Дипломная работа: Організація і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні

Про реальну ситуацію у цій сфері свідчать також дані соціологічного опитування громадян, проведеного Центром О.Разумкова на початку 2005 року (див.табл.1.10).

Третій етап. Зміна влади наприкінці 2004 року, що пов'язана з виборами Президента України та задекларовані нею цілі суспільно-політичного, економічного та соціального розвитку створюють передумови для відновлення переговорного процесу профспілок з Урядом і об'єднаннями роботодавців щодо проведення ефективної реформи заробітної плати на нових засадах, а саме визнання гідної праці та її справедливої оплати, на чому постійно акцентує увагу Міжнародна організація праці.

Зарплата в системі життєвих пріоритетів громадян України

Таблиця 1.10

Прагнення України до євроінтеграції зобов'язує до запровадження європейських соціальних цінностей в країні, в тому числі щодо оцінки праці. Зокрема, Європейська соціальна хартія, стаття 4 “Право на справедливу винагороду за працю” визначає право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм і їхнім сім'ям достатній життєвий рівень. За визначенням експертів Євросоюзу мінімальна зарплата має становити 2-2,5 прожиткових мінімумів і при цьому вона в більшості країн світу складає 35 — 40% від середньої. Фактично за даними Світового банку відношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму у Великобританії складає 6,4:1, Франції — 4,7:1, Латвії, Естонії, Польщі — 1,5:1, Україні (станом на 01.01.05р.) — 0,57:1).

Таким чином, гідна середня заробітна плата за європейськими стандартами має становити не менше 5-6 прожиткових мінімумів (5-6:1). В Україні на 01.02.05 р. це співвідношення склало 1,5:1.

З огляду на зазначене, в Україні потрібна нова ідеологія реформування оплати праці. В її основу має бути покладено перехід від визначення ціни праці як вартості засобів на особисте споживання працівника до визначення реальної ціни робочої сили як вартості засобів необхідних для розширеного (повного) відтворення працюючої людини і членів її сім'ї.

Концептуальний варіант такої реформи повинен передбачати здійснення ряду послідовних, тісно пов'язаних з іншими складовими реформування економіки заходів, і зокрема, інвестиційної, податкової, фінансово-кредитної та бюджетної політики, а також змін в системі соціального страхування, соціального забезпечення та соціальних допомог.

В першу чергу, потрібно на законодавчому рівні встановити право кожної працюючої людини на справедливу і задовільну винагороду за працю, яка б забезпечувала гідне існування для неї та її сім'ї. Це право проголошено у Загальній декларації прав людини (пункт 3 ст.23), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст.7), Європейській соціальній хартії (ст.4), проте законодавство України орієнтовано на забезпечення права на винагороду за працю тільки самого працівника і не враховує сімейну складову[10].

Так, в Конституції України (стаття 43) право кожного на заробітну плату визначено не нижче рівня встановленого законом. В такий спосіб держава з року в рік законодавче встановлює гарантію мінімального рівня оплати праці при затвердженні Державного бюджету, проте ще жодного разу він не досягав навіть державного соціального стандарту, яким в різні часи були мінімальний споживчий бюджет (1991-1992 рр.), межа малозабезпеченості (1995-1999 рр.) та прожитковий мінімум (з 2000 р. по теперішній час). Зазначимо, що згідно із Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ” від 5.10.2000 №2017-111 це повинно робитися, починаючи з дати прийняття цього Закону.

Першим практичним кроком на шляху реформування оплати праці повинно стати встановлення Верховною Радою України у 2005 році мінімальної заробітної плати на рівні законодавчо визначеного державного стандарту —прожиткового мінімуму для працездатної особи в розмірі 453 грн. на місяць. Якраз один з Указів кандидата в Президенти України В.А.Ющенка, які визначали програму його першочергових дій “Десять кроків назустріч людям” це передбачає і тому Уряд матиме політичну і суспільну підтримку.

