Значення об'єктивної сторони злочину для його кваліфікації

Значення об'єктивної сторони злочину для його кваліфікації

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, УПРАВЛІННЯ ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

Навчальна дисципліна:Кримінальне право

Тема: Значення об’єктивної сторони злочину

для його кваліфікації

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ І ЇЇ

ЗНАЧЕННЯ_______________________________________ст. 3

2. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ (ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛІНІСТЬ ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ

_____________ст. 5

3. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ. ПОНЯТТЯ І ВИДИ

___________________________________________________ст. 8

4. ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ

___________________________________________________ст.9

5. ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ

ЗЛОЧИНУ_________________________________________ ст.10

ЗАКІНЧЕННЯ______________________________________ ст.12

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ______________________________ ст.14

ВСТУП

У даній роботі розглядається тільки об'єктивна сторона злочину. Як-от

ознаки, що характеризують зовнішній прояв злочину, зміни в навколишньому

соціальному середовищі, до яких призводить учинення злочину, а також саме

діяння, подія вчинення злочину. Можна визначити:

дія - активна поведінка. Суспільно значиме поводження особи, що

складається з власних фізичних зусиль особи, використання іншої особи, а

також використання машин, механізмів, сил природи або тварин.

бездіяльність – пасивна поведінка. Невиконання особою своїх професіональних

та інших обов'язків.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного

зазіхання на об'єкт, що охороняється кримінальним правом. Об'єктивну

сторону складають:

суспільно небезпечне діяння;

злочинні наслідки;

причинний зв'язок між діянням і злочинними наслідками;

засіб, місце, час, знаряддя й обстановка вчинення злочину.

Всі ці елементи об'єктивної сторони злочину мають значення:

o для встановлення наявності складу злочину як підстави кримінальної

відповідальності;

o для правильної кваліфікації вчиненого;

o для призначення справедливого покарання.

Об'єктивна сторона злочину - важлива передумова кримінальної

відповідальності, це своєрідний фундамент кримінальної відповідальності,

без якого вона взагалі не існує. Це головний критерій в оцінці намірів і

цілей злочинця, в оцінці його суб'єктивної сторони.

ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Об'єктивну сторону злочину утворюють:

1. Ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо

характеризують її зовнішній прояв:

* суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність);

* суспільно небезпечні наслідки (злочинний результат);

* причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно

небезпечними наслідками;

* спосіб, знаряддя і засоби, місце, час і обстановка вчинення злочину.

2. Ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння:

* місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання –

ситуація.

Об'єктивна сторона злочину - важлива передумова кримінальної

відповідальності. Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі

ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості,

товариства і держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує

кримінально-правові норми (ст.1,3,7 і ін. ст. КК України). Об'єктивна

сторона злочину - своєрідна основа кримінальної відповідальності, без якої

вона взагалі не існує.

Об'єктивна сторона злочину є тому головним критерієм в оцінці намірів

і цілей злочинця, в оцінці його суб'єктивної сторони. Відповідно до цього

при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергу

встановлюється об'єктивна сторона злочину, робиться висновок про наміри,

мотиви і цілі особи, що учинила суспільно-небезпечне діяння, яке заборонено

кримінальним законом. Без ознак об'єктивної сторони питання про суб'єктивну

сторону не виникає, тому що остання існує тільки в зв'язку з першою. Таким

чином, створюється бар'єр для проникнення сваволі і суб'єктивізму в

діяльність суду і прокурорсько-слідчих органів. Це служить серйозною

гарантією дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних

справах.

Важливість об'єктивної сторони злочину для кримінальної

відповідальності, у тому, що саме цей елемент складу злочину є фундаментом

усієї конструкції складу злочину і кримінальної відповідальності, свідчить

той факт, що в диспозиціях статей Особливої частини КК України частіше

всього вказуються саме ознаки об'єктивної сторони злочину. Наприклад, у

кримінальному законі завжди вказуються ознаки суспільно небезпечного

діяння, без них неможлива жодна диспозиція якийсь статті Особливої частини,

часто вказуються в кримінальному законі й інші ознаки об'єктивної сторони.

Важливо відзначити, що не усі вони мають однакове кримінально-правове

значення. Обов'язковим для всіх складів злочинів є суспільно небезпечне

діяння (дія або бездіяльність).

Між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком

існує причинний зв'язок.

СУСПІЛЬНЕ НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ

(ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ) ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ.

