Сучасний економічний розвиток характеризується чіткою тенденцією до інтеграц національних економік, що диктується як закономірністю розвитку світово економічної системи в цілому, так і національних економік як її складників.

Світовий ринок формується за єдиними правилами, які регламентують усю сукупність міжнародних економічних відносин. У світовому економічному простор функціонують національні економічні системи, міжкраїнові об'єднання, регіональні союзи, формуються обширі зони вільної торгівлі, підвищується роль міжнародних угод щодо обміну товарів і послуг, руху фінансових ресурсів.

Зовнішньоекономічн зв'язки у теперішній час — це об'єктивно обумовлена необхідність, важливий фактор економічного зростання, невід'ємна складова національного процесу розширеного відтворення. Вони все більшою мірою визначають не тільки темпи пропорції процесу виробництва, але й обміну та розподілу. У багатьох країнах саме світо господарські зв'язки визначають стан національної економіки, і дана тенденція в перспективі посилюватиметься.

Прискорю нтернаціоналізацію виробництва і науково-технічний прогрес, який ставить все нові вимоги до якісних характеристик виробництва. Ускладнюються технологічн процеси виробництва, прискореними темпами розвиваються транснаціональн корпорації, все більше фінансових коштів витрачається на науково-дослідн роботи і под. Все це потребує більшої концентрації капіталовкладень збільшення місткості ринків.

Випереджувальн темпи зростання зовнішньоторговельного обороту, іноземних інвестицій, збільшення частки зовнішньоекономічних операцій у валовому внутрішньому продукті різних країн та інші кількісні показники характеризують рух країн у напрямі глобалізації.

Орієнтація багатьох економічних систем на побудову ринкової моделі господарювання потребу розвитку всебічних міжнародних економічних зв'язків з метою реалізац економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку. Без цього неможливо цивілізовано побудувати ринок, перейти на інтенсивну модель економічного зростання, посісти достойне місце у світовій економічній систем господарювання.

У визначенні стратегії і тактики інтегрування економіки країни до світового економічного простору домінують дві точки зору. Перша ґрунтується на тез швидкої лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, друга — на поступовому переході до « відкритості» економіки, що передбачає поетапний процес, який ма свою структурну специфіку і потребує активної ролі держави у даній сфер взаємовідносин.

Теоретично неолібералізм передбачає повсюдне згортання господарської діяльності держави, форсування інтернаціоналізації економіки, гомогенізацію світо господарських механізмів регулювання шляхом надання стихійному ринку повної свободи забезпечення умов вільної конкуренції. Постулюється, що формування єдиного глобального ринку зумовить таке зростання ефективності, яке зможе забезпечити загальний добробут.

Підґрунтям концепції «шокової терапії» є ідеї монетаристів, які виходять з того, що ринок це найбільш ефективна форма організації економічної системи, яка здатна до самоорганізації, тому трансформація перехідного періоду має відбуватися за мінімальною участю держави. Основне завдання держави — підтримка стійко фінансової системи, оскільки без стабільної грошової одиниці ринок ефективно функціонувати не може. Саме тому підтримка стабільного валютного курсу гальмування зростання інфляції, на їх думку, є основними завданнями. Головним нструментом антиінфляційної політики монетаристи вважають одночасну лібералізацію цін і різке скорочення державних витрат. Слід зауважити, що особлива роль у даній моделі трансформування економічної системи відводиться міжнародним економічним організаціям як координаторам, які реалізують курс на лібералізацію господарської політики.

Досвід економічно розвинутих країн світу показує, що головна роль в економічному розвитку належить конкретним учасникам економічних відносин, а держава покликана окреслювати рамки економічної активності господарюючих суб'єктів, стимулюючи або стримуючи їхню діяльність залежно від існуючих економічних пріоритетів. При цьому одним із головних завдань регулювання економічно системи є підтримання макроекономічної рівноваги при визначених показниках економічних перетворень у суспільстві. Водночас вельми не просто досягнути одночасно двох визначених цілей: стимулювання економічної активності передбача порушення макроекономічної рівноваги, а для забезпечення рівноваги необхідна незмінність умов, що, у свою чергу, суперечить економічній активності. Складність розв'язання цієї проблеми пов'язана також з тим, що динамічна рівновага вимагає чіткого уявлення про напрям та майбутні показники розвитку, накше суспільство періодично буде нести значні економічні та соціальні витрати при вирівнюванні пропорцій економічного розвитку.

