У тому самому році почали продаж своїх цінних паперів через механізм АDR російські емітенти. У проектах випуску було задіяно 15 російських компаній, серед яких 12 приватизованих підприємств, в тому числі АТ «Мосенерго», НК «Лукойл», РАТ «ЄЕС Росії», АТ «Ростелеком» і 3 комерційні банки — «Інкомбанк», «АвтоВАЗбанк», банк «Менатеп». Найвдалішим прикладом виходу на західний ринок капіталу розміщення ADR на Нью-Йоркській фондовій біржі New York Stock Exchange (NYSE) Московським ВАТ «ВимпелКом» у листопаді 1996 р. Загальний обсяг реалізац ADR при початковому розміщенні становив 127,4 млн. дол.., у тому числі чисті надходження «ВимпелКому» — 63,3 млн. дол..

Наприкінці червня 2000 р. на NYSE пройшли торги цінними паперами російської компанії стільникового оператора стандарту GSM «Мобільні Телесистеми» (МТС). МТС стала першою після кризи 1998 р. російською компанією, що вийшла на цю біржу. Довіра біржі до російських компаній невелика, однак під час торгів вдалося продати 15,4 % акцій компанії. Виручка після сплати податків становила майже 305 млн.. дол..

За рахунок отриманих коштів російські підприємства змогли погасити заборгованість перед бюджетом, залучити великі інвестиції, поліпшити позиції на внутрішньому ринку цінних паперів, хоча Росія вже зіткнулася з проблемою міграції своїх акцій за кордон. Сьогодні обсяги торгів російськими депозитарними розписками у 2,5 рази перевищують обсяги торгів на російському ринку цінних паперів.

Загалом кількість програм з випуску депозитарних розписок та загальний обсяг їх у світі зростає. На початок 1999 р. у світі було реалізовано близько півтори тисячі програм з випуску DR, а обсяг торгів лише на американському фондовому ринку перевищив 500 млн. дол.. Крім приватних компаній, програми з випуску DR були реалізовані Великою Британією для приватизації своїх державних підприємств.

На сучасному етапі в Україні теж спостерігається зростання інтересу до зарубіжних фінансових ринків, водночас існує інтерес з боку іноземних інвесторів до українських підприємств. Наскільки узгодженими будуть інтереси обох сторін, залежить від політики держави в цьому напрямі.

На підтвердження зазначеного, 21 липня 1999 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про забезпечення продажу пакетів відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках», що затверджує порядок продажу пакетів акцій. Згідно з Постановою, рішення щодо продажу акцій приймає Фонд державного майна України (ФДМУ) за згодою Кабінету Міністрів України, причому пакет акцій не ма перевищувати 10 % статутного фонду відкритого акціонерного товариства.

За чинним законодавством депозитарна розписка є документом, який випускає іноземна депозитарна установа згідно із законодавством відповідної держави на акц товариства. Постанова затверджує алгоритм продажу пакетів акцій ВАТ за участю зберігача, агента з розміщення, уповноваженої особи (радника) та іноземно депозитарної установи. Кожен учасник розміщення розписок виконує певні функції.

Зберігач. До початку здійснення продажу акцій товариств у вигляді DR на міжнародних фондових ринках зазначені акції перебувають на обліку у зберігача, який може бути комерційним банком або торговцем цінними паперами, які мають ліцензію зберігача. Його визначають на конкурсних засадах у порядку, встановленому ФДМУ за умови, що зберігач працює на фінансовому ринку не менше двох років.

Радник. Він юридичною особою й обирається за конкурсом. Функціональним призначенням радника побудова схеми реалізації конкретного проекту розміщення DR на замовлення ФДМУ. Він також має проводити Road show («дорожні шоу»), метою яких презентація емітента потенційним інвесторам. Міжнародні інвестори, як правило, спочатку «відкривають» для себе певний регіон чи країну загалом, а потім приймають рішення про інвестування коштів. Саме радник визначає, на якому ринку, через який вид DR краще продавати акції, визначає орієнтовне співвідношення цін між DR та акцією, витрати на реалізацію проекту. За українським законодавством, витрати на підготовку розміщення акцій у вигляд розписок покриваються з позабюджетного Державного фонду приватизації. Радник визначає іноземного депозитарію, українського зберігача й агента з розміщення.

Агент з розміщення акцій — фінансова установа (група фінансових установ), яка, відповідно до угоди з ФДМУ, бере на себе зобов’язання щодо розміщення депозитарних розписок. До його функцій належить знайти покупця. Він, власне, є андерайтером, тобто інвестиційною фірмою або банком, що купує або організовує розміщення депозитарних розписок. Агентом з розміщення найчастіше є нерезидент.

Іноземна депозитарна установа. Це фінансова установа, що здійснює випуск DR на акц товариства.

Як уже зазначалося, депозитарні розписки можуть бути глобальними, європейськими та американськими. Саме ADR є найпривабливішими для українських емітентів, бо стали універсальним інструментом, що полегшує рух капіталу і його доступ до цінних паперів емітентів, під які ці розписки випущено.

Про можливість розміщення ADR свідчить той факт, що нині Комісією з цінних паперів і бірж США (SEC) уже затверджено програми випуску DR на акції 14 українських емітентів, якими є «Азовсталь», «Дніпроенерго», «Укрнафта», «Стірол», Нижньодніпровський трубний завод, «Центренерго», Полтавський ГЗК, Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, «Запорожтрансформатор», ММК ім. Ілліча, «Азот» (Черкаси), Сумське НВО ім. Фрунзе, «Запоріжсталь», «Укррічфлот», що має забезпечити посилення позиції цих товариств на ринках капіталу і диверсифікацію кола нвесторів.

