Навколо теорії оподаткування точаться дискусії щодо ефективності податків на доходи й споживання на етапі становлення адекватно податкової системи. У структурі податкових систем розвинутих країн питома вага податків на споживання протягом тривалого періоду постійно зменшувалася з відповідним розширенням податкової бази для прибуткового податку з громадян. Але країнам, що розвиваються, притаманна протилежна тенденція: за низького рівня матеріальної забезпеченості населення неможливо за допомогою податків на доходи формувати необхідні фінансові ресурси.

Бюджет України потребує стабільних надходжень, обсяг яких має відповідати потребам сучасного етапу становлення державності, проведення ґрунтовної соціально-економічної та зовнішньої політики, реформування держави, виконання обов'язків, покладених на державу Конституцією України. Нині в умовах перехідного періоду з огляду на низький рівень доходів переважної більшості громадян, а також значну частку отримуваних деякою категорією населення доходів із тіньового сектору економіки, які не підлягають прямому оподаткуванню, виникає беззаперечна необхідність використання податків на споживання. Значне та вагоме місце серед податків на споживання посідає податок на додану вартість — найвища форма генезису універсальних акцизів. Він є важливою складовою податкових систем 57 країн світу (в тому числі 17 європейських), основним каналом надходження доходів до бюджету.

Зазначимо, що позитивна роль податку на додану вартість полягає у його фіскальній функції, тобто мобілізації величезних фінансових ресурсів до державного бюджету України.

Головною хибою ПДВ є його безпосередній вплив на загальний рівень цін і регресивний характер особливо щодо малозабезпечених верств населення. Та, враховуючи соціально-економічний стан України, вади податку нівелюються його позитивним значенням.

Аналізуючи функціонування ПДВ у країні, важко не помітити тих дискусійних, проблемних моментів, що супроводжують його адміністрування.

Не можна погодитися з точкою зору, що податки виконують самостійну стимулюючу функцію. Оподаткування — це стягнення окремих платежів. Виникає запитання. Чи можна стимулювати, стягуючи певні платежі?

Виходячи з актуальності питання, була обрана тема дипломної роботи.

Метою написання даної роботи стало вивчення та засвоєння специфіки організації технолог облікового процесу, методів, принципів організації операцій по оподаткуванню податком на додану вартість. Мета роботи – систематизувати, узагальнити, розширити і закріпити теоретичну підготовку, поглибити і узагальнити економічн знання і підготувати рекомендації щодо вдосконалення організації оподаткування.

Для досягнення поставленої мети поставлен наступні завдання:

- дати загальну характеристику теоретичних основ обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість;

- проаналізувати законодавчі акти та вимоги до організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість;

- дати оцінку стану організації бухгалтерського обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість на підприємстві – ДКП “Шляхрембуд”, яке було обрано об’єктом дослідження;

- відобразити синтетичний і аналітичний облік, навести основні проводки, які його забезпечують;

- на основ аналізу нормативних документів висвітлити проблеми організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість, розробити та запропонувати шляхи вдосконалення організації обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ПО ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

