некваліфіковане управління виробництвом. В ході будівництва і експлуатації на проект можуть впливати різні чинники технічного, комерційного, економічного, соціально-політичного і фіскально-монетарного характеру. Інвестиційний ризик ділиться на наступні типи: незавершення будівництва, ризик перевищення витрат, виробничий ризик, ризики, пов'язані з ринком, фінансові ризики, ризик консервації проекту.

На ринку цінних паперів, учасником якого є будівельна фірма, існує чотири основн форми активного управління ризиками:

«підбір чистого доходу» (продаються цінні папери з нижчим доходом, а купуються з вищим),

«підміна» (обмінюються два схожі по прибутковості цінні папери, але не дентичні, наприклад, по термінах компенсації),

«сектор-своп (переміщення цінних паперів з різних секторів економіки з різним терміном дії, доходом і ін.) »,

передбачення облікової ставки (погіршення терміну дії портфеля, коли ставки знижуються, і скорочення терміну дії, коли ставки ростуть. При цьому чим більше термін дії портфеля, тим більше ціна портфеля схильна до змін облікових ганок). Такій тактиц на ринку цінних паперів відповідає специфічний метод активного управління, що одержав назву «свопінгу», що означає постійний обмін, ротацію цінних паперів через фінансовий ринок.

Страхування ризику. До участі в будівельному проекті необхідно привертати страхов компанії. Застосовуються три основні способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків, страхування втрати прибули.

Майнове страхування може мати наступні форми;

страхування ризику підрядного будівництва,

страхування морських вантажів,

страхування устаткування, що належить підрядчику. Страхування від нещасних випадків включає:

страхування загальної цивільної відповідальності,

страхування професійної відповідальності.

Хеджування - це процес страхування ризику від можливих втрат шляхом перенесення ризику зміни ціни з одного лиця на інше. Хеджування здійснюється за допомогою висновку термінових контрактів: форвардних, ф'ючерсних і опційних. Предметом угоди можуть виступати різні активи - валюта, товари, акції, облігації, індекси і ін. Існує дві операції хеджування: на підвищення і на пониження. Хеджер прагне понизити ризик, викликаний невизначеністю цін на ринку, за допомогою покупки або продажу термінових контрактів. Це дає можливість прогнозування доходів або витрат, хоча ризик, пов'язаний з хеджуванням, не зникає. Його беруть на себе підприємці (спекулянти), що йдуть на отримання прибули при грі на різниці цін.

Вельми актуальним є управління діловими ризиками. Першу роль тут виконує якісний розподіл ризику з урахуванням організаційно-технічного потенціалу фірми і форм присутності на ринку. Це має на увазі, що учасники проекту, приймають ряд рішень, які або розширюють, або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більшу ступеню ризику учасники мають намір покласти на інвесторів, тим важче учасникам проекту привернути досвідчених інвесторів до фінансування проекту. Тому учасникам проекту рекомендується при веденні переговорів проявляти максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику вони згодні на себе прийняти. Бажання обговорити питання про ухвалення учасниками проекту на себе більшої частки ризику може переконати досвідчених інвесторів понизити свої вимоги. Проте часто компанія свідомо йде на ризик, ігноруючи деякі негативні показники. Велике значення має резервування засобів на покриття непередбачених витрат. Це - один з способів управління ризиками, передбачаючим встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні проекту. Основною проблемою при створенні резерву на покриття непередбачених витрат є оцінка потенційних наслідків ризиків.

При визначенні суми резерву на покриття непередбачених витрат звичайно враховують точність первинної оцінки вартості проекту і його елементів залежно від етапу проектів, на якому проводилася ця оцінка. Ретельно розроблена оцінка непередбачених витрат зводить до мінімуму перевитрату засобів. Резерв можна розділити на дві частини: загальну і спеціальну. Загальний резерв повинен покривати зміни в кошторисі, добавки до загальної суми контракту і інші аналогічні елементи. Спеціальний резерв включає надбавки на покриття зростання цін, збільшення витрат по окремих позиціях, а також на оплату позовів по контрактах. Поточн витрати резерву повинні відстежуватися і оцінюватися, щоб забезпечити наявність залишку на покриття майбутніх ризиків. Таким чином будівельній фірмі, діючій в широкому ринковому діапазоні, доводиться стикатися і знаходити захисні заходи від безлічі самих різних ризиків. І якщо вона сьогодні досягає успіху, це означає, що її ризик-менеджери добре освоїли цю науку і використовують весь величезний потенціал.

2. Ухвалення рішень в умовах ризику

Якщо рішення ухвалюється в умовах ризику, то вартості альтернативних рішень звичайно описуються розподілами вірогідності. З цієї причини ухвалюване рішення рунтується на використовуванні критерію очікуваного значення, відповідно до якого альтернативні рішення порівнюються з погляду максимізації очікуваного прибутку або мінімізації очікуваних витрат. Такий підхід має свої недоліки, як не дозволяють використовувати його в деяких ситуаціях. Для них розроблен модифікації згаданого критерію. Тут розглядаються часто використовувані підходи до ухвалення рішень в умовах ризику.

2.1 Критерій очікуваного значення

Критерій очікуваного значення зводиться або до максимізації очікуваного (середньої) прибутку, або до мінімізації очікуваних витрат. В даному випадку передбачається, що прибуток (витрати), пов'язаний з кожним альтернативним рішенням, випадковою величиною.

Дерево рішень.

У приведеному нижче прикладі розглядається проста ситуація, пов'язана з ухваленням рішення за наявності кінцевого числа альтернатив і точних значень матриці доходів.

Приклад 1.

