Головна мета курсової роботи — розкриття співвідношення між функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і мірою впливу держави та її органів на економічні процеси. Йдеться про одну із найскладніших проблем, яку кожна країна вирішує по-своєму. Більше того, економічні системи світу різняться одна від одної залежно від співвідношення між роллю уряду і ринку в управлінні економікою. Особливо актуальною є ця проблема для України, яка ступила на шлях переходу від адміністративно-командно системи управління до сучасної цивілізованої ринкової економіки.

Високорозвинена ринкова економіка — це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямовано політики державного регулювання економічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного господарства.

Розвинена ринкова економіка не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринкових відносин, коли функціонувало безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворення визначали оптимальні пропорції виробництва та його економічну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробництва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвитком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало розв'язання суперечностей між частковою монополістичною планомірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною формою економічних зв'язків у суспільстві.

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з державними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність частков планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого економічна система стала високоефективною. Політика державного регулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні процеси і небажані відхилення, які періодично переривають і деформують рух економічного циклу.

Місце політики державного регулювання в господарській системі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються незмінними. Дії державної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регулювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалізації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприя забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання не підпорядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розстановку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню великих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток — забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні, її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів х задоволення.

1 РИНОК І РИНКОВА СИСТЕМА

1.1 Ринок як форма організац суспільного виробництва

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на

засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно - грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно – грошов відносини є пануючими, в літературі отримала назву “ринкової економіки”. Ключовим елементом конструкції “ринкова економіка” є ринок.

Ринок – це складне багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво

відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими ознаками. “Ринок” для американця, західно європейця, японці виглядає по – різному, й це цілком природно, якщо враховувати, що американська “ринкова економіка” тяжіє до класичної модел підприємництва, французька – до державного “дирижизму”, західнонімецька – до соціального ринкового господарства”, а японська – до “корпоративного патерналізму”.

Відповідно до цього Україна повинна мати ринок, якій би відповідав її

національним особливостям, а не американський або корейський.

У той же час у всіх названих країнах ринок має цілком визначений набір загальних ознак, який має можливість судити про ступінь ринкових відносин. Тому в першу чергу ми повинні з’ясувати все, що розкриває родові ознаки ринку для того, щоб простежити, як вони далі проявляються в ринковій економіці України. Що ж явля собою ринок? У буденному розумінню ринок – це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбуваються купівля – продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти його роль в економічній системі. Насправді ж поняття “ринок” значно ширше, й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На мою думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть роль ринку.

Ринок, по – перше, розуміється як місце, де відбувається процес купівлі – продажу результатів людської діяльності, а отже, як сфера підприємницької діяльності – бізнесу. Тобто, мова йде не лише про купівлю продаж товарів, а й про інші результати діяльності людей, наприклад, діяльност нтелектуальної, фінансово –кредитної. Предметом купівлі – продажу виступа також інформація. Тому поняття “товарний ринок” – це лише елемент загального поняття “ринок”. По друге, ринок – це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економічна категорія. По третє, ринок – це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результаті діяльності праці.

Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначити його місце, роль значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередкову виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з’явитись лише ті результати людсько діяльності, які задовольняють проблеми суспільства в особі покупців. На ринку з’ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість людсько діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи та широко поняття “ринок”, не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок – це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу і споживання.

В економічній, а особливо в публіцистичній літературі, поруч зі словом “ринок часто зустрічаємо прикметники “дикий”, “тіньовий”, “базарний”, “стихійний”. Як ознаки сучасного ринку?

По перше, сучасний ринок є ринком покупців. Це такий стан ринку, при якому пропозиція товарів перевищує попити на них при фіксованій ціні. Такий стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. Можна сказати диктат споживачів” на відміну від “диктату продавців”, характерного для нашо сучасної економіки. В такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто, він примушу підприємців шукати джерела своїх прибутків у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі – продажу.

