Дипломная работа: Молочне скотарство, перспективи розвтитку галузi

Отримання 2-3-х урожаїв у кормовій сівозміні і забезпечується за рахунок насичення проміжними (неосновними) посівами кормових культур (сумішок). Їх залежно від біологічних властивостей і технологій вирощування поділяють на озимі, післяукісні, післяжнивні та підсівні і вирощують на полі у вільний від основної культури проміжок часу.

Озимі проміжні культури висівають у рік зберігання основної культури (ранньоосінній період), а врожай на корм збирають навесні наступного року. Озимі є проміжними, бо ростуть і розвиваються у проміжній осінній і ранньовесняний періоди і займають проміжне місце між двома основними кормами сівозміни. Підсівні під покрив основних культур, а врожаї зберігають того самого року (після збирання основних культур) чи наступної весни.

Післяукісні проміжні посіви – це корми, які вирощують після збирання культур на корм у поточному році і збирають, не чекаючи завершення вегетації.

Післяжнивні посіви вирощують після збирання основних культур у поточному році, період їх вегетації повинен становити не менше як 70-100 днів.

Кожне господарство повинне вибирати які краще сумішки засівати, виходячи із типу ґрунту, рельєфу полів, які корми є основними, тобто враховувати всі фактори, що найбільш оптимально використовувати ґрунти і при цьому одержувати добрі врожаї.

Єдиної думки щодо вирощування проміжних посівів кормових кормів немає. Попри велике кормове і агрохімічне значення їх, серед фахівців побутує думка, що вони, мовляв виснажують грунт, а отже негативно впливають на врожайність наступних культур. Проте, це трапляється, коли як проміжні вирощують чисті посіви, зокрема злакові. Як я вже зазначав, дослідження показали: вирощування сумішок, до складу яких входять бобові види, що здатні фіксувати азот з атмосфери, сприяє підвищенню його агрофізичних властивостей.

Причиною того, що проміжні посіви кормових культур далеко не завжди дістають належну оцінку, є недостатня поінформованість щодо їх створення, формування і впровадження у виробництво, як у кормовому і біологічному, так і в агрохімічному плані.

В Україні озимі та ярі зернові й овочеві культури за час свого розвитку використовують лише 45-60% вегетаційного періоду року, 60-65% - суми активних температур та 55-65% - суми опадів, однорічні трави як зелений корм – відповідно 30-35, 30-50, 45-50%, а в Закарпатській області в зв’язку з специфічними агро кліматичними умовами ці показники є ще менші, отже, кліматичні ресурси, поза сумнівом, дають змогу вирощувати проміжні культури після збирання основних сільськогосподарських рослин[44,с.54-58].

Проміжні посіви – це не лише додатковий повноцінний врожай, а й позитивний вплив на врожай наступних культур. Постійний рослинний покрив ґрунту впливає на посилену міграцію солей, на мікробіологічну активність та мікроклімату приземного шару атмосфери. Густий покрив проміжних посівів захищає ґрунт від прямого сонячного проміння, зменшує шкідливість вітру й створює у приземному шарі повітря підвищену вологість. Це особливо сприятливо впливає на мікробіологічну активність ґрунту, поліпшення газообміну та підвищення ефективності агрохімічних заходів. Забур’яненість полів зменшується завдяки додатковому обробітку ґрунту, міжрядному прополюванню та пригніченню бур’янів суцільними посівами. Проміжні посіви залишають у ґрунті багато кореневих решток і стерні, які, повільно розкладаючись, забезпечують наступні посіви поживними речовинами. Своїм корінням рослини проміжних посівів розлущують важкі і зв’язують легкі ґрунти, поліпшуючи їх водно-повітряні властивості. Проміжні посіви – це й ще ефективніший протиерозійний захід, а для такого регіону як Закарпаття, це великий плюс у землеробстві, адже більшість полів це пагорби, схили.

Собівартість продукції проміжних насівів є порівняно низькою, адже заміна глибокої оранки на мілку, передпосівної культивації на боронування і зменшення кількості міжрядних обробітків знижують затрати праці, до цього ще можна додати й економію добрив.