Для досягнення динамічної економічної рівноваги необхідно оптимально поєднувати стимулювання підприємницької активності та регулюючу діяльність держави. Однак, у міру формування досконалого економічного механізму як у межах кожної окремої держави, так і в рамках світового господарства роль державного управління економікою має зростати, оскільки з поглибленням інтегрування країни до світової системи господарювання ціна помилки навіть в окремій складовій економічного механізму набуває вагомо величини для суспільства. У зв'язку з цим актуалізується необхідність розробки нових та вдосконалення існуючих механізмів державного регулювання економіки та сегментів, які відповідали б рівню розвитку виробничих відносин та продуктивних сил у країні.

Досягнення динамічної рівноваги неможливо забезпечити тільки за допомогою традиційних методів державного регулювання — методів грошово-кредитної, фіскально політики, оскільки вони мають «імпульсивний» характер впливу на економіку та здійснюють одноразове «переміщення» економіки в якісно нові умови, як визначаються, насамперед, кількісними параметрами, наприклад, підвищенням або зниженням митних ставок. Крім того, економіка реагує на подібні заходи із затримкою часу.

Найбільш оптимальною моделлю взаємовідносин України зі світовим економічним простором політика помірного протекціонізму: рух у напрямі політики «вільної торгівлі» з точковим використанням інструментарію протекціонізму, зокрема митно-тарифних регуляторів, функціонування і розвиток яких пов'язані з обслуговуванням усього комплексу економічних відносин, що складаються між окремими країнами, суб'єктами господарської діяльності та приватними особами у сфері міжнародних економічних відносин.

Отже, митно-тарифні відносини пов'язані з розвитком міжнародних економічних відносин, які виникли внаслідок переходу від натуральної системи господарювання до товарно-грошових відносин. Становлення національних держав створило передумови для укріплення внутрішніх виробничих відносин, а з розвитком останніх — і між національними господарствами. Подальший розвиток виробничих сил виявився як у збільшенні масштабів виробництва, так і в покращанні умов транспортування товарів, створивши можливість для розширення господарських, у тому числ торговельних зв'язків між країнами. Окрім того, розвиток великого машинного виробництва посилив для окремих країн необхідність зовнішньоторговельного обміну.

Таким чином, функціонування всієї сукупності міжнародних економічних відносин безпосередньо пов'язано з формуванням та розвитком митної системи. При цьому слід зауважити, що використання даного інструментарію зовнішньоекономічно політики країни диктується, як правило, внутрішніми потребами кожної держави в забезпеченні національних, насамперед, економічних інтересів.

Розглядаючи зовнішньоекономічні відносини між країнами, можна зазначити, що поява інституту держави як форми організації суспільного життя обумовила створення системи формалізованих відносин, які регламентують як внутрішню, так і зовнішню сферу взаємовідносин. Тоді як внутрішні чинники визначають умови і можливості окремо взятої країни забезпечувати власні національні державні інтереси з урахуванням ступеня її інтегрування до світової системи господарювання, дія зовнішніх чинників зумовлена прагненням інших країн-учасниць міжнародних відносин реалізовувати, насамперед, свої інтереси, а також тим, що процес світового розвитку лише відносно передбачуваний. Внутрішні і зовнішні умови формують шкалу пріоритетів кожної країни, на підставі якої будується зовнішньоекономічна політика, яка провадиться урядом в різних напрямах, зовнішньоторговельному, валютному, у сфері залучення іноземних інвестицій до країни і под.

