У централізованій системі розподілу в колишньому СРСР для отримання фінансових коштів на будь-як цілі (реконструкцію, модернізацію, розширення виробництва перспективно продукції тощо) необхідно було звертатися із заявами-проханнями спочатку в міністерства, потім у Мінфін СРСР, далі в Держплан і лише потім - у Держбанк. У середньому це забирало 1,5 року дорогоцінного часу і нерідко відбивало будь-яке бажання дбати про науково-технічний прогрес та й взагалі проявляти ініціативу. Зовсім іншу ситуацію створює фондова біржа, тому що, випустивши на ринок акції, підприємство може вигідно їх продати і лише за 1,5 місяця одержати потрібн йому кошти. Природно, що потім воно з прибутку розрахується з акціонерами дивідендами. Сплата дивідендів дисциплінує весь процес позики й оптимізу використання.

Нормальний процес функціонування фондових бірж допоможе швидко залучити в господарський оборот численні неліквіди та наднормативні запаси матеріально-сировинних ресурсів, стратегічні запаси продукції та різноманітного майна Міністерства оборони, гігантські обсяги невстановленого обладнання, готової продукції, що були вироблен понад план і не знайшли свого споживача. Мобілізуючи вільні кошти, фондова біржа здатна до 2000 р. ліквідувати численні довгобуди й прискорити сам процес капітального будівництва. Не менш важливо й те, що лише біржа зможе сприяти виходу вітчизняних товарів на міжнародний ринок, а іноземних - на наш. Вона встановлює ділові відносини між партнерами, захищає покупців через систему котировки цін та здійснює багато іншого корисного, що в цілому нормалізує й стабілізує ринок. Важливою функцією фондової біржі є акумуляція ділово нформації й надання її тим підприємствам, що стали на шлях акціонування виробництва або здійснюють інші форми роздержавлення. При цьому слід ширше використовувати світовий досвід, забезпечувати високий рівень професіоналізму та етики біржових працівників шляхом жорсткого відбору тих, хто допускається до діяльності на фондовій біржі. Доцільно також використати порядок і методику перевірки фірм, що застосовуються на Заході. Там незалежні експерти та аудитори фірми детально перевіряють стан справ кожного претендента на торгівлю цінними паперами, обґрунтованість проекту, під який будуть продаватися цінні папери, та нші ділові якості фірми-емітента, тобто фірми, яка випускає в обіг цінн папери. Наслідки цих перевірок та експертиз відображаються у проспекті, який додатково перевіряється в комітетах біржі, реєструється урядом країни і лише потім, коли біржа одержить ще й значний грошовий внесок з фірми-емітента, вона допускається до торгів. При цьому проспект надається будь-кому, хто захоче пересвідчитися в надійності й стабільності справ фірми. Така система відбору й гласност захищає інвесторів від втрат і ризику і не потребує будь-якого державного втручання. Для широкої розбудови фондових бірж в Україні є всі необхідн передумови. Передусім це - значний надлишок вільних грошей у одних громадян та підприємств і водночас гостра нестача їх в інших, нагальна потреба ефективного переливу капіталу для здійснення структурних зрушень у суспільному відтворенні, необхідність швидкого по долання науково-технічного відставання, пошуки власно спеціалізації на світовому ринку тощо. Біржа є універсальним надбанням розвитку товарного виробництва, і її діяльність не може замінити жоден адміністративний орган. Тому потрібно прискорити процес роздержавлення й приватизації, щоб поряд з іншими секторами з'явився потужний сектор кооперативного й акціонерного виробництва, виникли ринкові інститути, які сприятимуть вільному переливу капіталів та формуванню нового способу фінансування капіталовкладень за допомогою випуску в обіг цінних паперів. Для цього вже формуються законодавча нормативна основи, готуються в країні та за кордоном кадри, розгортається комп'ютерна матеріально-технічна база й системи зв'язку тощо. Валютна біржа - ринок, на якому здійснюються операції купівлі-продажу іноземних валют, зливків та виробів з благородних металів. Головним завданням валютних бірж України є: організація і проведення операцій купівлі й продажу іноземної валюти, сприяння формуванню регулюванню ринкового курсу гривні. Валютна біржа Питання розбудови ринку та входження економіки України у світове господарство, становлення конвертованості національної грошової одиниці сьогодні не можуть вирішуватися