У групі фізичних методів виділяють оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-абсорбційні і т.п. Наприклад, основу спектральних методів складає фізична закономірність розкладання видимого світла на атомарний спектр, основу радіографічного — явище радіоактивності.

Іноді для розподілу технічних методів збирання криміналістичної інформації застосовують як підставу вид діяльності і кінцеву її ціль, зокрема, методи збирання доказів, фіксації, копіювання і моделювання, одержання зразків для експертного дослідження. Таким чином, для класифікації методів збирання криміналістичної інформації використовуються три підстави: 1) вид інструментарію, 2) закономірності фундаментальних наук; 3) вид діяльності і її ціль. Існують й інші підстави, наприклад, суб'єкт діяльності, вид досліджуваного об'єкта, що дозволяє поділяти окремі методи на дактилоскопічні, виявлення слідів ніг, знарядь злому, транспортних засобів і т.п.

Усе це свідчить про те, що єдиної чіткої класифікації методів збирання (одержання) криміналістичної інформації технічними засобами не існує.

Оцінюючи розглянуті й інші наявні в літературі класифікації методів одержання криміналістичної інформації, варто погодитися з розподілом їх на два великих класи: 1) методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, застосовувані слідчим і органом дізнання, 2) методи одержання криміналістичної інформації фахівцем, помічником слідчого й експертом. Перший клас методів реалізується в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і закріплення їхніх матеріальних джерел — слідів рук, ніг, знарядь злому, пострілів, а також у документуванні явищ, дій, подій, зв'язаних з підготовкою, здійсненням злочину і прихованням його слідів. Це великий клас методів, загальних і окремих, що іноді називають методами слідчого, методами оперативного працівника, а Р.С. Бєлкін у 1979 році, як уже згадувалося, запропонував називати їх методами «польової криміналістики».

Другий клас включає головним чином лабораторні, як загальні, так і окремі, методи, використовувані в ході попереднього й експертного дослідження. Тому в даному, не менш об'ємному класі, існують класифікації за різними простими і змішаними підставами. Методи одержання криміналістичної інформації фахівцем нерідко називають лабораторними, експертними, або науково-дослідними. Однак усі ці назви умовні, оскільки в експертній практиці розроблені спеціальні класифікації методів криміналістичних досліджень, у яких основою розподілу обраний вид судової експертизи: почеркознавчої, авторознавчої, трасологічної, судово-балістичної, портретно-криміналістичної і т.п.

Методи збирання слідів

Розглянувши поняття та класифікацію інструментарію збирання криміналістично значимої інформації, перейдемо до більш детального аналізу кожного з методів та засобів.

Основу криміналістичного методу складають технічні засоби (знаряддя праці) і об'єктивні закономірності науки і техніки, на базі яких сконструйовані різні прилади і пристрої для провадження різних видів практичної діяльності слідчого, працівника органу дізнання, судового експерта. Оскільки значна частина криміналістичної техніки запозичена з різних галузей науки і техніки, і є загальною, остільки і методи використання в криміналістиці мало чим відрізняються від використання їх в материнських галузях.

Структура наукового методу пізнання вміщує як обов'язковий елемент — інструментарій (знаряддя праця) — прилади, пристрої, які нерідко складають основу для класифікації загальних і часткових методів дослідження. Так, за видами технічних засобів — фотоапарат, мікроскоп, комп'ютер — розрізняють групи методів: фотографічні, мікроскопічні, кібернетичні. Основою для класифікації наукових методів (загальних і часткових) заведено використовувати закономірності таких фундаментальних наук, як математика, фізика, хімія, біологія тощо. Через це і методи називаються математичними, фізичними, хімічними, біологічними. Розуміється, у кожній групі є власна класифікація. В групі фізичних методів виділяють оптичні, спектральні, люмінесцентні, рентгенографічні, електрографічні, атомно-адсорбаційні і т.ін.

Відповідно до класифікації, що наведена у спеціальній літературі, методи отримання криміналістичної інформації поділяються на два великі класи: 1) методи виявлення, фіксації і вилучення джерел криміналістичної інформації, що застосовуються слідчим і органом дізнання (методи "польової" криміналістики); 2) методи отримання криміналістичної інформації спеціалістом, помічником слідчого і експертом (лабораторні, експертні або науково-дослідницькі). Однак всі ці назви умовні, оскільки в експертній практиці розроблені спеціальні класифікації методів криміналістичних досліджень, в яких за основу поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчі, авторознавчі, трасологічні, судово-балістичні, портретно-криміналістичні і т.ін.

Методи виявлення, фіксації і попереднього дослідження речових джерел інформації - методи "польової" криміналістики.

Органолептичні методи — це процедури, в яких основним інструментом є органи почуттів — зір, слух, нюх, дотик. Тому органолептичне спостереження (нагляд) служить головним методом початку пізнання для всякого суб'єкта правоохоронної діяльності.

Методи вимірювання поділяються на органолептичні та інструментальні. Суть перших — у порівнянні величини, що спостерігається, з уявним образом метричної міри або будь-яким зразком. Такі вимірювання приблизні, результати їх виражаються термінами: високий, низький, середній, великий, вище за середній, нижче від середнього тощо, що використовуються при опису зовнішніх ознак людини. Не рекомендується проводити приблизні вимірювання на місці події, а матеріальні джерела потребують точної кількісної фіксації.

