Досвід становлення України як незалежної держави свідчить про те, що стан її економіки та позиції на світовій арені значною мірою залежать від структури, динаміки і ефективності зовнішньоекономічних відносин та торгівлі.

Питання оптимізації зовнішньоекономічної діяльності – невід’ємний суттєвий елемент розвитку господарства України сьогодні. Для розв’язання цих проблем необхідний комплексний підхід до зовнішньої торгівлі як сфери діяльності, результати якої визначаються економічною політикою держави, обраною моделлю зовнішньоекономічних зв’язків та впливом численних внутрішніх і зовнішніх чинників. Оскільки перелічені фактори впливу на результати зовнішньоекономічної діяльності регулюються державними законодавчими актами, пріоритетним постає як бездоганне дотримання цих законів на всіх етапах зовнішньоекономічної діяльності так і рівень відповідності нормативної вітчизняної бази принципам міжнародної облікової практики.

Для підприємств України, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, основними нормативними документами з питань обліку операцій в іноземній валюті є Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. №283\97-ВР та Положення з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 14.02.96 р. №29. Названі законодавчі і нормативні акти регламентують методологію облікового процесу, можливість здійснення перевірок з боку суб’єктів зовнішнього та внутрішнього контролю. Разом з тим, інтеграція України в світовий ринок капіталу, розвиток видів зовнішньоекономічної діяльності засвідчують гостру необхідність їх розширення та вдосконалення.

В ході виконання курсової роботи вивчалась вітчизняна нормативна база з питань організації та методики обліку коштів на поточному рахунку в іноземній валюті.

Організації і методиці обліку операцій в іноземній валюті присвячені праці С.Ф.Голова, В.П. Завгороднього, З.В. Задорожного, М.В.Кужельного, І.І.Павлюка, В.М.Пархоменка, В.В.Сопка, М.М.Ткаченка та інших. Ці праці містять багато цінних пропозицій та рекомендацій щодо ведення обліку згідно чинного законодавства, зазначаючи, разом з тим, що національний облік на даному етапі не відповідає міжнародним вимогам.

Прийнятий в 1999 році Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» доповнює існуючу методологію обліку операцій в іноземній валюті якісно новими принципами: обачності, повного висвітлення, послідовності, превалювання економічного змісту над юридичною формою. Разом з тим, чинні Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО) не забезпечують сьогодні впровадження цих принципів в облікову практику підприємств України, які працюють з нерезидентами.

На даний час в обліку операцій в іноземній валюті залишаються проблемними такі питання:

- облік курсової різниці на рахунках фінансових результатів в умовах перехідної економіки формує прибуток(збиток), що не відповідає своїй економічній суті;

- не узгоджені повністю питання бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, в перерахунку активів підприємства, виражених в іноземній валюті;

- відсутність нормативного регулювання таких важливих в зовнішньоекономічній діяльності операцій, як консолідація звітності, страхування валютного ризику, облік суттєвих в фінансовому плані подій після дати складання балансу;

- відсутність в нормативному обліковому законодавстві альтернативних варіантів, що не дає можливості реалізації підприємствами власного економічно обґрунтованого вибору.

Розділ 1. Загальнотеоретичні питання

1.1 Економічний зміст обліку коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Для зберігання тимчасово вільних грошей та здійснення розрахункових операцій кожне підприємство відкриває у відділеннях банку по місцю знаходження розрахункові рахунки.

За економічним змістом безготівкові розрахунки розподіляються на дві основні групи:

1. За товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності.

2. За нетоварними операціями, до яких відносяться: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, недостачами і крадіжками та інші розрахунки.

Розрахункові рахунки у іноземній валюті можуть бути використані лише для операцій 1 типу.

Організація безготівкових розрахунків базується на таких принципах:

• платежі здійснюються після відвантаження продукції, виконання робіт, послуг або одночасно з ними;

• платежі здійснюються за згодою платника;

• покупець може відмовитись від оплати розрахункових документів;

• платежі здійснюються за рахунок коштів платника або в установленому порядку за рахунок кредиту банку;

• зарахування коштів на рахунок одержувача повинно виконуватися лише після списання цих сум з рахунку платника.