без валютної біржі. Лише валютна біржа здатна забезпечити вільне плавання курсів валют; без неї не можна по долати монополію Національного банку та Зовнішекономбанку. Функції валютної біржі могли б виконувати й незалежн комерційні банки, якби вони одержали право вільного ведення операцій з усіма валютами. Валютна біржа - не лише місце торгівлі валютами, а й важливий організуючий чинник банківської політики. Вона організовує валютні торги й проводить розрахунки в іноземній валюті та грошових одиницях України відповідно до домовленостей, визначає поточний ринковий курс іноземних валют по відношенню до національної грошової одиниці, організовує операції Національного банку з метою регулювання (підтримки) поточного валютного курсу національної грошово одиниці. Право на участь у торгах валютної біржі (і право стати її членами) мають лише зареєстровані банки та фінансові підприємства, що одержали офіційний дозвіл (ліцензію) Національного банку. Для цього вони направляють пакет документів на ім'я Голови біржової ради: заяву, копію статуту, копію свідоцтва про реєстрацію, річний баланс та баланс фінансово-господарського стану за останній квартал, реєстраційну картку, список кореспондентських рахунків, показники обсягу банківського обслуговування клієнтів, список дилерів, уповноважених проводити операції, і вносять вступний членський внесок, який не повертається. Члени валютної біржі мають право брати участь у біржових операціях за свій рахунок і від власного імені, а також за дорученням клієнтів. Для купівлі (продажу) іноземної валюти клієнт подає на біржу заяву, вказує мету використання валюти (наприклад, на купівлю товарів і послуг, реалізацію права на інтелектуальну діяльність, для переведення за кордон дивідендів тощо). Придбана валюта відноситься на спеціальний рахунок клієнта в уповноваженому банку з правом її використання протягом 60 днів на цілі, вказані в заяві. Якщо ж вона за цей строк не буде реалізована, то уповноважений банк зобов'язаний продати її на наступних біржових торгах. При цьому, коли поточний курс долара виявиться вищим, ніж був на день придбання валюти, курсова різниця перераховується на користь Національного банку України, якщо ж нижчий, то збитки відносяться на рахунок клієнта. Відсотки на спеціальному рахунку не нараховуються. Для встановлення ринкового курсу за початкову ставку приймається курс, зафіксований на попередніх торгах. Залежно від співвідношення попиту й пропонування маклер надалі підвищує його або ж понижує. Коли зниження (підвищення) курсу перевищу 10% від початкового, то маклер має право оголосити перерву в біржових торгах для проведення нарад з Національним банком України, а за необхідності - і з членами біржі для прийняття стабілізаційних заходів. Якщо з'ясується, що подібні коливання мають спекулятивний характер, то біржові торги можуть припинятися. Мінімальна величина купівлі (продажу) валюти становить 10 тис. дол.. У травні 1994 р. на Придніпровській товарній біржі вперше в Україні відбулися пробні торги валютними ф’ючерсами, а починаючи з червня їх проводять регулярно, тричі на тиждень - понеділок, середу, п'ятницю. Створено тут також розрахункову палату, яка виступає гарантом виконання зобов'язань за контрактами. Вона обслуговує учасників торгів як біржовий міні кліринговий банк. Членами розрахункової палати можуть бути лише члени Придніпровської товарної біржі. Розрахункова палата складається з 20 членів, серед яких банки: "Новий", "Дніпро-сервіс" та фірми: "Інфотех", "Вісімдесят", "Дал-інвест", "Ельф" та ін. Члени розрахункової палати можуть виступати на торгах і як продавці, і як покупці. За х посередництвом у торгах можуть брати участь державні підприємства, комерційні структури, приватні особи, які заплатили певний процент комісійних. На початку торгів контракти укладалися лише з рублями. Проте торгівля фінансовими ф’ючерсами - справа перспективна, тому біржа швидко розширює діапазон торгів з іноземними валютами. Покупців і продавців приваблює можливість не тільки застрахуватися від збитків і стабілізувати свої доходи, тобто зафіксувати наперед курс майбутньої купівлі-продажу, а й перспектива отримати доход, доповнений за рахунок гри на курсах валют. Торгівлю валютними опціонами розпочала й Українська фондова біржа. Щоб отримати права на продаж відповідних іноземних валют, усі бажаючі мають внести заставу в українській грошовій одиниці.

