Загальний річний оподатковуваний дохід складається із суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного року.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються:

- доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати й винагороди, нарахован (виплачені) платником податків відповідно до умов трудовий або цивільно-правовий договори;

- доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (добутками науки, мистецтва, літератури або інших нематеріальних активів) (далі - роялті), у тому числі одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

- сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподатковуванню;

- сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення;

- частина доходів від операцій з майном;

- дохід від надання майна в оренду або суборенду;

- оподатковуваний дохід, не включений у розрахунок загального оподатковуваного доходу попередніх податкових періодів і самостійно виявлений у звітному період платником податків або нарахований податковим органом відповідно до закону;

- дохід, отриманий платником податків від його роботодавця як додаткове благо;

- дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично отриманих платником податків як відшкодування матеріального або немайнового (морального) збитку;

- нвестиційний прибуток від здійснення платником податків операцій із цінними паперами й корпоративними правами;

- дохід у вигляді вартості успадкованого майна;

- сума надмірно витрачених коштів, отриманих платником податків на відрядження або під звіт і не повернутих у встановленим законодавством термін;

- кошти або майно, отримані платником податків у вигляді хабара, викрадені або знайдені як скарб, не зданий державі;

- доходи, що становлять позитивну різницю між сумою внесених фізичною особою коштів до фонду фінансування будівництва й сумою коштів, виплачених такій особ з такого фонду.

Доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу:

- сума державної матеріальної й соціальної допомоги у вигляді адресних виплат кошти й надання соціальних послуг;

- сума коштів, отриманих платником податків на відрядження або під звіт;

- сума доходів, отриманих платником податків від розміщення їм коштів у цінн папери, емітовані Міністерством фінансів України, виграші в державну лотерею;

- сума відшкодування платникові податків розміру шкоди, нанесеного йому внаслідок Чорнобильської катастрофи, у порядку й сумах, певних законом;

- суми деяких виплат або відшкодувань (крім заробітної плати або інших виплат відшкодувань по цивільно-правових договорах);

- сума внесків на обов'язкове страхування платника податків відповідно до закону, збір на державне пенсійне страхування або внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

- сума збору на державне пенсійне страхування й внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника податків, які вносяться за рахунок його роботодавця в розмірах, певних законом;

- кошти або вартість майна (немайнових активів), які надходять платников податків за рішенням суду внаслідок розділу загальної спільної власност подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу або визнанням його недійсним або по добровільному рішенню сторін, з урахуванням норм Сімейного кодексу України;

- аліменти, які виплачуються платникові податків відповідно до рішення суду й по добровільному рішенню сторін у сумах, певних відповідно до норм Сімейного кодексу України, за винятком виплати аліментів нерезидентом, незалежно від з розмірів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких дано Верховною Радою України;

- кошти або майно, майнові або немайнові права, отримані спадкоємцями фізично особи у випадку оформлення права на спадщину в порядку, передбаченому законодавством;

- вартість товарів, що надійшли платникові податків як їхня гарантійна заміна в порядку, установленому законом, а також грошова компенсація вартості таких товарів, надана платникові податків у випадку їхнього повернення продавцеві або особі, уповноваженим таким продавцем здійснювати їхнє гарантійне обслуговування (заміну) протягом гарантійного строку, але не вище ціни придбання таких товарів;

- кошти, отримані платником податків у рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна (немайнових активів), примусово відчужених державою у випадках, передбачених законом, або вартість такої компенсації, отриманої у формі, відмінної від грошової;

- вартість безоплатного харчування, що миють і знешкоджують коштів, а також робочого одягу, взуття, коштів індивідуального захисту, які надаються

роботодавцем платникові податків відповідно до Закону України «Про охорону праці»;

- вартість вугілля й вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах і по переліку професій, які встановлюються Кабінетом Міністрів України, платников податків із числа осіб, які складаються в трудових відносинах з вуглевидобувним підприємством, а також:

а) непрацюючому пенсіонерові, що має стаж роботи на таких підприємствах не менш чим 10 років на поземних роботах або не менш чим 20 років на поверхні;

б) члену родини загиблого працівника такого підприємства;

- сума зайво сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) з бюджетів або державних цільових страхових фондів відповідно до закону, а також бюджетного відшкодування при застосуванні права на податковий кредит, що вертається платникові податків;

- дивіденди, що нараховуються на користь платника податків у вигляд акцій(часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нарахував так дивіденди, за умови що таке нарахування ніяким образом не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента. І внаслідок чого збільшується статутний фонд такого емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів;

- сума доходу, отриманого платником податків у результаті відчуження акцій (інших корпоративних прав), отриманих їм у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати;

- прибуток від операцій з майном або інвестиційними активами, які не підлягають оподатковуванню відповідно до відповідних положень даного Закону;

- сума, сплачена роботодавцем на користь навчальних закладів за рахунок компенсації вартості підготовки або перепідготовки платника податків –

наймано особи по профілі діяльності або загальних виробничих потреб такого роботодавець;