До такої дії об'єктивно підштовхує й нинішня ситуація, коли мінімальна пенсія вже законодавче встановлена і виплачується пенсіонерам на рівні прожиткового мінімуму, тоді як для працюючої людини державна соціальна гарантія оплати праці є майже вдвічі меншою.

Рішення Уряду щодо підвищення розміру мінімальної заробітної плати з 1 березня 2005 року до 332 грн., тобто до рівня мінімального пенсійного забезпечення громадян, може розглядатись лише як етапність роботи, яку необхідно завершити протягом цього року.

У цей же період потрібно ратифікувати Україною Конвенцію МОП № 131 “Про встановлення мінімальної заробітної плати з урахуванням країн, що розвиваються”.

Другим важливим кроком по наближенню стандартів оплати праці в Україні до європейських має стати визначення прожиткового мінімуму на новій методологічній основі.

Новизна полягає в тому, що, по-перше, мінімальна заробітна плата як державна соціальна гарантія оплати повинна враховувати необхідність утримання непрацездатних членів сім'ї (для простоти розрахунків в міжнародній практиці береться коефіцієнт її збільшення 1,25-1,30) і, по-друге, що “споживчий кошик ” для визначення вартісної величини прожиткового мінімуму має бути доповнено витратами на сплату прибуткового податку з доходу, на купівлю або оренду житла, на платні послуги охорони здоров'я, освіти, утримання дітей в дошкільних закладах тощо. Цих складових у структурі нинішнього “споживчого кошика” не має. Водночас Конституція України (стаття 48), Європейська соціальна хартія визначаючи право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, встановлюють, що він включає, окрім достатнього харчування, житло, одяг, медичну допомогу, освіту. Якщо в радянській системі значна частина вищеназваних послуг забезпечувалася державою безоплатно, в тому числі через розгалужену систему соціальної сфери на підприємствах і, так звані, суспільні фонди споживання (через цю систему трудящі отримували додатково до заробітної плати соціальні трансфери в обсязі 3-3,5 місячних зарплат на рік), то в нинішній ринковій системі майже за все треба платити. На це вказує, зокрема, обсяг соціальних трансфертів, наданих працівникам через систему колективних договорів у 2004 році, який становив лише одну третину місячного заробітку середньостатистичного працівника, або у десять разів менше, ніж до 1990 року.

Крім того, для забезпечення повного відтворення робочої сили потрібно переглянути в сторону збільшення й споживання продуктів харчування. Згідно з нормами Всесвітньої організації охорони здоров'я працюючій людині необхідно споживати не менше 2800 кілокалорій на добу. А в Україні споживчий кошик розрахований на 2564 кілокалорій, тобто при зарплаті на рівні прожиткового мінімуму людина помітно недобирає до мінімальної

Удосконалення методологічної бази розрахунку прожиткового мінімуму відповідатиме міжнародним стандартам, зокрема визначеним Конвенцією МОП № 117 “Про основні норми та цілі соціальної політики”, Конвенції МОП № 102 “Про мінімальні норми соціального забезпечення” та Європейській соціальній хартії. За цих умов “споживчий кошик” поважчає, в 1,8 рази. Тобто в діючих цінах його вартісна величина становила б нині приблизно 800 гривень. До речі, дуже близьку до названої суми (714 грн.), як мінімально необхідної для забезпечення життєдіяльності працюючої людини, вказали й експерти за результатами соціологічного опитування (див.табл.1,8).

Іншим системним кроком дії влади та всіх суб'єктів соціально-трудових відносин має бути встановлення нормативу витрат на робочу силу за нормами, характерними для країн з ринковою економікою: у собівартості продукції (операційних витратах на виробництво) частка оплати праці повинна становити 25-30% та у структурі ВВП 60-65%. Для цього мають бути задіяні державні важелі регулюючого та стимулюючого характеру, а також; договірний механізм оплати праці при укладанні колективних договорів і угод. Без таких структурних змін досягти кардинального підвищення рівня заробітної плати та відновлення її основних функцій неможливо.