Оформлення укладених угод і безпосередні розрахунки здійснюються за допомогою біржових посвідчень і операційних листів як невід'ємних частин біржових посвідчень у двох примірниках. У них вказано банківські заклади, в яких відкрито кореспондентські рахунки учасників торгів, строки й способи проведення розрахунків, відповідальність за порушення умов і строків розрахунків. Тих учасників, які не мають на своїх рахунках достатньої кількості для продажу (купівлі) іноземної валюти, до торгів не допускають. На основі заповнених біржових посвідчень і операційних листів на другий день після дня торгів здійснюються розрахунки у тих банківських закладах, у яких відкрит кореспондентські рахунки контрагентів. Біржа праці

Біржа праці - установа ринкової економіки, яка здійснює посередницьку місію між найманими працівниками та роботодавцями в процесі купівлі-продажу товару робоча сила. У всіх країнах світу вони є державними організаціями. Біржі праці виконують так функції: працевлаштування безробітних, сприяння всім бажаючим змінити характер місце роботи, вивчення кон'юнктури ринку робочої сили та надання інформац про неї, професійна орієнтація молоді, облік безробітних та виплата їм допомоги. В Україні біржу праці було закрито в 1930 р. як непотрібну і таку, що має існувати лише за капіталізму, проте її функції не зміг ефективно виконувати жоден адміністративний орган. Нині, виходячи з необхідності розбудови ринку та здійснення структурних зрушень у виробництві, долаються ідеологічні догми щодо товару робоча сила та біржі праці. Згідно із Законом України про зайнятість населення вже реалізується програма формування ринку праці: створено близько 700 регіональних центрів зайнятості, розпочата реєстрація безробітних, здійснюється працевлаштування переважної більшості тих, хто звертається до центрів зайнятості.

Ще не використано громадські роботи, які фактично є дійовим і універсальним засобом активно політики на ринку праці. Хоч і схвалено національну програму громадських робіт як частини Державної програми зайнятості населення, проте вона не реалізується. Водночас громадські роботи дають змогу найраціональніше використати кошти, що виділяються на соціальні потреби безробітних. У процесі їх проведення безробітні просто відпрацьовують свої суми коштів, а їхня праця приносить суспільству значну користь. Особливо значний ефект вони дають у тих галузях регіонах, у яких на даний час невигідні відособлені вкладення підприємців. Інвестором таких коштів на національному рівні виступає держава. Вона цілеспрямовано перерозподіляє кошти державного бюджету, використовує відповідні цільові фонди, випускає державні позики. Всі вони концентруються у відповідних програмах для заміщення робочих місць у сфері природоохоронних і соціальних робіт, ремонт шляхів, землевпорядкуванні, будівництві на селі тощо.

Має сенс діяльність закладів регіональної соціальної служби молоді. Молодіжна біржа праці, створена цією службою, призначена для вивчення попиту на робочу силу, забезпечення населення, що не працює, робочими місцями. Особлива допомога надаватиметься студентській молоді для пошуку роботи за сумісництвом та нвалідам. Молодіжна біржа відкриває курси, створює додаткові робочі місця, планує за пайовою участю з підприємствами міста Харкова інші заходи. На договірній основі з навчальними закладами формується система професійно перепідготовки безробітних, в якій щороку перенавчатимуться 350-400 тис. чоловік. Проте ще не всі питання функціонування ринку праці вирішені. Зокрема, незадовільно формується матеріально-технічна база центрів зайнятості. Вони не забезпечені достатньою мірою комп'ютерною технікою, не створена елементарна нформаційна мережа, без якої не може бути ринку. Повільно формується і фонд зайнятості, з якого потрібно черпати кошти компенсації незайнятим. Актуальною проблема демонополізації ринку праці. Потужні державні й галузеві незалежні профспілки постійно зловживають своєю силою, шантажують бізнес і уряд, вдаються до диктату, що призводить до економічних збитків. В умовах гіперінфляції, коли потрібна висока соціальна відповідальність і тих, хто піднімає ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати, втрати від несанкціонована страйків та всіляких зупинок виробництва зростають багаторазово.

4) Суть та характеристика облігацій

Облігація (лат. obligatio - забов`язання; англ. bond — довгострокова, note — короткострокова) — емісійний цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджу зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Облігація одним з головних джерел фінансування дефіциту державного бюджету, для більшості розвинених країн. Облігація для корпорацій є важливим джерелом коштів, що запозичуються. (відповідно до вільної енциклопедії)

Відповідно до закону України «Про цінні папери та фондову біржу».

