Дипломная работа: Народногосподарське значення виробництва овочiв вiдкритого i закритого грунту

Завдання раціонального розміщення АПК полягає у розміщенні галузей та культур по території з метою найефективнішого використання природних та економічних умов, усуненні нераціональних перевезень сільськогосподарських продуктів для потреб населення і промислової переробки. При розміщенні АПК велике значення має вибір відповідних сільськогосподарських культур, які повинні максимально використовувати родючість фунту та інші умови даної території, тобто бути високоврожайними, а також поєднувати з іншими галузями АПК. Мета зональної спеціалізації - максимальне виробництво продуктів з найменшими затратами праці і коштів. Біологія овочевих культур така, що вони по-різному реагують на природнокліматичні умови. Розміщення їх за зонами дало різні економічні показники.

Групування за природнокліматичними зонами дозволяє виділити цільові регіональні ринки овочів, які формуються сегментами виробництва окремих культур. Так, до першого сегмента ввійшли області, в яких виробництво на І людину за рік найменше, а до четвертого - найбільше.

Розміри території, густота населення та сегменти виробництва овочів в Україні (в середньому за останні п'ять років) показано у табл. 1.2.4.

У таблиці показано розміщення капусти за природнокліматичними зонами, виділено сегменти виробництва цієї культури. До першого увійшли 9 областей з населенням 22,2 млн. чол. У цьому регіоні виробляється 344 тис. тонн капусти, що з розрахунку на одну особу становить 15,5 кг, або близько 50% від норми споживання. До другого сегменту увійшли 9 областей Лісостепу з населенням 17,4 млн.. чол., де виробляється 356,8 тис. тонн капусти, а з розрахунку на одну особу - 20,5 кг, або 70,7% від норми споживання. До третього сегменту належать дві області з населенням 2,7 млн. чол. Тут виробляється 73,4 тис. тонн капусти, на одну особу - 26,7 кг, або 92,1% від норми споживання. До четвертого сегмента за рівнем виробництва капусти 30,8кг належать п'ять областей з територією 123,8 км2, на які проживає 7,7 млн. чол. У регіоні виробляється 238,5 тис. тонн капусти і він повністю забезпечений цим продуктом харчування.

Розглянемо рівень виробництва огірків у регіонах України (див. табл. 1.2.4.). До першого сегменту ринку за рівнем виробництва огірків входить дві області - Івано-Франківська і Закарпатська з територією 26,7 тис. км2 на якій проживає 2,7 млн. чол. У регіоні виробляється 12,5 тис. тонн огірків, на одного жителя припадає 9,5 кг, або лише 45% від норми споживання. Тому огірки необхідно завозити з інших регіонів.

Таблиця 1.2.4.

Розміри території, густота населення та сегменти виробництва овочів в Україні (в середньому за 1999-2003 роки).

Дані інституту овочівництва і баштанництва ІААН. [22, с. 42]

До другого сегменту за рівнем виробництва 9,3 кг входить Автономна Республіка Крим та 8 областей (Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Донецька, Луганська) з територією 250,2 тис. км2, на якій проживає 22,2 млн. чол. У цьому регіоні виробляється 206,8 тис. тонн огірків, що становить 9,3 кг на одного чоловіка, або 93% від норми споживання.

До третього сегменту за рівнем виробництва 11,5 кг входить п'ять областей (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Львівська) з територією 123,8 тис, км2, на якій проживає 7,7 млн. чол. У цьому регіоні виробляється 89,1 тис. тонн огірків, на одного жителя припадає 11,5 кг, або 115% від норми споживання.

До четвертого сегменту ринку огірків за рівне виробництва 12,1 кг входить Харківська, Сумська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька). Тут проживає 17,4 млн. чол., виробляється 211,1 тис. тонн огірків, з розрахунку на одного жителя 12,1 кг, або 121% норми споживання.

Щодо рівня виробництва томатів, то до першого сегменту (4,7 кг) входить п'ять областей Полісся. В цьому регіоні виробляється 36,4 тис. тонн томатів, або 12,1% від норми споживання, тому їх завозять із Степу і Лісостепу. До другого сегменту ринку за рівнем виробництва томатів належать дві області зони Карпат. Тут виробляється 17,7 тис. тонн томатів, що становить 6,4 кг на душу населення. До третього сегменту ринку томатів входять дев'ять областей зони Лісостепу і виробляється 211,3 тис. тонн томатів, на душу населення 12,2 кг, або 31,3% від норми споживання. Четвертий сегмент ринку томатів складають дев'ять областей Степу, де вирощується 605,4 тис. тонн томатів, або 27,2 кг на одну особу при нормі 39 кг.