Операції на рахунках в установах банків можуть бути тимчасово зупинені за рішенням державних податкових інспекцій, судовими, правоохоронними та іншими органами у випадках, передбачених законодавчими актами.

Для проведення безготівкових розрахунків підприємства можуть застосовувати лише ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами Уряду і є обов’язковими для всіх учасників платіжного обігу. Залежно від умов господарської діяльності підприємств, місця знаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі застосовуються ті чи інші форми розрахунків. При розрахунках за товарно-матеріальні цінності. Надані послуги і виконані роботи, а також по інших операціях, використовують такі основні форми безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; платіжними вимогами; інкасовими дорученнями. Ці форми розрахунків були впроваджені Інструкцією №7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України” і затверджені Постановою НБУ № 204 від 2.08.1996.

Розрахункові документи, які здаються в банк мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:

• назва документа;

• номер документа, число, місяць, рік його виписки. (Число та рік вказуються цифрами, місяць – літерами. На розрахункових документах, які заповнюються технічними засобами, допускаються зазначення місяця цифрами (01-12));

• назви платника та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України (далі за текстом та у додатках – код), у фізичних осіб – ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;

• назва банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

• суму платежу цифрами та літерами;

• призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ, та інше), із зазначенням його номера і дати, зазначення законодавчого акта, яким передбачене право безспірного стягнення та безакцентного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт). Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне) значення;

• на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) – відбиток печатки (за винятком випадків, передбачених інструкцією) та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

• підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

• суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”. В бухгалтерському обліку всі розрахунки з бюджетом відображають на рахунку № 68 «Розрахунки з бюджетом”. По кредиту цього рахунку нараховують суми платежів до бюджету, а по дебету – фактичне перерахування грошей у дохід бюджету. Кредитове сальдо показує заборгованість підприємства перед бюджетом, тобто суму, яку підприємство має перерахувати до бюджету. Дебетове сальдо по рахунку 68 означає переплату бюджету, тобто надлишкову перераховану суму до бюджету, яку необхідно зарахувати в рахунок чергових платежів або повернути підприємству.

1.2 Правове регламентування обліку коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Режим здійснення операцій у іноземній валюті на території України, загальні принципи валютного регулювання, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин регламентуються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 № 15-93 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління НБУ від 04.08.97 № 212).

Облік операцій у іноземній валюті регламентується Положенням про бухгалтерський облік операцій у іноземній валюті, затвердженим наказом Мінфіну України від 14.02.96 № 29 (із змінами, внесеними згідно з наказом Мінфіну України від 05.12.97 № 268).

Відповідно до зазначеного Положення і національного Плану рахунків бухгалтерський облік наявності та руху валютних коштів здійснюється на рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» за субрахунками (рахунками третього порядку): 312-І «Валютний рахунок в країні», 312-2 «Валютний рахунок за кордоном», 312-3 «Транзитний валютний рахунок». Записи на рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» та його субрахунках здійснюються на підставі виписок банку з цього рахунка і доданих до них розрахунково-платіжних документів, за якими були зараховані або сплачені кошти у іноземних валютах. Аналітичний облік по рахунку 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» ведеться так, щоб забезпечити достовірну інформацію про наявність і рух валютних коштів по кожному з відкритих у банку рахунках в іноземних валютах: «Валютний рахунок у доларах США», «Валютний рахунок в англійських фунтах», «Валютний рахунок у німецьких марках» тощо. Проте для систематизації і узагальнення інформації про господарські операції у різних валютах у бухгалтерському обліку здійснюється перерахунок іноземних валют у національну валюту України (в гривні) за курсом, встановленим НБУ на дату оформлення розрахунково-платіжних документів. Такою датою вважається дата виписки платіжного доручення на перерахування іноземної валюти зарубіжному партнеру, дата виписки прибуткових і видаткових касових ордерів, дата митного оформлення матеріальних цінностей (робіт, послуг) по експортно-імпортних операціях. При опрацюванні первинних документів, вартісні показники яких вказані в іноземних валютах, облікові працівники в знаменнику вказують еквівалент цих показників у гривнях по курсу НБУ на дату, яка прийнята для перерахунку операцій у іноземній валюті. У облікових регістрах (журналах-ордерах, відомостях, книгах) господарські операції також відображають в гривнях та іноземній валюті (з зазначенням назви валюти – російські рублі, долари США тощо).