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Частину другу статті 10 виключено на підставі Закону N 719-XIV ( 719-14 ) від 03.06.99 )

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 719-XIV ( 719-14 ) від 03.06.99 )

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску і розповсюдження облігацій підприємств визначаються цим Законом, іншими актами законодавства України і статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. (Частина сьома статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 719-XIV (719-14 ) від 03.06.99 )

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Стаття 11. Рішення про випуск облігацій

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами. (Частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 719-XIV ( 719-14 ) від 03.06.99 )

У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом.

Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.

Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску облігацій.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій.

Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не допускається.

Стаття 12. Придбання облігацій

Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів.

Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

Облігації усіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях.

(Стаття 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 719-XIV ( 719-14 від 03.06.99 )

Стаття 13. Виплата доходу по облігаціях

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики.

Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом. ( Частина п'ята статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

Порядок викупу облігацій усіх видів, крім цільових, визначається при їх випуску.

Стаття 14. Використання коштів, одержаних від реалізації облігацій

Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, направляються відповідно до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад. ( Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N 719-XIV ( 719-14 ) від 03.06.99 )

Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску.

Глава 3-1 Облігації зовнішніх державних позик України

Стаття 14-1. Основні характеристики облігацій зовнішніх державних позик України

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті.

Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску.

Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. На Міністерство фінансів України не поширюються вимоги, встановлені статтями 24 і 25 цього Закону.

Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Стаття 14-2. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Міністерство фінансів України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і такими організаціями регулюються відповідними угодами згідно із законодавством України.

Стаття 14-3. Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України та виплата доходу

Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій зовнішніх державних позик України, виплата доходу та інші необхідні витрати здійснюються відповідно до умов випуску облігацій за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на ці цілі.

Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснюються виключно за кошти або за інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

5) Класифікація облігацій

Класифікація видів облігацій

Види облігацій за ступенем забезпеченості

· Забезпечен облігації

Облігація що забезпечена залогою будь-якого рухомого чи нерухомого майна підприємства. При цьому використовуються різні види забезпечення, а саме:

· закладн під нерухомість

Фінансування з використанням облігацій, забезпечених закладними під нерухомість, мало широкий вжиток на початку ХХ сторіччя. В той час відбувалося інтенсивне нарощування основних виробничих фондів, та компанії використовували їх в якост забезпечення. Це було характерно для залізниць, в тому числі для Росії та України. Проте в подальшому виявилося, що залог нерухомості не страхує інвестора від втрати своїх капіталів в разі банкрутства емітенту. Реалізація тако нерухомості виявилася доволі складним завданням. В подальшому більшість корпорацій відмовилася від такого виду забезпечення. В США використовуються в енергетичній та транспортній промисловості.

· забезпечення устаткуванням

Папери емітуються з метою купівлі устаткування чи машин. Часто використовуються транспортними компаніями (авіаційними та залізничними). При цьому титул власності за майном, що купується, передається довіреній особі, емітент ста власником лише після погашення емісії. У разі припинення поточних платежів по облігаціях, довірена особа продає майно, та ліквідує заборгованість, не вдаючись до банкрутства емітенту. При цьому розмір займу, що погашається перевищу розмір амортизації по забезпеченню, таким чином довше облігації в обігу, тим менший за ними ризик.

· забезпечення цінними паперами

В цьому випадку забезпеченням стають цінні папери, що є в наявності у емітента. При цьому вартість цінних паперів має перевищувати об`єм заборгованост приблизно на 30%. Такі облігації емітуються доволі рідко. Зазвичай об’єктами застави виступають паперами дочірніх підприємств.

· забезпечення пулом іпотечних кредитів

Даний вид облігацій випускається під забезпечення вже виданих іпотечних кредитів. Проходить це наступним чином: фінансова організація видає кредити під нерухомість, після чого емітує облігації, забезпеченням яких виступають платежі за цими кредитами. Фактично це варіант сек`юрітизації заборгованості.

· забезпечення ншими активами

Цей тип облігацій також є прикладом сек`юрітизації заборгованості. Забезпеченням за такими облігаціями стають очікувані фінансові потоки, частіше за все це платеж за виданими кредитами. Типовий приклад: банк або інша фінансова компанія вида кредит. Після чого такі кредити з`єднують у пул, та вкладають в спеціально створений трастовий фонд. Цей фонд емітує облігації, забезпеченням яких виступають майбутні платежі в фонд за виданими кредитами.

Цей тип облігацій часто використовується в країнах Латинської Америки.

