Потреби населення України у м'ясі і м'ясопродуктах не задоволені. Присутність ряду штучних причин неефективної роботи ринку м'яса, висока збитковість тваринництва в аграрних формуваннях, наявність стримуючих моментів в організації виробництва та реалізації м'яса особистими підсобними господарствами одночасно з формуванням на селі інституту приватної власності, а в найближчій перспективі - ринку землі, обумовлюють необхідність дослідження нових, більш ефективних способів організації відтворювального процесу в м'ясопродуктовому підкомплексі країни.

В період проведення аграрних реформ у специфічних умовах області не приділялося достатньої уваги обстеженню особистих підсобних господарств відносно стану та перспектив виробництва тваринницької продукції. Дослідження питань ресурсо- та енергозбереження, ефективності способів організації виробництва у скотарстві в аграрних формуваннях не мали комплексного характеру, не визначалися нормативні затрати ресурсів, витрати на них. Необхідність прийняття практичних рішень економічних проблем функціонування м'ясопродуктового підкомплексу обумовило використання даних спеціальних досліджень розвитку особистих підсобних господарств й економічної оцінки способів організації виробництва у великотоварних аграрних формуваннях.

Виробництво м'яса великої рогатої худоби (ВРХ) відповідає вимогам повноцінного харчування населення, дозволяє раціонально використовувати ресурсний потенціал і природні умови регіонів України. Тому його ефективність необхідно розглядати з загальнодержавних позицій - до якого суспільного ефекту воно призводить, і використовувати при характеристиці ринку м'яса поняття “народногосподарська ефективність”.

Гостра проблема сьогодення – недовиробництво, дефіцит м'ясної продукції, хоча через низьку купівельну спроможність населення створюється видимість її перевиробництва. Недовиробництво – явище тимчасове. Протягом тривалого періоду при врегулюванні цін та доходів споживачів крива сукупної пропозиції (що обмежується лише потребами споживачів) приймає вертикальний вигляд.

Низький попит на м'ясну продукцію призводить до адекватного рівня попиту на м'ясну сировину, пропозиція якої, через високу збитковість, постійно знижується. Передовий досвід показує можливості високої ефективності скотарства. Окрім отримання прибутку, воно має розвиватися в цілях покращення економіки агроформувань. Джерелами росту пропозиції м'яса є недовикористання виробничого потенціалу м'ясопродуктового підкомплексу, незадоволені потреби населення та тенденція росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти. Джерела росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти - низький рівень їх споживання (менше фізіологічного прожиткового мінімуму - 79,5% українців), тенденція підвищення реальних доходів населення.

Мета дослідження полягає в узагальненні теоретичних і методологічних положень, пов’язаних із розробкою напрямів розвитку й удосконалення організації виробництва м’яса великої рогатої худоби, обґрунтування шляхів підвищення його економічної ефективності в умовах ринкових відносин. У відповідності до поставленої мети вирішувалися такі завдання:

– узагальнити теоретичні, методологічні та практичні підходи щодо розробки напрямів удосконалення організації й підвищення ефективності виробництва яловичини в нових умовах господарювання;

– здійснити системний аналіз виробництва й реалізації яловичини в господарстві КСП «Україна».

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності тваринництва

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Впродовж останніх років почастішали дискусії відомих вчених навколо сутності категорії ефективності, як в цілому, так і в сільськогосподарському виробництві зокрема. Всі їхні думки з приводу розкриття суті ефективності як економічної категорії мають відповідне підґрунтя, але проблема в тому, що вони досить різняться між собою. У зв'язку з цим, в Україні досі немає чіткого трактування категорії ефективності, а також визначення її показників. Через це оцінка результатів функціонування діяльності аграрних підприємств в сучасних ринкових умовах, на мій погляд, має неповний, відносний характер.

Під час визначення суті ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно розрізняти терміни «ефект» і «ефективність».

Термін ефект (від лат. еffectus - дія, результат) у буквальному розумінні означає результат будь-якого процесу. Тому нерідко категорію «ефективність» трактують як «результативність».

В першій українській економічній енциклопедії проф. Мочерний С.В також характеризує ефективність як «здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат.» [1;508] Таке трактування відображає загальний підхід до визначення ефективності, яке математично відображають як в прямому, так і оберненому співвідношенні.

