Сборник рефератов

Дипломная работа: Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi

Труднощі виникли в процесі реалізації положень оновленого Земельного кодексу. В одних населених пунктах громадяни, які одержали земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства у довічно успадковуване володіння в розмірах, що перевищують середню земельну частку по селу, повністю переоформляли їх у приватну власність. В інших населених пунктах громадянам передавалися у власність земельні ділянки у розмірі середньої земельної частки, а залишок, що перевищує середню земельну частку, надавався у тимчасове користування до вирішення питання про порядок та умови їх продажу.

Закони України "Про підприємництво", "Про селянське (фермерське) господарство", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" проголошують рівноправність розвитку всіх форм господарювання і підприємництва. Проте Земельний кодекс України не створює умов для такої рівності, не забезпечує права громадян самостійно вибирати форми господарювання. Так, згідно зі ст. 5 суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садівничі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Перелік суб'єктів обмежений. З незрозумілих причин до них не увійшли господарські товариства з обмеженою відповідальністю; командитні товариства, асоціації фермерів, агрофірми, сільськогосподарські артілі тощо, хоча на практиці селяни інколи віддають перевагу саме таким формам господарювання.

Багато членів КСП мають бажання перетворити своє підприємство в товариство з обмеженою відповідальністю. Закон "Про господарські товариства" цього не забороняє, але Земельний кодекс такої можливості не надає. Невизначеним є статус сільськогосподарських акціонерних товариств. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" акціонерне товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність. Вступаючи в акціонерне товариство, громадянин повинен знати, на яких засадах передає свою землю - у колективну власність чи в користування. Зрозумілою є позиція щодо майна. У Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" (1991 р.) встановлено, що у випадках, передбачених статутами, шляхом передачі майна оплачуються акції. Якби таке правило застосовувалося і щодо землі, то було б зрозумілим, що громадянин передає земельну ділянку, яка належить йому на праві приватної власності, у власність товариства і на загальну її вартість отримує акції.

Але за таких умов мало б застосовуватись і таке правило: вартість землі зараховується в колективний акціонерний капітал. На цю суму громадянин отримує акції. При виході з акціонерного товариства громадянин отримує вартість акцій. Все майно і земля мали б залишитися у власності акціонерного товариства. Оскільки земельна ділянка, внесена до акціонерного товариства, на придбання акцій не зараховується, то акціонер при виході з підприємства має право отримати свою частку в натурі (на місцевості), яка визначається у порядку, встановленому для членів колективних сільськогосподарських підприємств. Але не відомо, на яких правових засадах земля належить акціонерному товариству. Правовий режим таких земель законодавством не визначений. Не вирішені, зокрема, питання, які права має акціонер, земельна частка якого передана у власність акціонерного товариства без зарахування її вартості в акцію, а які права має акціонер, який взагалі не передав своєї земельної ділянки акціонерному товариству.

Правовий режим майна, що знаходиться у колективній власності КСП, є також суперечливим. Згідно із ст.7 Закону України ”Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14 лютого 1992 р., об’єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у КСП належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб’єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени-в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

На момент виходу Указу Президента України ”Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р., №1529/99 паювання майна і землі КСП з видачею його членам свідоцтв про майновий пай та сертифікатів на право на земельну частку (пай) було проведене майже у всіх сільськогосподарських підприємствах, які були суб’єктами права колективної власності на землю. Кожен член господарства отримав інформацію щодо вартості майна і розміру земельної ділянки, які він може отримати після виходу з КСП чи припинення його діяльності. Згідно з цим Указом, колективні та інші сільськогосподарські підприємства – суб’єкти права колективної власності підлягали перетворенню у сільськогосподарські підприємства, що здійснюють свою діяльність на основі не колективної, а приватної власності на землю та майно.

До числа підприємств, створення яких на базі КСП передбачене Указом, відносяться приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи тощо.

Діяльність цих юридичних осіб регулюється такими основними нормативними актами:

приватне підприємство: Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., “Про підприємства в Україні” від 19 березня 1991 р., із змінами та доповненнями;

господарське товариство (товариство з обмеженою відповідальністю, повне, командитне, акціонерне товариство. Товариство з додатковою відповідальністю): Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р., із змінами та доповненнями;

селянське (фермерське) господарство: Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” в редакції від 22 червня 1993 р., із змінами та доповненнями;

сільськогосподарський кооператив: Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 р., із змінами та доповненнями;

Важливе значення в процесі врегулювання майнових відносин в сільськогосподарських підприємствах, створених в результаті реорганізації КСП відіграв Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” від 29 січня 2001 р., №62/2001, основними засадами якого було здійснення протягом поточного року комплексу організаційних заходів щодо:

уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів КСП, у тому числі реорганізованих, з урахуванням майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованості зі сплати податків і зборів;

визначення розмірів паїв колишніх членів КСП , що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також встановлення осіб, які є їх власниками;

запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена КСП (майнові сертифікати);

забезпечення вільного здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше одного відсотка вартості паю, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадщину;

виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об’єктів зі складу майна реорганізованих КСП чи їх правонаступників стосовно майна;

недопущення порушень майнових прав колишніх членів КСП, утому числі прав власності на паї;

приведення у відповідність із вимогами законодавства установчих документів суб’єктів господарювання, які було створено внаслідок реорганізації чи на основі майна, що належало ліквідованим КСП, зокрема в частині правонаступництва щодо майна та порядку його формування.

