Курсовая работа: Організація виробництва і реалізації продукції сільського господарства на перспективу в сільськогосподарському підприємстві

Курсовая работа: Організація виробництва і реалізації продукції сільського господарства на перспективу в сільськогосподарському підприємстві

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Організація виробництва і реалізації продукції сільського господарства на перспективу в сільськогосподарському підприємстві

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи планування

1.1  Сутність планування як функції управління в сільськогосподарському підприємстві

1.2 Принципи і методи планування в умовах ринкової економіки

1.3 Організація планової роботи в сільськогосподарських підприємствах різних форм власності

2. Сучасний стан розвитку підприємства та рівень економічної ефективності виробництва продукції

2.1 Природно-кліматичні умови та виробничий потенціал

2.2 Спеціалізація та розміри підприємства

2.3 Рівень економічної ефективності виробництва і реалізації продукції основних галузей підприємства

3. Планування організації виробництва і реалізації продукції на перспективу

3.1 Планування виробничої програми в рослинництві на перспективу

3.2 Планування виробничої програми в тваринництві на перспективу

3.3 Планування каналів збуту та цін реалізації продукції підприємства на перспективу

3.4 Рівень економічної ефективності виробництва продукції підприємства на перспективу

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Планування є важливою частиною господарської практики. Багаторічний досвід закордонних та українських підприємств довів, що недооцінка планування в умовах ринку, зведення його до мінімуму частіше за все приводить до значних економічних втрат. Досвідчені керівники розуміють, що всі великі бої спочатку виграють на папері – на плані, а тільки після цього у реальному житті. Ринок не пригнічує, не заперечує планування взагалі, а тільки зміщує цей процес у первинну виробничу ланку, як важливий елемент господарського механізму управління.

Успішно працюючі підприємства здійснюють не тільки довгострокове планування, але й детальну розробку оперативних поточних планів по кожному підрозділу, кожному робочому місці. Календарні плани (декадні, місячні, квартальні, піврічні) конкретизують цілі і завдання підприємства, включають відомості про замовлення, про забезпеченість їх матеріальними ресурсами, про ступінь завантаження виробничих потужностей та їх використання з урахуванням терміну виконання кожного завдання. В них передбачаються витрати на реконструкцію потужностей, заміну обладнання, оновлення продукції, навчання працівників тощо.

У системі виробництва сільськогосподарської продукції, планування займає визначальне місце, воно є центральною ланкою будь-якої системи управління підприємством в умовах ринку. Завдяки плануванню встановлюють темпи і пропорції розвитку виробництва, які повинні забезпечити найвищу його економічну ефективність.

Темою даної курсової роботи є « Організація виробництва і реалізації продукції сільського господарства на перспективу в сільськогосподарському підприємстві СТОВ «Роздільнянське» Роздільнянського району Одеської області».

Головне завдання перспективного планування – забезпечити виробництво максимальної кількості найбільш економічно вигідної продукції відповідно до попиту на неї.

Мета курсової роботи полягає у визначенні суті системи планування виробництва і реалізації продукції сільського господарства на перспективу в сільськогосподарському підприємстві, проведенні всебічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства за останні три роки для виявлення внутрішньогосподарських резервів та зовнішніх можливостей збільшення обсягів виробництва і ефективних каналів реалізації виробленої продукції, покращення економічної ефективності та конкурентоспроможності підприємства, закріпленні набутих навичок здійснювати поточне та перспективне планування організації виробничо-господарської діяльності та пошуку ефективних каналів збуту виробленої продукції.

Інформаційну основу роботи склали річні звіти за три роки, економічний паспорт, спеціальна література по досліджуваній темі вітчизняних і закордонних авторів.

При написанні даного курсового проекту були використані такі методи, як монографічний, балансовий, економіко-статистичний та інші. Також було досліджено динаміку розвитку господарства.

В курсовій роботі розраховано 16 таблиць по даній темі, яка містить 45 сторінок машинного тексту.

1. Теоретичні основи планування

1.2  Сутність планування як функції управління в сільськогосподарському підприємстві

Планування в сільськогосподарських підприємствах спирається на систему об’єктивних економічних законів ринкової економіки. Через планування сільськогосподарські підприємства визначають темпи і пропорції розвитку виробництва, які повинні забезпечити найвищі показники його економічної ефективності.

