Оновні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує для використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатацї) яких більше року (або операційного циклу, якщо він більший за рік).Основні засоби слугують матеріально-технічною базою виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається шляхом нарощування потенціалу основних засобів (екстенсивно) і через підвищення інтенсивності їх використання (інтенсивно). Мета економічного аналізу основних фондів – визначення забезпечення основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення їх віддачі[10].

Враховуючи принцип систематичного підходу, в процесі економічного аналізу на різних рівнях менеджменту виділяють такі завдання:

· аналіз обсягу та структури основних засобів і їх відповідності вимогам технічного прогресу та оптимальним параметрам виробництва

· визначення технічного стану основних засобів, темпів, форм і методів їх оновлення

· виявлення внутрівиробничих резервів поліпшення використання основних засобів

· розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання основних засобів.

Об’єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність ДГ АФ „Надія” Роменського району Сумської області за 2003-2005 роки.

Джерела цифрових даних, використані для аналізу основних фондів наведені в додотках в кінці курсової роботи.

Для аналізу основних засобів використані метод порівняння та метод ланцюгових підстановок.

1. Теоретичні основи аналізу стану та використання основних фондів

Засоби виробництва беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, становлять поняття виробничих фондів. Їх кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.[1]

Залежно від характеру обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення нових споживних вартостей засоби виробництва поділяють на основні й оборотні фонди ( основний і оборотний капітал).

Основні виробничі фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму. [5]

Специфічною особливістю сільського господарства є те, що окремі види засобів виробництва можуть докорінно (під дією людського фактора) змінювати свою функціональну роль у процесі виробництва. Тому в одному випадку їх розглядають як основні фонди, а в іншому — як оборотні.

Оборотні фонди представлені предметами праці. Вони беруть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від характеру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.[4]

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.[8]

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи;

- основні виробничі фонди;

- основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції. На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств — до 85—90 %. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення.[1]

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарської, можуть виробляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом тощо. Тому основні виробничі фонди цих підприємств не є однорідними за їх функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказані фонди поділяють на:

1) виробничі сільськогосподарського призначення. До них відносять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні і регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження, внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі фонди (з метою аналізу забезпечення ними й оцінки ефективності використання) можуть об'єднуватися в три групи: фонди рослинництва, тваринництва і загальногосподарського призначення;

2) виробничі несільськогосподарського призначення. Вони представлені промислово-виробничими і будівельними фондами, фондами торгівлі і громадського харчування. Певною мірою ці основні фонди характеризують ступінь агропромислової інтеграції та диверсифікації виробництва.[11]

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 (П(С)БО 7) до основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство утримує і використовує з метою одержання певної господарської вигоди, строк корисного використання (експлуатації) яких — більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Для економічного аналізу і цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікують за такими групами: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини й обладнання, транспортні засоби і інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні засоби. В складі основних засобів виділяють також групу інших необоротних активів, до яких відносять бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, природні ресурси, інвентарну тару, тимчасові (нетитульні) споруди, предмети прокату.[3]

Грошова оцінка виробничих засобів здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення даних засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд, на формування основного стада, робочої худоби тощо). До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати на страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв'язку з його придбанням і деякі інші. При цьому слід пам'ятати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитами у первісну вартість основного засобу не включаються.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки. В процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу з урахуванням його фізичного і морального зносу та сучасних способів виробництва, інфляційних процесів, динаміки цін.

На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, по яких здійснена переоцінка, відображаються за первісною вартістю, а інші засоби, по яких переоцінка не здійснювалася, — за первісною. Тому на практиці і в науковому обороті часто вживають термін «балансова вартість» основних засобів (первісна або/і переоцінена), за якою вони стоять на балансі підприємства.

