Дипломная работа: Народногосподарське значення виробництва овочiв вiдкритого i закритого грунту

Дипломная работа: Народногосподарське значення виробництва овочiв вiдкритого i закритого грунту

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Народногосподарське значення виробництва овочів відритого і закритого грунту

1.1. Поняття про овочівництво

1.2. Розвиток овочівництва та сегменти ринків овочів в Україні

РОЗДІЛ 2. Природно-кліматичні та економічні умови сільськогосподарського виробництва у підприємстві

2.1. Загальна характеристика господарства

2.2. Матеріально-технічна база підприємства.

РОЗДІЛ 3. Рівень розвитку овочівництва у підприємствах району.

3.1. Рівень і динаміка виробництва овочівництва у господарстві.

3.2. Економічна ефективність овочівництва

РОЗДІЛ 4. Проектування розвитку овочівництва на перспективу.

4.1. Можливості розвитку овочівництва та ринків їх збуту.

4.2. Шляхи підвищення економічної ефективності овочівництва в господарстві.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.

У зв'язку з формуванням ринкових відносин та переходу аграрного сектору України до ринкової економіки, виник комплекс питань, які потребують негайного розв'язання, зокрема, концептуальних основ розвитку овочівництва в нових умовах, на основі аналізу стану і тенденцій розвитку, організаційно-економічних і технологічних проблем його функціонування, а також обґрунтуванню напрямів і заходів щодо виходу галузі з кризи та її розвитку на перспективу. Тому предметом дослідження обрано Приватне підприємство „Полісся”.

Метою магістерської роботи:

є обґрунтування раціональних організаційно-економічних важелів впливу на процес і умови використання ресурсів господарства, їх віддачі (їх ефективності). Завданням роботи було також визначення заходів по досягненню мети дослідження.

Умовою об'єкта дослідження є процес і використання засобів виробництва в сучасних умовах, а предметом - вивчення організаційно-економічного обґрунтування ефективних механізмів формування та раціональне використання засобів виробництва на прикладі Приватного підприємства „Полісся”.

В магістерській роботі використано наступні методи і прийоми дослідження:

1) Статистично-економічний, зокрема прийом статистичного спостереження, та економічного групування;

2) Розрахунково-конструктивний. Прийоми:

а) виділення головної ланки;

б) аналогії;

в) застосування нормативів.

3) Абстрактно-логічний метод. Прийоми:

а) індукції і дедукції;

б) аналізу і синтезу;

в) порівняння;

г) системно-структурний;

д) формалізації і моделювання.

4) Економіко-математичні методи - для оптимізації об'єкта дослідження і максимізації прибутку.

Основою написання магістерської роботи являються такі матеріали:

а) Указ Президента про реєструктиризацію КСП (від 03.12.1999 року ).

б) Постанови Кабінету Міністрів України і місцевих органів направлених на розвиток сільського господарства.

в) дані інституту овочівництва і баштанництва УААН, статистики, аналізу, методики економічних досліджень;

г) статті в журналах „Економіка АПК”, „Вісник аграрної науки”, „Агроперспектива”, „Ділова Україна”, „Урядовий кур'єр”, „Вісник ТАНГ";

д) статистичні збірники по Україні, області, району;

е) річні звіти сільськогосподарських підприємств.

Дана магістерська робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Народногосподарське значення виробництва овочів відритого і закритого ґрунту

1.1. Поняття про овочівництво

Овочівництво - важлива галузь сільського господарства, яка займає важливе місце в забезпеченні населення дієтичною продукцією і консервованими овочами на протязі року. Овочівництво, як галузь рослинництва вимагає вирощування овочів у відкритому і закритому ґрунтах.