Бухгалтерський облік операцій у іноземних валютах ведеться в тій самій системі рахунків, що й облік операцій у гривнях. Записи по рахунках розрахунків з постачальниками і підрядчиками, покупцями і замовниками та іншими дебіторами і кредиторами здійснюються відповідно на рахунках 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками») 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», 64 «Розрахунки за податками й платежами» та ін. При цьому можливе відокремлення розрахунків в іноземних валютах на окремих субрахунках, що відкриваються в складі відповідних синтетичних рахунків. У облікових регістрах обов’язково вказують дату здійснення господарської операції, оформленої відповідним документом.

Наявність і рух готівкової іноземної валюти в касі підприємства відображається на рахунку 30 «Каса», за субрахунком 302 «Каса в іноземній валюті». Записи на субрахунку 302 здійснюються в загальноприйнятому порядку на підставі звітів касира з доданими до них прибутковими і видатковими касовими ордерами.

Законом України «Про внесення змін в деякі Декрети Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання» від 03.06.97 № 295 було відмінено обов’язковий продаж на Міжбанківській валютній біржі 50% від надходжень валюти по експортних операціях. Проте постановою Правління Національного банку України від 04.09.98 №349 «Про введення обов’язкового продажу надходжень у іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб» (із змінами, внесеними постановою від 14.09.98 № 365) встановлено, що на період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50% від надходжень у іноземній валюті на користь резидентів – юридичних осіб підлягає обов’язковому продажу через уповноважені банки на Українській міжбанківській валютній біржі, за винятком: кредитів (позик, фінансової допомоги); сум по гранту КFW; сум, які повністю направляються резидентами на погашення кредитів, позик і фінансової допомоги; сум, придбаних на Українській міжбанківській валютній біржі і Київській міжбанківській валютній біржі в межах строків для розрахунків з нерезидентами; сум, перерахованих раніше нерезидентам і повернених через невиконання зобов’язань, якщо вони не були куплені на міжбанківському валютному ринку України; сум, що належать банкам і уповноваженим кредитно-фінансовим установам; депозитів, розміщених резидентами; виручки від експорту послуг транспортних організацій, яка спрямовується ними на експлуатаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням їх транспортних засобів за межами України. Підставою є сертифікат торгово-промислової палати України.

При здійсненні обов’язкового продажу валюти винагорода уповноважених банків не може перевищувати 0,05% по кожній угоді, включаючи операційні витрати.

Постановою Правління Національного банку України від 24.07.97 № 248 передбачено, що валютні надходження на адресу резидента піддягають зарахуванню на розподільчий валютний рахунок. Банк зобов’язаний не пізніше наступного дня повідомити власника рахунка про надходження валюти на розподільчий рахунок і, якщо резидент протягом п’яти банківських днів не дасть йому доручення на перерахування валютних коштів з розподільчого рахунка) банк на 6-й банківський день самостійно перераховує ці кошти на валютний рахунок резидента. Валютні кошти, зараховані на розподільчий рахунок, у бухгалтерському обліку відображаються записом по дебету рахунка 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті», субрахунок 312-3 «Транзитний валютний рахунок» у кореспонденції з кредитом рахунка 362 «Розрахунки з іноземними покупцями». Перерахування банком валютних коштів транзитного валютного рахунка на валютний рахунок підприємства резидента відображається записом по дебету рахунка 312, субрахунок 312-І «Валютний рахунок в країні» і кредиту рахунка 312, субрахунок 312-3 «Транзитний валютний рахунок».

При обов’язковому продажу валюти (50Уо), а також якщо підприємство приймає рішення про продаж частки валюти, що залишилася в його розпорядженні на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ), воно подає банку доручення (заявку) встановленої форми. Валютні кошти, перераховані банком на рахунок УМВБ для продажу, в сумі, визначеній за курсом НБУ на дату здійснення операції, відображаються записом по дебету рахунка 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті» і кредиту субрахунка 312-3 «Транзитний валютний рахунок». Одержана на рахунок підприємства національна валюта (гривні) зараховується в доход від реалізації іноземної валюти (за вирахуванням суми, утриманої банком як винагорода за надані послуги по продажу валюти на біржовому ринку) і в бухгалтерському обліку відображається записом по дебету рахунка 311 «Поточні рахунки в національній валюті» в кореспонденції з кредитом рахунка 711 «Доход від реалізації іноземної валюти». Собівартість реалізованої на біржовому ринку іноземної валюти за курсом НБУ, що діяв на день здійснення операції (за вирахуванням суми винагороди, утриманої банком), списується з кредита рахунка 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті» на дебет рахунка 942 «Собівартість реалізованої іноземної валюти» У такій же кореспонденції рахунків відображається і сума винагороди, утримана банком за надані послуги по продажу іноземної валюти на біржовому ринку.