Залишкова вартість — це вартість основного засобу, одержана як результат від різниці його первісної (переоціненої) вартості і суми зносу — нарахованої амортизації з початку корисного використання основного засобу. Залишкова вартість основних засобів також відображається в балансі підприємства і включається в його підсумок.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією) цього засобу. Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очікуваний період часу, протягом якого він використовуватиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди.[1]

У процесі виробництва основні виробничі засоби зношуються фізично (матеріально) та економічно (морально). Розрізняють дві форми фізичного і морального зношення. Перша форма фізичного зношення виникає в процесі використання засобів праці, коли їх робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, деформуються та руйнуються. Друга — пов'язана з недовикористанням засобів праці, коли під дією природних і часового факторів металеві вузли і механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума «старіють».

Моральне зношення першого роду має місце тоді, коли вартість виробництва засобів праці, а отже, і їх ціна знижуються в результаті зростання продуктивності праці в промисловості. Тому раніше придбані за вищими цінами аналогічні засоби праці ніби втрачають частину своєї вартості, а їх власники через це вироблятимуть дещо дорожчу продукцію, ніж ті, хто придбав цей засіб праці за нижчу ціну.

Моральне зношення другої форми виявляється в умовах, коли замість існуючих засобів праці, промисловість починає постачати нові, більш продуктивні, а тому перші використовувати стає економічно не вигідно. Підприємства нерідко змушені замінювати існуючі засоби праці ще до завершення строку їх корисного використання. [7]

У результаті зношення виробничих засобів втрачається їх вартість і споживна вартість. Цим і зумовлюється необхідність їх відтворення.

Відтворення основних засобів — це процес їх виробничого використання, зносу, амортизації, підтримки в робочому стані через здійснення ремонтів і відновлення в натурі. Особливо важливе значення в механізмі відтворення основних засобів має амортизація, оскільки вона, з одного боку, є елементом виробничих витрат, що включається в собівартість продукції, а з іншого — є джерелом коштів для реновації (відновлення) основного засобу нерідко на якісно новій основі. Водночас вона відображає специфіку руху його вартості і розглядається як важливий важіль управління процесом відтворення.[8]

Амортизація — це економічний процес , що кількісно відображає втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизується, та її систематичний розподіл (перенесення) на заново створений продукт (виконану роботу, надану послугу) протягом строку їх корисного використання. При цьому під вартістю, що амортизується, розуміють первісну або переоцінену вартість основного засобу за вирахуванням його ліквідаційної вартості. Коли йдеться про те, що амортизація є важливим важелем управління процесом відтворення основних засобів, то мається на увазі, що вона залежно від вибраного методу нарахування амортизації, встановленого строку корисного використання основного засобу, а також способу використання амортизаційних відрахувань може неоднаково виконувати регулюючу і відтворювальну функції. Остання в кінцевому рахунку зводиться до простого відтворення основного засобу через відшкодування його зносу і придбання нового екземпляра подібного роду. Регулююча функція амортизації проявляється через прискорення чи уповільнення темпів формування грошових потоків, що врешті решт впливає на темпи і пропорції відтворення основних засобів. Важливо при цьому пам'ятати, що характер формування вказаних грошових потоків залежить від вибраного методу нарахування амортизації.[5]

2. Аналіз стану та використання основних засобів в господарстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

ДГ АФ „Надія” Роменського району знаходиться в лісостеповій зоні Сумської області в 15 км. від районного центру м. Ромни та 145 км. від обласного центру м.Сум.

Досліджуване підприємство – підприємство державної форми власності.

Місцезнаходження: с. Перехрестівка, Роменського району, вул. Леніна, 63.

До складу АФ „ Надія” входять 3 села: Перехрестівка, Левандівка, Олексіївка.Має 3 молочно – товарні ферми, 3 комплексні бригади.

Займає площу 4333 га., з неї сільськогосподарських угідь на 1.01.2006 р. – 3900,2 га.

Для даного регіону характерні помірні кліматичні умови. Середня температура в січні становить -5°С, в липні – +20°С. Середньо річна кількість опадів – 550-600 мм/рік. Даний температурний режим і кількість опадів є найбільш сприятливими для вирощування таких сільськогосподарських культур, як зернові, цукрові та кормові буряки, картопля, соняшник, кукурудза тощо. Взимку ґрунт промерзає на 20 см, що є сприятливим для вирощування озимих зернових. Але часті заморозки в квітні-травні є найбільш поширеною причиною загибелі озимих зернових навесні.