А також розробку технології вирощування овочевих культур з ціллю отримання високих врожаїв. Динаміка і темпи виробництва овочів, рівень забезпеченості населення овочевою продукцією, а переробні підприємства сировиною, визначається розвитком і розміщенням овочівництва у країні. Успішний розвиток овочівництва залежить від забезпечення робочою силою, транспортом для перевозу продукції, гарантованим поблизу ринком збуту. При вирощуванні овочів потрібно враховувати особливості, які притаманні тільки даній галузі сільського господарства. Важливе значення мають райони розміщення господарства і природно кліматичні умови. На відміну від зернових культур кількість овочевих культур та їх сортів набагато більша. Ці сорти розрізняються урожайністю, якісними характеристиками та ціною реалізації. Не дивлячись на те, що вирощування більшості сортів розраховано не тільки на підвищення урожайності, але і адаптації до умов конкретного регіону, деякі види овочів не можуть вирощуватись в конкретних економічних районах. Іншою особливістю вирощування овочів являється те, що незалежно від регіону, практикується дві схеми їх виробництва - в закритому і відкритому грунтах. Вони дуже відрізняються технологіями і потребують різного рівня і характеру капітальних вкладень і поточних затрат. З іншої сторони організація тепличного господарства передбачає реалізацію у зимово-весняний період, тобто тоді, коли є попит на продукцію набагато вищий, а тому і рівень цін може бути на більш високому рівні порівняно з літньо-осіннім сезоном.

Наступною особливістю овочівництва являються підвищення вимог до сівозмін на площах, які зайняті овочевими культурами. Висока врожайність веде до виснаження грунту. Покращення урожайності ґрунту можливе лише тоді, коли продумано вносяться добрива і правильна сівозмінна. На внесення добрив у ґрунт, на яких вирощуються овочеві культури, потребує виключно строгого дотримання правил агротехніки, а кількість добрива обмежено особливостями вирощування тих чи інших культур.

Перечислені особливості роблять практично неможливим всесторонню оцінку ефективності вирощування овочевих культур. Навіть в масштабах одного підприємства виявити рентабельність вирощування окремих видів і співставити її з рентабельністю інших видів сільськогосподарської продукції буває досить складно. А повна оцінка потребує співставлення результатів одержаних на конкретному господарстві, з результатами, одержаними на аналогічних господарствах розміщених в тому ж регіоні. Єдиним показником, який може надати уявлення про ефективність цього виду сільськогосподарського виробництва, являється прибуток від реалізації вирощених овочів, і як похідний - показник рентабельності продукції.

Овочі - не замінимі продукти харчування, багаті мінералами, вуглеводами, вітамінами. Овочами називають соковиті частини та органи трав'яних рослин, які застосовуються у їжу людини (коріння, бульби, стебла, квіти, листя, плоди, біостимуляторами, мінеральними і пряним речовинами (вітамінами, гормонами, біостимуляторами, ферментами, органічними кислотами). Для кругло річного і збалансованого забезпечення населення овочевою продукцією виробництво овочів здійснюється як у відкритому, так і закритому (вирощування розсади, овочів у теплицях і культиваційних спорудах) ґрунтах. Захищений грунт дозволяє здійснити оптимальні умови життєвого забезпечення рослин і вирощувати розсаду та овочі е несезонний час, коли їх неможливо вирощувати у відкритому грунті. В овочівництві захищеного грунту практикують повторні посіви, коли на протязі року площа використовується під кількома посівами (кількома культурами овочів).

Овочеві культури були серед перших родоначальників культурної флори у витоках землеробства. На території Київської Русі перший спогад про вирощування овочів відноситься до 5 віку. Виникають скупчення овочівництва довкола міст і у регіонах з сприятливими умовами для їх виробництва. З розвитком транспортних зв'язків збільшується виробництво овочів на вивіз і організовується їх технічна переробка. У середині минулого століття складається самобутня галузь - овочівництво.

Визнання овочівництва як наукової дисципліни відноситься до 20-х років нашого століття. Овочівництво як наука вивчає особливості овочевих рослин та методи їх вирощування. Велике значення для визнання та становлення овочівництва як наукової дисципліни має поява теоретичних дослідів по розвитку цієї галузі рослинництва.

