Сучасне становище економіки України диктує актуальність оптимального управління дiяльнiстю підприємства, що передбачає організацію та планування його роботи виходячи із науково рекомендованих нормативі та сучасних технологій та методів організації роботи сільськогосподарських підприємств. На стадії органiзацiї головною стратегічною проблемою підприємства є вибір одного із варіантів подальшого розвитку, а також сфери дiяльностi та визначення перспективних проектiв в обраній сфері. Ці питання вирішуються за допомогою аналізу iнформацiї, яка міститься у фiнансовiй звiтностi i утримується в результаті маркетингових досліджень.

На нашу думку на даний момент актуальним питанням є науково обґрунтована організація та планування виробництва гречки, на основі системного аналізу діяльності підприємства.

Економічна ефективність виробництва завжди привертала увагу багатьох вчених. В науково-практичному опрацюванні питання економічної ефективності виробництва виняткове значення мають праці Г.А. Котова, В.Г. Андрійчука, В.А. Добриніна, В.Н. Зимовця, М.В. Калінчика, П.С.Березовського, В.І. Бойка, П.П. Борщевського, М.М. Ільчука, П.К. Канінського, М.П. Коржинського, П.Т. Саблука, О.М. Шпичака та інших вчених-економістів.

Актуальність теми підвищення ефективності виробництва полягає в тому, що в процесі реформування народного господарства України в умовах посилення конкуренції як на внутрішніх так і на зовнішніх ринках виникла об’єктивна необхідність досліджень та пошуку напрямів подальшого розвитку і підвищення економічної ефективності всіх галузей виробництва. В умовах існуючої економічної кризи 2008-2009 року, поки що не вдалося призупинити спад виробництва, особливо в промислових та обслуговуючих їх галузях. Темпи скорочення попиту набувають незворотного характеру. Низькі ціни на продукцію, а також примітивізація технологій можуть призвести до фінансового краху більшої частини національних підприємств.

Актуальність даної проблеми зумовлює необхідність та основні завдання, щодо оцінки та розробки рекомендацій по підвищенню ефективності виробництва продукції в підприємстві ТОВ «Хлібодар».

Джерелами даних є статистична звітність підприємства, робочі плани, фінансова звітність.

Мета роботи оволодіти системою теоретичних знань щодо сутності та значення економічної ефективності та методології її розрахунку, а також системи аналізу та оцінки системи показників та факторів впливу на неї.

Задача даної роботи ознайомитись із сучасними підходами до понять ефективності, визначенні методики її оцінки, ознайомлення із системою показників аналізу та економічної інтерпретації показників економічної ефективності, визначенні основних факторів впливу на данні показники, а також ознайомлення із можливими шляхами підвищення економічної ефективності виробництва в умовах ринкових відносин.

1. Теоретичні основи економічної ефективності виробництва продукції та формування ринку

1.1 Поняття, сутність та показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективнiсть виробництва як економiчна категорiя вiдображає дiю об’єктивних економічних законів, якi проявляються в результативностi виробництва. Вона є тією формою, в якiй реалiзується мета суспiльного виробництва. Економiчна ефективнiсть показує кiнцевий корисний ефект вiд застосування засобiв виробництва i живої працi, а також сукупних iх вкладень. У зв’язку з цим необхідно розрізняти такi понятгя, як ефект i економічна ефективність. Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки.

Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект - це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї зміни може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає.

Отже з точки зору виробництва ефект—це результат тих чи iнших заходiв, якi проводиться в виробництвi. Вiн характеризуеться пiдвищенням урожайностi культур та продуктивностi худоби i птицi.

Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.

Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. [ 3]

Економічна ефективність виробництва визначаться відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва i живої праці.

Ефективність виробництва — це узагальнююча економічна категорiя, якiсна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої i уречевленої в засобах виробництва праці. Економічну ефективність виробництва можна визначати на різних рівнях. Виділяють: народногосподарську економічну ефективність сільського господарства; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економiчну ефективність окремих галузей сільського господарства, а також окремих підприємств i iх пiдроздiлiв;

Економiчну ефективнiсть вiдображають через рiзнi вартiснi показники, що характеризують промiжнi та кiнцевi результати виробництва на пiдприемствi чи в iншiй iнтеграцiйнiй виробничiй структурi.

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним. [2]

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економш тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).