Однак, при такому підході поняття «ефективне виробництво» ще не означає що воно є найбільш доцільне з позицій оптимальності рівня витрат чи суспільної корисності продукту. Адже результатом може бути продукт, який не має належної якості, не відповідає суспільним потребам або його виробництво вкрай негативно впливає на навколишнє середовище, що згодом тягне додаткові витрати як для суспільства, так і для підприємства. Таке виробництво, ясна річ, ефективним назвати не можна.

Взагалі, на мій погляд, при оцінці ефективності будь-якого виробництва, насамперед слід брати до уваги кінцеву мету, з якою воно здійснюється. Це в свою чергу вимагає визначення критеріїв ефективності.

Якщо виходити з позицій приватного інтересу, для підприємця, звичайно, кінцевою метою буде максимізація його прибутку, і ефективним можна назвати виробництво, результатом якого є зростання прибутку при мінімізації витрат. Проміжними цілями при цьому буде досягнення високого значення параметрів виробничих процесів, від яких залежить прибутковість.

Однак. в сучасних умовах розвитку соціально орієнтованого суспільства приватний інтерес обов’язково повинен перебувати в гармонії з інтересом суспільним. І в своїй кінцеві меті будь-яке виробництво має спрямовуватись на краще задоволення суспільних потреб. Особливо це стосується сільського господарства. від результатів функціонування якого безпосередньо залежить продовольча безпека держави, якість харчування і, відповідно, здоров’я нації.

Тому в сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, забезпечення високої економічної ефективності повинно органічно доповнювати досягнення соціальних результатів, соціального ефекту. Із соціальної сторони критерієм ефективності на мікрорівні виступає частка прибутку підприємства, що спрямовується на покращення умов праці і відпочинку, задоволення соціальних потреб працівників, частка оплати праці у структурі собівартості; на макрорівні - підвищення рівня і якості життя населення, його здоров’я і тривалості життя, освітньо-культурного рівня тощо). Коли мова йде про соціальну ефективність тих чи інших видів продукції, мається на увазі значущість, яку ці види продукції займають у забезпеченні продовольчої безпеки держави, збалансуванні раціонів здорового харчування. Тому з огляду на це державна підтримка розвитку сільського господарства повинна бути орієнтована на підтримку виробництва не лише економічно, але й соціально ефективних видів продукції.

Як наслідок, всі зусилля виробників сільськогосподарської продукції повинні бути скерованими у двох напрямках: на ефективність і якість продукції, тобто на те, щоб отримувати максимальну кількість продукції високої якості при мінімальних затратах засобів і сировини. Наприклад, якщо сьогодні набуває поширення вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських культур, стійких до хвороб та шкідників, то економічний ефект за рахунок мінімізації витрат на засоби захисту буде очевидним, але враховуючи негативний плив такої продукції на здоров’я людей, він буде знівельований вкрай негативним соціальним ефектом.

Виключно важливе значення має і екологічна сторона аграрного виробництва, пов’язана із ефективністю природокористування. Специфіка аграрного виробництва і, особливо, рослинницької галузі, що пов’язана із глибоким освоєнням земельних ресурсів, використанням хімічних та біологічних засобів захисту рослин, в кінцевому підсумку призводить до руйнування природних екосистем, зменшення родючості ґрунту тощо Це в свою чергу тягне за собою не лише втрати продукції за рахунок природного чинника, але й додаткові витрати на ліквідацію наслідків екологічного забруднення. Тому ефективним з позицій екології можна вважати лише таке виробництво у якого еколого-економічний ефект (економічна вигода із врахуванням вартості природоохоронних заходів, вартості природних ресурсів, втрат від нанесення шкоди довкіллю) є позитивним.

Таким чином, кінцеві результати аграрного виробництва знаходять своє відображення в кількості якісної, екологічно чистої і безпечної для здоров’я людини продукції та економічній ефективності виробництва.

На мій погляд, попри співвідношення корисного ефекту і ресурсів, при визначенні ефективності слід також враховувати критерії оптимальної і ступеня повноти залучення ресурсів і виробництво. На сьогоднішній день ми можемо спостерігати ситуацію, коли частина площ чи обладнання сільськогосподарських підприємств не використовується, працівники зайняті в режимі неповного робочого дня, а в структурі посівних площ переважають найбільш прибуткові сільськогосподарські культури. Тому навіть, якщо підприємство має високі показники рентабельності за рахунок окремих видів продукції, але в умовах неповної зайнятості ресурсів, то таке виробництво не можна вважати достатньо ефективним з позицій суспільства. А нераціональна структура виробництва, недотримання сівозмін в довготерміновій перспективі спричиняють негативний вплив на родючість ґрунту і урожайність культур.