1.1 Нормативне регулювання обліку податку на додану вартість

В багатовіковій історії людства податок на додану вартість – порівняно новий вид податку. Вперше він був введений у Франції в 1954 р. економістом М. Лоре. Потім ПДВ набув широкого поширення – спочатку в інших країнах Європи (кінець 60-х початок 70-х рр.) і дещо пізніше – в країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Нині податок на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово-розвинуті країни. Поряд з цим слід також зазначити, що даний податок й досі не запроваджений в таких країнах як Австрія, Швейцарія, США. У кінці 80-х – на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східно Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також в деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні і Росії ПДВ введено в 2002 р.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Згідно із Законом України "Про систему оподаткування", затвердженим Постановою Верховної Ради України, всі господарюючі суб'єкти, є платниками податків та нших обов'язкових платежів і зборів до бюджету й позабюджетних фондів.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю.. Зокрема, ставки ПДВ змінювалися тричі. З часу прийняття першого Закону України "Про податок на добавлену вартість" від 20.12.2001 р. видано ще велика кількість законодавчих актів, якими вносились зміни та доповнення до Закону. Спочатку було встановлено ставку ПДВ у розмірі 28%, а вже через рік однойменним урядовим декретом ставку було знижено до 20%. Зважаючи на значний дефіцит бюджету, з 18.05.2003 року вона знову піднялася до рівня 28 %, але через масове ухилення від сплати податку позитивного результату це не дало. Тому спочатку постановою від 31.05.2005 року, а потім законом від 03.04.2007 року Верховна Рада України знизила ставку ПДВ знову до 20%. Така часта зміна податкової політики не додала авторитету державі. Та все ж податок на додану вартість відбувся як ефективна форма ринкових фінансових взаємовідносин держави суб'єктів

На сьогоднішній день податок на додану вартість в Україні регулюється Законом України "Про податок на додану вартість", прийнятим Верховною Радою 3.04.2007 р., зміненим і доповненим більш як 70 разів.

Даний Закон містить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрац платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 "Податок на прибуток" визнача методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності. Положення (стандарт) 17 застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності, які згідно з чинним законодавством є платниками податку на прибуток (крім бюджетних установ).

1.2 Сутність податку на додану вартість, об’єкт оподаткування та платники

Відповідно до даних дохідної частини Державного бюджету України на найбільшу частку у загальному обсязі бюджетних надходжень складає податок на додаткову вартість (ПДВ). ПДВ представляє собою форму вилучення в бюджет частини добавлено вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва і обігу й обумовлений як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів), робіт, послуг, вартістю матеріальних витрат, віднесений на витрати виробництва і обігу.

Податок на додану вартість (ПДВ) – це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Якщо розуміти буквально, то ПДВ – це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті, додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, котрі дана господарська ланка заплатила при закупівлі товарів (робіт, послуг). Якщо виходити з того, що додана вартість – це створений прибуток чи вартість чисто продукції, то в цьому випадку додана вартість визначається шляхом додавання складових елементів – заробітної плати, відсотків, ренти і прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції і затратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Наочніше створення доданої вартості й нарахування ПДВ показано на рис. 1. і в табл. 1.2.1.

Лісник

Виробник

Друкар

Продавець

Покупець

деревина

40 грн.,

крім того

ПДВ 8 грн.

папір

60 грн.,

крім того

ПДВ 12 грн.

книга

80 грн.,

крім того

ПДВ 16 грн.

обслуговування

100 грн.,

крім того

ПДВ 20 грн.

ДВ=72-12-40-8=12 грн.		ДВ=96-16-60-12=8 грн.		ДВ=120-20-80-16=4 грн.
де ДВ додана вартість

Рис. 1.1. Створення додано вартості як об'єкту оподаткування

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, а фактично виплачується в сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії (ці величини вказані в табл. 1.1.1, в графі 8). Кінцевий споживач оплачує товар за ціною, збільшеною на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

Таблиця 1.2.1

Створення доданої вартості як об'єкту оподаткування

Підприємство	Вартість товару (з ПДВ)	В т.ч. відноситься на собівартість	Додана вартість	Вартість реалізованої продукції	ПДВ 20%	Рахунок покупцю	Раніше сплачений податок	Сплачується в бюджет (гр.6 -гр.8)
Лісник	-	-	40*	40	8	48	-	8
Виробник	48	40	12	60	12	72	8	4
Друкар	72	60	8	80	16	96	12	4
Продавець	96	80	4	100	20	120	16	4
Покупець	120	-	-	-	-	-	-	20**

* Без врахування затрат лісника.

** Сума податку сплачується покупцем в ціні товару.

Як бачимо, в платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється різницею між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівель від усіх інших господарських одиниць, котрі являються платниками ПДВ.