Визначаючи місце митних відносин у моделі «внутрішні відносини — кордон — зовнішн відносини», необхідно виходити з того, що суть і значення зовнішніх і внутрішніх чинників принципово не змінюються, оскільки митні відносини с частиною як внутрішньо економічних, так і зовнішньоекономічних відносин. У даному контексті важливим те, що митні відносини, спочатку й історично формуючись на кордоні д зовнішніх і внутрішніх чинників, відіграють роль певного регулятора, значною мірою бар'єра чи обмежувача, який перешкоджає імпорту, а в окремих випадках експорту або транзиту товарів.

Таким чином, необхідність регулювання зовнішньоекономічних відносин зумовила створення митно-тарифної системи зі специфічними нетарифними заходами, які забезпечують захист економіки.

Циклічність митних відносин передбачає їх тимчасову прив'язку до митної політики, яка провадиться органами влади. Ця циклічність має просторово-обмежений характер, оскільки стосується особливостей розвитку митних відносин окремої держави із світовою системою господарювання і викликана, насамперед, суперечністю економічних інтересів країн при визначенні пріоритетів напряму розвитку зовнішньоекономічних відносин як у плані теоретичних обґрунтувань, так і при здійсненні зовнішньоекономічно політики держави.

Слід зазначити, що ні політика вільної торгівлі, ні протекціонізм на практиц жодного разу не були реалізовані в чистому вигляді, навіть при найліберальнішому підході до принципів організації зовнішньоекономічно діяльності, держава завжди залишала за собою право хоча б мінімального регулювання. Періоди вільної торгівлі змінювалися посиленням захисних тенденцій для національної економіки, і навпаки, що пояснювалося різним розумінням економічних інтересів і вигід окремо взятої країни в кожний конкретний сторичний період.

Розгляд митних відносин через митну політику держави зумовлений тим, що митна політика уособлює заходи, спрямовані на відбиття в законах, методах регулювання міжнародних економічних відносин системи цінностей і пріоритетів у відносинах з ншими країнами. Провадження тієї чи іншої протекціоністської політики зумовлю відповідні негативні наслідки, наприклад, економічна блокада або «митні війни». Водночас останні чинять негативний вплив на організаційно-прикордонне регулювання міжнародних економічних відносин, що призводить до самоізоляц країни від зовнішнього світу.

Обопільна залежність зовнішньоторговельних і митних відносин пояснюється тим, що політика, яка провадиться державою стосовно зовнішньоекономічних відносин, суттєво визначає характер митних відносин. У свою чергу, особливості побудови митних відносин в одній країні значно впливають на напрям розвитку міжнародних економічних відносин з іншими державами.

Правовий аспект митних відносин передбачає чітке розмежування прав і обов'язків усіх сторін і учасників зовнішньоекономічної діяльності, законодавче закріплення митної політики, правил і принципів регулювання зовнішньоекономічної діяльност на державному і наддержавному рівні.

Організація митних відносин означає облаштування митного простору і, передусім, митних кордонів, створення митної системи, координацію дії митних органів, забезпечення ефективного функціонування організаційно-технологічного механізму регулювання міжнародних економічних відносин.

Циклічність взаємодії всіх елементів митної системи виражається в такому. Для реалізац встановлених завдань митної політики розробляється відповідна міжнародна законодавчо-правова база, і на підставі останньої починає діяти весь механізм зовнішньоторговельних відносин. Зовнішньоекономічна діяльність впливає на організаційну взаємодію всередині держави, що вимагає адекватної реакції митно політики. У результаті існування зворотного зв'язку держава коригує напрям розвитку зовнішньоекономічної політики, і, відповідно, відбуваються зміни в митній політиці країни.

Виникнувши як система відносин з приводу регулювання торговельно-обмінних процесів, митно-тарифні відносини поступово ставали формою взаємодії прикордонних територій у питаннях організації, передусім, зовнішньоторговельних операцій. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків внаслідок географічних відкриттів, розвитку транспортного комплексу, наукових досягнень у різних галузях людсько діяльності надала митним відносинам дещо іншого значення.

