Дипломная работа: Організація і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні
Розміри та співвідношення мінімальної
заробітної плати і державного стандарту оплати праці.
Таблиця 1.6
№ п/п
Назва
Мінімальний споживчий бюджет (МСБ)
Межа малозабезпеченості (ММЗ)
Прожитко іий мін мум (ПМ)
1991
1992
1995
1966
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
1
Мінімальна заробітна плата,грн
185
-
60
15
15
45
74
90/
118
118
140/
165
185/
205
205/
237
262290
310432
Мінімальний споживчий бюджет грн.
60
90/
140/
185/
205/
1.
-
тис.
15
15
45
74
118
118
165
205
237
2
256
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Межа малозабезпеченості,грн
-
-
4800
68,1
70,9
73,7
90,7/118,3
-
-
-
-
-
-
споживчий
256
бюджет, крб.
Прожитковий мінімум,грн
287,6
331,05
365,0
365,0
386,7
453,0
Розміри та співвідношення мінімальної
заробітної плати і державного стандарту оплати праці експлуатації. У 2000 році
заробітна плата за своєю купівельною спроможністю становила лише одну третину
від рівня 1990 року, а в сукупних доходах населення знизилася за цей період з
70,7% до 47,6%. Тобто вона фактично втратила свої основні функції — відтворюючу
і стимулюючу[10].
Починаючи з 1995 р. з'явився ще один
фактор соціальної напруги — затримка виплати заробітної плати працівникам. У
серпні 1999 р. загальна заборгованість по країні досягла свого пікового
значення — 10,8 млрд.грн. й охопила понад 75% сукупної робочої сили
(див.рис.1). Частка заборгованості із заробітної плати у ВВП країни перевищила
5% (див.таблиц1,7).
12
0
8
6
4
2
1999 1998 1999 2000 2001 2002
2003 2004 2005
—— Заборованість із зарплати, млрд.
грн. (на початок року).
— — Кількість працівників, яким не
виплачено заробітну плату, млн. чол.
Рисунок 1. Динаміка заборгованості із
заробітної плати та кількості працівників, яким вона не виплачувалась в
1997-2004 рр.
Часткова заборгованість із заробітної
плати у ВВП країни
Таблиця 1.7
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
ВВП, млрд. грн.
93,3
102,5
130,4
170,0
204,2
225,8
267,3
345,9
Заборгованість із з/п, % до ВВП
5,14
5,53
4,91
2,9
1,3
1,13
0,83
2,3
Причини такого масштабного знецінення
робочої сили тоді пояснювалися глибокою економічною кризою та
гіперінфляцією" в період 1991-1997 років. Цей перший період реформування
оплати праці можемо охарактеризувати як період невиправданих очікувань, ілюзій
та глибоких розчарувань.
Другий етап реформування оплати праці
ми пов'язуємо з стабілізацією економіки наприкінці 90-х років минулого століття
та її виходом на траєкторію стійкого економічного зростання з 2000-го року.
Знову постало питання про продовження реформування оплати праці в країні в
нових умовах. За участю науковців, фахівців, профспілок і роботодавців у 2000
році була розроблена і Указом Президента України схвалена Концепція дальшого
реформування оплати праці в Україні. Йшлося насамперед про здійснення переходу
від визначення заробітної плати як частки доходу підприємства до заробітної
плати як ціни робочої сили, що формується на ринку праці і є зовнішнім фактором
для підприємства; відновлення частки оплати праці у ВВП до 55% — рівня 1990
року; поетапного наближення державної гарантії мінімальної заробітної плати до
рівня прожиткового мінімуму як нового соціального стандарту, введеного у 2000
р. на заміну межі малозабезпеченості, що застосовувалась з 1995 року, й загалом
суттєвого підвищення рівня трудових доходів.
Не вдаючись в детальний аналіз
зробленого, зазначимо лише, що більшість із задекларованих в Концепції положень
досі не реалізовано, а соціальне становище найманих працівників мало в чому
змінилося — майже кожний п'ятий з них є бідним, а частка населення із
середньодушовими доходами, нижчими від прожиткового мінімуму, перевищує 70%.