Другою обов’язковою ознакою сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі підприємства кожний об’єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб’єктів. Можливість конкуренції між учасниками ділових відносин на ринку закладена в їх економічній самостійност (суверенітеті), базою якої є право розпоряджатися об’єктами ринкових відносин. Таке право в минулому базувалося на приватній власності підприємця. В сучасних умовах це може бути і приватна, і колективна, і державна власність. Неминучість конкуренції між підприємцями на сучасному ринку породжується пріоритетом покупців над продавцями. Як це розуміти? Намагаючись задовольнити запити споживачів, підприємці можуть реалізувати власний економічний суверенітет, лише вступаючи у взаємне суперництво за увагу споживачів. Зовсім інша картина складається на ринку продавців, ринку, характерному для нашої сучасно дефіцитної економіки. Тут конкурують між собою покупці за увагу продавців. Конкуренція охоплює також відносини між підприємцями й споживачами. Це конкуренція за ціни, якість товарів. Перемога тієї чи іншої сторони залежить від розвитку економіки в цілому, а також від ступеня розвинутості ринкових відносин.

Третя ознака сучасного ринку – стабілізація відносин між суб’єктами ринку на основ нтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб’єктів економіки, кожному з яких повинен бути гарантований його суверенітет збереження його конкурентної потенції. А це можливо лише при умові протид монополізації економіки й широкої інтеграції конкуруючих суб’єктів ринкових відносин. Тобто, мова йде про те, що ринок розвивається й функціонує ефективно лише тоді, коли суб’єкти ділових відносин, зберігаючи взаємне суперництво, в той же час зберігають і взаємну зацікавленість у протидії монополізації. Це досить складні процеси, і, як показує історичний досвід, тенденція до монополізації економіки все ж таки перемагає. Тому функції координац суб’єктів ринкових відносин у цьому напрямку мусить брати на себе держава, проводячи певну антимонопольну політику.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну

надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об’єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів

виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг, ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринок науково – технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та інших. Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок.

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим). Національний – це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками кордонів. Регіональний – ринок окремого територіального підрозділу (республіки, краю, області, району). Локальний – ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, не мають чітко окреслених кордонів.

Кожен вид ринку має сво особливості. Всі вони тісно пов’язані й

органічно взаємодіють: якщо відбуваються порушення в одному з них, то це викликає перебо в роботі інших і системі в цілому.

Функціонуючий ринок – це сукупність найрізноманітніших процесів, акцій

І взаємовідносин, які мають свої назви. Без їх розуміння важко орієнтуватися в складних переплетеннях ринково економіки.

Ринкові відносини – це економічні відносини між продавцями й

покупцями, які складаються на ринку, у сфері обміну. Вони охоплюють усю систему економічних відносин, пов’язаних з реалізацією товарів, їх проходження із сфери виробництва у сферу споживання, включаючи поставку товарів, їх реалізацію кінцевому споживачу, а також порядок розрахунків між покупцями й продавцями за реалізовану продукцію.

Ринкові процеси – економічн процеси, що відбуваються на ринку й

характеризують його стан і динаміку. Наприклад, процеси, пов’язані з формуванням платоспроможного попиту, співвідношенням його з товарною пропозицією, насиченням ринку товарами, усуненням дефіциту. Або процеси, пов’язані з проходженням товарів від виробників до споживачів, прискорення або уповільненням обороту товарної маси.

Ринки бувають збалансован незбалансовані. Збалансований – ринок, на

якому підтримується повна (за загальним обсягом, структурою, асортиментом і якістю товарів) відповідність між попитом пропозицією. В умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація (з найменшими затратами) всіх запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту. Незбалансований ринок – той, на якому немає повної відповідності між попитом і пропозицією. Кількісна незбалансованість ринку може виявитися як у надмірному перевищенні пропозиц над попитом (що ускладнює реалізацію товарів), так і в перевищенні попиту над пропозицією (що створює напругу на ринку й ускладнює задоволення попиту).