- кошти або вартість майна (послуг), які надаються як допомога на поховання платником податків;

- основна сума депозиту (внеску), внесеного платником податків у банк або небанківську фінансову установу, що вертається такому платникові податків;

- вартість путівок на відпочинок, оздоровлення й лікування на території України платника податків або його дітей у віці до 18 років, які надаються йому безоплатно або й з знижкою за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- дохід (прибуток), отримана самозайнятою особою від здійснення їм підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподатковування такого доходу (прибутку) відповідно до закону;

- вартість одягу, взуття, а також суми грошової допомоги, надаваних дітям-сиротам дітям, які залишилися без турботи батьків (у тому числі випускникам професійних освітньо-виховних установ і вищих освітніх установ 1 і 2 рівн акредитації), у порядку й розмірах, певних Кабінетом Міністрів України;

- сума грошового або майнового втримання або забезпечення військовослужбовців термінової служби (з тім числі осіб, які проходять альтернативну службу), передбачена законом, що виплачується з бюджету або бюджетною установою;

- сума, одержувана платником податків за здачу їм крові, грудного жіночого молока, інших видів донорства, що виплачується з бюджету або бюджетною установою;

- вартість житла, переданого з державної або комунальної власності у власність платника податків безоплатно або із знижкою;

- сума, одержувана платником податків за здане їм вторинна сировина й побутов відходи, за винятком лома чорних або кольорових металів;

- сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їхня частина, одержувана платником податків за договором довгострокового страхування життя, сума пенсійної виплати із системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплат за договором пенсійного внеску.

Базою (об'єктом) для нарахування збору до Пенсійного фонду України або внесків у фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян заробітна плата платника цього податку.

Платник податків має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, одержуваного із джерел на території України від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги в таких розмірах:

- 50 % однієї мінімальної заробітної плати (розраховуючи на один місяць), установленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податків (в 2007 р. установлені такі розміри мінімальної заробітно плати: з 01.01.2007 р. - 400,00 грн.; з 01.04.2007 р. - 420,00 грн.; з 01.07.2007 р. - 440,00 грн.; з 01.10.2007 р. - 460,00 грн.).

Таким чином, податкова соціальна пільга на 2007 р. становить 200,00 грн. (400,00 грн. Х 50 %);

- 150 % суми пільги, певної за правилами першого пункту, - для платника податків, що:

- самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном) - розраховуючи на кожну дитину у віці до 18 років;

- містить дитину-інваліда - розраховуючи на кожну дитину віком до 18 років;

- ма трьох або більше дітей віком до 18 років - розраховуючи на кожну таку дитину;

- вдівцем або вдовою;

- особою, віднесеною законом до 1 або 2 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильсько катастрофи, включаючи осіб,

нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв'язку з їхньою участю в ліквідац наслідків Чорнобильської катастрофи;

- нвалідом І або ІІ групи, у тому числі з дитинства;

- учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом;

- особою, якій присуджена довічна стипендія як громадянинові, що піддавався переслідуванням за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

- 200 % суми пільги, певної за правилами першого пункту, - для платника податків, що :

- Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави або ордена Трудової Слави;

- учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, у той час працюючим у тилу, на яких поширюється чинність Закону України від 22.10.1993 р. 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантіях їхнього соціального захисту»;

- колишнім в'язням концтаборів, гетто й інших місць примусового втримування під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованим або реабілітованим;

- особою, що було насильно вивезене з території колишнього СРСР під час Друго світової війни на територію держав, які перебували в стані війни з колишньо СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною і її союзниками;

- особою, що перебувало на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, якщо його розмір не перевищує суми, рівній сумі місячного прожиткового мінімуму, що

д для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 округленої до найближчих 10 гривень.

Місячний прожитковий мінімум на 01 січня 2007 р. становить 525,00 грн., ті є 525,00 грн. х 1,4 = 735 грн. Округляємо до найближчих 10 грн. Одержуємо 740 грн. - максимальна зарплата, при якій можна зменшити оподатковуваний дохід на суму соціальної пільги в 2007 р.

У випадку якщо платник податків має право на застосування двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується максимальна й один раз.

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податків у вигляді заробітної плати винятково по одному місцю його нарахування (виплати).

Ставка податку становить 15 % від об'єкта оподатковування, крім випадків, передбачених п.п. 2 і 3.

Ставка податку становить 5 % від об'єкта оподатковування, нарахованого податковим агентом як:

- відсоток на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок (у тому числі картковий рахунок);

- процентний або дисконтний дохід по іменним ощадним (депозитним) сертифікатах;

- відсоток на внесок (внесок) у кредитному союзі;

- нвестиційний дохід, що виплачується компанією, що управляє активами інституту загального інвестування, відповідно до закону;

- дохід по іпотечних сертифікатах, іпотечним сертифікатам з фіксованою прибутковістю, відповідно до закону;

- в нших випадках, прямо певних відповідними нормами Закону.

