Корінні причини тероризму лежать в глибокій соціальній і політичній кризі, з якою зітнулася велика кількість країн світу, в ослабленні правопорядку, що й породжує нові протиріччя, для вирішення яких окремі особистості й організації всі частіше прибігають до насильства.

Таким чином світовий тероризм має досить багато різновидів, але в будь-якій формі він є самою небезпечною по своїх масштабах, непередбачуваності й наслідкам соціально-політичною проблемою XXI сторіччя. Ще не дуже давно тероризм був локальним явищем, однак за останні 10-15 років придбав глобальний характер і усе більше загрожує безпеки багатьох країн, робить сильний психологічний тиск на їхніх громадян, тягне величезні політичні, економічні, моральні втрати, несе усе більше життів ні в чому не винних людей.

Тероризм - це найгостріша проблема сучасності, що стоїть не перед однією державою, а перед всім людством, і з нею необхідно боротися якнайшвидше.

2.2 Соціальні причини й витоки міжнародного тероризму

Незважаючи на велике розходження конкретних історичних умов існування тих або інших держав і народів на нинішньому етапі розвитку суспільства, у світі і його регіонах діють різноманітні довгострокові соціальні процеси, які стійко детермінують широкі масштаби використання насильства, у тому числі у формі тероризму, у політичній боротьбі.

Серед різноманіття цих процесів у першу чергу повинні бути названі такі, як:

існування значного дисбалансу потреб і інтересів різних соціальних груп і держав;

поширення радикалізму й екстремізму в політичній ідеології й політичній боротьбі;

відновлення й поглиблення в практиці міжнародних відносин економічної й політичної нерівності, тенденцій диктату й колоніалізму;

становлення націоналізму й релігійного екстремізму як глобальних політичних факторів;

різка поляризація в розміщенні чинностей у світі;

хворобливий процес переходу від тоталітаризму до демократії. Сучасні умови й мети використання тероризму в політичній боротьбі на "національному" і міжнародному рівнях ведуть до істотної зміни його утримання організації й тактики. Під впливом цих умов у розвитку тероризму в останнє десятиліття XX століття сформувався ряд більш-менш виразних тенденцій, вивчення яких має важливе значення як для розуміння його ролі як глобальної погрози людству, багатьом країнам світу, так і для наукової розробки системи мір, необхідних для ефективної боротьби з ним.

Першою основною тенденцією сучасного тероризму, характерної для багатьох держав світу, є неухильний ріст його суспільної небезпеки як для міжнародних відносин, міжнародної безпеки, так і для конституційного ладу й прав громадян. За даними спецслужб, міжнародний тероризм за період 1998-1993 рр. характеризується наступними показниками (перша цифра - кількість терактів, друга - число потерпілих): Африка - 175 і 758; Азія - 410 і 1172; Євразія (мається на увазі територія колишнього СРСР) - 22 і 10; Латинська Америка - 915 і 769; Близький Схід - 513 і 783; Північна Америка - 10 і 1008; Західна Європа - 818 і 806. Число терористичних актів у світі в 2000 році збільшилося в порівнянні з 1999 роком з 392 до 423. Зросло число жертв терактів: 405 чоловік убите й 791 поранений (в 1999 році 233 і 706 чоловік відповідно).

Ситуація у світі в останні 15-20 років показує, що тероризм дійсно придбав загрозливі розміри. Змінилися стратегія й тактика терористів, методи впливу, мотиваційна система, з'явилися деякі нові види позначеного феномена. Сучасна практика свідчить, що тероризм став більше масовим, більше аморфним, що утрудняє боротьбу з ним.

Поряд з існуючим у країнах стосовних до західної, ринкової моделі суспільного устрою давно відомих соціальних, у тому числі класових, протиріч, які тривалий час є джерелом правого й лівого екстремізму, і як слідство - міжнародні тероризм, у сучасних умовах усе більше небезпечний характер здобуває деякі нові протиріччя, які також носять довгостроковий характер. Частина з них має соціально-економічну й політичну основу, значною мірою торкається багато країн, що ставляться до колишніх конфронтуючих суспільних систем, і пов'язана з потужними міграційними процесами, чреватими гострими міжнаціональними конфліктами.

