Курсовая работа: Проект планування території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області

Курсовая работа: Проект планування території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ЗЕМЛЕВПОРЯДКУВАННЯ

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

З дисципліни: «Управління земельними ресурсами»

На тему:

«Проект планування території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області »

Виконав:

Ст. ЗЕМ 4к \ 1б

Гай В.Г.

Перевірив:

Лядова Н.І.

ОДЕСА 2010

ЗМІСТ

Вступ

1.       Коротка характеристика об’єкту

1.1     Загальні відомості про господарство, клімат

1.2     Загальна характеристика рельєфа

1.3     Гідрографія

1.4     Рослинність

1.5     Характеристика грунтового покриву.

2.       Аналіз земельного фонду в господарстві

2.1     Земельний фонд України у складі світових земельних ресурсів

2.2     Земельний фонд як об’єкт ДЗК і його основні категорії

2.3     Віднесення земель до певних їх категорій

2.4     Розподіл земель сільськогосподарського призначення по основним видам угідь

3.       Розподіл земельного фонду за земельною власністю

4.       Використання земель переданих у власність громадянам

5.       Розподіл земель с\г призначення за формуванням господарювання

6.       Визначення основних напрямків підвищення ефективності використання земельних ресурсів території на перспективу

6.1     Ліквідація недоліків в межах утворених землекористувань. Формування нових землекористувань

6.2     Розробка заходів з поліпшення використання земель у межах населених пунктів

6.3     Розробка заходів з підвищення ефективності використання земель, зайнятих виробничими центрами с\г підприємств

6.4     Визначення потреби в земельних ресурсах для промисловості і транспорту. Розвиток дорожньої мережі

7.       Розробка заходів з раціонального використання земель, їх поліпшення і охорони

8.       Визначення економічної ефективності заходів з поліпшення використання земель

9.       Техніко-економічні показники (ТЕП)

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Розвиток продуктивних сил країни, який забезпечує зростання доброботу суспільства, передусім визначається рівнем використання земельного фонду як одного з найважливіших видів ресурсів соціально – економічного розвитку України. У цьому звязку виняткова роль належить розвитку системи управління земельними ресурсами, зорієнтованої на поєднання загальнодержавних (центру) і регіональних інтересів.

Серед усіх інших компонентів природного середовища, які використовуються для виробництва матеріальних благ, виключн важливу роль відіграють земельні ресурси. Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У найбільш загальних рисах поняття “управління” використовується для характеристики будь – яких систем – біологічних, соціальних, технологічних.

Управління земельними ресурсами – це діяльність, спрямована на досягнення поставленої мети, а земельний менеджмент – процес (інструмент), за допомогою якого досягається ця мета.

Ефективність управлінського рішення з використання земельних ресурсів виражається мірою раціоналізації землекористування.

Під раціональним землекористуванням потрібно розуміти використання земель згідно з їх цільовим призначенням, отримувати максимум продукції при мінімальних затратах на їх виробництво, не порушуючи навколишнього середовища на відповідному рівні розвитку продуктивних сил і земельних відносин.

Впродовж багатьох років надзвичайно важко було управляти охороною природного середовища в цілому і землекористуванням, зокрема. 17 вересня 1996 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову “Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів”.

Розкриємо перелік цих видів діяльності:

1)         охорона і раціональне використання водних ресурсів;

2)         охорона атмосферного повітря;

3)         охорона і раціональне використання земель;

4)         охорона і раціональне використання мінеральних ресурсів;

5)         охорона і раціональне використання природних рослинних ресурсів;

6)         охорона і раціональне використання ресурсів тваринного світу;

7)         раціональне використання та зберігання відходів виробництва і побутових відходів;

8)         наука, інформація та освіта, підготовка кадрів, екологічна експертиза, організація праці.

1.   Коротка характеристика об’єкту

1.1 Загальні відомості про господарство, клімат

Господарство розташоване в північно-західній частині Звенигородського району на відстані 45 км від районного центру міста Звенигородського і 56 від обласного центру міста Черкаси.

Адміністративним, культурним і виробничим центром господарства є село Шевченкове розташоване в східній частині землекористування.

За даними коректування планових матеріалів за господарством закріплена площа 3193,6 га, зокрема рілля – 2745,0 га, пасовищ – 69,0 га лісових площ – 62,0 га, боліт 85,0 га, сінокосів – 11,0 га, дорогі – 33,2 га, лісосмуги – 101,4 га, під населеним пунктом – 49 га.