Об'єктом митно-тарифних відносин є всі види зовнішньоекономічної діяльності, при здійсненні яких відбувається процес переміщення через митний кордон, експорт товарів, капіталу, робочої сили; експорт послуг; науково-технічна та науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; спільна підприємницька діяльність; міжнародні орендні операції; організація та проведення міжнародних виставок; різнобічні форми зустрічної торгівлі.

Зберігати принцип організації зовнішньоторговельного обміну як цільового напряму, почала зростати роль регулятивної і захисної функцій митних відносин. Цьому сприяло збільшення кількості суб'єктів митних відносин, з одного боку, це всі країни світу, які здійснюють операції у сфері міжнародних економічних відносин провадять відповідну зовнішньоекономічну політику, а з іншого — це сукупність приватних осіб, підприємств, організацій, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність і взаємодіють безпосередньо з митними органами. Значно розширився спектр об'єктів митних відносин. Якщо на ранніх етапах розвитку це в основному були товари чи валюта, то в подальшому під дію митно-тарифних регуляторів підпади не тільки послуги, а й результати інтелектуальної власності.

Залежно від конкретних цілей можна виділити види митно-тарифних відносин, як охоплюють:

• організацію митної системи країни;

переміщення через митний кордон товарів та транспортних засобів;

регулювання митних режимів;

нарахування та сплату митних платежів;

систему митного оформлення;

митний контроль за товарами та транспортними засобами, які переміщуються через митний кордон;

валютний контроль;

систему взаємовідносин, які виникають при порушенні митного законодавства;

участь України в міжнародно-правовому співробітництві та регулюванні митно справи в рамках інтеграційних об'єднань.

В економічній літературі трапляються визначення митно-тарифних відносин, які не тільки звужують сферу їх функціонування, але й значно скорочують об'єкти регулювання. Так, К.К. Сандровський зазначає, що предметом регулювання даного виду відносин є суспільно-економічні відносини, які виникають у зв'язку із встановленням державою митного та податкового режимів. Дане визначення не тільки звужує об'єкт регулювання, але й не віддзеркалює митну систему в цілому, оскільки увага концентрується тільки на одному, хоча и дуже важливому напрям митного регулювання — митних податках. Не зовсім доцільно зводити всю сукупність митно-тарифних відносин до досить вузького поняття — митного режиму, головна мета якого — встановлення сукупності правил і положень, які визначають статус товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митний кордон.

Віднесення митно-тарифних відносин тільки до сфери міжнародної торгівлі також значно звужує діапазон їхньої дії. Безперечно, міжнародні торговельні операції є одним з головних об'єктів регулювання, але рух капіталу, науково-технічний обмін, туризм та інші державні та приватні стосунки потребують не меншої уваги з боку митно-тарифних відносин.

Отже, митно-тарифні відносини є однією із основних складових міжнародних економічних відносин, і як похідні від національних відносин головний імпульс для свого розвитку вони отримують від світогосподарських зв'язків.

Варто зауважити, що митно-тарифні відносини — це не пасивний об'єкт регулювання. Вони активним фактором розвитку національної системи господарювання, оскільки, прискорюючи або стримуючи іноземну конкуренцію, стимулюючи або перешкоджаючи процесові іноземного інвестування, захищаючи національного товаровиробника чи національний ринок, митно-тарифні відносини позитивно впливають на стабілізацію та розвиток національної економіки, сприяють підвищенню ефективност вітчизняного виробництва.

У ряді публікацій митні й тарифні відносини ототожнюються, при цьому вказується, що підґрунтям їх використання є митні тарифи. Якщо можна погодитись з тим, що основою функціонування тарифних відносин є застосування митного тарифу як одного з регуляторів міжнародних економічних зв'язків, то природа функціонування митних відносин зовсім інша. Тому вважаємо, що митно-тарифн відносини мають вивчатися і досліджуватись як цілісна система і розглядатися одночасно у декількох площинах, а саме: як митні відносини і як тарифн відносини.

Під поняттям «митно-тарифні відносини» необхідно розуміти всю сукупність економічних, організаційно-правових та психа етичних взаємовідносин у сфер регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які базуються на законодавчо закріплених принципах і напрямах митної політики країн-учасниць міжнародних економічних відносин.