Водночас продовжує спостерігатись стійка прогресуюча поляризація доходів
населення. Поряд з ганебною масовою бідністю кількість осіб — мільйонерів та
розміри їх капіталів щорічно подвожуються, у 2004 р. в Україні вперше з'явилися
мільярдери. За даними американського фінансового журналу Forbes на початку 2005
року їх було троє: Р.Ахметов, В.Пінчук, С.Тарута (“Инвестгазета” №11 від
15.03.2005р.)
Як було зазначено у виступі
заступника директора НДІ праці і зайнятості населення Міністерства праці і
соціальної політики М.С.Шаповала на засіданні Круглого столу на тему “Реформа
заробітної плати в Україні — стрибок через соціальну прірву”, що відбувся в
Києві 27 січня 2005 р. за підтримки Фонду Євразія та Українського Центру
економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова, причини такого становища
не економічні, а політичні[10].
Ми поділяємо думку, що фактичне
заниження ціни праці на цьому етапі реформ не мало об'єктивного економічного
підгрунтя, а є наслідком слабкої соціальної політики, відсутності системних
заходів щодо формування соціально-орієнтованої ринкової економіки та розбудови
соціальної держави, до чого зобов'язує Конституція України з 1996 року.
Розподільчі процеси валової доданої
вартості на “працю” і “капітал”, поглиблення майнового розшарування і
поляризації доходів населення свідчать скоріш про те, що в Україні мало місце
становлення моделі олігархічного капіталізму, де первісне накопичення капіталу
відбувається переважно за рахунок корумпованого привласнення державної
власності, поширення тіньової економіки та примусового відчуження частки необхідного
продукту у найманих працівників. На це вказує, зокрема, існуюча впродовж
останніх 10 років заборгованість із заробітної плати ( див. рис.1) та практично
незмінні масштаби бідності в країні (табл.1,8) Навіть в умовах стійкого економічного
зростання в період 2000-2004 рр. встановлений державою рівень мінімальної
заробітної плати жодного разу не перевищив межі бідності і становив лише
0,4-0,6 величини прожиткового мінімуму.
Динаміка показників бідності
Таблиця 1.8
Рік
Межа бідності (грн.)
Рівень бідності
Глибина бідності
1999
126
27,8
23,3
2000
156
26,4
23,8
2001
175
27,2
25,0
2002
192
27,2
23,9
2003
220
26,6
22,9
2004
259
28,1
25,5
Зростання влади з бізнесом значно
ослабило позиції третьої сторони соціального діалогу — профспілок як захисників
трудящих. Такі їх законодавчі ініціативи як визначення заробітної плати
першочерговим платежем для роботодавця, у тому числі у разі банкрутства
підприємства; посилення економічної відповідальності бізнесу за затримку
виплати заробітної плати; встановлення гарантії мінімальної заробітної плати на
рівні прожиткового мінімуму не знайшли підтримки у влади. А від встановлення
єдиної 13-ти процентної ставки оподаткування доходів виграли в основному
високодохідні категорії громадян. Водночас втрати бюджету від зниження ставки
цього податку становили у 2004 році на рівні 1 — 1,5% від ВВП, надходження
скоротились у 16 регіонах країни, що теж негативно вплинуло на реалізацію
соціальних програм[10].
Порівняння фактичних значень
показників, що застосовуються для виміру соціальної безпеки у світовій практиці
та в Україні вказують на те, що соціальна захищеність особи в нашій країні в
цей період знаходилась на гранично критичному рівні (див.табл.1.9).
Таблиця1.9
Показник
Гранично-критичне значення у світовій практиці
Величина показника в Україні
Можливі соціально-політичні та економічні
наслідки
Співвідношення доходів 10% найба-гатших і
10% найбідніших громадян
10:1
13:1
Антагонізація соціальної структури.
Суспільна дестабілізація
Співвідношення максимального і мінімального
розмірів пенсій у солідарній системі пенсійного забезпечення
5:1
31:1
Соціальна неріність. Посилення протестних
дій громадян
Частка населення, яке живе за межею бідності
10%
26,7%
Люмпенізація населення
Ставка оплати праці за одну робочу годину
3 амер. дол.
20 амер. центів
Декваліфікація і пауперизація робочої сили
Таким чином, другий етап реформування
заробітної плати ми визначаємо як період втрачених можливостей покращити
соціальне становище працівників.