Виробництво овочів здійснюється як в сільськогосподарських підприємствах, так і на присадибних підсобних господарствах населення. При цьому в умовах переходу до ринкової економіки виник досить великий перерозподіл площ посівів і валових зборів овочів між суспільним та приватним сектором виробництва.

Динаміка і темпи виробництва овочів, рівень забезпечення населення овочевою продукцією, а переробну промисловість сировиною, визначаються розвитком і розміщенням овочівництва в країні. Територіальне розміщення овочівництва по природнокліматичних районах являється важливим фактором росту об'ємів виробництва окремих видів овочевих культур та продукції.

Взаємозв'язане овочівництво і з іншими галузями сільського господарства. Серед інших галузей сільського господарства овочівництво тісно пов'язане із кормовиробництвом, так як багато овочів та їх побічна продукція можуть використовуватись у якості корму. В основному як корм використовують нетоварну частину урожаю овочів. Овочівництво також тісно пов'язане із молочним скотарством, оскільки галузь постачає овочівництво гноєм - цінним добривом і засобом обігріву закритого грунту, овочі також використовуються у молочному скотарстві як корм худобі. Подібно до овочівництва молочне скотарство концентрується поблизу великих міст, тому приміські господарства часто мають овочево-молочний виробничий комплекс.

Малотоварне овочівництво як підсобна галузь може бути у господарствах любої спеціалізації з ціллю вирощування овочів для місцевого обмеженого споживання у свіжому вигляді, а також зберігання та переробки.

Овочівництво - дуже трудоємка галузь сільського господарства в якій переважає ручна праця. На вирощування 1 га овочевих культур розходиться 600-800 люд. год., що у 35-45 раз більше в порівнянні з виробництвом зерна. Затрати праці на догляд та збирання урожаю складають по технологічних каратах. Помідори, морква, огірки - особливо трудоємкі культури, затрати праці на їх виробництво в 3-4 рази більші, чим на виробництво капусти, наслідок високої трудоємкості і низької урожайності собівартість овочів залишається високою. Ціни на овочі визначаються на договірній основі. Свіжі овочі, доставлені в основному в пункти реалізації продукції, оплачують по роздрібних цінах за відмінусовуванням торгової скидки. Мало поширені овочі (патисони, шпинат, ріпа) господарства реалізовують заготівельним організаціям по роздрібних цінах із скидкою 20%.[14, с. 125]

Багато затрат іде на зберігання овочевої продукції у зв'язку з великими втратами овочів. Тому необхідні овочесховища з відкритою вентиляцією, будівництво яких обходиться дорого, але вони себе з часом скуповують.

В результаті концентрації та спеціалізації овочівництва стало можливим застосування комплексу машин при посіві, збиранні та транспортуванні овочів, що дозволило скоротити у 2-3 рази затрати ручної праці, як у відкритому, так і у закритому ґрунтах.

При цьому підвищення урожайності овочевої продукції знижує її собівартість. Найбільші затрати праці припадають на збирання, сортування та погрузку врожаю, якщо при застосовуваній раніше технології вирощування капусти (при урожайності 400 ц/га) затрати складали 1,4 люд. год. на 1 ц продукції, то застосування механізованої технології знизило їх до 0,8 люд. год. що відбилось і на зниженні собівартості овочів (від 44%). [14, с. 126]

Овочівництво зосереджене, насамперед, навколо великих міст і промислових центрів - Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя, Луганська, Одеси та інших. Це зумовлено наявністю збуту і близьким розташуванням переробної промисловості.

Овочівництво - багатогранна галузь. Від виробництва до реалізації споживачу, продукція проходить довгий своєрідний шлях: вирощується в спорудах захищеного грунту та у відкритому грунті для споживання у свіжому вигляді, закладається на зберігання, переробляється і реалізується населенню протягом року в різних видах. Невід'ємною частиною овочепродуктового підкомплексу є переробна з її інфраструктурою.