Сучасн митні відносини передбачають взаємодію і, в деякому розумінні, взаємообумовленість митних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності різних держав, що пояснюється значною залежністю економік країн світу одна від одної.

Міжнародн митні відносини — це сукупність суспільних відносин, які виникають у процес взаємного обміну результатами діяльності національних господарств при переміщенні їх через митний кордон. Об'єктивним підґрунтям функціонування даного виду відносин є переміщення факторів виробництва за територіальні меж окремої країни. Призначенням митних відносин є обслуговування міжнародних економічних відносин.

Міжнародн тарифні відносини — це сукупність економічно-суспільних відносин, як опосередковують рух товарів у сфері міжнародних економічних відносин. їх зародження почалося з процесом формування держави як форми суспільних взаємовідносин. Але функції! регулятора вони набули у XIX столітті, коли почати використовуватись як безпосередній інструмент зовнішньоторговельної політики.

Поглиблення економічних зв'язків на світовому ринку безпосередньо залежить від розвитку тарифних відносин. Адже основна їх роль зводиться до вдосконалення та стимулювання міжнародної торгівлі, капіталу обміну та міжнародної економіки в цілому у такий спосіб, щоб усі її учасники отримували максимально можливу користь, що забезпечуватиме ефективність та процвітання економічних систем, як формують світову систему господарювання.

За допомогою тарифного регулювання держава може стимулювати ввезення або вивезення відповідних товарів або обмежити їх; створити рівні економічні умови як для національного товаровиробника, так і для іноземного; провадити певну економічну, науково-технічну, екологічну, валютно-фінансову політику у сфер зовнішньоекономічних зв'язків, спрямовуючи функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в русло загальнонаціональних інтересів залежно від мети і функціональності.

Па початку XX ст. австрійський економіст Р. Шуллер сприяв широкому розповсюдженню доктрини «невикористаних факторів виробництва», відповідно до якої тарифи стимулюють включення до виробництва додаткових факторів, насамперед, робочо сили і землі. Відповідно до даної доктрини, протекціонізм дає додаткові стимули для імпорту капіталу, розширення національного виробництва. Отже, сферою функціонування міжнародних тарифних відносин є система митного оподаткування, у першу чергу, економічні взаємовідносини, тоді як об'єктом регулювання міжнародних митних відносин є, передусім, система митного контролю і митного оформлення, тобто правові взаємовідносини.

На різних етапах розвитку національної економічної системи можуть домінувати ті чи інші види взаємовідносин. Так, за умов функціонування централізовано-планової моделі господарювання домінантою стають митн відносини. СРСР почав практично використовувати тарифні регулятори тільки з 1961 р. Основна цільова мета їх застосування — це отримання певних торговельних поступок на переговорах з промислово розвинутими країнами. Тому тарифи диференціювались за принципом індивідуального та комерційного імпорту. Але, оскільки обсяги індивідуального імпорту були незначними і більша частина комерційного імпорту здійснювалась через зовнішньоторговельні організації на підставі отриманих квот і в рамках двосторонніх угод, то фіскальний ефект від даного інструменту зовнішньоторговельної політики був незначним.

За умов формування ринкової моделі господарювання значно підвищується роль економічних важелів регулювання економічної системи. Одним із головних регуляторів зовнішньоекономічних зв'язків стає запровадження митного тарифу як податку на зовнішню торгівлю.

Створення глобальної інформаційної мережі кардинально змінює картину світових економічних потоків, дає змогу повністю відстежити рух товарів, грошей і послуг, валютних курсів, фондових цінностей у масштабі світового господарства.

Активний розвиток світо господарських зв'язків потребує створення нових підходів до розробки і прийняття ефективних управлінських рішень з питань регулювання зовнішньоекономічних зв'язків як на макро, так і на мікрорівні. Кожна держава, провадячи свою зовнішньоекономічну політику, чітко розробляє стратегію розвитку, визначає галузеві пріоритети, впроваджує у практику заходи стимулювання експорту і захисту від іноземних конкурентів, орієнтуючись, насамперед, на задоволення власних економічних інтересів.