У ринкові відносини вступа безліч суб’єктів – виробників, споживачів,

посередників. Тому на ринку складається певна кон’юнктура. Кон’юнктура ринку – це сукупність економічних умов, що складаються на ринку в кожний даний момент, від яких залежить процес реалізації. Кон’юнктура ринку визначається економічними показниками, які характеризують стан ринку. Це співвідношення попиту пропозиції, рівень цін, місткість ринку, платоспроможні можливості споживачів, стан товарних запасів та інше.

Основним ринковим індикатором як для продавця, так і для покупці є ціна.

Чим вище ціни при незмінних доходах, тим менше споживач може придбати товарів і послуг за сво доходи й навпаки. Для підприємця зростання цін – свідчення зростання попиту на його продукцію, а отже й прибутку. Перспектива отримати більше прибутку спонукає його розвивати виробництво. Що ж являє собою ціна? Ціна – це грошовий вираз вартості. Рівень її залежить від багатьох факторів.

1.2 Інфраструктура ринкового господарства

Функціонування ринку передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей,

цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто, сучасному ринковому господарству необхідна відповідна інфраструктура.

Слово нфраструктура” означає основу, фундамент, внутрішню будову системи. Стосовно ринку – це сукупність організаційно - правових форм, за допомогою яких здійснюється функціонування й поєднання в єдине ціле ринкових відносин. А це означає, що ринок складається не тільки з тих, хто робить свій підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні відносини між ними зумовлюються великою кількістю організаційних форм, які допомагають суб’єктам ринку реалізувати свої ділові інтереси.

Такими формами інфраструктури в сучасні ринковій економіці є:

- підприємства роздрібної та оптової торгівлі;

- кредитна система й комерційні банки;

- емісійна система й емісійні банки;

- організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних,

фондових валютних біржах;

- аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового

посередництва;

- система регулювання зайнятості населення й центри (державні й

недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

- нформаційн технології й засоби ділової комунікації;

- податкова система й податкові інспекції;

- система страхування комерційного, господарського ризику й страхові

(державні й недержавні) компанії;

- спеціальн рекламні агентства, інформаційні агентства й засоби масової

інформації;

- торгов палати, інші громадські й добровільно державно – громадські

об’єднання ділових кіл;

- митна система;

- професійн спілки працюючих за наймом;

- комерційно виставочні комплекси;

- система вищої і середньої економічної освіти;

- консультативн (консалтингові) компанії;

- аудиторськ компанії;

- громадськ державно – громадські фонди, призначенні для

стимулювання ділової активності;

- спеціальн зони вільного підприємництва тощо.

Інфраструктура виступає як механізм функціонування підприємництва.

Вона заповню величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав’язані зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами ринку, діловими відносинами.

Сучасна інфраструктура ринкової економіки сформувалась у результаті

тривалої еволюц товарного виробництва. Разом з цим формувалися й її функції:

- організаційне оформлення ринкових відносин;

- полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів;

- спеціалізація різних суб’єктів економіки, підвищення оперативності й

ефективност хньої роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

- полегшення форм юридичного й економічного контролю, державного й

громадського регулювання ринкових відносин.

Виходячи з цього, можна говорити про два види ринкової інфраструктури: спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки; загальну, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача.

Основними елементами спеціалізованої інфраструктури, тобто структури, яка сприяє організаційному оформленню ринкових відносин, є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки, аукціони, торговельні доми і таке інше.

Загальна нфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовност сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову систему.

1.3 Механізм функціонування ринку

Ринкова економіка – це специфічна соціально – економічна система. Вона, як будь яка система, має свій механізм функціонування, дія якого найбільш повно проявляється в центральній ланці цієї системи –на ринку. Що це за механізм і як він діє? Відповіді на ці запитання ми отримаємо, розглянувши спочатку його складові елементи. Їх в принципі чотири: попит, пропозиція, ціна й конкуренція.