Однією із важливих причин для врегулювання земельних та майнових відносин є те, що без чіткого статусу землі та майна ніхто гроші у сільське господарство вкладати не буде, а отже, очікувати участь іноземних та вітчизняних інвесторів неможливо.

Тому основне завдання законодавства полягає в забезпеченні взаємодії всіх елементів агропромислового комплексу, сприянні у створенні єдиного комплексного технологічного процесу від виробництва сільськогосподарської продукції до її переробки і реалізації. При цьому ставиться завдання забезпечення економічних і соціальних інтересів усіх ланок АПК .

Особливе значення щодо реформування агропромислового законодавства належить його систематизації, розробці і прийняттю як основного кодифікаційного акта і для АПК, і для держави в цілому. Адже перехід до ринкової економіки та зміни у регулюванні відносин вимагають поглибленого правового впливу на економічні процеси і передусім розширення сфери застосування цільових комплексних програм розвитку. Тому давно чекає прийняття Закон "Про державні програми", перше читання якого відбулось ще у 1995 р.

Одним із засобів подолання негативних явищ в економіці України і, зокрема, у сфері АПК повинно стати агропромислове законодавство, яке має бути правовою основою перетворень у цьому секторі економіки. Звичайно, його вдосконалення не може здійснюватися ізольовано від норм цивільного, земельного, господарського та інших галузей законодавства України.

Подальше вдосконалення агропромислового законодавства треба вважати однією з важливих функцій Української держави. Звичайно, вона повинна вирішуватись на відповідному науковому рівні, із врахуванням розвитку продуктивних сил та виробничих відносин у державі. Відставання може стати певним гальмом становлення та розвитку ринкових відносин не лише в даній сфері, а й негативно впливати на загальний стан економіки України.

Агропромислове законодавство України повинно бути стабільним, оскільки часті його зміни та доповнення норм перешкоджають як ефективності правового регулювання, так й існуванню довготермінових між- і внутрігалузевих зв'язків.

 Одночасно треба зазначити, що агропромислове законодавство не може бути "застиглим, раз і назавжди встановленим".

Воно повинно вчасно реагувати на зміни в економічних відносинах, сприяти розвиткові нових, прогресивних форм господарювання, землекористування, внутрігосподарського управління, державного регулювання та забезпечення максимальної ефективності вітчизняного агропромислового виробництва.

У сучасних умовах агропромислове законодавство вимагає особливої уваги, бо від рівня його правового регулювання значно залежить ефективність виробництва, що, у свою чергу, впливає на продовольче забезпечення в Україні, її соціальну і політичну стабільність.


1.3.Основні напрямки аграрних реформ

Останнім часом у сільськогосподарському виробництві сталися суттєві позитивні зміни, зумовлені реалізацією положень доленосного Указу Президента України від З грудня 1999 року щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки.

На сьогоднішній день відбувся відхід від адміністративно-командної системи управління, якісна зміна форм господарювання на основі запровадження приватної власності на землю, майно, результати праці та ринкових засад аграрної політики.

У ході першого етапу реформування вдалося вивести з кризового стану і стабілізувати аграрне виробництво, напрацювати законодавчу базу для подальшого розвитку аграрного виробництва.

На базі колишніх 11,2 тис. колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств створено 18,6 тис. агроформувань ринкового типу з приватною власністю на землю і майно. Крім того, нині діють 41,6 тис. фермерських господарств, які обробляють 2,6 млн. га сільськогосподарських угідь.

Близько 6,6 млн. селян отримали сертифікати на земельний пай, з них майже 2,5 млн. — державні акти на право приватної власності на землю. Свої земельні і майнові паї здавали в оренду понад 5,4 млн. селян, за що минулого року одержали близько 2,2 млрд. грн. орендної плати.

У постійне користування виділена земля і працівникам соціальної сфери села яким передано її майже 500 тис. га.

Держава поступово відійшла від невластивих їй функцій постачання селу техніки і палива, мінеральних добрив та інших ресурсів. Цю роботу перебрали на себе відповідні комерційні структури і виконують її досить успішно.

Подальшому реформуванню сільського господарства дали ґрунтовну основу укази Президента України щодо формування прозорого ринкового середовища та розвитку інфраструктури аграрного ринку, запровадження біржової торгівлі продукцією і ресурсами для села, врегулювання майнових відносин, удосконалення земельної реформи тощо.