Планування сільськогосподарського виробництва – це науково обґрунтоване встановлення рівнів економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств на певний плановий період через систему якісних і кількісних показників та визначення комплексу заходів щодо досягнення встановлених рівнів розвитку. При плануванні необхідно встановлювати оптимальні внутрішньогосподарські пропорції розширеного відтворення в сільськогосподарських підприємствах та передбачати високоефективне використання ресурсного потенціалу господарств. Планування виробництва в сільськогосподарських підприємствах повинно базуватись на даних наукових прогнозів.

Прогнозування сільськогосподарського виробництва – це наукове передбачення економічних і соціальних процесів шляхом розроблення та обґрунтування напрямів і можливостей розвитку галузей сільського господарства на основі науково технічного прогресу, що забезпечують попит на сільськогосподарську продукцію. Планування і прогнозування тісно пов’язані між собою і відрізняються кількістю показників та ступенем обґрунтованості проектів, досягненнями науково-технічного прогресу, деталізацією системи показників, їх точністю та ймовірністю досягнення, тривалістю проектованого періоду та правовою основою [11, с.130].

Прогнози розвитку сільськогосподарського виробництва можуть бути довгостроковими (10 років і більше), середньостроковими (5-10 років) і короткостроковими (до 5 років). Прогнози розробляють у 2-3 варіантах залежно від передбачуваних темпів розвитку, напрямів науково-технічного прогресу в різних галузях, відповідного рівня матеріально-технічної бази, забезпечення трудовими ресурсами тощо. Розроблення прогнозу в кількох варіантах дає змогу вибрати найоптимальніший з них, який має стати основою для складання перспективних планів економічного і соціального розвитку сільськогосподарських підприємств [9, с. 115].

Відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні”, сільськогосподарське підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на сільськогосподарську продукцію, роботи, послуги та з необхідності забезпечення свого виробничого і соціального розвитку, підвищення доходів. Основою планів є договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками ресурсів.

Основні завдання внутрішньогосподарського планування на сільськогосподарських підприємствах такі: виконання договірних зобов’язань щодо продажу сільськогосподарської продукції; задоволення внутрішньогосподарських потреб підприємства в усіх видах продукції; встановлення оптимальної виробничої структури господарства з метою найбільш повного і раціонального використання землі, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів господарства; максимальне виробництво економічно найбільш вигідних видів продукції з метою одержання максимального прибутку; створення необхідних нагромаджень для передбачених темпів розширеного відтворення; успішне вирішення соціальних питань колективу підприємства [11, с. 131].

Планування в сільськогосподарських підприємствах ґрунтується на певних принципах. Сукупність принципів розроблення планів економічного і соціального розвитку підприємств становить методологію планування, а конкретні методи і прийоми розрахунків при розробленні окремих розділів і показників планів – методику планування.

Основні методологічні принципи планування є такими: аналіз вихідного рівня розвитку підприємства; найвища ефективність виробництва; виділення найістотніших вузлових завдань; наукова обґрунтованість планів; пропорційність; безперервність планування; контроль за виконанням планів [13, с. 98].

У процесі аналізу вихідного рівня розвитку підприємства вивчають досягнуті показники розвитку галузей господарства в тісному зв’язку з умовами розвитку тієї чи іншої галузі, забезпечення її матеріально-технічними і фінансовими ресурсами, узагальнюють передовий досвід, вивчають практику виконання планових показників, виявляють невикористані резерви. Головним завданням економічного аналізу в сільськогосподарських підприємствах є виявлення внутрішньогосподарських резервів для збільшення виробництва продукції, яку потребує ринок, при зниженні витрат на неї.

Принцип найвищої ефективності виробництва передбачає досягнення максимальних економічних результатів при найменших витратах праці і коштів. Цей принцип випливає з необхідності постійної економії витрат уречевленої і живої праці,тобто економії часу. Принцип найвищої ефективності виробництва потребує розроблення таких планів, виконання яких дасть змогу досягти максимальних результатів при найменших затратах праці і коштів. У планах розвитку галузей підприємства він виявляється у визначенні найефективнішого варіанта капітальних вкладень, оптимальних пропорцій у розвитку галузей, які забезпечують максимальне зростання економічно найбільш вигідних в ринкових умовах видів продукції та підвищення її якості при одночасному зростанні продуктивності праці, зниженні собівартості продукції, зростанні маси і норми прибутку, підвищенні рентабельності виробництва.

