Дипломная работа: Амортизація основних засобів

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих фондів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих фондів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт здійснювати недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. За здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних фондів, тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, і  оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів здійснює керівник підприємства.

Усі витрати на ремонт, які перевищують 5%, відносять на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних фондів групи 1. Таким чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних фондів.

Окремим питанням слід зупинитися на консервації основних виробничих фондів.

У період ринкових відносин, коли більшість підприємств вимушена знижувати обсяги виробництва, через застарілі технології, низьку якість, високу собівартість та ін., виникає питання про те, що експлуатація основних засобів (до перебудови системи управління, впровадження нових сучасних технологій, створення сучасної маркетингової служби тощо) тимчасово недоцільна.

За таких умов виникає необхідність тимчасового виведення з експлуатації основних виробничих засобів.

Консервація основних засобів підприємств - це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове зберігання основних засобів підприємств України разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування.

Основні засоби підприємств може бути законсервовано, якщо за техніко-економічним обгрунтуванням подальше використання їх у виробництві визнано тимчасово недоцільним.

Консервація, утримання та розконсервація основних засобів здійснюються згідно з проектом консервації, який повинен бути:

затверджений органом, уповноваженим управляти його майном (для підприємств державної форми власності);

затверджений власником за погодженням з міністерством або ін. центральним органом виконавчої влади (для підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

затверджений власником (для решти підприємств).

Використання законсервованих основних засобів протягом установленого терміну консервація їх забороняється.

1.3. Показники стану та ефективності використання основних фондів, як об’єкти економічного аналізу.

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умов інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтриманню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, - дозволяють збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший - показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Необхідність відокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Існуюча система показників ефективності використання основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.

Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів - екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення - передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними.

Для забезпечення відтворення основних виробничих фондів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих фондів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства. У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних фондів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних фондів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні фонди.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних фондів або вкладання коштів у нові виробництва.

Показники стану й ефективності використання основних фондів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними фондами; 2) стан основних фондів; 3) ефективність використання основних фондів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

Фондомісткість є величина зворотна до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів до кількості працюючих на підприємстві. Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих фондів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для поліпшення становища.

Стан основних виробничих фондів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних фондів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних фондів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних фондів до балансової вартості основних фондів.

де Кз - коефіцієнт зносу основних фондів;

Зо - сума зносу основних фондів;

Фк - балансова вартість основних фондів.

Показник зносу основних фондів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних фондів.

Коефіцієнт придатності основних фондів розраховується за формулами:

Кn=1-Кз,      або    Кn=100%-Кз,

де Кn - коефіцієнт придатності основних фондів;

Кз - коефіцієнт зносу основних фондів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

де Ко - коефіцієнт оновлення основних фондів;

Фу - вартість уведених основних фондів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних фондів;

Фв - вартість виведених основних фондів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних фондів, тобто ступінь вибуття тих основних фондів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для подальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість уведених в дію основних фондів перевищує вартість вибулих основних фондів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних фондів.

До показників, які характеризують ефективність використання основних фондів, належать: фондовіддача, рентабельність основних фондів, сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних фондів, є фондовіддача.

де Фв - фондовіддача основних фондів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк - балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду. Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

де Рф - рентабельність основних фондів;

Пб - балансовий прибуток за звітний період;

Фк -балансова вартість основних фондів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних фондів є сума прибутку на одну гривню основних фондів.

До показників ефективності використання основних фондів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальній сумі.

Розділ ІІ. Облік нарахування зносу (амортизації) основних засобів.

2.1. Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань.

Підприємства практично вже усвідомили необхідність ведення подвійного обліку здійснюваних господарських операцій: податкового і бухгалтерського. Що стосується основних фондів, то і тут немає винятків: податковий облік ведеться згідно зі статтею 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, бухгалтерський – згідно з ПБО 7, який є обов’язковим для застосування всіма підприємствами, їх об’єднаннями і госпрозрахунковими організаціями (крім бюджетних установ) після втрати чинності Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів.

Метою ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої (достовірної) та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Достовірна інформація про діяльність підприємства, його фінансовий стан необхідна як внутрішнім (апарат управління), та і зовнішнім користувачам.

Новий підхід до обліку основних засобів та процесу (методів) нарахування амортизації, що викладений в ПБО 7, перш за все повинен враховувати інтереси внутрішніх користувачів, а потім інших категорій користувачів.