Попит це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою грошей. Тому попит включає в себе два елементи:

а) потреби, тобто бажання придбати той чи інший товар або послугу ;

б) грошові засоби, які має суспільство для придбання даних товарів або послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний момент можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти:

а) готовність виробників до продажу того чи іншого виду товару або послуги;

б) умови, на яких виробник згідний продати їх.

Ціна – це грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту – це гранично максимальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції – це гранично мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар. Ціна рівноваги це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції.

Конкуренція це процес суперництва між суб’єктами ринкових відносин за найвигідніші умови виробництва, реалізації й купівлі товарів та послуг.

Взаємодія названих елементів і являє собою ринковий механізм. Процес його функціонування визначає ступінь ефективності ринкової економіки. Чим визначається чіткість взаємодії ринкового механізму? Адже в ньому нема спеціального органу, який би вказував на те, які товари виробляти підприємцю, де йому купувати ресурси, де робітникові працювати. Сам ринковий механізм забезпечує свою стабільність. Він має власний внутрішній порядок, і взаємодія його елементів підпорядкована вимогам певних законів: законам грошового обігу, вартості, попиту і пропозиції. А реалізується це через завдання, які ставить перед собою кожен учасник ринкових відносин: прагнення максимуму прибутків раціоналізація вибору. Отже, ринкова система за своєю природою само-регульована система. Така саморегульована система отримала назву “вільного ринку”.

Ідея “вільного ринку” належить класику політичної економії А. Сміту, який у своїй роботі “Дослідження про природу й причини багатства народів стверджував, що “вільна гра ринкових сил” створює гармонійний устрій, в якому ндивідуум, прагнучи задовольнити свої егоїстичні інтереси, завдяки “невидимій руці” ринку, навіть не бажаючи того, сприяє інтересам суспільства більш ефективно, ніж у тому випадку, коли б він бажав це зробити. Проте егоїзм, який спонукає індивідуума до дії, складає лише частину ринкового механізму. Щось повинно стримувати економічний суб’єкт, якій прагне безмежно задовольняти жадобу до прибутку. Таким регулятором є конкуренція, яка зводить егоїстичн нтереси діючих у ринковій економіці суб’єктів до певної гармонії, до ринково рівноваги. Звідси зрозуміло, чому в класичні ліберальній економічній теор держава відіграє лише підпорядковану роль. Функції держави обмежувалися забезпеченням правопорядку, національної оборони, будівництвом і підтриманням суспільно корисних споруд, наприклад, транспортних магістралей. Втручання в економіку з боку держави торкалося лише гарантування для всіх суб’єктів господарської діяльності основних економічних свобод, а саме: свободи займатися будь – якою господарською діяльністю, свободи конкуренції і торгівлі.

Зроблений А. Смітом аналіз ринкового господарства дає можливість пояснити феномен взаємодії особистої вигоди і її регулятора – конкуренції, як формуються ціни й чому вони не повинні повністю збігатися з витратами виробництва. Його теорія розкрила, яким чином суспільство спонукає виробників до того, щоб пропонувати саме ті товари, які необхідні споживачам. Стало відомо, чому високі ціни в умовах вільної конкуренції являють собою саморегулюючий фактор, - тому що вони приносять з собою зростання обсягів виробництва. Нарешті А.Сміт показав, яким чином у сфері виробництва може бути досягнута відносна рівність доходів. Тобто, він описав господарський механізм вільного ринку, як саморегулюючої системи.

І тут слід звернути увагу на дуже важливий момент. А.Сміт, на відміну від деяких наших сучасних його “послідовників”, не розглядає ринкову економіку як сферу, де кожен суб’єкт робить, що йому заманеться. Основною властивістю ринку, за А.Смітом, є те, що він виступає своїм власним охоронцем. Маємо справу з парадоксом: ринок, з одного боку є кульмінацією будь - якої економічно свободи, а з іншої високої інстанції, так само, як і благання про допомогу, не звільняють від анонімного тиску ринкового механізму.