Припустимо, що ви хочете вкласти на фондовій біржі 10 000 доларів в акції однієї з двох компаній: А або В. Акції компанії А є ризикованими, але можуть принести 50% прибутку від суми інвестиції впродовж наступного року. Якщо умови фондово біржі будуть несприятливі, сума інвестиції може знецінитися на 20%. Компанія В забезпечує безпеку інвестицій з 15% прибутку в умовах підвищення котирувань на біржі і лише 5% - в умовах пониження котирувань. Всі аналітичні публікації, з якими можна познайомитися (а вони завжди є удосталь в кінці року), з вірогідністю 60% прогнозують підвищення котирувань і з вірогідністю 40% - пониження котирувань. У яку компанію слід вкласти гроші?

Інформація, пов'язана з ухваленням рішення, підсумовувана в наступній таблиці 1.

Альтернативне рішення	Прибуток від інвестиц за один рік
	При підвищенні	При пониженні
	котирувань (дол.)	котирувань (дол.)
Акції компанії А	5000	-2000
Акції компанії В	1500	500
Вірогідність події	0.6	0.4

Виходячи з схеми таблиці 1, одержуємо очікуваний прибуток за рік для кожної з двох альтернатив.

Для акцій компанії А: $5000 х 0.6 + (-2000) х 0.4 = $2 200. Для акцій компанії В: $1500 х 0.6 + $500 х 0.4 = $1 100.

Вашим рішенням, заснованим на цих обчисленнях, є покупка акцій компанії А.

У теорії ухвалення рішень підвищення і пониження котирувань на біржі іменуються станами природи, можливі реалізації яких є випадковими подіями (в даному випадку з вірогідністю 0.6 і 0.4). У загальному випадку задача ухвалення рішень може включати n станів природи і m альтернатив. Якщо pj - вірогідність j-го стану природи, а aij - платіж, пов'язаний з ухваленням рішення i при стані природи j (i = 1, 2,..., m; j = 1, 2,..., n), тоді очікуваний платіж для вирішення i обчислюється у вигляді,

де за визначенням p1+p2+…+pn=1.

Якнайкращим рішенням буде те, яке відповідає або , залежно від того, чи є платіж в задачі доходом (прибутком) або збитком (витратами).

2.2 Складніші ситуації ухвалення рішень

Для демонстрації інших можливостей застосування критерію очікуваного значення розглянемо ситуації ухвалення рішень, в яких платня є математичною функцією альтернативних рішень. В цьому випадку представлення задачі у вигляді дерева рішень хоча і є можливим, але може бути не таким корисним, як в попередніх прикладах.

Приклад 2.

Електроенергетична компанія використовує парк з 20 вантажних автомобілів для обслуговування електричної мережі. Компанія планує періодичний профілактичний ремонт автомобілів. Вірогідність pt поломки автомобіля після закінчення t місяців після профілактичного ремонту оцінюється таким чином.

Таблиця 2.

t	1	2	3	4	5	6	7	8	9	≥10
pt	0.05	0.07	0.1	0.13	0.18	0.23	0.33	0.43	0.5	0.55

Випадкова поломка одного вантажного автомобіля обходиться компанії в 200 доларів, а планований профілактичний ремонт в 50 доларів. Необхідно визначити оптимальний період (у місяцях) між планованими профілактичними ремонтами. Позначимо через N шукане число місяців між профілактичними ремонтами. Впродовж N-місячного циклу можуть мати місце два види витрат:

1) витрати, пов'язані з усуненням поломки автомобіля впродовж перших N-1 місяців;

2) витрати на профілактичний ремонт в кінці циклу.

Витрати другого вигляду (профілактичний ремонт) складають $50х20 автомобілів, тобто 1000 доларів на цикл. Витрати, пов'язані з усуненням поломок автомобілів, повинні ґрунтуватися на середній кількості автомобілів, що вийшли з ладу впродовж перших N-1 місяців циклу. Тут ми маємо два стани після закінчення місяця t: поломка автомобіля з вірогідністю pt і її відсутність з вірогідністю 1-pt. Отже, очікуване число поломок після закінчення місяця t рівне кількості автомашин в парку, помноженому на pt, тобто 20pt. Використовуючи цей результат, підрахуємо очікуване загальне число автомобілів, що зламалися, впродовж перших N-1 місяців циклу у вигляд суми відповідних величин для кожного місяця окремо, тобто

Позначивши через ЄС(N) загальну очікувану вартість для циклу між профілактичними ремонтами,

маємо наступне.

Задача вибору рішення компанією зводиться таким чином до визначення довжини циклу N, яка мінімізує загальні очікувані витрати за один місяць ECPM(N), тобто величину

Мінімізацію функції ECPM(N) не можна виконати в явній формі. Натомість використовується наступна таблична форма знаходження рішення.

Таблиця 3.

	N	pi		ECPM(N)
	1	0.05	0	1000
Оптимальне N →	2	0.07	0.05	600
	3	0.1	0.12	493.33
	4	0.13	0.22	470
	5	0.18	0.35	480
	6	0.23	0.53	520

Обчислення показують, що ECPM(N) досягає свого мінімуму при N-4. Отже, профілактичний ремонт автомобілів потрібно виконувати кожного четвертого місяця.

2.3 Інші критерії очікуваного значення

У цьому розділі розглядаються три модифікації критерію очікуваного значення. Перша полягає у визначенні апостеріорної вірогідності на основі експерименту над досліджуваною системою, друга - в корисності реальної вартості грошей, а третя модифікує критерій очікуваного значення таким чином, що він може бути використаний для ухвалення рішень при короткостроковому плануванні.

