Ответственность сторон агентского договора установлена ст. 303 ХК. Так, коммерческий агент несет ответственность в полном объеме за вред, причиненный субъекту, которого он представляет, вследствие невыполнения или ненадлежащего выполнения своих обязанностей, если иное не предусмотрено агентским договором. В случае нарушения агентского договора субъектом, которого представляет коммерческий агент, последний имеет право на получение вознаграждения в размерах, предусмотренных агентским договором, а также на возмещение убытков, понесенных им вследствие невыполнения или ненадлежащего выполнения договора второй стороной.

Основания прекращения агентского договора установлены ст. 304 ХК, согласно которой агентский договор прекращается:

· а) по соглашению сторон;

· б) в случае отзыва полномочий коммерческого агента субъектом, которого он представляет, или отказы коммерческого агента от дальнейшего осуществления коммерческого посредничества по договору, заключенному сторонами без определения срока его действия;

· в) в случае смерти физ. лица или прекращения юр.лица, явл. стороной по договору

· г) в случае возникновения других обстоятельств, которые прекращают полномочие коммерческого агента или субъекта, которого он представляет.

В случае отзыва полномочий коммерческого агента субъект, которого представляет коммерческий агент, должен известить его о прекращении договора не менее чем за один месяц, если более продолжительный срок не предусмотрен договором.

В случае устранения (окончания) обстоятельств, которые привели к прекращению полномочий коммерческого агента, эти полномочия по согласию сторон могут быть возобновлены.

83. Особенности аренды объектов права государственной и коммунальной собственности

ЗАКОН УКРАИНЫ «Об аренде государственного и коммунального имущества». Объектами аренды за этим Законом есть: целостные имущественные комплексы предприятий, их структурных подразделений (филиалов, цехов, участков). Арендодатели явл.: Фонд государственного имущества Украины, его региональные отделения и представительства - относительно целостных имущественных комплексов предприятий, их структурных подразделений и недвижимого имущества, а также имущества, что не вошло в уставные фонды хозяйственных обществ, созданных в процессе приватизации (корпоратизации), что государственной собственностью; органы, уполномоченные Верховной Радой Автономной Республики Крым и органами местного самоуправления управлять имуществом; предприятия - относительно отдельного индивидуально определенного имущества.

Арендаторами согласно этим Законом могут быть хозяйственных обществах, созданы членами трудового коллектива предприятия, его структурного подразделения, другие юридические лица и граждане Украины, физические и юридические лица иностранных государств, международные организации и лица без гражданства.

Порядок заключения договора аренды 1. Физические и юридические лица, желающих заключить договор аренды, направляют заявление, проект договора аренды, а также другие документы согласно перечнем, определяемый Фондом государственного имущества Украины, соответствующем арендодателю.

2. В случае поступления к арендодателя заявления об аренде целостного имущественного комплекса предприятия, его структурного подразделения, недвижимого имущества, а также имущества, что не вошло в уставные фонды хозяйственных обществ, созданных в процессе приватизации (корпоратизации), арендодатель в пятидневный срок после регистрации заявления отправляет копии материалов органа, уполномоченному управлять соответствующим имуществом.

3. Орган, уполномоченный управлять государственным имуществом, рассматривает представленные ему материалы и в течение пятнадцати дней после их поступления отправляет арендодателю выводы о аренды и условия договора аренды. Органы, уполномоченные управлять имуществом, принадлежащая Автономной Республике Крым или находится в коммунальной собственности, рассматривают представленные материалы и в течение пятнадцати дней после поступления материалов сообщают предприятие о свое решение.