Отже, уважне вивчення спадщини А.Сміта з проблем функціонування ринкового механізму навіть в умовах вільної конкуренції приводить зовсім до протилежного висновку, ніж той, який нав’язується новітніми поборниками ринкової економіки. А саме: економічна свобода – це ілюзія, в усякому разі вона є такою значно в більшій мірі, ніж здається на початку. При цьому цілком зрозуміло, що в умовах ринку можна робити все, що завгодно, але якщо хтось діє так, що ринок цього не сприяє, то ціною індивідуальної свободи стає економічний крах. Функціонування ринкової економіки – це не випадкові, хаотичні діяння господарюючих суб’єктів. Всі ці діяння підпорядковані вимогам певних економічних законів, які лежать в основі дії ринку.

Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи:

а) організаційні:

1) встановлення зв’язків між виробниками й споживачами продукції,

не опосередкованих ншими системами розподілу;

2) забезпеченні вільного вибору партнерів по господарських зв’язках;

3) забезпечення конкуренції між суб’єктами ринку.

б) економічні:

1) механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу

матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;

2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння

досягнень науково технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;

3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як

підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо;

4) механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і

послуг.

На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий розрив між потребами і споживання (дефіцит) неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними ринковими традиціями, перед якими стоїть немало невирішених соціально – економічних проблем, позбавлен принаймні однієї – товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, - це кризи перевиробництва.

Все це дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світово цивілізації й залишиться таким в досяжному майбутньому.

Отже, сучасний механізм регулювання ринкової економіки – досить складне організаційно економічно –правове утворення. Він, по – перше, включає в себе сукупність організаційних структур, систему форм, методів і інструментів регулювання ринку в цій своїй якості виступає як спосіб організації ринкової економіки. По друге, це система функціонування виробничих відносин. Система, де виробничі відносини проявляються в конкретних господарських формах. У цій якості він виступає як механізм реалізації власності на засоби виробництва та погодження економічних нтересів суб’єктів ринкових відносин. По – третє, механізм регулювання ринку включає певні правові норми, які регламентують діяльність суб’єктів ринку. І в цій якості він виступає як спосіб реалізації регулюючої ролі держави. Таким чином, механізм регулювання ринкової економіки охоплює як сферу функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, так і сферу надбудови. Тому його зміст може бути зрозумілим лише при розгляді цих основних аспектів прояві в їх взаємодії і взаємозв’язку.

Отже, механізм регулювання ринкової економіки – це спосіб її організац забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб’єктів ринку.

Нарешті, можна визначитися і щодо ринкової системи. Ринкова система – це сукупність усіх перерахованих елементів у їх взаємодії, взаємозв’язку і взаємозалежності.

2 УКРАЇНСЬКА ЕКОНОМІКА: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

2.1 Нова модель економічного розвитку України

Входження країни в етап економічної стабілізації актуалізує обґрунтуван-

ня конструктивно моделі післякризового розвитку. При її розробленні необхідно враховувати нову не лише економічну, а й політичну ситуацію. На відміну від попереднього періоду, коли при формуванні стратегії економічного розвитку межа протистоянь проходила між ринковою і неринковою ідеологією, нині центр дискус перемістився в іншу площину – визначення можливих рішень у межах ринково парадигми.

Дуже важливо зрозуміти об’єктивну зумовленість цієї обставини. По суті в усіх сферах економіки сформувались досить вагомі сили, що вимагають простору для своєї діяльності. І це вельми значуще. Люди, особливо найдієздатніша частина населення – молодь, не хочуть повертатися до минулого, чекають від політичного керівництва країни рішучих дій, спрямованих на поглиблення розпочатих системних перетворень. У зв’язку з цим було б безумством уважати, що ми можемо хоч якимось чином відступити від обраного курсу ринкових реформ, повернути на шлях директивно економіки.