Дослідники причин стрімкого поширення тероризму у світі часто задаються питанням - чому, незважаючи на активну антитерористичну діяльність, здійснювану в різних регіонах світу й державах, тероризм не тільки не сходить із політичної арени, але й перероджується в нові, більше тверді й організовані форми? Як відповідь на це питання може бути, по-перше, той факт, що людство розвивається останнім часом так стрімко, що ледве не щодня ми стаємо свідками нових глобальних відкриттів і змін. Все це приводить до того, що рік у рік збільшується число тих процесів і явищ, які ми не в змозі зрозуміти й прийняти, до яких ми не в змозі пристосуватися, які, у свою чергу, породжують нові екстремістські настрої в суспільстві і їхнє поширення

Масштабні теракти у Росії, Америці, Ізраїлеві й ряді інших країн поставили тероризм в центрі уваги суспільства. Однак цей інтерес, на жаль, поширюється в основному на зовнішню сторону справи, тобто на саму практику терору. Для більшості сучасних обивателів терористи - це люди в чорних масках з автоматами, що викрикують слова незрозумілою мовою. Подальші суспільні дискусії ведуться тільки навколо того, як нам захищатися від цих людей. У найкращому разі, обговорюється, що ними рухає.

Терор, як форма насильства, спрямований, насамперед, на досягнення конкретних цілей, на реалізацію особистих амбіцій, замішаних на корисливих інтересах. І зовсім не важливо з методологічної точки зору, у які одяги при цьому він виряджається: національні, релігійні й т.д. Попри все те його суть залишається незмінної - це збройна боротьба. Тому ми можемо з повною впевненістю стверджувати - суттю тероризму є застосування крайніх форм насильства для досягнення певних політичних цілей. Люди, що застосовують терор як форму політичного насильства, не можуть використовувати його, не опираючись на конкретну соціальну базу, тобто на конкретні соціальні групи й верстви населення.

Такою основою базою, що формує людські резерви тероризму, є соціальні відносини й соціальний стан більших груп населення: верств, класів. Характерна риса соціального стану мас - сьогодні постійний процес зубожіння, маргіналізація й люмпенізація. Цей процес характерний для абсолютної більшості країн Азії, Африки, у тому числі й для великої кількості людей в странах СНД, особливо в Північно-Кавказькому регіоні, де серед населення найвище число безробітних, повний розпад економічної інфраструктури.

Безробітні, залишившись без коштів до існування люди готові на все, щоб нагодувати свої родини, у тому числі й на будь-яку злочинну діяльність, якщо вона дає хоч якісь кошти до існування. Саме ці групи населення й становлять основну соціальну базу всіх видів злочинності, у тому числі й тероризму. Але це не головна причина тероризму. Бідним людям ніде взяти зброю, або вибухівку, аби відстоювати свої права, тобто хтось повинен витратити великі суми грошей, аби надати масам таку можливість. Звичайно, свої витрати вони не дають задарма. Використовуючи ідеологічні гасла, вони спрямовують дії терористів для досягнення власних цілей. Лідери тероризму добре усвідомлюють, що вибуховий потенціал знедолених соціальних груп необхідно направити на рішення конкретного завдання. А для цього варто знайти й указати ворога, сконцентрувавши весь народний гнів проти нього.

Цьому завданню в найбільшій мері відповідає націоналізм і релігійний екстремізм, тому що вони:

дозволяють за камуфлювати справжні цілі політичних груп або їхніх лідерів, що вирішують свої групові, кланові або особисті інтереси;

надають протесту організований політичний характер;

іменують ворога й концентрують весь потенціал протесту на боротьбу з ним.

Що й відбувається в країнах мусульманського віросповідання й зокрема республіках Північного Кавказу, насамперед у Чечні.

Ні іслам сам по собі, ні національна самосвідомість людей не спричиняють екстремізм. Вся справа у використанні їх у політичних цілях. На Кавказі такою формою камуфляжу став ваххабізм, як один із напрямків "чистого" ісламу.

Настільки ж небезпечною є й націоналістична діяльність, що нерідко ведеться під гаслами національно-визвольних рухів. Тут також як і в попередньому випадку немає внутрішніх прямих зв'язків, але є зовнішній збіг - з метою, тактику - що й дозволяє досить успішно камуфлювати політичне насильство і його крайні форми в національно-визвольну боротьбу.

Якщо оцінювати через призму цих особливостей дії терористів-виконавців, у тому числі й камікадзе, то стає очевидним, що в основі їхніх фанатичних дій лежать не терористичні цілі (терор тільки засіб), а фанатична віра в правоту своєї справи в ім'я Аллаха, в ім'я свого народу. Тероризму потрібна жертовність. Без неї він не здатний вирішити яке-небудь серйозне завдання. Одурманене релігійною й націоналістичною отрутою населення, особливо молодь, щиро вірить у власну місію, ототожнюючи своє життя й долю з ідеями, що лежать не в терорі, а в ідеології націоналізму й релігії. На жаль пропаганда, ЗМІ, так і не знайшла слів і доводу, які розкривали б цей самообман. Одними засудженнями тут погоди не зробиш. Сьогодні необхідний інший підхід у пропагандистській роботі, який би не тільки розкривав антилюдську сутність тероризму, але й показував суть справи в доступних для сприйняття рядового громадянина образах, вираженнях, доводах.