Визначальною, навіть історичною віхою у здійсненні радикальних реформ на селі стало прийняття Верховною Радою минулого року нового Земельного кодексу України, яким законодавчо утверджено конституційне право приватної власності селян на землю. Він, за великим рахунком, дає можливість всьому сільському господарству нашої країни поступового переходу до соціально орієнтованої і ефективно функціонуючої ринкової економіки.

За останні два роки, коли активно відбувались складні процеси реформування, в сільському господарстві нарощено обсяги виробництва продукції, суттєво поліпшились фінансові результати господарювання, агропромисловий комплекс природно підійшов до другого, вже пореформеного етапу розвитку (2002—2004 роки). Він характеризується подальшою стабілізацією та нарощуванням обсягів сільськогосподарського виробництва з одночасним застосуванням стимулів держави для залучення в аграрну сферу ринкових інститутів (банки, страхові та лізингові компанії, інвестиційні та інноваційні фонди, приватний бізнес).

На даний час вже створені позитивні тенденції, використовуючи які можна приступити до реалізації складніших і масштабніших напрямів соціально-економічних перетворень.

Перше. Темпи зростання обсягів виробництва валової продукції сільського господарства за 2000—2001 роки становили в середньому майже 10%. Швидше збільшувалося виробництво товарної продукції харчової та переробної промисловості, зокрема в минулому році — на 18,2%.

У 2002 році отримано найвищі за останні сім років обсяги виробництва зерна — майже 40 млн. тонн, виробництво цукрових буряків зросло на 2,2 млн. тонн, льону—в 1,7 раза.

Позитивні тенденції спостерігаються і в тваринництві. Тут стабілізувалось поголів’я, збільшилися обсяги виробництва молока, продукції птахівництва, суттєво знизилась збитковість галузі.

Після приватизації землі і майна у сільському господарстві відбуваються процеси раціонального впорядкування розмірів сільськогосподарських підприємств, їх спеціалізації, розміщення конкурентного виробництва з урахуванням принципів економічної доцільності. Це надзвичайно важливо для становлення ефективних аграрних господарських формувань ринкового типу.

Структура виробництва продукції сільського господарства і продовольчих товарів має й надалі все більше задовольняти потреби ринку за рахунок поліпшення їх якості, розширення асортименту, стабілізації цінової політики.

На даному етапі, реалізуючи положення відповідних указів Президента України, необхідно суттєво прискорити формування ринкової інфраструктури: підвищити ефективність функціонування аграрних бірж, торгових домів, заготівельно-збутових кооперативів, пунктів тощо.

Друге. З поступовим наповненням внутрішнього продовольчого ринку у країні активізувалась експортна діяльність. У 2001 році обсяги експорту продукції сільського господарства та продовольчих товарів зросли проти попереднього майже на третину і становили 2,1 млрд. дол. США. Перевищення обсягів експорту над імпортом досягло 830 млн. дол. США.

Вітчизняні продовольчі товари практично витіснили імпортні з внутрішнього ринку і сьогодні мають задовільний попит на зовнішніх ринках, насамперед завдяки формуванню відповідного ринкового середовища в Україні, освоєнню і врахуванню сучасних вимог міжнародної торгівлі.

Третє. Сільське господарство України вже другий господарський рік завершує з позитивнимифінансовимирезультатами. Рівеньрентабельностівиробництваза 2001 рік становив в межах 10%. Усі види сільськогосподарської продукції, за винятком м'яса та вовни, торік були прибутковими. Загальна маса прибутку сільськогосподарських підприємств досягла майже 1,3 млрд. грн.

Завдяки заходам, які вживались державою, поступово вирішується проблема паритету цін на продукцію сільського господарства та ресурси, які воно споживає.

У галузі вже сформована критична маса капіталу для започаткування розширеного відтворення. Наприклад, у минулому році було освоєно 1,3 млрд. грн. капітальних вкладень, у тому числі сільськогосподарськими підприємствами — 904 млн. грн., з них 96% - власні кошти.

Четверте. 3а останні роки підприємства АПК стали дисциплінованішими відносно сплати податків, а це ще одне свідчення значного пожвавлення їх економічної діяльності. За 2000—2002 роки загальна маса сплачених податків зросла в 1,5 рази і становила 5,6 млрд. грн. Крім того, обсяги надходжень від фіксованого сільськогосподарського податку збільшились майже вдвічі. Завдяки цьому маса платежів до бюджету та спеціальних фондів зросла на 2,6 млрд. грн. Отже, на нинішньому етапі розвитку галузі діючу систему оподаткування можна назвати стимулюючою. Необхідно сповна використати результати відродження сільського господарства для активізації функціонування підприємств хімічної і машинобудівної промисловості, транспорту, торгівлі та інших суміжних галузей економіки.