1.2. Розвиток овочівництва та сегменти ринків овочів в Україні

Овочі, як незамінний продукт харчування, мають високі смакові якості, містять вітаміни, кислоти, солі, ароматичні й інші речовини, які сприяють перетравленню їжі, підтриманню в організмі людини кислотно-лужного балансу, нормальному обміну речовин, нейтралізують кислоти, які утворюються при споживання людиною м'яса і хліба.

За даним Київського НДІ гігієни харчування, для нормальної життєдіяльності людини потрібно на рік 134 кг овочів, у тому числі капусти білоголової - 29 кг, томатів - 39 кг, моркви, огірків, буряків столових, цибулі-ріпки - приблизно по 9 кг, інших овочів - 28 кг.[8, с. 253]

За останні роки намітилась тенденція до зниження споживання овочів баштанних культур. Так як у 1980 році виробництво овочів на душу населення становило 141 кг, то у 1990 - 126 кг, а у 2000 році лише 100 кг. Зменшення споживання овочів пояснюється насамперед зниженням урожайності, трансформуванням форм власності у державі, порушенням міжгалузевих і міжгосподарських фінансово-економічних зв'язків та іншими процесами економічної перебудови країни.

Впевнений перехід аграрного сектору України до ринкової економіки потребує розв'язання комплексу питань, зокрема, концептуальних основ розвитку овочівництва в нових умовах на основі аналізу стану й тенденцій розвитку, організаційно-економічних і технологічних проблем його функціонування, а також обґрунтування напрямів і заходів щодо виходу галузі з кризи та п розвитку на перспективу.

Історія овочівництва в Україні характеризується періодами, коли цій галузі приділяли велику увагу і навпаки, коли її роль зводили до другорядної. Так, в 1950-1998 рр. площа під овочами в усіх категоріях господарств коливалася від 374 до 516 тис. га, урожайність - від 62 до 157 ц/га, валові збори - від 2318 до 8110 тис.т за рік. Найбільшого розвитку овочівництво досягло у 80-ті роки, останнім часом визначалася тенденція до зменшення площ посіву, валових зборів, урожайності. Порівняно із 1988 р. посівні площі під овочевими рослинами зменшилися в 1990 р. на 73 тис. га, урожайність - на 31 ц/га, валові збори - на 2465 тис. т. При цьому у виробництві овочів знизилася питома вага суспільного сектору до 14,6% і зросла роль приватного до 85,4%. Питома вага посівних площ у 1986-1990 рр. суспільного сектору становила 74,9%, у 2000 р. - 21,3%, а приватного сектору зросла з 25,1% у 1986-1990 рр. до 78,7% у 2000 р. Одночасно визначалася тенденція до зниження урожайності овочевих культур у суспільному секторі при зростанні цього показника в приватному секторі. В цілому, протягом останніх років знижується концентрація посівів, зменшується кількість внесених органічних та мінеральних добрив, засобів захисту рослин, надійної системи збуту немає, дає про себе знати низький рівень механізації вирощування і збирання овочів. [16, с. 23]

Висока собівартість, значні витрати на реалізація і порівняно низькі ціни на овочеву продукцію стали причиною збитковості виробництва овочів у господарствах суспільного сектору.

Практично втратили свою роль районні плодоовочеві бази, особливо в зберіганні і системі реалізації овочевої продукції. Міські ринки стали основним каналом реалізації овочів. Водночас зберігається тенденція до сталого попиту населення на овочі і плоди, як одного з джерел надходження вітамінів для підтримання здоров'я людей в умовах подорожчання медичних послуг і підвищення цін на ліки.

В умовах, коли приватний сектор займає більш 83% у валовому виробництві овочів, потребує вирішення комплекс питань та розробки організаційно-економічних і технічних заходів по виходу з кризи овочепродуктового підкомплексу, насамперед удосконалення системи збуту овочевої продукції та розвитку нових форм господарювання і спеціалізованих овочівницьких господарств в окремих регіонах та зонах, потрібно домогтися рівномірного постачання овочів протягом року у рекомендованому асортименті за рахунок раціонального поєднання розвитку овочівництва відкритого і закритого грунту, підбору відповідних сортів і гібридів з різними строками дозрівання, переробки, заморожування та закладання продукції на тривале зберігання.