Сучасний тероризм придбав масовий характер, має організовану структуру, власну фінансову систему й штаб-квартири, що координують діяльність багатьох, на перший погляд, зовсім різних по завданнях і цілях терористичних організацій. І зовсім очевидно, що раз ми визнаємо інтернаціональний характер сучасного тероризму, ми також повинні визнати ефективність саме міжнародної координації в боротьбі з ним.

Феномен тероризму дуже часто намагаються представити як ідеологічно культурно або релігійно зумовленим. Мова йде навіть про "війну цивілізацій", деякі з яких нібито більше схильні до тероризму. Насправді ніякою особою "терористичної ідеології", не існує. Тероризм не ціль, а засіб досягнення цілей. Ці методи може використовувати хто завгодно - починаючи від приватних осіб і закінчуючи державами. Більше того, "терористичні ідеології", тобто, ідеологічні системи, що заохочують і виправдують тероризм (наприклад, так званий "ісламський фундаменталізм") - це така ж частина терористичного спорядження, як "Калашников" і пластид. Тому немає ніякого сенсу вважати лише іслам "терористичним ученням". Якщо буде потреба, агітку, що прославляє тероризм можна зробити із чого завгодно, включаючи такі мирні речі, як скажемо, екологія. Світ знайомі з ісламським тероризмом більше, ніж з іншим тільки тому, що ісламські держави з ряду причин використовують терористичні прийоми.

З іншого боку, настільки ж вірно, що тероризм - це певний спосіб мислення. Терористи, за які би ідеали вони не боролися, звичайно добре розуміють один одного, і найчастіше співробітничають.

Основною причиною існування тероризму є його ефективність. Поки кілька людей з автоматами або вибухівкою можуть нав'язати свою волю державі - бажаючі скористатися цим найдуться завжди. Також є люди добре знають як ударити болючіше.

У демократичних державах ефективними є теракти проти населення. У державах недемократичного типу жертвами терактів часто виявляються представники влади. У релігійних суспільствах терористи можуть загрожувати святиням, у світських - предметам національної гордості. Проте, у сучасному світі найпоширенішою мішенню для терактів є прості люди, звичайні обивателі. Це пояснюється трьома обставинами. По-перше, звичайна людина в будь-якій державі найменш захищена від збройного насильства - на відміну від представників влади, святинь або коштовних об'єктів власності, які, як правило, добре охороняються. По-друге, більша частина терактів відбувається саме в демократичних державах, де життя простих людей вважається найважливішою цінністю. У таких країнах суспільство звичайно впевнене, що влада, не здатна захистити громадян, не справляється зі своїми обов'язками й підлягає заміні. По-третє, демократичні режими звичайно практикують гуманні методи покарання. Навіть у випадку провалу теракту його виконавці мають шанс залишитися живі. До того ж родинам терористів, їхнім друзям, ідейним натхненникам і співчуваючим нічого не загрожує - а для фанатичного терориста це може бути куди більше значущім, чим його власне благополуччя.

Таким чином, комбінація соціального протесту, культурного конфлікту й психологічної люті збільшує число загрози у світі, уподібнює їх непередбаченим природним катаклізмам, перетворюючи тим самим і суспільство в квазіприродну спільність.

Крім того, в останні роки стали з'являтися різні організації ірраціонального напрямку, що відкрито проповідують насильство. Самі типові приклади організацій подібної користі - японська секта "Аум Сенріке", що взяла на себе відповідальність за проведення терористичного акту в токійському метро в березні 1995 р., а також бойовики з американської провінції, що підірвали у квітні 1995 р. будинок в Оклахома-Сіті й що вбили 167 ні в чому не винних людей.

По-друге, однієї із причин розширення міжнародного тероризму є важлива зміна в його природі. Тероризм розвивається й процвітає як знаряддя в рамках більше широких конфліктів. Як традиційний інструмент ідеологічної боротьби (правий/лівий тероризм) він здобуває більше "цивілізаційний характер", і в "внутріцивілізаційних конфліктах він продовжує залишатися привабливим знаряддям для будь-якої малої групи, що претендує на непропорційно великий вплив.

По-третє, причиною поширення міжнародного тероризму є зміна середовища діяльності терористів, що робить сучасне суспільство усе більше й більше уразливим. Постійно поширюється інформація про вбивства, замахи, нещасні випадки і т.п., що в певній мері знижує сприйнятливість до майже щодня повторюваних атак терористів; отже, що конкурують між собою за залучення суспільної уваги групи терористів всі частіше звертаються до усе більше драматичних і насильницьких дій, і, мабуть, у майбутньому дана тенденція підсилиться. І це тим більше імовірно, оскільки розвиток техніки й інформаційних технологій полегшує придбання терористами знань про найсучасніші озброєння, про створення в домашніх умовах вибухових пристроїв. Крім того, розвинені суспільства усе більше залежать від електронного менеджменту й передачі інформації у всіляких областях (оборона, торгівля, банки, транспорт і т.д.). Як результат, виникли так звані "соціальні острівці", тобто групи людей, що почувають себе маргіналами через неприступність для них інформації, тобто випали з інформаційної епохи.