У цілому по Україні на одного чоловіка виробляється 17,4 кг томатів, або 44,6% від повної норми. Це найнижчий показник з основних овочевих культур. Далі розглянемо ринок моркви по окремих сегментах виробництва. Так, до першого сегменту ввійшли дев'ять областей зони Степу. В них вирощується 116,1 тис. тонн моркви, 5,2 кг на чоловіка, а це 57,8% від норми (9 кг). До другого сегменту ринку за рівнем виробництва моркви 5,4 кг належать дві області Карпат, де виробляється 14,9 тис. тонн моркви, що становить 60% від норми споживання. Третій сегмент ринку моркви складається з дев'яти областей зони Лісостепу. Цей регіон - один з найсприятливіших для цього вирощування коренеплодів. Тут вирощується 159,2 тис. тонн моркви (9,2 кг на душу населення), або 102,2% від норми споживання. До четвертого сегменту ринку моркви за рівнем виробництва 11,7 кг належить п'ять областей зони Полісся, вирощується 90,8 тис. тонн моркви. Дана зона - найсприятливіша для вирощування коренеплодів. Так, середня урожайність моркви в Україні становить 110 ц/га, в зоні Степу, яка належить до першого сегменту, - 90, а у зоні Полісся, яка входить до четвертого сегменту, - 138,2 ц/га.

Ринок столових буряків аналогічний ринку моркви. Так, до пер сегменту ринку належать дев'ять областей зони Степу, вирощується 154,8 тис. тонн столових буряків (7 кг на одного жителя), або 70% від норми споживання. Другий сегмент ринку складають дві області зони Карпат, вирощується 24,9 тис. тонн буряків столових, або 9 кг з розрахунку на душу населення. Третій сегмент ринку охоплює дев'ять областей Лісостепу, вирощується 196 тис. тонн столових буряків, 11,5 кг з розрахунку на одного жителя або 115% від норми споживання. Четвертий сегмент ринку складають п'ять областей зони Полісся, з розрахунку на душу населення припадає 15,8 кг буряків столових, що в 1,5 рази більше за норму споживання.

При порівнянні сегментів виробництва столових буряків за урожайністю, видно, що найнижча урожайність (100,5 ц/га) в регіоні першого сегменту ринку, потім в зоні третього сегменту (112,8 ц/га), в другому і четвертому сегментах урожайність найвища і становить відповідно 158,3, 153,9 ц/га. Дані зони є найсприятливішими для вирощування даної культури.

Ринок цибулі-ріпки, дані про який наведено в табл. 1.2.4., свідчить, що де першого сегменту належить регіон в якому середньодушове її виробництво знаходиться на рівні 9,3 кг, або 47,8% від норми споживання. Другий сегмент охоплює регіон в якому виробляється 8,1 кг цибулі-ріпки на одного жителя (90% від норми споживання). До третього сегменту входять дев'ять областей зони Лісостепу, вирощується 147,6 тис. тонн цибулі-ріпки, 8,5 кг на одного жителя, або 94,4% від норми споживання. Четвертий сегмент ринку цибулі-ріпки складають дев'ять областей зони Степу, вирощується 10,8 кг з розрахунку на душу населення, або 120% від норми споживання.

Основну роль у формуванні ринку овочів займає виробництво. Як бачимо, овочівництвом займаються громадський і приватний сектори. До першого належать акціонерні товариства (колишні радгоспи), КСП (колишні колгоспи), фермери. Другий включає присадибні ділянки, дачні наділи, городи. Нині збутом овочевої продукції на ринку замаються самі виробники, або оптово-роздрібні підприємства. Фермери і населення реалізують продукцію на міських ринках. Держгоспи і КСП частину овочевої продукції реалізують через оптово-роздрібні комбінати, а частину - самостійно на ринку. Такий спосіб реалізації не задовольняє, насамперед, самих виробників, оскільки в період масового надходження продукції їх реалізацією замаються спеціалісти господарств, на шкоду виконання безпосередніх виробничих функцій.

Збутом овочевої продукції повинні займатися фірми-посередники: торгівельно-закупівельні кооперативи, оптово-роздрібні комбінати зі своєю інфраструктурою, яка поки що збереглася.