Тому ефективність сільськогосподарського виробництва слід розглядати як максимальне співвідношення корисного ефекту і затрат виробництва за умов повного і оптимального використання наявних ресурсів

Економічна і соціальна ефективність перебувають в органічному поєднанні. Якщо вдається досягти високих соціальних результатів, то можна говорити про подальше підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Це обумовлено тим, що задоволеність умовами праці, належне фізичне і моральне здоров’я людей створює додаткові стимули та умови для підвищення продуктивності праці і підвищення на цій основі ефективності виробництва.

1.2 Показники економічної ефективності виробництва яловичини і методика їх визначення

Ефективність виробництва яловичини характеризується системою таких показників:

Ø продуктивність тварин - середньодобовим і річним приростом живої маси молодняка,

Ø живою масою однієї голови відгодівельного поголів'я при реалізації;

Ø затрати праці і кормів на 1 ц приросту живої маси;

Ø собівартістю 1 ц приросту і 1 ц живої маси молодняка;

Ø ціною реалізації 1 ц живої маси;

Ø прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва яловичини [1;35].

Специфічними показниками економічної ефективності виробництва м’яса є вихід валової продукції з розрахунку на 100 корм. од., на 1 грн. витрат на корми та витрати кормів (у кормових одиницях) на виробництво 1 ц молока[13;102]. Перший з них визначається відношенням обсягу валового виробництва м’яса ВРХ до витрат кормів у натуральному чи вартісному виразі. Другий показник є оберненим до нього. Крім них застосовують також показник окупності кормів, тобто покриття їх вартості за рахунок отриманої продукції.

До показників продуктивності праці належать:

а) вихід валової продукції на середньорічного працівника;

б) те ж, на 1 людино-годину та 1 людино-день;

в) затрати праці на виробництво одиниці продукції [3;234].

Перші три з них обчислюються відношенням обсягу валового виробництва яловичини до відповідної кількості людино-годин, людино-днів витрачених на виробництво даної продукції, або середньорічної кількості працівників. Затрати праці на виробництво одиниці продукції є оберненим показником до вищезазначених.

Рівень економічної ефективності виробництва яловичини можна визначити лише з використанням системи взаємопов'язаних показників[13;11].

Основою об'єктивної оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств є прибуток від реалізації м’яса та рівень рентабельності, який визначають як процентне відношення прибутку до собівартості товарної продукції. Він залежить від собівартості одиниці продукції та реалізаційних цін.

Собівартість виробництва одиниці продукції – це виробничі витрати на одиницю продукції. З урахуванням показника собівартості здійснюється спеціалізація сільського господарства, тобто в кожній зоні, в кожному регіоні в першу чергу виробляється той вид продукції, який обходиться з найменшою собівартістю.

Рівень рентабельності здебільшого обчислюють лише для товарної продукції, використовуючи інформацію про обсяг реалізованої продукції, грошові надходження від її реалізації та про собівартість товарної продукції. У господарствах, де є збиткові галузі, крім рівня рентабельності, доцільно обчислювати показник відношення виручки від реалізації продукції (в процентах) до її собівартості. Коли виробництво продукції рентабельне, цей показник буде на 100 % більший від рівня рентабельності, а якщо збиткове, то він буде менший від 100 % на рівень збитковості [5;45].

На детальність і точність аналізу ефективності і прибутковості виробництва валової продукції молока значно впливають ціни, у яких вона обчислюється. Для визначення вартісних показників рівня продуктивності праці використовують порівнянні ціни 2005 року. Однак для обчислення окупності витрат в скотарстві такі ціни непридатні. Для розрахунку окупності витрат необхідно валову продукцію тваринництва визначити у фактичних цінах реалізації. Фактичну суму прибутку також обчислюють як різницю між виручкою від реалізації продукції тваринництва та її повною собівартістю.

Отже, вихід валової продукції на 1 грн. витрат є одним з підсумкових показників ефективності виробництва м’яса ВРХ [13;58].