Апостеріорна вірогідність Байеса

Розподіли вірогідності, які використовуються при формулюванні критерію очікуваного значення, виходять, як правило, з накопиченої раніше інформації. В деяких випадках виявляється можливим модифікувати цю вірогідність за допомогою поточної і/або одержаної раніше інформації, яка звичайно ґрунтується на дослідженні вибіркових (або експериментальних) даних. Одержувану при цьому вірогідність називають апостеріорними (або Байесовськими), на відміну від апріорних, одержаних з початкової інформації. Наступний приклад показує, як розглянутий в розділі 2.1 критерій очікуваного значення можна модифікувати так, щоб скористатися новою інформацією, що міститься в апостеріорній вірогідності.

Приклад 3.

У прикладі 1 апріорна вірогідність 0.6 і 0.4 підвищення і пониження котирувань акцій на біржі була визначена з наявних публікацій фінансового характеру. Припустимо, замість того щоб повністю покладатися на ці публікації, ви вирішили провести особисте дослідження шляхом консультацій з другом, який добре розбирається в питаннях, що стосуються фондової біржі. Друг виказує загальну думку "за" або "проти" інвестицій. Ця думка надалі визначається кількісно таким чином. При підвищенні котирувань його думка з 90%-ний вірогідністю буде "за", при зниженні котирувань вірогідність його думки "за" зменшиться до 50%. Яким чином можна отримати користь з цієї додаткової інформації?

Думка друга фактично представляє умовну вірогідність "за-проти" при заданих станах природи у вигляді підвищення і пониження котирувань. Введемо наступн позначення:

v1 - думка «за»,

v2 - думка «проти»,

m1 - підвищення котирувань,

m2 - пониження котирувань.

Думку друга можна записати у вигляді співвідношень вірогідності таким чином.

За допомогою цієї додаткової інформації задачу вибору рішення можна сформулювати таким чином.

1. Якщо думка друга "за", акції якої компанії слід купувати - А або б?

2. Якщо думка друга "проти", то, знову-таки, - акції якої компанії слід купувати - А або В?

Таблиця 4.

Альтернативне рішення	Прибуток від інвестиції за рік
	"за"		"проти"
	Підвищенні котирувань	Пониженні котирувань	Підвищенні котирувань	Пониженні котирувань
Акції компанії А	$5000, P=0.73	$-2000, P=0.27	$5000, P=0.231	$-2000, P=0.769
Акції компанії В	$1500, P=0.73	$500, P=0.27	$1500, P=0.231	$500, P=0.769

Для оцінки різних альтернатив, показаних в таблиці 4, необхідно обчислити апостеріорну вірогідність Pmi. Ця апостеріорна вірогідність обчислюється з урахуванням додаткової інформації, що міститься в рекомендаціях друга, за допомогою наступних дій.

Крок 1. Умовну вірогідність Pvj для даної задачі запишемо таким чином.

	v1	v2
m1	0.9	0.1
m2	0.5	0.5

Pmi=

Крок 2. Обчислюємо вірогідність сумісної появи подій

для всіх i та j.

При заданій апріорній вірогідності P{m1}=0.6 і Р{m2}=0.4 вірогідності сумісної появи подій визначаються множенням першого і другого рядків таблиці, одержаної на кроці 1, на 0.6 і 0.4 відповідно. В результат маємо наступне.

	v1	v2
m1	0.54	0.06
m2	0.2	0.2

Pmi=

Сума всіх елементів цієї таблиці рівна 1.

Крок 3. Обчислюємо абсолютну вірогідність.

для всіх j.

Ця вірогідність виходить шляхом підсумовування елементів відповідних стовпців таблиці, одержаної на кроці 2. У результаті маємо наступне.

P{v1}	P{v2}
0.74	0.26

Крок 4. Визначаємо шукану апостеріорну вірогідність по формулі

Ця вірогідність обчислюється в результаті розподілу кожного стовпця таблиці, одержаної на кроці 2, на елемент відповідного стовпця таблиці, обчисленої на кроці 3, що приводить до наступних результатів (закругленим до трьох десяткових знаків).

	v1	v2
m1	0.73	0.231
m2	0.27	0.769

Pmi=

Це та вірогідність, яка показана в таблиці 4. Вони відрізняються від початково апріорної вірогідності

P{m1}=0.6 P{m2}=0.4.

Тепер можна оцінити альтернативні рішення, засновані на очікуваних платежах.

Думка "за"

Дохід від акцій компанії А = 5000х0.73+(-2000) х0.270=$3110.

Дохід від акцій компанії В = 1500х0.73+500х0.270=$1230.

Рішення. Інвестувати в акції компанії А.

Думка "проти"

Дохід від акцій компанії А = 5000х0.231+(-2000) х0.769=-$383.

Дохід від акцій компанії В = 1500х0.231+500х0.769=$731.

Рішення. Інвестувати в акції компанії В.

Функц корисності.

У попередніх прикладах критерій очікуваного значення застосовувався лише в тих ситуаціях, де платежі виражалися у вигляді реальних грошей. Є численні випадки, коли при аналізі слід використовувати швидше корисність, ніж реальну величину платежів. Для демонстрації цього припустимо, що є шанс 50 на 50, що інвестиція в 20 000 доларів або принесе прибуток в 40 000 доларів, або буде повністю втрачена. Відповідний очікуваний прибуток рівний 40000 х 0.5 - 20000 х 0.5 = 10000 доларів. Хоча тут очікується прибуток у вигляді чистого доходу, різн люди можуть по-різному інтерпретувати одержаний результат. Інвестор, який йде на ризик, може зробити інвестицію, щоб з вірогідністю 50% одержати прибуток в 40 000 доларів. Навпаки, обережний інвестор може не висловити бажання ризикувати втратою 20 000 доларів. З цієї точки зору очевидно, що різн ндивідууми проявляють різне відношення до ризику, тобто вони проявляють різну корисність по відношенню до ризику.