У зв'язку з істотним скороченням держзамовлення та впровадження вільних цін на овочеву продукцію виникла потреба в зміні зв'язків між виробниками овочевої продукції і торговельними організаціями. Система взаємозв'язків виробництва і реалізації при ринкових відносинах повинна ґрунтуватися на контрактних формах зв'язку виробничих і торговельних підприємств, які укладають між собою контракти із зазначенням обсягів, строків, якості, структури овочевої продукції, штрафних санкцій за порушення контрактів. Необхідність тісних економічних зв'язків між постачальниками і споживачами підтверджує досвід розвинутих капіталістичних країн. Тільки при наявності тісних економічних зв'язків між постачальниками (сільським господарством) і споживачем (промисловістю і торгівлею) можливо задовольнити високу потребу ринку щодо якості, а отже, забезпечити ефективність і рентабельність виробництва. На наш погляд, одним із варіантів економічної заінтересованості торговельних організацій є створення асоціації на акціонерній основі з організацією власної фірмової торгівлі.

Фактори формування пропозиції (кількості і вартості продуктів наданих під реалізацію) можна поділити на три групи: природні, організаційно-економічні і технологічні. До природних відноситься : клімат, родючість ґрунтів, рельєф. В комплексі організаційно-економічних факторів основними являються розподілення праці, розвиток інфраструктури ринку, нові форми організації виробництва, цінова та кредитно-податкова політика держави.

Серед технологічних факторів велике значення надають підготовці грунту, проведення в оптимальні строки посіву та висадки насіння високоврожайних сортів, своєчасному збору врожаю, а також подальшій переробці плодоовочевої продукції та її зберіганню. Основними сегментами ринку пропозиції являються вітчизняні сільськогосподарські господарства, імпорт, переробка, зберігання, товарна доробка, упаковка продукції, транспорт, зв'язок, реклама.

Центральне місце в ринку займають гуртова та роздрібна торгівля, а також ринкова інфраструктура. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот овочевої продукції.

Ринкові відносини в овочевому підкомплексі України повинні формуватися по так званій „збутовій” концепції передбачаючій максимізацію доходів виробників через збут продукції.

Характерною особливою рисою ринку овочів України являється невисока якість, досить малий асортимент продукції, відсутність їх розфасовки та упаковки зручних для споживача, наявність сезонних та регіональних коливань цін та об'єму продажі продукції, різке скорочення оптової торгівлі, розширення натуралізації обмінних процесів, відсутність реклами продукції вітчизняних товаровиробників та недостатній їх захист від імпорту та монополії.

На ринку овочевої продукції встановилась тенденція на підвищення цін, як показано у табл. 1.2.5.

Таблиця 1.2.5.

Середні ціни на овочі на міських ринках України грн. за 1 кг [26, с. 15]

Але їх сучасний рівень не забезпечує повної компенсації затрат і поки що не сприяє розширеному виробництву. В першу чергу це відноситься до суспільного сектору.

Рівень цін на овочі у значній мірі залежать від каналів їх реалізації - в більшості ціни на міських ринках на 10-20% вищі, ніж у торговельній мережі. На міські ринки продукція поступає свіжою, вона має кращий товарний вигляд і тому користується підвищеним попитом у споживачів. Цільова ситуація на міських ринках досить активно міняється під впливом попиту та пропозиції. В період масового збору врожаю і, відповідно, різкого збільшення пропозиції, ціни на овочеву продукцію складаються дещо нижчі, ніж в торговельній мережі. Наприклад, у 2000 році ціни на міських ринках України були нижчі порівняно з торгівельною мережею на капусту у серпні - вересні. Відтак на деякі продукти (морква, буряк столовий) ріст пропозиції в період масового збору врожаю хоч і зменшує різницю в цінах по каналах реалізації, все ж ціни залишились вищі на міських ринках, де продається більш якісна продукція. В залежності від місця продажі ціни на овочі і фрукти змінюються у 2-3 рази.

Самий дешевий ринок помідорів і цибулі-ріпки в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській областях, а капусти і коренеплодів (буряк столовий, морква) в Хмельницькій, Волинській, черкаській областях. Та навпаки, самий дорогий ринок помідорів та цибулі-ріпки в Західних областях (Львівська, Волинська, Чернівецька), де забезпечення населення здійснюється здебільшого за рахунок завозу з інших регіонів. Дорогий ринок овочів також в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Луганській областях. Тут більша густота населення і відносно більший попит на овочі.

За останні роки змінилась ринкова ситуація - різко скоротились попит та пропозиція овочів. Причому темпи зниження попиту значно переважає темпи зниження пропозиції. По багатьом продуктам ринок з дефіцитного став перенасиченим. Наприклад, якщо виробництво овочів сільськогосподарськими підприємствами України зменшився в минулому році (2002 р . порівняно із 1990 роком) у 5,5 рази, то продаж цієї продукції скоротився у 6,7 рази.

