних, так як саме вони являються чистими споживачами, але й робить ПДВ, що сплачується в молодості, більш регресивним, ніж в старості.

Отже, як видно, в ПДВ співіснують суперечливі риси, які гармонійно поєднуються в єдине ціле. Так, ПДВ, виконуючи чисто фіскальні функції, одночасно здійсню економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових поступлень зменшу бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування.

Економічн якості ПДВ були належним чином оцінені діловим світом. Невипадково з'явились пропозиції про заміну податку на прибуток корпорацій податком на додану вартість. В порівнянні з податком на прибуток корпорацій ПДВ має ті фіскальні й етичні переваги, котрі роблять невигідними окремі внутріфірмові, так зван трансфертні ціни, він не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення затрат, маніпуляції з відсотками по боргу.

Завоювавши симпатії ділових кіл, ПДВ був зустрітий прохолодно і навіть вороже широкими соціальними верствами. Але вдалося знайти спосіб нейтралізації суспільного обурення, виключивши з сфери ПДВ найбільш соціально значимі цінності: землю, страхування, поштову службу, навчання і охорону здоров'я, не забувши навіть про ритуальні послуги. На вартість продуктів харчування, на послуги водопостачання каналізації, на паливо і електроенергію, дитячий одяг і взуття, житлове будівництво і послуги транспорту запропоновані, за деяким виключенням, нульов ставки. Як форма універсального акцизу ПДВ наділений відчутними соціальними преференціями, розрахованими на заспокоєння масових емоцій, що, звісно, не заважає його суспільному іміджу.

Саме тому, податок на додану вартість завоював репутацію унікального фіскального нструмента оптимального розподілу ресурсів. Суспільно необхідн перерозподільчі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявились найбільш суспільно прийнятними. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, як намагаються підвищити темпи економічного росту.

Разом з тим не завжди сам по собі ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високо фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки.

ВИСНОВКИ

Із виходом держави з економічної кризи податки, як ніколи, мають стимулювати вітчизняного виробника до збільшення потужностей із виробництва конкурентоспроможно продукції (послуг).

Проведен дослідження та аналіз функціонування ПДВ у країні, дозволяють зробити висновок, що важко не помітити тих дискусійних, проблемних моментів, що супроводжують його адміністрування.

Метою написання даної роботи стало вивчення та засвоєння специфіки організації технолог облікового процесу розрахунків з бюджетом по ПДВ, методів, принципів організації операцій по оподаткуванню податком на додану вартість. Під час проведення дослідження обліку розрахунків по податку на додану вартість на діючому підприємстві були розширені і закріплені теоретичні знання, підготовлені рекомендації щодо вдосконалення організації обліку оподаткування.

Об’єктом дослідження було обрано Державне комунальне підприємство “Шляхрембуд”, яке є платником податку на додану вартість.

Для досягнення поставленої мети була дана загальна характеристика теоретичних основ обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість; проаналізовані законодавчі акти та вимоги до організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість та виявлені розбіжності в чинному законодавстві; дана оцінка стану організації бухгалтерського обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість на підприємстві – ДКП “Шляхрембуд”; наведені приклади синтетичного і аналітичного обліку, основні проводки, як його забезпечують; на основі аналізу нормативних документів висвітлені проблеми організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість, розроблені та запропоновані конкретні шляхи вдосконалення організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість.

Треба чітко розрізнити первинні документи, на основі яких розраховується база оподаткування і розмір податку, а також документи, де розраховується розмір податку на додану вартість до сплати і це є негативним. Потрібно уніфікувати первинні документи, тобто бажано в одному документі поєднати ці дві функції.

Доречно, на наш погляд, розробити таку форму первинного документу, який би поєднував і рахунок фактуру і податкову накладну, що, в свою чергу, є як обліковим, так і звітним документом. Податкова накладна є підставою для заповнення Книги обліку придбання товарів підприємствами-платниками податку на додану вартість. Тобто вона першою ланкою ланцюжка "податкова накладна - книга обліку продажу у продавця (книга обліку придбання у покупця) - податкова декларація з ПДВ" від правильності її оформлення значною мірою залежить правильність заповнення декларації і точність розрахунків платника податку з бюджетом. Рахунок фактура при цьому буде слугувати підставою для списання витрат (доходів) від реалізації.

ПДВ по обсягу – один з найбільших податків і, тому, недоліком, на наш погляд, аналітичного і синтетичного обліку податку на додану вартість є відсутність окремого рахунку.

Зауважимо, що для теперішнього періоду ставка ПДВ у розмірі 20 % завищена і не стимулю сукупного попиту. Уніфікована ставка податку на додану вартість (20%) не враховує відмінностей у можливостях сплачувати податок різними верствами населення, що призводить до відносного обмеження споживання верств із низьким рівнем життя та неповного використання можливостей оподаткування тих верств населення, які мають вищі доходи. Вважаємо, що введення диференційованих ставок ПДВ у частині споживчих товарів і послуг дасть змогу суттєво розширити базу оподаткування, підвищити гнучкість податкової системи, приведе структуру податків у відповідність із можливостями споживачів.