Визначення корисності є суб'єктивним. Воно залежить від нашого відношення до ризику. У цьому розділі ми представляємо систематизовану процедуру числової оцінки відношення до ризику особи, що ухвалює рішення. Кінцевим результатом є функція корисності, яка займає місце реальних грошей. У прикладі, приведеному вище, якнайкращий платіж рівний $40 000, а якнайгірший - -$20 000. Отже, ми встановлюємо довільну, але логічну шкалу корисності U, що змінюється від 0 до 100, де 0 відповідає корисності -$20 000, а 100 - $40000. тобто U(-20000)= 0 U(40000)= 100. Далі визначаємо корисність в крапках між $-20000 і $40000 для визначення загального виду функції корисності. Якщо відношення особи, що ухвалює рішення, неупереджене до ризику, то результуюча функція корисност прямою лінією, що сполучає крапки (0, -$20000) і (100, $40000). В цьому випадку як реальні гроші, так і їх корисність дають співпадаючі рішення. У реальніших ситуаціях функція корисності може приймати вигляд, що відображає відношення до ризику особи, що ухвалює рішення. Візьмемо для прикладу 3-х індивідуумів X, У Z. Індивідуум X не розташований до ризику (обережний), оскільки проявляє велику чутливість до втрати, ніж до прибутку. Індивідуум Z - протилежність в цьому відношенні Індивідуума X: він налаштований на ризик. Це витікає з того, що для ндивідуума X при зміні в 10000 доларів управо і ліворуч від крапки, відповідної 0 доларів, збільшення прибутку змінює корисність на величину ab, яка менше зміни корисності bc, обумовленої втратами такої ж величини, тобто ab < bc. В той же час такі ж зміни в ±10000 доларів, що відносяться до ндивідуума Z, знаходять протилежну поведінку; тут de > ef. Далі, індивідуум У є нейтральним до ризику, оскільки згадані зміни породжують однакові зміни корисності. У загальному випадку індивідуум може бути як не розташований до ризику, так і налаштований на ризик, залежно від суми ризику. В цьому випадку відповідна крива корисності матиме вид подовженої букви S.

Крив корисності визначені за допомогою кількісного показника, що характеризу відношення до ризику особи, що ухвалює рішення, для різних значень рівня реальних грошей в межах встановленого інтервалу. Так в розглянутому приклад встановленим інтервалом є (- $20000, $40000), відповідна корисність змінюється в інтервалі (0, 100). Необхідно визначити корисність, відповідну таким проміжним значенням, наприклад, як -$10 000, $0, $10 000, $20 000 або $30 000. Відповідна процедура побудови функції корисності починається з того, що організовується лотерея для визначення суми реальних грошей x, для яко очікуване значення корисності буде обчислене по наступній формулі.

, 0≤p≤1.

Для визначення значення U(x) просять особу, що ухвалює рішення, повідомити свою перевагу між гарантованою наявною сумою х і можливістю зіграти в лотерею, в якій з вірогідністю p реалізується програш в сумі $20000 і з вірогідністю 1-p має місце виграш в $40000. При цьому під перевагою розуміється вибір значення "нейтральної" вірогідності p, при якому з погляду особи, що ухвалю рішення, можливості зіграти в лотерею і одержати гарантовану суму х є однаково привабливими. Наприклад, якщо х=$20000, особа, що ухвалює рішення, може заявити, що гарантовані 20000 доларів готівкою і лотерея однаково приваблив при р = 0.8. В цьому випадку обчислюється корисність для х = $20000 по наступній формулі.

U(20000) =100-100×0.8=20.

Ця процедура продовжується до тих пір, поки не буде одержана достатня кількість крапок (х, U(x)) для визначення форми функції корисності. Потім можна визначити шукану функцію корисності шляхом регресійного аналізу або просто лінійній нтерполяції між одержаними крапками.

Хоча тут застосовується кількісна процедура для визначення функції корисності, сам підхід далекий від того, щоб бути науково обґрунтованим. Те, що процедура повністю визначається думкою особи, що ухвалює рішення, породжує сумніви щодо надійності описаного процесу. Процедура, зокрема, неявно припускає, що особа, що ухвалює рішення, є раціонально мислячим - вимога, яка не завжди може бути узгоджене з варіаціями в поведінці і настрої, що є типовим для людської особи. В цьому відношенні особа, що ухвалює рішення, повинна дотримуватися концепц корисності в широкому значенні, відповідно до якої грошові величини не повинн бути єдиним вирішальним чинником в теорії ухвалення решений.3. Антикризове управління як основа управління ризиками.