Спад попиту на овочевому ринку України зумовлений, передусім, зменшенням реальних доходів населення, а також ростом розміру податків і других необхідних платежів. Різке зниження ціни робочої сили - основний фактор диспропорції між попитом і пропозицією на ринку плодоовочевої продукції. Одні тільки затримки з виплатою заробітної плати і пенсії знижують, по моїх розрахунках, покупну спроможність населення на 10-15%

Щоб попередити негативні тенденції в розвитку ринку продуктів плодоовочевого підкомплексу, необхідно, передусім, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через забезпечення відповідних умов для поліпшення матеріально-технічної бази господарств, покращуючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку, - тому щоб посилити стимули і інвестування та розвиток НТП.

Цінова політика в овочевій галузі повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення разом із державним регулюванням - це гарантовані ціни, субсидії, цільове кредитування та страхування, податкові пільги, стимулювання експорту та обмеження імпорту і т.п. Основна її ціль - це забезпечення розширеного виробництва на основ підвищення продуктивності праці та підвищення якості продукції, перш за все за рахунок більш раціонального використання біологічного потенціалу культур та виробничого потенціалу господарств. Якщо держава буде надалі самовіддалятися від регулювання ринку (що зараз має місце), то подальший ріст на промислові товари, відповідне зменшення мінової вартості продукції овочівництва, скорочення ємності внутрішнього ринку через зниження покупної спроможності населення призведуть до ще більшого спаду виробництва та банкрутства господарств.

Ринок овочів в Україні в даний момент нерегульований і не передбачуваний. Частково це зумовлено тим, що перехід від планової економіки до ринкової не сприяє ефективному розвитку овочівництва.

Проблему круглорічного забезпечення населення України, а особливо жителів великих міст і промислових центрів овочевою продукцією неможливо вирішити без раціонального використання потужностей по їх зберіганню і товарній доробці на міських плодоовочевих базах і у торгово-закупівельних підприємствах.

В умовах різкого росту цін на енергетичні ресурси і матеріально-технічні засоби, а також при наявності труднощів із збутом продукції овочівництва можна передбачити, що на перехідний період збережеться тенденція до мінімізації об'ємів та асортименту її виробництва. По мірі розвитку ринкової економіки повинні здійснюватись значні технологічні І організаційні зміни в овочевій галузі. На перспективу потрібно віддати перевагу тим технологіям, які забезпечують енерго- та ресурсозбереження, зменшують затрати праці та втрати продукції, не забруднюють навколишнє середовище, підвищують родючість ґрунтів.

Сьогодні в Україні здійснюється комплекс міроприємств по створенню і розвитку оптових плодоовочевих ринків згідно із постановами Кабінету Міністрів України №997 від 9.06.1999 року „Про оптові продовольчі ринки", які формуються переважно на основі діючих плодоовочевих баз. Але, потрібно помітити, що система оптових плодоовочевих ринків в нашій державі створюється дуже низькими темпами. Таким чином, концепція ринку продуктів овочівництва базується, передусім, на врахування купівельної спроможності населення, а також на можливостях посилення вітчизняного сільськогосподарського виробництва, системи маркетингу, експортно-імпортних поставок та розширення державного регулювання ринкових відносин.

Рівень розвитку овочевого продуктового підкомплексу в кінцевому підсумку визначатиме можливості створення цільових регіональних ринків овочево продукції та відповідних сегментів у ньому з широкими можливостями обміну продукцією на внутрішньому ринку, на міжобласному рівні та розширення експорту. Особливості формування регіональних ринків овочевої продукції зумовлюються рядом чинників, насамперед, кількістю, густотою населення, питомою вагою міського і сільського населення в області чи регіоні і пов'язане з цим визначення потреби та обсягів виробництва овочів для міського та сільського населення з урахуванням можливих джерел їх надходження.

Ще одним важливим чинником розвитку регіональних ринку овочевої продукції є рівень розвитку овочівництва в окремих категоріях господарств, тобто у суспільному секторі, на присадибних ділянках населення, у фермерських господарствах і орендарями з урахуванням можливих обсягів вирощування овочів на колективних городах і дачних ділянках.

Особливу роль у формуванні регіональних ринків поряд з природними чинниками окремих територій відіграють кон’юнктура попиту на різні види овочевої продукції в межах регіонів і в масштабі держави та порівняльна ефективність вирощування окремих видів овочів у різних регіонах, тобто визначити, що вигідно вирощувати на місці, а що завозити з інших регіонів, якщо транспортні витрати не перевищуватимуть витрати на їх виробництво.