У контексті проблеми, що нами розглядається, доцільно також зробити порівняльний аналіз стану наближення України до стандартів ЄС і зокрема в соціальній сфері. В літературі вони визначені як копенгагенські критерії, що включають три групи показників: грошово-фінансової політики; розвитку реального сектора; соціальної сфери.

Якщо по першим двом групам показників є значний прогрес в напрямку руху до євро стандартів — ступінь наближення становить 50-65%, то у соціальній сфері спостерігається найбільше відставання (див.табл.1.11).

Таким чином, Україна відхиляється від критеріїв ЄС:

а) по рівню заробітної плати — у 25 разів менше (за рівнем оплати за одну робочу годину Україна посіла у 2004 р. передостаннє місце серед 46 країн Європи, де проводилося таке дослідження);

б) по рівню бідності — в 1,9 — 2,8 рази більше;

в) по частці доходу, що спрямовується на придбання продуктів харчування — в 4,6 рази більше (біля 60% сукупного доходу);

г) по різниці в доходах самих багатих і самих бідних верств населення в 1,5-3,1 рази більше (коефіцієнт Джині)

Таблиця 1.11 Структура грошових доходів населення.

З огляду на європейський досвід та фактичний стан в Україні потребує суттєвого вдосконалення й механізм захисту прав працівників на своєчасну і повну винагороду за працю. Міжнародні норми передбачають, що цей захист здійснюється, по-перше, правом на першочерговість виплати заробітної плати перед іншими обов'язковими платежами підприємства (податки, відрахування до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування), по-друге, створенням фондів гарантування виплати заробітної плати (гарантійних установ), по-третє, індексацією заробітної плати у зв'язку із зростанням цін на товари і послуги, по-четверте, компенсацією працівникам за затримку виплати заробітної плати[10].

При розробленні Закону України “Про оплату праці” у 1995 році на вимогу профспілок ці міжнародні норми були в основному враховані парламентом (статті 15, 33 і 34), однак запровадження відповідних механізмів або стримувалося, або ж вони не в повній мірі відповідали вимогам соціального захисту найманих працівників. Тому до цих питань Верховна Рада поверталася неодноразово.

Так, з ініціативи Федерації профспілок України питання визначення заробітної плати першочерговим платежем декілька разів розглядалося парламентом й в окремі роки приймалися відповідні зміни до Закону “Про оплату праці”, однак кожного разу Уряд бл”на ці законодавчі зміни. Лише 21 жовтня 2004 року нарешті такий закон було прийнято й підписано (№ 2103-ІV). Однак механізму його реалізації Урядом ще не розроблено.

Значних зусиль було докладено профспілками й до запровадження механізму індексації заробітної плати, як способу захисту від її знецінення внаслідок інфляції. Нині індексація застосовується лише до частини доходу, який не перевищує величини прожиткового мінімуму й порівняно недавно, з 2003 року, знижено поріг індексації з 5 до 1 відсотка, чим посилено захист майнових прав працівників. Однак проблемним залишається питання розрахунку індексу споживчих цін, він повинен здійснюватись не в цілому по товарним позиціям, до яких відносяться купівля автомобілів, золота та інших предметів розкоту, а тільки за набором товарів і послуг, що включені до прожиткового мінімуму. Внаслідок існуючої нині невідповідності реальні виплати з індексації грошових доходів за 2004 рік, за розрахунками фахівців ФПУ, були занижені більш ніж на чверть.

Зовсім незадовільним, вважаємо, є діючий механізм компенсації працівникам за затримку виплати заробітної плати, коли сума за боргованої заробітної плати збільшується на індекс інфляції за період, в якому вона не була виплачена. Наприклад, працівникові у грудні 2004 року не виплатили заробітну плату 500 грн. Компенсація складе: 500 грн. х 1,7% = 8,5 грн. Можна уявити, які моральні страждання напередодні Нового року понесла людина, її сім'я, яка залишилася без засобів існування і якою мізерною є компенсація[10].