Водночас не меншим безумством є вперте небажання зрозуміти, що модель економічно політики, яку ми намагалися реалізувати в попередній період, себе вичерпала, що вона не в змозі розв’язати найгостріші суперечності, які сформувалися в ход реформ, забезпечити створення надійного фундаменту економічного зростання, радикально змінити ситуацію в соціальній сфері. При розгляді цього ключового питання дуже важливо піднятися над амбіціями окремих політиків.

Поставлена проблема має й інший аспект: на попередньому етапі трансформації суспільства стратегія спрямувалася на вирішення триєдиного завдання – утвердження нашої державності, демонтаж атрибутів адміністративної економіки та подолання глибокої економічно кризи. Нині на порядку денному стоїть проблема якісного виміру – якою буде наша держава, її економічна та соціальна структура.

Необхідно враховувати специфіку логіки подальших перетворень обмеженість варіантів вибору двома можливими рішеннями: послідовне втілення в життя неоліберальної модел або здійснення осмисленого переходу до інституційної моделі ринкових перетворень, заснованої на принципах дирижизму, що поєднується з елементами сильного державного регулювання.

Розглядаючи проблему формування нової моделі після кризового розвитку, слід розуміти, що йдеться не про відмову від стратегії економічної лібералізації взагалі, від лібералізму як такого. Йдеться про інше: про відмову від радикального лібералізму, якому окремі політики віддають перевагу, агресивно штовхаючи нас до ідеології “ринкового фундаменталізму”, яка, на думку Дж. Сороса, така ж небезпечна для відкритого суспільства, як і комунізм.

Нов нститути суспільного життя, як і вся політика економічних та соціальних перетворень, не можуть формуватися лише на основі відомих схем та стереотипів, бути механічною “калькою” чужого досвіду, хай навіть надзвичайно вдалого. Адже штучно відтворити процес розвитку інших країн ще нікому не вдавалося. Тому при виборі моделі розвитку ми маємо спиратися на власний досвід. На все позитивне , створене в ході реформ.

На мій погляд, цілком відповідає вимогам часу суворо центристська за своїм змістом логіка Послання Президента України, яка поєднує елементи “спокійного лібералізму і виваженого державництва. Вона фактично базується на принципі: лібералізму – скільки можливо, держави – скільки необхідно”. Нам дуже важливо зберегти ту дуже нестійку політичну й економічну рівновагу, що намітилася останнім часом.

Вибір України на користь неоліберальної моделі не був спонтанним. Не маючи на старт реформ щонайменших уявлень про логіку ринкової трансформації, ми змушені були вдатися до запозичення зарубіжного досвіду.

Модель ліберально економіки з кінця 70-х початку 80-х років повсюдно утвердилася в розвинутих країнах Заходу. До початку 90-х років країни Східної Європи вже нагромадили позитивний досвід ринкових перетворень на основі неолібералізму. Не можна не враховувати й готовність Заходу надавати нам фінансову допомогу виключно за умови відповідних перетворень, за умови виконання рекомендацій МВФ, як базувалися на принципах Вашингтонського консенсусу. Ці принципи сформувалися ще на початку 80-х років і мали сперш чітко виражену латиноамериканську спрямованість, в тому числі і на держави пострадянського простору.

Основний зміст принципів зводиться до низки позицій, які вважаються в логіці реформ базовими:

1) усунення державного регулювання економіки;

2) прискорення приватизації;

3) відкрита економіка;

4) ліберальне ціноутворення;

5) пріоритетність макроекономічної стабілізації й форсоване стиснення

грошової маси як основи приборкання інфляції;

6) ставка на зовнішні як головний рушій економічного зростання.

Не важко помітити, що наведені позиції цілком відповідають логіці нео-

ліберально деології в її революційно – радикальній версії. Можна сперечатися з приводу того, наскільки послідовними ми були в окремих деталях, що стосується реалізації вказаної логіки, але те, що вона стала стрижнем здійснюваних в нас перетворень, безперечно.