Проміжні посіви за порівняно короткий час забезпечують, залежно від зони, від 100 до 250 ц/га зеленої маси, що є джерелом високоякісних і дешевих кормів тоді, золи зелених кормів зазвичай не вистачає. За умови дотримання технологій вирощування вони відзначаються збалансованістю кормів, складом незамінних амінокислот, вітамінів, макро- та мікроелементів. Проміжні посіви (особливо післяукісні та післяжнивні) містять більше, ніж основні , білкових речовин і менше – клітковини. Поліпшення хімічного складу їх урожаю зумовлене впливом агро кліматичних умов другої половини літа, зокрема скороченням тривалості денного освітлення, поліпшення водозабезпечення та умов живлення, передусім азотом (завдяки збільшенню влітку в ґрунті нітратного і аміачного азоту). Зелені корми проміжних посівів найбільш повно відповідають біологічним потребам тварин і протягом усього використання характеризуються високою якістю. Не випадково корми з них називають “зеленими концентратами”.

Однією з важливих умов поширення проміжних посівів у господарствах є добір найбільш продуктивних і цінних як корми культур. Вони мають відповідати таким вимогам: швидко рости і забезпечувати повноцінний урожай, придатний для використання у різні фази вегетації рослин; бути маловимогливими до тепла, світла й вологи та стійкими проти осінніх приморозків та інших несприятливих умов; мати короткий вегетаційний період, не знижувати, а навпаки, підвищувати врожай наступних культур.

Урожайність та якість проміжних посівів залежить від кількісного складу травосумішок. У чистих посівах злакові вили забезпечують урожайність, багату на вуглеводи, але бідну на білки; бобові навпаки, агаті на білки, але в них міститься незначна кількість вуглеводів.

Враховуючи ці фактори ряд дослідників розробили рекомендації норми заготівлі кормів на корову для розробки раціональної структури кормо виробництва а господарствах, спеціалізована них на виробництві молока в умовах Західного регіону. Наведена структура показана в таблиці 2.3..

Таблиця 2.3

Примірні норми заготівлі кормів на корову за рік з врахуванням продуктивності тварин[56,с.145]

Так, що враховуючи роль кормової бази для молочного скотарства, в господарствах, зайнятих на виробництві молока кормові культури повинні займати не менше 55-60% плащі сівозміни, в тому числі чисті посіви багаторічних бобових трав і бобово-злакових сумішок – 25-30% постійної площі чи 70-80% площі під кормовими травами. Питома вага чистих посівів люцерни в структурі посівів багаторічних трав бажано доводити до 25-30%. І в господарствах Іршавського району, які відносилися до передгірної зони можна рекомендувати такі сівозміни:

І. 1 – конюшина червона на 2-3 укоса; 2 – озимі, картопля; 3 – кукурудза; 4 – зернобобові; 5 – озимі; 6 – кукурудза на силос; 7 – кукурудза на зерно; 8 – озимі, ярі зернові з підсівом конюшини.

ІІ. 1 – конюшина червона на 2-3 укоса; 2 – озимі; 3 – кукурудза і зернобобові; 4 – кукурудза; 5 – озимі; 6 – картопля, кормова морква; 7 – кукурудза; 8 – однорічні бобово-злакові суміші на зелений корм з підсівом багаторічних трав.

ІІІ. 1-2-3 – багаторічні бобові трави; 4 – озимий ячмінь; 5. озима пшениця; 6 – кукурудза; 7 – кукурудза; в – однорічні бобово-злакові суміші на зелений корм з підсівом багаторічних трав[64,с.46-48].

Отже, дотримання цих рекомендацій дасть змогу відчутно зменшити кормову базу, що у свою чергу призведе до забезпечення повноцінними кормами худобу і приведе до збільшення продуктивності корів. Це й пріоритетний напрямок розвитку молочного скотарства Іршавського району.

2.2 Економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі

Для успішного функціонування будь-якого підприємства будь-якої галузі необхідною умовою є наявність ринків збуту. І ще необхідною умовою має бути те, щоб ці ринки забезпечували повну реалізацію виготовленої продукції.