По-четверте, тероризм усе більш ефективно комбінується з технічно добре оснащеним сектором організованої злочинності.

В-п'ятих, після "холодної війни" легітимність ряду держав у Європі, Азії й Африці все частіше підлягає сумніву як внутрішньодержавними, так і наддержавними організаціями "самовизначення", заснованими етнічними й релігійними групами й рухами. Рівень нестабільності й насильства росте через збільшення недержавних утворень, що ставлять під сумнів принцип суверенітету держави.

І, нарешті, у шостих, причиною ескалації міжнародного тероризму є недостатня ефективність міжнародно-правових коштів боротьби з тероризмом і суперечливі підходи до розвитку міжнародного права в цій сфері з боку держав як основних суб'єктів міжнародного права.

У якості другої основної тенденції тероризму необхідно виділити також придбання їм значення довгострокового фактору сучасного політичного життя, щодо стійкого явища в розвитку суспільства. Тероризм за останні кілька десятиліть перетворився не тільки в широко розповсюджений феномен соціально-політичних відносин в основних регіонах світу, але й придбав соціальну стабільність, незважаючи на активні зусилля, що вживають як у рамках окремих держав, так і на рівні світового співтовариства по його локалізації й викорінюванню.

Практика сучасного тероризму перетерпіла якісні зміни, в його значимості як засобу соціально-політичного насильства в системі міжнародних і внутрішньодержавних відносин. Якщо в попередні роки пануючою ідеєю була характеристика тероризму як тактичних коштів, то сучасні соціально-політичні реалії свідчать про принципове зростання його значимості - до стратегічного рівня.

2.3 Аналіз проблеми терористичної діяльності в Україні

Всі дослідження що так чи інакше вивчають проблему тероризму відмічають, що в останні роки світове співтовариство спостерігає зростання терористичних проявів, пов'язаних з великими людськими жертвами, знищенням значних матеріальних цінностей. Тероризм став загрозою не тільки для окремих людей, народів, а й для всього людства.

Протягом останніх 25 років у світі простежується тенденція до зростання кількості терористичних актів, яка, починаючи з 1995 року, збільшилась до 800-1000 на рік по всіх напрямах дій - політичному, національному, релігійному, кримінальному.

Міжнародний досвід аналізу та вивчення терористичних дій свідчить, що точкою відліку вчинених актів тероризму, як правило, є існуючі в країні чи між країнами політичні конфлікти, пов'язані з прагненням народів здобути незалежність, самовизначитися, заволодіти територіями, владою.

З цього приводу доцільно навести приклади вчинення терористичних актів у таких країнах СНД, як Таджикистан, Грузія, в середньо-азіатських регіонах, у Придністров'ї, акцентуючи особливу увагу на терористичних чеченських формуваннях на території Росії, діяльність яких пов'язана з неймовірними людськими жертвами.

Аналізуючи становище щодо терористичних дій у країнах СНД, необхідно відзначити, що на території України теж здійснюються терористичні акти. Так, згідно з даними Служби безпеки України, у 2005 році виявлено 184 прояви з ознаками терористичного характеру та 42 факти насильницьких дій щодо державних діячів України, представників органів влади, місцевого самоврядування, засобів масової інформації та лідерів зареєстрованих об'єднань громадян, внаслідок чого постраждало 18 посадових осіб (3 загинуло, 15 дістали тілесні ушкодження) [44,47].

Виходячи з аналізу наведеної статистики, реалій нинішнього внутрішнього стану, доктор юридичних наук, дослідник проблеми виявів тероризму в Україні В.О. Глушков відзначає: "Аналіз політико-правових процесів в Україні, матеріалів діяльності деяких правоохоронних органів дозволяє вивести певну парадигму - в Україні наявна така ситуація, що може за певних умов у найближчому майбутньому вибухнути проведенням ряду широкомасштабних терористичних актів, що мають як політичне, так і кримінальне забарвлення" [44, 48].

З метою узагальнення міжнародного досвіду аналізу вчинених терористичних актів та внесення відповідних пропозицій щодо протидії злочинам терористичної спрямованості науковцями Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю завершено дослідження міжнародного досвіду боротьби з тероризмом. Розробляються методичні рекомендації щодо діяльності правоохоронних органів у забезпеченні відвернення актів тероризму та нейтралізації терористів.