Принцип виділення найбільш істотних вузлових завдань. Керуючись цим принципом, визначають головні напрями економічного і соціального розвитку підприємства. На сучасному етапі переходу до ринкових відносин важливе значення має визначення оптимальних темпів і пропорцій розвитку головних товарних галузей сільськогосподарських підприємств, проведення роздержавлення і приватизації власності, реформування первинних трудових колективів та економічних відносин, здійснення самофінансування підприємств.

Принцип наукової обґрунтованості планів передбачає відображення в планах вимог об’єктивних економічних законів розвитку суспільства, врахування результатів наукових прогнозів, розроблення планових показників на основі найновіших досягнень науки і техніки, а також прогресивного досвіду з технології й організації виробництва.

Суть принципу пропорційності полягає в тому, що план економічного і соціального розвитку сільськогосподарського підприємства треба погоджувати, взаємозв’язувати в усіх складових його частинах. Він означає, що при розроблення планів розвитку сільськогосподарського виробництва треба добиватись раціонального поєднання галузей, найбільш ефективного збалансованого зв’язку їх. Наприклад, необхідно забезпечити правильне поєднання рослинницьких і тваринницьких галузей, правильні пропорції у використанні коштів на забезпечення певних темпів розширеного відтворення і споживання тощо.

Принцип безперервності планування вимагає тісного зв’язку перспективних, річних і оперативних планів. Це дає змогу уточнювати напрями розвитку підприємства з урахуванням особливостей певного періоду, повніше виявляти резерви і можливості розвитку галузей.

Контроль за виконанням планів за кількісними і якісними показниками має бути систематичним, всебічним. При цьому важливо виявляти резерви збільшення виробництва найбільш вигідної продукції, а також можливості скорочення витрат праці, сировини, матеріалів та інших ресурсів. Одне з важливих завдань перевірки виконання планів – запобігати виникненню диспропорцій у розвитку галузей, узагальнювати та впроваджувати кращий досвід, а отже, забезпечувати виконання та перевиконання планових показників [11, c. 132-133].

Однією з найважливіших функцій виробничого менеджменту підприємства є планування його діяльності.

Планування – це вид, сфера діяльності органів управління по передбаченню майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі і національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов її досягнення.

Планування як сфера діяльності і вид діяльності об’єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає всім процесам однонаправленість, скоординованість, сприяє найбільш повному та ефективному використанню наявних ресурсів [15, c. 9].

Планування взаємопов’язаних галузей, якими і є галузі та види діяльності АПК, досягається програмно-цільовим методом, який синтезує в собі єдність переваг галузевого, територіального і програмного планування, а отже, вихідною базою, основою є реальні потреби, а не досягнутий рівень в минулому чи наявність ресурсів, що й дає відповідь на питання – скільки та якої продукції треба виробити, щоб задовольнити реальні платоспроможні потреби. Таким чином, головним, визначальним принципом планування є планування від кінцевої мети до сучасного, а не екстраполяція минулого на майбутнє [14, с. 343].

1.2 Принципи і методи планування в умовах ринкової економіки

Планування спирається на певні закономірності, що одержали назву принципів планування. Вони визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.

Існує п’ять основних принципів планування, які є загальними рисами ефективної програми дій. Це – єдність, безперервність, гнучкість, точність і принцип участі.

Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємозв’язку між ними, наявності єдиного напрямку розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі:

·  координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів. Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві – взаємозв’язок і одночасність;

·  інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів. Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії фірми, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.

Принцип безперервності означає:

·  підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго-, середньо- та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу;

·  розроблені плани мають постійно змінювати один одного.

Якщо друга з умов безперервності планування роботи підприємства, як правило, витримується, то перша – ні. Тобто підприємство розробляє план, затверджує його і припиняє планування до початку наступного планового періоду. Процес планування має бути безперервним, бо зовнішнє середовище дуже нестабільне і постійно змінюється; зазнає змін і уява підприємства про свої внутрішні цінності й можливості.