Інструментальний метод вимірювання полягає в порівнянні об'єкта зі стандартною метричною мірою (метр, см, кг, г, см. кв., та ін.). Інструментальні методи існують трьох видів: контактні, безконтактні і комбіновані.

Контактні методи полягають в приведенні вимірювального засобу в контакт з вимірюваним об'єктом і таким чином в порівнянні його з одиницею виміру. Так, предмети, відстані між ними, сліди вимірюють, використовуючи для цього масштабні лінійки, рулетки, складні метри.

Суть процедури безконтактного замірювання полягає в порівнянні одиниці виміру (масштабу) з оптичним зображенням вимірюваного об'єкта, наприклад, збільшеного мікросліду в полі мікроскопа із шкалою окуляр-мікрометра. До безконтактних належать і фотографічні методи вимірювання, що виконані спеціальними фотоапаратами і пристроями, розміщеними поряд з об'єктом при фотозйомці (масштабна лінійка, метр, глибинний масштаб і т.ін.).

Суть процедури комбінованого метода вимірювання зводиться до того, що спочатку контактним або безконтактним шляхом вимірюють об'єкт, а потім справжні його розміри визначають безконтактно.

Вимірювання при збиранні речових доказів

Види та методи вимірювань

Вимірювання – це операція метою якої є встановлення числових відношень між вимірювальними величинами і заздалегідь вибраними одиницями виміру – масштабами або шаблонами. Так при вимірюванні маси порівнюється дві з них – вимірюваного об'єкта і вибраного еталону.

Науково-технічна революція викликала широке впровадження технічних засобів у практику боротьби зі злочинністю і насамперед у процес вивчення об'єктів, що попадають у сферу розслідування. Оснащення криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ новою сучасною технікою жадає від експертів-криміналістів її знання і умілого використання.

Значне місце серед технічних засобів, які застосовуються при розслідуванні злочинів, займають засоби вимірювання. Немає жодного виду криміналістичної експертизи, при проведенні якої не здійснювалися б різного роду виміри, не використовувалися б технічні засоби.

Важко переоцінити роль вимірювання — одного зі шляхів пізнання природи людиною. Великий учений Д.І. Менделєєв, надаючи велике значення цьому процесові, писав, що наука починається з тих пір, як починають вимірювати. Велику роль вимірюванням в процесі пізнання відводив і відомий французький учений-криміналіст Е. Локар, який стверджував, що «розпізнати — значить виміряти»[12] .

Вимірювання як пізнавальний процес характеризується кількісним порівнянням величин тої самої якості. Так, при вимірюванні маси порівнюються дві з них — вимірюваного об'єкта й обраного еталона. У процесі вимірювання, визначаючи кількісні відносини між явищами, встановлюють деякі загальні зв'язки — зовнішню визначеність предметів. Фізичні ж величини виражають якісну визначеність явищ, їхню істотна властивість. Отже, за допомогою вимірювання знаходять зв'язки: загальні (кількість) й істотні (якість).

Вимірювання, проведені експертом-криміналістом, мають деяку специфіку, обумовлену головним чином об'єктами і цілями.

Об'єктами, які попадають у сферу розслідування злочинів, найчастіше бувають документи, холодна і вогнепальна зброя, предмети зі слідами знарядь злому, тобто різні матеріальні об'єкти, приєднані до матеріалів кримінальної справи як речові докази або зразки для порівняльного дослідження, а також матеріальна обстановка місця події і різного роду процеси (явища).

Професор Р.С. Бєлкін до об'єктів вимірювання у криміналістиці відносить:

- різні властивості предметів, що відіграють роль речових доказів або використовуються в іншій якості при виконанні експертних досліджень: їх число або складові частини числа, розміри, вага, температура, інтенсивність поглинання або випромінення тепла, об'єм та інше;

- кількісна сторона просторових відношень: відстань між предметами, пунктами, межами простору (наприклад, місця події);

- кількісна сторона часових відношень: частота та тривалість тих або інших процесів, явищ;

- швидкість руху людини, тварини, транспортного засобу та інших об'єктів взагалі або у даних умовах.[13]

Ці ж об'єкти і їх властивості можуть вимірюватись при проведенні криміналістичних експертиз. Експерт-криміналіст при цьому прагне встановити кількісну сторону і різні властивості або стан, що характеризують вимірювану величину того чи іншого предмету. З цією метою він проводить всілякі виміри – від найпростіших, коли веде підрахунок загальної кількості шроту в патроні, до виміру лінійних та кутових величин мікрорельєфу слідів, маси об'єктів і т.д. Ті або інші види вимірів можуть вироблятися при будь-якій криміналістичній експертизі. Так, при техніко-криміналістичному дослідженні документів може вимірятися висота і ширина відбитків машинописного і типографського шрифтів; при криміналістичному дослідженні зброї і слідів його застосування — кількість, ширина і кут нахилу слідів полів нарізів каналу стовбура зброї на стріляних кулях і т.д.

Встановлення кількісної характеристики об'єктів або їх частин має велике значення при проведенні як ідентифікаційних, так і неідентифікаційних досліджень. В першому випадку вимірювання дозволяє виділити індивідуальну сукупність ознак об'єктів ототожнення, в другому – одержати абсолютні величини, що мають велике значення при розслідуванні злочинів (наприклад, дистанцію, з яким вироблялася стрілянина, і т.п.). М.О. Селіванов відзначає, що «експерти-криміналісти роблять виміри переважно для забезпечення належної повноти і точності дослідження речовинних доказів»[14].