Відомо, що ціна продукції надто висока через високу ставку ПДВ, споживання її обмежується, надходження до бюджету за таких умов не збільшуються. І навпаки, за меншо ставки ПДВ відповідно збільшується споживання продукції, тому надходження до бюджету зростають. Тобто тут слід знайти "золоту середину". У більшості країн, які застосовують ПДВ, дотримуються диференціації ставок, тобто встановлюють мінімальні ставки, стандартні й максимальні. За стандартною ставкою ПДВ оподатковується основна маса товарів, за мінімальною — товари першо необхідності, як правило, продукти харчування, і за максимальною — предмети розкоші.

Потребу перегляду ситуація із справлянням ПДВ з імпортних товарів, базою оподаткування яких є митна вартість товарів з урахуванням сум мита, митних зборів, а з підакцизних товарів ще й акцизний збір. Це суперечить суті ПДВ, призводить до подвійного, навіть потрійного оподаткування, адже мито й акцизний збір не є доданою вартістю. За цієї ситуації держава переслідує суто фіскальні інтереси.

Реформування в економіці неминуче супроводжується зміною оподаткування як основи взаємовідносин підприємців і держави. Але дуже часті зміни в законодавстві (до Закону "Про податок на додану вартість" від 03.04.2007 року вже внесено близько 100 змін і доповнень) призводять до неефективної діяльності як платників, так і податкової служби.

Зважаючи на те, що майже вся товарна маса виробляється і реалізується в регіонах, а ПДВ повністю вилучається до державного бюджету, необхідно встановити нормативи відрахувань від ПДВ до місцевих бюджетів, що значно сприятиме зростанню виробництва продукції і відповідно збільшенню надходжень до державного бюджету. Адже місцеві органи влади будуть зацікавлені у якнайповнішому залученн громадян до сплати податку через мінімізацію тіньових розрахунків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.    Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.2007 року

2.    Закону України «Про податок на додану вартість», затвердженого Верховною Радою 03.04.97 р за № 168/97-ВР.

3.    Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" Відомості Верховної Ради (ВВР), 2009

4.    Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2009, N 14, ст.99

5.    Інструкції Міністерства фінансів України "Про бухгалтерський облік податку на додану вартість" від 01.07.2007 року

6.    Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (Відомості Верховної Ради (ВВР) 2005, N 4, ст. 28

7.    Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

8.    Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

9.    Декрет Кабінету Міністрів України “Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”

10.  Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток" Затверджене наказом Мінфіну України від 28.12.2000 р. №353. Зареєстроване в Мін'юсті України 20.01.2007 р. за 47/5238 Чинне з 01.01.2007 р.

11.  Положенням “Про форму та зміст розрахункових документів”, затвердженим наказом Державної податково адміністрації України від 01.12.2000 № 614, зареєстрованим в Міністерств юстиції України 05.02.2000 за № 105/5296

12.  Концепція реформування податково системи України // Голос України. — 2000. — № 44

13.  Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи - заради добробуту" // Урядовий кур'єр. - 2000. - № 47.

14.  Загуменов М.М. Обсяг реалізації як найбільш рунтовний об'єкт оподаткування в умовах виходу України з кризи // Проблеми фінансово-кредитного регулювання в перехідній економіці: Збірник наукових праць НАН України. Інститут економіки. - К. — 2006. — С. 50.

15.  Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / Пер. з англ. - К.: Основи. - 2008. С. 508.

16.  Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. — М. — 2003. — С. 290.

17.  Конрад Ю. Лунина І. Податкова політика в Україні: підходи і перспективи // Економіка України. – 2006. - №11. с.31].

18.  Никитин С.М., Глазова Е.С. Налогообложение и экономическое развитие // Деньги и кредит. – 2006. - № 3. с.56].

19.  Соколовська А.М. Податкова система України в контексті світового досвіду // Фінанси України. – 2007. -№7. –с.81].

20.  Василик О.М. і Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. - 2008. - № 2. - С. 88.

21.  Золотько І.А., Податкова система України – К.: КНЕУ, 200. – 192с

22.  Криницкий Н.Е., Кучерявенко Н.П. Налоговое право. — Харьков. - 2005. — С, 123.

23.  Махмудов О. Мотиченко Ю, Найдьонов В., Сменковський А.. Голубовська В. // Економіка України: сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку. Інформаційно-аналітичний огляд/ за ред. д.е.н., проф. В.С. Найдьонова. — Донецьк. — 2008. — С. 21.

24.  Ткаченко Н.М.. Бухгалтерський облік на підприємствах України з різними формами власності.- Київ.: “АСК”, 2000

25.  Фінанси підприємств за редакцією кандидата економічних наук, професора А.М.Поддєрьогіна.- Київ,2000

26.  Черник Д.Т. Налоги в рьіночной зкономике. — М.: Финансы. — 2007. — С. 90.92.104.115,124.

27.  Для відшкодування ПДВ // Урядовий кур'єр. — 2008. — № 11. — С. 4.