Перш за все інформація про фінансовий стан (зокрема про стан основних фондів) необхідна власникам підприємства для управління господарством, прийняття відповідних рішень керівництвом тощо.

Внутрішні користувачі в процесі прийняття рішень постійно застосовують докладні дані бухгалтерського обліку. Тому необхідно забезпечити їх достовірною інформацією щодо стану справ на тій чи іншій ділянці обліку.

Достовірна інформація, щодо стану основних фондів може бути забезпечена у разі відповідності фінансового обліку основних засобів його реальному стану.

Основні засоби в процесі експлуатації зношуються, і тому на будь-який об’єкт нараховується знос. Знос не нараховується тільки по одному виду основних засобів – земельні ділянки.

Оскільки бухгалтерський облік основних засобів ведеться пооб’єктно, то і знос повинен нараховуватися і відображатися в бухгалтерському обліку по кожному інвентарному об’єкту основних засобів.

Знос об’єктів, які не підлягають амортизації, які використовуються як у виробничій діяльності підприємств (прикладом можуть бути безоплатно, отримані автомобілі, обладнання та інші), так і які не є об’єктами основних виробничих фондів нараховується тільки в бухгалтерському обліку.

При цьому нарахування зносу починається з першого місяця, наступного за місяцем зарахування об’єкта основних фондів на баланс підприємства, а припиняється – з першого числа місяця, наступного за місяцем його вибуття.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду в податковому обліку визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

Таблиця 2.1.

Норми амортизаційних відрахувань згідно законодавству.

До прийняття Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” діяв колишній порядок амортизаційних відрахувань. Він визначався великою кількістю груп, підгруп та видів основних фондів з індивідуальними нормами амортизаційних відрахувань (близько 2 тис.) і використання лінійного методу амортизації.

Одним з об’єктів уваги є амортизація податкова, тобто ті суми амортизаційних відрахувань, що як складова собівартість продукції впливають на величину оподаткованого прибутку. Крім того, через деякі особливості перехідного періоду (інфляція, падіння платоспроможного попиту) розрив між податковою та економічною амортизацією збільшився.

На порядку денному постало питання про те, щоб для цілей оподаткування радикально спростити чинний порядок амортизаційних відрахувань, об’єднавши, за прикладом багатьох розвинутих країн, усі капітальні активи у декілька великих груп, і встановити такі норми й методи амортизаційних відрахувань, які дадуть підприємствам змогу досить швидко компенсувати витрати, пов’язані з придбанням основних фондів.

Характерні особливості правил амортизації такі:

- об’єднання усіх основних фондів у три великі групи і відповідно застосування трьох норм амортизаційних відрахувань;

- розрахунок амортизаційних відрахувань за методом спадного залишку;

- відмова від пооб’єктного обліку основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 та 3;

-зменшення балансової вартості основних фондів груп 2 та 3 на суму вартості їх реалізації;

- розподіл витрат пов’язаний з поліпшенням діючих основних фондів між збільшенням їхньої балансової вартості і безпосереднім списанням на витрати виробництва не залежить від виду виконуваних робіт (поточний чи капітальний ремонт, реконструкція та інш.), які не мають об’єктивних меж диференціації, а проводиться за чітким критерієм вартості, тобто коли такі витрати менші за 5% сукупної вартості груп основних фондів на початок звітного періоду, то їх відносять до валових витрат; суми ж перевищення, відповідно, збільшують саму балансову вартість і у подальшому підлягають амортизації;

- можливість застосувати спеціальну схему прискореної амортизації для групи 3 за нормами: 1-й рік – 15 відсотків, 2-й – 30 відсотків, 3-й 20 відсотків, 4-й – 15 відсотків, 5-й – 10 відсотків, 6-й – 5 відсотків, 7-й рік – 5 відсотків.

Головний напрям критиків описаного порядку амортизації, покликаного істотно спросити податковий облік, полягає у тому, що він, на відміну від попереднього, не забезпечує повної компенсації витрат інвестора на придбання та введення в експлуатацію основних фондів.

Якщо ж характеризувати встановлений законом порядок амортизації з точки зору фінансової звітності, то можна відзначити таке:

1. Запропонований механізм амортизаційних відрахувань не відбиває і у принципі не може відбивати реальний стан основних фондів. Отже, він не повинен використовувати у фінансовій звітності; у противному разі надходитиме неправильна інформація щодо стану фіксованих активів підприємства, призначена для заінтересованих користувачів. Для цілей фінансової звітності (що грунтується на концепції строку корисної служби активів), методи амортизації, запропоновані у законі, використовувати тільки для податкових цілей.