Наприкінці звітного періоду для визначення фінансового результату від продажу іноземної валюти на Міжбанківській валютній біржі роблять записи:

1) на списання доходу від реалізації іноземної валюти:

Д-т рах. 711 «Доход від реалізації іноземної валюти»

К-т рах. 791 «Результат основної діяльності»;

2) на списання собівартості реалізованої валюти:

Д-т рах. 791 «Результат основної діяльності»

К-т рах. 942 «Собівартість реалізованої іноземної валюти»;

3) на списання фінансового результату від продажу іноземної валюти, визначеного за даними рахунка 791 «Результат основної діяльності» (як різниця між кредитовим і дебетовим оборотами);

4) на суму одержаного прибутку:

Д-т рах. 791 «Результат основної діяльності»

К-т рах. 441 «Прибуток нерозподілений»;

5) на суму збитку:

Д-т рах. 442 «Непокриті збитки»

К-т рах. 791 «Результат основної діяльності».

Придбання і перерахування іноземної валюти здійснюється на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) або Київській міжбанківській валютній біржі (КМВБ) для:

– оплати за фактично одержану продукцію або фактично надані послуги (виконані роботи) на підставі: зовнішньоекономічного імпортного контракту, вантажної митної декларації (акта виконаних робіт і наданих послуг) і довідки ДПА України (яка дійсна 90 днів, але одержувати її треба при кожній покупці валюти);

– авансової (попередньої) оплати окремих видів робіт (послуг): капітального будівництва і пусконалагоджувальних робіт; міжнародних перевезень; переробки давальницької сировини; страхових, туристичних, агентських послуг; держмита і митних зборів за межами України; послуг по стандартизації; послуг зв’язку, телекомунікацій, розрахунків пластиковими картками і по міжнародних платіжних системах; участь в семінарах, симпозіумах, конференціях тощо;

– розрахунків по зобов’язаннях (повернення кредитів, відсотків по них, комісійних по кредитах, поворотної фінансової допомоги, якщо є реєстрація і ліцензія НБУ або гарантія Кабінету Міністрів України);

– здійснення касових операцій (покриття витрат на службові відрядження за кордоном у межах норм; перерахування за кордон пенсій, стипендій, аліментів у порядку, передбаченому угодами по неторгових платежах з відповідними країнами; репатріація капіталу, що належить іноземному інвестору, інвестованого в економіку України, або прибутків на цей капітал; інші цілі, передбачені чинним законодавством). При цьому комісійна винагорода бірж не може перевищувати 0,1%, а винагорода банків 0,05% (включаючи операційні витрати) від суми за кожною угодою.

Установою банку для ДПА України складається реєстр клієнтів, які придбають іноземну валюту, де, крім усіх реквізитів клієнта, вказують дані про керівника і головного бухгалтера, включаючи їх ідентифікаційні коди (постанова Національного банку України від 21.09.98 № 382). Перелік підготовки документів, необхідних для покупки іноземної валюти на УМВБ або КМВБ, а також оплати платіжних доручень в ВКВ (1 група класифікатора іноземних валют) для виконання зобов’язань перед нерезидентами як за рахунок власних коштів, так і куплених на біржах, розроблений і затверджений НБУ, ДПА України і Держмитслужбою України.

Банк приймає до виконання заяву клієнта на придбання на УМВБ іноземної валюти тільки під зареєстрований у цьому банку контракт на імпорт товарів (робіт, послуг) і за наявності необхідної суми на поточному рахунку клієнта на момент складання угоди про придбання іноземної валюти. Проте за відсутності таких коштів в окремих випадках банк має право надати короткостроковий кредит.

