Багато сучасних суспільних явищ мають витоки у сивій давнині. Знайомство, а тим більше вивчення національної спадщини допомагає оцінити рівень розвитку цих явищ на основі історичного підходу, зробити висновок щодо суттєвості наявних теоретичних, правових, організаційних, у тому числі і законодавчих проблем митної справи і митної політики суверенної України.

Навіть спрощений історичний огляд дає можливість визначити етапи еволюційного процесу основних митно-правових інститутів та в цілому понятійного апарату, зрозуміти об'єктивність висновку, що митна справа є однією із важливих ознак державності.

Процес розвитку людства, і зокрема слов'янської державності, поява писемності на досить пізньому етапі розвитку, а також об'єктивні процеси формування держави, у тому числі нескінченні війни та інші об'єктивні причини, не сприяли збереженню для наших сучасників документальних відомостей про час виникнення митних зборів, митних податків і в цілому про митну справу на територ України. До нас дійшла несистематизована інформація, окремі правові джерела.

1. Започаткування та становлення митної справи

Започаткування та становлення митної справи відноситься до глибокої давнини. Ще в III і в II тисячолітті до н.е. митні відносини простежуються в державах Стародавнього Сходу: Єгипті. Ассирії, Вавилоні. Митні відносини нерозривно пов'язані із виникненням розвитком економічного обігу і особливо зовнішньої торгівлі.

У період між десятим і третім тисячоліттям до н.е. з'явились міста-держави, збільшилося населення в них, що активізувало і торгівлю. Остання проходила через певні ритуали (правила), які з появою письма і чисел закріпилися як певн ритуали і слугували активізації зовнішньої торгівлі. Саме намагання уніфікувати порядок обміну товарами при появі грошей дозволило придумати перші тарифи, організувати внутрішній та зовнішній торговий простір, наповнити товари логічною інформацією і економічним змістом. Так у Єгипті було створено три прикордонні митниці. Збиралось мито й у Стародавній Греції, де вперше була лібералізована митна політика й знижене мито. Такі заходи давали змогу уникнути воєнних конфліктів, або при необгрунтованому збільшенні мита й заборон пропуску товарів слугували приводом для війни. Відомо також, що найбільш розвинутою митна система була в Римі, що й не дивно з огляду на довершеність римського права та його явну спрямованість на обслуговування товарообігу.

Але прославилась й залишила яскравий слід в історії та термінології митної справи митна система Андалузії. Відомо, що в III ст. до н.е. в місті Тарифі в теперішній Андалузії, на півдні Іспанії, що знаходилася на той час під владою Карфагену, була вперше складена спеціальна таблиця. До неї заносилися назва товару, одиниця його виміру та вказувалася величина мита (збору) за його провезення через Гібралтарську протоку. Сама таблиця, що систематизувала порядок стягнення та величину мита, на честь міста потім була названа тарифом започаткувала тарифне регулювання.

Гносеологічно тариф та митна справа є одним із напрямів здійснення фіскальної функції держави та засобом наповнення державної казни. Тому при провезенні товару чи пересуванн через митну територію тарифи стали стягуватися окремими князівствами, що з часом стало заважати пересуванню товарів. Тому й виникла потреба законодавчого врегулювання цих відносин на рівні країн. Але як вагоме джерело поповнення казни митна справа швидко розповсюдилася в Європі, а потім й на інших континентах. З цього часу й існують дві протилежні тенденції. Держава намагається стягнути мито, а особи, які переміщають товари, уникнути його сплати чи зменшити його правдами й неправдами. Можна стверджувати, що з появою митної справи з'явилась й контрабанда. Крім цього, через створення перешкод фінансового чи організаційного характеру захищався національний товаровиробник. У тому разі коли усередині країни було достатньо якого-небудь товару, то ставки мита підвищувались і напроти, якщо відчувався брак, то вони знижувалися. З тих пір й беруть початок політика протекціонізму щодо свого товаровиробника чи фритредерства (політика відкритих дверей).

Митна справа безпосередньо пов'язана із товарним виробництвом та міжнародною торгівлею і обміном. Вона є найпростішою формою оподаткування. Історично це розвивалось в рамках Київської Русі та окремих князівств і йде від стягнення грошових чи натуральних зборів із реалізованих товарів в районах пожвавлення торгівлі чи на перехрестях торгових шляхів. Пізніше це пов'язувалось із спеціалізованими закладами: торговельними та постоялими дворами, пунктами промислового обміну, перевалки та складування товарів. їх поява у східних слов'ян відноситься до VIII століття та пов'язується багатьма істориками із започаткуванням та розвитком торгівлі із Візантією та іншими державами. Митна справа у давніх русичів започаткована знаменитим договором князя Олега із Візантією.