Територія господарства знаходиться в дуже теплому центральному агрокліматичному районі Черкаської області.

Сума середньодобових температур повітря вища +100 складає тут 3320° позитивні середньомісячні температури утримуються більше 10 місяців. Середньомісячна температура повітря найтеплішого місяця - липня +27°. Річний максимум температури повітря +38°. Середній з абсолютних річних мінімумів температури мінус 19°. Тривалість безморозного періоду 195 днів.

Зима дуже тепла, м'яка, коротка. Висота сніжного покриву в даній місцевості в середньому складає 2-4 см, сніжний покрив нестійкий зважаючи на часту відлигу. Початок заморозків в першій декаді листопаду, останні заморожування спостерігаються в останній декаді квітня.

Весна звичайно наступає в березні.

Промерзання грунту за зимовий період незначне. Температура грунту на глибині 30 см не опускається нижче за нуль. Це „говорить про те, що забезпечується нормальна зимівля сільськогосподарських культур, у тому числі і ряду цінних теплолюбивих культур.

Діяльний період в житті грунту так само дуже тривалий. Тривала відлига взимку приводить до пожвавлення мікробіологічних процесів.

Середньорічна кількість атмосферних опадів складає 410 мм (за даними Староказацкой метеостанції), а за період з температурою вищий 10° - 260 мм.

Розподіл опадів по часах роки нерівномірне. Більш всього опадів випадає в червні-серпні місяці. Рослини систематично випробовують недолік вологи - гидротермічеській коефіцієнт рівний 0,9.

Пануючими напрямами вітру для всіх сезонів є південне, південно-східне і північне. Негативне дійство вітрів на території господарства позначається на збільшенні швидкості випаровування вологи з грунту і в збільшенні транспірування у рослин. Найпосушливішими вітрами є вітри східного і південно-східного напряму, які якнайменше насищені водяними парами, тому віднімають велику кількість вологи у грунту і у рослин, завдаючи тим самим великої шкоди сільськогосподарським культурам.

Приведені агрокліматичні дані зробили вплив  на грунтовий покрив господарства.

Клімат обстежуваної території в основному, сприятливий для обробітку всіх районуючих культур і отримання хороших урожаїв. Основним лімітуючим чинником отримання стабільних урожаїв є посушливість.

1.2 Загальна характеристика рельєфу

Рельєф, як і клімат є одним з чинників грунтоутворення, багато в чому визначаючим характер грунтового покриву.

У геоморфологіному відношенні територія господарства відноситься до Придунайської рівнини, що є частиною Причорноморської низовини, і представлена широко хвилястим водноерозійним типом рельєфу.

По фізико-географічному районуванню територія землекористування входить в Придунайський терасно-дельтовий район Степової зони, південної степової підзони.                                                                                                                                                     |

Основний земельний масив господарства розташований на вододільному плато, яке з півночі на південь перетинається балками і лощинами.

Велику частину площі складають платні і пологі схили крутизною - 0 -3º, незначну площу представляють схили крутизною 3-5° і 5-7°.

Характер грунтового покриву знаходиться залежно від рельєфу місцевості . Так грунти з повновираженими гумусированими горизонтами залягають на вододільних плато, еродовані на схилах, в днищах балок залягають намиті грунти.

Рельєф робить великий вплив на розподіл атмосферних опадів, рівень грунтових вод, що позначається на водному режимі грунтів, на характері рослинності, на ступені еродованності \.

Ґрунти рівнинних ділянок знаходяться в сприятливіших умовах зволоження, ніж грунти схилів, причому чим крутіше схил тим менш він зволожується в результаті поверхневого стоку.

Якщо рельєф зумовлює перерозподіл кліматичних чинників тепла до вологі, обуславлює величини поверхневого стоку і ступінь ерозійних процесів, то грунтоутворуючі породи визначають спрямованість процесів грунтоутворення.

Грунтоутворуючі породи на території господарства представлені лессами, лессовідними суглинками, делювіальними відкладеннями .

Лес - це однорідна по механічному складу, карбонатна порода палевого кольору, відносно добре відсортована водопроникна, із сприятливими, капілярними властивостями. Пористість лесу складає до 50%.

Характерною особливістю лессів є переважання в гранулометричному складі фракції крупного пилу (34,72%) і збагачування мулом (32,10%).