Теоретичною основою вимірювання є метрологія[15] — наука про виміри, методи і засоби забезпечення їхньої єдності і способи досягнення необхідної точності вимірів. До основних проблем метрології відносяться:

— загальна теорія вимірювання;

— одиниці фізичних величин і їх системи;

— методи і засоби вимірювання;

— основи забезпечення єдності вимірювання і однаковості їхніх засобів;

— еталони і зразки вимірів;

— методи передачі розмірів одиниць від еталонів або зразків до робочих засобів[16] .

Невміння правильно користуватись техніко-криміналістичними засобами виміру, опрацьовувати і оцінювати їх результати не рідко буває причиною помилкових висновків експерта-криміналіста.

Таким чином, вимірювання – це числова оцінка об'єкту в відношенні визначеної властивості – фізичної величини, загальної в якісному відношенні для багатьох об'єктів, але індивідуальної для кожного об'єкта в кількісному відношенні, тобто більше або менше, чим для іншого однорідного об'єкта. Кількісно конкретна фізична величина виражається у вигляді деякого числа одиниць даної величини.

Являючись загальним методом пізнання, вимірювання являється операцією, за допомогою якої, визначається відношення однієї (вимірюваної) величини до іншої однорідної величини (яка приймається за одиницю), причому знаходження значення фізичної величини проводиться дослідним шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів. Кількісне ж значення вимірюваної величини визначається числом, що виражає відношення цієї величини до одиниці порівняння.

Основне рівняння виміру має вигляд:

Q = q • U,

де Q — вимірювана величина;

q — числове значення вимірюваної величини в прийнятих одиницях; U— одиниця виміру.

Класифікація вимірів на види здійснюється в залежності від різних підстав. Наприклад, за характером залежності вимірюваної величини від часу вимірювання розрізняють: статичні і динамічні виміри; за способом одержання результатів поділяють на пряме і непряме, на сукупне і спільне; за способом вираження результатів воно буває абсолютне і відносне; за умовами, що визначають точність результату, можуть бути максимально можливої точності, контрольно-перевірочним або технічним і т.д.

Статичні – це виміри, при яких вимірювальна величина залишається постійною (довжина), а динамічні – в процесі яких величина змінюється (час).

За способом отримання результатів вимірювання поділяються на прямі та побічні (непрямі).

Прямі вимірювання – це вимірювання при яких значення величини знаходять безпосередньо із акту вимірювання.

При проведенні прямих вимірів значення тієї чи іншої величини визначається шляхом порівняння її з визначеною мірою або шляхом відліку показання вимірювального пристрою, градуйованого у встановлених одиницях, наприклад, вимірювання маси на циферблатних терезах, температури – термометром, довжини – за допомогою масштабної лінійки і т.д.

Прямі виміри виражаються формулою:

Q=X,

де Q — шукане значення вимірюваної величини;

X — значення, що безпосередньо одержують з певних даних.

В тих випадках, коли прямі вимірювання не можливі, використовують побічні (непрямі) вимірювання. При яких значення величини знаходять на підставі відомої залежності між цією величиною і величинами, сутність яких знаходять з дослідних даних і обчислень. Метою побічного вимірювання є вирішення сукупності однорідних за формою рівнянь, що пов'язують шукаєму і прямовимірювані величини.

Воно характеризується оцінкою розміру за результатами вимірювання інших розмірів, пов'язаних із шуканим визначеною підпорядкованістю. При цьому вимірюють не власне обумовлену величину, а інші величини, функціонально з нею пов'язані. Значення ж вимірюваної величини знаходять шляхом обчислення по формулі:

Q = f(X1,X2,X3...),

де Q — шукане значення вимірюваної величини;

f — знак функціональної залежності форма якої і природа пов'язаних її величин заздалегідь відомі;

X1,X2,X3 — значення величин, вимірюваних прямим способом.

Ці виміри необхідно здійснювати неодноразово, змінюючи умови вимірюваних величин для одержання такого числа рівнянь, котре було б не менше числа шукаємих величин. Прикладом може служити визначення об'єму прямокутного паралелепіпеда за результатами прямих вимірів довжини в трьох взаємноперпендикулярних напрямках, або калібровка комплекту гир із яких відома маса тільки однієї гирі, а значення інших визначається шляхом сумісного зважування різних сполучень гир, включаючи і гирю маса якої відома.

Непрямі виміри, як правило, менш точні, ніж прямі, однак дозволяють знаходити деякі значення величин легше і простіше. Вони застосовуються також, коли шукану величину виміряти безпосередньо взагалі неможливо (не можна, наприклад, виміряти щільність твердого тіла, однак вона обумовлена результатами вимірів обсягу і маси) або в тих випадках, коли прямий вимір дає менш точний результат (при наявності точних засобів непрямі виміри деяких величин дозволяють одержати значно більш точні результати, ніж прямі).

Сукупними називають проведені одночасно виміри декількох однойменних величин, при яких шукані значення знаходять розв’язанням системи рівнянь, одержуваних при прямих вимірах різних сполучень цих величин.