· Незабезпечен облігації

Незабезпечені облігації - облігації із загальним правом вимоги, які, проте, не мають спеціального забезпечення. В разі відмови виконувати виплати за облігаціями жодне конкретне майно не може бути заарештовано, тобто кредитори не мають жодного додаткового захисту. Випуск незабезпечених облігацій можуть дозволити собі найбільші корпорації (в США IBM, AT&T, General Motors), фінансова спроможність яких не виклика сумнівів. Окрім того, в деяких галузях (наприклад банківський) практично не снує активів, що могли б забезпечити погашення облігацій, відповідно підприємства даних галузей також практикують випуск незабезпечених облігацій.

· Гарантован облігації

Гарантован облігації боргові цінні папери, виконання зобов'язань за якими, крім емітента, гарантується одним або декількома особами, у разі неможливості їх виконання з боку емітента.

Наявність гарантій, природно, підвищує надійність облігацій. Даний варіант випуску облігацій часто застосовується при випуску облігацій дочірніми компаніями, гарантом по яких виступає материнська компанія. Крім того, як гарант можуть виступати банки, держава, місцеві органи влади.

В окремих випадках випуск облігацій може бути гарантований декількома гарантами. Варіантом гарантованих облігацій можна вважати так звані застрахован облігації, виконання зобов'язань по яких гарантується страховою компанією. Зустрічаються також і так звані сумісні облігації, виконання зобов'язань за якими забезпечується відразу декількома емітентами.

Види облігацій за розміром купону

· Дисконтн облігації

Дисконтна облігація (облігація з нульовим купоном) - облігація що розміщуються за ціною нижче номіналу, але погашається саме номінал паперу. Інших виплат (купонів) подібна облігація не передбачає. У безкупонній формі випускаються зазвичай кратко- і середньострокові облігації, проте на початку 80-х років в США з'явилися і довгострокові облігації, що не передбачають купонних виплат.

Різниця між номіналом облігації та ціною розміщення називається дисконтом.

· Облігац з глибоким дисконтом

Облігації з глибоким дисконтом - облігація, що передбачає купонні виплати, проте ставка купона встановлюється значно нижче за ринкові процентні ставки. Тому ці облігац також продаються за ціною, значно нижче за номінал. Фактично це проміжна форма між дисконтними і купонними облігаціями.

· Купонн облігації

Купонна облігація - тип облігації, за якою власнику облігації виплачується не тільки номінальна вартість у момент погашення, але і періодичний відсоток. Купонні облігації є найбільш поширеним видом облігацій, при цьому найбільш часто вживаний термін купонного періоду складає 6 місяців. (В Україні - 3 місяці).

У свою чергу, купонні облігації поділяються на наступні види:

· Облігац з постійним купоном

· Облігац зі змінним купоном

· Облігац що індексуються

Види облігацій за строком обігу

· Комерційн папери

· Короткострокові

· Середньострокові

· Довгострокові

· Облігації, що відкликаються (Облігації з call-опціоном)

· Облігац з правом дострокового погашення (Облігації з put- опціоном)

· Облігац що пролонгують ся

· Безстроков облігації

Спеціальн види облігацій

· Облігац що надають право голосу

· Дівалютн облігації (двовалютні)

· Серійн облігації

 Серійні облігації облігації, термін погашення яких настає періодично, або які гасяться по серіях випуску.

· Облігац з варантом

Облігації з варрантом - комбінація двох паперів - звичайної облігації і варранта на покупку акцій. Облігації з варрантом мають багато загального конвертованими облігаціями, але основна різниця полягає в тому, що реалізація варранта не означає припинення дії облігації. При цьому облігації з варрантом можуть припускати як можливість відділення варранта від облігації, так і неможливість цього.

· Капітальн цінні папери із фіксованим доходом

· Товарн облігації

· Структурован облігації

6) Методика оцінки приведеної вартості фінансового інструменту

Для прийняття рішень про довгострокові інвестиції виникає потреба в прогнозуванн х ефективності. Для цього потрібний аналіз витрат за тривалий період.

Основними методами оцінки є:

а) розрахунок строку окупності інвестицій (t);

б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (IR);

в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV);

г) визначення внутрішньої норми дохідності (IRR);

д) розрахунок середньозваженого стоку життєвого циклу інвестиційного проекту, тобто дюрації (Д).

В основу цих методів покладено порівняння обсягу планових інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Перші два можуть базуватись як на облікованій величин грошових надходжень, так і на дисконтованих доходах з урахуванням часово складової грошових потоків.

Перший метод оцінки ефективності інвестиційних проектів є найбільш простим і найбільш поширеним, і полягає у визначенні строку, необхідного для того, щоб інвестиц окупили себе.