Розглянемо, яким чином може випустити ADR українська компанія.

Спершу визначають американський банк — депозитарій. Сьогодні з українськими підприємствами працює лише The Bank of New York (BNY). BNY надає список призначених ним локальних зберігачів, зареєстрованих в Україні. На сьогодні це ING Barings, «Приватбанк», ПУМБ. На їхніх рахунках депонуються цінні папери, під які в подальшому випускаються ADR. При цьому відношення однієї ADR до кількост цінних паперів чітко фіксується.

Далі документи для випуску ADR подають до Комісії з цінних паперів і фондових бірж США (SEC).

Негативним є той факт, що процедурно в Україні існує лише реєстраційний порядок. Іншої процедури наразі не існує. Але така практика поширена у світі, адже допущення на інш ринки, як правило, регулюють комісії, де розписки розміщені. Тобто первинним ринок, а не емітент. Практика показує, що навіть емітенти інколи не знають, що на їхні акції випущено депозитарні розписки, які обертаються.

Залежно від того, хто є ініціатором випуску, розписки поділяють на спонсоровані й неспонсоровані, що є суттєвим у разі вибору процедури емісії ADR.

Спонсорован розписки випускають за згодою між емітентом і депозитарієм. Банк, який випустив ADR, гарантує американському інвестору виплату у доларах США всіх дивідендів компанії. Крім того, він надає інвестору одержані ним від компанії звіти. За свої послуги банк вимагає певну плату, яка покривається за рахунок компанії, якщо ADR є спонсорованими. Наголосимо, що з точки зору американського інвестора депозитарні розписки повинні мати більшу дохідність порівняно з національними цінними паперами.

Неспонсорован АDR випускають з ініціативи інвесторів, і згода емітента цінних паперів, під які випускають розписки, не потрібна. Як зазначалося вище, у цьому раз первинним є саме ринок. За послуги банку платить сам інвестор з отриманих дивідендів.

На американський ринок капіталу можна вийти з ADR І рівня, ІІ рівня, ІІІ рівня. Всі ці рівн потребують реєстрації, але при цьому різними є форма та якість наданої у SЕС (Комісія з цінних паперів і бірж США) інформації.

Програма першого рівня найпростіша й найдешевша. Ці розписки обертаються на позабіржових ринках США (NASDAQ). Інформація, що надається SEC, — мінімальна, вона містить річний звіт і подібна до тієї, що поширюється на внутрішньому ринку емітента. З українських компаній саме цю програму реалізує ВАТ «Укрнафта» спільно із BNY. На жаль, ADR інших українських емітентів на американському ринку не купують.

Емісія ADR ІІ рівня має відповідати певним положенням SEC щодо реєстрації та звітності. Щорічний звіт складається у цілковитій відповідності до загальноприйнятих принципів і правил бухгалтерського обліку в США (GAAP). Реєстрація дає змогу компанії-емітенту котирувати ADR на одній з трьох головних американських фондових бірж: Нью-Йоркській фондовій біржі (NYSE), Американській фондовій біржі (АМЕХ), де виникли ADR, або на біржі NASDAQ. Очевидно, емітент у цьому разі стає відомішим на ринку цінних паперів і, як наслідок, його цінні папери мають більшу привабливість для інвесторів. В Україні програму ADR ІІ рівня поки що ніхто не відкривав, серед російських компаній можна назвати лише «Ростелеком».

ADR І та ІІ рівня мають певні недоліки, адже продаються лише наявні акції без проведення додаткової емісії, тобто залучити новий капітал емітент не може. Можна сказати, що ці ADR створюють емітенту позитивний імідж, але реальних грошей не приносять.

Саме ADR ІІІ рівня дають можливість залучити капітал шляхом додаткової емісії акцій компанії. Емісію розміщують за вищою ціною, тож емітент може залучити більше коштів. Умови випуску таких ADR є найжорсткішими. По-перше, для реєстрац розписок у SEC подають детальну інформацію про емітента, включно із фінансовими звітами за останні три роки, різні форми бухгалтерської звітності у стандартах GAAP. По-друге, вартість публічного розміщення таких ADR приблизно 500 тис. дол.. Тому такі програми мають можливість здійснювати лише компанії зі світовим м’ям.

Вигода емітенту від розміщення розписок є очевидною. По-перше, це підвищує імідж підприємства. Про нього дізнаються на західних фінансових ринках. По-друге, продаж депозитарних розписок є серйозним сигналом для стратегічного інвестора. Якщо підприємство продає депозитарні розписки, воно на голову вище тих, хто цим не займається. Саме у нього й потрібно вкладати кошти. По-третє, розписка на західному ринку коштує більше, ніж акція на внутрішньому. Якщо починають продаватися розписки, це автоматично зумовлює зростання цін на акції. Акціонери у цьому разі мають певні вигоди для себе. Звичайно, сьогодні потрібно усвідомити, що не можна продати на Заході те, що не купується або не користується попитом на внутрішньому ринку.

Взагалі причина зростання інтересу американських інвесторів до іноземних ринків пояснюється вищими показниками дохідності впродовж останніх років порівняно з американським фондовим ринком. Міжнародні інвестори прагнуть диверсифікувати свої портфелі як у географічному відношенні, так і в галузевому, водночас знижуючи показники ризику.