Як приклад сукупних вимірів можна привести визначення маси окремих гир набору (калібрування), коли значення окремих мас гир знаходять на підставі прямого виміру однієї з них і за результатами прямих порівнянь мас різних сполучень гир. Так, при калібруванні гир в 10, 20, 20*, 50, 100, 200 і 500 г (зірочкою відзначена гирька, що має те ж саме номінальне значення) за однією зразковою (маса якої відома) гирькою, наприклад масою 10 г, роблять вимірювання, щораз змінюючи комбінацію гирьок у такий спосіб (цифри показують масу окремих гирьок, 10зр — масу зразкової гирьки в 10 г, а букви — вантажики, що додають або віднімають від маси гирьки, зазначеної в правій частині рівняння):

10=10зр+а,

10+10зр=20+b,

20*=20+c,

10+20+20*=50+d...

Вирішивши цю систему рівнянь, можна визначити значення кожної гирьки.

Спільні вимірюванні — це прямі або непрямі вимірювання двох або декількох неоднойменних величин, проведені одночасно з метою встановлення функціональної залежності між ними (наприклад, визначення залежності довжини тіла від температури).

Абсолютне – засновано на прямих вимірюваннях однієї або декількох основних величин і (або) використанні значень фізичних констант, через які вимірювана фізична величина може бути виражена. Прикладом абсолютного вимірювання може служити визначення довжини в метрах.

Відносне — це вимірювання відносини величини до однойменної величини, що відіграє роль одиниці, або зміни величини стосовно однойменної величини, прийнятої за вихідну.

Вимірювання максимально можливої точності, яку можна досягти на сучасному рівні розвитку науки і техніки, — це насамперед еталонні виміри, пов'язані з найбільшою точністю відтворення встановлених одиниць фізичних величин, а також вимірювання фізичних констант.

Контрольно-перевірочні здійснюються такими засобами і методами, що гарантують погрішність результату, не перевищуючу деяку, заздалегідь встановлену.

Найбільш розповсюдженими є технічні вимірювання, погрішність результатів яких визначається характеристиками засобів вимірів. Технічні вимірювання здійснюються при проведенні криміналістичних експертиз.

Вимірювання можна здійснювати різними методами. Метод — це сукупність прийомів використання принципів і засобів вимірювання[17]. Конкретні методи визначаються цілим рядом ознак, до яких варто віднести вид вимірюваної величини, її розміри, необхідну точність результату, умови, при яких проводяться виміри, і інші. Знання методів і вміле їхнє застосування істотно полегшує цей процес і підвищує якість результату. Одна й та ж сама фізична величина може бути виміряна різними методами.

До методів вимірювання відносяться: метод безпосередньої оцінки, порівняння з мірою, протиставлення, диференціальний, нульовий, заміщення, співпадання.

Найбільш розповсюдженим є метод безпосередньої оцінки, у якому значення величини визначають безпосередньо по відліковому пристрою вимірювального приладу прямої дії, одержуючи в такий спосіб значення вимірюваної величини без яких-небудь додаткових дій з боку експерта і без обчислень (за винятком множення показань на ціну поділки шкали приладу). У криміналістичній експертній практиці при вимірюванні методом безпосередньої оцінки використовують циферблатні ваги для вимірювання маси, лінійки і рулетки — для вимірювання довжини, динамометри — для визначення зусилля, прикладеного до спускового гачка при стрільбі з вогнепальної зброї, і т.д.

При застосуванні методу порівняння з мірою – вимірювану величину порівнюють з величиною, відтвореною мірою[18] . Прикладом використання цього методу служить вимір маси на важільних вагах із зрівноважуванням гирями.

Метод протиставлення — це метод порівняння з мірою, у якому вимірювана величина і величина, відтворена мірою, одночасно впливає на прилад порівняння (наприклад, рівноплечні ваги), за допомогою якого встановлюється співвідношення між цими величинами. Так вимірюється маса на рівноплечних вагах: розташовуємо на двох чашках ваг вимірювану масу і гирі, що її врівноважують.

Диференціальним називають метод порівняння з мірою, у якому на вимірювальний прилад впливає різниця вимірюваної невідомої величини. Цей метод не знайшов застосування в криміналістичній експертній практиці і використовується в основному при перевірці засобів вимірів, наприклад, мір довжини – порівнянням зі зразковою мірою на компараторі.

Нульовий — це метод порівняння з мірою, у якому результуючий ефект впливу величин на прилад порівняння доводять до нуля. Нульовий метод є одним з перших в історії розвитку техніки точних вимірів. Характерним прикладом такого методу є зважування вантажів на підоймових вагах. Він полягає в порівнянні з величиною, значення якої відомо. Цю величину вибирають таким чином, щоб різниця між вимірюваною і відомою величинами дорівнювала нулеві. Збіг значень цих величин спостерігають за допомогою покажчика — частини відлікового пристрою приладу, положення якого щодо оцінок шкали визначає показання засобу виміру (наприклад, зважування на точних вагах за допомогою набору гир, коли на чашку ваг кладуть в низхідному порядку значення їхніх мас доти, поки стрілка ваг не встановиться проти нуль-індикатора).

Метод заміщення – це метод порівняння з мірою, у якому вимірювану величину заміщують відомою величиною, відтвореною мірою, наприклад, зважування з почерговим поміщенням вимірюваної маси і гир на одну чашку ваг.

