Дипломная работа: Здійснення лізингових операцій на підприємстві

Таблиця 2.10. Стан розрахунків за орендовані основні засоби

Термін у місяцях – тривалість дії договору лізингу в повних місяцях. У таблиці приводиться кілька можливих значень – 18, 24, 30 і 36 повних місяців. Кількість лізингових платежів за договором лізингу прирівнюється до зазначеної кількості місяців.

На перетинанні рядків і стовпців вказані значення щомісячних рівних лізингових платежів. Кожен платіж спочатку зазначений без ПДВ, потім приведений ПДВ, а також загальний лізинговий платіж із ПДВ.

Ґрунтуючись на інформації вищенаведених розрахунків, сформулюємо умови, при дотриманні яких споживач, без сумніву, надасть перевагу лізингу порівняно з кредитом:

– менший банківський відсоток ніж по кредиту;

– включення у значення відсотка по лізинговим операціям плати за технічне обслуговування техніки;

– можливість придбання об’єкту лізингу по залишковій вартості у свою власність після закінчення терміну оренди.

Таким чином, впровадження лізингових операцій на ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» значно збільшить додаткові конкурентні преваги продукції, а таке збільшення позитивно вплине на значення комплексного показника конкурентоспроможності складної технічної продукції, який детально розраховано в роботі [3].

При вивченні кредитної структури і джерел повернення кредиту необхідно розглядати як кредит лізинговій фірмі, так і лізинг орендарю. Основною метою такого підходу є збереження відповідності лізингу прямому кредитуванню.

Аналіз ризиків по проекту ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» повинен виконуватися при тій умові, що маються на увазі і лізинговій фірмі й орендар. Наприклад, у стадії функціонування проекту фінансові й економічні ризики повинні розглядатися з погляду й орендаря і лізингової фірми, у той час як мають місце на цій же стадії технологічні й екологічні ризики, швидше за все, варто оцінювати, маючи у виді тільки орендаря.

Для перерозподілу ризиків, зв'язаних з якістю активів у лізинговому портфелі, також використовується секьюритизація. В останні роки, багато закордонних лізингових компаній шукали заміну джерел фінансування і зміни якості активів з метою зменшення ризиків лізингового портфеля; особливо через секьюритизацію активів. Незважаючи на те, що секьюритизація є дуже складним механізмом, застосування якого почалося лише недавно в країнах з розвитий лізинговою інфраструктурою, темпи росту програм секьюритизації вражають. Секьюритизація може стати особливо корисної в що розвиваються чи перехідних ринках, оскільки не вимагає наявності внутрішнього фондового ринку. Інвестиції в підприємство-власника секьюритизованого лізингового портфеля, може здійснювати також і компанія-нерезидент.

У змісті мінімізації ризиків, зв'язаних з лізинговим майном важливі взаємини лізингових компаній і постачальників, оскільки для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» лізинг є ефективним способом збуту своєї продукції.

Міжнародний досвід показує, що при підвищених комерційних ризиках постачальник і лізингодавець переглядають свої взаємини в пошуку найбільш оптимальних рішень мінімізації ризиків. Щоб не знизити обсяги своєї діяльності постачальник і лізингодавець приходять до угоди про розподіл комерційних ризиків між собою. Найбільш розповсюдженою практикою є гарантії зворотного викупу (buy-back). Лізингодавці, прагнучи одержати максимальні гарантії під свої інвестиції, часто наполягають на включенні в договір з постачальником, як істотної умови, можливість зворотного викупу майна. Лізингові компанії, що особливо забезпечують лізингоотримувачів новим, технічно прогресивним устаткуванням, несуть значні ризики по лізингових операціях.

Труднощі при покупці устаткування в лізинг

Отже, як уже згадувалося, лізинг є механізмом покупки устаткування в кредит, який надає покупцеві лізингова компанія. Саме з цим і пов′язані основні труднощі покупки в лізинг.

Першою перешкодою є сума операції. Річ у тому, що лізингова компанія за надання устаткування в лізинг отримує комісійну винагороду, яка складає 2–5% від суми операції. Тому покупка в лізинг, наприклад, ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» станка для виробництва запчастин для вагонів вартістю близько $7 000, інтересу для лізингової компанії не представляє.

Як правило, сума реальної лізингової операції починається від $20 000 – $30 000 (залежно від лізингової компанії).

Другим моментом, що істотно ускладнює покупку виробничого устаткування в лізинг ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», є отримання власне кредиту.

Для його отримання необхідно заповнити солідний перелік різних документів, що включає докладні відомості про компанію-покупцеві, його кредитну історію, відомості про керівників, бухгалтерські дані, короткий бізнес-план майбутнього виробництва, зведення про забезпечення договору лізингу і ін.

А, враховуючи умови функціонування більшості підприємств, формальна сторона питання також може стати непереборною перешкодою.

Наступним моментом, на який хотілося б звернути увагу є забезпечення кредиту. Таким забезпеченням може служити банківська гарантія, поручительство, застава. Як правило, лізингові компанії вимагають забезпечення, що удвічі перевищує суму операції (хоча іноді частина застави може складати вартість передаваного устаткування, а також авансовий платіж).

Тому при купівлі ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» устаткування на суму 100000 у.о. устаткування в лізинг завод повинен усвідомлювати те, що з нього зажадають заставне забезпечення операції.

Також не слід забувати про авансовий платіж, що становить близько 20% від суми операції, який зажадає лізінгодатель з покупця ще до початку ним свого виробництва.

Тому, не дивлячись на всю свою привабливість, не варто розглядати лізинг єдиним виходом при дефіциті оборотних коштів. Найбільш реальне застосування механізму лізингу міцними і стійкими підприємствами, охочими розширити свій бізнес, не виводячи при цьому з господарського обороту значної частини оборотних коштів.

Проте, не дивлячись на всі труднощі, що виникають при покупці устаткування в лізинг (або без нього) ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», що вирішила зайнятися виробництвом цистерн для вагонів, в кінці шляху чекає привабливий зі всіх точок зору бізнес.

3. Напрямок удосконаленні організації ЗЕД через лізингові операції

3.1 Шляхи оптимізації економічної ефективності лізингових операцій на підприємстві

На сьогоднішній час, враховувати відсутність у підприємств власних засобів і їх тяжке фінансове становище, розвиток лізингу являється практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнання машин і інших основних засобів. Важливо, що сфера лізингового законодавства активізує розширення збуту продукції, а не напівфабрикатів або сировини.