Принцип гнучкості взаємозв’язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрямок у зв’язку з виникненням непередбачених обставин. Тому плани, як правило, мають так звані резерви. Однак існують певні межі резервів планування:

·  резерви, що їх закладено в показниках, не повинні бути дуже великими, бо плани будуть недостатньо точними;

·  дуже низькі межі резервів тягнуть за собою занадто часті зміни в планах, що розмиває орієнтири діяльності фірми.

Принцип точності означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Принцип участі реалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу і об’єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з’являються нові, більш виразні мотиви до ефективної праці. Принцип участі тісно пов’язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління.

Вирізняють ще такі принципи планування:

- збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємопов’язаними розділами та показниками плану. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю;

- оптимальність використання застосовуваних ресурсів.

План - це не довільний набір цифр, продиктований суб’єктивними побажаннями того чи іншого керівника чи плановика. Планування – це наука, і як кожна наука вона не терпить суб’єктивізму, необґрунтованих рішень. Методична сторона науки включає поняття «метод», «методика», «методологія».

Під методом планування розуміють конкретний спосіб, технічний прийом, за допомогою якого вирішується яка-небудь проблема планування, розраховуються числові значення показників пропозицій, стратегічних програм і планів.

Методика планування – це сукупність методів, прийомів розробки, обґрунтування та аналізу прогнозів, стратегічних програм і планів усіх рівнів і часових горизонтів, систем розрахунків планових показників, їх взаємного узгодження. Методологія науки – це вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання, сукупність методів планування.

При плануванні діяльності підприємств використовують різні методи, вибираючи які слід ураховувати певні вимоги до них. Методи планування мають відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин; ураховувати специфіку діяльності об’єктів планування та різноманітність засобів та шляхів досягнення основної підприємницької мети – збільшення прибутку.

При розв’язанні добре структурованих проблем, що мають більш-менш чіткі кількісні характеристики, використовують методи екстраполяції та інтерполяції. Перший застосовують у разі визначення проміжних та кінцевих планових показників на основі їх динаміки в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягненні на момент розробки плану, будуть збережені в майбутньому. Цей метод ефективний у випадку більш-менш стабільної технології і умов виробництва, при монопольному становищі підприємства та за відсутності загрози з боку конкурентів.

Метод інтерполяції є принципово протилежним. Згідно з ним підприємство встановлює мету для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники. Тобто, на противагу наступальному рухові при екстраполяції інтерполятивний метод передбачає зворотний рух – від установленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин. Цей метод використовують, зокрема, під час програмування врожайності сільськогосподарських культур.

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи планування:

- дослідно-статистичний (середніх показників) – передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки при встановленні планових показників;

- факторний (чинниковий) – більш обґрунтований, бо за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів, що обумовлюють зміни цих показників. Використовується перш за все при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;

- нормативний – планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін в результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді;

- балансовий – його суть полягає в тому, що план розвитку підприємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають в себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб;

- матричний – передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Типовим недоліком планів є їхня одноваріантність. Тому дедалі більшого поширення на підприємствах набуває розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Цей метод є досить трудомісткий. Тому для скорочення витрат праці і коштів застосовують графіко-аналітичні прийоми.

Істотному підвищенню ефективності планування сприяє використання економіко-математичних методів і ПЕОМ. Це дає можливість здійснити моделювання складних економічних процесів, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх ефективність і забезпечити визначення оптимального варіанта плану з усіх можливих.

Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування. Але воно є тільки однією з форм прийняття управлінських рішень. Крім формального планування практично кожен менеджер використовує так зване «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника, а також на сукупності індивідуальних якостей.

1.3 Організація планової роботи в сільськогосподарських підприємствах різних форм власності

Головною передумовою високоефективного розвитку сільського (як і всього народного) господарства, є повернення власника в економічне середовище, де б він володів, користувався і розпоряджався засобами виробництва, виробленою продукцією і доходами. Однак роздержавлення і приватизація підприємств шляхом роздачі кожному громадянину України сертифікатів на державну або паїзація неподільного фонду колгоспів, роздержавлення землі та видача селянам земельних сертифікатів – це лише перший крок до цього. І він не дасть ефекту, якщо ми залишмо без змін організаційні структури колгоспів, внутрігосподарські економічні відносини, систему стимулювання працівників – важливі стратегічні питання сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі.