Об'єкт оподаткування – додана вартість – створюється всіма незалежними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної сировини і виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б результатом власної діяльності тако компанії, а базою податку на додану вартість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна додана вартість дорівнює вартості остаточного продажу кінцевому споживачеві без податку на додану вартість.

У підприємців виникають значні труднощі при нарахуванні, що підлягають сплаті, особливо при визначенні оподатковуваного обороту. Це може привести до значних недоплат, за які податкова інспекція стягує значні штрафи.

Платниками ПДВ є як суб'єкти, так і не суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, якщо обсяг їхніх оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців перевищував 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Сплачують податок також особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України, в тому числі фізичні особи – на підакцизні товари, в обсягах вартістю понад 200 євро, та які здійснюють підприємницьку діяльність з торгівлі за готівку (крім фізичних осіб за умови сплати ринкового збору). Категорію платників податку на додану вартість поповнюють особи, які на митній території України надають послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України; особи, відповідальні за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, визначені у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; особи, які надають послуги зв'язку і здійснюють консолідований облік доходів та витрат, пов'язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) іншими особами, що знаходяться в підпорядкуванні перших.

Відповідно до міжнародних норм справляння ПДВ та необхідності створення єдиної бази даних про платників податку останні проходять спеціальну реєстрацію у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження з метою отримання Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера платника ПДВ.

Індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість має 12-значний код. Оригінал свідоцтва видається у єдиному примірнику і зберігається на підприємстві як документ суворої звітності. Крім цього, можна одержати необхідну кількість копій для своїх філій, торгівельних точок тощо. Це може бути звичайна ксерокопія, але обов'язково засвідчена у відповідній податковій адміністрації. Необхідною умовою реєстрації в якості платника ПДВ є також наявність у бухгалтера і директора особового ідентифікаційного номера громадянина - податкоплатника.

Після проходження вищезгаданої процедури реєстрації платники отримують право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг). Податкова накладна надається продавцем покупцеві за умови їхньої реєстрації як платників ПДВ та є документом, який дає право:

- продавцю на визначення податкових зобов'язань (ПЗ);

- покупцю на зменшення податкових зобов'язань протягом звітного періоду на суму ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат (податковий кредит – ПК).

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції із:

- продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), які надаються нерезидентами для їх використання чи споживання в межах України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами України.

До операцій, що не є об'єктом оподаткування ПДВ, належать зокрема операції із:

- випуску, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, які випущені в обіг суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, Державним казначейством та органами місцевого самоврядування;

- передач майна орендодавця (лізингодавця) у користування орендарю (лізингоотримувачу) за умови його повернення орендодавцю (лізингодавцю);

- надання послуг зі страхування, перестрахування, соціального та пенсійного страхування;

- обігу валютних цінностей, у тому числі національної та іноземної валют, лотерейних білетів (з дозволу Міністерства фінансів України); бланки з непогашеними поштовими марками (крім колекційних);

- надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування та нших;

- оплати вартості державних платних послуг, обов'язковість отримання яких обумовлена законодавством;

- виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій за рахунок бюджетів та державних цільових фондів;

- передач основних фондів у якості внеску до статутних фондів юридичних осіб в обмін на хні корпоративні права;

- оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних робіт, що здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Важливою складовою для обчислення ПДВ є база оподаткування. Вона визначається з урахуванням певних умов здійснення операцій. Зокрема:

- при продажу товарів (робіт, послуг) – з огляду на їхню договірну (контрактну) вартість, визначену за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита та інших обов'язкових платежів без ПДВ;

- при продажу товарів (робіт, послуг) без оплати (із частковою оплатою), здійсненн натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, передачі товарів у межах балансу платника податку для невиробничого використання (витрати, які не відносяться до валових і не підлягають амортизації) чи суб'єкта підприємницько діяльності (не платнику ПДВ) база оподаткування дорівнює фактичній цін операції, але не менша за звичайну;