Проаналізовано дієвість зарубіжних механізмів боротьби з тероризмом, що застосовуються у розвинутих європейських країнах, а також в Росії, Йорданії, Ізраїлі та США.

Дослідження зумовлено поширенням терористичних актів у країнах СНД (в т. ч. й певною мірою на території України), необхідністю розробки і впровадження в практику накопичених світовим співтовариством передових методів захисту громадян від терористичних актів і злочинів.

У процесі дослідження вивчалась і вивчається практика застосування міжнародного та чинного законодавства України, що регламентує питання боротьби з тероризмом і визначає відповідальність за вчинення терористичних дій. Крім того, сформульовані пропозиції та рекомендації з удосконалення засобів цієї боротьби, а також пропозиції щодо внесення відповідних змін до чинного законодавства з питань протидії цьому небезпечному злочину [44, 52].

Такий комплексний підхід зумовлений ще й тим, що за сучасних умов тероризм став особливо загрозливим через можливість використовувати досягнення технічного прогресу і наявність найнебезпечніших об'єктів посягань (ядерних, електронних, хімічних та екологічних), тим більше, що, за висновками фахівців, при наявності радіоактивної сировини необхідної чистоти і типу виготовити ядерний вибуховий пристрій зовсім нескладно. Це можуть зробити як окремі особи, так і терористичні групи [44].

Вченими доведено, що тероризм еволюціонував і набув різних форм і проявів. Поряд з політичним тероризмом з'явився релігійний (міжконфесійний), економічний, національний і т.п. Особливого розмаху набув кримінальний тероризм. Яскравим прикладом останнього є перший грузино-абхазький конфлікт 1989 року, що фактично являв собою війну злодійських кланів під виглядом міжнаціональної ворожнечі і став наслідком обговорення ще у 1982 році в Тбілісі на з'їзді "злодіїв у законі" питання про захоплення політичної влади.

Значний вплив на активізацію тероризму справляє зростання всіх форм організованої злочинності. Згідно з офіційною статистикою, на території України за 2005 рік скоєно 4624 умисних вбивства, з них: на замовлення - 28, групою осіб або організованою групою - 102, із застосуванням вогнепальної зброї - 202, із застосуванням вибухових речовин - 8, а також 96 злочинів, що кваліфікуються як бандитизм.

Аналіз злочинів терористичної спрямованості, організованої і транснаціональної злочинності дає підстави особливо наголосити на тому, що Україна має якомога скоріше включатися у міжнародний процес боротьби з цим жахливим явищем. Актуальним стає питання про розробку загальнодержавної системи протидії тероризму.

Матеріали дослідження, вивчення зарубіжного досвіду щодо боротьби з тероризмом засвідчують, що в більшості розвинутих демократичних країн створені та успішно діють спеціальні антитерористичні органи. Такі держави, як Німеччина та Ізраїль, своєчасно і максимально вживаючи профілактичних заходів, жорстко реагують на всі прояви тероризму і в більшості випадків не йдуть ні на які компроміси з терористами. Це пов'язано з турботою держави не тільки про те, щоб утримати контроль над ситуацією, що склалася, а й попередити повторення терористичних проявів на своїй території, підняти роль спецпідрозділів, що протидіють тероризму і тим самим забезпечують безпеку громадян та репутацію своєї держави в цілому.

Аналіз свідчить, що роль основних підрозділів по боротьбі з тероризмом, що протидіють йому на авіаційному, залізничному, водному транспорті, у правовій та інформаційній сферах забезпечення, структурі державних органів, що виконують антитерористичні функції, є різноманітною і в кожній державі має свої особливості.

Аналізуючи прийнятий Держдумою РФ Закон "Про боротьбу з тероризмом", необхідно відзначити, що він фактично продемонстрував лише стурбованість влади проблемою, оскільки зазначені в ньому операції проводились і раніше, регламентуючись відомчими нормативними актами. Закон не надав будь-яких додаткових прав суб'єктам, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, і хоч скільки-небудь суттєво не розширив існуючі до прийняття цього закону права правоохоронних органів. Практичні працівники Росії звертають увагу на те, що Закон "Про міліцію" в колі завдань не містить вказівки про боротьбу з тероризмом, а загальне завдання боротьби зі злочинністю не можна розглядати як безмежну компетенцію.

Сказане стосується і законодавства України, зокрема, чинного Закону України "Про міліцію" та поки що відсутнього Закону "Про боротьбу з тероризмом". Сьогодні виникли нагальні потреби, по-перше, в негайній розробці науковцями та практиками базового Закону "Про боротьбу з тероризмом". Нині цій роботі велику увагу приділяє заступник Голови Служби безпеки України Ю. Землянський, членом групи з розробки Закону є і автор цієї статті; по-друге, в наступному терміновому обговоренні та прийнятті Верховною Радою України Закону "Про боротьбу з тероризмом", по-третє, у визначенні компетенції органів МВС і СБУ України щодо подальшої розробки методики розслідування злочинів терористичної спрямованості і, по-четверте, у розробці методичних рекомендацій щодо запобігання актам тероризму і нейтралізації терористів.