У даному контексті митно-тарифні регулятори використовуються як інструменти реалізац цієї політики, і особлива їх роль обґрунтовується, передусім, функціональною спрямованістю, а саме:

вони є універсальним інструментом регулювання міжнародних економічних зв'язків незалежно від конкретної форми взаємовідносин: це може бути міжнародна торгівля товарами чи послугами, спільне підприємництво або міжнародна науково-виробнича кооперація;

• за своєю економічною природою вони більше відповідають ринковій модел господарювання, ніж пара тарифні заходи;

ефективно виконують функцію захисту економічного суверенітету держави за умов посилення іноземної конкуренції на національному ринку;

дають можливість оперативно розв'язувати проблеми незбалансованості з певного товаропотоку або з певною країною чи групою країн;

підґрунтям створення адекватного механізму регулювання і управління світо господарськими зв'язками як на національному, так і на міждержавному рівнях.

Основн суб'єкти функціонування митно-тарифних відносин — це: країни, групи країн, міжнародні організації, транснаціональні компанії, юридичні особи та фізичні особи.

Система митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності функціонує на п'яти рівнях:

• макрорівень рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так і фізичних осіб — це підприємства, фірми, організації, які експортують чи імпортують товари, предмети, послуги;

мезорівень — рівень різного виду національних галузевих і регіональних об'єднань. Це, насамперед, міністерства і відомства, які безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин, а також міністерства та відомства, які відіграють досить активну роль, особливо, що стосується питань тарифного регулювання експорту чи імпорту;

макрорівень — рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є, безперечно, уряд країни та парламент;

• мета рівень — становлення митно-тарифних пріоритетів у процесі міжнародно регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпраці митних органів на стадії створення і розвитку митних союзів.

мега рівень — рівень міжнародних об'єднань, організацій. Це, насамперед, Генеральна асоціація з тарифів і торгівлі, Світова організація торгівлі, Міжнародна торгова палата, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Рада митного співробітництва.

Еволюція митно-тарифного регулювання засвідчує, що на певних періодах розвитку міжнародних економічних відносин відбувається домінування того чи іншого суб'єкта. При цьому активність однієї сторони залежить від поведінки іншої. Якщо суб'єкти макрорівня не стають рушійними силами в системі митно-тарифного регулювання, то активну позицію посідають суб'єкти мікро або мезорівня. Па мікрорівні це виявляється у пошуку шляхів мінімізації митних платежів безпосередньо суб'єктами господарювання, а на мезорівні йде пряме лобіювання економічних інтересів окремих відомств. Як правило, даний процес відбувається врозріз із загальноекономічними інтересами держави.

Якщо країна вибирає автаркічну модель побудови економічної системи, то митно-тарифн відносини регулюються винятково на макрорівні, якщо ж провадиться політика лібералізації стосовно зовнішньоекономічних зв'язків, то необхідністю стає не тільки уніфікація націонатьного митного законодавства з міжнародним, але й переноситься рівень регулювання багатьох питань з макрорівня на мегарівень.

З метою регулювання економічних процесів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків кожна держава створює власну митну систему. Основу митної системи становлять митні органи, які несуть відповідальність за забезпеченість охорони економічного суверенітету країни і дотримання норм як національного, так міжнародного права, контроль за нарахуванням і сплатою мита, податків, різного виду зборів, а також здійснення митного контролю при переміщенні вантажів, валюти, товарів, майна через митний кордон.

Функції, які виконують митні органи, можна класифікувати таким чином: фіскальна; регулятивна; правова; контролююча у сфері митних відносин; контролююча у сфер валютних відносин; статистична; законодавча.

Фіскальна функція реалізується в тому, що митниця фактично викону функції податкової служби, нараховує та справляє в зоні своєї діяльності митн платежі і збори, утримання яких відповідно до законодавства покладено на митн органи і несе відповідальність за своєчасність перерахувань отриманих коштів до Державного бюджету.