- при ввезенні товарів на митну територію України базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість цих товарів, але не менша за митну вартість, яка зазначена у ввізній митній декларації. Визначена вартість перераховується у гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань. Договірна (контрактна) вартість складається з митно вартості та обов'язкових платежів. До складу митної вартості належать: ціна товару, витрати на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплата брокерських, комісійних, агентських та інших винагород, плата за використання об'єктів нтелектуальної власності. До обов'язкових платежів належать: ввізне мито, акцизний збір, інші податки та збори (за винятком ПДВ);

- при виготовленні готової продукції в Україні з давальницької сировини нерезидента та у разі її продажу на митній території України базою оподаткування договірна (контрактна) вартість, яка визначається аналогічно операціям з продажу товарів. При цьому ПДВ до бюджету сплачує покупець, а відповідальність за сплату цього податку несе вітчизняний переробник продукції.

Слід зауважити, що при визначенні бази оподаткування треба враховувати:

- зміну суми компенсацій за продаж товарів (повернення проданих товарів, визнання боргу покупця безнадійним);

- вартість зворотної тари за договором (контрактом), яка не долучається до бази оподаткування;

- комісійну винагороду, яка є базою оподаткування з продажу товарів, що були у вжитку (комісійна торгівля).

1.3 Ставки податку на додану вартість та пільги щодо оподаткування

Для обчислення цього податку законом передбачено дві ставки – нульова та 20%. При цьому платники податку здійснюють окремий облік операцій з продажу та придбання, як підлягають оподаткуванню за ставкою 20%, та звільнених від оподаткування, а також операцій, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (обігу), імпортних та експортних операцій.

Важливим елементом у механізмі сплати ПДВ є дата виникнення податкових зобов'язань права платника на податковий кредит.

Датою виникнення податкових зобов'язань:

1) з продажу товарів (робіт, послуг) – є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника ПДВ як оплата товарів (при готівковому продажу – дата оприбуткування в касі);

- або дата відвантаження товарів (дата оформлення документа – для робіт (послуг).

При продажу товарів з використанням кредитних або дебетових карток, чеків датою виникнення податкових зобов'язань є дата оформлення податкової накладної або дата виписки рахунка (товарного чека).

2) при здійсненні бартерних (товарообмінних) операцій:

- або дата відвантаження платником податку товару;

- або дата оприбуткування товару платником податку.

При здійсненні цих операцій з нерезидентами – дата оформлення вивізної або ввізно митної декларації.

При здійсненн бартерних операцій на території України податок справляється за повною ставкою.

3) при продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів – датою виникнення податкових зобов'язань є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або отримання відповідної компенсації.

Датою виникнення права платника на податковий кредит є:

1) дата здійснення першої з подій при використанні кредитних чи дебетових карток, чеків: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів або видачі рахунка (чека) або дата оформлення податкової накладної;

2) для операцій із ввезення товарів (робіт, послуг) – дата сплати податку за податковими зобов'язаннями при оформленні ввізної митної декларації;

3) для бартерних (товарообмінних) операцій – дата здійснення заключної (балансової) операції, яка відбулася після першої з подій – дати відвантаження товарів або хнього оприбуткування.

Суми ПДВ за ставкою 20%, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються у такому порядку:

1. Враховуючи господарську діяльність платника, визначаємо базу оподаткування (БО):

БО = СВ + П + ВМ + АЗ, де (1)

СВ – собівартість; П – прибуток; ВМ – ввізне мито; АЗ акцизний збір.

2. Обчислюємо суму ПДВ (податкові зобов'язання - ПЗ) за товарами, які підлягають продажу:

ПЗПДВ = (БО ´ 20%) : 100 (2)

3. Формуємо вільну або регульовану ціну:

В(Р)Ц = БО + ПДВ (3)

4. Визначаємо суму податкового кредиту (ПК) протягом звітного періоду:

ПК = ПДВтмц + ПДВоф + ПДВнма, де (4)

ПДВтмц сума податків, сплачених платником в зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, у тому числі імпортних; ПДВоф – сума податків, сплачених у зв'язку з придбанням основних фондів; ПДВнма – сума податків, сплачених у зв'язку з придбанням нематеріальних активів.