Овочівництво зосереджене насамперед навколо великих міст і промислових центрів - Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Одеси та інших з урахуванням наявності ринків збуту й об'єктів переробної промисловості. У загальному обсязі виробництва овочів у 2002 р. найбільшу питому мали області: Херсонська - 7,8%, Дніпропетровська - 6,5%, Донецька - 6,3%, Київська - 5,9%, Харківська - 5,3%, Запорізька 5,2%, Полтавська - 4,5%, Кіровоградська - 4,2%, Черкаська - 3,6%, а разом у інших областях - 50,7%.[17, с. 19]

В усіх областях України приватний сектор перевищує частку суспільного (див. табл. 1.2.1.). Навіть у таких, як Запорізька, Київська, Луганська, Харківська, Дніпропетровська, де свого часу у приміських зонах була добре розвинута мережа спеціалізованих овочівницьких господарств, нині населення є основним виробником овочевої продукції.

Дещо менша питома вага приватного сектору у виробництві овочів, як бачимо з (табл. 1.2.1). у Донецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим, тоді як у Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Тернопільській, Хмельницькій - понад 90%, насамперед для областей, де функціонували приміські спеціалізовані овочівницькі господарства, допомогу яким у вирощуванні овочів надавали промислові підприємства та інші організації. В умовах переходу до ринку такі господарства не змогли ефективно розвивати овочівництво.

Одним з напрямків у розвитку овочівництва може бути створення спеціалізованих фермерських господарств з коливанням площі землі в них від 50 до 400 га і площі овочів - від 28 до 230 га. Таке господарство може виростити від 4,3 до 34,5 тис. ц овочів.

Слід зазначити, що овочівництво у фермерських господарствах ще не стало високотоварною галуззю. Фермери, частка яких у виробництві овочів становить лише 0,3%, майже усю продукцію вирощують для реалізації.

Таблиця 1.2.1

Виробництво овочів по областях України у 2002 році [23, с. 32]

Залежно від площі ріллі у господарстві та наявності ринків збуту, рівня енергоозброєності і напряму спеціалізації визначається загальна площа під овочами та структура їх посівів. Для фермерських господарств прийнятні різні варіанти розвитку овочівництва з урахуванням конкретних умов виробництва та наявності ринкових ніш, тобто можливе вирощування овочів у широкому асортименті, 3-4 основних овочевих культур чи спеціалізування на вирощуванні монокультури. Як свідчить досвід роботи фермерських господарств, останні два варіанти найбільш реальні.

Залежно від площі ріллі і прийнятої структури посіву овочевих культур, можливе освоєння спеціальних овочевих чи картоплеовочевих сівозмін з довгою (6-8) або короткою (4-5 посів) ротаціями. В умовах зрошення сівозміни будуть 7-8 пільні. Можливий також варіант „входження" овочевого поля у загальну польову або кормоовочеву сівозміну.

Крім овочівницьких господарств у зонах Полісся і Лісостепу можливе формування овочево-картоплярських фермерських господарств, у регіонах Степу і Лісостепу овочево-переробною промисловістю спеціалізованих фермерських господарств з вирощуванням специфічного для сировинних зон асортименту овочекультур. Водночас питання технічного оснащення фермерських господарств спеціальною технікою залишається однією із серйозних перешкод в розвитку спеціалізації у виробництві овочів як більш ризикової продукції порівняно з вирощуванням зернових і технічних культур. За умов гарантованого збуту овочівництво буде прибутковою галуззю в спеціалізованих фермерських господарствах.

Продукція більшості культур швидко псується, може зберігатися без втрат товарних якостей від 6 год. до 2-3 діб. Тому невід'ємною частиною овочепродуктового підкомплексу є переробка з її інфраструктурою. В Україні достатня кількість потужностей для виробництва консервів. Проте рівень їх використання в окремі роки становить 6-7% через недостатнє забезпечення сировиною та слабку матеріально-технічну базу.