В науці розрізняють місцеві ринки, тобто ті які тяжіють до місць вироблення продукції ,в виробництві молока якраз ці ринки відіграють вирішальну роль. Так як молочна продукція, зокрема молоко, є швидкопсующоюся продукцією, то наявність місцевих ринків з достатнім попитом на продукцію є запорукою успішного виробництва. Розрізняють ще регіональні ринки, але в теперішніх умовах на них орієнтуються тільки ті господарства, які мають високу інтенсифікацію виробництва, високу якість молока.

Та для більшості господарств району орієнтація на регіональний ринок можлива лише на перспективу.

 В Іршавському районі проживає 100,3 тис. чол., з них 15 тис. У районному центрі м. Іршава, 10 тис. чол. у смт. Ільниця. Тобто можна вважати, що міського населення близько 25 тис. чол, тобто четверта частина. Якщо вважати, що норма споживання молока ,молокопродуктів становить 380 кг (за рекомендаціями Київського науково-дослідного інституту гігієни харчування) то мінімальний розмір потреби в молоці і молокопродуктах буде складати 40,17 тис. кг, а за минулий рік господарствами вироблено 36,642 тис. т молока. Адже потреба в молокопродуктах є набагато вищою, адже велика кількість сільського населення купує масло, сметану і інші молокопродукти , які не можна якісно виробляти в домашніх умовах. Також потрібно врахувати, що для вироблення масла, сметани ,сирів потрібно набагато більше молока ніж виходить готової продукції. Також зі всієї кількості виробленого молока реалізовано тільки 524 т. Отже цей показник не забезпечує мінімальної потреби в молокопродуктах.

Проаналізувавши ситуацію на ринках району , я дійшов висновку, що є досить значний попит на молочну продукцію. Я дійшов такого висновку тому , що на ринку досить в значній кількості присутні молокопродукти зі суміжних областей ,і навіть незначна частина з центральних областей ( в більшості це сметана, йогурти і інші подібні молочні продукти відомих українських виробників). І якщо економічно вигідно привозити чи закуповувати продукцію в заводів з великою відстанню доставки, то це означає, що є попит на відповідну продукцію.

Але для того щоб продукція користувалась попитом потрібна висока якість продукту . Звідси випливає, що значний вплив на конкурентоспроможність молокопродуктів має якість сировини, яка надходить у переробну промисловість. Якість молока характеризують: вміст жиру, білка, наявність амінокислот (біля 20) і стільки ж жирних кислот, великий асортимент мінеральних речовин (понад 25), вітамінів (12), всього понад 90 найцінніших компонентів. Одним з основних параметрів якості молока є вміст в ньому жиру. Саме цей показник встановлений з 1 січня 1984 року як єдиний базис жирності молока – 3,4% для всіх областей України. Отже чим вища жирність, тим вища якість, а значить закупівельна ціна і тим більший попит на якісну продукцію.

Наразі жирність молока в районі коливається в межах 3,2 – 3 ,4 %. Це слабенькі показники. Такі показники зумовлені комплексом чинників, в першу чергу, погіршення умов годівлі корів, зокрема структури раціонів, дефіцитом високо енергетичних кормів і перетравного протеїну. Найкраще за технологічними властивостями молоко й найвищої якості сир були отриманні при згодовуванні коровам 270 г на 1 кг молока. Введення в раціон корів соняшникової макухи до 200 г на 1 кг молока сприяє збільшенню вмісту жиру в молоці на 0, 2 – 0,4% [56,c.160]. Також добра якість молока залежить від санітарно-гігієнічних показників: рівня бактеріального вмісту, механічної забрудненості, ступеня чистоти тощо. Отже якість сировини залежить від багатьох чинників, що зумовлює здійснювати комплексну оцінку якості молока відповідно до вимог Держстандарту.

Закупівля молока в більшості господарств, а також у населення здійснюється поки що відповідно до вимог ГОСТ 13264-70 Затвердженого Міністерством охорони здоров’я УРСР 11січня 1970 року. Молоко повинно бути від здорових корів, незбиране, свіже і відповідними вимогами санітарно-ветеренарських правил для молочних ферм України.