П'яте. Банки як наймобільніші ринкові структури повірили у позитивні перетворення, що відбулися на селі. Стимулом зростання довіри стали запроваджена приватна власність на землю та майно, а також відміна мораторію на банкрутство сільськогосподарських підприємств. Ці дії держави підвищили рівень захисту позичок та інвестицій у сільське господарство, гарантували своєчасне і повне повернення наданих кредитів.

У минулому році комерційні банки кредитували підприємства АПК на загальну суму 5,6 млрд. грн., у тому числі на пільгових умовах — 2,8 млрд. грн. Зростання цих обсягів проти 2000 року відповідно у 2,7 і 3,4 раза є яскравим свідченням високої довіри банків до новостворених суб'єктів аграрного сектора.

Підвищення відповідальності та зростання обсягів фінансування дали можливість підприємствам АПК 12 регіонів України у минулому році згідно з графіками повністю погасити кредити. В цілому ж по Україні рівень повернення пільгових кредитів досяг 92%.

В процесі перетворень регіони не приділили належної уваги збереженню цілісності і господарському використанню сформованих земельних і майнових комплексів колишніх КСП, особливо спеціалізованих господарств, як це було передбачено положеннями Указу Президента.

Необхідно широко використовувати вітчизняний досвід функціонування великих господарств. Адже світова практика має тенденцію до укрупнення суб'єктів сільськогосподарського виробництва. І це не випадково.

Там, де є потужний земельний і майновий комплекси та кваліфіковані кадри, успішно впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу, застосовуються інноваційні технології. Підприємства (агрофірми, об'єднання тощо), як правило, виробляють і реалізують не сировину, а кінцеву продукцію, мають високий ступінь товарності виробництва, стають повноправними суб'єктами аграрного ринку.

З урахуванням цього Міністерству аграрної політики, Українській академії аграрних наук слід активніше вести пошук нових форм і механізмів підтримки суб'єктів великотоварного виробництва, ефективного кооперування їх з дрібнотоварними господарствами.

Посиленої уваги потребують процеси завершення формування юридично повноцінних суб'єктів аграрного ринку. Це стосується насамперед подальшого врегулювання питань приватної власності на майно і землю, дотримання вимог законодавства при орендних відносинах, створення високопрофесійних дорадчих служб.

Законодавча і нормативна база із зазначених питань на загальнодержавному рівні вже практично сформована або формується.

За державними органами залишаються контролюючі та регулюючі функції. Подальша демократизація державного управління вимагає створення і становлення дорадчої служби, якій має бути делегована значна кількість економічних, технологічних, правових та інших консультаційних питань.

Наступні важливі питання, на які повинні звертати особливу увагу органи виконавчої влади, — завершення формування інфраструктури аграрного ринку, організація і регулювання ринку зерна, цукру, продукції олієжирового та плодоовочевого підкомплексів, ринків продукції тваринництва. Цей блок питань надзвичайно важливий для створення умов і забезпечення ефективного пореформеного розвитку аграрного сектора.

Негативно вплинула на внутрішні ціни зерна недосконалість транспортної і складської інфраструктури, яка має надто високу вартість наданих послуг.

Не спрацювали на поліпшення цінової ситуації великі державні оператори на ринку зерна — ДАК "Хліб України" та Держрезерв, які не мали власних коштів, а кредитами, мотивуючи їх надмірною вартістю, не скористались.

Наведені та інші проблеми ринку зерна не були б такими гострими, якби Мінагрополітики своєчасно проаналізувало та взяло до уваги такі чинники, як неминучість різкого зниження цін при зростанні обсягів виробництва зерна в умовах недостатніх можливостей експортної інфраструктури та обмеженості державних фінансових ресурсів.

Крім того, відповідні міністерства здійснюватимуть заходи щодо моніторингу та визначення перспективних експортних ринків зерна в 2002 році на світовому ринку та запровадять широке інформування виробників зерна стосовно ринкової ситуації та прогнозів цінової кон'юнктури.

На місцях для цього слід широко використовувати кошти регіональних бюджетів.

Взагалі ж необхідно повною мірою використовувати маркетингові дослідження для якомога швидшого адаптування внутрішніх цін на зерно до світових.

Активнішого і потужнішого наповнення товарними та грошовими потоками потребують діючі торгові доми, аукціони худоби, аграрні біржі. Для підвищення їх дієвості потрібні ефективні механізми розвитку форвардної та оптової торгівлі.

Зазначені проблеми вимагають координованішої роботи не тільки Мінагрополітики, а й Мінекономіки, Мінфіну, Мінпромполітики, Держстандарту, Національної академії наук, Української академії аграрних наук, Національного банку, інших органів. Слід створювати системну законодавчу та нормативну базу, вирішувати інші важливі питання розвитку аграрного ринку.