Строк окупності інвестицій визначатиметься залежно від рівномірності розподілу доходів від проекту за роками. Якщо доходи від проекту розподіляються рівномірно за роками, то строк окупності інвестицій визначається діленням суми нвестиційних витрат на величину річного доходу.

Тому, оцінюючи ефективність інвестицій, потрібно брати до уваги не тільки строки їх окупності, а й дохід на вкладний капітал, для чого розраховується індекс рентабельності (IR) і рівень рентабельності інвестицій (R):

Очікувана сума інвестицій

Однак недоліком показника, розрахованого на основі очікуваної величини доходів є те, що він не враховує розподілу припливу і відпливу грошових коштів по роках часову вартість грошей, що дуже важливо.

Сутність методу дисконтування полягає у визначенні суми грошей, яку матиме інвестор у кінці операції. У разі застосування такого методу дослідження грошового потоку ведеться від теперішнього до майбутнього. При цьому заданими величинами вихідна сума інвестицій, строк і процента ставка дохідності, а шуканою величиною – сума коштів, яка буде отримана після закінчення операції.

Тому для визначення вартості, яку матимуть інвестиції через кілька років, згідно з методом складних процентів застосовують таку формулу:

FV = PV (1 + r)n,

де: FV майбутня вартість інвестицій через n років;

PV – початкова сума інвестицій;

r – ставка процентів у вигляд десяткового дробу;

n – число років у розрахунковому періоді.

Якщо виникає необхідність порівняти умови фінансових операцій, що передбачають різн періоди нарахування процентів, то в цьому разі відповідні процентні ставки приводяться до їх річного еквівалента за такою формулою:

EFR = (1 + ---) m - 1,

де: EFR ефективна ставка процента (ставка порівняння);

m – число періодів нарахування;

r – ставка процента.

Метод дисконтування грошових надходжень (ДГН) – дослідження грошового потоку – від майбутнього до поточного моменту. Він дає змогу привести майбутні грошов надходження до нинішніх умов. Для цього використовується така формула:

FV 1

PV = --------- = FV --------- = FV . Kd,

(1 + r)n (1 + r)n

де: Kd коефіцієнт дисконтування.

Якщо нарахування процентів здійснюється m раз у році, то для розрахунку поточно вартості майбутніх доходів PV використовується така формула:

FV 1

PV = --------------- = FV --------------- .

(1 + r/ m)mn (1 + r/ m)mn

інакше кажучи, дисконтування грошових надходжень використовується для визначення суми нвестицій, які необхідно вкласти нині, щоб довести їх вартість до необхідно величини за заданої ставки процента.

Дисконтування грошових надходжень покладено в основу методів визначення чистої приведено (поточної) вартості проектів і рівня їх рентабельності.

У процесі фінансового аналізу використовують насамперед два основні показники оцінки ефективності інвестиційних проектів, що ґрунтуються на метод дисконтування грошових потоків у часі – ”чиста приведена вартість” (net present value, NPV) та ”внутрішня норма доходності” (internal rate of return, IRR). Вони мають певні особливості застосування для оцінювання ефективност нвестиційних проектів, що полягають в такому.

Показник чистої приведеної вартості дає змогу порівняти теперішню вартість майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту (у фазі його експлуатації) з нвестиційними витратами, які необхідно здійснити в поточному періоді. Чиста приведена вартість являє собою різницю між теперішньою вартістю (сумою) чистого грошового потоку та сумою інвестиційних витрат за проектом. При цьому сума чистого грошового потоку має дисконтуватися до того інтервалу часу, в якому передбачається початок реалізації інвестиційного проекту, а відповідно здійснення інвестиційних витрат за ним (таке дисконтування має провадитись за постійною ставкою процента, обраною для проведення розрахунків, окремо за кожним інтервалом часу, що передбачається).

Розрахунки за методом чистої приведеної (поточної) вартості (NPV) здійснюються у такій послідовності.

1. Визначається поточна вартість витрат (Io), тобто обсяг інвестицій, який потрібно зарезервувати для проекту.

2. Розраховується поточна вартість майбутніх грошових потоків від проекту, для чого доходи за кожний рік CF (кеш-флоу) приводяться до поточної дати:

СF

PV = ∑ --------- ,

n-1 (1 + r)n

де r ставка процента.