Зміст запропонованих перетворень принципових заперечень не викликає, багато з них достатньо конструктивними. Проблема полягає в іншому: радикальні ліберали намагаються бігти поперед потягу, вимагаючи швидких реформ. “Швидкі реформи – основа успіху” – все здійснюване розглядалося в контексті цієї формули. Пригадаємо з чого ми начинали: стрімка лібералізація цін – за збереження державної монополії: приватизація – без мінімально наявності національного капіталу: повна відкритість – за відсутност національної грошової одиниці. Отже, еволюційний принцип трансформації було відкинуто й обрано революційний – повне руйнування попереднього. Витоки колізій, що виникли, криються в цьому виборі. Очевидно, радянська економіка була досить міцною, якщо вона відразу не розпалася на шматочки від подібних методів реформування.

Ми весь час намагалися переконати себе в тому, що Україні пропонується статус рівно вільного члена світової спільності. Зовні все справді виглядало саме так. Але за політичною оболонкою, за ширмою глобалізації легко виявити дещо інше: так звану нову стратифікацію держав. Цей феномен ще достатнім чином не досліджений у науковій літературі. Мова йде трирівневу ієрархію стратифікації країн: перший рівень – країни цивілізаційного центру, що розвиваються на основ постіндустріальної основи: другий рівень – периферійна зона – країни з традиційною індустріальною технологією і масовим виробництвом (ці країни мпортують високі технології, спеціалізуються на експорті, мають низку купівельну спроможність населення і вузький внутрішній ринок): третій рівень за межами периферійної зони – країни доіндустріального розвитку.

Проблема бідності й глобальної економічної нерівності загострилася у зв’язку з тим, що в останні роки до кола бідних країн приєдналися пострадянські держави, які міцно закріпили своє місце на рівні периферійної зони. Це добре видно на співвідношенні економічних потенціалів США і Росії. Якщо в глобальному масштаб на частку США припадає приблизно 4,5% населення, 21% ВВП і приблизно половина світового ринку фінансових капіталів. То на частку Російської Федерації – 2% населення і тільки 1,6% ВВП та менш ніж 0,1% капіталізації ринку. Якщо частка Росії в загальному експорті високотехнологічної продукції на світовому ринку становить 0,3%, то Німеччини – 8,5%, Японії – 11%, США – 20%.[2]

Не може не викликати занепокоєння і те, що економічний розрив між пострадянськими країнами, в тому числі й Україною, і країнами ЄС за останні роки не лише не скоротився, але ще й збільшився. У зв’язку з цим перспективи України щодо швидкої інтеграції у функціональні структури світової спільноти поки що вельми люзорні. Виступаючи в Києві, Нобелівський лауреат Р. Мандел зазначив: “Дехто вважає, що Україні для вступу в ЄС знадобиться років 100, але я гадаю, що ви можете досягнути цього і за 20 років”.[7] Важко судити про реальність цього прогнозу. Принаймні відомо, що в офіційно схваленому графіку вступу 12 країн Європи до ЄС на найближчі 13 років Україна не значиться.

Отже, слід звільнятися від ілюзій. Головною вимогою до будь - якого політичного курсу його реальність. Що означає гасло “нинішнє покоління житиме при комунізмі”, ми вже знаємо. Потрібне бачення проміжних етапів реалізації стратег вропейської інтеграції. Це стосуються, зокрема, вимог щодо відповідно уніфікації чинного законодавства, до чого весь час закликають урядов сановники. Європейські закони ніколи не діятимуть ефективно за наявних у нас нині економічних відносин. Це ще одна омана: сліпе копіювання європейських зразків вкотре може привести до суперечностей між політикою реформ і їх нституційним забезпеченням. Економічна політика України на початку нового тисячоліття має концентруватися на виправленні припущених у попередні роки прорахунків.