2. Впровадження порядку амортизації з огляду на необхідність розмежування амортизації, що обчислюється окремо для цілей оподаткування та фінансової звітності, означає відмову від колишніх традицій бухгалтерського обліку і перехід на використання принципів, характерних для європейської системи.

3. Коли ж усе-таки виходити з колишніх традицій, що сьогодні виглядає як найбільш зважене рішення, то положення закону, які стосуються правил розрахунку амортизації й обліку основних фондів, слід скоригувати, домагаючись більшої відповідності податкового і фінансового обліку.

Повертаючись до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, [2] слід зазначити що балансова вартість основних фондів, які підпадають під визначений груп 1, 2 та 3, введених в експлуатацію до 01.07.97р., визначається на рівні їх залишкової вартості станом на 01.07.97р., з включенням їх до відповідної групи основних фондів з метою подальшої амортизації. Перед тим як розрахувати (визначити) балансову вартість групи основних фондів необхідно зазначити:

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурного компоненту та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об’єктів такої групи.

Облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2 і 3, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів групи 2 або групи 3, з метою оподаткування не ведеться.

Хоча, як зазначено вище, що одиницею обліку є окремий інвентарний об’єкт, зазначене характеризує одну з відмінностей бухгалтерського і податкового обліку.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1),

де: Б(а)- балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б(а-1)-балансова вартість групи, на початок періоду, що передував звітному ;

П(а-1)-сума витрат понесених на придбання, реконструкцію та інших поліпшень, протягом періоду що передував звітному;

В(а-1)-сума виведених з експлуатації основних фондів, протягом періоду, що перебував звітному;

А (а-1)-сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

В II кварталі 2000 року по підприємству не було руху основних фондів, а також не було поліпшення, тоді вказана в них формула спроститься:

Б(а) = Б(а-1) – А(а-1)

Використовуючи дані по підприємству наведені в (додатку 3) і в результаті арифметичного підрахунку отримаємо балансову вартість груп основних фондів на початок ІІІ - го кварталу 2000 року.

Б(а) групи1 на 01.10.00 = 115540 грн. – 115540 грн. х 1.25% х 0.8 = 114385 грн;

Б(а) групи 2 на 01.10.00 = 21650 грн. – 21650 грн. х 6.25% х 0.8 = 20568грн;

Б(а) групи 3 на 01.10.00 = 9660 грн. – 9660 грн. х 3.75% х 0.8 = 9370 грн.

Розглянемо нарахування амортизації на прикладі одного об’єкту групи2.

Підприємство придбало 5 персональних комп’ютерів по ціні 2000грн. за штуку (без ПДВ) на загальну суму 10000грн. в січні 2000 року (для зручності не використовується понижуючий коефіцієнт 0,8).

В І кварталі 2000 року на комп’ютери амортизації не буде нараховуватись, оскільки балансова вартість (а вони відносяться до групи 2) на 01.01.00 дорівнює нулю.

Нарахування амортизації на протязі року приводиться в таблиці 2.2. (для полегшення розрахунків не приводимо дані про вибуття або передачі - зменшення здійснювалось тільки по причині зносу).

Таблиця 2.2.

Як видно з таблиці, основні засоби групи щоквартально втрачають частину своєї вартості шляхом зносу в результаті чого, в кінці року їх вартість (комп’ютерів) склала 8240 грн., а загальний річний знос:

(10000-8240) = 1760 грн. або 17.6 %.

Згідно статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] об’єкт оподаткування (податком на прибуток) зменшується на суму амортизаційних відрахувань.

З 01.01.2000 року - понижуючий коефіцієнт не застосовується, а з 01.04.2000 року з понижуючим коефіцієнтом 0,8 (Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування”)[3].

Порядок визначення сум податку на прибуток підприємств, одержаного за рахунок зміни понижуючого коефіцієнта 0,8 при застосуванні норм амортизації у 2000 році, та спрямування зазначених коштів до Державного бюджету України, є обов’язковим для застосування всіма платниками податку на прибуток підприємства та передбачає, що платники податку на прибуток підприємств самостійно, використовуючи відповідні варіанти розрахунку, визначають та спрямовують до державного бюджету суму податку одержаного за рахунок зміни понижуючого коефіцієнта при застосуванні норм амортизації, а також визначають суму податку, що підлягають зарахуванню до місцевого бюджету. Усі розрахунки проводяться в тисячах гривень з одним десятковим знаком.