У Київській Русі серед численних зборів та мит були поширені «осьмині» (восьма частина від вартості товару) та «мит». Ці збори стали йменуватися з часом митом «мыть», а ті місця, де вони стягувалися, — митниці. З часів монгольської навали започатковано такі поняття, як «тамга», від якої й пішли слова «тамжить», «таможня» та «таможенник». Крім цього, відомі такі терміни, як «митчики» «митарі».

На Русі у старовину були напрочуд гнучкі мита. Розрізняли мито водяне і сухе, проїждже і торгове. Після монгольської навали в митний лексикон увійшло: мито основний збір за провезення товару; «посажене» — мито за розмір ввезеного у саженях; «промит» — подвійне мито, яке стягувалось у разі спроби уникнути обкладення митом і об'їзду митниці; «головщина» — мито із кожного проїжджаючого на ладі (човні); московщина й перевіз, «костки», і. т.д.

У міру того як складалося саме поняття торгового мита і супутніх їм торгових зборів за право купівлі-продажу товарів на чужій території, формувалися звичаї, правила і процедури їхнього стягнення або повного чи часткового звільнення від цього обов'язку. Відповідно до цього створювалася спеціальна митна служба, облаштовувалася митниця. Згодом ці заходи дістали організаційне, правове дипломатичне (міжнародно-правове) закріплення. Вони встановлювалися відповідно до потреб економіки та торгового обміну з тою чи іншою країною, потребою в певному товарі чи необхідності збути його надлишок усередині країни. Окрім цього, на митну політику по відношенню до окремих країн впливали й суб'єктивн чинники. Наприклад, відомий російський історик В. О. Ключевський вважав, що порядок торгових відносин Київської Русі з Візантією на безмитній основ взаємному сприянні,

визначений договорами князів Олега й Ігоря, був головним підґрунтям, що підготував прийняття християнства Руссю, і саме з Візантії. Не треба й забувати поєднання родин руських князів, що впливало на зміст митних відносин і формування митних режимів.

2. Генеза створення митного інституту в Київської Русі

Відомо, що митний інститут як державний правовий елемент існував ще у V-VII ст. до н.е. в містах Ольвія, Херсонес, інших містах Причорномор'я та державі скіфів. У договорі київського князя Олега з імператором Візантії у 911 р. обумовлювалися митні питання між двома державами. Уже на той час у київських слов'ян як норма звичаєвого права існувало правило збирати мито, мит, тобто податок за прове-зення товарів не тільки іноземних, але й з одного міста до іншого.

Таким чином, Київська Русь уже тоді проводила власну митну політику, мала встановлен розміри митних податків (прообраз тарифів) на товари, що привозилися з різних країн, а її торгові люди (купці) сплачували митні податки в інших країнах товаром чи золотом.

Тому на час написання найстарішого відомого збірника норм давньоруського права «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016 р.) терміни «митник», «мит», «митниця» були добре відомі і слов'янам і іншим народам, що підтримували торговельн відносини з Київською державою.

На той час слово «мит» визначало податок, особливий збір з товару та худоби, що ввозились у державу. Право на встановлення цього збору, визначення його розміру або звільнення від мита належало вищій державній особі - князю. Про це зазначалося в міжнародних договорах. Але враховуючи, що мито було тільки одним з численних зборів, які існували в державі та в різних містах, можна стверджувати, що вже і на той час митний збір мав значення різновиду державного податку.

Заслуговують на увагу висновки видатних вчених-істориків, які підкреслювали значення митних зборів для збагачення Русі та окремих міст, що в мирні часи вели активну торгівлю.

Для феодального періоду Київської Русі XII-XIII ст. характерним був занепад центральної влади та зростання могутності феодалів. Помісні князі відмовлялися підкорятися київському князю, в тому числі і в питанні створення своєї власно податкової і митної системи. В кожній землі встановлювалися свої митні збори, відомі як проїжджі, або торговельні. До проїжджих податків належав перш за все мит - основний податок за провезення товару. Розмір збору встановлювався на віз, залежно від розміру воза та кількості товару.

Уже на той час була відома практика ухилення від сплати мита шляхом переміщення товару поза митницею. З такими порушеннями боролися економічними заходами. Зокрема, якщо купець об'їжджав митну заставу, щоб не платити мита, то з нього стягували подвійний штраф з кожного воза - промит, а крім того сам купець як особа повинен був платити штраф - заповідь.