В останній час реформування організаційних форм господарювання в Україні значно сповільнились через фінансову нестабільність, інфляцію тощо. За цих умов рідко яке господарство ризикуватиме ще й з організаційними формами. Але успіх буде за тими підприємствами, які сьогодні займаються питанням не тільки тактики, але й стратегії господарства.

Таким чином для сільського господарства є характерним велика різноманітність підприємств: за формами власності (індивідуальна, приватна, приватно-орендна, колективна, державна), за організаційними формами господарювання, за розмірами господарств.

Масштаби діяльності підприємства розширюють або навпаки, обмежують можливості планування в організації. Великі підприємства мають порівняно з невеликими кращий потенціал для передбачення свого майбутнього – у них вищі фінансові можливості, вони мають висококваліфікований персонал і в змозі залучати висококваліфікованих спеціалістів зі сторони, багато з них займаються серйозними науковими і проектними розробками, у своєму складі вони, як правило, мають окремі планові підрозділи.

Невеликим економічним організаціям складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо великих втрат потребує стратегічне планування. Однак і вони можуть: використовувати деякі форми планування, особливо поточне, застосовувати вже готові моделі стратегій, розроблених відомими компаніями. Тим більше, що навіть солідні фірми часто звертаються до зовнішніх консультантів, що спеціалізуються на питаннях планування. Більш того, попри всі труднощі в здійсненні планування у невеликій організації, воно необхідне їй не менш, ніж великій. Зовнішнє середовище у такій організації менше піддається контролю і більш агресивне, ніж у великій фірмі.

Втім у невеликій фірмі є свої переваги в організації планування. Головна з них – внутрішнє середовище такої організації простіше, а тому більш передбачуване. Крім того, у невеликій організації легше створити особливий психологічний та соціальний клімат, що дозволяє об’єднати людей навкруги інтересів організації, її цілей. В умовах ринку завдання і цілі підприємства суттєво видозмінюються. Їх вибір за самостійності підприємства, особливо в разі зміни відносин власності, значною мірою зв’язаний з особистими цінностями працівників і його власників. Водночас головне завдання кожного підприємства має узгоджуватись з метою всього суспільства.

Є деякі відмінності при визначенні планових завдань у приватних, особистих, державних, колективних підприємствах. Якщо в першому випадку власник, наприклад фермер, може дозволити собі поєднати особисті плани з виробничими, то в другому – це є неприпустимим. Для колективних підприємств головне завдання визначається з урахуванням перспектив діяльності господарства, а не окремого його члена (співвласника і керівника).

Планування на підприємстві – це процес пошуку і використання резервів підвищення ефективності виробництва і вирішення соціальних проблем колективу. План будь-якого підприємства за своїм змістом є сукупністю взаємопов’язаних заходів для збільшення прибутку за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів і комерційної діяльності.

Успішність, ефективність системи планування, незалежно від форм власності, значною мірою визначається рівнем її організації, яка включає такі структурні елементи:

-  плановий персонал, що сформований в організаційні структури;

-  процес обґрунтування, прийняття та реалізації планових рішень (процес планування);

-  засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, технічне, програмно-математичне та організаційне забезпечення).

Плановий персонал складається зі спеціалістів, які тією чи іншою мірою виконують функції планування. Причому для одних із них планові функції можуть бути основним видом діяльності, наприклад для працівників планово-економічного відділу, а для інших працівників ці функції можуть поєднуватись з іншими видами діяльності. Так, спеціалісти-зоотехніки поряд з виконанням своїх основних функцій займаються перспективним, поточним і оперативним плануванням тваринництва.

Основними видами діяльності плановиків на підприємстві є

- розробка стратегії підприємства і збалансування довго- і короткострокових його цілей. Виконуючи цю функцію, плановики виступають у ролі радників, консультантів. Остаточне рішення, зв’язане зі затвердженням стратегії приймає вище керівництво;

- здійснення, поряд з іншими спеціалістами, аналізу та оцінки зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Плановики часто володіють часто володіють найціннішою інформацією про підприємство;

- участь, поряд з менеджерами, в розробці прогнозів щодо майбутнього фірми;

- надання порад і консультацій іншим спеціалістам з питань техніки планування, сприяння розповсюдженню професійних методів планування:;

- допомога вищому менеджменту в організації і проведенні навчання необхідного для того, щоб усі учасники планування були готові до освоєння ефективних нововведень. Плановики повинні прагнути створити атмосферу творчого ставлення працівників до планування свого майбутнього, навчити людей взаємодіяти при цьому.