Низька питома вага основних фондів виробничої інфраструктури, до складу якої входить транспорт, переробка, торгівля, будівництво, свідчить про диспропорції і незбалансованість матеріально-технічної бази між сферою виробництва та сферами по доведенню продукції до споживача.

Скорочення виробництва овочів зумовлене зменшенням обсягів випуску овочевих консервів. В останнє десятиріччя зменшився їх випуск більш як у 10 разів порівняно з 1990 роком. Лише в 2000 році відмічено зростання виробництва овочевих консервів в 1,3 рази проти 1998-го.

Водночас потребує уваги питання підвищення конкурентноздатності виробленої консервної продукції. За своїми споживчими властивостями вітчизняна продукція не поступається, а часто перевищує кращі зарубіжні зразки, бо створюється на натуральній основі, без синтетичних консервантів, ароматизаторів та барвників. Проте зовнішнє оформлення може бути кращим -склотара, кришки, етикетки поступаються зарубіжним аналогам. Оптимальний варіант - реконструкція переробних заводів із освоєнням певних видів продукції, сучасної тари, упаковки. Один із основних напрямів поліпшення роботи підприємств - впровадження прогресивних технологічних режимів і методів роботи енергетичного обладнання. Бажаним є створення спільних підприємств на базі реконструкції консервних заводів і виробництво плодоовочевих консервів на основі новітніх технологій.

Щодо асортименту консервів більше уваги слід приділяти продукції, яка користується підвищеним попитом у населення: то томатному соку, пасті, соусам, кетчупам, ікрі овочевій, зеленому горошку. До речі, виробництво таких консервів стало предметом міжобласних та міждержавних угод.

Україна - регіон із високими показниками забрудненості довкілля, тому особливу увагу слід приділяти випуску продукції з радіопротекторними властивостями. Передусім йдеться про продукцію для дитячого харчування, яка все ще не відповідає сучасним вимогам за асортиментом і обсягом. Мінімальна річна потреба в них 300 туб, а чищено минулого року лише 29,6 туб.

Рівномірне надходження овочевої продукції споживачам протягом року можливе лише за умов добре налагодженої системи її тривалого зберігання у свіжому вигляді. У високорозвинених зарубіжних країнах питанню збереження високої якості овочів і процес зберігання доставки споживачу приділяють багато уваги. В Україні господарства практично не мають матеріально-технічної бази для коротко- та довготривалого зберігання овочів. Сховища, як правило, побудовані за застарілими проектами з низьким рівнем механізації навантажувально-розвантажувальних робіт.

На зберігання слід закладати високоякісні овочі, які відповідають вимогам стандарту. Проте нині майже всі господарства вирощують овочі за технологіями, якими не передбачене їхнє зберігання, В інституті овочівництва і баштанництва ІААН розробило технології вирощування овочів, придатних для тривалого зберігання на промисловій основі.

Це сприяє рівномірнішому використанню трудових ресурсів протягом року, оскільки основна частина робіт у сховищах припадає на осінньо-зимовий період, коли зайнятість у сільськогосподарському виробництві мінімальні, а також зменшенню транспортних витрат і зниженню пікових навантажень на автотранспорт восени. Вирішення питання зберігання овочів потребує комплексного підходу, поєднання в єдиний технологічний процес усіх етапів від поля до споживача.

Про ефективність виробництва овочів у різних категоріях господарств свідчать дані таблиці 1.2.2., з яких видно, що найбільш багато чисельній групі підприємств - господарських товариствах овочівництво рентабельне, а у інших формуваннях - збиткове. Проте і в приватних формуваннях майже 60% господарств, що замаються вирощуванням овочів, а також у 48% сільськогосподарських виробничих кооперативів та 56% інших підприємств овочівництво є прибутковою галуззю господарювання.

В інституті овочівництва і баштанництва ІААН здійснили енергетичну оцінку технологічних процесів, щоб виявити найбільш енергоємні заходи та

елементи. На виробництво основних видів овочів у структурі витрат сукупної енергії на паливо та мастильні матеріали припадає 40-60%, витрати праці - 10-20%, добрива - 8-10%, на інші витрати - 20-30%.