Лізинг – це дещо середнє між договором оренди і договором надання кредиту.

До прийняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці частково регулювалася Цивільним кодексом, Законом «Про оренду», постановами Кабінету Міністрів України від 18.09.97 р. №3031 «Про створення державного лізингового фонду». Але навіть за відсутності закону «Про лізинг» в Україні все таки функціонував ряд лізингових компаній, об’єднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг».

Найголовніше завдання на теперішньому етапі і в майбутньому для суб’єктів лізингової діяльності це створити потребу в лізингових послугах, тобто сформувати кон'юнктура лізингу.

Україні потрібно також організувати тісне співробітництво з європейкою асоціацією лізингових компаній та вжити на урядовому рівні заходів до приєднання до Оттавської конвенції 1988 про міжнародний лізинг.

Лізинг в діяльності Товариства потрібен з багатьох міркувань:

● можливість одержати додаткові інвестиції від іноземних партнерів;

● лізингові операції залучають великі кошти банків, Ат, тощо;

● привабливий для споживача через оренду основних засобів господарських товариств.

До порівняння: Якщо Товариство закуповує необхідне обладнання за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування, ПДВ, операції купівлі-продажу.

Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає вдію при укладенні контракту по наданні лізингових послуг.

Орендні платежі, сплачувані орендарем входять до собівартості продукції, а після повної сплати вартості орендованого обладнання Товариство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти що витрачені як орендні платежі, так і на викуп орендованого устаткування, формується з прибутку Товариства до його оподаткування.

Лізинг вигідний не тільки лізингоотримувачу, а й орендодавцю, бо передбачає 100% покриття всіх капітальних витрат, а при укладенні контрактів лізингу в міжнародному масштабі можна отримати додаткову економію коштів компаній орендодавець, за рахунок різниці між податковими ставками, які діють у різних країнах.

Лізинг вигідний і державі, бо борг підприємств іноземним орендодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів.

Лізинг може сприяти просуванню вітчизняних машин і устаткування на внутрішній та зовнішній ринок. Велику роль у розвитку цієї форми підприємницької діяльності може відіграти створення іноземними банками і фірмами сумісних лізингових компаній. Це дозволить не тільки використовувати в народному господарстві передову техніку але й засвоїти значний досвід іноземних компаній у сфері лізингових операцій.

Для виготовлювача технічних засобів лізинг розкриває такі перспективи: створюються передумови для зниження витрат на рекламу, вивчення ринку, пошук споживача. Ці послуги надає лізингова компанія, а виробник може сконцентрувати свої ресурси на випуску машин і обладнання.

В особі лізингової компанії виготовлювач захоче постійного і надійного партнера, який готовий:

сплатити всю вартість устаткування, з’являється можливість включити у список потенціальних покупців технічних засобів тих споживачів, які через нестачу власних або запозичених коштів, опинилися б поза сферою економічних інтересів виробника, тобто позбавили б його потенціального прибутку.

Також лізинг надає значні переваги орендодавцю. Наприклад:

● розширення номенклатури продукції, з якою він вступає на внутрішніх та зовнішніх ринках;

● забезпечення реалізації технічних засобів і надання послуг, продаж яких за інших умов не може бути вигідним;

● збільшення економічної ефективності машин і устаткування, що здаються в довгострокову оренду, шляхом відбору вигідних контрактів.

Нарешті лізингові операції дають можливість:

● одержати необхідне майно Товариству без значних капітальних

витрат;

● частково усунути ризик, пов’язаний з моральним зносом основних засобів;

● податкові пільги орендарю, тому що орендна плата виступає у формі операційних витрат і не оподатковується.

Підприємства в Україні стали на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери. Усім відомо, що нині виробничо-технічна база наших підприємств перебуває в стадії занепаду: процес заміни застарілих та зношених машин та обладнання, по суті припинено.

Безперечно, що на підприємствах ще не скоро буде створено економічні й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутрішні ж накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведених до глибокого кризового стану, мізерні й продовжують з року в рік зменшуватися. Довгострокове кредитування виробництва комерційними банками є високо ризиковим і майже припинилося.

Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.

Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, серед підприємств він не дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його розвиток, але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка б досконало регулювала б лізингову діяльність. Закону України ′′ Про лізинг′′, прийнятого Верховною Радою у грудні 1997 року, недостатньо для стимулювання розвитку лізингового бізнесу.

Більшості підприємств та іншим господарським структурам буде вигідно укладати договори лізингу, бо як відомо операції лізингу потребують менше коштів, ніж, наприклад, отримання кредиту. Звісно відсоток за користування кредитом може бути дуже високим, що спричинить де які труднощі в поверненні кредиту, а використання лізингу забезпечить по-перше – задоволення Товариства в необхідних фондах, по-друге, витрати за користування майно, що орендується, будуть меншими, ніж за користування кредитом, необхідного для придбання обладнання.

Використання лізингу дасть можливість оновлення основних фондів, залучення інвестицій, що позитивно вплине на фінансовий стан Товариства.

В останні роки набув розповсюдження міжнародний лізинг, який за підсумками світової практики в сфері здійснення міжнародних лізингових операцій досить позитивно впливає на внутрішнє законодавство держав. Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які знаходяться під юрисдикцією різних держав. Міжнародною лізингова операція вважається також в тому випадку, якщо майно або платежі перетинають державні кордони, угода, по якій лізингодавець купує обладнання у національного підприємства, а після цього передає його іноземному підприємцю за кордон, називається експортним лізингом. Якщо обладнання купується в іноземної фірми і передається для використання вітчизняному підприємцю, угода називається імпортним лізингом.

Міжнародний лізинг може застосовуватися і тими підприємствами, що не одержують доходів в конвертованій валюті. В таких випадках укладається угода, що передбачає оплату зобов’язань продавця постачанням продукції, виробленої на обладнанні, що орендувалося. Це свого виду «бартер», що заохочується діючими в багатьох країнах нормами фінансового права, тому що сприяє просуванню обладнання, транспортних засобів тощо на зовнішній ринок.

Подібно до вищезгаданої, склалася ситуація з приводу фінансового лізингу i в таких європейських країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія тощо. Проте законодавець у цих країнах зосередив свою увагу на інших аспектах – фінансових i податкових аспектах лізингу. Але разом із тим, не слід забувати, що держави, які надали великі податкові пільги, котрі стали надалі певним «трампліном» для їx розвитку, потім ці ж пільги скоротили. Це було зроблено для того, щоб надати можливість розвиватися саме лізинговим відносинам, а не фіктивним, тобто таким, що використовують лізинг для отримання податкових пільг. Напевно, цей досвід не завадив би i національному законодавству нашої країни.