4. Арендодатель в течение пяти дней после окончания срока согласования условий договора аренды с органом, уполномоченным управлять соответствующим имуществом, и органом Антимонопольного комитета Украины, а в случаях, когда заявление об аренде имущества не требует согласования (по аренде отдельного индивидуально определенного имущества, кроме недвижимого), в течение пятнадцати дней после ее регистрации дает согласие или отказывает в заключении договора аренды имущества и сообщает об этом заявителя. В случае, когда предприятие не соглашается с предложением заключить договор аренды недвижимого имущества с бюджетной учреждением, организацией, Фонд государственного имущества Украины, его региональное отделения или представительство может без согласия предприятия заключить договор аренды недвижимого имущества с бюджетной учреждением, организацией. Государственное предприятие в течение пяти дней после получения указанного решение Фонда государственного имущества Украины, его регионального отделения или представительства дает согласие или отказывает в заключении договора аренды государственного имущества и сообщает об этом заявителя. В передачи в аренду объектов может быть отказано, если: было принято решение о приватизацию или предприватизационную подготовку этих объектов; Укладення договора аренды имущества предприятия, его структурного подразделения с другими физическими и юридическими лицами осуществляется при условии отсутствия заявления хозяйственного общества, созданного трудовым коллективом предприятия, его структурного подразделения в течение двадцати дней с дня направление им сообщения о арендовать соответственно целостный имущественный комплекс предприятия, структурного подразделения.

При наличии заявлений об аренде целостного имущественного комплекса предприятия, его структурного подразделения или заявлений об аренде недвижимого имущества от двух или больше физических или юридических лиц арендатор определяется арендодателем на конкурсной основе. Порядок проведения конкурса определяется: Фондом государственного имущества Украины - для объектов, находящихся в государственной собственности; органами, определенными Верховной Радой Автономной Республики Крым, - для объектов, принадлежащих Автономной Республике Крым; органами местного самоуправления - для объектов, находящихся в коммунальной собственности.

В случае отказа в заключении договора аренды, а также неполучение ответы в установленный срок заинтересованные лица имеют право обратиться для защиты своих интересов, касающихся в суд, арбитражного суда.

Важными условиями договора аренды есть: объект аренды (состав и стоимость имущества с учетом ее индексации); срок, который заключается договор аренды; арендная плата с учетом ее индексации; порядок использования амортизационных отчислений; восстановления арендованного имущества и условия его возвращение; выполнения; ответственность сторон; страхования арендатором взятого им в аренду имущества; обязанности сторон по обеспечению пожарной безопасности арендованного имущества. Условия договора аренды являются действующими на весь срок действия договора и в случаях, когда после его заключения законодательством установлено правила, ухудшающими положение арендатора. Реорганизация арендодателя не является основанием для изменения условий или расторжении договора аренды.

Договор аренды считается заключенному полугода с момента достижения договоренности по всем существенным условий и подписания сторонами текста договора.

Передача объекта аренды арендодателем арендатору осуществляется в сроки и на условиях, определенных в договоре аренды.

Арендатор за пользования объектом аренды вносит арендную плату независимо от последствий хозяйственной деятельности.

Передача целостных имущественных комплексов в субаренду запрещается.

Договор аренды прекращается в случае: окончанию срока, который его был заключен; приватизации объекта аренды арендатором (с участием арендатора); банкротства арендатора; гибели объекта аренды.

За невыполнения обязательств по договору аренды, состоит в том числе за или расторжении договора в одностороннем порядке, стороны несут ответственность, установленную законодательными актами Украины и договором.

84. Правовое регулирование лизинговых операций в Украине

Лизинг (от английского lease - аренда) как одна из прогрессивных форм обеспечения товаропроизводителей средствами производства является сравнительно новым видом обязательств для нашей хозяйственной системы. Одной из причин медленного внедрения лизинга в нашем государстве определенное время было отсутствие правовых норм, призванных регулировать это общественное отношения.

Пробелы в правовом регулировании лизинговых операций в определенной степени заполнил Закон Украины от 28 декабря 1994 г. (в редакции от 22 мая 1997 г.) "О налогообложении прибыли предприятий", в котором помещены определения понятий "лизинговая (арендная) операция", "оперативный лизинг (аренда)", "финансовый лизинг (аренда)", "обратный лизинг (аренда)".

Под лизинговой операцией этот Закон понимает хозяйственную операцию физического или юридического лица (арендодателя), которая предусматривает предоставление основных фондов или земли в пользование другим физическим или юридическим лицам (арендаторам) под процент и на определенный срок.

Лизинговые операции по этому Закону осуществляются в виде оперативного лизинга, финансового лизинга и обратного лизинга.