Підбиваючи підсумки, необхідно відзначити, що наукові дослідження тероризму в Україні, занепокоєність з цього приводу практиків [44,48] та зосередження уваги засобів масової інформації, а також результати проведеного в 2000 році аналізу міжнародного досвіду антитерористичної боротьби свідчать про те, що зволікання з прийняттям кримінально-правових норм про тероризм та несвоєчасне внесення відповідних змін до чинного законодавства є підгрунтям для поширення тероризму на території України.

Висновки

Під час роботи над обраною темою і вивченням теоретичних сторін проблеми міжнародного тероризму, було отримано наступні висновки.

1. Термінологія тероризму найчастіше залежить від ряду факторів: це й хронологічні й географічні рамки, у яких відбувається дане явище. Але, у чому сходиться більшість дослідників (історики, політологи, філософи, соціологи й т.д.), тероризм - це практика залякування супротивника шляхом фізичного насильства, аж до його знищення. Треба відзначити, що це ретельно спланована дія або спроба дій, що реалізована, як правило, групою людей, за допомогою зброї, спрямована проти мирних громадян для здійснення своїх цілей (політичних, релігійних і т.д.), що знаходить відбиття, у засобах масової інформації.

2. Щодо часу виникнення міжнародного тероризму, представляється справедливою думка дослідників, що відносять виникнення цього явища до середини XX століття і пов’язують його з посиленням фундаменталістських течій в багатьох ісламських країнах. У цих рамках варто виділити лівий ідейний тероризм, релігійно-етнічний і, нарешті, міжнародний тероризм. Відмінними рисами міжнародного тероризму є формування міжнародних і регіональних керівних органів для вирішення питань планування терористичної діяльності, підготовки й проведення конкретних операцій, організації взаємодії між окремими групами й виконавцями, приваблюваними для тої або іншої акції; порушення антиурядових настроїв у суспільстві з метою успішної боротьби за вплив і владу; проникнення в суспільні й державні політичні, економічні й силові структури; створення розгалуженої мережі баз по підготовці бойовиків і забезпеченню операцій у різних регіонах миру, створення мережі підпілля, схованок і складів зброї й боєприпасів у різних країнах і регіонах; створення мережі фірм, компаній, банків, фондів, які використовуються як прикриття терористів, фінансування й всебічного забезпечення їхніх операцій; концентрація фінансових коштів у руках терористів у зв'язку зі зрощенням тероризму з наркобізнесом і торгівлею зброєю; використання права на політичний притулок, проживання, діяльність і базування, надаване рядом держав; використання конфліктних і кризових ситуацій для поширення свого впливу.

3. Серед головних причин терористичної діяльності слід віднести наступні:

– існування значного дисбалансу потреб і інтересів різних соціальних груп і держав;

– поширення радикалізму й екстремізму в політичній ідеології й політичній боротьбі;

– відновлення й поглиблення в практиці міжнародних відносин економічної й політичної нерівності, тенденцій диктату й колоніалізму;

– становлення націоналізму й релігійного екстремізму як глобальних політичних факторів;

– різка поляризація в розміщенні чинностей у світі;

– хворобливий процес переходу від тоталітаризму до демократії.

4. На сьогоднішній день світове співтовариства випрацювало багато методів боротьби с тероризмом (прийняття різноманітних законодавчих рішень щодо боротьби з терористами, нанесення превінтивних ударів по базам їх підготовки, введення спеціальних підрозділів по боротьбі з ними), але цього недостатньо. У зв’язку з розширенням терористичної діяльності а також винайденням нових способів знищення людей (хімічна, біологічна, радіаційна загроза), а також ускладнення різноманітних комунікацій, терористам стає легше, підтримувати атмосферу страху й залякування, а теракти приводять до все більш руйнівних наслідків. Тому на сьогодні з’являється необхідність розбудови більш адекватної системи боротьби з терором, у якій повинні приймати участи всі країни світу, не лише ті, що страждають від нападів терористів.

5. На сьогодні в Україні, як і в більшості країн пострадянського простору, складаються досить сприятливі умови для тероризму. Це й високий рівень криміналу, і велика кількість "незадоволених" станом реформування економіки, велика різниця між бідними й багатими, велика кількість соціальних конфліктів.