Методом співпадань називають порівняння з мірою, у якому різниця між вимірюваною величиною і величиною, відтвореною мірою, вимірюють, використовуючи збіг оцінок шкал або періодичних сигналів. На цьому методі засновано, наприклад, вимір розміру штангенінструментами з ноніусами, при яких спостерігають збіг оцінок шкал штанги і ноніуса[19] . Шкала ноніуса штангенциркуля розбита на десять поділок, кожна з яких дорівнює 0,9 поділки основної шкали (0,9 мм). У випадку, коли нульова оцінка шкали ноніуса виявиться між показаннями основної шкали штангенциркуля, це буде означати, що до цілого числа міліметрів варто додати деяке число х десятих часток міліметра (х.0,1). Для визначення числа х необхідно знайти оцінку шкали ноніуса, що збігає з якою-небудь оцінкою основної шкали (мал. 14). Допустимо, такою оцінкою буде п-а шкала ноніуса. Тому, що вимірювана дробова частина міліметра 0,1n: дорівнює різниці між цілим числом міліметрів по основній шкалі штангенциркуля (п мм) і відстанню по шкалі ноніуса від нульової до співпадаючої поділки, рівним 0,9 мм, можна написати:

Подпись:
Мал. 14. Шкала ноніуса

0,lx=n-n.0,9 = 0,ln, тобто х=п.

Отже, порядковий номер співпадаючої поділки ноніуса безпосередньо дає число десятих часток міліметра. На малюнку 1n=7 і 0,1х=0,7 мм[20] .

При проведенні більшості вимірів числове значення вимірюваної величини може бути отримано тільки після її видозміни тим або іншим способом. Так, при вимірюванні довжини лінійкою або штангенциркулем результат одержують без перетворення. При вимірі ж довжини за допомогою мікрометра для відліку часток міліметра їх перетворять у переміщення покажчика по колу.

Вимірювання включає наступні елементи:

- об'єкт;

- одиниці вимірювання;

- технічні засоби, проградуйовані в вибраних одиницях;

- метод;

- спостерігача, сприймаючого вимірювання;

- кінцевий результат.

Процес вимірювання складається як правило, із наступних етапів:

- вибір вимірювального приладу або міри та методу, які забезпечать необхідну точність результату;

- встановлення приладу, що включає в себе також і перевірку правильності його показання;

- спостереження досліджуваного об'єкта, що полягає у визначенні моменту конкретного стану приладу і вимірюваного об'єкту;

- відлік по наявному на приладі масштабу, в результаті чого одержують значення вимірюваної величини ;

- обробка результатів виміру.

Засоби вимірювання

Вимірювальні засоби, до складу яких входять інструменти та прилади, що використовуються при розслідуванні злочинів, дозволяють розширити можливості чуттєвого сприйняття фізичних явищ. Достатньо сказати, що завдяки органам відчуття людина сприймає в кінцевому результаті показання цих інструментів та приладів або результат проведеного за їх допомогою вимірювання.

Експертні підрозділи органів внутрішніх справ оснащені різними засобами вимірювання, що надають можливість вирішувати найскладніші задачі криміналістичної діагностики та ідентифікації. Різновид засобів, методів та прийомів виміру потребує знань межі застосованості конкретного приладу або інструменту, методу та прийому вимірювання, типу та об'єму інформації, необхідної для особи, що проводить вимірювання.

Засоби для вимірювання лінійних величин

Найпростішим видом лінійних вимірювань являється безпосереднє порівняння вимірювальної величини з мірою довжини. За конструктивними ознаками міри довжини поділяються на штрихові (шкальні) та кінцеві. У штрихових – розмір, виражений в заданих одиницях, визначається відстанню між штрихами, а у кінцевих – між поверхнями.

Для вимірювання лінійних величин (довжини, ширини, висоти, товщини, глибини, радіуса, діаметра) застосовуються наступні типи інструментів та приладів:

- найпростіші штрихові інструменти (масштабні лінійки, рулетки, складані метри);

- штрихові інструменти, обладнані лінійним ноніусом (штангенциркулі, штангензубоміри, штангенглибиноміри, штангенрейсмуси);

- мікрометричні інструменти, засновані на застосуванні мікропар (гвинтові мікрометри);

- оптичні прилади (вимірювальні лупи, мікроскопи).

Найпростіші штрихові інструменти

Масштабні лінійки бувають прямі, трикутні (трикутники), фігурні (слідча, офіцерська) і т.д. (мал. 15).

При виконанні криміналістичних експертиз застосовуються, як правило, прямі масштабні лінійки, за допомогою котрих можна виміряти зовнішні та внутрішні лінійні розміри. Лінійки мають шкалу в вигляді штрихів-поділок, розташованих одна від одної на відстані 1 мм, а іноді і 0,5 мм. Допустимі відхилення загальної довжини лінійок до 300 мм ± 0,10 мм; від 300 до 500 мм ± 0,15 мм; від 500 до 1000мм ± 0,20 мм. Незважаючи на простоту пристрою, вимірювання за допомогою масштабних лінійок слід виконувати, додержуючись відповідних правил. Точність вимірювання залежить не тільки від величини ціни поділки шкали лінійки, але і від правильності самої техніки вимірювання.

Око спостерігача повинне знаходитись на одній лінії з відміткою шкали лінійки і точки на вимірювальному об'єкті, від якої ведеться (а потім, на якій закінчується) відлік. При цьому дана пряма лінія повинна бути перпендикулярною площині об'єкта. В іншому випадку можливі погрішності, величина яких залежить від товщини лінійки та кута відхилення ока від вертикалі (мал. 16).

