Аналізуючи містерію І.Огієнка “Каїн і Авель”, ми прослідкували розвиток жанру драматичної поеми в історії світової літератури взагалі.
Почавши з розгляду витоків жанру в мистецтві Давньої Індії, проілюструвавши далі його розвиток зразками творів класичної світової літератури (Мільтон, ґьоте та ін.), ми ввели розвиток драматичної поеми у контексті українського письменства.

Виходячи з визначення жанру, яке подає нам літературознавчий словник- довідник (1997), бачимо, що драматична поема одночасно увібрала в себе ознаки ліро-епічних та драматичних творів. Це і фрагментарність композиції, і зосереджена увага з боку автора на відтворення думок і почуттів героїв, і гострий сюжетний конфлікт, і обов’язковість віршованої форми (хоча б у певних епізодах), та багато інших рис, що споріднюють усі три жанри.

Знаходимо всі ці ознаки і в драматичній поемі “Каїн і Авель”. Твори цього жанру займають значне місце у творчому доробку автора. За формально- змістовими ознаками містерія Івана Огієнка “Каїн і Авель” є продовженням і дописуванням канонічного тексту. Що стосується жанрових ознак, то цей твір написаний за канонами релігійної драми, зразки якої мають місце й у творчості інших українських авторів ХХ ст., зокрема В.Лужницького,
В.Лімниченка та ін.

Біблійна оповідь про Каїна та Авеля у різні часи і у різних народів привертали увагу митців. Факту братовбивства присвячено чимало творів, у яких утвердилося здебільшого негативне переосмислення образу Каїна. Вперше ідейна та сюжетна основа біблійної оповіді була змінена Дж. Байроном у містерії “Каїн” (1821), де первородний син Адама та Єви зображається не як ворог роду людського, а навпаки, він шукач знань здатних вказати шлях до щастя і добра.

Докорінно переосмислюється образ Каїна в поемі І.Франка “Смерть Каїна”
(1889). Його Каїн – це людина, яка внаслідок тривалих роздумів над суттю свого вчинку перероджується із егоїста на людинолюбця.

Після І.Франка до розкриття образу Каїна зверталися С.Яричевський
(поезія в прозі “Каїн”, 1897), Н.Кибальчич (поема “Каїн”, 1904),
Ю.Шкрумеляк (“Авлева жертва”, 1926), В.Тарноградський (“Мов Каїн в зеленій діброві”, 1932), В.Сосюра (“Каїн”, 1948), Б.Рубчак (“Каїнові”, 1963), І.Жук
(“Каїн”, 1990) та інші.

Виходячи із поставленого перед нами завдання, ми дослідили і своєрідну інтерпретацію образів біблійної оповіді про перших земних людей у драматичній поемі І.Огієнка. Найбільше уваги автор приділяє розкриттю суперечливого і складного внутрішнього світу Каїна. Старший син Адама і Єви невдоволений з того, що йому доводиться спокутувати гріх батьків важкою працею в полі. Він то виявляє бунт проти несправедливої, на його думку,
Божої кари, звинувачує Бога в жорстокості, то шкодує, що втратив віру.

Стосовно братовбивства, автор дотримується канонічної версії.

Містерію І.Огієнка “Каїн і Авель” можна віднести до групи класичних зразків трансформації біблійного сюжету та інтерпретації традиційних образів.