Для реалізації у переробну промисловість допускається молоко з кислотністю не вище 21Т, бактеріальним вмістом не вище ІІІ класу і чистотою не нижче ІІ групи. Молоко повинно відповідати вимогам цього ДЕСТу за зовнішнім виглядом, консистенцією, смаком ,запахом і кольором.

Отже для того щоб був постійний попит на молоко у його виробників з боку переробних підприємств і інших установ необхідно постійно підвищувати його якість, дотримуватись норм ДЕСТу.

Відомо що якість молокопродуктів залежить від ряду чинників. Найважливішим з них є дотримування технології і технологічно дисципліни. Якість кінцевого продукту на 35-40% залежить від цього чинника, 10 – 12 % залежить від сировини ,яка надходить на переробку.

Для підвищення якості молока і молокопродуктів необхідно здійснити ряд заходів доклавши взаємо погодженні зусилля виробників і підприємств молочної промисловості. На практиці молокозаводи приймають від господарств молоко різних сортів за диференційованими закупівельними цінами, але потім зливають його в одну посудину без поділу на сорти. Все це має негативний вплив на якість молокопродуктів, знижує їх конкурентоспроможність на світовому ринку, а отже, гальмує розвиток молоко продуктового підкомплекса в цілому і молочне скотарство зокрема. Найбільше страждають від цього виробники молока, які здають молоко найвищого ґатунку, бо коли підприємства переробних галузей змішують молоко різних господарств, з різним сортом, то його якість погіршується, отже ціна виробляючих продуктів буде нижчою, відповідно закупівельна ціна на молоко буде також нижчою.

Молоко володіє бактерицидними властивостями, які зберігаються протягом 2 – 3 годин, після чого в ньому збільшується кількість мікроорганізмів і підвищується кислотність. Період, протягом якого молоко володіє такими властивостями , називається бактерицидним періодом (фазою). Охолодження молока до 10*С дає змогу не змінювати його кислотність від 12 до 21 год. У світовій практиці вважається, що температура охолодженого молока повинна бути в межах 2 – 3*С. Це дає змогу зберігати його протягом 2 – 3 діб. Ось чому на кожній фермі після видоювання молоко дуже важливо домогтися його негайної первинної обробки та охолодження до температури 10*С і нижче.

Дотримуватись всіх цих заходів дасть змогу виробникам молока підвищити, або навіть не підвищити, а скоріше за все не дати молоку знищити свої якості. Адже в більшості господарств устаткування застаріло фізично і морально, а видоювання корів здійснюється ручним способом, що не ефективно з одного боку, і в більшості випадків не відповідає санітарно-гігієнічним нормам.

Отже, враховуючи всі ці умови сформувався відповідний ринок молока в Іршавському районі. Рівень розвитку показаний в таблиці 2 4.

Таблиця 2.4

Ринок сировинного молока у Іршавському районі за 2003р.[77,с.15,20,25].

Об’єктивний процес суспільного поділу праці зумовлює розвиток інтеграції виробництва в галузях агропромислового комплексу, спрямованих на поєднання економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників і промислових переробних підприємств. Саме ринковий механізм регулювання відтворювального процесу викликає необхідність тісного технологічного і організаційного поєднання виробництва і переробки молока, взаємовигідної діяльності між виробниками і промисловими підприємствами, зорієнтованої на ефективний кінцевий результат.

Процес інтеграції в АПК набув значного поширення у сферах виробництва і переробки сільськогосподарської продукції та доведення її до споживача ще наприкінці 80-х років. Однак у подальшому зазначені структури виявились не готовими до змін ринкового середовища.

Нині в переважній більшості випадків економічні відносини між сільськогосподарськими виробниками і переробними підприємствами ґрунтуються на укладенні між ними договорів, в яких обумовлюються строки, обсяги й асортименти поставок та технологічна якість сировини, а також розрахункові ціни та строки розрахунків за поставлену продукцію. Але переробні підприємства і надалі диктують ціни закупівельну продукцію.