Основными нормативно-правовыми актами, регулирующими лизинговые операции в сфере хозяйствования являются:

1. Хозяйственный кодекс Украины (ст.ст. 292-294);

2. Гражданский кодекс Украины (Книга 5. Раздел III. п. 6. Лизинг. ( ст.ст. 806-809).

3. Закон Украины «О финансовом лизинге» от 16.12.1997 г.

В соответствии со ст. 292 ХК Украины, лизинг – это хозяйственная деятельность, направленная на инвестирование собственных или полученных финансовых средств, которая заключается в предоставлении по договору лизинга одной стороной (лизингодателем) в исключительное пользование другой стороне (лизингополучателем) на определенный срок имущества, которое принадлежит лизингодателю или приобретается им в собственность по поручению или согласию лизингополучателем у соответствующего поставщика (продавца) имущества, при условии уплаты лизингополучателем периодических лизинговых платежей.

Существенными условиями договора лизинга являются:

1. Предмет лизинга (состав и стоимость имущества);

2. Срок, на который заключается договор лизинга;

3. Размер, состав и график уплаты лизинговых платежей.

Объектом лизинга может быть недвижимое и движимое имущество, предназначенное для использования в качестве основных фондов, не запрещенное или ограниченное законом в обороте на рынке и в отношении которого отсутствуют ограничения относительно передачи его в лизинг. Не может быть объектом лизинга земельные участки, другие природные объекты, а также целостные имущественные комплексы государственных и коммунальных предприятий и их структурных подразделений.

85. Виды и формы лизинга

Оперативный лизинг - это хозяйственная операция физического или юридического лица (арендодателя), которая предусматривает передачу арендатору права пользования основными фондами на срок, который не превышает срока их полной амортизации, с обязательным возвращением таких основных фондов их владельцу после окончания срока действия лизингового соглашения. Основные фонды, переданные в оперативный лизинг, остаются в составе основных фондов арендодателя. Поскольку при оперативному лизинге арендодатель не может амортизировать все затраты на счет поступлений от одного арендатора, в литературе этот вид лизинга называется еще лизингом с неполной окупаемостью

Финансовый лизинг (лизинг с полной окупаемостью) - это хозяйственная операция физического или юридического лица, которая предусматривает приобретение арендодателем на заказ арендатора основных фондов с дальнейшей их передачей в пользование арендатору на срок, который не превышает срока полной амортизации таких основных фондов с обязательной передачей права собственности на такие основные фонды арендатору.

Финансовый лизинг является разновидностью финансового кредита, поэтому иногда он еще имеет название инвестиционного лизинга. Расходы арендодателя на покупку объектов финансового лизинга не включаются в состав валовых расходов или в состав основных фондов такого арендодателя. Основные фонды, переданные в финансовый лизинг, включаются в состав основных фондов арендатора.

В операциях финансового лизинга на начальных стадиях принимают участие три субъекта:

· производитель или продавец оборудования, который, заключив соглашение покупки- продажи или поставки, теряет право собственности (право полного хозяйственного ведения) на указанное оборудование;

· арендодатель (лизинговая компания), который заключает договор купли- продажи (поставки) с производителем и становится владельцем оборудования;

· арендатор, который получает имущество во владение и пользование и осуществляет арендные платежи.

Это традиционная и наиболее распространенная с точки зрения техники ее проведения лизинговая операция, которая полностью финансируется арендодателем и потому называется прямой лизинговой операцией - прямым лизингом.

Обратный лизинг (lease back) - хозяйственная операция физического или юридического лица, которая предусматривает продажу основных фондов финансовой организации (лизинговой компании) с одновременным обратным получением этих основных фондов таким физическим или юридическим лицом в оперативный или финансовый лизинг.. При этом виде лизинга лизингополучатель поставляет лизингодателю часть продукции, которая производится на арендованном оборудовании. Замена лизинговых платежей в денежной форме расчетами произведенной продукцией особенно привлекательна при международном лизинге для товаропроизводителей, которые не имеют валютных средств для расчетов с иностранным лизингодателем или для приобретения оборудования в фирме производителя.