Перерахування коштів до державного та місцевого бюджетів здійснюється платником податку за окремими платіжними дорученнями.

Основні засоби визнаються, тобто відображаються в балансі підприємства, якщо відповідають загальними критеріям визнання активів, а саме:

Ø існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з використанням цього активу;

Ø його оцінка може бути достовірно визначена.

Упевненість в тому, що об’єкт основних засобів відповідає першому критерію, пов’язана з наявністю підтвердження, що всі ризики та винагороди, пов’язані з його використанням, вже перейшли до підприємства.

Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [1] економічна вигода – потенціальна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання цих активів. Більш детально, чи в більш широкому розумінні, термін “майбутня економічна вигода” – розглядається як потенціал, який може сприяти надходженню на підприємство, прямо чи непрямо, грошових коштів та їх еквівалентів.

Потенціал може бути виробничим, тобто частиною господарської діяльності підприємства. Потенціал може “набувати” форму конвертованості в грошові кошти та їх еквіваленти (тобто є можливість продажу чи обміну теж є майбутньою економічною вигодою) чи можливість зменшувати залишок грошових коштів, наприклад, коли альтернативний виробничий процес зменшує витрати на виробництво. Можливі такі шляхи надходження на підприємство майбутніх економічних вигод:

Ø використання окремо чи разом з іншими активами у виробництві продукції, продажу товарів, надання послуг чи виконанні робіт, які призначені для реалізації підприємством;

Ø обмін на інші активи, в тому числі на грошові кошти;

Ø використання для погашення заборгованості;

Ø розподілення між власниками підприємства.

Не можуть бути признані основних засобів об’єктами, які не пригодні до використання внаслідок фізичного чи морального зносу.

Враховуючи вищезазначене, при переході на новий План рахунків бухгалтерського обліку [9], необхідно врахувати ймовірність того чи отримає базове підприємство ТОВ “Еліон 2000” в майбутньому економічні вигоди.

Грунтуючись на оцінках керівництва та інших спеціалістів підприємства основних засобів ПЭВМ Рентиум-150, 1пtе1 і Карманний телефон 4501 не можуть бути признані активом внаслідок морального зносу, а ПК 686 РR 150 1пtе1 внаслідок фізичного зносу. Ці об’єкти списуються з балансу:

Дт 442 “Непокриті збитки”             Кт 10 “Основні засоби” 2177 грн.

з одночасним оприбуткуванням їх як інших необоротних активів виходячи з ціни можливої реалізації:

Дт 18 “Інші необоротні активи”      Кт 75 “Надзвичайні доходи” 2177грн.

В даній ситуації, необхідно звернути увагу, на те що амортизація з метою оподаткування на вищевказані основні фонди, які належать до 2 групи продовжує нараховуватись.

Слід мати на увазі, що в деяких випадках основні засоби безпосередньо не збільшують економічних вигод, але можуть бути потрібні для забезпечення отримання майбутніх економічних вигод від інших активів. Прикладом є основні засоби придбані для охорони навколишнього середовища або з метою безпеки.

2.2. Порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів.

Як зазначалося вище, сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду. Отже, базою нарахування амортизаційних відрахувань є балансова вартість груп основних фондів. В даному розділі розглянуто питання щодо порядку збільшення або зменшення балансової вартості груп основних фондів, з метою подальшого вірного визначення (нарахування) амортизаційних відрахувань.

Балансова вартість груп основних фондів, які підлягають амортизації, збільшується у разі:

- придбання підприємством основних фондів;

- самостійного виготовлення основних фондів;

- отримання основних фондів за договорами фінансового лізингу (оренди);

- поліпшення основних фондів;

- проведення щорічної індексації балансової вартості груп основних фондів.

Коротко розглянемо випадки збільшення балансової вартості груп основних засобів.

Балансова вартість груп основних фондів підприємств збільшується за рахунок, як нових так і тих, що були в експлуатації основних фондів, а також за рахунок самостійного виготовлення основних фондів.