Іноземним практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

1.  Лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку;

2.  Банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоодержувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Взаємодія лізингової компанії і банку дозволяє використовувати широкий спектр інструментів оптимізації комерційної діяльності. Одним із таких інструментів, широко практикованих у Польщі, став форфейтинг. У даному випадку переуступка орендодавцем прав по отриманню платежів від орендодавця банку за поставлене раніше устаткування суттєво полегшує останньому розпорядження заставним майном орендодавця.

Банки вбачають у застосуванні лізингової схеми фінансування не стільки можливості розширення спектра надання послуг, скільки вихід із нинішньої ситуації з кредитуванням. Вихід цей – у поступовому нарощуванні обсягів лізингових операцій, які витісняють менш надійно забезпечені, а тому більш ризиковані інвестиційні кредити. В першу чергу, банками передбачається використання фінансового лізингу.

Таким чином, необхідно всіляко, бажано на державному рівні, підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження.

Останнім часом структури різних рівнів, які зацікавлені в його поширенні сприяють його становленню і продовжують створювати необхідні для цього передумови.

Можна виокремити наступні передумови, які вже реально існують, а також ряд необхідних, без яких формування сфери розвитку лізингу є неможливим.

Історичні:

·  наявність традицій орендного підприємництва;

·  можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ.

Економічні:

·  необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі, через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури;

·  об’єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування та інвестування;

·  зміни ситуації у збутовій політиці продукції;

·  потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва;

·  структурні зміни в сфері матеріального виробництва і послуг юридичним особам;

·  наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв’язків зі споживачами в Україні;

·  можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн.

Організаційно-технічні:

·  наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій;

·  участь банківських установ в лізингових операціях;

·  зацікавленість вітчизняних підприємців в фінансовій лізинговій діяльності;

·  проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу;

·  вдосконалення процесу створення спеціалізованих лізингових компаній.

Науково-дослідні:

·  відомість для спеціалістів лізингу як метода стимулювання розвитку виробничих сил;

·  наявність зарубіжних наукових шкіл у сфері лізингу;

·  зацікавленість в дослідженні проблем лізингу.

Соціальні:

·  підвищення рівня життя через оновлення основних засобів;

·  підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції.

Правові:

·  створення основ законодавства про лізинг;

·  встановлення пільг по лізинговим операціям.

Суспільно-політичні: державна політика, що поширюється в області лізингу.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що подальшому розвитку лізингу в Україні також сприятимуть:

·  умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу (малий і середній бізнес є спроможним спожити більшу кількість лізингових послуг, оскільки, по-перше, він не має великих фінансових можливості й, по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон’юнктури ринку);

·  інтеграція банківського і промислового сектора економіки (зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу; активний розвиток холдингової системи);

·  вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.

Звичайно, інвестиційні лізингові проекти є вкрай складними. Вони передбачають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас, висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи із заяв уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.

На сьогоднішній день можна стверджувати, що тема фінансового лізингу набуває актуальності. Пояснення просте – як вигідний інструмент інвестиційної політики лізинг має велике значення для розвитку виробництва у період занепаду. Під час економічних потрясінь, значному безробітті, невеликій купівельній спроможності цей вид діяльності, завдяки своїй особливій економічній природі, є здатним зробити великий вклад у піднесення i розвиток національної економіки, а на міжнародному рівні – створити i закріпити нові зв’язки з іноземними інвесторами. Існує дeкiлькa причин, що обумовлюють швидке i широке розповсюдження лізингу в діловій практиці: це i значні переваги, котрі мають учасники господарчого o6iгy, i заохочення з боку держави, яка розглядає лізинг як ефективний зaciб стимулювання науково-технічного прогресу, i розвитку національної економіки.

На сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Biн, до речі, може розглядатися як альтернатива довгостроковому кредиту. I при цьому немає потреби оформляти заставу як це робиться під час отримання кредиту у банку. Але, звичайно, вci ці операції не викликатимуть проблем лише за сприятливого податкового i правового середовища. Зважаючи на це, вітчизняні законотворці вирішили покращити умови для розвитку фінансового лізингу в державі, зокрема, у cферi оподаткування. Результатом цього стало прийняття нових нормативних документів – законів України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» i «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» різних періодів (дат прийняття). Які будуть результати – покаже час. А доти спеціалісти вже зробили попередній аналіз нововведень у сфері оподаткування операцій фінансового лізингу i мають щодо цього певні висновки.

Зокрема, розглянувши старий i новий порядки оподаткування, можна відзначити, що у порівнянні із минулим у країні склалося більш сприятливе середовище для розвитку фінансового лізингу. Але при цьому лізингоодержувач за нових умов навряд чи відчує особливі зміни, за винятком, xiбa що, права по основних фондах, отриманих у лізинг: ПДВ відносити до податкового кредиту, а амортизацію нараховувати із чистої вартості об’єкта лізингу.

Лізинг дозволяє ефективно погоджувати інтереси виробників і споживачів, банків і лізингових компаній. Отже, незважаючи на цілий комплекс проблем, український лізинг розвивається, накопичує досвід, і готується внести свій внесок в активацію інвестиційної діяльності.

3.2 Напрям (розширення) лізингу на підприємствах України

Лізингові операції ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» являють собою чисто ринкові відносини між трьома сторонами:

1)  підприємством, яке виготовляє обладнання;

2)  орендодавцем (лізнговою компанією);

3)  орендарем (підприємством, організацією), який отримує матеріальні

цінності протягом певного часу.

Механізм угоди полягає в тому, що орендар найчастіше сам знаходить підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, обговорює з ним сторону справи, укладає попередню угоду про постачання. Вони удвох з виробником звертаються до лізингової компанії з проханням підписати трьохсторонній контракт і профінансувати його. Під фінансуванням тут слід розуміти таке.

Лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його у користування споживачу в межах середньо чи довгострокового договору, причому право власності на обладнання залишається за лізинговою фірмою. Зрозуміло, що ця схема більш підходить для країн з розвинутою інфраструктурою фінансових операцій, де орендар має достатню інформацію про товаровиробників і може безпосередньо звернутися до будь-якого з них.