Важлива складова ефективного розвитку аграрного ринку — створення державою умов для максимального просування вітчизняної продукції на зовнішні ринки, набуття членства у Продовольчій сільськогосподарській організації (FАО), Світовій організації торгівлі (СОТ) тощо.

На початку наступного десятиліття, як зазначив Президент України, наша держава має стати асоційованим членом Європейського Союзу, а перший визначальний крок здійснення цього — майбутнє членство України у Світовій організації торгівлі.

На Всеукраїнській нараді з питань стратегії розвитку аграрного сектора 7 лютого 2003 р. Прем'єр-міністр України В. Янукович підкреслив, що "аграрні реформи ще не виконали головного завдання - забезпечення сталого розвитку галузі, її розширеного відтворення, продовольчої безпеки держави, достойного рівня життя селян" . Доводиться констатувати, що Україна не зуміла використати своїх потенціальних можливостей, які дуже високо оцінювалися зарубіжними фахівцями. Так, за даними Дойче Банку, Україна мала найвищий рейтинг, а її сільськогосподарське виробництво дістало найвищу оцінку серед колишніх союзних республік. Перелічені обставини створюють проблему з'ясування незадовільних результатів аграрної реформи в Україні, першим кроком у вирішенні якої є порівняльний аналіз змісту аграрних перетворень у державах ЦСЄ та в Україні. Тому вивчення особливостей реалізації аграрних реформ у державах ЦСЄ становить для України істотний інтерес.

Щодо просування вітчизняної продукції на світовий ринок, то тут потрібно посилення роботи наших посольств, їх торгових місій, особливо в країнах — потенційних партнерах зовнішньоекономічних відносин. Слід приділяти більшу увагу удосконаленню двосторонніх відносин з країнами СНД, передусім з Росією. З цього приводу потрібно якомога ефективніше спрощувати, уніфікувати документацію, здешевлювати, оптимізувати й узгоджувати процедури, пов'язані з експортом, гармонізацією національних стандартів, фітосанітарних і ветеринарних вимог з міжнародною і європейською системою стандартизації та сертифікації.

Успішне втілення в життя другого і третього етапів пореформеного розвитку аграрної сфери значною мірою залежатиме від результатів господарювання вже в нинішньому році. Ці результати в свою чергу можуть бути досягнуті завдяки удосконаленню фінансово-кредитноготаресурсногозабезпеченнясільськогосподарських товаровиробників.

Фінансово-кредитне забезпечення потребує системніших підходів.На сьогодні доступність аграріїв до банківських кредитів ще досить обмежена, передусім через високі кредитні ставки.

Умови кредитування та інші процедурні питання потребують удосконалення, насамперед банківського регулювання, системи резервування, умов залучення депозитів та інших джерел нагромадження кредитних ресурсів, запровадження системи застави майна та землі.

Проблемою ще залишається довгострокове кредитування АПК та розвиток фондового ринку. Суттєва підтримка необхідна для розширення функціонування кредитних спілок, спрямованих на обслуговування дрібних товаровиробників та розвиток малого підприємництва у сільській місцевості.

Поряд з державною підтримкою АПК важливою умовою його ефективного розвитку є страхування ризиків у сільському господарстві, формування системи гарантій, мережі гарантійних установ, лізингових, інвестиційних, фондових компаній та інших фінансових посередників.

Одною з наболілих проблем аграрного сектора є нинішній стан технічного забезпечення, оскільки техніка на селі морально застаріла і фізично зношена.

За останні роки фондозабезпеченість сільськогосподарських товаровиробників знизилася у 4,5 рази.

Указ Президента щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для АПК став програмним документом сільськогосподарського машинобудування на найближчі роки. Верховна Рада прийняла Закон "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу", який визначає основні напрями пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування, створює сприятливі економічні умови для збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської техніки та устаткування для харчової і переробної промисловості, а також формування ринку та вдосконалення системи забезпечення АПК вітчизняною технікою і устаткуванням.

Для вирішення завдань технічного забезпечення сільськогосподарських виробників керівники обласних державних адміністрацій повинні вжити рішучих заходів щодо прискорення повернення кредитів, отриманих підприємствами для закупівлі імпортної техніки під гарантії Уряду. Ця заборгованість є головним джерелом наповнення державного лізингового фонду та здешевлення вітчизняної складної сільськогосподарської техніки.

Дійовими чинниками прискореного розвитку машинобудівних заводів, а також аграрної економіки повинні стати інноваційна діяльність, постійне оновлення технічних технологій широке використання новітніх наукових розробок. Особливу роль в активізації інноваційної діяльності мають відігравати аграрна наука і освіта.

На жаль, позитивні процеси реформування аграрного виробництва ще не супроводжуються поліпшенням стану соціального забезпечення жителів села. Рівень життя селян практично не підвищується, погіршується демографічна ситуація, а це створює складну і навіть напружену соціально-психологічну обстановку.