Злочинне діяння (дія або бездіяльність) є найважливішою ознакою

об'єктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнем об'єктивної

сторони в цілому і її окремих ознаках. Діяння може мати форму дії або

бездіяльності (ст. 7. КК України).

З фізичної сторони дія характеризується активним поводженням людини.

Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях , але не зводиться лише до них,

тому що звичайно включає не одне а декілька фізичних рухів (наприклад,

постріл вбивці з пістолета включає ряд рухів, пов'язаних із прицілюванням і

натисканням на спусковий гачок пістолета). Але головною для злочинної дії є

не фізична, а соціальна характеристика, у якості якої виступає його

суспільна небезпека. Суспільно небезпечною є дія, яка заподіює шкоду

об'єктам, що охороняються законом, або ставить їх під безпосередню погрозу

заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільно небезпечною, то вона не може бути

визнана злочинною і не може спричиняти кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 7 КК України "не є злочином дія або бездіяльність,

що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого

кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної

небезпеки".

Щоб мати кримінально-правовий характер, дія повинна бути обов'язково

вольовою. Не має кримінально-правового характеру активне поводження людини,

допущене їм під впливом непереборного фізичного примуса з боку іншої особи

або інших осіб. Під ним розуміється фізичний вплив на людину (наприклад,

нанесення йому побоїв) з метою змусити його учинити суспільно небезпечну

дію. Для того щоб фізичний примус виключав кримінальну відповідальність,

необхідно, щоб діяння відбувалося усупереч волі особи, що діє по примусу.

Не може, наприклад, відповідати за ушкодження чужої речі особа, яку

зумисне штовхнули, щоб вона ушкодила цю річ.

Якщо фізичний примус не виключав для особи можливість діяти по своїй

волі, то вона не звільняється від кримінальної відповідальності, проте

застосоване до неї насильство при цьому розглядається як обставина, що

пом'якшує відповідальність при призначенні покарання.

Визначене кримінально-правове значення має і психічний примус. Під

ним розуміється погроза заподіяння якоїсь шкоди (у тому числі і фізичної) з

метою змусити людину учинити суспільно небезпечне діяння. Психічний

примус (насильство) звичайно не виключає вольового характеру дії, і тому

він по загальному правилу не виключає кримінальної відповідальності

особи, що здійснила під його впливом передбачене законом суспільно

небезпечне діяння. Водночас, як і фізичний, психічний примус признається

обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність. Психічний примус

може виключати кримінальну відповідальність особи, що діяла під його

впливом, лише тоді, коли ця особа діяла в стані крайньої необхідності.

Наприклад, касир, що під погрозою негайного позбавлення його життя передає

злочинцям гроші, звільняється від кримінальної відповідальності, тому що

життя людини дорожче будь-яких матеріальних цінностей .

Таким чином, кримінально-правова дія являє собою суспільно

небезпечне, вольове й активне поводження людини.

Як було уже відзначено, злочин з об'єктивної сторони може бути

зроблено не тільки шляхом дії, але і шляхом бездіяльності.

Під кримінально-правовою бездіяльністю розуміється суспільно

небезпечне, вольове і пасивне поводження. Воно полягає в не вчиненні особою

тих дій, що вона повинна була і могла учинити в силу лежачих на неї

обов'язків. Пасивність поводження особи - це не фізична його (поводження)

характеристика, а соціальна. У фізичному змісті особа може поводитися

дуже активно, але якщо вона при цьому не виконала визначеного обов'язку,

порушив кримінально-правову заборону, у наявності кримінально-правова

бездіяльність. Наприклад, особа відмовляється від дачі показань, у якості

свідка, ухиляючись від явки в суд (ст. 179 КК України), і при цьому працює

на своєму городі. У фізичному змісті вона діє (прибирає. Наприклад ,

овочі), у кримінально-правовому - не діє (ухиляється від дачі показань у

якості свідка).

Обов'язок особи діяти може виникати по різноманітним підставам.

По-перше, із указівки закону. Так, закон зобов'язує повнолітніх дітей

допомагати матеріально непрацездатним батькам, а батьків – утримувати

неповнолітніх дітей. Злісне порушення цього обов'язку наказується в

кримінальному порядку (ст.116, ст. 114 КК України).

По-друге обов'язок діяти може виникнути в силу обраної професії.

Наприклад, лікар у відповідності зі своєю професією зобов'язаний

допомагати хворим, і невиконання цього обов'язку без поважних причин

спричиняє за собою кримінальну відповідальність (ст.113 КК України).