Підвищення економічної ефективності діяльності підприємств означає, що на кожну одиницю вкладених у виробництво затрат, підприємство одержує більше продукції вищої якості і нижчої собівартості, а це означає, що підприємство одержить більший розмір прибутку. Тому кожне сільськогосподарське підприємство зацікавлене в підвищенні економічної ефективності, оскільки чим вища ефективність, тим краще господарює підприємство. Таке підприємство, як правило має достатню кількість власних грошей і тому своєчасно виплачує працівникові заробітну плату, використовує різні види морального і матеріального стимулювання для підвищення зацікавленості працівників у результатах виробництва, здійснює розширене відтворення та виділяє кошти на соціальний розвиток населеного пункту.

Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Загальна методологія визначення ефективності може бути формалізована таким співвідношенням:

F=E/P (1.1.1)

де F - ефективність; Е - ефект (результати); Р -- витрати (ресурси).

Щодо визначення ефективності виробництва то в економічній теорії існують три підходи:

1) ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

2) витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов'язані з його досягненням;

3) ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями. [7]

Щодо визначення результату виробництва , або ефекту також у теорії існує три основних підходи:

1. За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

2. Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність роботи підприємства.

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незацікавленою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Ознакою ефективності є необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для його нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою проявлення цього закону. [8]

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат — трудових, матеріальних, фінансових — досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва. Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. [1]

1.2 Поняття, суть ринку та його інфраструктура

Ринок як економічне явище виник дуже давно. На думку дослідників він був другою формою обміну. Першою був ”німий обмін”, при якому представники одного племені залишали на межі своєї території продукти обміну, представники іншого племені забирали їх і залишали свої товари. Учасники обміну не зустрічались, оберігаючи своє життя. Поступово німий обмін переріс у ринковий, який супроводжувався переговорами, контактами і торгівлею сторін. Торгівля відбувалася без використання грошей. Отже, ринковий обмін виник разом із суспільним поділом праці і супроводжує людство на протязі усієї його історії [4, с.4-5].

Ринок став об’єктом вивчення та аналізу з появою економічної науки, тому єдиного підходу щодо визначення його суті і змісту поки що не існує.

Зустрічаються визначення, де ринок розглядається як товарний обмін. “Ринок – сфера товарного обміну, в якій виникають і реалізуються відносини, пов’язані з процесом купівлі-продажу, і здійснюється конкретна господарська діяльність, спрямована на просування товарів і послуг від виробників до споживачів”

Семюелсон П. і Нордгауз В. відмічають, що ринок – це „механізм, через який покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну та кількість товару” [2, с. 74].

Суть ринку більш повно відображається С.В. Мочерним: “Ринок – система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільне підприємництво, що здійснюється на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача” [7, с.281].

Ринковий механізм розглядається як взаємодія ринкових елементів: ціни, конкуренції, попиту, пропозиції, кон’юнктури, що надає певної спрямованості економічній поведінці суспільства та узгоджує приватні та суспільні інтереси, і діє на основі певних економічних законів (вартості, конкуренції, попиту, пропозиції) [7, с. 280; 6, с.106].

Співвідношення попиту і пропозиції відображає кон’юнктуру ринку, а оптимальне співвідношення між ними означає рівновагу попиту та пропозиції [5, с.38-39]. Кон’юнктура ринку – це ”конкретна економічна ситуація, що склалася на ринку на даний момент або за обмежений відрізок часу” [6, с.30; 18 с.16]. Вона змінюється під впливом багатьох факторів, включаючи:

• обсяг виробництва товарів;

• розміри товарних запасів;

• динаміку цін і грошових доходів;

• організацію ринкової торгівлі й реклами.

Знання аналізу та оцінки кон’юнктури ринку дають можливість будь-якому підприємству продавати або купувати товари за найвигіднішими цінами, раціонально маневрувати власними ресурсами. Методи і способи вивчення кон’юнктури ідентичні методам вивчення ринку. Тому часто загальний стан ринку оцінюють на основі декількох аналізів його кон’юнктури [8, с. 29].

Врахування особливостей становлення ринку в Україні дозволяє визначити головні напрями розвитку кожного з його складових, в тому числі ринку продовольства, зокрема його складової – ринку зерна.

Сучасний стан аграрного ринку в Україні характеризується такими негативними явищами:

· скороченням обсягів виробництва сільськогосподарської сировини і продукції;

· низькою платоспроможністю споживачів

· звуженням контингенту споживачів за рахунок самозабезпечення сільських жителів;

· нарощуванням виробництва продукції сільськими переробними цехами;

· зниженням рівня споживання продуктів харчування;

· збільшенням чисельності та питомої ваги дрібних низькотоварних операторів ринку ;

· продажем сільськогосподарської продукції в рахунок оплати праці та видачею сільськогосподарським працівникам заробітної плати у вигляді натуральної оплати;

· локалізацією регіональних ринків в зв’язку з контролем місцевих органів влади товаропотоків сільськогосподарської сировини та готової продукції;

· значною різницею між роздрібними і закупівельними цінами на сільськогосподарську продукцію;

· регіональним і місцевим монополізмом переробників сільськогосподарської продукції.