Корисним для підприємства є залучення консультантів з планування, до обов’язків яких належать: допомога в підготовці рішень з планування, навчання і консультування вищого керівництва з питань планування, поради щодо організації нарад з планування, допомога у підведенні підсумків нарад, рекомендації щодо розробки планової документації.

Щоб давати об’єктивну оцінку плануванню, консультант має бути нейтральним стосовно цілей організації і результатів її діяльності. Ним може бути як зовнішній, так і внутрішній учасник організації (менеджер, працівник). Консультант повинен володіти глибокими і чіткими знаннями теорії і практики внутрішньо фірмового планування, викликати повагу і довіру, щоб мати у спірних випадках виконувати функції третейського суду.

Склад і чисельність служб планування на підприємстві залежить від типу організаційної структури, від уявлень про стиль управління. Одним з найважливішим факторів, що визначають побудову служби планування, є розмір підприємства: невеликі фірми, не маючи можливості утримувати плановика, що працює на повну ставку, нерідко допускаються помилки, відмовляючись зовсім від його послуг, у середніх за розмірами фірмах функції спеціаліста з питань планування виконує один постійний працівник на повній ставці, на великих підприємствах, як правило, створюються планово-економічні відділи з двох-трьох чоловік, але при цьому спостерігаються різні підходи. Традиційним є варіант розподілу між ними обов’язків за функціональним принципом: головний економіст, економіст з нормування і оплати праці, економіст з госпрозрахунку.

Перспективним є варіант створення єдиної планово-фінансової служби підприємства, на чолі якої стоїть начальник, маючи двох заступників – з планування та обліку. Решта працівників колишнього планового відділу і бухгалтерії одержали статус економіста, економіста-бухгалтера і, працюючи за галузевим і міжгалузевим принципом (рослинницькі, тваринницькі чи рослинницько-тваринницькі, переробні й обслуговуючі виробництва і т.д.), крім вище вказаних беруть на себе ще й функцію бух обліку. Загалом для великих фірм характерною є тенденція до децентралізації планової діяльності, а невеликі організації, навпаки, прагнуть до більшої централізації планування, створення і розширення центральної планової служби.

Важливим структурним елементом ефективної організації планування на підприємстві будь-якої форми власності є його інформаційне забезпечення: збір, аналіз та опрацювання інформації, формування бази даних. Є три основні джерела прогнозованої інформації: нагромаджений досвід, що ґрунтується на знанні закономірностей перебігу і розвитку досліджуваних явищ, процесів та подій, екстраполяція існуючих тенденцій, закономірність яких у минулому і зараз досить відома, побудова моделей прогнозованих об’єктів відповідно до очікуваних або ж передбачуваних умов. Перспективним напрямом інформаційного забезпечення є формування інформаційних систем, комп’ютерних мереж.

2. Сучасний стан розвитку підприємства та рівень економічної ефективності виробництва продукції

2.1 Природно-кліматичні умови та виробничий потенціал

Одеська область, в якій знаходиться об’єкт дослідження, розташована в степовій зоні на Причорноморській низовині на півдні України, що зумовлено контенинтальним та досить посушливим кліматом.

Землекористування СТОВ «Роздільнянське» розташоване в південній частині Роздільнянського району Одеської області.

Головними елементами природних умов, які визначають земле утворюючий процес є: клімат, рельєф, земле утворюючі породи, рослинний і тваринний світ. Територія господарства відноситься до другого центрального агрокліматичного району. Характеризується теплою, короткою, малосніжною зимою, недостатньо вологим та теплим літом. Сума позитивної температури повітря за період активної вегетації рослин становить 180-185 днів. Середня дата останнього весняного заморозку припадає на 10-15 квітня, середня дата першого осіннього заморозку припадає на 15-20 жовтня. Середній річний максимум температури повітря +35, а річний мінімум температури повітря – 27. Середня річна кількість опадів складає 400 мм. Їхній випад характеризується нерівномірністю як по окремим місцям, так і по рокам. Літні опади частіше у вигляді злив розповсюджуються на поверхневий стік і випарування, тому для одержання високих врожаїв тільки одних атмосферних опадів недостатньо, тому доповнюють дефіцит вологи за рахунок зрощення. Агро кліматичні ресурси території створюють для всіх польових, овочевих та багаторічних насаджень в господарстві.