Розділ 2. Стан і економічна ефективнісить виробництва яловичини у КСП «Україна»

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

Сільське господарство України як і інші галузі виробництва, опинилися у скрутному становищі. Вихід з нього можливий після вирішення багатьох проблем структурно-виробничого характеру в господарстві. У зв’язку із цим на перший план висувається необхідність здійснення аналізу факторів економічного зростання, виявлення невикористаних резервів підвищення ефективності виробничих ресурсів.

Питання вивчення ефективного використання виробничих ресурсів завжди було актуальним. Але останніми роками йому не надається належного значення. З цією метою важливо правильно і кількісно виміряти кожний вид ресурсів і об’єктивно його оцінити.

Високопродуктивне і раціональне використання виробничих ресурсів зводиться до вирішення важливого завдання як підвищення продуктивності тварин. У скотарстві на продуктивність впливають наявність кормової бази, рівень годівлі та утримання тварин, збереження плоду.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить і від поліпшення використання матеріальних ресурсів, збільшення фондовіддачі[2;132].

Сільськогосподарське підприємство КСП «Україна» розташоване в селі Синяк, Вишгородського району, Київської області. Природно-кліматичні умови обумовлюються його місцезнаходженням в зоні Мішаних лісів.

Так середньорічна кількість опадів в даному регіоні складає 527 мм, напрямок вітру переважно південно-східний, середня швидкість вітру 4.2 м/с, середня температура січня: -6,3°С, середня температура червня: +17,8°С, середня літня вологість повітря 72%, середня зимова вологість повітря 85%. Переважними є такі типи ґрунтів: сірі лісові, підзолисті. Таким чином, такі сприятливі природно-кліматичні умови зумовлюють розвиток сільського господарства в даному регіоні.

Не менш важливими для розвитку господарства є й такі показники, як наявність ресурсів та віддаленість від пунктів реалізації певних видів продукції. Крім того, економічні умови виробництва характеризуються розмірами і організаційною структурою, спеціалізацією і галузевою структурою, інтенсивністю виробництва[3;83].

Проведемо аналіз основного засобу виробництва даного підприємства – земельних ресурсів у таблиці 2.1.:

Таблиця 2.1.

Структура земельних ресурсів КСП «Україна»

Угіддя	2007 рік		2008 рік		2009 рік
Угіддя	Площа, га	%	Площа, га	%	Площа, га	%
Загальна земельна площа	614	100	614	100	614	100
Усього с/г угідь, в тому числі:	594,5	96,8	594	96,7	595	96,9
Рілля	508,2	82,7	508	82,7	508	82,7
Сіножаті і пасовища	86,3	14,1	86	14	87	14,2

Провівши короткий аналіз складу земельних ресурсів підприємства (табл. 2.1.) можна сказати, що розораність земель у даному підприємстві сягає у 2007 році – 96,8, у 2008 році – 96,7, у 2009 році – 96,9, трансформації за наведені роки практично не спостерігається.

Далі проведемо аналіз структури трудових ресурсів підприємства у таблиці 2.2.:

Таблиця 2.2.

Трудові ресурси КСП «Україна» та ефективність їх використання

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2009 рік у % до 2007 року
1. Сер. облікова чис. прац., чол. - всього	27	31	29	107
у тому числі: в рослинництві	12	14	12	100
в тваринництві	15	17	17	113
2. Коефіцієнт викор. труд. ресурсів:	0,56	0,88	1	Збільшилось в 1,79 рази
нормативний запас праці, люд.-год.	48600	55800	52200	107
фактична к-ть відпрац., люд.-год.	27277	48881	52378	Збільшилось в 1,92 рази
3. Трудова активність працівників по п-ву	1010,26	1576,81	1806,14	Збільшилось в 1,79 рази
в тому числі: в рослинництві	1050,83	1696,87	2145,68	Збільшилось в 2,04 рази
в тваринництві	3892,26	2905,17	2292,39	58,9

Проаналізувавши трудові ресурси в КСП «Україна» та ефективність їх використання (табл.. 2.2.), ми спостерігаємо збільшення чисельності працюючих на 7% у 2009 році, в порівнянні з 2007 роком, у тому числі в рослинництві чисельність працюючих залишилась незмінною, а в тваринництві – відбулося збільшення на 13%. Трудова активність та коефіцієнт використання трудових ресурсів збільшились в 1,92 рази. Це пояснюється ефективним та повним використанням трудових ресурсів.