Досвід останніх десятиліть ХХ століття показав, що проблему тероризму неможливо вирішити чисто силовими методами. З огляду на (релігійно-ідеологічні, політичні, етнічні, економічні) особливості цього явища, людство повинне використовувати весь свій досвід, всю багатовікову мудрість у боротьбі із цією загрозою.

Список використаної літератури

1. Александров И. Исламский фактор в подрывной стратегии. М.: Мысль, 1986.

2. Антонов В.Ф. Революционное народничество. М., 1965

3. Антонян Ю.М. Терроризм. Криминологическое и угловно-правовое исследование. М., 1998.

4. Бекмурзин М.С. Некоторые вопросы борьбы с терроризмом // Закон и право. 2003. № 1.

5. Богданов О. Високотехнологічний тероризм нової епохи // Проблеми безпеки особистості, сусп-ва, держави. - 2005. - № 4. - С.34-37.

6. Брюс Хофман. Терроризм - Взгляд изнутри. - М., 2003.

7. Будницкий О.В. Терроризм в российском освободительном движении: идеология, этика, психология. М., 2000.

8. Виступи учасників круглого столу “ЗМІ проти тероризму" // Проблеми безпеки особистості, сусп-ва, держави. - 2005. - № 4. - С.6-8.

9. Витюк В.В., Эфиров С.А. "Левый" терроризм на западе. История и современность. М.: Наука, 1987.

10. Відом. Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - Ст.180.

11. Волк С.С. "Народная воля".1879-1882.М., 1966.

12. Вольский В.Т. Тайны политических убийств. - Ростов, 1997.

13. Глобализация, рост и бедность. Построение всеобщей мировой экономики: Пер. с англ. - М.: Весь Мир, 2004. - 216 с.

14. Городницкий Р.А. Боевая организация партии социалистов-революционеров в 1901-1911 гг. М., 1998.

15. Грачев А. Политический экстремизм. - М., 1986.

16. Гушер А.И., Проблема терроризма на рубеже третьего тысячелетия новой эры человечества // // Дипломатический вестник //, 1996, №2

17. Делягин М.Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации: Курс лекций. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 768 с.

18. Доклад “Глобальный терроризм в 2004 году” // http://www.crime. vl.ru

19. Жакер Р. Именем Усамы бен Ладена. - М., 2002.

20. Жаринов К.В. Терроризм и террористы. - Минск: Харвест, 1999.

21. Известия, 1997., 21 мая С.3 // Эхо планеты, 1995, №10.

22. Иорданов М. Дело № 666. Террор. - Махачкала, 2002.

23. Ирмияева Т.Ю. История мусульманского мира. - Пермь, 2000.

24. Ключников Б.Ф. Исламизм, США и Европа. Война объявлена! - М., 2003.

25. Кожушко Е.П. Современный терроризм: Анализ основных направлений. - Мн., 2000.

26. Козьмин Б.П. Из истории революционной мысли в России. М., 1961

27. Куликов А.С. Глобальный терроризм и некоторые проблемы борьбы с ним // http://www.concourt. am/ hr/ccl/vestnik/2.20-2003/Kulikov. htm

28. Кутырев В. Международный терроризм и глобальный порядок // http://www.moskvam.ru

29. Кьеза Дж. Бесконечная война. М.: Детектив-Пресс, 2003.

30. Литвинов В.Д. Латинсько-український словник. - К.: Укр. пропілеї, 1998. - С.644.

31. Ліпкан В.А. Тероризм: юридична дефініція та зміст // Тероризм і боротьба з ним. Президенту України, ВРУ, Уряду України, органам центр. і місцев. виконав. влади.; Аналіт. розробки, пропоз. наук. і практ. працівників: Міжвід. наук. зб. / За ред. А.І. Комарової, Ю.В. Землянського, В.О. Євдокимова та ін. - К.: НДІ “Проблем людини”, 2000. - Т. 19 (1). - 610 с.

32. Матвеев В.А. Это другая война. М.: Наука, 1984.

33. Миньковский Г., Ревин В. Характеристика терроризма и некоторые направления повышения эффективности борьбы с ним // Государство и право. 1997. № 8.

34. Мирский Г. Дракон встает на дыбы: О международном терроризме // Миров. экономика и междунар. отношения. - 2002. - № 3. - С.41.

35. Михеев И.Р. Терроризм: понятие, ответственность, предупреждение // http://crime. vl.ru

36. Млечин Л. Кто взорвал Америку? - М., 2002.

37. Моджорян Л.А. Терроризм: правда и вымысел. М.: Юрид. лит., 1986.

38. Непесов М.М., Сапрыков В.Н. Современный терроризм: социальные истоки, цели, проявления. М.: Наука, 1984.

39. Озеров М.В. Выстрелы из-за угла. Очерки о международном терроризме на Западе. М.: Политиздат, 1983.