Для цілей оподаткування, згідно підпункту 8.1.2 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, [2] витрати на придбання основних фондів їх самостійне виготовлення (включаючи витрати на заробітну плату робітникам які були задіяні в виготовленні) для власних виробничих потреб підлягають амортизації.

У разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних та страхових платежів, а також інших витрат, в зв’язку з таким придбанням, без урахування податку на додаткову вартість. якщо платник податку на прибуток підприємства зареєстрований як платник ПДВ.

Закон України “Про оподатковування прибутку підприємств” [2] прямо не встановлює порядку визначення дати збільшення балансової вартості груп ОФ.

З цього може слідувати тільки те, що дата виникнення таких витрат повинна визначатися в загальному порядку, встановленому ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, [2] для визначення дати збільшення валових витрат, тобто по першому з двох подій: оплаті або одержанні об'єкта.

Для так званих “довгострокових контрактів”, тобто контрактів на виготовлення об'єкта тривалістю більш 9 місяців, це правило сформульоване в пп.7.10.11 п.7.10 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”: [2] “У випадку якщо об'єкт довгострокового контракту відноситься до основних фондів замовника, замовник у порядку, визначеному в статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”[2], збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму коштів, матеріальних або нематеріальних активів, що підлягають амортизації, наданих виконавцю у вигляді авансів (передоплати) або вартості об'єкта довгострокового договору (контракту) або його частини, що передані на баланс замовника”.

З цього слідує, що для цілей оподатковування балансова вартість груп ОФ може збільшуватися на дату списання коштів із банківського рахунку в оплату ОФ або дату одержання об'єкта ОФ.

Таким чином, балансова вартість групи ОФ може збільшуватися не тільки до введення в експлуатацію об'єктів, але навіть до їхнього одержання підприємством. Простіше говорячи, вартість не встановленого устаткування, придбаних для ведення будівельних робіт матеріалів, а також сума авансів, сплачених постачальникам і підрядчикам, збільшують балансову вартість груп ОС.

Що стосується отримання основних фондів за договорами фінансового лізингу (оренди) – балансова вартість відповідної групи основних фондів зменшується на вартість основних фондів, які надаються платником податку у фінансовий лізинг (оренду) у порядку передбаченому для продажу основних фондів. При цьому лізингоотримувач (орендатор) збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів у порядку передбаченому для придбання основних фондів.

Амортизація витрат на поліпшення основних фондів, одержаних в оперативний лізинг (оренду).

У разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов’язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об’єкта оперативного лізингу, орендар може збільшити (створити) балансову вартість відповідної групи основних фондів на вартість фактично проведених поліпшень.

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об’єкта оперативного лізингу (оренди) за винятком вартості фактично проведених його поліпшень.

Більш детально розглянемо питання поточного і капітального ремонту, реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшень основних фондів.

Як зазначено в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, [2] платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, у сумі що не перевищує п’ять відсотків сукупної балансової вартості  груп основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об’єкта основних фондів групи 1) та підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.

Відповідно до пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [2] підприємства на початку року повинні встановити граничну суму витрат на поліпшення ОФ, що може бути включена у валові витрати. Ніякі зміни у вартості ОФ на цю суму (квоту) не впливають. Облік витрат на поліпшення ОФ ведеться наростаючим підсумком із початку року і включається у валові витрати по загальних правилах доти, поки сума витрат не досягне встановленої межі. Квота може бути використана за місяць або ж може залишитися невикористаною протягом усього року.

Розглянемо на прикладі даних підприємства “Еліон 2000”:

Сукупна балансова вартість виробничих основних фондів на 01.01.2000р - 125000 грн. За даними балансу:

Таблиця 2.3.

На протязі першого кварталу здійснений поточний ремонт приміщення на суму 3000 грн. (без ПДВ). Придбані основні фонди групи 2 на суму 8000 грн. На протязі другого кварталу здійснена модернізація основних фондів групи 2 на суму 6000 грн. (без ПДВ). Продані об’єкти основних фондів групи 2 на суму 2100 грн., первісна вартість яких - 4000 грн. (без ПДВ).

В третьому кварталі операції. з основними фондами не здійснювались.

Операції відображаються в наступному порядку:

1. Розрахунок амортизації за І квартал:

Таблиця 2.4.

2. Списання витрат на поточний ремонт в першому кварталі. Балансова вартість основних фондів на 01.01.2000 р. - 125000 грн.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9