Загальний характер рельєфу рівнинно-хвилястий. Вплив рельєфу на структуру земельного шару на території господарства проявляється в формуванні змитих і намитих земель. Крім того, рельєф впливаючи на розподіл на поверхні землі сонячної енергії, змінює величину влого- і теплообміну землі.

В розвитку земле утворюючого процесу земле утворюючі породи визначають фізичні і хімічні властивості землі. Від гранулометричного складу залежить багато якостей землі – її повітряний, водяний, тепловий режими.

Щодо організації структури бухгалтерії в господарстві, то система бухгалтерського обліку СТОВ «Роздільнянське» складається з таких основних частин: плану рахунків, первинних і зведених бухгалтерських документів, бухгалтерських реєстрів, де концентруються і групуються числові записи, що відображають зміни під впливом господарської діяльності, бухгалтерського балансу, що відображає стан господарських засобів (активів) і їх джерел, а також наявність, розміщення, склад та призначення цих засобів і джерел.

Під формою бухгалтерського обліку розуміють організацію рахункових записів і порядок поєднання різних видів облікових реєстрів, які повинні забезпечити оперативний контроль, своєчасність, повноту і достовірність узагальнення у бухгалтерському обліку всіх багаторічних господарських операцій, які відбуваються на підприємстві.

Основними принципами, що визначають ту чи іншу форму обліку, є: структура реєстрів систематичного обліку, взаємозв’язок реєстрів синтетичного і аналітичного обліку, зовнішня форма реєстрів, послідовність і спосіб записів, кількість реєстрів.

В кожному реєстрі є своя структура бухгалтерії. В СТОВ «Роздільнянське» бухгалтерія має склад, який відображено на рис.1.1.

Рис. 2.1 Організаційна структура бухгалтерії господарства.

При складанні звітів про фінансову діяльність господарства в СТОВ «Роздільнянське» дотримуються всіх норм і правил, які встановлені законодавством України.

2.2 Спеціалізація та розміри підприємства

Спеціалізація – це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції на основі фондо- та енергоозброєності праці з урахуванням природноекономічних умов певної зони. Вона визначає напрям розвитку сільського господарства і сприяє концентрації певної продукції по природноекономічних зонах і певних підприємствах навіть по окремим виробничим підрозділам.

Таким чином, спеціалізація – це форма суспільного поділу праці, як між галузями і сферами суспільного виробництва, так і всередині галузі на всіх стадіях виробничого процесу. Виробнича спеціалізація підприємства визначається за основними товарними галузями і продуктами, які забезпечують найбільший доход (виручку) від реалізації. Отже, основним показником, що характеризує спеціалізацію підприємства, є структура товарної продукції.

Концентрація виробництва знаходить своє конкретне втілення в розмірах підприємств і їх внутрішньогосподарських підрозділів –відділків, ферм, цехів, кооперативів, дільниць тощо.

Розмір сільськогосподарського підприємства є одним з факторів, що впливають на ефективність виробництва. При визначенні розмірів сільськогосподарських підприємств слід враховувати всі фактори – рівень технічної оснащеності господарства, його організаційну структуру, ступінь спеціалізації і концентрації виробництва, рівень і кваліфікацію кадрового забезпечення.

Розмір сільськогосподарських підприємств визначається багатьма показниками, зокрема: обсягом виробництва валової і товарної продукції в натуральному і грошовому вираженнях, земельною площею основними виробничими фондами тощо. Отож, розглянемо земельні ресурси та економічна ефективність їх використання на прикладі конкретного підприємства.

Таблиця 2.1 – Земельні ресурси та економічна ефективність їх використання в СТОВ «Роздільнянське» Роздільнянського району Одеської області

Виходячи з даних таблиці, бачимо, що в середньому за три останні роки загальний розмір землі становить 929 га. С/г угіддя становлять 884 га, з них найбільше площі припадає на ріллю – 763 га та сади – 94,3 га. Також ми бачимо зменшення виробництва валової продукції на 100 га с/г угідь, доходу від реалізації та чистого доходу. Це є негативним явищем, оскільки виробництво валової продукції на 100 га с/г угідь є одним з основних показників економічної ефективності використання земельних ресурсів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6