40. ПАСЕ рекомендовала разработать единый свод правил освещения терактов // http://www.rian.ru

41. Раззаков Ф. Век террора: хроника покушений. М.: Эксмо, 1997.

42. Салимов К. Современные проблемы терроризма. М.: Щит-М, 1999.

43. Степанов Е.И. Современный терроризм: состояние и перспективы.М., 2000.

44. Телешун С. Сучасний тероризм: українські реалії // Політ. менеджмент. - 2005. - № 1 (10). - C.163-169.

45. Терроризм - угроза человечеству в XXI веке. - М., 2003.

46. Троицкий Н.А. "Народная воля" перед царским судом. Саратов, 1983.

47. Троицкий Н.А. Безумство храбрых (русские революционеры и карательная политика царизма 1866-1882). М., 1978.

48. Учасники саміту ООН підписали Конвенцію з боротьби з актами ядерного тероризму // Голос України. - 2005. - 16 верес. - № 174 (3674). - С.1.

49. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. - М., 2003. - С.514.

50. Хорос В. “Крона”, “корни” и “климат" терроризма // Миров. экономика и междунар. отношения. - 2002. - № 3. - С.47-49.

51. Хоффман С. Столкновение глобализаций: Как сделать мир более пригодным для жизни. Новая парадигма? // http://www.imperativ.net/imp11/hoffman.html

52. Чуфаровский Ю.В. Терроризм - глобальная проблема современности (методологический анализ) // Следователь. 1998. № 5.

53. Якубов О. По следам Бен Ладена. - М., 2001

Додатки

Додаток 1

ЗАКОН УКРАЇНИ

697 Про боротьбу з тероризмом

Цей Закон з метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження і обов’язки органів виконавчої влади, об’єднань громадян і організацій, посадових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок координації їх діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян у зв’язку із участю у боротьбі з тероризмом.

Положення цього Закону не можуть бути застосовані як підстава для переслідування громадян, які, діючи в межах закону, виступають на захист своїх конституційних прав і свобод.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;

терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України;

технологічний тероризм - злочини, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) та іншої зброї масового ураження або її компонентів, інших шкідливих для здоров’я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп’ютерних систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування потенційно небезпечних об’єктів, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру;

терористична діяльність - діяльність, яка охоплює:

планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів;

підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях;

організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах;

вербування, озброєння, підготовку та використання терористів;

пропаганду і поширення ідеології тероризму;

фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм;

міжнародний тероризм - здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров’ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження;

терорист - особа, яка бере участь у терористичній діяльності;

терористична група - група з двох і більше осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичних актів;

терористична організація - стійке об’єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації;

боротьба з тероризмом - діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності;

антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою;

район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція;

режим у районі проведення антитерористичної операції - особливий порядок, який може вводитися в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення і передбачати надання суб’єктам боротьби з тероризмом визначених цим Законом спеціальних повноважень, необхідних для звільнення заручників, забезпечення безпеки і здоров’я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій;

заручник - фізична особа, яка захоплена і (або) утримується з метою спонукання державного органу, підприємства, установи чи організації або окремих осіб здійснити якусь дію або утриматися від здійснення якоїсь дії як умови звільнення особи, що захоплена і (або) утримується.

Стаття 2. Правові основи боротьби з тероризмом

Правову основу боротьби з тероризмом становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України, цей Закон, інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 p., Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, 1997 p., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 p., інші міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Стаття 3. Основні принципи боротьби з тероризмом

Боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах:

законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина;

комплексного використання з цією метою правових, політичних, соціально-економічних, інформаційно-пропагандистських та інших можливостей; пріоритетності попереджувальних заходів;

невідворотності покарання за участь у терористичній діяльності;

пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності;

поєднання гласних і негласних методів боротьби з тероризмом;

нерозголошення відомостей про технічні прийоми і тактику проведення антитерористичних операцій, а також про склад їх учасників;

єдиноначальності в керівництві силами і засобами, що залучаються для проведення антитерористичних операцій;

співробітництва у сфері боротьби з тероризмом з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями, які здійснюють боротьбу з тероризмом.

Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ

Стаття 4. Суб’єкти боротьби з тероризмом

Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є:

Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю;

Міністерство внутрішніх справ України;

Міністерство оборони України;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Державний комітет у справах охорони державного кордону України;

Державний департамент України з питань виконання покарань;

Управління державної охорони України.

До участі у здійсненні заходів, пов’язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також:

Міністерство закордонних справ України;

Міністерство охорони здоров’я України;

Міністерство палива та енергетики України;

Міністерство промислової політики України;

Міністерство транспорту України;

Страницы: 1, 2, 3, 4