При викладі результатів дослідження, насамперед, необхідно зазначити, що ніякого загального "сценарію" або тим більше загальних "рецептів" аграрного реформування країни ЦСЄ не мали. Усі вони істотно різнилися за стартовими умовами, тобто загальним рівнем економічного розвитку, формами землеволодіння, землекористування і господарювання. Так, у Польщі та Югославії переважали приватна власність на землю та індивідуальне виробництво, були елементи ринку землі. Угорщина перед реформами мала розвинутий аграрний сектор, який характеризувався тісними горизонтальними і вертикальними інтеграційними зв'язками у рамках індустріально-виробничих систем. Сільське господарство Східної Німеччини (колишньої НДР) характеризувалося високою концентрацією вузькоспеціалізованого виробництва. Тут середній розмір господарства в суспільному секторі становив 4,9 тис. га землі (проти 19 га у розрахунку на 1 ферму у ФРН). Аграрне виробництво Румунії було менш продуктивним і відзначалося нижчим рівнем інтенсивності. Проте в усіх цих державах було єдине розуміння реформування не як удосконалення соціалістичної системи шляхом її поступового насичення елементами ринкових відносин, а як переходу до ринкової економіки з приватною власністю на левову частку суспільного багатства, економічною свободою товаровиробників і лібералізацією обмінних процесів. В основу реформаторської ідеології вони поклали посилення мотивації виробників за рахунок приватного інтересу.

У результаті приватизаційних процесів і добровільного вибору форм господарювання у державах ЦСЄ склалися такі структура земельних угідь за типами підприємств та середня площа землі у розрахунку на 1 господарство

Як показано найвідчутніші зрушення у структурі землевикористання відбулися в Болгарії, Румунії та Угорщині, де частка індивідуальних господарств у загальній площі сільськогосподарських угідь зросла в 1997 р. (порівняно з 1989 p.), відповідно, на 39, 55 і 48 процентних пунктів. У Польщі та Словенії цей показник і раніше був традиційно високим. Чехія, Словаччина та Східна Німеччина (Східні землі ФРН) віддали перевагу поєднанню приватного землеволодіння з колективним землевикористанням на базі великих сільськогосподарських підприємств у формі сільськогосподарських виробничих кооперативів, товариств з обмеженою відповідальністю і акціонерних товариств. В аграрному секторі цих трьох країн налічується 3100 товариств з обмеженою відповідальністю (середньою площею 763 га) і 572 акціонерних товариства, на кожне з яких припадає в середньому 878 га земельних угідь.

На наш погляд, загальними особливостями аграрного реформування у державах ЦСЄ можна вважати:

створення нормативно-правової бази реформ переважно у вигляді законів;

організацію спеціальних державних установ для практичного здійснення окремих складових реформ;

широке використання при проведенні приватизаційних процесів механізмів реституції;

моніторинг реформ і коригування їх змісту за реальними результатами.

Останнім часом в Україні зроблено чимало кроків для досягнення інтеграції з Європейським Союзом. Більшість політиків і політичних сил збагнули, що інтеграція не відбудеться автоматично, що успішні інтеграційні заходи сусідів можуть створити ситуацію "Європа без України" і що твердження про неминучість входження в європейську та північноатлантичну спільноти може стати міфом, коли Україна не покаже і не доведе своє місце в міжнародному поділі праці на континенті. Тому надання аграрній політиці, що починає викристалізовуватись, ознак і рис системності, цілісності та комплексності, перенесення уваги з мікроекономічного реформування (часом воно стає непродуманим експериментом над виробником) на створення сприятливого підприємницького середовища є нагальною потребою. Лише за цієї умови ми зможемо сподіватися на те, що і для українського села європейська інтеграція буде не мрією, а можливою реальністю.

 


РОЗДІЛ 2 Вітчизняний досвід аграрних реформ

2.1.Розвиток організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві

Метою реформування колективних сільськогосподарських підприємств є зміна форм власності на майно і землю та створення на їх основі сільськогосподарських підприємств ринкового типу, де були б розмежовані трудові і майнові відносини (тобто чітко відділені володіння, користування і розпорядження власністю) від відносин членства (засновництва).

Членство в колективному сільськогосподарському підприємстві породжує право на засоби виробництва (майно) і на трудові відносини з підприємством. У реструктуризованих підприємствах власність на землю або право користування нею є юридичне відокремленими від обробітку землі чи володіння і користування основними засобами виробництва організації, яка обробляє землю. Це забезпечує гнучкість у застосуванні робочої сили та можливість широкого доступу до капіталу.

В результаті реструктуризації КСП створюються такі господарюючі суб'єкти, як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні сільськогосподарські підприємства та селянські (фермерські) господарства, організаційна-правова структура яких є важливою передумовою для досягнення сільськогосподарськими товаровиробниками успіху в умовах ринкової економіки.