Отже, регіональні ринки овочів можуть бути обмежені певною територією на рівні певних областей і районів або їх груп з виділенням окремих сегментів ринку, в яких функціонують окремі цільові ринки певних видів овочів у світовому вигляді.

Таким чином, у південних областях виділились цільові ринки теплолюбних овочевих культур томатів, цибулі-ріпки, перцю, баклажанів, у лісостепових - ринку огірків та капусти, в польських - ринки коренеплодів (моркви і буряків столових). Тобто, в Україні функціонують регіональні ринки, які об'єднують певні території і формуються відповідними обсягами згідно із сегментами виробництва тієї чи іншої овочевої культури.

Для становлення ринку овочівництва необхідно здійснити такі заходи:

- налагодження вітчизняного виробництва засобів механізації для вирощування окремих овочевих культур;

- реконструкція та модернізація переробних підприємств та зміцнення їх літньо-технічної і сировинної бази;

- розвиток кооперування та інтеграції виробників товарних овочів і удосконалення системи взаємовідносин з переробними та торгівельно- розширення і наповнення його різноманітним асортиментом продукції овочівництва необхідно шляхом реформування АПК, відродити гармонічну дію переробка - реалізація - постачання - ремонт - будівництво - банківський кредит - наукове забезпечення - управління. [18, с. 26]

Овочевий ринок України повинен формуватися і розвиватися в нерозривному взаємозв'язку із створенням і зміцненням національного ринку продовольства та його інфраструктури.

РОЗДІЛ 2. Природно-кліматичні та економічні умови сільськогосподарського виробництва у підприємстві

2.1. Загальна характеристика господарства

Приватне Підприємство „Полісся” розташоване в північно-західній частині Волочиського району на віддалі -20 км. від районного центру.

Землекористування господарства має витягнуту форму. Відстань з північного заходу на південний схід становить -13 км.,а з північного сходу на південний захід -9 км.

Віддаль від найближчої залізничної станції м. Волочиськ - 22 км. Через землекористування господарства проходить асфальтна дорога державного значення, яка дає добрий зв'язок господарству з районним центром і залізничною станцією м. Волочиськ.

Сільськогосподарську продукцію підприємство поставляє на заготівельні та переробні пункти м. Волочиськ.

На території підприємства розміщено два населених пункти, а саме: с. Яхнівці і с. Лонки. Центром господарської діяльності є с. Яхнівці У 2000 році відбулося укрупнення господарства за рахунок з’єднання цих двох сіл. Утворилося Приватне підприємство „Полісся”.

Станом на 1.01.2003 року у підприємстві працює приблизно 80 робітників.

Територія підприємства знаходиться в умовах „теплого” Поділля західної лісостепової частини України.

Основною рисою зони є висока вологість клімату у порівнянні з іншими зонами лісостепу. Клімат помірно-континентальний і є оптимально сприятливий для розвитку овочівництва та вирощування усіх інших сільськогосподарських культур, що районуються в даній зоні. Опади переважають над випаровуванням, що характеризує позитивний баланс вологи у грунті.

Рельєф території господарства - водно-ерозійний, широко-хвилястий, сильно порізаний балочною системи.

Рельєф господарства має істотний вплив на формування ґрунтового покрову. Він у значній мірі обумовив різноманітність ґрунтового покрову, на основі матеріалів обстеження ґрунтів заданими агровиробничих властивостей.

За фактичним станом господарство багатогалузеве. Існує окремо рільнича бригада, овочева бригада, садівна бригада, держсортодільниця плодових і ягідних культур, молочно-товарна ферма за рільничою бригадою організаційно не закріплена.

У загальному чисельність працівників у підрозділах характеризується слідуючи ми даними:

Овочівництво також тісно пов'язане із молочним скотарством, оскільки галузь постачає овочівництво гноєм - цінним добривом і засобом обігріву захищеного грунту, а овочі використовуються у молочному скотарстві як корм худобі.

Аналіз виробничо-господарської діяльності господарства та ефективності використання основних засобів, ресурсів, робочої сили показує, що економічні підходи, які використовують сьогодні в управлінні господарством, вичерпали народногосподарський комплекс, нехтування дією економічних законів, відсутність зацікавленості в рості продуктивності праці обумовлюють необхідність реформування системи управління господарства „Полісся”.

Щоб охарактеризувати ПП „Полісся” на даному етапі розвитку розглянемо таблиці 2.1.1., 2.1.2. та 2.1.3., де показані основні економічні показники за 2001-2003 роки.

Таблиця 2.1.1.

Основні економічні показники за 2001 рік [7]

Таблиця 2.1.2

Основні економічні показники за 2002 рік [7]

Страницы: 1, 2, 3, 4