Наявність карбонатів кальцію в лессах обумовлюють закріплення органічної маси, що розкладається, коагулює гумусне з'єднання. Від чого грунти, що сформувалися на лессах володіють хорошою структурою високою поглинювальною здатністю. Лесси не засолені легкорозчинними солями і не оглеєні.

Грунти, що сформувалися на лессах характеризуються однорідним за профілем механічним складом. У даному господарстві лесси на плато тяжкосуглинистого механічного складу.

1.3 Гідрографія

В процесі грунтоутворення беруть участь грунтові води, залягаючі на глибині 4-6 м. При глибшому заляганні води на процеси грунтоутворення не впливають. Глибина залягання грунтових вод знаходиться в тісному зв'язку характером рельєфу і літологичеськім складом порід, що беруть участь в геологічній будові території.

На плато грунтові води залягають глибоко і не беруть участі в процесі грунтоутворення. По днищах балок, де рівень грунтових вод глибше 10 м утворюються чорноземи намиті.

Місцями грунтові води засолені воднорозчинними солями.

1.4 Рослинність

Територія господарства знаходиться в підзоні полинно-типчаково-ковилових степів, для яких характерні злаковий рівноправні асоціації.                                                                                                                                                    • - . • -                                                                                                                                                    1

В даний час природна рослинність збереглася лише на ділянках незручних для освоєння і представлена: пирієм, м'ятліком, шавлією, ромашкою, полином, деревієм, кураєм.

Ранньою весною, коли в грунті досить вологи звичайно розвивається рання рослинність, яка у середині липня засихає і на зміну їй з'являється інша ксерафітна рослинність, вузьколістні злаки з рясним різнотрав'ям.

На орних ділянках рослинність зустрічаєте у вигляді бур'янів, серед них березка польова, осот, лобода, щеріца, жовтий буркун, прутка польова, курай, суріпиця.

З деревно-чагарникової рослинності в лісосмугах виростають: акація біла, ясен, акація жовта, клен польовий, клен татарський, абрикоса, вишня, черешня.                                                                                                                                                     ;

В результаті взаємодії клімату, рельєфу, грунтоутворуючих порід і природної рослинності сформувався грунтовий покрив, який під впливом господарської діяльності людини зазнав деякі зміни.

1.5 Характеристика ґрунтового покриву

Згідно агроґрунтовому районуванню територія господарство імені XXI з'їзду КПРС віднесена до лісостепу Придніпровського.

На підставі польового обстеження і лабораторних аналізів виділено 5 грунтових різниць.

Нижче приведена номенклатура грунтів порядкові номери яких є шифрами, позначеними на грунтовій карті.

Таблиця 1. Номенклатурний список ґрунтів

Чорноземи звичайні могутні розвивалися  під запоною разнотравно-степової трав'янистої рослинності. Роль трав'янистої рослинності в утворенні цих грунтів полягає у тому, що під її впливом розвивається дерновий процес, внаслідок чого грунт збагатить гумусом, що складається головним чином з гумінових кислот. Гумус формується як за рахунок надземної частини рослин так і за рахунок їх кореневої системи.

Дерновий процес грунтоутворення протікав за участі грунтових вод. Бідна рослинність з короткою кореневою системою сухість повітря і періодичне зволоження не дають можливість накопичити багато перегною, тому грунти малогумусні, зміст гумусу не перевищує 4%.

Природний процес грунтоутворення в чорноземних грунтах істотно змінюється при залученні їх в сільськогосподарське використовування, що обумовлене систематичною механічною обробкою грунтів, зміною рослинності, застосуванням добрив.

Чорноземи звичайні на території господарства представлена чорноземами звичайними могутніми малогумусними крупкопильовато-тяжкосугліністими на лессах (шифр 1).

Сформувалися на вододілах, де поверхня більш менш рівна, поверхневий стік незначний або його зовсім немає, грунтові води залягають глибоко.

Це найродючіші грунти, характеризуються сприятливими агрономічними властивостями, могутньою гумусированною частиною профілю до 110см.

Морфологічна будова профілю чорноземів звичайних могутніх малогумусних наступна.

Запаси гумусу в грунті мають важливе значення і є одним з основних показників родючості грунту. Інтенсивність мікробіологічних процесів підвищується при збільшенні в грунті гумусу. Величезне значення має гумус як чинник поглинювальної здатності грунту. Не менш значна роль гумусу у формуванні агрономічно цінної водоміцної структури, а звідси витікає, що гумус є важливим чинником підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Показники Водно-фізичних властивостей дають можливість судить про характер водного режиму грунтів, здатність їх акумулювати вологу зокрема доступну, продуктивно використовувану рослинами.