3. Антикризове управління як основа управління ризиками

Головною задачею антикризового управління є забезпечення такого положення підприємства на ринку, коли про банкрутство мови йти не повинне, а упор робиться на подолання тимчасових труднощів, у тому числі і фінансових, за допомогою використовування всіх можливостей сучасного менеджменту, розробки і практично реалізації на кожному підприємстві спеціальної програми, що має стратегічний характер, яка дозволила б залишитися на плаву при будь-яких ринкових колапсах колізіях. Під антикризовим управлінням розуміється таке управління, яке націлене на запобігання можливим серйозним ускладненням в ринковій діяльност російського підприємства, забезпечення його стабільного, успішного господарювання з орієнтацією розширеного відтворення на найсучаснішій основі на власні накопичення. Величезний потенціал сучасного менеджменту, використаний творчо і з урахуванням особливостей Росії, дозволяє, як показала практика, успішно вирішувати такі задачі. Антикризове управління істотно відрізняється від звичних прийомів, форм і технологій менеджменту. Це пояснюється наступним:

головною метою його є забезпечення міцного положення на ринку і стабільно стійких фінансів компанії при будь-яких економічних, політичних і соціальних змінений в країні;

• у його рамках застосовуються в основному ті управлінські інструменти, які в російських умовах найбільш ефективні в усуненні тимчасових фінансових утруднень рішенні інших поточних проблем фірми;

головне в антикризовому управлінні - прискорена і дієва реакція на істотн зміни зовнішнього середовища на основі наперед розроблених альтернативних варіантів, що передбачають різні трансформації в цій сфері залежно від ситуації;

• у основі антикризового управління лежить процес постійних і послідовних інновацій у всіх ланках і областях дій підприємства;

антикризове управління націлене на те, що навіть в складній ситуації, в якій опинилося підприємство, навіть на межі банкрутства, можна було ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які дозволили б вибратися з труднощів з якнайменшими для підприємства втратами.

Іншими словами, антикризовий менеджмент увібрав в себе все краще, створене практикою зарубіжного і вітчизняного менеджменту.

У сьогоднішніх умовах для ефективного функціонування фірми необхідно управляти дією не тільки внутрішніх, але і зовнішніх по відношенню до фірми чинників. Зміни в зовнішньому середовищі у нас вельми значні, тому керівникам підприємств доводиться враховувати їх вплив, оскільки кожна фірма залежить так чи інакше від зовнішнього світу відносно поставок ресурсів, енергії, кадрів, а також споживачів. Від керівника, менеджера залежить виживання підприємства. Тому менеджер зобов'язаний уміти виявляти основні чинники, що впливають на його організацію. Він покликаний знайти і запропонувати найраціональніші способи реагування на зовнішні дії. Перш за все це - засоби подолання ризику, обумовленого невизначеністю зовнішнього середовища.

Вс знають, що ризик є невід'ємним атрибутом ринкової діяльності. Кожна фірма прагне добиватися збільшення прибутку за допомогою оптимальних рішень мінімізації ризику. У міру розвитку ринкових відносин в Росії посилюється конкуренція. Щоб вижити в цих умовах, потрібно зважитися на упровадження технічних і інших новин, на сміливі, нестандартні дії, а це підсилює ризик. Доводиться змиритися з неминучістю ризику, навчитися прогнозувати його, оцінювати і не переходити за допустимі межі.

Відомо, що планування необхідне для досягнення фірмою наступних цілей:

- підвищення контрольованої частки ринку;

- передбачення вимог споживача;

- випуск продукції вищої якості;

- забезпечення узгоджених термінів поставок;

- встановлення рівня цін з урахуванням умов конкуренції;

- підтримка репутації фірми у споживачів.

Задач планування визначаються кожною фірмою самостійно залежно від діяльності, яко вона займається. В цілому ж задачі планування зводяться до наступного:

1. Планування зростання прибули.

2. Планування витрат підприємства, і, як наслідок, їх зменшення.

3. Збільшення частки ринку, зростання частки продажів.

4. Поліпшення соціальної політики фірми.

Стан конкуренції на ринку можна охарактеризувати наступними конкурентними силами:

- Суперництво серед конкуруючих продавців.

- Конкуренція з боку товарів, що є замінниками і конкурентоздатних з погляду ціни.

- Можливість появи нових конкурентів.

- Економічні потенціали і торгові здібності постачальників.

- Економічні можливості і торгові здібності покупців.

Тиск на супротивників залежить від того, чи є фірма-ініціатор домінантною фірмою, з відчутним ринковим впливом або посередньою фірмою. Дії можуть бути спрогнозовані на якийсь час фірмою, що випробовує фінансові утруднення, чи стратегії засновані на відчайдушних спробах.

Рушійн сили, здатні впливати на ринкові умови і інтенсивність дії сил конкуренції, наступні:

- Швидке або повільне зростання довгострокового попиту.

- Зміни у складі покупців і способах використовування продукту.

- Оновлення продукту.

- Інновація.

- Маркетингові нововведення.

- Поява або вихід з ринку крупних фірм.

- Упровадження технічних і технологічних досягнень.

- Зміни у витратах і ефективності.

- Поява диференційованого вибору товарів замість товарів масового споживання (або набору).

- Зміни в державній політиці в регулюванні.

- Зменшення невизначеності і ризику.

Серед чинників, що впливають на силу конкурентної боротьби, слід зазначити: збільшення числа конкуруючих фірм; повільне зростання попиту на продукцію; можливість фірм використовувати положення цін або інші методи збільшення продажів; недостатня диференційована товарів; збільшення розмірів віддачі від стратегічних маневрів; відхід з бізнесу стає дорожче, ніж продовження конкуренції; збільшення відмінностей між фірмами в значенні їх стратегій, кадрового складу, ресурсів і так далі; поглинання фірм і упровадження нових сильних конкурентів.