В наших умовах нерозвинутого ринку споживач матиме певні труднощі. Він може і не знати, де можна отримати обладнання. Тому з самого початку змушений буде звертатися до лізингової компанії з проханням визначити йому постачальника, а це вже консультація, додаткові витрати лізингової компанії, за що необхідно платити.

Однак переваги, які отримає орендар, вдавшись за допомогою до лізингової компанії, виправдають витрачені кошти.

Лізинг як форма своєрідного кредитування передбачає, з одного боку, передачу технічних засобів у виняткове користування орендарю, а з іншого, машини, обладнання і пристрої протягом всього періоду оренди залишаються власністю орендаря. Виходячи з цих умов орендар:

·  повною мірою користується гарантією, виданою виробником машин і обладнання;

·  має застрахувати за свій рахунок, але на користь орендодавця, отримані в оренду засоби від їх втрат, зруйнування та інших причин, які можуть призвести їх до непридатності;

·  зобов’язаний забезпечити належне зберігання орендованих засобів протягом всього періоду оренди;

·  не має права робити будь-які зміни у конструкції орендованих засобів без письмової згоди орендодавця, після отримання якої зміни здійснюються за рахунок орендаря, а орендовані засоби (в частині конструктивних змін) після закінчення терміну дії лізингової угоди стають власністю орендодавця;

·  зобов’язаний не змінювати місця знаходження отриманих в оренду технічних засобів без згоди орендодавця. Сплачувати всі податки і нести інші витрати, пов’язані з використанням цих засобів;

·  не може без письмового дозволу орендодавця знайомити інших осіб з конструкцією і технічними характеристиками орендованих засобів чи передавати цим особам право по договору оренди.

У свою чергу орендодавець зобов’язується поставити орендарю працездатні технічні засоби. Місце поставки технічних засобів призначається, як правило, орендарем, який зобов’язаний відшкодувати орендодавцю всі витрати, пов’язані з транспортуванням, монтажем, запуском в експлуатацію і виконанням інших зобов’язань, що виникають у зв’язку з постачанням і наступним переміщенням цих коштів.

Така форма взаємовідносин передбачає також попереднє обмовлення пріоритетного права орендаря на придбання орендованих ним технічних засобів, тоді як при класичній оренді після закінчення терміну оренди ці засоби мають бути передані орендодавцю. Таке обумовлене в договорі право змушує орендаря зі свого боку раціонально і ефективно експлуатувати надані йому технічні засоби.

Однак слід зазначити, що права та обв’язки сторін, які випливають з умов контракту на оренду, не є чимось суворо зафіксованим і можуть змінюватися залежно від законодавства тієї чи іншої країни і певних особливостей конкретного ринку. Навіть в одній країні загальні умови контрактів різних лізингових фірм на оренду аналогічного обладнання можуть відрізнятися, оскільки кожний контракт індивідуальний і опрацьований з урахуванням конкретних обставин і вимог заінтересованих сторін.

У процесі розвитку лізингових відносин виявився ряд переваг фінансування основних засобів виробництва у формі лізингу перед традиційним фінансуванням за рахунок довгострокового банківського кредиту. Переваги лізингових операцій відчувають всі учасники лізингу.

Для ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» лізинг відкриває перспективи:

1.  створювати передумови для скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів (коли між ними і лізинговою компанією встановлені і відпрацьовані постійно діючі зв’язки). Тут за виробника все це робить лізингова компанія, а він може сконцентрувати свої зусилля, в тому числі фінансові, на розв’язання виробничих задач по зниженню собівартості продукції;

2.  в особі лізингової компанії виробник знаходить постійного оптового споживача, готового заплатити стовідсоткову вартість замовлення зразу;

3.  з’являється можливість до списку потенційних користувачів обладнання тих споживачів, які через нестачу власних грошових коштів або у зв’язку з відсутністю можливості отримати необхідну суму в кредит, виявилося б поза межами його економічних інтересів, тобто позбавили б його потенційного прибутку;

4.  отримується можливість перекласти на лізингову компанію незадоволення споживача, що викликано поламанням обладнання внаслідок невмілої експлуатації або поганого обслуговування.

Орендодавцю (лізинговій компанії) лізинг дає можливість:

1.  розширити номенклатуру товарів, яку він пропонує на внутрішньому і зовнішньому ринках;

2.  забезпечити продаж продукції і надання послуг, реалізація яких на інших умовах не вигідна або зовсім неможлива;

3.  підвищувати економічну ефективність зданих в оренду машин, інших товарів багаторазового користування;

4.  створювати і розширювати коло своїх перманентних контрагентів;

5.  розвивати і зміцнювати ділові стосунки з кінцевими споживачами, уникаючи посередницьких фірм.

Лізинг для орендаря забезпечує отримання важливих для його діяльності таких переваг:

1.  стовідсоткове кредитування, яке не вимагає негайного початку платежів. Контракт підписується на повну вартість майна. Орендні платежі є поточними і, як правило, починаються після постачання майна орендодавцем або пізніше;

2.  набагато простіше отримати контракт по лізингу, ніж позику. Особливо це стосується дрібних і середніх підприємств;

3.  можливість через оренду сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й направляти зекономлені кошти на інші потреби;

4.  ризик старіння обладнання повністю лягає на орендодавця. Орендар має можливість постійно оновлювати свій парк обладнання через підписання з лізинговою компанією нового контракту, але вже на більш прогресивне обладнання;

5.  при підписанні контрактів з лізинговою компанією орендар може розрахувати надходження своїх доходів і виробити з нею відповідну для нього схему фінансування;

6.  дозволяє орендувати найновіше і дороге обладнання без значного нагромадження капіталу для придбання такого обладнання;

7.  з’являється можливість використовувати набагато більше виробничих потужностей, ніж при купівлі технічних засобів. Тимчасово вивільнені завдяки лізингу грошові кошти орендар може витратити на будь-які виробничі потреби;

8.  в орендаря з’являється можливість економії по статті «Амортизація»;

9.  якщо орендарем є акціонерне товариство, то зростає його ліквідність, що сприяє підвищенню курсу його акцій на біржі;

10.  можливість отримання пільг при оподаткуванні залежить від виду лізингу.

Лізинг передбачає також і різноманітні специфічні переваги. Так, наприклад, фінансування процесу формування основних засобів виробництва через лізинг не обмежує можливості підприємства у додаткових закупках матеріалів і сировини, необхідних для розширення виробництва.