Еродовані чорноземи звичайні могутні

На схилах поширені еродовані грунти, серед яких виявлені слабо-, средне- і сильнозмиті види.

Під ерозією грунтів розуміють руйнування грунтів і знос продуктів руйнування водою і вітром.

Територія землекористування разом з дефляцією випробовує дію водної ерозії, розвиток якої тісно пов'язаний з рельєфом. Звичайно в результаті поверхневого стоку зливових вод руйнування грунту починається при ухилі 1-2°.

Площинна ерозія - найпоширеніший вид водної ерозії і разом з тим найбільш небезпечний, оскільки вона протікає непомітно і часто виявляється лише тоді, коли значна частина родючого гумусного шару змиті і починає підорюватися ніжележащий малородючий перехідний горизонт. Ерозіонні процеси викликають істотні зміни фізико-хімічних і водно-фізичних властивостей, масштаб їх залежить від інтенсивності і тривалості змиву.

Вже на вузьких єрозіонно-небезпечних плато 0-10 і схилах крутизною 1-2°, 2-3° і 3-5° в результаті площинної ерозії утворилися чорноземи звичайні могутні малогумусні слабозмиті крупнопильовато-тяжелосугліністі (шифр 2).

Слабозмитим різновидам властиві ті ж морфологічні ознаки, що і незмитим аналогам, відрізняються лише меншою потужністю гумусированной частини профілю (74-90 см) через часткову смитості власне гумусного горизонту (не більш половину).

Зміст гумусу в шарі 0-20 см варіює в межах 3,10-3,63%. Скипають від 10% розчину солоної кислоти не менше ніж з 30см, з глибиною карбонатность збільшується на глибині 45-55 см - 8,50% на глибині 70-80см - 11,25%.  Реакція грунтового розчину на поверхні близька до нейтральної 6,57, а на глибині зсовується у бік лужної - 7,16.

На схилах крутизною 3-5° і 5-7°, рідше за 1-2° і 2-3° градусів залягають середньозмиті грунти. Середньозмиті види представлені чорноземами звичайними могутніми малогумусними карбонатними середньозмиті пісчанисто-середньосугліністими (шифр 3) і чорноземами звичайними могутніми малогумусними карбонатними середньозмитими крупнопильовато-тяжкосугліністими (шифр 4).

Інтенсивний поверхневий стік приводить до змиву більшої частини або всього гумусного горизонту, потужність профілю коротшає до 62см. До орного залучається гумусированний перехідний горизонт, зміст гумусу зменшується до 2,46% в шарі 0—20 см (розрізи 1,33).

Ерозійні процеси обумовлені не тільки зменшенням гумусу з поверхні, але і зменшенням його запасів в півметровому шарі в порівнянні з незмитими аналогами.

У міру змиву, погіршуються і водно-фізичні властивості, зменшується влагообеспеченість, оскільки до фільтрації до випаровування приєднується до поверхневий стік, на частку якого під час злив доводиться 20-30% декілька обважнює об'ємна і питома вага, збільшується польова вологоємність, знижується коефіцієнт вологовіддачі.

Чорноземи намиті і лугово-чорноземні грунти.

У лощинах і балках, де акумулюється мілкозем, що змивається з схилів, виділені чорноземи намиті крупнопильовато-тяжкосугліністі (шифр 6).

Грунтові води залягають глибше 6 м і участі в грунтоутворенні не приймають. Проте умови зволоження тут дещо кращі, ніж на грунтах схилів, завдяки акумуляції атмосферних опадів, що стікають з прилеглих схилів.

Лугово-чорноземні ґрунти представлені ґрунтами під шифром 8- лугово-чорноземні крупнопильовато-тяжкосугліністі. Вони відносяться до дернового типу грунтоутворення, протікаючому в умовах періодичного впливу грунтових вод залягаючих на глибині 3-5 м.

Профіль лугово-чорноземних грунтів морфологічно в основних рисах близький до профілю чорноземів намитих, проте, особливі гідрологічні умови додають йому помітну глєєватость нижніх горизонтів - наявність сизих і охристих плям в почвообразующей породі.