При товщині лінійки 2 мм та відхиленні точки спостереження від вертикалі всього на 15 градусів помилка сягає 0,5 мм. Тому із непрозорих масштабних лінійок найбільш зручні при вимірі плоских об'єктів трикутні візирні лінійки, у яких похила площина з шкалою прилягає дуже близько до вимірюваного об'єкту.

У прозорих лінійок шкали нанесені на нижній площині, що дає можливість більш точно виконувати відлік.

Вимір об'ємних об'єктів слід виконувати масштабними лінійками, початком шкали яких служить їх торцева частина. За допомогою масштабних лінійок можуть проводитись найрізноманітніші вимірювання зовнішніх та внутрішніх розмірів об'ємних предметів, а також плоских, наприклад, зображених на папері, з точністю до 0,5 мм , а при достатньому досвіді – і до 0,25 мм.

Металеві масштабні лінійки довжиною 150, 300, 500 і 1000 мм шириною 10-15 мм та товщиною 0,3-1 мм виготовлюють із стальної термообробленої стрічки, що дає можливість виміряти довжину кривих, наприклад, довжину дуги (мал. 17).

Більшу точність при вимірюванні плоских об'єктів можна отримати комбінованим способом, використовуючи при цьому масштабну лінійку, циркуль-вимірювач або креслярський циркуль (мал. 18). При використанні циркуля-вимірювача необхідно слідкувати за тим, щоб його ніжки надійно фіксувались в положенні, яке відповідає вимірюваній величині, в іншому ж випадку це призведе до грубої погрішності виміру. Цей недолік вимірювання легко усунути за допомогою кронциркуля для креслення (мал. 19). Наявність в його устаткуванні установочного гвинта та кільцевої пружини забезпечує міцне утримання ніжки кронциркуля у визначеному положенні. Користуватись комбінованим способом особливо зручно при вимірюванні об'єктів за фотознімками, виготовленими за правилами вимірювальної фотозйомки з використанням масштабної лінійки. При комбінованому способі, окрім лінійки можуть використовуватись:

- слюсарний кронциркуль (мал. 20);

- кронциркуль з вимірювальною шкалою (мал. 21);

- вимірювання за допомогою кронциркуля (мал. 22);

- нутромір (мал. 23).

Як вказувалось вище, масштабні лінійки не дають достатньо високої точності виміру. Лінійні вимірювання з точністю до десятих часток міліметра можуть бути проведені за допомогою поперечного масштабу, який як правило, являється складовою частиною транспортира. Вимірювання за допомогою поперечного масштабу виконують, використовуючи циркуль вимірювач або циркуль для креслення. До масштабних вимірювальних приладів відносяться також складані метри і рулетки довжиною 1 та 2 метри, з точністю виміру 1 мм.

Штрихові інструменти з лінійним ноніусом

Точність виміру може бути підвищена до 0,1; 0.05; 0,02 мм при використанні штангенінструментів, що досягається за рахунок спеціального пристрою – лінійного ноніуса. Основними деталями штангенінструментів являються: відлікові пристрої – лінійка-штанга на якій нанесені шкала з міліметровими поділками та подвижна рамка з вирізом на похилій грані якої є ноніусна (допоміжна) шкала, по якій відліковуються дробні долі поділок основної шкали.

Вище ми наводили правила здіснення виміру за допомогою ноніуса. Розглянемо ж порядок проведення вимірювань за допомогою штангенциркуля типу ШЦ-1 (мал. 24). При вимірюванні зовнішніх розмірів вимірювальну деталь злегка затискають між внутрішніми поверхнями губок штангенциркуля, фіксують рамку фіксуючим гвинтом, а потім по шкалам лінійки та ноніуса проводять відлік розміру (відліковують цілу кількість міліметрів до найближчої поділки основної шкали розташованої зліва від нульової поділки шкали ноніуса, що відповідає цілому числу міліметрів, потім визначають, яка по порядку поділка шкали ноніуса співпадає з поділкою основної шкали – визначають кількість десятих долей міліметра). Таким чином, точність виміру (величина відліку по ноніусу) рівна 0,1 мм. При вимірюванні внутрішніх розмірів рухому рамку пересувають вправо до тих пір, поки зовнішні губки штангенциркуля не ввійдуть в контакт з внутрішніми поверхнями досліджуваної деталі (мал. 25).

Вимір глибини виконується за допомогою висувної лінійки (глибиноміра). При цьому опорний торець лінійки штанги розміщують на зовнішній поверхні досліджуваної деталі (об'єкта) і за допомогою пересувної рамки переміщують глибиномір до тих пір, поки його контактна поверхня не впреться в дно вимірюваної деталі (об'єкта). Відлік в обох випадках проводиться раніше описаним способом. В усіх випадках з метою виключення похибок при вимірюванні штангенциркулем після приведення в контакт вимірювальних поверхонь інструмента з вимірюваними поверхнями деталі (об'єкта) нерухому рамку слід фіксувати за допомогою гвинта і лише після цього проводити відлік.

Розглянемо особливості будови та порядок використання штангенциркуля типу ШЦ-2 (мал. 26). По перше, шкала ноніуса має 20 поділок (на шкалі ШЦ-1 – їх 10), що дозволяє проводити виміри з точністю до 0,05 мм. По-друге, штангенциркуль має в наявності мікрометричний пристрій, що містить хомутик, мікрометричний гвинт, гайку гвинта, опорний (фіксуючий) гвинт, що дає можливість підвищити точність виміру. По-третє, штангенциркуль не має рухомої лінійки глибиноміра.