Мито брали за кожну особу, яка супроводжувала товар. У деяких містах справляли податок з цих людей після розпродажу товару, коли вони покидали місто.

На т часи митні податки були різними: брали не тільки з воза, але й з урахуванням ціни товару - замит. Відомий був і такий вид митного збору, як явка - збір з купця за пред'явлення товару на митній заставі. За найм амбара (складу) для товару на гостинному дворі збиралося амбарне.

Свій відбиток на митну справу залишила і монголо-татарська навала. Право на збирання податків ханська адміністрація надавала одноразово із спеціальним знаком - тамгой, клеймом. Це тюркське слово надовго ввійшло в нашу термінологію. Термін «тамжіння» - накладання тамги як свідоцтво факту зібраного податку надовго витіснило поняття «збирання мита». Замість «митника» з'явився «таможник», «таможеник». Митні пільги, які надавалися монголо-татарськими ханами окремим особам, общинам, монастирям тощо, визначалися в спеціальних грамотах - «таможених грамотах». Отже, інститут митних пільг існував і раніше.

Вигідна орді роздрібленість руських земель мала наслідком надмірну чисельність митних зборів за переміщення товарів між містами. Інформації щодо митної діяльност Київської землі чи купців, пов'язаної з міжнародною торгівлею (торгівлею з ншими країнами), немає за відсутністю історичних документів. Це ще раз підкреслює, що митна справа - справа держави. А на той час, на період монголо-татарської навали, Київська Русь як держава фактично перестала снувати.

Висновок

Основним видом проїзного мита за доби Феодальної Русі стало нарахування та сплата податку за провезення товару через певну територію. Із того, що знаходилось на возі чи човні, стягувалася голошапна - від 0,5 до 6 грошей у різних місцевостях. З людей, що супроводжували товар, іноді збиралися костки - по 1 грошві з душі. При поверненні купця 3 його людьми після розпродажу товарів із них подекуди стягувався різновид гол общини - колачі - по 0,5 гроша з людини. В залежності від розміру мита в сажнях виник різновид мита - посажене. Якщо торговець об'їжджав митну хату (заставу) для того, щоб ухилитися від сплати мита, стягували подвійний штраф із возу - промитний, а з купця як особистості - додатковий штраф (заповідь).

Мостовщина перевіз стягувалися при проїзді по мосту або при користуванні перевозами, але вже не митниками, а перевізниками і мостовщиками, під приводом поліпшення мостів і перевозів брали з пішохода по 0,5 гроша, з кінного по 1 грошу, із воза - від 2 до

4 грошей, а на зворотному шляху - по 2 гроші. Торгові мита були більш різноманітні. Замит стягувався не з воза, а з ціни товару - із карбованця вартості товару по 1 грошу - і надавав право торгувати цим товаром. Явка - збір з крамаря по 1-3 гроші за пред'явлення товару на заставі. Комірна - за оренду комори на гостинному дворі (від 1 до 4 грошей за тиждень). Стягувалися також нші збори і мита.

Завоювання земель Київської Русі татаро-монголами привело до укорінення слова "тамга", яке означало в тюркських народів знак, клеймо, що проставлялось на майні, яке належало роду. Одержання ханських ярликів супроводжувалося збором, який став називатися в росіян тамгой. Незабаром так стали називатися мита, що стягувалися при торгівлі на ринках і ярмарках. Від слова "тамга" було утворене дієслово "тамжить", а місце, де товар "тамжпли", стало називатися таможнею (митницею).

Список літератури

1. Андрійчук В.М., Аргунов В.А., Березний Є.М., Бичков В.В., Боліцок Л.В. Основи митної справи в Україні: Навч. посіб. / П.В. Пашко (ред.). — К.: Знання, 2004. — 732 с.

2. Данілов О.Д., Фліссак Н.П. Податки в Україні: Учбовий посібник. К.: УкрІНТЕІ, 2003. — 348 с.

3. Зельніченко О.І., Михайлов В.І., Тихонова Н.П. Митна справа: Підручник для студ. вищих навч. закл. / Київський держ. торговельно- економічний ун-т. — К., 2000. — 190 с.

4. Чорний В.Б. Україна і митна справа: Історичний нарис. — К.: Комп'ютерно- видавничий, інформаційний центр "КВІЦ", 2000. — 349 с.

5. Чорний В. Найдавніші митні статути і зовнішньоторговельні шляхи Київської Русі: Наукове дослідження / Державна митна служба України; Академія митної служби України. — К., 2000. — 108 с.