5. Визначаємо суму ПДВ для сплати до бюджету (відшкодування з бюджету):

ПДВ = ПЗ – ПК (5)

При обчисленні суми ПДВ для сплати до бюджету важливо правильно врахувати умови визначення сум податкових зобов'язань і податкового кредиту та віднести суми податку на валові витрати або на прибутки (збитки) (рис. 2.).

При від'ємному значенні суми податку на додану вартість вона підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

За нульовою ставкою податок обчислюється у разі продажу товарів, що були експортован платником податку за межі митної території України; робіт (послуг), як призначені для використання та споживання за межами митної території України; товарів у зонах митного контролю підприємствами роздрібної торгівлі України тощо.

Низку особливостей має механізм справляння ПДВ за товари, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України. Сплачується податок особами, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України. або отримують від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, що не зареєстровані як платники податку, в разі, якщо вони ввозять (пересилають) товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню одночасно із сплатою мита та митних зборів.

Валов витрати

· при продажу товарів, що звільнені від додаткового оподаткування (не є об'єктом оподаткування);

· для підприємств, які не зареєстровані як платники ПДВ.

«-»

Порядок віднесення сум ПДВ на:

Податковий кредит

Сума ПДВ для сплати в бюджет

при придбанні ТМЦ, вартість яких відноситься до складу валових витрат:

· до оплати їх вартості за бартерним контрактом після відвантаження товарів;

· при попередній оплаті;

· мпортні послуги.

Податков зобов'язання

· при відвантаженні товарів, без отримання коштів за них;

· при одержанні готівкових коштів за товари;

· при зарахуванні коштів від покупців в оплату товарів, які підлягають відвантаженню.

Прибутки (збитки)

· при придбанні товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат і не амортизується;

· витрати зі сплати податку, які не підтверджен податковими накладними, митними деклараціями.

Рис. 2. Порядок визначення суми ПДВ для сплати в бюджет

Датою виникнення податкових зобов'язань є дата оформлення ввізної митної декларації. Платник за власним бажанням може надати митним органам простий вексель на суму податкових зобов'язань за кожною вантажною митною декларацією окремо.

Сума ПДВ нараховується за формулами:

- на товари, що обкладаються митом та акцизним збором:

SПДВ = (МВ + М + АЗ) ´ 20% : 100; (6)

- на товари, що обкладаються тільки митом:

SПДВ = (МВ + М) ´ 20% : 100; (7)

- на товари, що обкладаються тільки акцизним збором:

SПДВ = (МВ + АЗ) ´ 20% : 100; (8)

- на інш товари, що не підлягають обкладанню митом та акцизним збором:

SПДВ = МВ ´ 20% : 100, де (9)

SПДВ – сума ПДВ; МВ – митна вартість; М – сума ввізного мита; АЗ – сума акцизного збору.

За умови, якщо митна вартість менша, ніж договірна (контрактна) вартість, для нарахування ПДВ застосовується договірна (контрактна) вартість.

Платники податку на товари, що імпортуються в Україну, перераховують кошти на спеціальні рахунки митних органів, окрім випадків застосування податкового векселя як способу платежу. Митні органи після повного оформлення вантажної митної декларац перераховують суми ПДВ Державній митній службі України. Держмитслужба протягом трьох банківських днів перераховує ці кошти до державного бюджету.

Застосування нульової ставки свідчить про повне відшкодування ПДВ, який сплачено постачальникам за товари та послуги, а також матеріальні ресурси, що були використані на вищевказані цілі.