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, певної пунктом 1, від об'єкта оподатковування, нарахованого як виграш або приз (крім державної лотереї в грошовому вираженні) на користь резидентів або

нерезидентів, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб.

Дан про нараховану заробітну плату і утримані податки і внески вносяться до балансу підприємства (додаток 10).

2.5 Облік заробітної плати на ВАТ «ДМКД»

У підпорядкування голови правління ВАТ “Дніпровський меткомбінат” – генерального директора комбінату входить головний бухгалтер, в організаційну структуру якого включені три заступника головного бухгалтера, 10 бюро головної бухгалтерії, 11 кущових облікових бюро. Кожен з яких виконує строго відведені для них функц по обліку сировини та матеріалів, основних фондів, виробництва, реалізац продукції, податків, контрольно-ревізійні, розрахункові, зв’язані з нарахуванням заробітної плати, експортно-імпортних операцій і нарешт зведено-розрахункові.

Головний бухгалтер є керівником, що здійснює: організацію бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності комбінату; контроль за ощадливим використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням власності комбінату; керівництво головною бухгалтерією комбінату.

Заступники головного бухгалтера є керівниками, що забезпечують організацію бухгалтерського обліку основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, результатів виробничої і фінансово-господарської діяльності комбінату; податкового обліку; забезпечують використання сучасних засобів автоматизації і механізац обліково-обчислювальних робіт.

Заступник головного бухгалтера по контрольно-ревізійній роботі є керівником, що забезпечує контроль за організацією роботи контрольно-ревізійного бюро, своєчасним і якісним проведенням ревізій і перевірок структурних підрозділів комбінату.

Відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в України від 16.07.99р. № 996-XIІ[1],затверджених положень бухгалтерського обліку, з метою забезпечення єдиних принципів методів ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, видається наказ про облікову політику підприємства та організації бухгалтерського обліку. У 2001р. на ДМКД був виданий такий наказ № 12, у якому віддані вказівки про ведення облікової політики на підприємстві. Насамперед, вони стосуються застосування робочого плану рахунків відповідно до діяльності підприємства, установлена тривалість операційного циклу для виробництва продукції – 1 місяць, межа стотності при складанні фінансової звітності – 0,3 тис. грн.

В наказі приведені особливості бухгалтерського обліку основних засобів, інших необоротних активів, нематеріальних активів, запасів, дебіторської заборгованості. Зобов’язань, доходів, витрат; вимоги до організац податкового обліку; вимоги до головного бухгалтера Товариства по організац бухгалтерського обліку; організаційні питання, що стосуються збереження, контролю товарно-матеріальних цінностей і документообліку.

Облік і оцінка основних засобів та їх класифікац здійснюється по групам відповідно П(С)БО 7[15]:

2. Машини та устаткування;

3. Транспортні засоби;

4. Інструменти, прилади, нвентар;

5. Інші основні засоби.

Використання прямолінійного методу нарахування амортизації; переоцінка основних засобів при відмінності залишкової вартості від справедливої на дату балансу більш, ніж на 10%, перегляд у плані звітного року терміни одержання економічних вигід від використання основних засобів, методу нарахування амортизації для підвищення економічної ефективності виробництва.

Відповідно п. 5.2. ст.5 П(С)БО 8[16] належність до обліку нших необоротних активів визначена наступна:

1. Бібліотечні фонди;

2. Малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА);

Встановлений для МНМА метод нарахування амортизац терміни використання нематеріальних активів по групах:

- Права на знаки для товарів, послуг – 10 років;

- Права на об’єкти промислової власності (право на винаходи, моделі, промислові зразки) – 5 років;

- Авторські і суміжні права (програмне забезпечення, бази даних) – 2 роки;

- Гудвіл – 20 років.

Аналогічно, як і з основними засобами відбувається перегляд термінів одержання економічних вигід, методу нарахування амортизації і їхня переоцінка.

По обліку запасів зарахування запасів на баланс робити по х первісній вартості, визначеної відповідно до норм П(С)БО 9 “Запаси” [17]; хня уцінка внаслідок псування або втрати очікуваної економічної вигоди здійснюється по чистій вартості реалізації по кожній одиниці запасів, при хньому відпуску у виробництво і реалізації оцінку вибуття запасів робити:

- сировина, основні та допоміжні покупні матеріали та н. – за методом середньозваженої собівартості;

- оцінку покупних товарів – за цінами продажу.

При наявності транспортно-заготівельних витрат їхній розподіл роблять в такий спосіб:

- послуги, зроблені сторонніми організаціями по транспортуванню основних матеріалів на вартість матеріалів;

- послуги, зроблені сторонніми організаціями по транспортуванню допоміжних матеріалів – на рахунок 209/1 “Відхилення”;

- послуги, зроблені цехами комбінату – на рахунок 91 Загальновиробничі витрати”.