Валюта, придбана на біржовому ринку через уповноважений банк для забезпечення зобов’язань перед нерезидентами, має бути перерахована за призначенням протягом п’яти робочих днів з моменту її зарахування на валютний рахунок резидента. У разі порушення зазначеного строку придбана валюта продається уповноваженим банком на валютній біржі протягом п’яти робочих днів. При цьому позитивна курсова різниця, яка виникла внаслідок здійснення такої операції, у розмірі 100% підлягає перерахуванню до бюджету, а негативна – відноситься на результати фінансово-господарської діяльності резидента (постанова Правління НБУ від 04.09.98 № 348 та від 21.09.98 № 382).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.98 № 1968 встановлено, що у випадку ненадходження резидентам валютних коштів у строки, визначені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», уповноважені банки протягом трьох банківських днів повідомляють про це Національний банк, орган державної податкової служби за місцем реєстрації резидента і відповідного резидента. Якщо резидент протягом трьох банківських днів не надасть банку документів, які підтверджують повернення валютних коштів або правомірність продовження строків їх повернення, уповноважений банк припиняє перерахування валютних коштів з рахунку резидента на користь нерезидентів.

У діяльності підприємств мають місце також операції по репатріації капіталу – вивезенню інвестором із України майна або валюти, що були ним інвестовані на території України, або суми прибутку на інвестований капітал. У бухгалтерському обліку на суму капіталу, що підлягає репатріації, роблять запис по кредиту рахунка 67 «Розрахунки з учасниками» в кореспонденції з дебетом рахунків:

40 «Статутний капітал» (у випадку репатріації раніше інвестованого капіталу);

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» (у випадку репатріації прибутку ла інвестований капітал).

Для придбання іноземної валюти з метою забезпечення репатріації капіталу підприємство подає установі банку документи, що підтверджують факт іноземної інвестиції і результати фактично одержаного прибутку на інвестований капітал, що підлягає виплаті інвестору (після сплати податків, передбачених законодавством).

Значне місце в бухгалтерському обліку займають операції по виявленню і відображенню курсових (валютних різниць). Курсові різниці по операціях з іноземною валютою визначаються як різниця між оцінкою валютних активів та пасивів на дату реєстрації їх в бухгалтерському обліку або на дату складання бухгалтерського звіту за попередній звітний період та оцінкою на дату фактичного здійснення розрахунку (надходження, сплати валютних коштів) або на дату складання бухгалтерського звіту за звітний період за курсом НБУ.

До найбільш поширених випадків виникнення курсових різниць належать:

- різниця між оцінкою дебіторської заборгованості за курсом на день її виникнення (виписки розрахункових документів, митного оформлення) і на день одержання грошових коштів;

- різниця між оцінкою кредиторської заборгованості на день її виникнення і на день погашення при придбанні товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг);

- погашення банківських кредитів – різниця між сумою на день одержання кредиту і на день його погашення;

- оплата виданих векселів – різниця між оцінкою кредиторської заборгованості, забезпеченою векселями, за курсом на день виписки векселя і на день погашення та ін. Згідно з національним Планом рахунків бухгалтерського обліку курсові різниці по операціях в іноземній валюті відображаються в складі операційної діяльності підприємства.

На суму позитивної курсової різниці роблять запис по кредиту рахунка 714 «Доходи від операційної курсової різниці» і дебету рахунків:

o 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» (при надходженні валютних коштів від іноземних покупців і замовників за реалізовану продукцію, товари, роботи, послуги);

o 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками» (при оплаті придбаних по імпорту товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг);

o 622 «Короткострокові векселі, видані в іноземній валюті», 512 «Довгострокові векселі, видані в іноземній валюті» (при оплаті коротко- і довгострокових векселів, що були видані в іноземній валюті);

o 602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті», 502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті» (при погашенні коротко- і довгострокових кредитів, які були одержані в іноземній валюті) та ін.

Від’ємні курсові різниці обліковуються в складі витрати операційної діяльності підприємства і відображаються записом по дебету рахунка 945 «Втрати від операційної курсової різниці» в кореспонденції з кредитом рахунків:

o 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» (при оплаті раніше одержаних по імпорту товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг);

o 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» (при надходженні валютних коштів від іноземних покупців за відвантажені по експорту товари, виконані роботи, надані послуги) та ін.