В статутах сільськогосподарських акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, засновниками яких є дві і більше осіб, чітко розділяються власність на землю і майно. Статутні фонди цих юридичних осіб формуються за рахунок майна засновників, тоді як земельні масиви орендуються у власників землі, в тому числі у фізичних осіб-засновників (акціонерів). Це надає гнучкості реформованому суб'єкту господарювання та полегшує проведення майбутніх ринкових організаційних та структурних змін.

Всі новостворені сільськогосподарські підприємства і селянські (фермерські) господарства орендують землю та неподільне сільськогосподарське майно у власників земельних та майнових масивів, сформованих в результаті виходу членів КСП з господарства та виділення в натурі належних їм земельних і майнових паїв. За допомогою такої оренди зазначені формування зберігають комерційну життєздатність майна і землі, запобігаючи подрібненню їх на малі, нежиттєздатні, з точки зору товарного виробництва, сільськогосподарські суб'єкти господарювання.

На практиці намітилися такі основні шляхи реформування організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві:

реорганізація колгоспів і радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства з персоніфікацією власності на майно і землю;

реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств у господарські товариства та приватні підприємства;

реструктуризація колективних і державних підприємств у сільськогосподарські кооперативи;

формування приватно-орендних підприємств, тобто господарських товариств, приватних підприємств та селянських (фермерських) господарств, які діють на основі оренди майна і землі, отриманих членами реструктуризованих КСП в рахунок майнових і земельних паїв.

Метою реформування є формування організаційно-правових структур, здатних в поєднанні з вирішенням макроекономічних проблем забезпечити високий рівень розвитку, який відповідав би інтересам селян, сільськогосподарських підприємств та зростаючим потребам країни в продукції сільського господарства. Крім того, призначення реформування полягає в формуванні на селі реальних, ефективно діючих власників і господарів, забезпеченні матеріального добробуту та значно вищого рівня життя його мешканців.

Визначальним у реформуванні є якомога повніше врахування і задоволення індивідуальних інтересів членів (працівників) підприємства незалежно від того, яку форму господарювання і який спосіб життя вони обирають, і забезпечення на цій основі їх інтересів. Відповідно до цього мета реформування полягає в:

гарантуванні членам підприємства вільного вибору найбільш прийнятної для кожного форми господарювання;

створенні передумов для розвитку сформованих у процесі реформування нових формувань, прийнятних для конкретних умов;

утвердженні приватної власності членів підприємств на землю та майно КСП та гарантуванні їм вільного розпорядження ними;

сприянні становленню на селі різноукладності, підприємництва і конкуренції;

створенні в результаті реформування вільних (у межах чинного законодавства) у своїх діях власників і господарів;

формуванні на селі соціально-економічної і соціально-психологічної ситуації, яка б узгоджувалась з інтересами кожного селянина зокрема і сільськогосподарського підприємства в цілому.

Реформування ґрунтується на сукупності законодавчих і нормативно-правових актів та положень, що регулюють відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві, а також організаційно-правові процедури та механізми реформування підприємств.

Реформування здійснюється на основі рішення загальних зборів або зборів уповноважених КСП. Рішення про реформування набуває чинності за умови присутності на зборах не менше трьох четвертих членів КСП і якщо за нього проголосувало не менше трьох четвертих присутніх на зборах (якщо інше не передбачено статутом).

Реформування - це тривалий процес, найважливішими складовими вирішення якого є:

інвентаризація майна підприємства, всіх його активів та пасивів, при необхідності - переоцінка або уточнення вартості майна;

здійснення (завершення або уточнення) паювання майна, визначення пайового фонду та індивідуальних майнових паїв членів підприємства;

видача майна в натурі у разі виходу осіб зі складу КСП;

паювання землі та видача державних актів на право приватної власності на землю;

створення передумов для формування нових економічно життєздатних приватних агро формувань;

розподіл майна і землі між новими господарюючими суб'єктами у разі поділу господарства та створення на його основі двох чи більше юридичних осіб;

розробка установчих документів підприємств, створених внаслідок реструктуризації КСП, та реєстрація нових юридичних осіб;

проведення серед членів підприємства інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань, що стосуються реструктуризації;

кадрово-управлінське забезпечення реструктуризації.

Ініціаторами реформування можуть бути керівники підприємств чи підрозділів, колективи, неформальні групи працівників чи будь-хто із членів підприємства. Прихильники реструктуризації створюють ініціативну групу, яка вносить пропозицію про реформування на розгляд загальних зборів.

 При відмові правління скликати загальні збори з цього питання ініціативна група при згоді 20 і більше відсотків членів підприємства організовує проведення загальних зборів.

Залежно від ситуації, яка складається в підприємстві щодо вирішення питання про його реформування, для прийняття відповідного рішення може бути достатньо проведення одних зборів членів підприємства, а може виникнути потреба у проведенні додаткових зборів.