Переваги для нвесторів:

депозитарн розписки є зручною формою здійснення інвестицій в акції іноземних компаній;

депозитарні розписки спрощують здійснення операцій і розрахунків за акціями іноземних компаній. Процедура проведення операцій і розрахунків за ними нічим не відрізняється від американських і європейських цінних паперів;

рівень витрат, пов’язаний з торговими операціями та зберіганням, нижчий, ніж у разі прямо купівлі акцій на іноземних ринках;

установчими документами багатьох американських банків та пенсійних фондів передбачена заборона придбання іноземних цінних паперів. Разом з тим ADR визначаються національними цінними паперами США;

ADR і, як правило, глобальні та європейські розписки номіновані у доларах США. Виплати дивідендів за базовими акціями конвертуються у долари банком-депозитарієм. Ця властивість депозитарних розписок практично позбавляє інвесторів проблем, пов’язаних з валютним обміном;

інвестиції у депозитарні розписки зазвичай знижують ризик і збільшують дохідність;

власнику депозитарних розписок не потрібна реєстрація в іноземного реєстратора, бо вс операції з перереєстрації здійснює банк-зберігач, який виступає номінальним утримувачем акцій, на які було випущено депозитарні розписки;

власник депозитарних розписок може укладати угоди купівлі-продажу за межами країни емітента, що звільняє їх від сплати місцевих податків;

необхідність реєстрації деяких видів ADR у SEC і, як наслідок, зростання цін на них забезпечує інвестиційну привабливість емітента;

депозитарій допомагає інвесторові підготувати й надіслати в податкові органи країни компанії-емітента необхідну документацію для запобігання подвійному оподаткуванню відповідно до двосторонніх міжнародних угод;

у випадках, коли нвестор володіє правом голосу, він приймає участь у зборах акціонерів, перебуваючи у своїй країні.

Фактично всі сучасні інструменти фондової торгівлі походять зі США. Та це й не дивно, адже саме американський ринок виступає традиційним лідером фондової торгівлі та місцем найвищої концентрації фінансових ресурсів.

Історично, поява депозитратних розписок пов’язана із законодавчою забороною у 30-х роках американським кредитним організаціям розміщувати свої активи в акції зарубіжних компаній. У відповідь на цю заборону було створено альтернативний похідний фінансовий інструмент — Американські депозитарні розписки (ADR) — цінні папери у формі сертифікатів, випущених американським банком, що засвідчують право покупця депозитарних розписок на відповідну кількість акцій компанії, яка розмістила частину своїх акцій на зберігання в депозитарій американського банку. ADR перебувають в обігу лише на біржовому та позабіржовому ринку США.

Згодом, у зв’язку з обмеженнями інших країн на вивіз акцій національних корпорацій за кордон, з’явились інші види розписок: Глобальні депозитарні розписки (GDR) депозитарні розписки, що можуть продаватись як на фондовому ринку США, так Європи та Європейські депозитарні розписки (ЄDR) — депозитарні розписки, що перебувають в обігу на фондових ринках Західної Європи (випущені у 1999 роц Citibank та Паризькою фондовою біржею, деноміновані у євро).

На практиці американські депозитарні розписки часто називають глобальними, оскільки до цього часу не склалось єдиної думки про чіткий розподіл їх особливостей та випадків використання. Хоча навіть по визначенню ринок GDR ширшим, ніж ринок ADR, однак за обсягом обороту вони значно поступаються, оскільки вперше почали активно використовуватись на фондовому ринку лише у 90-х роках.

Однією з запорук успішної реалізації програми випуску депозитарних розписок є обґрунтований вибір банку-депозитарію. Традиційним лідером серед банків-депозитаріїв є The Bank of New York. Саме він одним із перших почав обслуговувати випуски ADR компаній із країн Східної Європи (зокрема, колишнього Радянського Союзу). Крім нього, успішно реалізують програми випуску депозитарних розписок Citibank, JP Morgan Chase, Deutsche Bank та інші банки, що мають сьогодні міжнародне ім’я.

За оцінками фінансистів, сьогодні депозитарні розписки різних видів використовуються компаніями-емітентами у більш ніж 45 країнах світу. Ринки депозитарних розписок цих компаній умовно поділяють на три групи: традиційні; ті, що розвиваються; перспективні.

До основних традиційних ринків депозитарних розписок відносять Австралію, Гонконг, Ізраїль, Австрію, Бельгію, Данію, Великобританію, Німеччину, Францію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Норвегію, Португалію, Японію, Мексику. Загалом на традиційні ринки припадає більше 60% програм депозитарних розписок. Решта випусків депозитарних розписок припадає на ринки, що розвиваються, основними з яких є: Аргентина, Бразилія, Чилі, Венесуела, Колумбія, Китай, Турція, Індія, Малайзія, Греція, Угорщина, Чехія та Росія. До перспективних ринків депозитарних розписок відносять Польщу, Румунію, Україну, Марокко, В’єтнам та нші країни.

Слід зазначити, що найбільш відомими є випуски депозитарних розписок (ADR і GDR)саме на розвинених ринках. Менш відомим є досвід випуску та обігу депозитарних розписок на ринках, що розвиваються. В літературі такі депозитарні розписки отримали назву місцеві депозитарні розписки. Так, якщо ADR і GDR дозволяють емітентам із країн, що розвиваються, виходити на розвинені фондові ринки США та Європи, то місцеві депозитарні розписки розширюють можливості інвесторів із країн, що розвиваються, дозволяючи їм вкладати кошти в цінні папери іноземних емітентів. При цьому, на ринках, що розвиваються, виникає конкуренція за капітал внутрішніх інвесторів, яка стимулює підвищення якості корпоративного управління та покращання інформаційної прозорості компаній-емітентів.