86. Ответственность за нарушения подрядных отношений в капитальном строительстве

Ответственность за нарушения подрядных отношений в капитальном строительстве определяют следующие нормативные акты:

· Закон Украины "Об архитектурной деятельности" (в ст. 32 которого говорится, что нарушение законодательства об архитектурной деятельности влечет дисциплинарную, административную, гражданско-правовую или уголовную ответственность согласно действующему зак-ву Украины);

· Закон Украины «Об имущественной ответственности за нарушение условий договора подряда ( контракта) о выполнении работ на строительстве объектов" (который содержит правовые принципы ответственности за нарушения в сфере строительства, которое осуществляется за счет государственных средств и направленный на усиление договорной дисциплины и ответственности за нарушение договора);

· Хозяйственный кодекс Украины;

· Гражданский кодекс Украины;

К субъектам хозяйственных отношений в области капитального строительства в случае совершения ими определенных правонарушений ст. 322 ХК Украины предусматривает ответственность в виде: возмещение убытков и штрафных санкций. В ней сказано: "За невыполнения или ненадлежащее выполнение обязательств по договору подряда на капитальное строительство виновная сторона платит штрафные санкции, а также возмещает второй стороне убытки (сделанные второй стороной затраты, потерю или повреждение ее имущества, неполученные доходы) в сумме, не покрытой штрафными санкциями, если другой порядок не установлено законом. Недостатки, выявленные при принятии работ (объекта),подрядчик обязан устранить за свой счет в сроки, согласованные с заказчиком. В случае нарушения сроков устранения недостатков подрядчик несет ответственность, предусмотренную договором".

Важное значение имеет исковая давность для требований, которые вытекают из ненадлежащего качества работ по договору подряда на капитальное: один год - относительно недостатков некапитальных конструкций, а в случае если недостатки не могли быть выявлены обычным образом при принятии работы - два года; три года - относительно недостатков капитальных конструкций, а в случае если недостатки не могли быть выявлены обычным образом при принятии работы, - десять лет тридцать лет - относительно возмещения убытков, причиненных заказчику противоправными действиями подрядчика, которые привели к разрушениям или авариям.

Ответственность за нарушения условий договора подряда на капитальное строительство объекта, который осуществляется за счет средств государственного бюджета Украины, республиканского бюджета Автономной Республики Крым, местных бюджетов, средств государственных и коммунальных предприятий, учреждений и организаций, предусмотренна Законом от 6 апреля 2000 года "Об имущественной ответственности за нарушения условий договора подряда (контракта) о выполнении работ на строительстве объектов". Он определяет, что имущественная ответственность является существенным условием договора подряда и предусматривает взыскание по требованию потерпевшей стороны неустойки (пени), а также возмещение убытков (затрат, потерь или повреждения имущества, неполученных доходов).

87. Понятие и виды инновационной деятельности – объекты и субъекты иностранного инвестирования

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Визначальною ознакою інноваційної діяльності є інвестування наукової та науково-технічної діяльності в сфері господарювання, зокрема наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій. Основними напрямами інноваційної діяльності, що забезпечують досягнення вищезазначеного результату, є: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; реновація (відновлення) основних фондів, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології. Інноваційна діяльність може здійснюватися в різних сферах економіки, в тому числі бути пов'язаною з будівництвом нового об'єкта (із застосуванням новітніх технологій або призначеного для виробництва принципово нової продукції), з такими видами реновації основних фондів діючих підприємств, як реконструкція, технічне переозброєння, розширення, реставрація. Така інвестиційна діяльність (безпосередньо пов'язана з капітальним будівництвом) здійснюється у формі капітальних вкладень, що реалізуються самим інвестором або для забезпечення яких укладаються відповідні договори підряду (на проведення проектних і досліджувальних робіт, на капітальне будівництво та пов'язаних з ним робіт).