По-третє, такий обов'язок може виникнути в силу прийнятих на себе

зобов'язань. Так, особа, що визвалася стежити за малолітньою дитиною, буде

відповідати в карному порядку, якщо через недбале, неуважне відношення

особи до виконання цього обов'язку дитина загине (ст.111 КК України).

По-четверте, обов'язок діяти може виникнути також із поводження

особи, що ставить у реальну небезпеку об'єкти, що охороняються законом.

Наприклад, водій автомашини, що учинив наїзд на людину, зобов'язаний

доставити потерпілого в найближче лікувальне заснування або оказати йому

іншу поміч. Невиконання особою цього обов'язку спричиняє кримінальну

відповідальність .

Як і кримінально-правова дія, бездіяльність носить кримінально-

правовий характер лише тоді, коли вона є вольовою.

Пасивне поводження, позбавлене вольового характеру, не спричиняє за

собою кримінальної відповідальності. Тому так само, як і при дії,

кримінальна відповідальність за бездіяльність не наступає, якщо вона цілком

під впливом непереборного фізичного примуса. Так, охоронець не може

відповідати за те, що не перешкодив розкраданню ввіреного під його охорону

майна, якщо злочинці зв'язали його і позбавили можливості втручатися або

звати на поміч. Психічне насильство при бездіяльності розглядається і як

пом'якшувальна обставина при призначенні покарання.

Не має кримінально-правового характеру і пасивне поводження людини,

допущене їм під впливом непереборної сили природи.

Під непереборною силою розуміється такий вплив об'єктивних чинників

(стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів), у силу котрих

людина позбавлена можливості фізично діяти. Непереборна сила виключає

кримінальну відповідальність тому, що особа не в змозі перебороти перешкоди

на шляху до виконання лежачому на ньому обов'язку діяти. Не може,

наприклад, бути визнано злочинним поводженням лікаря, що не допоміг хворому

унаслідок того, що лікар сам був тяжко хворий, або шлях до пацієнта

перепиняє ріка, що розлилася, і лікар не зміг переправитися через її.

Проте поняття непереборної сили не є абсолютно незмінним. Конкретне

рішення цього питання залежить від установлення кола обов'язку особи тих

вимог, що подаються до нього у визначеній ситуації. Наприклад, пожежа є

непереборною силою для звичайного громадянина, у зв'язку з чим його не

можна притягти до кримінальної відповідальності за залишення особи в

будинку, що горить. Проте для пожежного за професією ця обставина не може

виключати відповідальності. Така згадана уже обставина, як розлив ріки,

визнана для лікаря непереборною силою на шляху до виконання його фахових

задач, не може бути визнана такою для військового, що зобов'язаний

переборювати будь-які перешкоди, що є перепоною на шляху до виконання

відданого йому бойового наказу (навіть із ризиком для свого життя).

СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ

ПОНЯТТЯ І ВИДИ

Показником, що характеризує злочин, є наслідки. Злочинні наслідки

можуть бути класифіковані в такий спосіб : майнова, моральна, фізична й

інша шкода, що заподіюється злочинами суспільним відносинам, а також усі

витрати товариства на боротьбу з цим соціально-негативним явищем.

Існують дві основні групи злочинних наслідків:

* матеріальні ;

* нематеріальні.

У свою чергу, матеріальні наслідки підрозділяються на наслідки майнового

характеру і заподіяння шкоди для життя і здоров'я громадянина.

Нематеріальні наслідки також підрозділяються на наслідки, пов'язані з

порушенням суспільного порядку або діяльності установ і підприємств і

порушення честі і гідності громадян і їх особистих майнових прав (

наприклад, моральна шкода при обмові або образі).

Кримінальний закон виділяє:

> злочини з матеріальними складами тобто, коли наявність кінченого складу

злочину зв'язується з настанням цілком визначених наслідків.

> злочини з формальними складами.

Злочин рахується закінченим після вчинення суспільно небезпечного

діяння незалежно від настання визначених суспільно небезпечних наслідків.

У реальній дійсності будь-які злочини, у тому числі і формальні,

завжди спричиняють якісь шкідливі зміни в об’єктах, що охороняються

законом. Проте ці зміни і наслідки не включені до складу формальних

злочинів і при вирішенні питання про наявність або відсутність діяння не

приймаються в увагу. У цьому випадку наслідки можуть мати кримінально-

правове значення, але не для визначення складу злочину, а як обставини, що

пом'якшують або отягчають провину при призначенні покарання.