Ринок зерна - це сукупність економічних відносин за допомогою яких здійснюються виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів харчування з метою задоволення суспільних потреб та одержання доходу всіма його суб’єктами у відповідності до виконуваних ними функцій.

При вивченні даного ринку нами використаний підхід, згідно з яким пропонується диференціювати “весь продуктовий ринок об’єкту досліджень на складові частини (ринки виробників тобто досліджуване підприємство), а також за територією і за продукцією основної спеціалізації, тобто зерном”.

Специфічними рисами ринку зерна є те, що його товари відносяться до продуктів щоденного попиту і характеризуються сезонністю виробництва та обмеженим періодом реалізації ( серпень – жовтень).

Ринок зерна є важливою складовою продовольчого ринку. Без його розвитку не може бути стабільної економіки держави, її економічної безпеки. Особливо актуальним дане питання є в нашому регіоні де більшість сільськогосподарських підприємств мають молочно – зернову спеціалізацію, а в середньому зернова продукція складає більше 30% аграрного ринку країни. Це дає можливість безперебійно поновлювати оборотні кошти товаровиробників [3, с.4].

Методичне забезпечення економічного дослідження ґрунтується на певних методах збору та аналізу економічної інформації. Надійність і достовірність даних, які одержують під час проведення дослідження, забезпечуються такими чинниками : по-перше, науково обґрунтованою програмою статистичного спостереження та надійністю розробленого інструментарію дослідження; по-друге, розробкою і правильним використанням категорійного апарату при збиранні первинних даних та контролю їх на достовірність, по-третє, вмілим та об’єктивним використанням різних методів обробки та аналізу первинної наукової інформації.

За допомогою аналізу вивчають предмет умовно чи практично розділяючи його на складові елементи (частини об’єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо в межах єдиного цілого. Наприклад, аналіз попиту чи пропозиції зерна проводиться в цілому по регіону і по кожному адміністративному районі.

При дослідженні ринку продукції також застосовують системний аналіз, вивчаючи об’єкт дослідження як сукупність елементів, що утворюють систему. Він передбачає оцінку поведінки об’єкта як системи з усіма факторами, які впливають на його функціонування.

Комплексне дослідження ринку зерна на регіональному рівні складається з таких етапів:

- стан виробництва зерна та його економічна ефективність;

- формування сировинних ресурсів підприємств, конкуренція між ними за сировинні зони;

- товарна пропозиція зерна, її структура;

- оцінка ступеня монополізації ринку;

- попит та цінова ситуація на ринку;

- узагальнення результатів аналізу ринку та обґрунтування перспектив його розвитку;

- прогноз кон’юнктури ринку на регіональному рівні.

При аналізі виробництва зерна необхідно дослідити стан і тенденції розвитку рослинництва в цілому. За допомогою індексного методу слід виявити вплив посівної площі і урожайності на виробництво зерна. Зміну валового виробництва зерна у звітному періоді порівняно з базисним визначають за формулами [1, с.241]:

де - загальний індекс зміни валового виробництва;

- індекс зміни посівної площі;

s0, s1 - середній рівень урожайності на початок року відповідно у базисному і звітному пероді, ц;

y0, y1 – площа посіву відповідно у базисному і звітному періоді, голів.

Отже в нашому випадку одним з найважливіших завдань є проведення економіко-статистичного аналізу даних щодо валового збору і урожайності сільськогосподарських культур. У зв'язку з тим, що урожайність сільськогосподарських культур суттєво змінюється як за територією, так і за окремими роками (в динаміці), її аналіз потрібно проводити у територіальному розрізі і в динаміці.

2. Аналіз економічної ефективності виробництва гречки

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства

ТОВ «Хлібодар» – це сільськогосподарське підприємство, засноване на приватній власності у вигляді внесків до статутного фонду i галузеве підзвітне Мiнiстерству аграрної політики України. Дане підприємство розташоване в Сумському районі в селищі міського типу Степанівка по вулиці Центральна 23 А.

Підприємство створено з метою забезпечення народного господарства України сільськогосподарською продукцією і діє на підставі Статуту та чинного законодавства України.

Основними напрямками дiяльностi пiдприємства згiдно статуту є:

— виробництво i реалiзацiя продукції рослинництва та тваринництва;

— надання послуг населенню та стороннім організаціям;

—проведення торговельної діяльності;

— виробництво та реалізація несільськогосподарської продукції.