Ясна річ, існуючий підхід до компенсації втрат при затримці виплати трудових доходів порушує конституційне право громадян на належний захист їх власності.

Федерація профспілок двічі у 2003 і 2004 роках ініціювала розгляд у Верховній Раді України відповідних змін до законодавства, подаючи через народних депутатів власні законопроекти. Проте, на жаль, при їх розгляді вони не набрали необхідної кількості голосів.

В їх основу було покладено принцип жорсткої економічної відповідальності роботодавця, який примусово відчужує у працівника зароблене і має при цьому певну вигоду. Адже поповнення обігових коштів підприємства через взяття кредиту у комерційних банках обходяться роботодавцям у 10-15 разів дорожче, ніж сплата компенсації працівнику за затримку зарплати. Це одна з причин того, що організаційно-правові заходи боротьби з заборгованістю із заробітної плати не дають належного результату.

Тому профспілковим законопроектом було передбачено значно посилити економічну відповідальність підприємців за невиплату заробітної плати працівникам за прогресивною шкалою: затримка до одного місяця —10% від суми заборгованості, від 30 до 90 календарних днів — 50%, більше 91 дня — 100% від суми нарахованого, але не виплаченого доходу. Подібні механізми застосовуються у Данії, Італії, Нідерландах, Франції, Німеччині.

Не підтримка цього законопроекту народними депутатами засвідчила, що інтереси бізнесу взяли верх над правами працівників. Дещо виправити становище може ратифікація Україною Конвенції МОП № 173 “Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця”. Майже дворічна дискусія профспілок з роботодавцями з цього питання завершилася рекомендацією Національної ради соціального партнерства Президенту України подати Конвенцію до Верховної Ради України на ратифікацію, але до цього часу це ще не зроблено. У разі ратифікації зазначеної Конвенції МОП виплата заробітної плати при неплатоспроможності підприємства або його банкрутства має стати в Україні привілейованим (першочерговим) платежем. Крім того, для стабільного захисту майнових прав працівників необхідно буде створити спеціальний гарантійний фонд, подібний тому, який діє в банківській системі для захисту фізичних осіб — вкладників. Однак Уряд та об'єднання роботодавців України погодились лише на часткову ратифікацію Конвенції № 173, а саме на визначення заробітної плати першочерговим платежем, з віднесенням питання щодо створення гарантійних фондів на невизначений строк. Слід зазначити, що Директиви ЄС містять вимогу щодо створення таких гарантійних установ в усіх країнах — членах ЄС і неухильно ними виконуються. Зокрема, їх запровадили країни Центральної Європи і Прибалтики, які з 2004 року стали членами Євросоюзу.

Наслідком реформи оплати праці стане дотримання конституційного права громадян на гідне життя, забезпечення розширеного відтворення якості робочої сили, подолання бідності серед працюючих, посилення мотивації й відповідно продуктивності праці, підвищення платоспроможного попиту як чинника, що сприятиме розвитку вітчизняного виробництва[10].

Дослідження, які проводились в цій сфері в країнах Центральної та Східної Європи — кандидатах в члени ЄС — показали, що економічне зростання в них розпочалося, коли рівень середньомісячної заробітної плати перевищив поріг 300 дол. США, а розвиток демократії відбувався коли середньодушовий доход в країні становив більше 1500 дол. США, а сама демократія встановлюється при доході 6-7 тис. дол. США на рік.

Вирішення цих та інших питань у сфері оплати праці в Україні залежить від низки факторів: політичних, економічних, організаційних, а також ефективності соціального діалогу та соціальної відповідальності Уряду, роботодавців і профспілок за розвиток та належне функціонування одного з найважливіших та найпродуктивніших ресурсів держави — робочої сили.

До цього зобов'язують й міжнародні угоди України. Зокрема, в Декларації Всесвітньої зустрічі глав держав в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 рік), яку підписала і наша країна, зазначено, що "соціальний розвиток є вищим пріоритетом, як в даний час, так і в XXI столітті". Він визначатиметься пріоритетністю орієнтації економік всіх країн на інтереси людини, більш ефективне задоволення її потреб, на вирішення питань справедливості. Глави держав та урядів “взяли на себе зобов'язання активізувати соціальний розвиток у всьому світі”.