Нульова ставка ПДВ застосовується при ввезенні вітчизняних товарів до магазинів безмитно торгівлі. Такі товари прирівнюються до експорту. Право використовувати таку ставку надано експортерам-резидентам на підставі оформленої вивізно вантажно-митної декларації.

Водночас, не дозволяється застосовувати нульову ставку податку щодо операцій із продажу товарів вітчизняними товаровиробниками за допомогою безмитних магазинів, якщо такі операції звільнені від оподаткування на митній території України. Підставою для отримання відшкодування є дані лише податкової декларації за звітний період.

Податкову декларацію до податкових органів за місцем реєстрації платники ПДВ подають у строки, передбачені для сплати податку, незалежно від того чи виникло податкове зобов'язання протягом звітного періоду чи ні.

З метою врахування принципу соціальної справедливості в механізмі обчислення податку передбачено звільнення від оподаткування низки операцій. Ці операції складають 5 груп: 1 – операції соціального змісту; 2 – операції закладів освіти; 3 послуги державних органів культури та охорони здоров'я; 4 – окремі операц виробничого змісту; 5 – інші операції.

До складу операцій першої групи належать: продаж вітчизняних продуктів дитячого харчування спеціалізованими закладами, товарів, призначених для інвалідів, утримання дітей у школах-інтернатах та осіб у будинках для людей похилого віку (за рішенням Кабінету Міністрів України); послуги доставки пенсій, поховання; виконання робіт із будівництва житла для військовослужбовців, ветеранів війни та членів сімей військовослужбовців, які загинули при виконанні службових обов'язків. Другої – послуги закладів освіти, охорони здоров'я, культури; продаж лікарських засобів, путівок на оздоровлення дітей; послуги з утримання дітей у дошкільних закладах, послуги культового призначення (за рішенням Кабінету Міністрів України). Третьої – послуги, які надаються державними органами та організаціями (службами зайнятості, органами реєстрації актів громадянського стану, архівними установами України – згідно з законодавством). Четвертої – продаж товарів (крім підакцизних) підприємствами, що заснован всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів; виконання робіт з будівництва житла для військовослужбовців за рахунок коштів інвесторів; надання в сільській місцевості сільськогосподарськими товаровиробниками послуг з ремонту шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання матеріальної допомоги (в межах одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на місяць на одну особу) продуктами харчування власного виробництва. П'ятої – передача конфіскованого майна, знахідок у розпорядження державних органів; передача земельних ділянок, коли вона дозволена згідно з положенням Земельного кодексу України; продаж товарів (робіт, послуг) для потреб дипломатичних представництв міжнародних організацій в Україні; деякі інш операції.

Поки що склалася така тенденція, за якої кількість суб'єктів оподаткування із пільгами щодо ПДВ збільшується у чотири-п'ять разів швидше за кількість зареєстрованих.

Отже, виника необхідність відмовитися від податкових пільг і застосувати дієвіший стимулюючий засіб, адже держава може стимулювати тих, хто цього потребує, за рахунок державних дотацій, субсидій, інвестицій, пільгового кредитування і, нарешті, коригування ставок податку на додану вартість.

Зауважимо, що для теперішнього періоду ставка ПДВ у розмірі 20% завищена і не стимулює сукупного попиту. Відомо, що ціна продукції надто висока через високу ставку ПДВ, споживання її обмежується, надходження до бюджету за таких умов не збільшуються. І навпаки, за меншої ставки ПДВ відповідно збільшується споживання продукції, тому надходження до бюджету зростають. Тобто тут слід знайти "золоту середину". У більшості країн, які застосовують ПДВ, дотримуються диференціації ставок, тобто встановлюють мінімальні ставки, стандартні й максимальні. За стандартною ставкою ПДВ оподатковується основна маса товарів, за мінімальною — товари першої необхідності, як правило, продукти харчування, і за максимальною — предмети розкоші.

Безумовно, з збільшенням ставок ПДВ ускладнюється механізм оподаткування, з однією ставкою він набагато простіший. Однак насамперед нині головне, як найсправедливіше розподілити тягар ПДВ між споживачами і забезпечити підґрунтя для невпинного піднесення економіки.