3) Характерн риси біржової торгівлі

Типи і види бірж. Залежно від масштабів державного втручання у біржову торгівлю можна визначити три основні типи бірж:

1. Приватн біржі, їх членами є вільні акціонерні товариства та приватні компанії, як мають право зі свого середовища обрати адміністративні та виконавчі органи. Прикладом може бути Амстердамська біржа. Такого типу біржі діють і в Україні. Зокрема, з 10 діючих у Києві товарних і фондових бірж до типу приватних можна цілковито віднести Києво-Печерську товарну біржу, яка заснована 1992 р. з ніціативи Спілки незалежних бірж і діє на засадах приватного капіталу. Вона розпочала регулярне співробітництво більш як із 20 біржами країн СНД. На перспективу ця біржа передбачає проведення об'єднаних регіональних торгів за диним лотом, вдосконалення структури брокерської мережі та ін. Право участі в торгах Києво-Печерської біржі може отримати кожен підприємець, який зробив відповідний місячний внесок і взяв участь у створенні страхового фонду біржі. Держава не втручається в діяльність таких бірж. Сьогодні значна частина бірж приватними. Вони краще задовольняють потреби у веденні торгових операцій обмежують спекуляцію.

2. Публічн товарні біржі - це державні організації оптової торгівлі. Управління ними здійснюється особливими бюро, які обираються маклерами й затверджуються урядом. Відвідувачі тут являють собою лише публіку, яка не бере ніякої участі в управлінні. Такою, приміром, є Паризька біржа. Управляє нею синдикативна камера, яка складається з синдика та його помічника.

3. Переважає нин такий тип біржі, коли держава здійснює лише обмежене втручання, розробку законодавства, яким регламентується біржова торгівля, прийняття інших законодавчих актів. Через них, прямо не втручаючись у внутрішні справи та функції бірж, Держава підтримує їхню діяльність, гарантує виконання умов біржових угод, а також забезпечує уніфікацію правил торгівлі.

Становлення організованого ринку товарів і капіталів в Україні гальмується, зокрема, тим, що більшість угод на прямий товарообмін і договорів поставок укладається безпосередньо агентами підприємств з постачання та збуту на регіональних ярмарках. Хоч оборот ярмаркової торгівлі зростає, і ця форма товарообміну має велике значення, проте тут укладаються переважно угоди про закупівлю партій товарів на довгострокові періоди. Водночас у товаровиробників виникає досить часто потреба у продажу чи закупівлі малих партій товарів, причому оперативно.

Для задоволення таких потреб функціонує розгалужена мережа підприємств, що спеціалізується на дрібнотоварній торгівлі. Однак пропоновані в них товари, як правило, не дефіцитними, а часто й застарілими. З середини 1990 р. єдино можливим місцем для вільного придбання дефіцитних товарів стали аукціони. Аукціон - публічний продаж товарів, де речі купуються тією особою, яка запропонувала за не найбільшу суму грошей. До участі в діяльності аукціону допускаються всі ті, хто своєчасно подали заявку на участь та інші необхідні документи і внесли в установленому порядку суму застави у 10% від початкової ціни об'єкта продажу. Особам, допущеним до участі в аукціоні, видається квиток учасника, який включа номер лота і основні умови аукціону. Для осіб, які не є учасниками аукціону, продаються вхідні квитки, ціна яких встановлюється продавцем. Аукціонна торгівля дещо поліпшила можливості підприємств задовольнити свої поточн потреби, але вона проводилася безсистемне, часто за відсутності достовірно нформації про асортимент, стандарти та технічні характеристики товарів. Про стан аукціонної торгівлі свідчить і те, що її загальний обсяг досяг лише 0,1% загальної безлімітної торгівлі. В умовах масового переходу підприємств до вільної господарської діяльності й розвитку бартерних відносин гостро постало питання про негайне відкриття бірж як демократичних швидкодіючих торгово-посередницьких інститутів ринкової економіки. Щоб стати членом біржі, слід лише подати заяву до біржового комітету, дотримуватися вимог статуту, сплатити вступний внесок та щорічні членські внески. У разі виходу з бірж вступний внесок повертається повністю. Проте чи вигідно виходити з біржі? Адже члени одержують повноцінну безкоштовну інформацію, офіс у приміщенні біржі, а також мають своїх постійних представників та брокерів. При розгляді заяв на торги переваги надаються також членам біржі та тим, хто виробляє продукцію або може поставити товари і сприяє діяльності біржі. На торги допускаються лише покупці: члени біржі - безплатно, а всі інші мають сплатити за вхід певну суму грошей. Зібрані кошти витрачаються на відшкодування витрат біржі на організацію торгів. При цьому реальна можливість придбати потрібний товар, інформацію, яку можна ефективно використати для розвитку виробництва, набагато цінніші, ніж вартість сплаченого. Вже нині біржі поряд з бартерними операціями розпочинають лізинг, продаж технологій тощо, що посилює їхню заінтересованість у біржових торгах. Багатопрофільність біржових операцій зумовила функціонування трьох основних видів бірж: товарних, фондових і валютних. Товарна біржа Товарна біржа - особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропонування цих товарів у масштабах регіону, республіки, співдружності країн й світового ринку. Відмітною особливістю торгівлі на біржі є те, що товари безпосередньо не переходять з рук у руки. Угоди укладаються на основі пред'явлення та огляду встановлених форм документів, що регламентують номенклатуру, обсяг, терміни, форму доставки, а також ціну товару і деякі інші умови. Так діють вже 63 товарних біржі України. Головною метою їхньої діяльності стало наповнення товаропровідної мережі тими матеріальними ресурсами, які можна реалізувати за вільними цінами. Товарна біржа особливо важлива для малих і середніх фірм та інших підприємницьких структур, Що зароджуються. Водночас це не суперечить тому, що біржа як самостійне підприємство ринкової економіки дбає про піднесення прибутковост своєї діяльності. Про це недвозначно заявило понад 45% товарних бірж. Щоб забезпечити стабільність своєї діяльності, вони шукають оптимального поєднання торгового процесу з отриманням нормального прибутку. Інакше втрачається будь-який сенс біржових торгів, які стали найзручнішим видом оптової торгівлі. Саме це і є головною об'єктивною причиною швидкого розвитку системи товарних бірж. За своїм статутом товарні біржі виступають як торговельно-господарськ організації з правом юридичної особи, які створюється союзами підприємців торговців, щоб формувати оптовий РИНОК шляхом організованої й регульовано біржової торгівлі, здійснюваної у формі гласних публічних торгів. Товарні бірж можуть створювати союзи, об'єднання, асоціації, мати філіали та інш відособлені підрозділи. Безпосередньо сферою діяльності товарної бірж організація та регулювання біржової торгівлі. Правилами, які виробляє кожна біржа, передбачено ряд умов, які, зокрема, зобов'язують учасників торгів безумовно виконувати взяті зобов'язання, гарантується рівноправність і свобода вибору та дій для всіх учасників, вимагається обов'язкова підзвітність законодавчим і податковим структурам, наявність системи та уніфікованих форм документів, регламент ведення торгів, порядок фінансових розрахунків і ряд інших. При цьому біржа не має права займатися іншою діяльністю, в тому числ здійснювати вклади в банки, купувати акції тих підприємств, які не беруть участі в біржових операціях. Водночас біржі покликані координувати свою діяльність, захищати інтереси своїх членів і здійснювати спільні програми з ншими товарними біржами, але не можуть створювати монопольні об'єднання. Основними характеристиками товарної біржі є такі:

1) створення на них сприятливих умов для здійснення купівлі-продажу не самих товарів, а контрактів на їхні поставки;

2) укладання контрактів щодо стандартизованих товарів, тобто таких, які можна продавати великими партіями за зразками або технічними умовами, описаними в контрактах;

3) регулярність торгів, що допомагає зосередити на біржі велику кількість покупців та продавців й визначити базисні ринкові ціни;

4) вільна купівля-продаж контрактів, коли покупець вільно вибирає продавця, а продавець - покупця;

5) дія вільних ринкових цін, які складаються під впливом реального співвідношення попиту та пропонування;

6) здійснення торгів за єдиними біржовими правилами;

7) активна й безпосередня участь у торгах біржових посередників (брокерів);

8) наявність типізації контрактів і мінімальних партій поставок, що значно спрощує ведення торгів;

9) збір, обробка й поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку.

Залежно від того, яку участь у біржових торгах беруть відвідувачі, товарні біржі поділяються на відкриті й закриті. В торгах на закритих біржах беруть участь лише біржов брокери, а на відкритих, крім них, торгові угоди укладають також відвідувачі. Сучасні біржі на Заході в основному закриті. За характером операцій розрізняють товарні біржі реального товару й ф’ючерсі. Продаж контрактів на біржах реального товару супроводжується, як правило, наступною поставкою товарів. На біржу з реальним товаром він доставляється у строго визначених розмірах продається у вигляді біржових одиниць, що відповідають або вмісту транспортного засобу (вагон), або ж місця за обсягом і вагою (кіпа бавовни). Фактичні величини продажу називаються лотами, тобто партіями. Кожна партія має бути числом, що кратним біржовій одиниці. Це означає, що самі партії не можуть встановлюватися продавцем і покупцем довільно і мати індивідуалізовані обома сторонами параметри. Головним наслідком стандартизації кількісної сторони біржово торгівлі є демонополізація попиту і пропозиції, недоцільність виробництва споживання некратних біржових одиниць і партій у виробництві, постачанн замовленнях, а отже, і неможливість висунення якихось особливих вимог щодо кількості й ціни. Щоб біржовий механізм працював нормально, визначено так головні ознаки біржового товару:

а) стандартність. Без неї не можна досягти демонополізації умов виявлення попиту й пропозиц товарів і забезпечити вільну конкуренцію. Якщо товар неповторний і не може бути відтворений, то його місце не на біржі, а на аукціоні, де й встановиться ціна загальновизнаним способом;

б) первинна обробка. За американськими правилами цілком готові товари, кінцеві продукти промислового виробництва також не повинні допускатися до продажу на біржі, тому що збільшення чи зменшення їх виробництва значною мірою може маніпулювати цінами на них. Ідеальним біржовим товаром має бути той продукт, що пройшов первинну переробку, тобто сировина і напівфабрикати;

в) серійність масовість виробництва. Щоб стати біржовим товаром, продукт має бути масовим не монополізованим. Товаровиробник за цих умов не повинен бути монополістом, тобто одним продавцем чи покупцем.