3. Поточна вартість витрат (Io) порівнюється з поточною вартістю доходів (PV). Різниця між ними складає чисту приведену (поточну) вартість доходів (NPV):

СF

NPV = PV – Io = ∑ --------- - Io.

n-1 (1 + r)n

Найбільш складним у розрахунках чистої приведеної вартості є визначення ставки дисконту (процента), що індивідуально обирається для кожного інвестиційного проекту, який розглядається, бо ця ставка суттєво впливає на кількісний показник відносної вартості чистого грошового потоку в кожному інтервалі часу. Відповідно до рекомендацій UNIDO ”норма дисконту прирівнюється до фактично ставки процента за довгостроковими позиками на ринку капіталу або до ставки процента (вартості капіталу), який сплачується отримувачем позики”.

У випадку, коли гроші в проект інвестуються не разове, а частинами протягом декількох років, для розрахунку NPV застосовують наступну формулу:

СFn Ij

NPV = PV – Id = ∑ --------- - ∑ ---------

n-1 (1 + r)n j=1 (1 + r)n

де: Id дисконтована сума інвестиційних витрат;

n – число періодів отримання доходів;

j – число періодів нвестування коштів в проект.

Прогнозування економічної ефективності окремих фінансових інструментів здійснюють за допомогою як абсолютних, так і відносних показників. У першому випадку визначається поточна ринкова ціна фінансового інструмента, у другому – розраховують відносну його доходність.

Поточна вартість будь-якого цінного паперу може бути розрахована за формулою:

СFn

PVф.н = ∑ (---------),

n-1 1 + dn

де РVф.н – реальна поточна вартість фінансового інструмента;

СFn очікуваний грошовий потік, що повернеться в n-му періоді;

d – очікувана або необхідна норма дохідності по фінансовому інструменту;

n – число періодів отримання доходів.

Підставляючи в дану формулу значення очікуваних грошових надходжень, дохідності і тривалост періоду прогнозування, можна розрахувати поточну вартість будь-якого фінансового інструмента.

Необхідна норма прибутку, що закладається інвестором в алгоритм розрахунку як дисконт, відображає, зазвичай, дохідність альтернативних даному інвестору варіантів вкладення капіталу. Це може бути розмір процентної ставки за банківськими депозитами, рівень процента за державними облігаціями і т.п.

Особливост формування грошового потоку, що повертається за окремими видами цінних паперів, обумовлюють різноманітність моделей визначення їх поточної вартості.

7) Характеристика та особливості хеджування ризику відсоткових ставок за допомогою угоди САР

Угоди САР

СAP — це двостороння угода, яка надає право покупцеві опціону на одержання компенсації в разі перевищення ринкової ставки над попередньо зафіксованим рівнем відсотково ставки в розрахунку на умовну суму протягом певного періоду в майбутньому. CAP може розглядатися як серія опціонів PUT європейського типу.

Відсотковий CAP використовується для захисту позичальника, який бере кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом. Як компенсацію за попередньо виплачену опціонну премію позичальники дістають гарантію, що в раз підвищення ринкової ставки понад зазначений в опціоні рівень, який називається CAP-ставкою, вони отримають різницю між цими ставками в розрахунку на умовну суму, і таким чином їх ефективна ставка не перевищить зафіксованої в опціон ставки.

Встановлення CAP-ставки як верхньої межі, або стелі підвищення ефективної ставки запозичення не заважає скористатися перевагами від зниження ставки. Якщо ринкові ставки нижчі за CAP-ставку, то проценти за кредитом виплачуються за діючими ринковими ставками. Отже, відсотковий CAP страхує власника від підвищення ринкових ставок, дозволяючи скористатися перевагами від зниження рівня ставок.

Опціонна премія CAP залежить від співвідношення ринкової ставки та CAP-ставки. Чим ближча CAP-ставка до поточних ринкових ставок, тим вища вартість захисту від зміни ставок. Іншими словами, чим ближче одна до одної перебувають ринкова і CAP-ставка, тим вища ймовірність того, що з часом ринкові ставки перевищать рівень CAP. А це означає, що продавець опціону втратить кошти на різниці ставок. Бажаючи захиститись від майбутніх втрат, продавець опціону призначає вищу премію. Навпаки, опціон може коштувати набагато дешевше, якщо CAP-ставку встановлено на рівні, ймовірність досягнення якого досить незначна.

Угода CAP може супроводжувати реальну кредитну операцію у випадку, коли покупець опціону одночасно є позичальником, але така умова не розглядається як обов’язкова, оскільки сума опціону — здебільшого умовна величина, на базі якої проводяться розрахунки для виплати різниці у відсоткових ставках.