Головними інтеграторами в молоко продуктовому під комплексі України є молокозаводи, які являють собою проміжну ланку в ланцюзі „виробництво – переробка – реалізація”. В даних економічних умовах це найкраща ланка для залучення інвестицій, а отже і капіталовкладень у виробництво, що пояснюється високим рівнем монополізму переробної галузі[50,с.14-16].

Нині в Україні працює приблизно 350 молокопереробних заводів. Це не обов’язково заводи з великими потужностями, але вони в більшості випадків знайшли серйозних власників, зареєстрували свої торгові марки, постійно розширюють асортимент своєї продукції, фасують її у фірмові упаковки. Десяток великих виробників мають близько 50% споживчого ринку, друга половина – за сотнями заводів з малими потужностями.

Кількість дрібних молокозаводів поступово зменшується, вони не в змозі витримати конкуренцію великих підприємств за якістю, рівнем розрахунків та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників, упаковкою продукції.

Стабілізація та ефективне функціонування продуктових під комплексів АПК України в значній мірі залежить від обґрунтованості економічного механізму взаємовідносин між усіма ланками інтеграції агропромислового виробництва. Дія економічного механізму взаємовідносин між партнерами молоко продуктового під комплексу в умовах перехідної економіки повинна здійснюватись за допомогою спільних організаційно-економічних методів, які б забезпечували економічну зацікавленість усіх суб’єктів інтеграції у збільшені виготовлення високоякісної первинної і кінцевої продукції.

Взаємовідносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробними підприємствами залишаються най вразливішими. Це зумовлено постійним впливом різних чинників, які можуть створювати як сприятливі так і несприятливі умови для розвитку взаємовідносин.

Одним із вагомих чинників, який погіршив взаємовідносини між цими суб’єктами, стало скорочення платіжного попиту населення і згортання традиційних ринків збуту продукції. Лібералізація цін і відміна продовольчих субсидій привели до зростання споживчих цін на продукти харчування і падіння платіжного попиту. Різке скорочення реальних прибутків населення спричинило посилення орієнтації на самозабезпечення, тобто значно зросло виробництво молока у особистих підсобних господарствах.

Наступним потужним чинником стало різне економічне середовище для суб’єктів агропромислової інтеграції. Тобто виробники сільськогосподарської продукції перебувають у високо конкурентному середовищі, а переробні підприємства, практично в монополізованому. І використовуючи своє монопольне середовище вони нав’язують партнерам цін, умови взаєморозрахунків. В результаті відбулося зростання диспаритету цін між сільським господарством і підприємствами промисловості, що призвело до сучасного стану аграрного сектора і зокрема молочного скотарства.

Слід зазначити, що найбільш вразливими є якраз виробники молока, адже низька транспортабельність молока вимагають від його виробників постійно підтримувати зв’язки переробними підприємствами і погоджуватись практично на любі ціни, запропоновані їм, і в результаті взаємовідносини будуються під керівництвом переробних підприємств. Все це вказує на незбалансованість інтересів виробників молока і переробних підприємств, невідрегульованість взаємовідносин між ними, відсутність нелегальної економічної роботи з усуненням наявних проблем, у молоко продуктовому під комплексі і молочному скотарстві зокрема.

Економічною передумовою розвитку взаємовигідних відносин між виробниками молока і переробними підприємствами є реалізація економічних інтересів обох сторін. Узгодженість і реалізація інтересів всіх партнерів, формують суть економічного механізму вдосконалення та подальшого розвитку взаємовідносин між партнерами[23,с.285-289].

Так як наша економіка наближається до ринкової, то цей процес зумовлює підпорядкувати економічні взаємовідносини до основних принципів ринку. До них належать:

– рівність усіх форм власності у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

– еквівалентність обміну результатами виробничої діяльності партнерів інтегрованого виробництва;

В умовах переходу до ринкових відносин узгодження інтересів партнерів агропромислового виробництва повинно досягатись шляхом створення агропромислових інтеграційних формувань за участю виробників молока, переробних підприємств, підприємств торгівлі. Проте процес формування агропромислових формувань гальмується значним відставанням законодавчої бази від потреб АПК.

Переведення виробництва на принципи ринкової економіки, не може відбутись на старій організаційній основі.