Основні фонди – це матеріально-речові цінності, які діють в незмінній натуральній формі протягом тривалого часу і втрачають свою вартість по частинам. Серед них виділяють основні виробничі фонди – засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально-речову форму і частинами переносять свою вартість на готовий продукт.

Рівень оснащеності господарства основними фондами характеризують показники:

- фондозабезпеченість – вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, що припадає на 100 га сільськогосподарських угідь

- фондоозброєність праці - вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Економічна ефективність використання основних фондів характеризується показниками:

- фондовіддача – вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення

- фондомісткість – показник, зворотний фондовіддачі

- норма прибутку – процентне відношення прибутку до суми основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення та оборотних засобів[8;69].

Отже розглянемо забезпеченість підприємства виробничими фондами в таблиці 2.3.:

Провівши аналіз основних виробничих фондів в КСП «Україна» та ефективність їх використання (табл.2.3.), ми бачимо, що вартість ОВФ та фондозабезпеченість збільшились на 4%, фондоозброєність зменшилась на 3%, а фондомісткість збільшилась на 46%. Фондовіддача за аналізований період знизилася на 30%. Це викликано неефективним використанням основних виробничих фондів. Краща фондозабезпеченість і вища фондоозброєність сприяють зростанню врожайності і підвищенні продуктивності тварин, що в свою чергу впливає на зниження собівартості продукції і збільшення прибутку.

Таблиця 2.3.

Основні виробничі фонди КСП «Україна» та ефективність їх використання

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2009 рік у % до 2007 року
Обсяг ОВФ с\г признач., грн	7045700	7027500	7311000	104
в т.ч.: на 1 га угідь, грн	11851,47	11830,81	12287,39	104
на 1 середньоріч. прац, грн	260951,85	226693,55	252103,45	97
Фондовіддача, грн	0,10	0,09	0,07	70
Фондомісткість, грн	9,55	11,31	13,94	146
Норма прибутку, %	-	0,19	-	*

Оцінюючи загальну діяльність підприємства, неможливо проминути показники економічної ефективності виробництва сільськогосподарського підприємства.

Підвищення економічної ефективності аграрних підприємств передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і коштів на одиницю продукції. Розв’язання цієї проблеми нерозривно пов’язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільськогосподарське виробництво повинно розвиватися переважно на основі інтенсифікації, що є основним напрямом підвищення його економічної ефективності[9;57].

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі і підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; підвищення рівня забезпеченості господарств виробничими фондами та поліпшення їх використання; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці[8;45].

Розглянемо показники економічної ефективності виробництва у КСП «Україна»:

Таблиця 2.4.

Показники економічної ефективності виробництва у КСП «Україна»

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	2009 рік у % до 2007 року
1. ВВП у співставних цінах з 2005 роком, грн	737468,15	621136,19	524463,04	71
на 1 га с/г угідь	1240,48	1045,68	881,45	71
на 1 середньорічного працівника	27313,64	20036,65	18084,93	66
на 1 люд.-год.	27,04	12,71	10,01	37
на 1 грн. виробничих витарат	0,59	0,42	0,25	42
Прибуток (збиток), грн	-77500	15200	-170600	*
на 1 га с/г угідь	-130,36	25,59	-286,72	*
на 1 середньорічного працівника	-2870,37	490,32	-5882,76	*
Рівень рентабельності (+), збитковості (-), %	-12,27	1,84	-17,67	*

Проаналізувавши показники економічної ефективності виробництва у КСП «Україна», ми бачимо, що ВВП зменшилось на 29% за рахунок зменшення виробництва с/г продукції. Характеризуючи ВВП на 1 га с/г угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд.-год., то можна сказати, що дані показники зменшились на 29%, 34%, 63% відповідно. Це пояснюється неефективним використанням с/г угідь у господарстві та зменшенням продуктивності праці. Щодо ВВП на 1 грн виробничих витрат, то цей показник показує окупність витрат. За даними таблиці у 2007 році на 1 грн виробничих витрат припадає – 0,59 грн ВВП, а у 2009 році – 0,25 грн, тобто окупність зменшилась на 58%. Отже, річні витрати виробництва не окуплюються в господарстві. Про це також свідчить те, що підприємство отримує збиток, хоча у 2008 році підприємство отримало прибуток у розмірі 15200 грн, за рахунок прибуткового виробництва продукції рослинництва. Відповідно змінюється рівень рентабельності.

Страницы: 1, 2, 3