Змінне устаткування, інструмент і спецодяг визнати малоцінними та швидкозношуючимися предметами (МШП). Відпустка МШП в експлуатацію супроводжується їх списанням з балансу, а з метою запобігання розкрадань організований оперативний кількісний облік за місцями експлуатац підзвітними особами. При поверненні на склад придатного на склад спецодягу. Термін використання якого не минув, відбиває в обліку його вартість у розмір 305 від первісної.

Здійснюється класифікація дебіторської заборгованост шляхом групування за термінами її погашення. Встановлено періодичність спостереження для визначення коефіцієнта сумнівності – 6 місяців.

У балансі поточні забов’язання відбивають за сумою погашення. Встановлено графік погашення податків та інших обов’язкових платежах. Забезпечення на відшкодування майбутніх платежів не створюється.

Встановлено класифікацію доходів від оперативної та звичайної діяльності відповідно до П(С)БО 15 “Дохід” [18]. Оцінку доходів, отриманих у результаті бартерних операцій виробляють на підставі П(С)БО 15[18] відповідно до методики оцінки доходів і витрат при реалізації бартерних контрактів.

Формування собівартості продукції і послуг забезпечується відповідно до вимог норм П(С)БО 16 “Витрати” [19]. Витрати операційно звичайної діяльності групуються за елементами із застосуванням сетів класу 9

“Витрати діяльності”. Класифікація витрат здійснюється відповідно до затвердженого переліку і складу статей калькулювання виробничо собівартості, розробленими планово-економічною службою підприємства. При розподілі виробничих витрат застосовується показник потужності – 175 тис. тон прокату (заданий випуск продукції).

За порушення вимог, що виражається у несвоєчасному складанні первинних документів, надання їх до обліку і невірність відображення в них даних фахівці комбінату залучаються до дисциплінарної відповідальності.

3. ПРОЕКТНА ЧАСТИНА. УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ НАРАХУВАННЯ ТА ВИПЛАТИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

3.1 Удосконалення методики обліку праці і заробітної плати

В останні роки серйозну заклопотаність економістів викликає підвищення заробітно плати в ряді галузей економіки на тлі зниження динаміки інших показників.

Заробітна плата повинна залежати безпосередньо від результатів праці й у той же час впливати на його показники, стимулювати розвиток виробництва, ефективність роботи, підвищення кількісних і якісних результатів праці. Останнім часом заробітна плата в Україні з ряду причин практично втратила ці функції й це не дозволяє ефективно впливати на процеси, зв'язані зі спадом виробництва, заважа досягненню певної стабілізації в економіці.

Реформування оплати праці на основі кардинальної зміни принципів її організації в сформованій обстановці просто необхідно, оскільки це створить базу мотиваційного механізму підвищення трудової активності працівників.

Основним визначальним елементом трудового процесу є працівник з його вмінням кваліфікацією, відношенням до праці, потребами й можливостями їхнього задоволення. Тому від ініціативи й заповзятливості, розкриття можливостей кожного, хто хоче трудитися й відповідно заробляти, залежить підвищення продуктивності праці, якість і конкурентоспроможність випускаємої продукції, наше благополуччя.

Тому дуже важливо в умовах формування ринкових відносин передбачити на підприємствах такі системи матеріального й морального заохочення, так побудувати відносини в колективі, щоб психологічний клімат сприяв поліпшенню працездатності, підвищенню ефективності виробництва.

Варто пам'ятати, що якщо праця перестає задовольняти потреби, людина відчужується від нього й буде шукати інші шляхи їхнього задоволення.

Уже сьогодні спостерігається: відтік працівників, що володіють високою трудовою активністю, заповзятливістю, у недержавний сектор економіки, бажання кваліфікованих, з високим рівнем утворення молодих людей у віці 20 - 30 років покинути країну, прагнення деяких осіб одержати життєві блага нетрудовим шляхом: у результаті приписок, розкрадань, спекуляцій і т.д.

Тому зараз дуже важливо розробити такий механізм керування працею, що дозволив би трудівникам бачити в роботі не просто кошти добування хліба насущного для себе й своя близьких, але й можливість з'єднувати вміння продуктивно і якісно працювати з відповідною матеріальною винагородою за свою працю й моральне задоволення.

На думку економістів, реформа організації оплати праці повинна здійснюватися по трьох основних напрямках:

- введення диференційованої мінімальної заробітної плати (в економіці, галузі, на підприємстві) як основи регулювання розмірів оплати праці на всіх рівнях структури керування з урахуванням забезпечення постійного відтворення робочої сили відповідно до ваги праці й результативністю господарської діяльност підприємств всіх форм власності.

- введення як основу організації оплати праці на всіх рівнях системи тарифних угод і договорів, що укладаються в результаті колективних переговорів.

- зближення економічних умов оплати праці працівників, прийнятих на умовах наймання, на підприємствах всіх форм власності.

Перший напрямок припускає самостійність підприємств у встановленні схем тарифних ставок залежно від їх економічних і фінансових можливостей, а також їхн вв'язування з розміром мінімальної заробітної плати і єдиної для галузі шкали тарифних коефіцієнтів. Мінімальний розмір заробітної плати не може бути нижче встановленого по галузі, що, у свою чергу, не повинен бути нижче рівня, гарантованого державою.