Вимір зовнішніх розмірів деталей (об'єктів) проводиться аналогічно, також як і штангенциркулем ШЦ-1. При вимірі внутрішніх розмірів необхідно враховувати товщину уступів на кінцях нижніх губок штангенциркуля (сумарна товщина їх 9 або 10 мм). Для підвищення точності виміру необхідно затиснути стопорним гвинтом хомутик і поворотом гайки можна плавно переміщувати рухому рамку вздовж штанги.

В практиці вимірювання можуть застосовуватись також і штангенциркулі типу ШЦ-3. Вони мають односторонні губки для виміру зовнішніх поверхонь та отворів, призначені для вимірювання об'єктів великих розмірів . Глибиноміри та штангенрейсмуси розглядати доцільно немає потреби так, як вони не знайшли широкого застосування у правоохоронній практиці та експертній діяльності.

Мікрометричні інструменти

В криміналістичній експертизі для вимірювання товщини плоских об'єктів, наприклад, паперу, картону, а також діаметру кулеподібних та циліндричних предметів з великою точністю, застосовують мікрометричні інструменти, принцип дії яких оснований на гвинтовій парі "мікрометричний гвинт – мікрометрична гайка". В одних інструментах гвинт обертається по внутрішній різьбі нерухомої гайки, а в інших гайка обертається по гвинту. Це дозволяє перетворювати обертовий рух мікрогвинта або мікрогайки в поступальний. Розглянемо особливості будови та порядок використання гвинтового мікрометра з межею виміру від 0 до 25 мм. (мал. 27). Мікрометр складається із скоби із закріпленою на ній вимірювальною п'яткою, мікрометричного гвинта зі стопорною гайкою, стебла з нанесеними шкалами, барабана, котрий обертається (руків’я) і "трещітки". Видимий кінець мікрометричного гвинта має поліровану вимірювальну поверхню з торця. Закріплення гвинта на визначеному розмірі виконується стопорною гайкою. Шкали мікрометра розташовані на зовнішній поверхні стебла і на колі скосу барабана. Ціле число міліметрів відраховується по нижній шкалі стебла, половини міліметрів – по верхній шкалі, а соті долі міліметра – по круговій шкалі барабана, що обертається.

Перед початком виміру кругову шкалу барабана необхідно виставити на нуль. При вимірюванні об'єкт поміщається між вимірювальними поверхнями і за допомогою повертання "трещітки" за часовою стрілкою притискують його торцем мікрометричного гвинта до п'ятки, до тих пір поки "трещітка" не почне обертатись в холосту (при цьому роздається характерний тріск).

Оптичні вимірювальні прилади

При проведенні експертно-криміналістичних досліджень вище описані прилади та інструменти не завжди можуть бути використані для виконання поточних вимірів, так як об'єкти дослідження дуже різноманітні. Тому наприклад, при дослідженні документів з метою виміру лінійних величин використовують оптичні прилади і в першу чергу вимірювальну лупу (мал. 28). Цей прилад складається з лінзи 10 кратного збільшення, штативу та скляної пластини з нанесеною шкалою. Довжина вимірювальної шкали – 15 мм, ціна поділки 0,1мм (мал. 29, 30). Вимірювання з більшою точністю можна провести за допомогою мікроскопа МБС-10, в комплект якого входить окулярний мікрометр. Це 8 кратний окуляр з механізмом діоптрійного наведення. У фронтальній площині такого механізму можна встановити одну із двох скляних плоскопаралельних круглих пластинок з нанесеною на них лінійною шкалою або сіткою. Зазначені пластинки входять до комплекту мікроскопа (мал. 31). Ціна поділки лінійної шкали дорівнює 0,1 мм, ціна поділки сторони квадрата сітки окулярного мікрометра – 1мм. Сітка дозволяє вимірювати лінійні величини та площі (мал. 32). В залежності від збільшення об'єктиву і галілеєвої системи мікроскопу МБС , кожна поділка лінійної шкали і сторони квадрату сітки окулярного мікрометра буде мати визначене значення.

В практиці мікроскопічних вимірювань також знаходять застосування мікроскопи порівняння МС-51. Користуючись МС-51 можна виконувати лінійні вимірювання невеликих об'єктів по вертикалі (наприклад глибину) з точністю виміру до 0,002 мм.

При виконанні експертно-криміналістичних досліджень використовують мікроскопи спеціально призначені для вимірювання. Це малий інструментальний мікроскоп ММИ та великий інструментальний мікроскоп БМИ. За точністю виміру та будові вони аналогічні, але більш досконалий БМИ. Лінійні виміри за допомогою МБИ виконуються з точністю до 0,005мм.

Засоби для вимірювання маси

Для вимірювання маси тіла застосовують терези (ваги), цей процес називають зважуванням. В криміналістичній експертизі головним чином використовуються важільні рівноплечі ваги, на яких вимірювальна маса врівноважується масою гир, тобто методом порівняння з мірою. В практиці дослідження застосовують ваги загального призначення та лабораторні, що використовуються в торгівлі, хімічних лабораторіях і т.д. Ваги, що застосовуються при проведенні експертно-криміналістичних досліджень поділяються на настільні, пересувні, стаціонарні. В залежності від відлікового пристрою їх називають гирьовими, шкальними, шкально-гирьовими, циферблатно-гирьовими, оптичними і т.д. Ваги, які використовуються при виконанні експертиз повинні відповідати визначеним метрологічним вимогам, до яких відносяться будова терезів, чутливість, постійність в показах і точність зважування.