Ґрунти в цій зоні представлені представлені переважно чорноземами типовими мало гумусними та слабогумусованими, а також сірими опідзоленими ґрунтами. Дані типи ґрунту є досить родючими, хоча і вимагають проведення спеціальних заходів для отримання стійких врожаїв сільськогосподарських культур (це переважно застосування мінеральних добрив). Так, як сірі опідзолені ґрунти мають верхній шар з невисоким вмістом гумусу, то вони більш схильні до ерозії, тому потребують проведення оранки схилів упоперек, лущіння зябу, парів, озимих, багаторічних трав.

Річкова система представлена р. Сула, яка має одну з найбільших в області густоту річкової сітки 0,37-0,5 км/км2. Ресурси місцевого річкового складу становлять 100-200 тис.м3/км2 у рік, що свідчить про достатню забезпеченість регіону водними ресурсами.

Сільське господарство регіону представлене м’ясо-молочним скотарством, свинарством, буряковим виробництвом та зерновим господарством.

Директором ДГ АФ „Надія” є Черненко Петро Олексійович, а головним бухгалтером – Барановська Любов Олексіївна.

Більш детально економічну характеристику АФ „Надія” розглянемо в наступних таблицях.

Таблиця 1

Об’єм та структура товарної продукції

Найменування галузі, види продукції	2003 рік		2004 рік		2005 рік		В середньому за 2003-2005 роки
Найменування галузі, види продукції	виручка, тис. грн.	питома вага, %	виручка, тис. грн.	питома вага, %	виручка, тис. грн.	питома вага, %	виручка, тис. грн.	питома вага, %
Зернові і зернобобові	2120	31,63	2847	34,03	2329	28,31	2432	31,32
Кукурудза на зерно	186	2,77	186	2,22	131	1,59	1677	2,16
Соняшник	111	1,66	121	1,45	149	1,81	127	1,64
Соя	18	0,27	-	-	-	-	6	0,08
Цукрові буряки	1273	18,99	1532	18,31	1237	15,04	1347,3	17,35
Багаторічні та однорічні трави	194	2,89	56	0,67	9	0,12	86,3	1,11
Інша продукція рослинництва	169	2,52	80	0,96	235	2,86	161,3	2,08
Разом по рослинництву	4071	60,73	4822	57,63	4090	49,72	4327,6	55,73
М'ясо ВРХ	781	11,65	1148	13,72	1381	16,79	403,3	14,21
Свинина	572	8,53	775	9,26	595	7,23	647,3	8,34
Птиця	17	0,25	-	-	-	-	5,7	0,07
Молоко	1247	18,6	1561	18,66	2123	25,81	1643,7	21,17
Яйця курячі	2	0,03	1	0,01	-	-	1	0,01
Інша продукція тваринництва	13	0,19	60	0,72	37	0,45	36,7	0,47
Разом по тваринництву	2632	39,27	3545	42,37	4136	50,28	3437,7	44,27
Всього по рослинництву і тваринництву	6703	100	8367	100	8226	100	7765,3	100
Промислова продукція	792	10,35	1048	10,76	10,36	10,82	958,7	10,66
Реалізація іншої продукції, робіт і послуг	159	2,08	324	3,33	314	3,28	265,7	2,95
Всього по господарству	7654	-	9739	-	9576	-	8989,7	-

Проаналізувавши дані таблиці за 2003-2005 роки щодо об’єму та структури товарної продукції, визначили, що ДГ АФ „Надія” в галузі рослинництва спеціалізується на вирощуванні зернових і зернобобових культур та цукрових буряків. Їх питома вага в загальній виручці реалізованої продукції рослинництва і тваринництва становить 31,32% та 17,35 % відповідно. В галузі тваринництва найбільшу питому вагу займає виробництво м’яса ВРХ та молока, що становить 14,21%та 21,17% відповідно.

Страницы: 1, 2, 3, 4