При конструюванні об'єктивної сторони злочину (матеріальний або

формальний склад) вибирається не довільно, а з урахуванням і в залежності

від характеру і специфічних особливостей суспільної небезпеки злочину й

особливостей кримінально-правових мір боротьби з ним.

Наслідки лежать за межами складів таких небезпечних злочинів, як

розбій (ст. 86 КК України), вимагательство ( ст. 86-2 КК України).

ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ

Причинний зв'язок є ознакою об'єктивної сторони матеріальних

злочинів. Мова про відповідальність особи за суспільно небезпечні наслідки

, що наступили (при наявності, зрозуміло, провини) може йти тільки тоді,

коли вони знаходяться в причинному зв'язку суспільно небезпечною дією або

бездіяльністю, що відбулися. При відсутності причинного зв'язку кримінальна

відповідальність за настання шкідливих наслідків виключається.

Причина - це філософська категорія, яка відображає одну з форм

загального об'єктивного зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості

предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі й у суспільстві.

Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньою

необхідністю породжує інше явище, яке розглядається як слідство. Це

філософське розуміння причинності є загальним для всіх галузей знань, і

тому воно застосовується і до причинного зв'язку в кримінальному праві.

Об'єктивний характер причинних зв'язків має важливе значення і для

кримінального права. Слідчі органи і суд при розслідуванні і судовому

розгляді кримінальної справи встановлюють не якийсь уявлюваний зв'язок між

суспільно-небезпечним поводженням особи і шкідливих наслідків цього

поводження, а об'єктивний, істотну причинний зв'язок, існуючий поза

свідомістю слідчого і суду.

Найбільшою загальною ознакою наявності причинного зв'язку в карному

праві варто назвати багатозначність - у реальній дійсності рідко бувають

випадки, коли один наслідок породжується одною причиною. Причинний зв'язок

частіше усього не взаємодія двох явищ, а сукупність ряду явищ.

При рішенні питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між

суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком при

розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи, не обмежуючись

установленням того, чи наступили в реальній дійсності суспільно небезпечні

наслідки, необхідно встановити, чи відбулося при цьому суспільно небезпечне

діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину. Цю обставину

необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакою

об'єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил або

інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера наступила смерть

пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного

зв'язку між дією шофера (наїздом) і наслідком , що наступив, (смерть

потерпілого). Необхідно з'ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні

правила (правила безпеки прямування й експлуатації транспортних засобів),

тому що смерть пішоходу могла наступити і не в результаті порушення цих

правил. В усіх таких випадках порушення відповідних правил входить в

об'єктивну сторону злочинного діяння, і при відсутності такого порушення

відповідний склад злочину також відсутний.

ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ

ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

Інші ознаки об'єктивної сторони факультативні, тобто для одних складів

злочинів вони є ознаками їх об'єктивної сторони, а для інших - не є.

Наприклад, для складів заподіяння шкоди здоров'ю байдуже місце вчинення

злочину, і кримінальна відповідальність за ці злочини наступає незалежно

від того, де вони зроблені. Проте ця ознака (місце) є обов'язковим для

встановлення, наприклад, складу незаконного видобутку водяних тварин і

рослин.

Варто мати на увазі і те, що факультативні ознаки об'єктивної

сторони завжди мають важливе доказове значення по кримінальній справі. Всі

вони є необхідною фізичною характеристикою будь-якого злочину. Кримінальна

справа не може рахуватися розкритою, якщо, наприклад, не встановлене місце

і час учинення злочину (хоча стосовно до окремого складу вони можуть і не

мати значення для кваліфікації). Тому всі ознаки об'єктивної сторони

злочину незалежно від своєї «обов'язковості» або факультативності» у

кримінально-правовому змісті входять у предмет доведення по будь-якій

кримінальній справі.

Місто вчинення злочину - це певна територія , де було почате і

закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складів злочинів

місце їх вчинення є обов’язковою ознакою, Наприклад, місцем вчинення

злочину, передбаченого ст. 163, є континентальний шельф України, ст. 204 –

море.

Час вчинення злочину як ознака складу злочину - це визначений

тимчасовий період, протягом якого може бути зроблений злочин. Час є

обов’язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його

зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби.

Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161

(Незаконне полювання).

Обстановка вчинення злочину – це сукупність передбачених законом

зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) певних

подій.

Прилюдність або наявність подій як компоненти обстановки іноді

безпосередньо зазначаються в законі. Так у ст. 189 ідеться про прилюдну

образу представника влади або громадськості, який охороняє громадський

порядок.