Питання реформи заробітної плати та її подальшого зростання мають віднайти своє чільне місце в стратегії розбудови України як соціальної держави, робота над якою розпочалась у 2004 році і, безумовно, має бути продовжена Урядом Ю.В. Тимошенко разом з соціальними партнерами.

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

2.1 Структура Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Відпопідно до Статуту про Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності затвердженого правління Фонду соціальног страхування з тимчасової втрати працездатності №9 від 05.06.2001р.Фонд соціального страхування з тимчасовою втратою працездатності є самостійною Фінансовою системою, кошти якого не входять до складу державного бюджету України.

Згідно з законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне стархуванняу у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,зумовленими народженням та похованням ” від 11.01.2001р.№2213-ІІІ належить до державних цільових фондів, а встановлені до нього платежі - до загальнодержавних обов'язкових платежів[3].

Відповідно до Інструкції про порядок надходження,обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.2001р.№16 даний порядок надходження, обліку та витрачання коштів соціального страхування є обов’язковим для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями і об'єднаннями незалежно від їхньої відомчої належності, форм власності й господарювання, а також громадянами-підприємцями, які використовують найману працю.

Загальнообов`язкове державне соціальне страхування –це система прав ,обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціальног захисту ,що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби,повної,часткової або тимчасової втрати працездатності,передбачених законом , за рахунок грошових фондів,що формуються шляхом сплати страхових внесків або уповноваженим ним орган (роботодавець), громадянам , а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію,а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення іх у разі хвороби,постійної або тимчасової втрати працездатності,безробіття з незалежних від них обсавин,народження дитини,необхідністью догляду за малолітньою дитиною або дитиною інвалідо,хворим членом сім`ї , смерті громадянина та членів його сім`ї

А основними напрямками діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є забезпечення фінансування матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до Закону та надавати і опачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповіднийвид матеріального забезпечення та соціальних послуг працівникам та членів їх сімей а саме :

-  здійснюють перевірку правильності нарахування і повноти сплати страхових внесків та використання страхових коштів на підприємствах,в установах,організаціях незалежно від форм власності,виду діяльності та госпдарювання ;

-  здійснюють контроль за праввильним нарахуванням,своєчасною сплатою страхувальником страхових внесків,а також обгрунтованістью проведених ним витрат страхових коштів;

-  здійснюють контроль за достовірністью подання срахувальникоми та застрахованими особами відомостей;

-  вести облік і звітність щодо сплати коштів;

-  публікувати в засобах масової інформації бюджету Фонду на поточний рік та звіт про виконання бюджету Фонду за минулий рік;

-  надавати безоплатно застрахованим особам і страхувальникам конс ультацій з питань застосування законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працзздатності та витратами ,зумовленими народженням та похованням;

-  інформувати застрахованих осіб про призначення (відмову) і розмір матеріального забезпечення ,порядок виплат,види т аумови надання матеріальгого забезпечення і соціальних послуг,а також про порядок оскарженння рішень у разі відмови в наданні матеріального забезпечення і соціальних послуг;

-  співпрацюює з фондами з інших видів загальнообов`язкового державного соціального страхування у реалізації заходів,пов`язаних з наданням матеріальног забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам,приймають спільне рішення щодо участі у фінансуванні цих заходів;

-  контольє виплати допог по тимчасові втраті працездатності не пов`язані з витратами працездатності внаслідок нещасних випадків на виробництві;

-  виплати по тимчасові непрпрацездатності по догляду за хврорими;

-  виплати при народженні дитини;

-  виплати допомги при народжені дитини до досягнення нею трирічного віку;

-  виплати допомог по вагітністью і пологам;

-  виплату допомоги на поховання ;

-  на санаторно-курортне лікування;

-  оздровлення дітей в оздоровчих таборах;

-  позашкільне обслуговування дітей;

Фонди соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повинен управлятись на тристоронній основі з рівного числа вибраних осіб, тобто тими, хто безпосередньо у цьому зацікавлений. Це означає, що узгодженість повинна випливати з самої системи управління сферою соціального страхування. При цьому страхові фонди повинні бути повністю прозорими.