Функція регулятора товарообміну виявляється у виконанн митницею ролі економічного інструменту зовнішньоторговельної політики держави, яка полягає у створенні обмежень або стимулів щодо виходу на національний ринок чи експорту товарів на зовнішній ринок.

Правова функція реалізується в таких напрямах: вживаються спільно з ншими правоохоронними органами заходи, які націлені на попередження незаконного вивезення за межі території предметів, які є національним, сторичним і культурним багатством країни; забезпечується контроль за доставкою митних вантажів в інші митні органи, а у випадках їх зникнення проводиться розшук; слідство у справах контрабанди.

Статистична функція полягає у зборі та обробці митної статистики зовнішньоторговельних операцій, на підставі якої готуються загальні статистичн матеріали. За умов трансформації економічної системи, коли тільки відпрацьовуються основні функціональні завдання органів виконавчої влади, а отже, існують проблеми інформаційного забезпечення при прийнятті управлінських рішень, митна статистика стає основним нформаційним джерелом, яке характеризує стан у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Митний контроль здійснюється стосовно дотримання суб'єктами зовнішньоекономічно діяльності й громадянами встановленого порядку переміщення товарів та інших предметів через митний кордон країни, здійснюється перевірка відомостей, засвідчених у вантажній митній декларації, при митному оформленні товарів та нших предметів, відповідно до наявності вантажу і документів, необхідних для здійснення митного контролю; контролюється діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів і магазинів безмитної торгівлі в зоні діяльності митниці.

Законодавча функція реалізується в тому, що митні органи приймають нормативно-правові акти з питань безпосереднього здійснення митної справи, організації та регулювання митного контролю, боротьби з контрабандою порушеннями митних правил, які ґрунтуються на чинному законодавстві, призначен до виконання у межах компетенції митних органів і є обов'язковими для усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Функція валютного регулювання. Валютна безпека — одна із важливих складових економічної безпеки країни. Митні органи відіграють значну роль у системі валютного регулювання: на Державну митну службу України покладено функції валютного контролю, а на митницю — агента валютного контролю. Існу митно-банківський контроль за строками повернення в Україну валютної виручки від експортних контрактів та імпортної частини бартерних угод.

На різних етапах розвитку держави, залежно від цілого ряду причин, домінує та чи нша функція, яку виконує митний орган. Так, у тих країнах, які тільки почали формувати свою економічну систему і які мають великий дефіцит платіжного балансу і бюджету та значну валютну заборгованість, домінує, насамперед, фіскальна функція. В країнах, де існують проблеми з урівноваженням торговельного балансу або загроза конкуренції імпортних товарів, доміну функція регулятора торговельної політики. В країнах, де доступ до національного ринку лібералізована, суттєвим є безпосереднє виконання митницею функцій митного контролю та правової функції.

Митн відносини істотно впливають на характер міжнародних економічних відносин, а митна політика є могутнім інструментом регулювання зовнішньоекономічно діяльності і підтримки балансу інтересів країн світової спільноти.

Процес нтеграції національних економічних систем диктує необхідність створення стабільної атмосфери формування митних відносин, ознаками якої має бути:

глобалізація регулювання обмінних процесів у масштабах світової системи господарювання за рахунок виконання бар'єрної і контактної функцій митних відносин;

підвищення рівня гармонізації, тобто узгодженості й уніфікації митних систем країн світу та їх взаємодії. Створення міжнародних організацій, які виробляють уніфіковані документи і норми регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

вдосконалення організації і управління в митних органах країн світу. Перехід до «безконтактної» митниці, тобто до системи електронної обробки інформації, застосування новітніх інформаційних технологій, відповідних до вимог часу;

• розвиток поліпшення технічних засобів контролю та митного законодавства, зумовлен збільшенням кількості і зміною якісного змісту об'єктів митного контролю.

Майбутн української економіки, її здатність забезпечити прийнятні та стабільні темпи зростання значною мірою залежать від ефективності функціонування митно-тарифно системи, досконалості її механізму, який необхідно формувати, ґрунтуючись на вищевикладених положеннях.