88. Понятие и виды инвестиций сфере хозяйствования

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

89. Формы осуществления иностранных инвестиций

Під формами здійснення іноземних інвестицій розуміє правові способи, за допомогою яких здійснюється іноземне інвестування. До форм здійснення іноземних інвестицій належать:

- часткова участь у новостворюваних господарських організаціях або придбання частки в діючих господарських організаціях (див. коментарі до ст. 116, 396 ГК);

- створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність 100 відсотків майна (капіталу) діючих підприємств (див. коментарі до ст. 117, 396 ГК);

- придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів.

Нерухоме або рухоме майно не завжди придбавається саме у зв'язку зі здійсненням інвестиційної діяльності. Іноземне інвестування має місце лише тоді, коли майно придбавається іноземним інвестором для його господарського використання з метою отримання прибутку та/або досягнення соціального ефекту самим інвестором або іншим суб'єктом інвестиційної діяльності.

Законом може заборонятися придбання іноземними інвесторами окремих видів майна (див. коментар до ч. 2 ст. 391 ГК). Інвестором на ринку цінних паперів є фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються їх власнику відповідно до чинного законодавства (ст. 1 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [100]). Порядок здійснення іноземних інвестицій у формі придбання державних боргових зобов'язань та їх обсяги визначаються Міністерством фінансів України та Національним банком України (абз. 2 п. 1 Указу Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування»);

- придбання прав користування землею та використання природних ресурсів на території України (див. коментар до ч. З цієї статті);

- господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції. Згідно із Законом «Про угоди про розподіл продукції» [476] відносини, що виникають у процесі виконання пошукових робіт, розвідки та видобування корисних копалин, розподілу виробленої продукції, а також її транспортування, обробки, зберігання, переробки, використання, реалізації чи розпорядження нею іншим чином, регулюються угодою про розподіл продукції. Відповідно до цієї угоди одна сторона - Україна доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції (ч. 1 ст. 4 Закону «Про угоди про розподіл продукції»);

- придбання інших майнових прав, наприклад, прав на об'єкти інтелектуальної власності за ліцензійними договорами, договорами франчайзингу (комерційної концесії) тощо;

- інші форми, не заборонені законом, зокрема, інвестиційна діяльність без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України (правовий режим таких договорів врегульований розділом V Закону «Про режим іноземного інвестування»).

2. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону «Про інвестиційну діяльність» забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом (див. також коментарі до ч. З цієї статті, ч. 4 ст. 394 ГК).

3. Особливості придбання іноземними інвесторами прав на землю закріплені Земельним кодексом України, зокрема, у таких його нормах:

- частині 4 статті 22, відповідно до якої землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам;

- частинах 2 і 3 статті 81, які закріплюють можливість для іноземних громадян та осіб без громадянства набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності;

Відповідно до Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування (ч. 1 ст. 6). Водокористувачами в Україні можуть бути, зокрема, іноземні юридичні та фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами (ст. 42 Водного кодексу).

Згідно з Лісовим кодексом України усі ліси в Україні є власністю держави (ч. 1 ст. 6). Іноземним юридичним особам і громадянам земельні ділянки лісового фонду можуть передаватися у тимчасове користування відповідно до частини 5 статті 9 Лісового кодексу.

Частина 1 статті 4 Кодексу України про надра встановлює, що надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Користувачами надр можуть бути, зокрема, іноземні юридичні особи і громадяни (ст. 13 Кодексу про надра).