По механічному складу лугово-чорноземні грунти крупнопильовато-тяжелосугліністиє (фізичної глини 45,28%- крупно- пил 44,54%, розріз № 70).

Оптимальні умови для оранки (стиглість грунту) наступає при стані вогкості, приблизне рівній вогкості завиває рослин.

Для весняного боронування, передпосівної обробки, посіву оптимальні умови для оранки створюються при вогкості близької до польової вологоємності.

Вищеописані морфологічні і агрономічні дані чорноземів звичайних могутніх малогумусних характеризуючих їх як високородючі грунти.

2.   Аналіз земельного фонду в господарстві

2.1 Земельний фонд України у складі світових земельних ресурсів

Площа України складає 50,4 млн. га або 0,5% світових земельних ресурсів. Із загальної площі    > 6,9% складає сільськогосподарські угіддя, із них:

-           оброблювані землі 56,4 %;

-           на сіножати і пасовища приходиться 13 %;

-           лісові площі складають 17,2 %;

-           інші угіддя 13,4 %.

До оброблюваних земель відносяться: рілля і багаторічні насадження.

Європа займає 3,6 % світових ресурсів:

Азія 20,5 %;

Африка 22,7 %;

Америка 29,8 %;

Австралія Океанія 6,4 %;

СНГ 16,6 %.

Україна займає 1/33 частину.

В Європі площа сільськогосподарських угідь – 47,8 %, із них:

-           оброблювальних земель 29,7 %;

-           лісістість 32,8 %.

Порівняно з Європою розореність в 2 раза більше, а лісістість в 2 раза менша.

До площі с\г угідь (Америка) трошки більше 30 %.

Оброблюваньні землі – 10 %.

Лісістість більше 40 %.

Територія України відноситься до однієї з найбільш освоєних земель с\г. Продуктивність с\г земель в 2 раза нижче ніж в країнах Європи.

На території України находиться 1/3 світових запасів чорноземів. В природньому відношенні територія України ділиться на 7 природних зон:

-           полісся, яке займає 19,5 % території України;

-           лісостеп, найбільша прородна зона 33,3 % території України;

-           північний і центральний степ 26,7 % території України;

-           південий степ 13,7 % території України;

-           гірський Крим 1,3 %;

-           Карпати 5 %;

-           Закарпатська область 0,5 %.

Розореність території по зоні не рівномірна. В Поліссі площа с\г угідь – 15,1 %, а ліси – 39,8 %. В Лісостепу площа с\г угідь – 36 %, а площа лісів – 25,6 %. Північний і центральний степ – с\г угіддя складають 13 %. Гірський Крим – 0,9 %, а лісів – 2,8 %. Карпати – 2,6%, лісів – 17%. Низини Карпат – 0,5%, лісів – 0,8%.

Найбільша розореність степовій зоні, так як на ній найменша лісістість. Найбільша лісістість складає Карпати і Гірський Крим, після чого йде зона полісся.

Забезпеченість земельними ресурсами на душу населення – не рівномірна. Найменша забезпеченість – 0,37 га в Закарпатській області.

Найбільша забезпеченість с\г угіддями на 1 мешканця спостерічається в лісостеповій і степовій зонах, а найменша в низинах Карпат.

А це саме накладає свій відбиток на використання земельних ресурсів і їх розподіл між галузями суспільного виробництва. На використання земельних ресурсів великий вплив має не тільки наявність земельних угідь, а також залягання корисних копалин.

Якщо взяти Донецька, до них відноситься трошки менше 40%, а Харківська область має забезпеченість на душу населення в 2 рази більше.

2.2 Земельний фонд як обєкт ДЗК і його основні категорії

Методологічними основами державного земельного кадастру є Конституція України, яка проголошує, що земля України є обєктом власності українського народу, основним національним багатством і перебуває в особливою охороною держави.

Крім Конституції України методологічними основами являються Земельний Кодекс України, укази президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів, методичні вказівки на виконання земельно-кадострових робіт, праці вчених-класиків.

Земельний Кодекс України складається з 10 розділів, 37 глав, 212 статей.

В одному із розділів (2 розділ ) йдеться про склад і цільове призначення земель.

В статті 18. Розповідається про склад земель.

1.         до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними обєктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

2.         Категорії земель України мають особливий правовий режим.