При цьому необхідно, щоб мінімальна заробітна плата була науково обґрунтованої з урахуванням рівня малозабезпеченості й мінімальних витрат на відтворення робочої сили.

Мінімальна заробітна плата, установлена на підприємстві, відповідає ставці І розряду тарифної сітки або мінімальному окладу службовця. На кожному підприємстві на основі встановленої мінімальної заробітної плати згідно прийнятим у галуз диним шкалам тарифних коефіцієнтів і шкалам співвідношення посадових окладів визначаються конкретні розміри мінімальних і максимальних тарифних ставок робітників для всіх тарифних розрядів і посадові оклади по групах службовців. Причому максимальна тарифна ставка першого розряду може відповідати мінімальній ставці другого розряду й, відповідно, максимальна ставка другого розряду - мінімальній ставці третього розряду й т.д., тобто встановлюються не фіксовані, а інтервальні значення по кожному тарифному розряді.

Таким чином, виходячи з мінімальної заробітної плати повинні бути переглянут співвідношення в заробітній платі всіх категорій працівників з обліком основних тарифно-формуючих факторів - кваліфікації, складності роботи, її обсягів, умов праці, відповідальності.

У Кодексі законів про працю України (ст. 97) [2] на державному рівні гарантується мінімальна заробітна плата по кожному тарифному розряді. На думку ряду експертів, це дуже високий ступінь втручання держави в господарську діяльність підприємств, однак децентралізація регулювання заробітної плати, переклад цих функцій на рівень підприємств сьогодні себе не виправдують. Державні гарант заробітної плати обмовляються в Конвенції Міжнародної організації праці. Це питання актуальне в економічній практиці країн з розвитий ринковою економікою. Однак гарантії встановлення мінімальної заробітної плати по кожному кваліфікаційному розряді тарифної сітки в деяких країнах забезпечуються тільки на основі переговорів на рівні галузей або окремих фірм.

Другий напрямок реформування організації оплати праці припускає введення практики переговорів і досягнення угод по конкретним, чітко розмежованим питанням організації оплати праці на різних рівнях: міжгалузевому, галузевому, територіально-галузевому, на рівні підприємства. Предметом переговорів між зацікавленими сторонами (колективом підприємства й адміністрацією), у першу чергу, є тарифні угоди й мінімальний рівень заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата по певних категоріях установлюється для створення «стартових» умов для учасників колективних переговорів, і якщо заробітна плата, передбачувана роботодавцем, нижче мінімальної заробітної плати, угоди неможливі.

Ціль установлення мінімальної заробітної плати в Україні - фіксування нижньої меж розмірів оплати праці. При такому підході мінімальна заробітна плата гаранту захист від невиправдано низьких ставок заробітної плати.

Виходячи зі структури промисловості України, можливі три рівні гарантування мінімально заробітної плати: державне, простого відтворення робочої сили; поточного відтворення робочої сили з урахуванням розходжень в умовах праці в галузях промисловості України; розширеного відтворення робочої сили відповідно до результатів господарської діяльності підприємств і з урахуванням складност праці.

На всіх рівнях колективних переговорів і угод від кожної сторони повинне бути присутнім рівна кількість представників.

Необхідно, щоб тарифна угода на рівні підприємства було складовою частиною колективного договору. Тарифна угода включає:

- форми й системи оплати праці для різних груп і категорій працівників;

- розмір мінімальної заробітної плати, диференційований по видах і типам виробництв;

- значення мінімальних і максимальних тарифних ставок по кожному розряді робіт робітників, виходячи з єдиної для всіх підприємств галузі тарифної сітки, прийнятої галузевою тарифною угодою;

- значення мінімальних і максимальних посадових окладів по кожній посаді на основі єдиних для всіх підприємств галузі шкал відповідних посадових окладів

- види, розміри, показники й умови застосування доплат, премій і інших заохочувальних виплат;

- систему матеріальних штрафів (санкцій) за недотримання стандартів виконуваних робіт і випускається продукції;

- нші питання оплати праці, специфічні для кожного підприємства.

Відповідно до Закону України «Про колективні договори й угоди» [14] колективний договір оформляється на підприємствах, в організаціях, установах, що використовують найману працю і є юридичних осіб, незалежно від форм власності й господарювання.

У відмінності від колективних договорів угоди оформляються на державних, галузевих, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Згідно ст. 8 згаданого Закону України угодою на державному рівні регулюються основн принципи й норми соціально - економічної політики держави й трудових відносин (гарант праці, соціальне страхування й т.п.). Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема нормування й оплата праці на підприємствах галузі, трудові відносини, мінімальні гарантії заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальному рівні й мінімальному розмірі доплат і надбавок, з урахуванням специфіки роботи окремих груп і категорій працівників конкретної галузі, житло-побутові умови й т.п. Галузева угода не може бути спрямоване на погіршення умов праці працівників галузі в порівнянні з умовами, застереженими в генеральній угоді.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональних об'єднань підприємців, що мають відповідні повноваження, об'єднаннями профспілок або інших уповноважених представників колективів підприємств.