Перехід нашої економіки до ринку, безумовно, дає сильний імпульс лізинговим операціям у внутрішньому обсязі і в зовнішньоекономічних зв’язках. Як і розвиток кредитної системи, лізинг містить у собі великий потенціал розкріпачення підприємництва, раціонального використання товарних і фінансових ресурсів, раціонального використання товарних і фінансових ресурсів, великої гнучкості у відносинах між не виробниками і споживачами. Тим самим лізинг і сам може зробити перші кроки до ринку, в тому числі і до ринку зовнішнього. Світовий досвід вже довів його життєздатність.

З 2004 р. Україна визнана міжнародною спільнотою як держава з ринковою економікою, що сприяло розвитку фінансово-кредитних відносин і, зокрема, міжнародного лізингу. Лізинг дає нові можливості використання досягнень НТП і є новішою формою матеріально-технічного забезпечення суб'єктів господарювання. Лізинг забезпечує доступ до передової техніки і найкращих світових технологій не лише в періоди економічного зростання у різних країнах, а й, що є дуже важливим для нашої держави, в умовах уповільнення темпів зростання [1; 2].

Технологічно міжнародні лізингові операції реалізуються за допомогою договорів, що укладаються: українською лізинговою компанією безпосередньо із зарубіжним орендарем; українською лізинговою компанією з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном; українською лізинговою компанією з іноземним орендарем через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; українським орендарем безпосередньо з іноземним постачальником або із зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Лізинг, який по суті є чимось середнім між орендою та кредитом, найбільш поширений у міжнародній комерційній практиці. Практика орендної взаємодії підтверджує, як правило, більш високу ефективність операцій по міжнародному лізингу порівняно з операціями внутрішнього лізингу. Ефективність міжнародної лізингової операції звичайно значно вище, якщо використовується авансовий платіж і при розрахунку суми гарантії враховується угода про виключення подвійного оподаткування [4]. Причинами бурхливого розвитку міжнародних лізингових операцій у світовій комерційній практиці були:

– труднощі, пов’язані з отриманням кредитів у багатьох країнах та підвищені банками процентні ставки;

– нестабільність податкових систем;

– швидке моральне старіння техніки. Відтак стають вигідними лізингові операції, які залишають за орендарем право дострокового припинення договору;

– зростання конкуренції. Тим, хто починає свою справу, «пробитися» на ринок дуже складно. Отже, треба шукати такі способи маркетингу, які дали б можливість клієнтам на практиці ознайомитись зі зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи його в лізинг на певний термін, виробник нерідко бере на себе проблеми щодо встановлення і обслуговування обладнання, навчання персоналу свого клієнта;

– збільшення кількості капіталомістких проектів, у тому числі будівництва нових промислових підприємств, постачання літаків, суден транспортним компаніям;

– економія грошових коштів фірм-споживачів, особливо спеціалізованих і невеликих за розмірами: дешевше орендувати обладнання, ніж придбати його за повну вартість;

– лізинговий ринок є ідеальним засобом для збільшення прибутку обох партнерів з допомогою офіційно наданих податкових пільг. Якщо, наприклад, компанія-виробник не може скористатися податковими пільгами на інвестиції, то вона отримає їх, коли передасть свою продукцію у лізинг іншій компанії, яка має формальне право на такі пільги, але через скрутний фінансовий стан не може самостійно освоїти виробничі інвестиції. Внаслідок такої угоди обидві компанії користуватимуться податковими пільгами, отримуючи обопільний зиск [3].

Зараз в Україні, попри відносну новизну цього фінансового інструменту для господарюючих суб’єктів, частка лізингу за неофіційними даними становить близько 1% від загальних обсягів інвестицій. Хоч ринок лізингових послуг в Україні лишається відносно малим, існує багато позитивних ознак того, що протягом наступних кількох років він стрімко зростатиме. Велика кількість потенційних інвесторів у лізингові компанії уже відвідали Україну, щоб оцінити тут можливості розвитку свого бізнесу, а багато з них нещодавно розпочали або розпочинають свою підприємницьку діяльність в Україні.

Ринок лізингових операцій у Співдружності Незалежних Держав оцінюється експертами як надзвичайно місткий, який зможе принести значні доходи його учасникам і відчутний соціальний ефект. Обсяг внутрішніх та міждержавних лізингових операцій, що прогнозується в Співдружності, може скласти у найближчий час більше 3,7 млрд. дол. США на рік.

Для забезпечення правової основи міждержавної лізингової діяльності Міждержавним економічним комітетом (МЕК) був підготовлений проект Конвенції про міждержавний лізинг в СНД. Ця Конвенція була прийнята 25 листопада 1998 р. Але вона поки що не ратифікована Україною. Прийняття Конвенції всіма країнами-учасницями СНД та її ратифікація дозволить господарюючим суб’єктам держав СНД перейти до взаємовигідної співпраці на основі угод про лізинг, відкриє можливості для створення спільних структур у вигляді міждержавних лізингових компаній і асоціацій.

Здійснення скоординованих дій і мір законодавчого, нормативно-правового та організаційного забезпечення міждержавного лізингу дозволить зробити його ефективним інвестиційним механізмом розвитку країн Співдружності, посилення їхніх інтеграційних зв’язків, укріплення і розвитку потенціалу країн СНД.

Дослідження проведення міжнародних лізингових операцій в Україні показало, що для впровадження міжнародного лізингу необхідно:

– при валютному регулюванні дозволяти вносити орендну плату у вільно конвертованій валюті без обов’язкового її продажу;

– провести демонополізацію виробництва основних засобів;

– ратифікувати Конвенцію про міждержавний лізинг;

Державне регулювання ринку фінансового лізингу повинно здійснюватися шляхом:

– ведення державного реєстру фінансових установ та ведення обліку юридичних осіб, які не є фінансовими установами й мають можливість за законом надавати фінансові послуги;

– розробки та затвердження нормативно-правових актів, обов’язкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

– здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

– нагляду за діяльністю лізингодавців;

– застосування уповноваженими державними органами заходів впливу за порушення чинного законодавства з питань лізингу.

Держава повинна бути зацікавлена у розвитку лізингу, оскільки він є інвестиційним механізмом, що сприяє оновленню техніки та технологій, зростанню конкурентоспроможності економіки, зменшенню енергоємності та матеріалоємності виробництва, зростанню екологічної та технічної безпеки виробництва, покращенню умов праці, розвитку малого та середнього бізнесу.