3.         Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельної ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Згідно Земельного Кодексу земельний фонд України поділяються на 9 категорій земель (стаття 19. Категорії земель):

1)         землі сільськогосподарського призначення;

2)         землі житлової та громадської забудови;

3)         землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4)         землі оздоровчого призначення;

5)         землі рекреаційного призначення;

6)         землі історико-культурного призначення;

7)         землі лісогосподарського призначення;

8)         землі водного призначення;

9)         землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Категорії земель характеризують розподіл земельного фонду між галузями суспільного виробництва і з другої сторони характеризують цільове призначення використання земель. Категорії земель можуть бути у всіх формах власності і використовуватись в усіх формах господарювання.

2.3 Віднесення земель до певних їх категорій

До земель сільськогосподарського призначення відноситься всі ці землі, які надані для с\г виробництва. До них відносяться землі с\г підприємств різних форм власності, форм господарювання, землі підсобних господарств – промислових та інших категорій земел, землі надані для ведення особистих підсобних господарств, надані для створення товариств – садівничих, огородних і інших, тобто всі ті землі, які використовуються для вирощування виробництва с\г продукції. Землі для вирощування с\г продукції можуть використовуватися прямо або косвено.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населенного пункту, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших обєктів загального користування. До них відносяться земельні ділянки надані для будівництва обслуговування жилого дому, для будівництва кооперативних житлових будівель і споруд, гаражно-будівельних кооперативів, а також для розміщення багатоквартирних житлових будинків.

До земель природного призначення відносяться землі, що мають особливу природноохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та інші цінність. До них включаються природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафні парки, заказники, памятки природи, геології, заповідні урочища, а також штучностворені обєкти, такі як ботанічні сади, тендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природньо-лікувальні властивості, що використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворюваннь і лікування людей.

До земель рекреаційного призначення належать землі,які використовуються для відпочинку людей, туризму, проведення спортивних заходів, до них слід віднести – земельні ділянки зелених приміських зон, зелених насаджень населеного пункту, земельні ділянкизайняті будинками відпочинку, пансіонатів, обєктами фізкультури, спорту, туризму, туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок та мисливців, дитячі будинки відпочинку, а також землі надані для дачного будівництва.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і памятні місця, повязані з історичними подіями, городища-кургани, давні поховання, памятні скульптури, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, ділянки історико-культурного шароукріплень, виробництва шляхів, каналів, архітектурні ансанблі, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавньої архітектури, споруди цівільної, промислової та військової архітектури, культурні архітектури народного зодчества, сабово-паркові комплекси, фонова забудова.

До земель лісового фонду належать землі криті лісовою рослинністю або не вкриті лісовою рослинністю, але надані та використовуються для потреб ведення лісового господарства. До земель лісового фонду належать землі, які зайняті зеленими насадженнями в містах населенного пункта, не віднесені до приридньо-заповідних земель, захисними лісосмугами на землях с\г призначення, вздовж залізничих і шосейних дорог, каналів, річок, водоймищ, окремими деревами, групами дерев, чагарниками, які мають природноохоронне або промислове значення. Усі насадження діляться на дві групи – до першої групи відносяться: ліси, чагарники, які мають продоохоронне значення – це захисні лісосмуги, зелені зони, інші насадження в малолісистій зоні; до другої групи відносяться лісові насадження, які мають промислово-господарське призначення або використання. Землі лісового фонду можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності. На землях державної власності створюються і функціонують державні лісогосподарські підприємства. На землях комунальної власності створюються комунальні лісогосподарські підприємства, використання лісових насаджень комунальної приватної власності обовязкового узгоджуються зі службою охорони лісів, міністерством лісового господарства.

До водного фонду належать землі зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними обєктами, болотами, а також островами, прибрежними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойомів, гідротехнічними спорудами, підканалами, а а також землями відведеними до них береговими слугами водних шляхів. Землі водного фонду можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності, використання земель водного фонду відбувається під контролем служби охорони міністерства водного господарства. На землях державної, комунвльної власності створюються відповідно підприємства водного господарства державній і комунальній, а також рибаловецькі підприємства усіх трьох форм власності.

До земель промисловості належать надані для розміщення експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд промислових гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх підїздних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель та інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Надання земель промисловості проводиться згідно проекту в розмірах передбачених нормативами, надання земель до гірничої промисловості проводиться тільки після повернення раніше використованих земель і проведення на них рекультивації.