Забезпечення населення країни високоякісними продовольчими товарами вітчизняного виробництва у межах раціональних норм споживання не можливе без впровадження елементів державного регулювання ринку, об’єктивна необхідність якого пояснюється недосконалістю реального ринку порівняно з ідеальним, його неспроможністю ефективно розміщувати природні ресурси, забезпечувати розвиток перспективних напрямків НТП, формувати народногосподарські економічні пропорції. Необхідність поєднання державних та ринкових методів регулювання агропродовольчого ринку підтверджує практика економічно розвинутих країн світу, а ідею доцільності втручання держави в економіку підтримує більшість провідних представників економічної науки. Зокрема, доктор економічних наук М.П. Вітовський стверджує: „Такої економіки, в яку не втручалась би держава і не регулювала її – зараз не має в жодній країні світу і насамперед в країнах розвинутої ринкової економіки . Отже, втручатись чи не втручатись державі у ринкову економіку дискусійне питання” *.

Державне регулювання слід розглядати як систему прямих та не прямих методів, спрямованих на захист внутрішніх виробників і споживачів. Постійної державної підтримки, особливо на сучасному етапі господарювання, потребує молочне скотарство – основна ланка молоко продуктового підкомплексу АПК . Необхідність державної підтримки виробників молока пояснюється стратегічною важливістю даного продукту, нестабільністю доходів сільськогосподарських товаровиробників у зв’язку з впливом природно-кліматичних умов на собівартість кормів та якісний стан кормової бази, іммобільністю ресурсів, які використовуються в галузі, нееластичністю попиту на молоко та продукти його переробки, функціонуванням сільськогосподарського виробництва у середовищі чистої конкуренції, а переробних підприємств у практично монопольному середовищі.

З метою забезпечення нормального відтворювального процесу у молоко продуктовому підкомплексі постійно треба підтримувати обмінний баланс між його ланками. До 1983 року баланс обмінних відносин підтримувався шляхом застосування пільгових відпускних цін на матеріально-технічні засоби, що споживались молочним скотарством , внаслідок чого частково компенсувались виробничі витрати і обґрунтовувався низький рівень закупівельних цін на молоко. У 1993 році були ліквідовані пільгові ціни на засоби виробництва, підвищені закупівельні ціни на молоко. Крім того, застосовувалась система надбавок до закупівельних цін і у результаті чого економічні умови виробників сировини покращились, і у 1987 – 1989 роках виробництво молока в Україні збільшилось на 14% порівняно з 1980 роком. Однак до кінця 1990 року ситуація погіршилась внаслідок порушення паритету формування цін: при збережені сталих закупівельних цін на молоко промисловим підприємствам надавалось право самостійно формувати ціни на виготовлену продукцію. Ціни на промислові товари і тарифи за послуги суттєво зросли, а що зумовило необхідність прийняття захисних заходів в інтересах виробників молока[26,с.113-118].

У грудні 1990 року з прийняттям Закону України „Про ціни та ціноутворення” започатковані нові принципи цінової політики і з 1991 року в Україні розпочалась лібералізація системи цін і ціноутворення з метою поступового розширення масштабів застосування вільних цін, переходу від директивного до економічного державного регулювання. Для регулювання процесу ціноутворення прийнятий пакет нормативних актів:

- Постанова Кабінету Міністрів України „Про систему цін у народному господарстві і на споживчому ринку України” від 27 грудня 1991 року №376;

- Постанова Кабінету Міністрів України „ Про заходи щодо оздоровлення економіки сільського господарства України” від 25 червня 1992 року №348;

- Постанова Кабінету Міністрів України „Про державне замовлення та механізм ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і сировину” від 23 грудня 1992 року;

- Указ Президента України „ Про заходи щодо підтримки цін і доходів с/г товаровиробників” від 11 червня 1998 року №614198 на відповідні нормативні акти, спрямовані на його в виконання. Проте зазначені та подальші заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі і виробників молока, не дали очікуваних результатів. І хоча середня реалізаційна ціна 1 т молока зросла від 281,1 грн у 1998 р. до 536,4 грн у 2000-му, збитковість зазначеної продукції у 2000 році ,розрахована як вираження у відсотках співвідношення між фінансовим ростом та виробництвом с/в реалізованої продукції становила 6%[48,с.24-26].