В Україні до цього часу склалися основні передумови розвитку лізингу: створено основи інфраструктури ринку лізингових послуг; сформовано первинну законодавчу базу, що регулює відносини суб'єктів лізингової діяльності; напрацьовано методичні основи з побудови взаємовідносин лізингодавця і лізингоодержувача. Проте сформовані елементи не забезпечують активного й ефективного використання лізингу як інструменту відтворення засобів праці на підприємствах України.

Створена в Україні система управління лізингом не повною мірою відповідає вимогам, що висуваються до цілісної системи. Існують елементи системи, між якими склалися певні зв'язки. Системою виробляються продукти у вигляді законів і постанов по регулюванню лізингу. Проте функції окремих елементів, що мають забезпечувати управлінський вплив (органів законодавчої і виконавчої влади), сформульовані нечітко, носять непрямий характер. Відсутнє формулювання єдиної мети елементів, що входять у систему, відносно регулювання лізингу, не визначено динаміку її функціонування. Як наслідок, не створено інтегрованих якостей, що забезпечують синергічний ефект. Дієздатність системи визначається механізмом управління, який забезпечує вплив окремих елементів на лізингову діяльність певними методами та стимулами. В той же час організаційно-економічний механізм, що склався в Україні, не забезпечує активної та ефективної лізингової діяльності суб'єктів господарювання.

Аналіз правової бази показує неповноту і суперечливість сформованої системи регулювання лізингу. Це стосується визначення лізингу, переліку об'єктів і суб'єктів, нечіткості класифікації різновидів лізингу, ув'язки терміна договору з процесом амортизації, оподаткування результатів лізингових операцій і ін. Удосконалення лізингового законодавства повинно здійснюватися на основі позитивних зрушень, що намітилися в економіці України, об'єктивної оцінки цих явищ і вироблення механізмів посилення і розвитку прогресивних змін, розробки заходів коригувального характеру, спрямованих на усунення негативних чинників, їхнє пом'якшення або попередження. Тому подальший розвиток законодавства повинен відбуватися в напрямку створення можливостей більш ефективного використання наявного потенціалу основних фондів, відновлення і нарощування виробничих потужностей підприємств шляхом активізації і підвищення гнучкості лізингу. Лізингове законодавство повинно будуватися з орієнтацією на норми міжнародного права, водночас і насамперед з огляду на пріоритети державної економічної політики, інтереси всіх сторін, що беруть участь у лізинговій діяльності.

Рушійною силою лізингу є економічні інтереси його учасників. Вони є персоніфікованими щодо окремих суб'єктів, виходячи з їхнього становища в суспільному виробництві. Потенційний лізингодавець є власником капіталу або основних фондів і його інтереси полягають, як правило, у прагненні дістати прибуток. Для реалізації своїх інтересів він може використовувати різноманітні види діяльності й організаційні форми, засновані на використанні його власності. Іншим безпосереднім учасником є лізингоодержувач, у ролі якого можуть виступати суб'єкти господарювання, що зіткається в процесі реалізації своїх економічних інтересів із проблемою дефіциту засобів праці. Для вирішення проблеми дефіциту можуть використовуватися різноманітні організаційно-економічні форми і методи, що засновані або на придбанні права власності, або на тимчасовому використанні без зміни власника. Вибір як одним, так і іншим суб'єктом лізингу як засобу вирішення проблем значною мірою визначається очікуваними результатами, що формуються в залежності від організаційно-економічних умов його здійснення. При цьому повторне звертання до даної організаційно-правової форми буде залежати від досягнутого ступеня задоволення по першому прецеденту.

Персоніфікація інтересів лізингодавця і лізингоодержувача обумовлює певні їхні протиріччя. Максимізація інтересів однієї сторони може знижувати очікувані іншою стороною результати лізингової угоди. Протилежність інтересів може бути антагоністичною і призвести до руйнації угоди на стадії її формування або може стати джерелом розвитку шляхом вирішення. Варіант вирішення протиріч формується в залежності від характеру протиріч, рівня організації сторін, умов прояву. Ці чинники визначають можливості і перспективи конкретних лізингових угод і розвитку лізингу в цілому. Ряд чинників, що впливають на процес лізингу, існують незалежно від безпосередніх учасників, тобто є зовнішніми. Це насамперед економічні і правові умови. Інші параметри встановлюються безпосередньо учасниками лізингового договору. Для усунення протиріч, які виникають між учасниками лізингової угоди, повинна бути створена методична база, що дозволяє гармонізувати їхні інтереси в різноманітних умовах лізингової діяльності.

Вартість об'єкта лізингу є однією з умов договору. Вона являє собою динамічну характеристику об'єкта, що у кожному конкретному випадку може формуватися в залежності від специфіки основних фондів, обраного методичного підходу до визначення інтересів суб'єктів лізингу й існуючих альтернативних варіантів використання об'єкта. У законодавстві України питання обґрунтування вартості об'єкта лізингу, на відміну від об'єкта оренди чи приватизації, не визначені, що обумовлює неоднозначність методики розрахунку. Оцінка вартості об'єкта повинна здійснюватися насамперед виходячи з його складу, специфіки, зносу окремих складових елементів, наявності альтернативних можливостей використання в ринкових умовах господарювання. З урахуванням останнього чинника для оцінки об'єкта, крім балансової, доцільно використовувати показник справедливої вартості, що застосовується у світовій, а останнім часом і у вітчизняній практиці.

Розрахунок лізингових платежів може здійснюватися шляхом використання двох підходів до урахування потоку платежів лізингодавця і лізингоодержувача: статичного і динамічного, що обумовлюють відповідно два методи розрахунку лізингових платежів: метод складових і метод коефіцієнтів. Метод складових синхронізує лізингові платежі з процесом амортизації, у результаті чого їхній розподіл по роках носить нерівномірний характер. Це може створювати фінансові проблеми лізингоодержувачу на перших етапах дії договору й обумовлює збільшення податкових виплат лізингодавця. Більш гнучким є метод коефіцієнтів, в основу якого покладено теорію фінансових рент, як-от математичні основи урахування впливу фактора часу на цінність платежів. Цей інструмент дозволяє обґрунтувати різноманітні варіанти схем виплат: рівномірні чи такі, що наростають і убувають за схемою арифметичної або геометричної прогресії; із місцезнаходженням платежу на початку або наприкінці заданого інтервалу часу. Їхнє практичне використання дозволяє формувати альтернативні варіанти платежів і оптимізувати потоки прибутків і витрат суб'єктів, що господарюють, із позиції поліпшення їхнього фінансового стану.