Згадан угоди є міжгалузевими, а питання міжгалузевого регулювання заробітної плати, а також міжкваліфікаційної корекції завжди були в центрі уваги економістів, незалежно від моделі керування господарством.

Відмінність вітчизняних методів від методів країн з розвитий ринковою економікою укладається в тім, що питання оплати праці регулюються за допомогою трьох компонентів: ринку праці, системи колективно - договірного регулювання й активною боротьбою робітників за свої права, а в нас донедавна всі ці компоненти підмінювалися адміністративною системою керування. Перераховані компоненти в Україні вже присутні, але, на жаль, ще не створений злагоджений механізм хнього функціонування.

Найбільш складна реалізація третього напрямку, оскільки на ньому ґрунтується подальше реформування організації оплати праці. Каменем спотикання отут стають штучно створеними й закріплені законодавчими й нормативними актами розходження в можливостях одержання й використання доходів підприємствами різних форм власності й господарювання. Очевидно, настав час застосувати економічні й адміністративні міри, спрямовані на пошук можливостей підвищення ціни робочо сили, що реально забезпечує гідне існування самого працівника й утримування його родини. Із цією метою варто врахувати матеріали Конвенції МОП № 160 про створення національних класифікаторів витрат на робочу силу.

Підвищення купівельної спроможності споживачів, їхніх трудових доходів, посилення мотивації праці можна досягти за допомогою стимулювання збільшення обсягів виробництва, структурної перебудови економіки на користь її споживчого сектора. З метою посилення мотивації праці бажано, на думку фахівців, поступово реформувати розподіл національного доходу, включаючи в заробітну плату значну частину суспільних фондів споживання й дотацій працівникам. Крім того, було б доцільно сховане безробіття перетворити в «відкриту», що також дозволило б підвищити й мотивацію праці, і рівень заробітної плати, ув’язав його з ростом обсягу виробництва.

Оскільки в Україні лише формуються ринкові відносини, то необхідно враховувати практику країн з розвитий ринковою економікою. Зокрема, пропонується встановити верхню границю цін на товари й послуги. Така міра в значній мірі буде сприяти збереженню певного рівня життя.

Однак деформації в організації заробітної плати виникли в слідство недоліків не тільки системи організації оплати праці, але й всієї системи економічних відносин у суспільстві.

Члени постійно діючої робочої групи, створеної з фахівців економічних відомств наукових дослідницьких установ України в складі, затвердженому Кабінетом Міністрів України 17.05.91, підготували Концепцію реформи організації оплати праці в Україні. Суть реформи полягає в роздержавленні процесу організації й регулюванні оплати праці, заміні властивих йому державно-централізованих методів на систему колективних переговорів, подібну діючої в країнах з розвитий ринковою економікою. Для цього проведення реформи повинне опиратися на так основні принципові положення:

- прийняття за основу організації оплати праці системи тарифних угод, що досягаються в результаті дву- або тристоронніх переговорів на державних, галузевому рівнях і на рівні підприємства, організації;

- введення системи диференційованого встановлення мінімальної заробітної плати на всіх рівнях керування як основи регулювання розмірів оплати праці з урахуванням потреб відтворення робочої сили відповідно до ваги праці й залежно від результатів діяльності підприємств;

- забезпечення на основі колективних переговорів системи диференціації оплати праці;

- надання права застосування не тільки тарифної, але й безтарифної форм організації оплати праці на підприємствах всіх форм власності й господарювання;

- забезпечення системи господарювання, при якій регулятором розмірів заробітно плати були б зароблені колективом гроші, що досягається за допомогою підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва. Головним джерелом коштів на оплату праці повинен бути дохід, отриманий у результаті господарсько діяльності підприємства;

- зближення економічних умов праці працівників, що працюють по найманню на підприємствах різних видів, форм власності;

- позбавлення державних, галузевих і інших вищестоящих стосовно самостійних підприємств органів керування права прийняття рішень із питань оплати праці за межами тарифних угод. Роль держави в регулюванні заробітної плати зводиться до прийняття законодавчих актів: установленню державної гарантії мінімально заробітної плати; рекомендаціям умов оплати праці в бюджетних організаціях; установленню системи оподатковування доходів підприємств і громадян;

- приведення законодавчих актів України про працю у відповідність із положеннями Концепцій і Рекомендацій МОП у частині реалізації прав працівників в област оплати праці; ратифікація Україною ряду конвенцій МОП;

- збереження прав в області оплати праці, переданих підприємствам законодавчими й нормативними актами.

Варто помітити, що за останні роки економічна ситуація трохи змінилася й виникла необхідність внести зміни в раніше розроблену Концепцію. У цей час співробітниками науково-дослідного інституту праці й зайнятості НАН України розробляються Концептуальні походи до визначення розміру заробітної плати через механізм підвищення продуктивності праці з урахуванням ринкових змін в економіці України.