Енергетична оцінка технологій вирощування окремих овочевих культур становить для капусти пізньої 95 тис, МД ж/га, томата - 250-260 тис. МД ж/га, огірка- 120-130 тис. МД ж/га, цибулі - 115-125 тис. МД ж/га.

Овочівництво досі залишається однією з найбільш трудомістких галузей сільського господарства. Затрати праці 1ц продукції становлять 6-12 люд.-год. (див. табл. 1.2.2.). Значною мірою цей показник залежить від застосовуваних технологій вирощування, особливостей культури, рівня механізації, а також потребу одно- чи багаторазовому збиранні.

Таблиця 1.2.2.

Ефективність виробництва овочів у різних категоріях господарств, 2001 рік за даними Держкомстату України [23, с. 34]

У структурі посівів овочевих рослин у відкритому грунті в окремих категоріях господарств суспільного сектору України на томат припадає 33,6%, капусту 17,4%, цибулю на ріпку - 14,2%, інші овочі - 13,7%. У приватному секторі перевагу віддають так званим іншим овочам, яких тут 20,3%, крім того, томати - 17,4%, капусти - 14,4%, огірка - 13,2%, цибулі на ріпку - 12,6%. Моркву і буряк столовий у суспільному секторі та приватному вирощують на 6-8% площі. Виробництво часнику зосереджено на присадибних ділянках, і вони залишатимуться ближчим часом основними його постачальниками. Розвиток овочівництва у приватному секторі надалі йтиме у напрям переважного вирощування овочів із групи інших культур на невеликих площах, проте в ширшому асортименті. Виробництво овочів у суспільному секторі за нинішніх економічних умов зведеться до вирощування потрібної кількості найбільш технологічних овочевих культур на продаж заготівельно-збутовим організаціям на колгоспному ринку та забезпечення сировиною промисловості. В розміщенні овочевих культур можна прослідкувати зональну спеціалізацію. На півдні України в суспільному секторі переважно вирощують: томат, цибулю на ріпку, зелений горошок, перець, баклажани, тобто овочі, які є основною сировиною для первинної переробки в господарствах і на консервних комбінатах (заводах), більшість яких розташована саме в південних областях. Крім того, південна зона й надалі залишиться основним виробником томата, цибулі, перцю, баклажанів для завезення в західні та північні області України. У фермерських господарствах .в цілому по Україні перевагу надають томату і капусті. В Степу фермери більше вирощують томат, перець, баклажани, у Лісостепу - томат, капусту, на Поліссі - капусту, моркву, столовий буряк, тобто ті культури, які за певних кліматичних умов краще розкривають свої біологічні можливості.

Змінилися і обсяги виробництва овочів закритого грунту в окремих категоріях господарств. А саме: значно зменшилося надходження їх із суспільного сектору й зросло - з приватного. Частка суспільного сектору у виробництві овочів закритого грунту знизилася за останні роки до 32-37%. У господарствах суспільного сектору переважають зимові та весняні теплиці, у приватному - весняні теплиці та споруди утепленого грунту під плівкою, що й визначає співвідношення валового збору овочів. Відповідний рівень урожайності склався і за видами культиваційних споруд. До того ж, урожайність овочів у закритому грунту в цілому залишається низькою, коливається за окремими категоріями господарств й певною мірою зумовлена співвідношенням на вирощуваних площах огірка, томата, тощо. Питому вагу основних овочевих культур у закритому грунті та рівень урожайності за категоріями господарств у 2002 році показано у табл. 1.2.3.

Таблиця 1.2.3

Питома вага основних овочевих культур у закритому грунті а рівень урожайності за категоріями господарств (2002 р.) [23, с. 34]

Слід звернути увагу, що є господарства, які реконструюють теплиці, застосовують нові науково-обґрунтовані енергозберігаючі технології, стабільно отримуючи овочів по 30-35 кг/м2 з рівнем рентабельності 30-40%. Серед них ЗАТ „Київська овочева фабрика”, СПК „Харківська овочева фабрика" та ін.