У будь-якому раз операція надання кредиту та угода CAP розглядаються як дві окремі операції. Це означає, що за виданим під плаваючу ставку кредитом нараховуються відсотки у звичайному порядку згідно з ринковими ставками, навіть якщо вони перевищують рівень CAP. Друга операція — захист CAP — компенсує будь-які додаткові витрати з виплати процентів за наданим кредитом, котрі перевищують CAP-ставку. Такий підхід дозволяє купувати CAP не лише у свого кредитора, а й у третьої сторони, що розширює можливості хеджування за допомогою опціонів.

Механізм угоди CAP передбачає, що весь строк дії опціону поділяється на періоди через визначення довідкових дат, коли зафіксована ринкова ставка порівнюється з ставкою САР. Якщо на довідкову дату ринкове значення обумовленої в контракт базової ставки (як правило, це тримісячна LІBOR) перевищує ставку CAP, то продавець виплачує покупцю CAP різницю між вищою поточною ставкою та CAP-ставкою. Сума виплат (ССАР) обчислюється за формулою:

, (8.7)

де r — поточна ринкова ставка; q — CAP-ставка; t — тривалість періоду в днях між довідковою датою на момент розрахунків та наступною довідковою датою; BS — база розрахунку (дні); NC — умовна сума опціону.

Важливо, щоб довідкові дати збігалися з датами перегляду плаваючої ставки за кредитом однаковими були базові ставки, на основі яких розраховується виплата процентів за кредитом і розрахункова сума за CAP.

Як правило, розрахункова сума виплачується клієнтові в кінці періоду, на який вона була розрахована, оскільки саме в цей час виплачуються проценти за кредитом за попередній період. Іноді за домовленістю сторін розрахункова сума може виплачуватися на початку періоду, але в такому разі її необхідно дисконтувати. Якщо на довідкову дату ринкова ставка виявилася нижчою за рівень CAP-ставки, то розрахунки і виплати не проводяться.

Отже, укладаючи угоду CAP, продавець бере на себе відсотковий ризик покупця і як компенсацію одержує опціонну премію. Дилери з торгівлі опціонами можуть знизити рівень узятого на себе ризику, укладаючи подібні угоди у великих кількостях та використовуючи власні широкі фінансові можливості для хеджування ризику за допомогою інших похідних інструментів, наприклад, свопу відсоткових ставок.

Розглянемо приклад розрахунку платежів за угодою САР.

Приклад 8.4

Клієнт придбав у банку опціон CAP на умовну суму 100 млн. дол.. терміном на один рік, який базується на тримісячній ставці LІBOR. В угоді зафіксовано CAP-ставку на рівн 10,0 %. Кожні три місяці рівень ставок переглядається й проводяться відповідні розрахунки. Найближча довідкова дата — 31 травня, наступна така дата 31 серпня. Ці дати збігаються з датами перегляду ставок за кредитом, який був наданий клієнтові іншою стороною.

Розрахувати суму платежу, що її банк виплатить клієнтові, якщо на 31 травня тримісячну ставку LІBOR було зафіксовано на рівні 10,37 %.

Розв’язання

Розрахункова сума обчислюється за формулою (8.7), дол..:

Суму 94 555,6 дол.. банк за угодою CAP виплатить клієнтові 31 серпня. Якщо клієнт має реальний кредит на суму 100 млн. дол.. під плаваючу ставку, яка базується на тримісячній LІBOR, то його зобов’язання з виплати відсотків у період з 31.05 до 31.08 обчислюватимуться з огляду на рівень 10,37 %. Але угода CAP дозволила позичальникові компенсувати додаткові витрати з виплати процентів, які перевищують рівень CAP — 10,0 %. Сума 94 555,6 дол.., отримана від банку клієнтом, дорівнює сумі перевищення виплати процентів за кредитом над рівнем 10,0 %.

Список використаної літератури

1) Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків : Навчальний посібник / Л.О. Примостка. – К.: КНЕУ, 1998, - 108 с.

2) Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. посібн. / Л.О. Примостка. – К.: КНЕУ, 1999, - 280 с.

3) Примостка Л.О. Фінансові деривативи: аналітичні та облікові аспекти: монографія. / Л.О. Примостка. – К.: КНЕУ, 2001, - 263 с.

4) Ценообразование на финансовом рынке / Под ред засл деят науки РФ, д-ра әкон наук, проф В.Е. Есипова: Учебное пособие. – СПб.: Изд-во СпбГУӘФ, 1998. – 240 с.

Страницы: 1, 2, 3