З 20 лютого 2001 року набув чинності Закон України „Про стимулювання ринку сільського господарства на період 2001 – 2004 років” від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ , яким визначені основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001 – 2004 років ,як пріоритетної галузі народного господарства. Згідно з цим законом формування цін на сільськогосподарську продукцію здійснюється „ виходячи з попиту і пропозиції з урахуванням державної підтримки на основі галузевих нормативних витрат і норми прибутку в середньому по народному господарству, а цінова політика та підтримка доходів у сільському господарстві спрямовується на забезпечення виробництва продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій[A].

До 1 січня 2004 року дотування виробників молока і м’яса здійснюватиметься шляхом спрямування для зазначених цілей у повому обсязі суми податку на додану вартість, яка повинна сплачуватись до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочні продукти. Крім того передбачається здійснення державної підтримки с/г товаровиробників у напрямі кредитного забезпечення та страхування ризиків у сільському господарстві.

У країнах з розвинутою економікою в системі заходів державного регулювання ринку широкого застосування набуло регулювання цін на основі як економічних, так і адміністративних методів. Економічне регулювання цін здійснюється через податкову, фінансово-кредитну, бюджетну та митну політику. Адміністративне регулювання цін на продукцію сільського господарства, зокрема молоко, проводиться шляхом установлення їх гарантованого, порогового рівня тощо. Так, у країнах ЄС застосовуються ціни підтримки (інтервенційні) як мінімально гарантовані ціни продажу, порогові ціни – з метою регулювання імпорту молочних продуктів, у США – заставні ціни ,які гарантує держава для забезпечення мінімального доходу фермерів. Подібні заходи регулювання цін враховуються і в інших економічно розвинутих країнах, а їх вивчення та оцінка набувають важливого значення для подальшого застосування в умовах, що склалися в Україні.

Узагальнюючи існуючі напрямки державного регулювання аграрного ринку в економічно розвинутих країнах та розробки вітчизняних вчених, доцільно здійснювати регулювання ринку молочної продукції в Україні на сучасному етапі його функціонування шляхом впровадженням еквівалентних цін на молоко і молочні продукти, мінімально гарантованих цін на молочну сировину та гарантованих оптових цін на молочні продукти, обмежувальних цін на засоби виробництва, які враховуються в молочному скотарстві, порогових цін на молочні продукти, пільгового кредитування та субсидування сільськогосподарських товаровиробників.

Еквіваленту цін на молоко і молочні продукти доцільно розраховувати як суму нормативної собівартості та рівновеликої для всіх галузей молоко продуктового підкомплексу норми прибутку, а мінімально гарантовану ціну молока слід встановити на молочну сировину другого сорту базисної жирності у розмірі 80 – 90% еквівалентної ціни ( залежно від природно-економічних умов регіону).

Регулювання цін засоби виробництва, які враховуються в молочному скотарстві, та послуги промислового характеру доцільно здійснювати шляхом встановлення обмежувальних цін, а у випадку перевищення внутрішніх цін на основні та оборотні засоби над світовими виробниками молока та іншої сільськогосподарської продукції при придбанні ними вітчизняних ресурсів слід виплачувати компенсаційні різниці.

Необхідною умовою ефективного господарювання є надання сільськогосподарським виробникам кредитів за пільговими ставками на придбання основних та оборотних засобів під економічно обґрунтовані програми розширеного відтворення виробництва.

Отже ,можна сказати, що використання наявних економічних умов розвитку, великою мірою залежить від зацікавленості держави у розвитку і успішному функціонуванні сільського господарства і молочного скотарства зокрема.