Слід наголосити: ідеологія лібералізму є адекватною сучасній стадії розвитку західної цивілізації. Цілком можливо, що в міру стабілізації економічно ситуації й усунення економічних деформацій значущість чисто ліберальних принципів зростатиме і в нас. У зв’язку з цим коректніше говорити про нинішню стратегію як про стратегію “відкладеної лібералізації”. Спроби інтегруватися в західноєвропейську цивілізацію через американські ворота були приречені на невдачу. Тепер, очевидно, що європейська (рейнська) модель ринкової економіки нам набагато ближче. Вона значно соціальніша за англосаксонську. До того ж роль державного регулювання тут принципово інша.

Переорієнтація на Західну Європу є, на мою думку, найоптимальнішим варіантом з усіх можливих на сьогодні. Нам тепер ніхто не хоче давати серйозні кредити, і так буде доти, поки Україна не зробить остаточного вибору стосовно визначення своїх стратегічних партнерів.

І в цьому виборі треба виходити з того, що в Україні поразки зазнала не політика реформ загалом: у нас, як в багатьох пострадянських країнах, фактично збанкрутіла американська форма проведення реформ, схема реформ, що визначалася принципами Вашингтонського консенсусу.

Слід переглянути і ставлення до співробітництва МВФ. Відкинувши ілюзії, подивимося правді в очі: в діяльності цієї організації беруть і завжди братимуть гору політичні цілі, основною її метою є і лишатиметься намагання закріпити залежн країни на позиціях уже сформованої схеми глобальної сертифікації.

Однією з центральних проблем економічної політики наступного періоду є переосмислення місця і ролі держави. Потрібно позбутися вкрай примітивних уявлень на зразок багато держави – мало ринку”, і навпаки. Протиставлення за принципом “або або” ніколи не було й не може бути основою серйозної політики. Демонтуючи підвалини адміністративної економіки, ми порушили золоте правило – держава може пустити економіку “на самоплив” лише там і тоді, де і коли будуть сформовані та ефективно діятимуть повноцінні ринкові механізми. На це звертає увагу Світовий банк. “Низький рівень дієздатності держави в багатьох країнах СНД, - підкреслюються у спеціальному дослідженні Банку “Держава у світі, що змінюється”, - серйозна та зростаюча перешкода для досягнення прогресу в більшості сфер економічної та соціальної політики”. Нас же весь час “штовхають до відтворення принципів ринкової економіки першої половини ХІХ століття коли державі відводилася пасивна роль “нічного сторожа”.[13]

Крім того, світовий досвід незаперечно доводить зростання ролі держави в найскладніші, переломні етапи розвитку. Це стосується і періоду подолання наслідків “Великої депресії”, і перетворень повоєнного періоду, включаючи 60-т та 70- ті роки. Основи сучасної економічної системи країн Заходу сформован саме в цей період. Вони утвердилися на основі кейнсіанських постулатів державного стимулювання економічного попиту, активної взаємодії держави з приватним капіталом.

Ц принципи підтверджують необхідність принципових змін у нашій політиці. Для демонтажу командної економіки радикальний лібералізм ще якоюсь мірою був виправданим. Нині, коли на перше місце ставляться завдання економічного зростання, структурної та інноваційної політики, проблема зміцнення регулятивної функції держави стає ключовою. Це ж стосується і політики реформ. Будь – які намагання забезпечити їх реальне поглиблення за умови збереження неефективної держави приречені на провал. Цю незаперечну істину підтверджує наш власний досвід – досвід попередніх років.

Як відновити дієздатність нашої держави, зробити її силою, здатною радикально змінити економічну, а відтак – і соціальну ситуацію, забезпечити реальне просування реформ, швидке економічне зростання та збалансований розвиток? Чіткої відповіді на це запитання поки що немає: воно лишається неосмисленим достатньою мірою навіть теоретично.

Страницы: 1, 2