На ф’ючерсних біржах здійснюються переважно спекулятивні угоди та страхування від несприятливих змін цін. Ф’ючерсі угоди не супроводжуються поставками товарів, х результатом є ліквідація контрактів і розрахунки між брокерами на баз різниці цін. Переважна більшість бірж у світі є ф’ючерсними, а 95-97% обороту бірж становить торгівля ф’ючерсними контрактами.

Економічний механізм діяльності ф’ючерсної біржі спирається на передбаченні цін на певний товар. Добре знання процесу ціноутворення і взаємодії чинників, що його визначають, дає можливість прогнозувати рух цін у майбутньому. Тому діяльність ф’ючерсних бірж стабілізує товарний ринок і господарські зв'язки, забезпечує швидке досягнення збалансованості попиту і пропозиції на ринку. І навпаки, перебої у функціонуванні даного механізму здатні привести до порушення збалансованост товарного ринку. Тому діяльність ф’ючерсних бірж чітко регламентується законодавством і правилами їхньої діяльності.

Перші успішн спроби запровадити ф’ючерсу торгівлю вже зроблено в Росії, Казахстані й Азербайджані. Україна відстає у запровадженні цієї ефективної форми торгівлі, без якої біржі не здатні відігравати відчутну роль в національній економіці. Адже ф’ючерсі ринки дають первинну інформацію про ціни. Вони також страхують від ризику коливання цін, що вносить в оптову торгівлю елементи надійності, плановості й гарантованості щодо отримання закуплених товарів у визначений строк.

Біржі реального товару нині збереглися лише в країнах з недостатнім рівнем розвитку ринково економіки. В Україні вони також переважають. Це свідчить про те, що складний процес еволюції економіки України до ринку лише започатковано. Після того, як угоди з реальним товаром будуть цілком стандартизовані й уніфіковані, вони поступово переростуть у форвардні, а потім і в ф’ючерсі контракти. Щоб ф’ючерс біржі посіли в біржовій торгівлі належне місце, необхідно виробити відповідну законодавчу та нормативно-технічну базу, погодити форми документації, організувати систему сертифікації біржових контрактів, розбудувати систему біржового складування та варантообігу, вирішити інші організаційні проблеми. Найважливішими передумовами формування ринку ф’ючерсних контрактів в Україні є:

а) наявність у достатній кількості трьох класичних біржових товарів зерна, металу, цукру, попит на які не спадає ні на внутрішньому, ні на світовому ринках, їхня якість має цілком відповідати світовим стандартам;

б) створення високопрофесійних центрів сертифікації. Наприклад, у Донецькому інститут кольорових металів, в науково-дослідних інститутах зернових культур та цукрових буряків вже склався достатньо кваліфікований організаційний та інтелектуальний потенціал для авторитетних експертиз. Центрами визнаних у світі експертиз здатні стати академічні й дослідні інститути;

в) наявність розгалуженої взаємозв'язаної транспортно-складської інфраструктури. Навіть нинішній рівень можна легко пристосувати до впровадження загальної схеми ф’ючерс. Для того, щоб здійснити перехід до ф’ючерсних контрактів, потрібно розробити прийняти Закон України про біржову торгівлю ними, положення про державну комісію, яка здійснюватиме нагляд за їх укладанням, положення про арбітражне врегулювання спорів, а також залучити в сферу торгівлі дилерів Заходу. На між біржовому рівні необхідно скласти типовий примірник ф’ючерсного контракту, затвердити правила торгівлі ним, порядок скасування угод, що застрахувало б торговців від ризику.