Ці принципи не відміняють наявних державних форм соціального забезпечення, а лише підвищують їх управлінську дієвість шляхом перерозподілу відповідальності за соціальне забезпечення між державою, працедавцями та працівниками. Відображаючи нові економічні та соціальні реалії, запропонована реформа є спробою відгородити бюджет від основної частини видатків на соціальний захист, що сприятиме підвищенню ефективності. Така фінансова система, з одного боку, не обтяжує бюджет, а з другого — не створює надмірно великого рівня затрат на робочу силу, який міг би стати, на перешкоді формальній зайнятості. Проте, враховуючи низький рівень заробітної плати, було б не правильно домагатися збільшення участі у фінансуванні соціального страхування з боку всіх працівників без відповідних компенсацій у заробітній платі[43].

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за принципами:

1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

2) обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на вибрані посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів; також осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, видається свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування (порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України). І добровільності страхування осіб, громадян України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства;

3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

4) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, що будуть передбачені Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням”;

5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

6) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

7) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

8) відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є юридичними особами, мають печатки із своїм найменуванням, рахунки в банках. Відділення Фонду забезпечують виконання покладених на них завдань разом з органами реєстрації платників збору на обов'язкове державне соціальне страхування до Фонду.

На відділення Фонду соціального страхування України покладаються такі головні завдання:

- забезпечувати виконання діючого законодавства про обов'язкове державне соціальне страхування, рішень правління та Наглядової ради Фонду, власних рішень з питань забезпечення права громадян на соціальне страхування, координація роботи профоб'єднань та галузевих комітетів профспілок регіону по соціальному страхуванню;

- забезпечувати надходження та аккумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів до Фонду, контроль за цільовим їх використанням;

- здійснювати заходи по фінансуванню видатків на виплату встановлених законодавством видів допомоги по соціальному страхуванню, оплату витрат на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих і членів їх сімей, професійне навчання і підвищення кваліфікації працівників соціального страхування, страхового активу, забезпечення та впровадження автоматизованих робочих місць, нових інформаційних технологій;

- приймати участь у здійсненні міжрегіонального та міжнародного співробітництва з проблем, пов'язаних із соціальним страхуванням.

З метою виконання покладених на них завдань відділення Фонду:

- організовують та проводять практичну роботу в регіонах по забезпеченню права громадян на соціальне страхування, координуть дії регіональних та галузевих органів профспілок по соціальному страхуванню;

- здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства про обов'язкове соціальне страхування, виконанням рішень правління та Наглядової ради Фонду, власних рішень, за своєчасним і повним надходженням збору на обов'язкове соціальне страхування до відділень Фонду, а також за цільовим і правильним витрачанням коштів Фонду соціального страхування;

- забезпечують ведення в регіонах регіональними галузевими органами профспілок і профоб'єднаннями, яким затверджено бюджети, а при їх відсутності - виконавчими дирекціями відділень Фонду реєстрації платників збору на обов'язкове соціальне страхування, єдиний їх облік та подання звітності щодо коштів Фонду, вживають заходи до суворого дотримання існуючих вимог у цій роботі;

- розглядають і затверджують бюджети відділень по коштах Фонду в розрізі галузевих профспілок та профоб'єднань регіонів, а також страхувальників, які зареєстровані у виконавчих дирекціях відділеннях Фонду, складають звіти про їх виконання;

- затверджують і фінансують регіональні і галузеві програми з питань діяльності Фонду, в тому числі в разі надзвичайних ситуацій, а також витрати на утримання працівників соціального страхування, довірених лікарів у встановленому правлінням Фонду соціального страхування України порядку;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7