Для укладення лізингового договору недостатньо загального уявлення про його переваги. Необхідно дати їхню кількісну оцінку на стадії підготовки й обґрунтування лізингової угоди. Оцінка ефективності лізингу має базуватися на класичних принципах оцінки інвестицій з урахуванням специфіки інтересів лізингодавця та лізингоодержувача, особливостей оподаткування лізингових операцій, вибраних підходів до визначення платіжних елементів процесу. При цьому необхідно враховувати вплив фактора часу на економічну оцінку платіжних потоків та обґрунтування процентної ставки дисконтування в залежності від ситуації на ринку капіталу; наявність альтернативних варіантів рішень як за умовами лізингових операцій, так і по здійсненню інших видів операцій; вплив тривалості планового обрію на результати порівняльних розрахунків.

У світі лізинг дуже активно розвинений. На сьогодні загальний річний обсяг лізинговий угод у світі складає приблизно 512 млрд. дол. США.
Лізинг посідає важливе місце в економіці багатьох країн і є ознакою їх прогресивного розвитку. На багатьох розвинених ринках, таких як Сполучені Штати, лізинг є найбільшим джерелом зовнішнього фінансування.
Лізинг в Україні є досить новим явищем внаслідок того, що відсутні будь-яка історія чи тенденції, за допомогою яких можна було б екстраполювати результати минулого на майбутнє.

Існуючі юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвитку ефективного ринку лізингу, хоча зроблені пропозиції, які зараз знаходяться на стадії розгляду, спрямовані на покращання ситуації.
Податкова система повинна бути стимулом інвестування у виробничі активи, а не перешкодою, як це є в даний час. Це могло б стати ключовим фактором не тільки для розвитку ефективного ринку лізингу, але також і для залучення капіталу приватного сектору для індустріального та інфраструктурного розвитку.

Важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.
З огляду на нинішню економічну ситуацію в Україні, зокрема на стан фінансового сектора, не можна на визнати, що потреба в лізингу стоїть дуже гостро. В Україні через недостатню ліквідність банківського сектора та відсутність досвіду у кредитуванні МСП підприємства майже не мають можливості отримати капітал. Дефіцит довгострокового фінансування активів негативно впливає на конкурентоспроможність навіть найкращих українських підприємств, а отже, й на загальний економічний розвиток України.

Фінансовий лізинг має величезний потенціал в Україні, тому що він може допомогти у вирішенні проблем багатьом українським підприємствам, які не задовольняють вимоги банківського фінансування. Однак розвиток лізингової індустрії в Україні найбільше гальмують несприятливе оподаткування та неадекватне законодавче регулювання лізингових операцій.
Законодавче регулювання та оподаткування операцій фінансового лізингу серйозно стримують реалізацію операцій фінансового лізингу в Україні.
Разом із тим, обсяг ринку лізингу України ще дуже далекий від потреб її економіки. Попереду вимальовуються грандіозні перспективи, досягнення яких вимагає чималих зусиль, пов’язаних насамперед з удосконаленням цивільного та фінансового законодавства з питань лізингу.

Ми вважаємо, що необхідно здійснити суттєве втручання для розвитку лізингу в Україні. Слід ініціювати здійснення експериментальних проектів за участю трьох-чотирьох існуючих компаній, які б отримали інтенсивне навчання і цільову підтримку власним та залученим капіталом, аби продемонструвати, яким чином повинен розгортатися процес розвитку. До експерименту повинні бути включені як компанії, які належать банками, так і ті, що їм не належать.

1. Закон України «Про лізинг» від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України.

2. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 січня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України

3. Бєлоусова О.С. Поняття організаційно-економічного механізму лізингу: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – №5. – С. 26–29.

4. Білоус А.П. Лізинг: світовий досвід // Світова економіка й міжнародні відносини. – 2006. – №5. – 125 с.

5. Вартовий В.А. Міжнародний лізинг як ефективний інструмент зовнішньоекономічних відносин // Зовнішньоекономічні зв'язки. – 2005. – №6. – 36 с.

6. Внукова Н. Сучасний стан економіко-правового регулювання фінансового лізингу в Україні // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. – №3. – 24 с.

7. Газман В. Лізинг в Україні: цифри й факти // Фінанси України. – 2007. – №28. – 37 с.

8. Газман В.Д. Розвиток лізингового бізнесу в Україні і його концентрації // Економіка України. – 2007. – №4. – 65 с.

9. Горемикін В.А. Лізинг: підручник. – К.: Основи, 2003. – 942 с.

10. Грищенко О. Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку // Юридичний журнал. – 2006. – №3. – 69 с.

11. Еренкова О. Лізинг як він є // Епіграф. – 2006. – №5. – 35 с.

12. Заргано М.Г. Лізинг авіатехніки за участю держави // ЕКО. – 2006. – №12. – 92 с.

13. Заславська О. Ринок фінансової відповідальності // Звістки. – 2004. – №3. – 46 с.

14. Зуйкова Л. Лізинг: правове регулювання, бухгалтерський і податковий облік / Зуйкова Л., Горшкова І., Крутякова Т. // Економіко-правовий бюлетень. – 2006. – Тематичний випуск. – 175 с.

15. Іванова А. Побічні ефекти лізингу // Фінанси України. – 2003. – №8. – 43 с.

16. Калитка Г.Б. Лізинг: реалії, проблеми, перспективи // Фінанси України. – №2. – 2005. – 43 с.

17. Калініна Н. Лізингові угоди в діяльності організацій // Економіка й життя. – 2004. – №10. – 28 с.

18. Калініна Н. Окремі аспекти лізингової діяльності // Економіка й життя. – 2005. – №35. – 27 с.

19. Коваленко Н., Човнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу: світовий досвід і реалії в Україні // Банк. справа. – 2007. – №1 (37). – С. 47 – 52.

20. Коган Е.Е. Правові основи лізингу // ЕКО. – 2006. – №3. – 75 с.

21. Кочетова Н. Оренда із правом викупу або лізинг? // Економіка й життя. – 2004. – №9. – 25 с.

22. Кузенков А.Л. Про межі ефективності застосування лізингу // Проблеми прогнозування. – 2003. – №6. – 158 с.