Передумовами, яких повинна мати в своєму розпорядженні фірма, щоб адекватно відповідати на виклик зовнішнього середовища, є: здатність:

- до макроекономічного аналізу ситуації в країні і за її межами;

- до своєчасного виявлення актуальних потреб, потреб і запитів потенційних споживачів;

- до аналізу економічної кон'юнктури ринків товарів і послуг, що дозволяють ефективно, своєчасно і якісно задовольнити знайдені потреби, потреби і запити;

- до дослідження економічної кон'юнктури ринків чинників виробництва;

- до висунення конкурентностних ідей;

- до реалізації цих ідей;

- до забезпечення незалежності фірми від зміни кон'юнктури ринків товарів, чинників виробництва за рахунок зовнішньої гнучкості виробничих сил;

- до забезпечення внутрішньої гнучкості за рахунок оснащення засобами технологічного оснащення і іншого устаткування;

- до логістики за рахунок плідної технології;

- до забезпечення за рахунок формування адекватної зміни цілей кадрового потенціалу;

- здійснювати зміни архітектурно-планувальних рішень, адекватно змінам цілей виробничих сил;

- гарантувати рівень конкурентоспроможності товарів і послуг, що вимагається для захоплення лідерства в обслуговуваних і перспективних сегментах ринку;

- забезпечити випуск товарів і послуг в необхідних об'ємах;

- реалізувати високу ефективність функціонування фірми за рахунок найраціональнішого використовування інвестиційних можливостей фірми;

- забезпечити ефективну розробку і реалізацію стратегічної програми технологічного і соціального розвитку фірми.

Потреба в менеджерах, їх знання, досвід і інтуїція потрібні саме в тих напрямах виробничої і комерційної діяльності, які найменше піддаються формалізації. До числа цих процесів перш за все відносяться стратегічне планування прогнозування.

Можлив різновиди прогнозів можна представити в наступному вигляді:

- Економічні прогнози (носять переважно загальний характер і служать для опису стану економіки в цілому по компанії або по конкретних виробах).

- Прогнози розвитку конкуренції (характеризують можливу стратегію і практику конкурентів, їх частку на ринку і так далі).

- Прогнози розвитку технології (орієнтують користувача щодо перспектив розвитку технологій).

- Прогнози стану ринку (використовуються для аналізу ринку товарів).

- Соціальне прогнозування (питання, пов'язані з відношенням людей до тих або нших суспільних явищ).

Серед методів прогнозування слід зазначити:

Неформальн методи прогнозування.

Наочна нформація - інформація, одержувана від засобів масової інформації (окрім друкарських органів), а також суміжників, постачальників, конкурентів. Матеріальні витрати для отримання такої інформації незначні, проте вимагають великої кількості часу. Письмова інформація - інформація, одержувана з друкарських джерел періодичного друку. Так само, як і наочна, письмова нформація не має глибокого характеру і швидко застаріває. Промислове шпигунство - інформація, одержана за допомогою подібних методів, знаходиться під захистом користувача. Така інформація є найціннішою. Кількісні методи прогнозування. Застосування таких методів доцільне у випадках стійко екстраполяційної спрямованості досліджуваного явища. Інакше кажучи, лише тоді, коли можна припустити, що діяльність у минулому мала певну тенденцію, яку можна чекати і в перспективі, наявної інформації достатньо для внесення можливих коректив і виявлення статистично достовірних залежностей. Якісні методи прогнозування. Аналізуючи діяльність підприємства, складаючи прогноз його функціонування, аналітик не завжди має в своєму розпорядженні інформацію, достатню для кількісних методів прогнозування. Інший раз вище керівництво фірми просто не розуміє складних методів кількісного прогнозування, що, у будь-якому випадку, вимагає застосування якісних методів прогнозування. Ці останн припускають звернення до думки експертів - людей найбільш компетентних з досліджуваних питань.

У поняття «планування» входить визначення цілей і шляхів їх досягнення. Планування діяльності підприємств здійснюється по таких важливих напрямах, як збут, фінанси, виробництво і закупівлі. При цьому всі приватні плани тісно взаємозв'язані між собою.

Сам процес планування проходить в 4 етапи:

- розробка загальних цілей;

- визначення конкретних, деталізованих Цілей на заданий період часу;

- визначення шляхів і засобів їх досягнення;

- контроль за досягненням поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників з фактичними.

Планування завжди орієнтується на дані минулого, але при цьому прагнуть визначити контролювати розвиток підприємства в перспективі. Тому надійність планування залежить від точності фактичних показників минулого. Оскільки плани взаємозалежні, виникає необхідність внесення відповідного коректування. Сальдо прибуткової і витратної частин всіх планів включається до бюджету, тобто в план витрат і доходів, оскільки орієнтиром є збереження ліквідності - платоспроможності підприємства. Звичайно окремі плани складаються тільки за кількісними показниками і лише після їх об’єднання виробляється розрахунок грошових показників.

Короткострокове планування може бути розраховане на рік, півроку, місяць і так далі. Короткостроковий план на рік включає об'єм виробництва, планування прибули т.д. Короткострокове планування зв'язує плани різних партнерів постачальників, і тому ці плани можуть або узгоджуватися, або окремі моменти плану є загальними для компанії - виробника і її партнерів. Особливе значення для підприємства має короткостроковий фінансовий план. Він дозволяє аналізувати контролювати ліквідність з урахуванням всієї решти планів, а закладені в ньому резерви дають інформацію про необхідні ліквідні засоби.

Короткострокове фінансове планування складається з наступних планів:

1. Поточного фінансового плану:

- доходи з обороту,

- поточні витрати (сировина, зарплата),

- виграші або втрати від поточної діяльності.

2. Фінансового плану нейтральної області діяльності підприємства:

- доходи (продаж старого устаткування),

- витрати,

- виграші або втрати від нейтральної діяльності.

3. Кредитного плану.

4. Плану капітальних вкладень.

5. Плану по забезпеченню ліквідності. Він охоплює виграші або втрати від реалізації попередніх планів:

- сума виграшів і втрат;

- наявні ліквідні засоби;

- резерв ліквідних засобів.