Про ефективність виробництва продукції у захищеному грунті свідчать і загальні показники по Україні. За даними річного звіту Мінагрополітики, у 2002 році в захищеному грунті (скляні і плівкові теплиці) вироблено 67399 тонн овочевої продукції. Витрати на її виробництво становили 100952 тис. грн., виручка від реалізації - 122043 тис. грн., прибуток - 21091 тис. грн., рівень рентабельності - 20,9%. Наведені дані свідчать, що розвивати цю галузь в Україні є економічно вигідною справою і соціальною потребою, оскільки захищений грунт дозволяє суттєво скорочувати безробіття на селі, яке на даному етапі економічних реформ набуває все більшого розвитку. Для виходу з кризового стану і підвищення ефективності ведення овочівництва необхідно вирішити комплекс організаційно-економічних та технічних заходів, зокрема: створення економічних умов для відновлення спеціалізованих овочівницьких господарств у приміських і сировинних зонах і на цій основі змінити співвідношення у виробництві овочів між приватним і громадським сектором та поліпшення постачання ним населення міст; налагодження в Україні виробництва засобів механізації по вирощуванню овочів; поліпшення системи вітчизняної селекції і насінництва; реконструкція і модернізація переробних підприємств; розвиток кооперування та інтеграції сільськогосподарських виробників товарних овочів і удосконалення економічного механізму взаємовідносин з переробними і торгівельно-закупівельними підприємствами як гарантами реалізації вирощено овочевої продукції:

- розвиток інфраструктури ринку плодоовочевої торгівлі (оптові ринки. Аукціони, ярмарки, торговельно-збутові і виробничо-торговельні об'єднання, приватні фірми, магазини, кооперативи, торговельно-закупівельні підприємства та ін.).

- створення спільних підприємств по виробництву овочевої продукції і сервісному обслуговуванню технічних засобів та реконструкції;

- переробних підприємств і плодоовочевих сховищ;

- співробітництво у впровадженні прогресивних технологій вирощуванні овочів, переробці овочевої продукції та її зберігання;

- створення оптових ринків плодоовочевої продукції у великих містах і промислових центрах;

- співробітництво в частині експорту продукції окремих спеціалізованих овочевих господарств, агрофірм чи агроторговельних підприємств, консервних комбінатів і заводів, а також створення мережі фірмових магазинів, виробничо-торговельних фірм у містах. [27, с. 31]

Вищевикладене свідчить, що вирішення проблеми забезпечення овочевою продукцією населення країни за встановленими нормами споживання, підвищення економічної ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств та зайнятості сільського населення за рахунок розвитку овочівництва захищеного і незахищеного грунту - невідкладне стратегічне завдання держави.

До фонду споживання овочів належать свіжі, а також сушені, солоні, мариновані та інші продукти переробки у перерахунку на свіжі. За останні 10 років поліпшилась тенденція до зменшення їх споживання. Скорочення споживання пояснюється, насамперед, зниженням урожайності та зменшенням їх закупівлі. Передбачається, що з розвитком ринкових відносин відбуватимуться суттєві зміни у сфері формування продовольчих ресурсів і регіональних ринків продовольства.

Раціональне розміщення і спеціалізація овочепродуктового підкомплексу є значним резервом збільшення виробництва овочевої продукції з найменшими затратами праці і коштів. Слід зазначити, що при загальній тенденції до зменшення споживання овочів зберігаються і регіональні особливості формування цього показника порівняно із середніми в державі та окремих областях. Найвищий рівень виробництва і споживання овочів у Херсонській, Кіровоградській, Черкаській та Київській областях. Доцільність розміщення і спеціалізація агропромислового комплексу зумовлюється природними та економічними чинниками, які можуть бути сприятливими для вирощування одних і мало, або й зовсім несприятливими для інших сільськогосподарських культур.

Страницы: 1, 2, 3, 4