23. Кузьміна З.М. Проблеми обмеженого використання лізингу в Україні: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2006. – №1. – С. 312–316

24. Кукушкін А. Це дивне слово «лізинг» // Ваше право. – 2004. – №33. – 33 с.

25. Куліш Т.В. Економічні та правові основи становлення лізингових відносин: // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – №2. – С. 145–148.

26. Кулешов В. Лізинг: особливості платежів // Економіка й життя. – 2005. – №2. – 27 с.

27. Куліков А.Г. Лізинг в Україні: чи варто вбивати курку, що несе золоті яйця? // Гроші і кредит. – 2005. – №6. – 44 с.

28. Куліков А.Г. Стратегія інвестиційного прориву й розвиток лізингу в Україні // Гроші і кредит. – 2004. – №3. – 46 с.

29. Лізинг // Фінансові послуги. – 2006. – Жовтень (Тематичний випуск). – 49 с.

30. Лізинг і оновлення активів у промисловості України / Орлов О.О., Рясних Є.М. // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2006. – №2. – 74 с.

31. Лізинг: ефективні можливості інвестування й реструктуризації виробництва // Бізнес. – 2006. – №3–4. – 45 с.

32. Логвінова Н. Виправданий ризик // Фінанси України. – 2006. – №7. – 44 с.

33. Лугачева Л.І. Державна підтримка лізингової діяльності // ЕКО. – 2005. – №9. – 117 с.

34. Ляхов А.В. Лізинг // Економіка України. – 2006. – №8. – 57 с.

35. Макарьєва В.І. Про лізинг // Економіка України. – 2006. – №8. – 57 с.

36. Маркстедт Б. Складність лізингу полягає в його простоті. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №2. – 20 с.

37. Мармуль Л.О. Лізинг – один із шляхів набуття та оновлення основних засобів // Таврійський науковий вісник. – Херсон, 2004. – Вип.35. – С. 140–143.

38. Маслова І. Лізинговий бізнес у США / Маслова І., Анісімов М. // Економіст. – 2005. – №8. – 89 с.

39. Меренгс Е. Інформація про Проект МФК «Розвиток лізингу в Україні». – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2006. – №1. – 20 с.

40. Меренгс Е. Нещодавні події в економічній сфері. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2006. – №1. – 20 с.

41. Меренгс Е. Політична ситуація в Україні. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2006. – №1. – 20 с.

42. Меренгс Е. Розвиток лізингу в Україні. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». 2006. – №1. – 20 с.

43. Нікулін В. Промислово-інвестиційний лізинг і підприємство // Економіст. – 2005. – №7. – 56 с.

44. Одесс В. Ринок лізингу в Росії // Маркетинг. – 2006. – №5. – 112 с.

45. Оробець Л. Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг». – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. №3. – 24 с.

46. Отченаш К.Г., Драган Т.М. Ринок фінансового лізингу в цифрах. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №2. – 20 с.

47. Пак Д. Лізинг: вигода очевидна // Економіка й життя. – 2005. – №8. – 34 с.

48. Петров І.А. Лізинг: його можливості й переваги для підприємств // Енергія: економіка, техніка, екологія. – 2005. – №11. – 33 с.

49. Петрова В.І. Лізингові операції: правове регулювання, облік і оподатковування / Петрова В.І., Єремин О.Б. // Бух. облік. – 2004. – №10. – 40 с.

50. Про основні аспекти оподатковування лізингу // Фінансове право. – 2006. – №5. – 32 с.

51. Прокоп’єв Ю. Лізинг // Економіка України. – 2006. №1. – 67 с.

52. Рассадін В.Н. Лізинг і конверсія // ЕКО. – 2003. – №8. – 55 с.

53. Різник В. Поняття лізингу в законодавстві України. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №2. – 20 с.

54. Ровенський Ю.А. Лізинг // Соціально-гуманітарні знання. – 2004. – №2. – 137 с.

55. Романова М.В. Лізинг // Офіційні матеріали для бухгалтера. – 2006. – №7. – 41 с.

56. Рубченко М. Приклад успішної компанії // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. №1. – 20 с.

57. Рязанова Н. Вплив лізингу на державний бюджет. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. №1. – 20 с.

58. Рязанова Н. Особливості фінансового лізингу як інвестиційного інструменту та його актуальність України // Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2005. – №3. – 12 с.

59. Рязанова Н. Показники розвитку лізингу в інших країнах. – Інформаційно-аналітичний бюлетень «Лізинг в Україні». – 2007. – №3. – 24 с.

60. Рятувальне коло лізингових послуг // Економіка України. – 2006. – №4. – 68 с.

61. Сафарова Е. Динаміка згадувань лізингу в ЗМІ України // Комерсант. – 2006. – №39. – 15 с.

62. Свердлов І. Правове регулювання договору лізингу // Юридичний журнал. – 2004. – №3. – 78 с.

63. Семенюк О. Лізинг у законі // Ділові люди. – 2006. – №10. – 53 с.

64. Сівашенко Т. Методичні підходи до використання лізингу як інструменту відтворення основних фондів авіакомпанії: // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №5. – С. 39–45.

65. Сойфер В.Г. Лізинг: проблеми правового забезпечення // Економіка України. – 2006. – №11. – 66 с.

66. Тулай О. Економічні переваги та особливості лізингового механізму // Вісн. Тернопільського нац. екон. ун-ту. – 2007. – №3. – С. 88–98.

67. Філатов А.А. Лізинг: правові аспекти // Гроші і кредит. – 2005. – №8. – 65 с.

68. Харві М. Лізинг // Економіка і життя. – 2006. – №26. – 45 с.

69. Шевцов В.Н., Акімова Є.М., Осипов А.С. Лізинг: значення, сутність, можливості. – К.: Вища школа, 2005. – 390 с.

70. Що заважає розвитку лізингу в Україні / Орлов О.О., Рясних Є.М. // Фінанси України. – 2005. – №7. – 49 с.

71. Юсупова А.Т. Економічна природа лізингу // ЕКО. – 2005. – №6. – 168 с.

72. Юсупова А.Т. Особливості розвитку лізингу в країнах Західної Європи // ЕКО. – 2005. – №10. – 165 с.

73. Яновенко Н.М. Подолання інвестиційної кризи й розвиток лізингу в Україні // Фінанси України. – 2006. – №10. – 61 с.

74. Яценко О.В. Використання лізингу в оновленні основних засобів на підприємстві // Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. – Черкаси, 2002. – С. 204–205.