На товарних біржах здійснюється також опціонна торгівля. Опціон - привілей, який купують, сплативши додатково певну суму грошей для отримання товару за заздалегідь встановленою ціною протягом певного строку. Опціонна торгівля на товарній бірж означає можливість через сплату певної суми грошей - премії - одержати привілейовані гарантії отримання товару за наперед визначеною ціною і протягом обумовленого строку. Здебільшого це - торгівля коштовностями, валютою, потекою, індексами акцій, відсотковими ставками, індексами цін тощо. Загалом же діяльність товарних бірж в Україні ще мало помітна. Загальними рисами товарних бірж є невисока ділова активність, незначна кількість укладених угод, низький рівень ліквідності тощо. Тому товарні біржі ще не стали центрами ціноутворення, оптової торгівлі та формування переважної більшост господарських зв'язків. А серед найбільших бірж світу передусім слід назвати "Чикаго Борд оф Трейд". Тут визначаються ціни та укладаються контракти на пшеницю, кукурудзу, овес, соєві, боби, срібло, золото. Значний обсяг торгівлі припадає на державні цінні папери, банківські депозити, іпотеку, ндекси курсів акцій та муніципальних облігацій. Друга за величиною біржа в світі - "Чикаго Меркентайл еке-чейндж". Продаж товарів тут - тільки невелика частина її обороту. Так, у 1989 р. товарних угод було укладено лише близько 8 млн.. із загальної кількості 87 млн.. Решта 79 млн.. угод припадає на контракти, що стосуються торгівлі валютою, євро доларами, депозитами, державними цінними паперами та індексами цін. Крім цього, було укладено понад 17 млн.. опціонних угод. Наступними за обсягом біржової торгівлі йдуть: "Нью-Йорк Меретайл екечейндж", Паризька біржа "Матіф", Лондонська міжнародна фінансова біржа, Нью-Йоркська товарна біржа, Сіднейська ф’ючерса біржа, Лондонська біржа металів. Для провідних бірж світу характерна спеціалізація. Наприклад, у США нині діють 8 бірж, які спеціалізуються на продажу рослинницької продукції, продуктів тваринництва, коштовностей, металевих руд, енергоносіїв, сирої нафти, газу, продуктів нафтопереробки. Є спеціальна біржа, яка регулює всю фінансову інфраструктуру, тобто підтриму конвертованість валют. Звичайно, надто малий строк минув з часу відновлення біржової торгівлі в Україні, щоб можна було досягти такого рівня спеціалізації. Проте цей процес швидко зростає. Тому незабаром поряд з біржовим синдикатом "Метал України", "Нікополю" (м. Нікополь), "Південна Пальміра" (м. Одеса) з'являться нові спеціалізовані центри, як вивчатимуть попит та пропонування, формуватимуть ціни, здійснюватимуть нформаційне обслуговування клієнтів. Товарні біржі посядуть також належне їм місце у системі оптової торгівлі. Але для цього належить ще багато зробити. В тім числі й держава має взяти активну участь у формуванні вільних від монополізму цін, у стимулюванні насичення й збалансування ринку товарів. В умовах лібералізації цін і свободи вибору партнерів можливі банкрутства деяких бірж, особливо тих, що торгують не біржовим товаром. І навпаки, бірж хлібопродуктів, металів, лісу, нафтопродуктів та інші, що торгують класичним товаром, успішно розвиватимуться. Фондова біржа Фондова біржа - установа, яка створена для забезпечення сприятливих умов вільної купівлі-продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та упорядкованій основі. Фондова біржа може формувати сукупність брокерських місць, власники яких беруть участь у біржових зборах, використовують технічні засоби та обладнання, мають право на отримання відповідних послуг тощо. У даній операції власник, сплативши вартість брокерського місця, вступає у взаємовідносини з фондовою біржею як із комерційною організацією. Більшість авторів схиляється до думки, що фондову біржу слід організовувати у вигляді акціонерного товариства закритого типу із поривним поділом акцій між акціонерами та із спрощеною процедурою розширення статутного фонду і прийняття нових членів-акціонерів. На цій основі доцільно також формувати систему органів управління: раду директорів, яка обирається із складу всіх акціонерів - членів біржі, і біржову раду. До їх складу доцільно вводити спостерігачів від державних органів, представників емітентів цінних паперів та асоціацій робочого персоналу, що забезпечує процес торгів (маклерів, брокерів). У широкому розумінні категорія фондова біржа - це організація, асоціація чи група осіб, яка встановлює, підтримує й забезпечує на постійній основі торгове місце та відповідні організаційно-правові й технічні умови для покупців продавців цінних паперів. За своїм економічним змістом і функціями вона покликана максимально концентрувати попит і пропозицію цінних паперів, сприяти формуванню їх біржового курсу. В основі її діяльності лежить відповідність операцій, що здійснюються, реєструються й виконуються, вимогам чинного законодавства України, положенням статуту, Установчого договору і правил біржі. Фондова біржа може бути створена не менш як 20 засновниками. Ними можуть бути лише ті торговці цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційно комісійної діяльності за Цінними паперами і за умови внесення ними до статутного фонду не менше 500 грн.. Учасники фондової біржі зацікавлені в тому, щоб на ній була присутня якомога більша кількість учасників торгів, більш вільною була процедура прийняття у членство нових організацій фізичних осіб, які здатні збільшити оборот. Однак допуск нових учасників залежить від правово форми біржі. Якщо, приміром це публічна біржа (особливості її правових засад ми розглянули вище), то процедура вимагає перевірки відповідним органом біржі тих положень, що пред'являються до кожного з її членів, а також рекомендацією інших членів біржі і затвердження наглядовим державним органом. Коли ж фондова біржа асоціацією, громадським об'єднанням, то вступ до її членства вирішується виборними органами управління. Суттєво спрощується процедура прийняття у членство на приватній біржі. В акціонерних біржах прийняття нових членів насамперед передбачає внесення новим членом коштів до статутного фонду товариства, а не вступного внеску. Як основний структурний елемент національного ринку цінних паперів фондова біржа виконує функції організатора торгів цінними паперами і надає місце для їх проведення, створює необхідну нфраструктуру, здійснює позитивний вплив на економіку країни в цілому. Наприклад, Українська фондова біржа має вже достатню кількість висококваліфікованих фахівців, відкрила 26 брокерських контор і 22 філії майже в усіх областях, встановила сучасне електронне обладнання і вже розпочала електронні торги цінними паперами. Комп'ютерні записи на рахунках клієнтів не тільки прискорюють оборот цінних паперів і гарантують захист від