Колективне господарство ім. Жданова було створено у 1931 роцi. На початку дев’яностих років дане господарство було перейменоване у КСП «Прогрес». У продовж 1999-2001 років відбувався процес реформування даного господарства шляхом зміни форми власності та організаційно – правової форми. Так виникло нове господарство у вигляді ТОВ «Хлібодар». Зараз це потужне підприємство сільськогосподарської галузі України, області, та району. Воно виготовляє широкий асортимент сільськогосподарської продукції, а також надає широке коло супутніх послуг.

Господарство має вигідне економіко-географічне розташування в 12 км від обласного центру. Господарство у останній період орендує 3123 га сільськогосподарських угідь, які належать колишнім працівникам реформованого КСП.

Клімат сприяє вирощуванню зернових культур , цукрового буряку , а також інших технічних культур.

Клімат помірно теплий, середньо зволожений. Сума активних температур вище 10 градусів С , 2500-2650. кількість опадів , за цей час 280-310 мм. Тривалість періоду з стійким сніговим шарам 95-100 днів. Середня дата настання заморозків 2-8 жовтня, а дата припинення 23-30 квітня.

Ґрунтовий покрій господарства представлений чорноземами потужними, мало гумусними із товщиною гумусного шару 100-120 см. Чорнозем насичений кальцієм. Магнієм, реакція ґрунтового розчину нейтральна (РН 6,0-7,2), що при високому вмісті гумус тості створює оптимальні умови для вирощування сільськогосподарських культур.

До складу господарства входять виробничі (1 тракторна бригади, Молочно товарна ферма, ферма по вирощуванню молодняка ВРХ. свиноферма), а також обслуговуючі та допоміжні підрозділи ( автопарк, склади, тік, млин, деревообробний цех ) які розташовані в межах одного населеного пункту.

Підприємство з року в рік використовує у виробництві нові сорти зернових та технічних культур. Періодично здійснюється оновлення порід великої рогатої худоби. Свою продукцію господарство реалізовує у межах області, хоча основна її частка реалізовується у межах Сумського району, окремі види продукції господарство експортує через посередників.

Для забезпечення високої якостi експортної продукцiї на пiдприємствi діють виробнича лабораторiя та вiддiл контролю, якi забезпечують контроль якості сировини та готової продукцiї, дотримання нормативних витрат матеріальних ресурсів, вiдповiднiсть продукції стандартам якості, щодо екологічно чистої продукції.

Для більш визначення виробничого напрямку господарства розглянемо склад та структуру товарної продукції , а також визначимо на скільки змінились обсяги діяльності господарства за останні три роки. Для цього розглянемо данні про структуру та динаміку виручки від реалізації сільськогосподарської продукції господарства, що подана у вищенаведеній таблиці.

Таблиця 1. Динаміка та структура товарної продукції господарства

Види продукції	2006 р	Питома вага	2007 р	Питома вага	2008 р	Питома вага	Відхілення 2008 від 2006 р
Види продукції	тис грн	%	тис грн	%	тис грн	%	Відхілення 2008 від 2006 р
Продукція рослинництва	3290,30	78,99	5400,40	85,57	6254,70	84,92	2964,4
Зернові та зернобобові	2481,60	59,57	3370,60	53,40	5120,80	69,53	2639,2
Цукровий буряк	331,40	7,96	0,00	0,00	0,00	0,00	-331,4
Соняшник	428,40	10,28	1449,00	22,96	458,60	6,23	30,2
Ріпак	31,70	0,76	142,40	2,26	663,50	9,01	631,8
Інша продукція рослинництва	17,20	0,41	11,70	6,95	11,80	0,16	-5,4
Продукція тваринництва	389,70	9,35	889,60	14,10	1034,40	14,04	644,7
Молоко	266,90	6,41	753,10	11,93	805,00	10,93	538,1
Приріст ВРХ	117,00	2,81	91,90	1,46	204,80	2,78	87,8
Приріст свиней	4,70	0,11	32,50	0,51	8,50	0,12	3,8
Інша продукція тваринництва	1,10	0,03	12,10	0,19	16,10	0,22	15,0
Продукція інших галузей	485,70	11,66	21,40	0,34	76,30	1,04	-409,4
Всього по господарству	4165,70	100,00	6311,40	100,00	7365,40	100,00	3199,7

Аналізуючи данні вищенаведеної таблиці слід зазначити, що загальний обсяг товарної продукції збільшився у порівнянні із базовим періодом збільшився на 3200 тис грн. В цілому ж обсяг товарної продукції рослинництва перевищує товарну продукцію тваринництва і відповідно становить 85 та 14% всієї продукції господарства. Менша частка 1%, належить продукції інших галузей та послугам що надавались у сфері сільськогосподарського виробництва.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5