У разі сприятливих для реформування обставин на підприємстві і завчасного опрацювання необхідних нормативних документів доцільно вже на перших зборах розглянути такі питання: про реформування підприємства; про обрання комісії з питань реструктуризації; про затвердження програми реструктуризації; про створення комісії з питань інвентаризації та проведення інвентаризації майна, землі, всіх активів і пасивів; про затвердження положення про паювання майна; про паювання землі і видачу членам підприємства державних актів на право приватної власності на землю (замість сертифікатів на право на земельну частку (пай); про організацію інформаційно-роз'яснювальної роботи в підприємстві з питань його реформування.

Якщо ж ці та можливі інші питання до перших зборів підготовлені недостатньо, доцільно обмежитись прийняттям відповідного рішення щодо них і затвердженням складу комісії з питань реформування, доручивши їй підготувати для розгляду на наступних зборах всі інші питання.

Комісія з питань реструктуризації є робочим органом загальних зборів членів підприємства по здійсненню в повному обсязі і на належному рівні реорганізаційного процесу. Вона обирається загальними зборами простою більшістю присутніх на них членів підприємства в кількості, визначеній зборами. Як свідчить досвід, до її складу доцільно включати 13-15, а при потребі - і більше осіб. За рішенням зборів, комісію може очолювати керівник підприємства або інший її член. До складу комісії рекомендується включати керівників економічної і бухгалтерської служб підприємства, головних спеціалістів або керівників галузей, окремих керівників середньої ланки, рядових працівників та представників від пенсіонерів.

Комісія затверджує функціональні обов'язки кожного її члена. В разі потреби вона, за погодженням із правлінням, наділяється правом залучати до роботи інших експертів та спеціалістів, які не є членами комісії. Повноваження комісії закінчуються після повного завершення роботи із реструктуризації.

Члени комісії працюють на громадських засадах, але в разі потреби окремі з них на час роботи в комісії можуть бути звільнені від виконання основних службових функцій з оплатою праці не нижче тієї, яку вони мали за виконувану за посадою роботу.

Комісія не має права вмішуватися в роботу голови чи правління щодо керівництва підприємством. У свою чергу голова і члени правління не мають права вмішуватися в роботу комісії. Вона зобов'язані лише забезпечувати її транспортом, папером, канцелярським приладдям. Для цього складається і затверджується загальними зборами кошторис на проведення реструкгуризації.

Комісія виконує такі основні функції:

опрацьовує (уточнює) програму і схему реструктуризації;

уточнює і подає на затвердження загальним зборам списки осіб, що мають право на земельні частки (паї) і майнові паї;

розробляє та надає на затвердження загальними зборами положення про паювання майна, методику розрахунку пайового фонду, індивідуальних майнових паїв та порядок виділення майна в натурі;

організовує інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань реструктуризації серед членів підприємства. При необхідності може створити при комісії групу з інформаційно-роз'яснювальної роботи;

бере участь у виборі організаційно-правових форм створюваних при реструктуризації агроформувань;

при створенні на базі реформованого підприємства двох і більше господарюючих суб'єктів спільно з правлінням підприємства виявляє засновників таких підприємств, здійснює попередній розподіл землі та майна між новими структурами відповідно до їх очікуваного розміру і готує відповідні матеріали для розгляду на загальних зборах членів підприємства;

бере участь у підготовці відповідних документів для передачі новоствореним підприємствам належних їм майна і землі.

Програма реструктуризації повинна включати вибір організаційно-правової форми підприємств, створюваних внаслідок реструктуризації, та план пореформеного розвитку. Згідно з чинним законодавством підприємство може реструктуризуватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і закритого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, командитні; сільськогосподарські кооперативи; селянські (фермерські) господарства; приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємництво без створення юридичної особи. Зокрема, у 2003 році в Україні функціонувало 41599 селянських (фермерських) господарств. Їх кількість постійно збільшується, що підтверджується даними таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Динаміка чисельності селянських (фермерських) господарств

Показники 1991 1995 1998 1999 2001 2003

Кількість господарств 2098 34778         35485         35884         38428         41599

Площа сільськогосподарських угідь, тис .га   39,7  786,4 1029,2        1162,3         2157,6        2585,8

в тому числі рілля, тис. га    30,7  718,5 953,6 1082,2        1994,0        2410,9

Щорічно підвищується ефективність діяльності фермерських господарств та їх основні економічні показники (таблиця 2.2.).

Кожний член КСП має право вибрати будь-яку з наведених вище форм. При розробці програми реструктуризації підприємства та її практичному здійсненні важливо забезпечити:


Таблиця 2.2.

Площа, валовий збір та урожайність основних сільськогосподарських культур у селянських (фермерських) господарствах

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5


© 2010 СБОРНИК РЕФЕРАТОВ