3.1 Удосконалення методики обліку праці і заробітної плати в умовах ЕОМ

З подальшим розвитком країни постає завдання – сформувати високоефективну систему оплати праці на основі вдосконалення організаційно-економічного механізму.

Формування високоефективної системи оплати праці для підприємств різних галузей економіки має базуватися на ефективному організаційно-економічному механізмі оплати праці. Виходячи з теоретико-методологічного дослідження, що нові форми власності вимагають пошуку нових підходів до формування матеріально зацікавленості працівників, необхідно розробити та побудувати такий організаційно-економічний механізм

удосконалення оплати праці, який би відображав взаємозв’язки рівня оплати праці з результатами діяльності підприємства, трудового внеску в них конкретного працівника з урахуванням державної політики регулювання і розподілу матеріальних благ (таблиця 3.1).

7 серпня 1999 р. Президент України підписав Указ «Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України» № 969/99[20], де визначено головн напрями формування політики у сфері оплати праці. Так, в Указі зазначалося, що снуючий на той час рівень номінальної заробітної плати і купівельна спроможність перетворилися в один з головних чинників, які стримували розвиток виробництва, відтворення робочої сили, технологічне оновлення виробництва, розв’язання низки інших соціально-економічних проблем. Наявність зазначених недоліків свідчило про нагальну потребу реформування системи оплат.

Досвід постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Словаччини, Угорщини, Чехії, Хорватії та інших, свідчить про те, що реальн зрушення в економіці цих країн розпочалися лише тоді, коли середня заробітна плата підвищилася до рівня, еквівалентного 300 доларам США і вище в розрахунку на місяць. З огляду на це провідною складовою подальшого реформування системи оплати праці має стати зростання реальної заробітної плати як складово реформування всього механізму господарювання.

Державна політика у сфері оплати праці спрямована на здійснення таких кроків:

- удосконалення законодавства про оплату праці, вжиття заходів для посилення контролю за додержанням законодавства про оплату праці, своєчасної виплати заробітно плати;

- реформування системи оплати праці, спрямованого на істотне підвищення заробітної плати та докорінну зміну структури витрат виробництва;

- підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади з реалізації законодавчо визначених повноважень щодо встановлення умов і розмірів оплати праці;

- зміни системи оподаткування доходів громадян через підвищення рівня неоподаткованого мінімуму доходів громадян та забезпечення його державного регулювання;

- підвищення вартості (ціни) робочої сили на основі збільшення у виробничих витратах питомо ваги витрат на оплату праці;

- реструктуризац собівартості продукції на основі виключення матеріальних та фінансових витрат невиробничого характеру;

- підвищення розміру мінімальної заробітної плати, відновлення ролі мінімальної заробітно плати як державної соціальної гарантії;

- посилення залежності оплати праці від кінцевих результатів виробництва, професійного та кваліфікаційного рівня працюючих;

- удосконалення механізму договірного регулювання соціально-трудових відносин шляхом поліпшення конкретизації змісту угод і договорів, що укладаються на державному, галузевому, регіональному і виробничому рівнях;

- удосконалення процедури укладання угод і колективних договорів і контролю з їх виконанням з метою посилення соціальних гарантій працівників;

- розроблення механізмів поширення дії галузевих і регіональних угод на підприємствах усіх форм власності й господарювання;

- зменшення необґрунтованої надмірної міжгалузевої диференціації в оплаті праці, істотне підвищення заробітної плати в галузях, що забезпечують науково-технічний прогрес на основі економічного та фінансового оздоровлення підприємств цих галузей;

- удосконалення оплати праці працівників бюджетної сфери, розроблення механізму регулювання міжгалузевих, міжпрофесійних (міжпосадових)

співвідношень заробітної плати працівників бюджетної сфери на єдиній основі;

- забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію його грошових доходів;

- реалізац комплексу правових, організаційно-економічних заходів, спрямованих на легалізацію тіньових доходів.

З метою визначення напрямів і механізмів підвищення рівня заробітної плати та відновлення її основних функцій Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. 1375/2000 схвалено Концепцію подальшого реформування оплати праці в Україні.

У семи розділах цього документа подані аналіз тенденцій в оплаті праці та причин низького рівня, основні завдання подальшого реформування системи оплати праці, концептуальні засади підвищення рівня номінальної та реальної заробітної плати, шляхи державного регулювання оплати праці.

ВИСНОВКИ

За умов ринкового ведення господарської діяльності на кожному підприємств бізнесу, зокрема і на ВАТ «ДМКД» облік праці та заробітної плати по праву займає одне з центральних місць у всій системі ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, організації, установі чи іншому незалежно від форми власності, роду виробничої діяльності, місцезнаходження або інше.