Стійкість терезів – властивість самостійно без прикладання побічних сил повертатись після декількох коливань у первинне положення після виведення їх стану рівноваги.

Чутливість – властивість реагувати навіть на незначну різницю в масах вантажу, розташованого в точках прикладання сил. Чутливість терезів повинна бути такою, при якій зміна маси зважуваного тіла на величину, рівну допустимій похибці, викликає відхилення покажчика рівноваги.

Постійність показань зважування – властивість терезів давати однакові показання при багаторазовому зважуванні одного і того ж тіла.

Точність зважування – властивість терезів давати точні показання при вимірюванні маси тіл з відхиленням від істинного значення в межах допустимої норми похибки, що приводиться як правило в паспорті до терезів.

В експертній практиці для зважування досліджуваних об'єктів, які мають масу до декількох кілограмів, з порівняно невисокою точністю (до 0,5% допустимого навантаження) використовують настільні циферблатні вага (терези) РН- 2Ц13 і РН-10Ц13, з найбільшими межами зважування 2 та 10 кг.

Перед зважуванням терези повинні бути стійко та без перекосу встановлені на рівній горизонтальній поверхні. Правильність установки досягається обертанням гвинтових ніжок і контролюється за рідинним рівнем (кулька повітря в рівні повинна зайняти положення в центрі кола, визначеного на склі рівня) і стрілки циферблату, яка повинна показувати на нульову поділку шкали. Ні в якому разі не допустимо підганяти стрілку терезів на нульову поділку шкали обертанням гвинтових ніжок.

Вимірювання об'єктів малої маси з більшою точністю, чим це дозволяють зробити настільні циферблатні ваги виконують за допомогою лабораторних терезів, що поділяються на терези точного зважування (від 1 до 10 мг) і аналітичні. Найпростішими терезами для зважування з точністю до 10 мг є ручні або аптечні з визначеним навантаженням до 100 г, але вони не дуже зручні в роботі. Більш досконалі технічні, що мають декілька модифікацій і дозволяють зважувати з точністю до 1 мг, ваги оснащені гайками для балансування, які служать для регулювання рівноваги коромисловагів, шляхом їх переміщення по гвинтовій нарізці на кінцях коромисла. При необхідності виконати зважування з особливо високою точністю використовують аналітичні ваги. Вони можуть бути звичайними (точність до 0,1-0,2 мг), напівмікрохімічними (до 0,001 мг) та ультрахімічними (до 10 - 10 мг).

Фотографічні методи отримання кількісної інформації мають цілу низку переваг порівняно із звичайними вимірюваннями, протоколюванням та іншими способами фіксації, а саме — досить високу точність і об'єктивність відтворення. Фотографічні методи криміналістичної техніки поділяють на фіксуючі, вимірювальні, контрастуючі, сигналетичні, кольоророзрізняльні, стереоскопічні, голографічні, електрографічні, термографічні, радіографічні, кінематографічні.

Голографічний метод. Голографія — це фотографічний метод фіксації, а потім і відновлення хвильового фронту, відображеного об'єктом світла когерентного джерела та використовуваного для висвітлення (мал. 33). Голографічна зйомка здійснюється без фотокамери. Об'єкт висвітлюють променем лазера й одночасно частину цього ж променя направляють на фотопластинку, поміщену перед об'єктом, який фотографують.

Голограма має особливі властивості: кожна її ділянка містить інформацію про весь об'єкт, тобто якщо фотопластинку-голограму розділити на частині, наприклад, розміром 1 мм2, то з кожної з них можна одержати все зображення, відображене на пластинці. Голограма дозволяє фіксувати зображення, відтворене радіохвилями, рентгенівськими променями. Голограму на товстошарових емульсіях можна розглядати в звичайному світлі. Тривимірне зображення на голограмі дає можливість бачити збоку предмети, закриті іншими об'єктами.

Електрографічний метод використовується в електрографії. Суть його полягає в одержанні фотографічного зображення на світлочутливому шарі — фотопровіднику, який при висвітленні стає електропровідним пропорційно освітленості. У такий спосіб на фотопровідниковому шарі виникає сховане зображення.

За способами візуалізації схованого зображення на фотопровідному шарі розрізняють певні види електрографії. Найбільш розповсюдженим є ксерографія. Вона використовується в різних підрозділах правоохоронних органів як техніка для тиражування документів. Поява кольорових ксероксів була використана злочинцями для копіювання грошових купюр, підробки різних документів (виготовлення бланків).

Радіографічний метод відносять до фотографічного лише тому, що зображення об'єкта (яке відображене пучком швидких нейтронів) фіксують на фотошарах, оброблюваних хімічним способом. Для одержання зображення, наприклад, невидимого сліду пальця на документі, останній опромінюють швидкими нейтронами, у результаті чого елементи, що входять до складу потожирової речовини (фосфор, калій, кальцій, натрій і ін.), перетворюються в радіоактивні ізотопи. Потім документ притискають до фотопластинки і залишають у контакті з нею. У тих місцях, де розташований слід, фотопластинка під дією радіації ізотопів, що утворилися, засвічується. Залишається виявити фотопластинку і на ній можна побачити темне зображення сліду пальця на світлому фоні, а позитив буде мати темний фон з білим слідом пальця.

Страницы: 1, 2, 3, 4