Під час виконання даної лабораторної роботи я зрозуміла, що в господарстві “Вавілон” виділяються чотирі категорії земель, а саме це показано в таблиці 1.

Таблиця 1.

Розподіл земельного фонду за цільовим призначення

Висновок: Після розподілу земельного фонду за цільовим призначенням можна зробити висновок, про те, що дане господарство займає 3193,6 га з них обстежуються чотири категорії земель. Найбільшу частину займає категорія сільськогосподарського призначення 2959,6 га – 92,7 %.

2.4 Розподіл земель сільськогосподарського призначення по основним видам угідь

В главі 5 Земельного Кодексу України “Землі сільськогосподарського призначення” виділяється стаття 22 – Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання.

1.         Землі сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської начення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання. продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

2.         До земель сільськогосподарського призначення належать:

-           сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

-           несільськогосподарські угіддя.

Земельні угіддя характеризують господарський стан земель.

Сільськогосподарські угіддя:

Рілля – це земельна ділянка, яка систематично обробляється, використовується дл вирощування с\г культур: польових, зернових, технічних, кормових.

Сади – це земельна ділянка зайнята плодовими насадженнями, яка постійно обробляється відповідно до технологічних умов і використовується для виробництва продукції плодівництва.

Виноградники – це земельні ділянки зайняті плантаціями виноградних насаджень, які постійно обробляються відповідно до технологічних умов і використовуються для виробництва виноградарсько-виноробної продукції.

Горіхо-плідні – це земельні ділянки зайняті горіхо-плідними насадженнями (грецький горіх, фундук, мендаль), які використовуються для виробництва горіхів.

Ягідники – це земельні ділянки зайняті ягідними насадженнями, які систематично обробляються використовуються для вирощування ягідних культур (малина, смородина різних відтінків).

Тутові – насадження, які використовують для годівлі тутового шовкопряда.

Маточники – бувають плодові і винограднв – це плантації плодових або виноградних культур, які систематично обробляються використовуються для виробництва або вирощування сажінців.

Крім маточників є виноградні шкілки – це виноградна ділянка, яка використовується в системі сівозмін для вирощування виноградних сажінців.

Питомники – земельна ділянка, яка використовується в системі спеціальної сівозміни для вирощування посадочного матеріалу плодових, ягідних і горіхо-плодових насаджень.

Сіножаті – це земельна ділянка з природим або штучним травостоєм розміщена в елементах гідрографічної мережи і використовується для сінокосіння. Сіножаті можуть бути покращені – на яких проводиться корінне або поверхневе покращення шляхом руйнування або знищення існуючої дарнини та поліпшення травостою, на них шляхом підсіву травосуміші або посіву травосуміші. Підсів травосуміші- поверхневе покращення, а посів травосумішів – корінне покращення.

Пасовища – це земельні ділянки із природним або штучним травостоєм, які розміщаються на корінних схилах гідрографічної мережі, а також плододільних просторах і систематично використовуються для випасу тварин. Пасовищі, як і сіножаті можуть бути чистими, покращеними, чагарниками, рідколіссям. Покращення пасовищ здійснюється аналогічно сіножатям.

Таблиця 2.

Розподіл земель сільськогосподарського призначення по основним видам угідь

Висновок: Із розподілу земель сільськогосподарського призначення по основним видам угідь можна зробити висновок, те що більшу частину території сільської ради займає сільськогосподарські угіддя – рілля – 2704 га.

3.         Розподіл земельного фонду за земельною власністю

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряжатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися обєктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є порушним. Все це сказано в статті 41 Конституції України.

А в розділі 3 “Права на землю” в главі 14 “Право власності на землю”  стаття 78 розповідає зміст права власності на землю.

1.         Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

2.         Право власності на землю набувається на реалізується на підставі Конституції України, а також інших законів, видаються відповідно до них.

3.         Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межаж населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані обєкти комунальної власності.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

·           Передачі їм земель державної власності;

·           Примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

·           Прийняття спадщини;

·           Придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

·           Виникнення інших підстав, передбачених законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть обєднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюють районні або обласні ради.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та државних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані обєкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть перебувати у комунальній власності, належать:

·           Землі атомної енергетики та космічної системи;

·           Землі оборони, крім земельних ділянок під обєктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

·           Землі під обєктами природно-заповідного фонду та історико-культурними обєктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

·           Землі під водними обєктами загальнодержавного значення;

Страницы: 1, 2