Крім того, короткостроковий план включає плани товарообігу; по сировині; виробничий; по праці; рухи запасів готової продукції; по реалізації прибули; кредитний; капіталовкладень і інші.

Етапи складання короткострокового плану наступні:

- Аналіз ситуації і проблеми.

- Прогнозування майбутніх умов діяльності.

- Постановка задач.

- Вибір оптимального варіанту.

- Складання плану.

- Коректування і ув'язка.

- Конкретизація плану.

- Виконання плану.

- Аналіз і контроль.

Стратегічне планування є набором дій і рішень, зроблених керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організац досягти своїх цілей. Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в ухваленні управлінських рішень. Його задача - забезпечити нововведення і зміни в організації достатньою мірою. Точніше кажучи, є чотири основні види управлінської діяльності в рамках процесу стратегічного планування. До них відносяться: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація і організаційне стратегічне передбачення.

У розпорядженні підприємства є чотири стратегічні альтернативи: обмежене зростання, зростання, скорочення, поєднання цих варіантів.

Стратегічною альтернативою, якої дотримується більшість підприємств, є обмежене зростання. Для цієї I:; стратегії характерне становлення цілей від досягнутого, скоректованого з урахуванням інфляції. Стратегія обмеженого зростання застосовується в областях промисловості із стабільною технологією, коли організація в цілому задоволена своїм положенням. Стратегія зростання досягається шляхом щорічного значного підвищення рівня коротко- та довгострокових цілей над рівнем попереднього періоду. Дана стратегія застосовується в галузях, що динамічно розвиваються. Альтернативою, яку найрідше вибирають керівники, є стратегія скорочення. У її рамках може бути декілька варіантів: ліквідація, скорочення всього зайвого, переорієнтація і скорочення. Стратегії поєднання всіх альтернатив звичайно дотримуються крупні фірми, активно діючі в декількох галузях. Стратегія поєднання є комбінацією вище перелічених альтернатив. На стратегічний вибір керівників впливають різні чинники: ризик, знання минулих стратегій, реакція на думку власників, чинник часу.

Висновки.

На закінчення приведемо декілька правил і прийомів для ухвалення оптимального рішення в умовах невизначеності.

- Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

- Завжди слід думати про наслідки ризику.

- Немає необхідності ризикувати багатьом ради малого.

- Позитивне рішення ухвалюється лише за відсутності сумнівів.

- За наявності сумнівів ухвалюються негативні рішення.

- Не потрібно думати, що завжди існує тільки одне рішення. Можливо, є і інші, не гірше.

Реалізація першого правила означає, що перш, ніж ухвалити рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер зобов'язаний:

- визначити максимально можливий об'єм збитку по даному ризику;

- зіставити його з об'ємом капіталу, що вкладається;

- порівняти його зі всіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не приведе втрата цього капіталу до банкрутства даного інвестора.

Реалізація другого правила обумовлена тим, що фінансовий менеджер, знаючи максимальну можливу величину збитку, повинен визначити, до чого вона може привести, яка вірогідність ризику, і ухвалити рішення про відмову від ризику, ухваленн ризику на свою відповідальність або передачі ризику на відповідальність іншій особі. Дія третього правила особливо яскраво виявляється при передачі ризику, тобто при страхуванні. В цьому випадку він означає, що фінансовий менеджер повинен визначити і вибрати прийнятне для нього співвідношення між страховим внеском страховою сумою. Реалізація решти правил означає, що в ситуації, для яко тільки одне рішення (позитивне або негативне), треба спочатку спробувати знайти нші рішення. Можливо, вони дійсно існують. Якщо ж аналіз показує, що інших рішень немає, то діють за правилом «з розрахунку на гірше», - якщо сумніваєшся, то ухвалюй негативне рішення. Цілі в плануванні повинні бути: конкретними вимірними; орієнтованими в часі (довгострокові, середньострокові, короткострокові); досяжними; взаємно підтримуючими (несуперечливими). Таким чином, основною задачею планування є отримання максимального прибутку як результату діяльності і здійснення його найважливіших функцій: планування маркетингу, продуктивності праці, інновацій і т.д. Сучасний темп зміни збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування представляється диним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Воно забезпечує керівництву фірми засобу створення плану на тривалий термін. Стратегічне планування дає також основу для ухвалення раціональних рішень. Планування, оскільки воно служить формулюванню встановлених цілей, допомага створити єдність загальної мети усередині організації. Стратегічне планування найважливішою і невід'ємнішою складовою частиною управління всією ринковою діяльністю. В той же час воно виступає найважливішим чинником забезпечення правильних управлінських рішень, що істотно знижує можливості прорахунків втрат, а значить, і знижує ризиковану бізнесу! В даний час стратегічний менеджмент є однією з основоположних наук, які необхідно досконально знати будь-якому менеджеру. Процес стратегічного планування включає найважливіш операції: планування витрат, планування виробництва, планування збуту, фінансове планування. Стратегічний менеджмент дозволяє підприємцю так спланувати діяльність фірми в короткому, середньому і довгому періодах, щоб забезпечити отримання фірмою максимально можливого прибутку з мінімальними витратами в умовах мінливості стану ринку. Звичайно, це пов'язано з неминучим фінансовим ризиком, особливо в сучасних російських умовах, але правильно проведене стратегічне планування дозволить звести ризик до мінімуму.

Практика

Задача 1

Вас запросили на телевізійну гру Колесо фортуни. Колесо управляється електронним чином за допомогою двох кнопок, як повідомляють колесу сильне (В) або слабке (Н) обертання. Саме колесо розділене на рівні області - білу (Б) і червону (Ч). Вас повідомили, що в білій област колесо зупиняється з вірогідністю 0.3, а в червоній - 0.7. Платня, яку ви одержуєте за гру, рівна (у доларах) наступному:

	Біла	Червона
Сильне (В)	800	200
Слабке (Н)	-250	1000
Вірогідність	0,3	0,7

Зобразіть відповідне дерево рішень.