В аналогічному порядку обліковують різниці від переоцінки майна при складанні бухгалтерської звітності, тобто різниці між оцінками окремих видів майна по курсу іноземної валюти на дату реєстрації Їх у бухгалтерському обліку і на дату складання звіту. При цьому переоцінці підлягає не все майно підприємства, а лише так звані грошові (валютні) статті. У загальному вигляді такі статті характеризують готівкові грошові кошти і кошти, що підлягають до одержання або оплаті грішми. До грошових (валютних) статей належать: залишки грошових коштів на валютних рахунках і в касі підприємства, а також грошові кошти в дорозі; платіжні документи в інвалютах (векселі, чеки, акредитиви тощо); грошові документи в інвалютах (поштові марки, оплачені проїзні Документи, авіаквитки тощо); фінансові вкладення в цінні папери в Інвалютах (акції, облігації, сертифікати); дебіторська і кредиторська заборгованість в інвалютах (по розрахунках з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядчиками тощо); заборгованість по кредитах банків та інших позиках в інвалютах. Тобто курсові різниці визначаються по сумах і операціях, що відображаються на рахунках: 302, 312, 314, 332, 334, 342, 362, 632, 502, 512, 602, 622, 48 та деяких інших. Необхідність переоцінки вказаних статей викликана тим, що в бухгалтерському балансі вони мають відображатись в сумах, що визначаються шляхом перерахунку Іноземної валюти в національну валюту (гривню) за курсом НБУ на дату складання звітності.

Відповідно до п.п.7.3.б ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, які знаходяться на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна чи негативна різниця між результатами такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку.

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного капіталу, здійснюється по курсу за домовленістю сторін (засновників), але не нижче курсу, встановленого НБУ на дату складання установчих документів. Різниця між вартістю за курсом, передбаченим установчими документами, і вартістю за курсом НБУ на дату внеску коштів відображається в складі додаткового капіталу. При цьому роблять запис по дебету рахунка 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті» (на суму іноземної валюти за курсом НБУ на день зарахування) і кредиту рахунків:

o 44 «Статутний капітал» (на суму іноземної валюти за курсом, що був передбачений установчими документами);

o 42 «Додатковий капітал» (на суму різниці між вартістю валюти, передбаченої установчими документами, і її вартістю на дату внесення коштів).

Майно підприємств, придбане за рахунок коштів в інвалютах, при складанні звітності не переоцінюється (основні засоби, нематеріальні активи та інші матеріальні цінності). Не підлягають переоцінці також пасиви підприємств (крім кредиторської заборгованості в інвалютах і заборгованості по кредитах банків та інших позиках, а також залишок цільового фінансування з бюджету в іноземній валюті). Тобто курсові різниці не визначаються по рахунках: 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи», 20 «Виробничі запаси», 28 «Товари», 40 «Статутний капітал», 41 «Пайовий капітал», 42 «Додатковий капітал», 46 «Неоплачений капітал» та ін. Вони відображаються в поточному обліку і звітності в сумах, визначених перерахунком інвалюти в діючу на території України національну грошову одиницю України за відповідним курсом НБУ на дату зарахування цих активів і пасивів на баланс підприємства. Контроль за валютними операціями, які здійснюються резидентами і нерезидентами через уповноважені банки, забезпечують ці банки, а ДПАУ здійснює фінансовий контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів на території України.

Згідно з Законом України «Про визначення розміру збитків, нанесених підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей» від 06.06.95 № 218 збиток, заподіяний працівниками, що виконують валютні операції, винними в розкраданні, недостачі валютних цінностей, а також втраті платіжних документів та інших цінних паперів в Іноземній валюті, визначається в сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день виявлення заподіяного збитку. Заборгованість підзвітних осіб у разі неповернення у встановлений строк авансу, виданого в іноземній валюті на службові відрядження, стягується в сумі, еквівалентній потрійній сумі вказаних валютних цінностей, перерахованій за курсом НБУ на день погашення заборгованості. Стягнуті суми передусім спрямовуються на відшкодування збитку, заподіяного підприємству, а решта суми підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому збиток, заподіяний працівниками підприємству, відшкодовується незалежно від притягнення винних осіб до карної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності.