3.1 Показники економічної ефективності розвитку галузі

Економічна ефективність виробництва характеризує результативну діяльність працівників виробництва тваринництва по виробництву конкретних видів продукції, необхідних суспільству, на основі використання його виробничих ресурсів та інтенсифікації всіх галузей тваринництва. Мірилом результативності виробництва є сукупність найважливіших економічних показників, які визначають використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Економічні показники бувають натуральні та вартісні, кількісні та якісні. Натуральні показники обчислюють у фізичних одиницях виміру , а вартісні у – у грошовому виразі. Кількісні економічні показники характеризують абсолютні розміри, пов’язані з виміром сукупності елементів, наприклад, обсяг валової, товарної продукції , вартість основних фондів тощо. Якісні показники характеризують рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їх розвитку, наприклад, зростання продуктивності праці, рентабельність підприємства тощо.

Для визначення економічної ефективності тваринництва використовують такі найважливіші показники:

– коефіцієнт зростання виробництва валової і товарної продукції, валового і чистого доходу – відношення показника року, що аналізується, до базисного. В 2002 році по Іршавському районі коефіцієнт валового виробництва молока становив 1 , це означає, що в 2002 році вироблено молока стільки ж, як і в 2001 році. Чим вищий цей показник, тим ефективніше працює галузь. Якщо це показник менший одиниці, як із кількістю товарного молока в Іршавському районі за 2002 рік, то це означає, що зменшилися обсяги реалізації, тобто знизилась економічна ефективність галузі. В 2002 році в Іршаському районі цей показник становив 0,7. Це є погано, адже якщо зменшується кількість товарної продукції, то це призводить до зменшення надходжень грошових коштів, а як відомо стабільне надходження грошових коштів є однією з головних умов ефективного функціонування будь-якого виробництва;

– продуктивність тварин (середньорічний надій на одну корову, кг).

Як вже говорилося в Іршавському районі намітилась тенденція до збільшення продуктивності корів(таблиця 3.1).

Таблиця 3.1

Продуктивність корів в Іршавському районі в 2000-2002 роках[75,с.23;76,с.24;77,с.25]

Тобто, середньорічний надій на одну корову з року в рік зростає. Так в 2001 році середньорічний надій на одну корову становив 1530 кг, що на 100 кг більше відповідного показника 2000 року, а в2002 році середньорічний надій на одну корову становив 1603 кг, що на 73 кг більше відповідного показника 2001 року. Виходячи з того, що чисельність корів в 2002 році по відношенню до 2001 року практично не змінилася, а в сільськогосподарських підприємствах навіть зменшилася, то зростання середньорічного надою відбувається шляхом підвищення продуктивності корів. Ці процеси є важливим поштовхом для підвищення економічної ефективності молочного скотарства;

– продуктивність праці – відношення вартості валової продукції у співставних цінах до затрачених люд-год на вироблення цієї продукції;

– також велике значення для економічної ефективності мають затрати праці на виробництво продукції. Чим ці затрати будуть меншими, тим ефективніше працює галузь. Ефективність молочного скотарства з точки зору затрат праці на виробництво продукції наведена в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Динаміка затрат праці на виробництво молока в Іршавському районі[75,с.26;76,с.27;77,с.30]

Як видно з таблиці спостерігається динаміка зменшення затрат праці на виробництво молока, це є позитивною тенденцією, адже йде інтенсифікація виробництва.

– фондовіддача виробничих фондів – відношення вартості валової продукції до вартості основних сукупних виробничих фондів;

– собівартість одиниці продукції – грошовий вираз затрат в конкретній галузі тваринництва на виробництво одиниці продукції, грн. Для кращого аналізу собівартості і бачення її змін у часі я згрупував показники у таблицю 3.3.

Таблиця 3.3

Динаміка собівартості молока в Іршавському районі в 2000-2002 роках[75,76,77]

Як видно з таблиці спостерігається позитивна тенденція до зменшення собівартості молока і до збільшення закупної ціни на молоко. Ці процеси могли б відбуватись набагато бистріше, якщо б розвиток законодавчої бази на тому самому рівні або навіть випереджував розвиток ринкових відносин в сільському господарстві;

–          рентабельність виробництва тваринницької продукції – відношення прибутку до повної собівартості проданої продукції. З наведеної вище таблиці можна визначити ефективність виробництва молока, тобто чи прибуткове чи збиткове виробництво. Проведені розрахунки наведені в таблиці3.4.

Страницы: 1, 2, 3, 4