фальшування, а й значно здешевлюють емісію цінних паперів. Лише формування справжніх бланків акцій із застосуванням складної системи захисту на Заході обходиться від 25 центів до 1 і більше американських доларів. Неважко підрахувати, в які кошти обійшлось би друкування бланків 7 млн.. акцій акціонерному товариству "Укррічфлот". І, навпаки, у Франції створено загальнонаціональний депозитарій електронних рахунків акцій з потужними ЕОМ, до яких введено нформацію про всі зареєстровані в обігу акції. А фізичних, паперових акцій просто не існує в природі. Таку ж систему "електронних" акцій застосувала і Українська фондова біржа. Вона має 10 систем захисту. Її ЕОМ розміщені в спеціальному бункері, а підтримання належного стабільного середовища гарантує й стабільні параметри експлуатації ЕОМ та надійність електронних рахунків клієнтів. Фондова біржа як ключовий елемент фондового ринку забезпечує розміщення довгострокових капітальних ресурсів, визнача найважливіші функції ефективного використання фінансових ресурсів, інформу всіх учасників економічної діяльності про стан кон'юнктури. Основними характерними рисами її діяльності стали: ліквідність, неперервність публічність ринку й ринкової інформації, довір'я широкої публіки. Статут правила фондової біржі затверджуються загальними зборами акціонерів. У статут визначаються: розмір статутного фонду, організаційна структура, компетенція порядок створення керівних органів, порядок і умови відвідування фондової бірж та інші положення. Правила передбачають і визначають: види угод, що укладаються на фондовій біржі, порядок торгівлі, умови допуску цінних паперів на фондову біржу; умови й порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі; порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації; перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі; обов'язки членів біржі щодо ведення обліку та інформації; внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності; систему інформаційного забезпечення і види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них; правила ведення розрахунків на фондовій біржі та інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі. Предметом торгівлі на фондових біржах є акції та облігації акціонерних товариств, компаній, а також облігації державних позик. Купівля-продаж тут здійснюється шляхом обміну усними інструкціями між продавцями та покупцями. Ціни формуються за законом співвідношення попиту й пропонування. Як ринок цінних паперів фондова біржа виникла ще у XVШ ст., але відігравати помітну роль стала лише з масовим розвитком акціонерних товариств та зростанням обігу цінних паперів. Нині в світі функціонує близько 200 фондових бірж, які слугують центрами мобілізації розпорошених вільних капіталів, вкладання їх на тривалий строк в облігації та акції, фондова біржа тісно взаємодіє усією системою короткострокового кредиту. Власники цінних паперів у будь-який час можуть реалізувати їх на біржі, незважаючи на те, що реальний капітал закріплено на фабриках і заводах. У переважній більшості фондові біржі діють як установи закритого типу. Члени біржі обирають біржовий комітет, утворюють спеціальну комісію, яка здійснює експертизу і приймає рішення про допуск цінних паперів до торгів. Організовують фондові біржі акціонери: банки, підприємства, організац та приватні особи. Самостійною торгівлею цінними паперами на них мають право займатися лише їхні члени - засновники. Ціни, за якими продаються цінні папери, тобто їхні курси, регулярно друкуються в щоденних біржових бюлетенях для загального ознайомлення. Біржова котировка при цьому включає мінімальну й максимальну ціну. Як ринок цінних паперів фондові біржі стали надзвичайно важливим елементом ринкової економіки та ринку капіталів. Вони створюють стимули для мобілізації фінансових ресурсів і спрямування їх у довгостроков нвестиції; здійснюють фінансування державних програм і боргів; організовують вторинний ринок цінних паперів, який дає змогу перепродавати вже випущені та циркулюючі в обороті цінні папери; визначають реальні ринкові ціни акцій та облігацій тих або інших компаній; об'єктивно визначають споживну вартість засобів виробництва, забезпечують ефективний розпродаж майна як широкого загалу підприємств, так і окремих громадян; стимулюють найефективніший обіг та використання вільних капіталів.
Проте економічні негаразди і надто повільне реформування економічних відносин штучно гальмують процес становлення фондових бірж. Лише в процесі роздержавлення й приватизації можна створити належний ринок капіталу. А вторинного ринку взагалі ще не створено, тому що визнання вільного обертання акцій при нечисленності емітентів і за відсутності казначейських зобов'язань сертифікатів векселів не створювало належної ринкової інфраструктури. Більше того, навіть самі акції ще не стали належними цінними паперами у повному розумінні цього слова. Адже вони переважно визначають фіксований доход, мають обмежену можливість купівлі-продажу, тому більше подібні до паїв, що розподіляються між співробітниками підприємств-емітентів акцій за тими чи іншими критеріями дають право на отримання розрахованої частини прибутку. Вкрай негативним фактором, що гальмував процес розвитку фондових бірж, стала розбурхана гіперінфляція. Вона створювала таку ризикову ситуацію, коли навіть при будь-якому дивіденді стає невигідним вкладання грошей у цінні папери. При непередбачених гігантських стрибках цін підприємцям вигідніше мати наявн вільні кошти. Тобто не купувати акції, а надавати кошти у короткостроковий кредит, плата за який сягала суми 9 і більше процентів за тиждень. Досить вигідною орієнтацією за умов інфляції є також закупівля товарів, а після місячної притримки продаж їх за цінами, що приносять надприбутки. Серйозною перешкодою на шляху становлення повноцінного фондового ринку стала відсутність достатньої кількості індивідуальних інвесторів. Внаслідок гігантського знецінення доходів населення від інфляції останнє не має ні вільних грошових коштів, ні внутрішньої психологічної готовності вкладати кошти в акції. Скажімо, протягом 1992 р. кожний працюючий в Україні на придбання цінних паперів інвестував лише по 5 крб., тоді як на фондовому ринку Заходу обертається від 60 до 80% акцій і облігацій, що є власністю приватних осіб. Звичайно, цьому не сприяє політика штучного стримування доходів населення. Навпаки, вона посилює застій і деградацію економіки. Якби діяв ринковий механізм формування доходів, це дало б змогу через обіг цінних паперів акумулювати кошти для будь-яких інвестицій, у тому числі і для житлового будівництва, розвитку страхової медицини, розширення виробництва й піднесення якості товарів народного споживання.

Страницы: 1, 2, 3