Рішення.

Виходячи з таблиці, одержуємо очікуваний прибуток для кожної з двох альтернатив.

Якщо сильне обертання (В): 800×0,3+200×0,7=240+140=380грн.

Якщо слабке обертання (Н): (-250)×0,3+1000×0,7=(-75)+700=625грн.

Рішення, засноване на цих обчисленнях, - краще зробити слабке обертання.

Завдання 2

Фермер Стефанко Олександр може вирощувати або кукурудзу, або соєві боби. Вірогідність того, що ціни на майбутній урожай цих культур підвищаться, залишаться на тому ж рівні або знизяться, рівна відповідно 0.25, 0.30 і 0.45. Якщо ціни зростуть, урожай кукурудзи дасть 30 000 гривень чистого доходу, а урожай соєвих бобів - 10000 гривень. Якщо ціни залишаться незмінними, Стефанко лише покриє витрати. Але якщо ціни стануть нижчими, урожай кукурудзи і соєвих бобів приведе до втрат в 35 000 і 5 000 гривень відповідно.

Яку культуру слід вирощувати Олександру?

Рішення.

Представимо завдання у вигляді таблиці прибуток, який може отримати фермер Стефанко.

	Ціна виросте	Та ж сама	Ціна впаде
Кукурудза	30000	0	35000
Боби	10000	0	5000
Вірогідність	0,25	0,3	0,45

Кукурудза: 30000×0,25+35000×0,45=7500-15750=(-8250)грн..

Боби: 10000×0,25+5000×0,45=2500-2250=-250грн.

Отже Олександру краще вирощувати боби.

Завдання 3

Поверніться до проблеми вибору рішення фермером Стефанко з впр. 2. Фермер має додатковий вибір, зв'язаний з використанням землі як пасовища, що гарантований принесе йому прибуток в 7500 доларів. Фермер одержав також додаткову інформацію від брокера, що стосується ступеня стабільності майбутніх цін на продукцію. Оцінки брокера "сприятливий - несприятливий" потім виражаються кількісно у вигляд наступної умовної вірогідності.

В даному випадку v1 і v2- оцінки брокера "сприятливий" і "несприятливий", а m1 m2 і m3 представляють зміну в майбутніх цінах: відповідно "пониження", "такі ж", "підвищення".

Знайдіть оптимальне рішення задачі.

Рішення

Необхідно обчислити апостеріорну вірогідність Pvj. Ця апостеріорна вірогідність обчислюється з урахуванням додаткової інформації, що міститься в рекомендаціях друга, за допомогою наступних дій.

Крок 1. Умовну вірогідність Pvj для даної задачі запишемо таким чином.

	v1	v2
m1	0,15	0,85
m2	0,5	0,5
m3	0,85	0,15

Pvj=

Крок 2. Обчислюємо вірогідність сумісної появи подій.

При заданій апріорній вірогідності P{m1}=0.25, Р{m2}=0,3 Р{m3}=0.45 вірогідності сумісної появи подій визначаються множенням першого і другого рядків таблиці, одержаної на кроці 1, на 0.6 і 0.4 відповідно. В результаті маємо наступне.

	v1	v2
m1	0,0375	0,2125
m2	0,15	0,15
m3	0,3825	0,0675

Pvj=

Сума всіх елементів цієї таблиці рівна 1.

Крок 3. Обчислюємо абсолютну вірогідність.

P{v1}	P{v2}
0,57	0,43

Крок 4. Визначаємо шукану апостеріорну вірогідність по формулі

	v1	v2
m1	0,0657	0,4942
m2	0,2631	0,3488
m3	0,6711	0,1569

Pmi=

Тепер можна оцінити альтернативні рішення, засновані на очікуваних платежах.

Дохід від кукурудзи = 30000×0,671-35000×0,0657=20130-2302,63грн.

Дохід від бобів = 10000×0,1569-5000×0,4942=1569,7-2470,93=901,23грн.

Дохід від пасовища = 7500грн.

Отже Олександру краще вирощувати кукурудзу.

Завдання 4

Таблиця 2.

t	1	2	3	4	5	6	7	8	9	≥10
pt	0.05	0.07	0.1	0.13	0.18	0.23	0.33	0.43	0.5	0.55

1) витрати, пов'язані з усуненням поломки автомобіля впродовж перших N-1 місяців;

2) витрати на профілактичний ремонт в кінці циклу.

Позначивши через ЄС(N) загальну очікувану вартість для циклу між профілактичними ремонтами, маємо наступне.

Задача вибору рішення компанією зводиться таким чином до визначення довжини циклу N, яка мінімізує загальні очікуван витрати за один місяць ECPM(N).

Таблиця 3.

	N	pi		ECPM(N)
	1	0.05	0	1000
Оптимальне N →	2	0.07	0.05	600
	3	0.1	0.12	493.33
	4	0.13	0.22	470
	5	0.18	0.35	480
	6	0.23	0.53	520

Обчислення показують, що ECPM(N) досягає свого мінімуму при N-4. Отже, профілактичний ремонт автомобілів потрібно виконувати раз у чотири місяця.

Використана література

1.Уткин Е.А., Ризик-менеджмент”, Москва, 1998.

2.Таха Х.А., “Введение в исследование операций”, Університет Арканзаса, Фейетвілл, 2001.

Страницы: 1, 2