Знаряддя і засоби вчинення злочину - це ті знаряддя і пристосування,

за допомогою яких був зроблений злочин. Використання злочинцем тих або

інших засобів також може істотно впливати на ступінь суспільної небезпеки

діяння. У тих випадках, коли відповідні засоби і знаряддя підвищують його

суспільну небезпеку, вони включаються законодавцем у число ознак

об'єктивної сторони складу злочину.

Під способом учинення злочину розуміються ті прийоми і методи, що

використовував злочинець для вчинення злочину.

Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуація вчинення

злочину. Наприклад, поняття “ бою” означає не лише певний проміжок часу, а

й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюються

терміном “місце вчинення злочину” такі ситуації, як “поле бою”, “район

воєнних дій” тощо).

У тих випадках, коли місце, час, обстановка, засоби і знаряддя, а також

засіб учинення злочину не є ознаками об'єктивної сторони складу злочину,

вони, як було відзначено, не байдужі для кримінальної відповідальності,

тому що можуть враховуватися як зм'якшуючі або обтяжуючі відповідальність

обставини при призначенні покарання або мати важливе доказове значення по

кримінальній справі.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

За Конституцією Україна є суверена і незалежна, демократична,

соціальна, правова держава (ст.1). Але це тільки загальні конституційні

засади, а насправді таку державу необхідно ще розбудовувати і наближатися

до її принципів та ідеалів. Поки що цього не вдалося досягти жодній

цивілізованій високодемократичній, розвинутій державі, оскільки і у цих

державах є злочинність, порушення прав людини, безробіття, невпевненість у

завтрашньому дні, несправедливість, жорстокість, наркоманія та інші

негативні явища.1

Поняття справедливості ніколи не було однозначним. У жодній країні ,

ні у які епохи не був створений суспільний устрій, що сприймався би як

справедливий абсолютно всіма громадянами. За своєю природою держава більшою

чи меншою мірою відображає інтереси переважно приватновласницьких пануючих

класів і верств, обмежуючи більшою чи меншою мірою інтереси переважної

більшості населення. У самій ідеології держави закладена суперечність, яка

породжує соціальну нерівність, з якою певна частина громадян не бажає

миритися, і яка є глибиною першопричиною злочинності.

Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або

думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості,

суспільства або держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує

кримінально правові норми. При розслідуванні або судовому розгляді

кримінальної справи в першу чергу встановлюється об'єктивна сторона злочину

і тільки на її основі суб'єктивна. Без ознак об'єктивної сторони не виникає

самого питання про суб'єктивну сторону злочини. У такий спосіб створюється

серйозна гарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по

кримінальних справах.

Про соціальну природу протиправного поводження. Головне в цьому

поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам,

заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян,

колективів і товариства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку

суспільства. Злочини розрізняють по своїй спрямованості, по можливості

настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, по характеру їхніх мотивів, по

цілям правопорушень. Незважаючи на всі ці розходження, злочини складають

одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину

сутність і подібні юридичні ознаки.

Вітчизняна наука вивчає правові явища в соціально-історичному

аспекті, підкреслюючи, що злочинність - це масове, історично мінливе,

соціальне явище , що має кримінально-правовий характер , класового

суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, що чиняться у

відповідній державі у визначений період часу" .2

У своїй принциповій основі це положення ставиться і до інших видів

правопорушень.

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені

нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону",

протиправні дії повинні бути чітко сформульовані чинними правовими нормами.

З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції

закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного або

іншого правопорушення, а нерідко й встановлюючого точний перелік

протиправних діянь. Такого роду "формалізм" противоправності забезпечує

ясність і єдність вимог, запропонованих до всіх громадян і організацій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальний кодекс України.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України:

Спеціальний випуск. , К: “Юрінком”, НВФ “Агуст”, 1994.

3. За редакцією професора Матишевського П.С., доцентів АндрушкаП.П,

Шапченка С.Д. Кримінальне право України.Підручник для студентів

юридичних вузів і факультетів.-Київ: Юрінком Інтер, 1999.

4. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України:

Підручник.-2-ге вид., перрероб. і доп.-Київ:Либідь, 1999.

5. Кузнецова Н.Ф.,Злочин та злочинність, М.,1976.

6. За ред.акад. АПрН Украхни, док.юр.наук проф. Копєйчикова В.В.

Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.- К.: Юрінком

Інтер, 1998.

1 Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові правової

держави.//Право України.-1998-№8-с.43

2 Кузнецова Н.Ф.//Преступление и преступность.-1996-с.17