Проблемою функціонування податку є відшкодування підприємствам бюджетної заборгованості з ПДВ за операції експорту продукції.

Потребу перегляду ситуація із справлянням ПДВ з імпортних товарів, базою оподаткування яких є митна вартість товарів з урахуванням сум мита, митних зборів, а з підакцизних товарів ще й акцизний збір. Це суперечить суті ПДВ, призводить до подвійного, навіть потрійного оподаткування, адже мито й акцизний збір не доданою вартістю. За цієї ситуації держава переслідує суто фіскальні інтереси.

1.4 Порядок складання, прийняття та перевірки декларації з податку на додану вартість

Згідно до Закону України “Про податок на додану вартість” сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом. У строки, передбачені для сплати податку, платник податку подає податковому органу за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання, чи ні.

Податкова декларація з податку на додану вартість подається платником до свого податкового інспектора з управління прямих і непрямих податків. Наказом ДПА України № 499 “Про внесення змін до податкової звітності до ПДВ” затверджено дві форми податкової декларації (скорочена та загальна) та форму розрахунку частки бюджетного відшкодування (додаток 3 до загальної форми декларації).

Загальну форму декларації подають платники податку, які мають за останні 12 календарних місяців обсяг оподатковуваних операцій (без урахування ПДВ) рівний і більший 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В декларац платниками обов’язково здійснюється відмітка про порядок здійснення відшкодування (в рахунок платежів чи на рахунок в установі банку) у відсотковому виразі, оскільки при подачі звітності неможливо визначити суму ПДВ, що залишилися після погашення заборгованості з ПДВ та зарахування в рахунок погашення податкових зобов’язань трьох наступних періодів.

Рядок, де визначено відшкодування шляхом видачі казначейського чека не заповнюється, оскільки до даного часу законодавчо не визначений механізм проведення такого роду бюджетного відшкодування.

До загально форми декларації передбачено подання таких розрахунків:

- Розрахунку бюджетного відшкодування при заповненні рядка декларації платниками, що здійснюють експорт товарів (робіт, послуг) та мають квартальний звітний період;

- Розрахунку коригування сум ПДВ до податкової декларації при заповненні відповідних рядків декларації;

- Розрахунку частки бюджетного відшкодування.

Якщо при проведенні перевірки податкової декларації з ПДВ виявлені помилки у визначен платником суми податку, то за результатами перевірки робиться відповідний запис у декларації з ПДВ та складається Довідка про попередню перевірку податково декларації по податку на додану вартість за формою, визначеною в Порядку заповнення та подання податкової декларації по ПДВ, затвердженого наказом ДПА України, від 10.04.98 р. №179.

На суму ПДВ, дораховану за результатами попередньої перевірки, виписується Розпорядження про внесення змін у визначену платником суму податку, що підлягає нарахуванню. Форма розпорядження визначена додатком 6 до наказу ДПА України від 20.11.98р. 569 “Про внесення змін до наказу ДПА України від 06.07.98 р. №330 “Про оперативно-бухгалтерський облік податку на додану вартість”.

Виправлення помилок, виявлених платниками ПДВ самостійно.

У випадках самостійного виявлення платниками податку помилок у попередніх звітних періодах платник має право внести зміни до податкових зобов’язань чи податкового кредиту в залежності від того, де було допущено помилку.

Виправлення здійснюються шляхом заповнення податкової декларації поточного звітного періоду та подання додатка до податкової декларації “Розрахунок коригування сум ПДВ”.

Подання уточнених декларацій не допускається.

У разі коли помилок не виявлено, то інспектор ставить помітку “помилок не виявлено”, дату, підпис, а також суму податку до сплати.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ ПО ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В ДЕРЖАВНОМУ КОМУНАЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ ШЛЯХРЕМБУД”

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

Страницы: 1, 2, 3