Уповноважені банки протягом робочого дня зобов’язані забезпечувати безперебійну роботу обмінних пунктів (як власних, так і своїх агентів на умовах, передбачених угодами), підкріплювати іноземною та національною валютами та здійснювати оперативний контроль за роботою обмінних пунктів. Недотримання розміру маржі, а також одностороннє здійснення тільки купівлі або продажу іноземної валюти протягом робочого дня розглядається Національним банком України як порушення уповноваженим банком вимог наданої йому ліцензії на здійснення банківських операцій з наступною забороною виконання відповідних операцій (щодо власних обмінних пунктів) або нездійснення банком функцій агента валютного контролю (щодо обмінних пунктів, які працюють на підставі агентських угод з цим банком) і застосуванням фінансових санкцій та забороною агентам займатися обмінними операціями протягом року (лист Національного банку України від 21.08.98 № 13-108/1439-6031).

1.3 Огляд літературних джерел

Основними документами, що визначають та регламентують грошовий облік в іноземній валюті є нормативно-правові акти Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства тощо. Зокрема до таких документів можна віднести Наказ Державного казначейства України №96 від 27.05.2005, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 червня 2005 р. за № 651/10931 «Про внесення змін до Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті» [18].

Проблемам обліку господарських операцій, в тому числі в іноземній валюті присвячені численні публікації в збірниках наукових праць. Нам дуже імпонує думка к. е. н., доц. З.Л. Бандури зі Львівського НУ ім. Івана Франка, який наголошує на наявних проблемах інформаційного забезпечення обліку господарських операцій, та недоліки у чинному законодавстві та недосконалості системи організації бухгалтерського обліку головним чином внаслідок орієнтації більшості підприємств на правильність здійснення розрахунків з бюджетом з податків і обов’язкових платежів і менший котроль економічної складової господарських операцій [19]

У підручнику Сопка В. та Завгороднього В. розглядаються як об’єкти організації господарського обліку за умов сучасного розвитку економіки України, так і докладно висвітлюються відповідні предмет і метод, особливості технології облікового, контрольного і аналітичного процесів, питання організації праці, а також забезпечення (нормативно-правове, організаційне, інформаційне, технічне, ергономічне і т. ін.) процесів обліку, контролю та аналізу як функцій управління в разі автоматизованої обробки інформації [21]. Авторами докладно розкрито питання обліку грошових коштів в іноземній валюті з позицій стратегічного розвитку підприємств і організацій.

У періодичному виданні «Школа бухгалтера» низку матеріалів присвячено відображенню у бухгалтерському і податковому обліку, а також у первинних документах і облікових регістрах касових операцій у національній та іноземній валюті. Так, авторами узагальнено практичний досвід підприємств щодо використовують іноземну валюту в своїй діяльності. Зазначається, що нормативно-правова база з цього питання залишає бажати кращого (в Україні досі немає єдиного нормативного документа, який би регулював порядок обліку готівкової інвалюти, наприклад так, як стосовно готівкової національної валюти). Тож у бухгалтерів (касирів) виникає безліч запитань, на які вони не можуть знайти відповідей [24].

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено основні терміни та поняття, що використовуються під час управління, обліку та аналізу операцій з обігу грошових коштів в інземній валюті. Зокрема, таких як резиденти, нерезиденти, валютні цінності і, власне, іноземна валюта [14]. Так, в якості останніх визначення передбачає наступне.

Резиденти – юридичні особи і суб’єкти господарської діяльності України, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють господарської діяльності.

Нерезиденти – юридичні особи і суб’єкти господарської діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави; розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації і їх представництва, які мають дипломатичні привілеї й імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

До валютних цінностей чинне законодавство відносить іноземну валюту. Іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обороті і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обороту або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обороті, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Крім того, до валютних цінностей, які належать резидентам і нерезидентам – власникам валютних цінностей, віднесено також платіжні документи й інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові і банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Ловінська Л.Г. у своєму підручнику дає уявлення про облік грошових коштів і дебіторської заборгованості, в т.ч. на рахунках у банку. Так автор вважає, що для зберігання вільних грошових коштів і здійснення безготівкових розрахунків кожному підприємству під час його організації відкривається в банку. Для його відкриття банку надаються такі документи: заява банківської форми, посвідчення про реєстрацію підприємства, статут, затверджений нотаріально і з відмітками податкової адміністрації і соціальних фондів (пенсійного, страхового, фонду зайнятості та фонду страхування від нещасних випадків), посвідчення про реєстрацію в статистичному органі; картка зі зразками підписів керівника і головного бухгалтера, якщо він передбачений штатним розкладом. У разі відсутності призначеного головного бухгалтера підпис залишає лише керівник і ставиться на картці кругла печатка підприємства [36].