Поняття терміну «заробітна плата» в умовах сьогодення набуло певної особливо категорії, що суміщає і охоплює всі види оплати праці. Перехід до ринкових відносин викликав появу нових джерел отримання грошових доходів в вигляді сум нарахованих до виплати за вкладами до статутного фонду підприємства засновників (підприємства закритого типу), засновників та членів трудового колективу (підприємства відкритого типу), підприємства з іноземними інвестиціями (вклад ноземного капіталу) виплати за цінними паперами (акції, облігації, векселі, страхові зобов’язання та інше).

Значн зміни, викликані безпосередніми змінами в економічній і політичній сферах нашо держави мають великий вплив та можуть створити серйозні загрози для кожного члена нашого суспільства, зокрема в забезпеченні стабільності життя його самого та його родини. Саме це посилило значення розмірів та рівня оплати праці, оскільки одним з стабільних джерел доходів є заробітна плата. Виходячи з цього облік заробітної плати, аналіз її динаміки, а також факторів, що мають вплив на реальну зміну є важливим елементом в системі економічних показників кожного підприємства та вимагають підвищення продуктивності праці, як основної умови підвищення її стимулювання.

Правильний облік, розподіл за сферами виробництва, а також своєчасний аналіз дають можливість виявити нові резерви в підвищенні оплати кожного працюючого, відповідно до вимог нормативних документів, що регламентують оплату прац виконати вимоги основного документу, що забезпечує всіх громадян України, тобто Конституції України.

На підприємствах з умов сьогодення використовуються різні форми заробітної плати. Але виникає необхідність повсякчасно приділять значну увагу питанню оплати праці, знаходити нові джерела на збільшення фонду оплати праці. Вишукувати та створювати резерви для збільшення додаткової оплати у вигляді премій, різного роду заохочень, що в свою чергу підвищує заінтересованість працівників до кінцевого результату своєї роботи, а отже і підвищення та поліпшення фінансового стану ведення господарської діяльності на підприємстві в цілому.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України № 996 – ХІV від 16.07.99 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» // Баланс. – 2003. - № 1-2. с.31 – 36.

2. Кодекс Законів о праці України зі змінами і доповненнями // Фактор, 2003р.

3. Закон України «Про оплату праці» зі змінами і доповненнями // Фактор, 2003р.

4. Інструкція по статистиці заробітної плати № 323 від 11.12.1995 р., затверджена наказам Міністерства статистики України.

5. Закон об відпусках зі змінами і доповненнями.

6. Порядок исчисления средней заработной платы № 100 от 08.02.95 г., утвержденное постановлением Кабинета Министров Украины.

7. Порядок исчисления средней заработной платы (дохода) для расчета выплат по общеобязательному государственному социальному страхованию № 1266 от 26.09.2001 г., утвержденный постановлением Кабинета Министров Украины.

8. Закон України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400/97 – ВР зі змінами і доповненнями. // Харків, Центр «Консульт», 2003 р.

9. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533 – ІІІ від 02.03.2000 р. зі змінами доповненнями // Баланс № 10, 2003 р.

10. Закон України «Про загальне державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням» № 2240 – ІІІ від 18.01.2001 р. зі змінами доповненнями // Баланс № 10, 2003 р.

11. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійному

12. захворюванні, які призвели до втрати працездатності» № 1105 – ХІ від 23.09.1999 р. зі змінами і доповненнями // Баланс № 10, 2003 р.

13. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889- ІV від 22.05.2003 р. зі змінами і доповненнями.

14. Закон Украины «О коллективных договорах и соглашениях» с изменениями и дополнениями // Харьков, Центр «Консульт», 2003 г.

15. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні кошти», // Все про бухгалтерський облік, № 18 від 21.02.2007 р. с. 22-26

16. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальн активи», // Все про бухгалтерський облік, № 18 від 21.02.2007 р. с. 26-29

17. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», // Все про бухгалтерський облік, № 18 від 21.02.2007 р. с. 29-32

18. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доход», // Все про бухгалтерський облік, № 18 від 21.02.2007 р. с. 50-51

19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», // Все про бухгалтерський облік, № 18 від 21.02.2007 р. с. 52-56

20. Указ «Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України» № 969/99 від 07.08.1999 р.

21. Т.П.Макаровська, Н.М.Бондар «Економіка підприємства» // Київ, 2003 р. с. 196-206.

22. Е.В.Кривцунова «Школа начинающего бухгалтера» // Центр «Консульт», 2006 г. с.244-248.

23. А.В.Калина «Организация и оплата труда у условиях рынка» //Киев 2001 с. 182-232.

24. Ф.Ф.Бутинець, Н.М.Молюга «Бухгалтерський облік» // Житомир ПП «Рута» 2000 с. 157-160

25. В.П.Завгородний «Бухгалтерский учет в Украине» (с использованием национальных стандартов) // Киев «Издательство А.С.К.» 2003 с.340-347.

26. А.Н.Коваленко «Бухгалтерский учет в Украине» // Днепропетровск. ООО «Баланс – Клуб» 2003 с. 373-396.

27. А.В.Калина «Економіка праці» // Київ 2004 с. 173-176

Страницы: 1, 2, 3