90. Правовой режим иностранных инвестиций

Загальні положення щодо правових режимів, які запроваджуються на території України для іноземних суб'єктів господарської діяльності, закріплені в частині 5 статті 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується, зокрема, щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Поняття «інвестиційна діяльність» у контексті вислову «національний режим інвестиційної діяльності», , належить тлумачити якнайбільш широко, як таке, що стосується будь-якої господарської діяльності іноземних інвесторів у зв'язку зі здійснюваними інвестиціями. На необхідність саме такого тлумачення вказують положення двосторонніх інвестиційних угод (так, відповідно до п. 11 ст. II Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій від 4 березня 1994 р., ратифікованого Законом України від 21 жовтня 1994 р., «діяльність, пов'язана з інвестиціями» включає без обмеження таку діяльність, як: а) надання привілеїв або прав згідно з ліцензією; б) доступ до реєстрації ліцензій, дозволів та інших форм затвердження (які в будь-якому випадку повинні бути видані швидко); в) доступ до фінансових установ та кредитних ринків; г) доступ до їх фондів; д) імпорт та встановлення устаткування, необхідного для нормального ведення ділових справ, включаючи, проте без обмеження, офісне устаткування та автомобілі, та експорт будь-якого устаткування та автомобілів таким чином імпортованих; є) розповсюдження комерційної інформації; є) вивчення ринку; ж) призначення торговельних представників, включаючи агентів, консультантів і дистриб'юторів та їх участь у торговельних виставках та заходах з просування товарів на ринок; з) маркетинг товарів та послуг, у тому числі й через системи внутрішнього розподілення, та маркетинг шляхом рекламування і прямих контактів з особами та компаніями; і) доступ до комунальних та громадських послуг, приміщень, що здаються в оренду на комерційній основі за недискримінаційними цінами, якщо ці ціни встановлені або контролюються Урядом; к) доступ до сировинних матеріалів, ресурсів та послуг усіх видів за недискримінаційними цінами, якщо ціни встановлені або контролюються Урядом).

Винятки з національного режиму інвестиційної діяльності з метою охорони публічних інтересів можуть встановлюватися: ГК, іншими законами (див. коментар до ч. 4 цієї статті) та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. З Угоди між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій [435] принцип національного режиму не застосовуватиметься до набуття прав власності на землю та участі в приватизації).

91. Гарантии и защита прав иностранных инвесторов

Гарантії для іноземних інвесторів являють собою систему спеціальних господарсько-правових норм, покликаних забезпечити стабільність правового режиму іноземного інвестування та частково компенсувати інвестиційний ризик. Коментованою частиною даної статті, а також розділом II Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлені такі гарантії для іноземних інвесторів:

- гарантії у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції (див. коментар до ч. 2 цієї статті);

- гарантії щодо примусового вилучення іноземних інвестицій, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб. Поняття «примусове вилучення» (синонім - експропріація) у спеціальній літературі та міжнародно-правових документах тлумачать широко. Так, Сеульська конвенція 1985 р. про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (пп. II п. «а» ст. 11) під експропріацією або аналогічними заходами розуміє будь-яку законодавчу дію або адміністративну дію чи бездіяльність, що виходить від приймаючої держави, у результаті якої інвестор позбавляється права власності щодо свого капіталовкладення, контролю над ним або суттєвого доходу від такого капіталовкладення, за винятком загальнозастосовних заходів недискримінаційного характеру, які звичайно вживаються державами з метою регулювання економічної діяльності на своїй території. Абзац 1 частини 2 статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» видами примусових вилучень називає націоналізацію, реквізицію та заходи, тотожні за наслідками. До останніх, які у спеціальній літературі отримали назву непрямої або «повзучої» націоналізації, можна віднести блокування банківських рахунків, заборону переказування іноземної валюти за кордон, надмірне чи багаторазове оподаткування тощо. Примусові вилучення іноземних капіталовкладень становлять суверенне право держави та є правомірними з точки зору міжнародного права. Право держави на примусові вилучення визнане у ряді міжнародно-правових документів: у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, у Керівних вказівках Світового Банку з регулювання прямих іноземних інвестицій 1992 року тощо. За змістом укладених Україною двосторонніх інвестиційних угод примусові вилучення є правомірними, якщо вони: а) здійснюються в публічних інтересах; б) не є дискримінаційними та застосовуються в установленому законом порядку; в) супроводжуються виплатою компенсації. Примусові вилучення, які не відповідають зазначеним умовам, належать до незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;

- компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Правомірні вилучення іноземних інвестицій породжують зобов'язання виплати компенсації, тоді як незаконні дії органів влади та їх посадових осіб, у тому числі незаконні вилучення, породжують зобов'язання відшкодування збитків. Частина 6 коментованої статті вживає вислів «компенсація, яка виплачується в порядку відшкодування збитків», що дає підстави розрізняти власне компенсацію (відшкодування вартості правомірно вилучених інвестицій) та компенсацію (відшкодування) збитків (див. також коментар до ч. 5-7 цієї статті);

- гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності (див. коментар до ст. 399 ГК);

- гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій (див. коментар до ст. 398 ГК);

- інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності, закріплені, зокрема, в: абзаці 2 частини 1 статті 18 Закону «Про інвестиційну діяльність» (гарантія збереження чинності умов договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством, крім податкового, митного та валютного, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору); статті 27 Закону «Про угоди про розподіл продукції» (гарантії від змін в законодавстві для сторін угоди про розподіл продукції); статті 4 Закону «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» [457] (гарантії від змін у законодавстві для підприємств по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них, які мають інвестицію (у тому числі іноземну) виключно в грошовій формі, що зареєстрована в установленому законодавством порядку та становить за офіційним валютним курсом НБУ на день внесення такої інвестиції до статутного фонду зазначеного підприємства суму, еквівалентну: не менше 150 мільйонам доларів США - при виробництві легкових автомобілів; не менше 30 мільйонам доларів США — при виробництві вантажних автомобілів і автобусів; не менше 10 мільйонам доларів США - при виробництві комплектуючих виробів до автомобілів і автобусів); частині 1 статті 25 Закону «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» [133] (гарантія збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності СЕЗ при її ліквідації) тощо. Частина 1 статті 8 Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлює, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II зазначеного Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, передбачені цим Законом. Відповідно до статті 3 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» [482], спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Згаданий Закон не поширюється на правовідносини, визначені Законом «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», що визначає ширшу дію гарантії, закріпленої в статті 4 останнього Закону (див. коментар до ч. 1 цієї статті).

Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збитків, завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Збитки іноземних інвесторів повинні бути відшкодовані за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалежним аудитором (аудиторською організацією). Компенсація, яка виплачується іноземному інвестору в порядку відшкодування збитків, повинна бути адекватною, ефективною та визначеною на момент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням має бути негайно виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом може бути передбачено нарахування відсотків на суму компенсації. Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється в порядку, встановленому законом.

92. Финансовая деятельность субьектов хозяйствавания

Фінанси суб'єктів господарювання - це самостійна ланка національної фінансово-кредитної системи, що характеризується індивідуальним кругообігом коштів. Фінанси суб'єктів господарювання забезпечують покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання суб'єктами господарювання прибутку. Частина 2 ст. 333 визначає елементи фінансової діяльності суб'єктів господарювання, що включає: а) грошове та інше фінансове посередництво, б) страхування, в) допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

Значна частина цих елементів (видів) фінансової діяльності суб'єктів господарювання є фінансовими послугами - операціями з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Одним із видів фінансової діяльності є фінансове посередництво — діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством.

Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями. У чинному законодавстві щодо цих суб'єктів господарювання вживається термін «фінансова установа». Під фінансовою установою розуміється юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»). Страхування у сфері господарювання як вид фінансової діяльності - це діяльність, спрямована на покриття довгострокових та короткострокових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання. Більш повне визначення поняття страхування наведене в частині 1 статті 352 ГК: страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (див. коментар до ст. 352 ГК).

Види:

а) недержавне управління фінансовими ринками здійснюється об'єднаннями фінансових установ. Останні мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Правовий статус, види, порядок створення, правовий режим функціонування та припинення діяльності об'єднань визначається згідно з законами України. Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулюючої організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції (ст. 16 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»).

Компетенція окремих видів об'єднань фінансових установ визначається, зокрема, статтею 18 Закону України «Про аудиторську діяльність» [60], статтею 13 Закону України «Про страхування» [459], статтею 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [100], статтею 13 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [61];

б) біржові операції з фондовими цінностями здійснюються на фондовій біржі - організації, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних (див. коментар до ст. 360 ГК);

в) інші види діяльності - посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків тощо - здійснюються компетентними суб'єктами господарювання відповідно до законодавства.

93. Понятие кредита и кредитных правоотношений

Відповідно до частини 1 ст. 347 ГКУ, статті 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» та Положення про кредитування суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

оплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит- це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10