Колектив авторів на чолі з М.П. Войнаренко в своїй своїй публікації доводять необхідність взаємозв’язку з такими підсистемами управління: планування, контроль, регулювання, аналіз, оцінка [35].

Отже, бухгалтерський облік і його продукт, облікова інформація, зокрема в сфері обліку готівкових операцій в іноземній валюті, являють собою складову інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, у першу чергу є кількісною інформацією таких підсистем управління, як планування, контроль, регулювання, аналіз, оцінка. Таким чином, облік займає важливе місце в системі управління підприємством, тобто забезпечує на його основі органічний взаємозв’язок і взаємодію з усіма іншими підсистемами управління.

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» – одне із найстаріших підприємств України. Завод заснований у липні 1896р. Протягом століття змінився вигляд заводу, що став сучасним підприємством; у цехи прийшла нова техніка; застосовуються новітні технології виробництва; змінилися кілька поколінь фахівців, що вкладають свою працю, знання та частку душі в продукцію підприємства. Але незмінними залишаються вікові традиції щодо випуску продукції, яка славиться по всій Україні завдяки старовинній класичній технології з унікальними рецептурами спиртових напоїв.

Організаційно-правова форма ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» – державне підприємство. Підприємство знаходиться в підпорядкуванні Державного управління справами. Визначення «державне» вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності. Тобто, ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» є об’єктом права державної власності.

Підприємству як суб’єктові права майно належить на праві повного господарського відання. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном «на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства».

Оскільки державне підприємство є суб’єктом права повного господарського відання майном, то щодо нього діє спеціальна правова норма – правовий режим майна державних підприємств. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. затверджені Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо. Підприємство має у власності майно, що враховується на його балансі, 6 розрахункових рахунків, може від свого імені здобувати й здійснювати майнові й особисті немайнові права, мати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Загальне керівництво діяльністю ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод», а також керівництво поточною діяльністю підприємства здійснюється одноособовим виконавчим органом – Генеральним директором. До компетенції Генерального директора підприємства належить: 1) без доручення представляти підприємство; 2) представляє інтереси підприємства у всіх українських та іноземних установах, підприємствах й організаціях; 3) укладає угоди від імені підприємства; 4) підписує трудові договори (контракти) із працівниками підприємства; 5) видає доручення; 6) видає накази й розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками підприємства. Організаційно-управлінська структура підприємства наведена у додатку А. Отже, Генеральний директор має 3-х заступників. Перший заступник гендиректора має повноваження та усі обов’язки гендиректора за відсутності останнього, в т.ч. йому підпорядковується директор Чуднівської філії. Крім першого є заступник з комерційних питань та заступник з питань безпеки та режиму.

Щодо стану трудових ресурсів на підприємстві, то можна сказати, що загальна кількість персоналу підприємства – 194 особи. Структура персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» представлена у табл. 2.1. Найбільшу питому вагу у структурі персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» складають працівники сфери виробництва (53%). Значну частку у структурі персоналу заводу займають ІТР (21%), адміністративний (12%) і обслуговуючий (11%) персонал.

Таблиця 2.1 Структура персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод»

Посада	Кількість осіб	%
Вище керівництво	5	3
Адміністративний персонал	24	12
Інженери, технологи, менеджери середньої ланки	41	21
Виробничий персонал	102	53
Начальники складів, транспортного цеху, служба охорони	22	11
Разом	194	100

Структура персоналу ДП «Житомирський лікеро-горілчаний завод» за віком представлена у таблиці 2.2. Отже, за віковим складом на підприємстві переважають працівники від 20 до 30 років (39% від загальної кількості персоналу), за ними – у рівних кількостях (24% і 22%) – працівники від 30-40 та 40-50 років.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8