Втрати від браку. Ця стаття витрат планується тільки в тих виробництвах, де за досягнутого рівня технології та якост матеріалів неможливо забезпечити стопроцентну відповідність продукц встановленим технічним вимогам, тобто брак невідворотний. Допустимі втрати від браку обґрунтовуються за цих умов на основі досвіду й установлюються у відсотках від виробничих (цехових) витрат. Фактичні втрати від браку обчислюються так:

Вб = Сб.в + Сб.з Ск, (5)

де Вб — втрати від браку, грн.;

Сб .в — собівартість внутрішнього остаточного браку, грн.;

Сб .з собівартість зовнішнього остаточного браку, грн.;

Ск — компенсац втрат від браку, грн.

Собівартість внутрішнього браку обчислюється за виробничою (цеховою), а зовнішньою (у споживачів) — за повною собівартістю. Компенсації втрат від браку включають виручку від продажу бракованої продукції (за зниженою ціною), стягнення з винуватців браку і постачальників недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів, комплектувальних виробів.

Слід мати на увазі, що втрати від браку повністю відносять на готові вироби (кінцеву продукцію) в тому плановому (звітному) періоді, в якому вони були виявлені. У собівартість незавершеного виробництва вони не включаються.

1.3 Собівартість продукції.

Собівартість продукції – один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються у грошовому вираженні витрати матеріально – технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності.

Методологічн основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”.

Залежно від мети та предмета аналізу використовують різні класифікаційні ознаки витрат. Розглянемо основні з них.

Класифікація за рахунками класу 9 здійснюють згідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з міжнародними стандартами фінансово звітності, тобто з 1 січня 2000 р. Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:

собівартість реалізації;

загально виробничі витрати;

адміністративн витрати;

витрати на збут;

інш операційні витрати;

втрати від участі в капіталі;

інш витрати.

Такий розподіл витрат не має аналогів у вітчизняній практиці. Істотна особливість наведеної класифікації полягає в тому, що, оскільки „собівартість реалізовано продукції” не включає адміністративних витрат і витрат на збут, з’являється можливість визначити витрати на виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції. Витрати за наведеними статтями відображають у розд.І форми №2 „Звіту про фінансов результати”.

Класифікація за економічними елементами операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційн витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічн елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд.ІІ „Елементи операційних витрат”). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат (вертикальний аналіз), порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі (горизонтальний аналіз). виявлення тенденцій змін (трендовий аналіз).

Класифікація за калькуляційними статтями собівартості на одиницю продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”. Собівартість реалізованої продукц складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

прям матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;

прям витрати на оплату праці;

інш прямі витрати;

загальновиробнич витрати.

Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартост реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції – проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в раз потреби скоригувати структуру виробничої програми.

Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні.

Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції. а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. до непрямих витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати витрати на збут.

Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на мет підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

динаміки операційних витрат;

чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

структури операційних витрат за економічними елементами;

собівартість за калькуляційними статтями витрат.

У процес кругообігу й обороту фондів в умовах ринку грошові затрати підприємства відособлюються від вартості у вигляді витрат і приймають форму собівартост продукції. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Ці затрати за їх економічним змістом можна згрупувати таким чином:

1) матеріальн затрати (без зворотних відходів - залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на державне соціальне страхування;

4) відрахування на обов'язкове медичне страхування;

5) амортизація основних фондів, включаючи прискорену амортизацію;

6) інші витрати.

На основі цього групування затрат державні підприємства кожної конкретної галузі визначають статті витрат виробництва і реалізації продукції при плануванні, обліку й калькуляції собівартості з урахуванням характеру й структури виробництва. Стаття "матеріальні затрати" включає затрати на матеріали за цінами придбання, а також відсотки за кредит, який дає постачальник цієї продукції, націнки, надбавки, комісійні винагороди, виплачені постачальниками, витрати на транспортування, зберігання й доставку продукції силами сторонніх організацій. У статтю "інші витрати" включаються: відсотки за кредити банків, платежі за обов'язкове страхування майна, витрати на відрядження, підйомні, плата за пожежну й сторожову охорону, витрати на гарантійний ремонт й обслуговування, оплата послуг зв'язку й обчислювального центру, плата за оренду, витрати на рекламу. При цьому дуже важливо "очистити" собівартість від невластивих її економічній природі елементів і їх оплати за рахунок прибутку. На практиці розрізняють:

1) цехову собівартість - всі затрати на виробництво, за виключенням загальнозаводських;

2) виробничу (фабрично-заводську) - всі затрати на виробництво без позавиробничих затрат;

3) повну собівартість - всі затрати, пов'язані з виробництвом продукції і послуг, позавиробничі затрати (затрати на тару, упаковку, доставку продукції);

4) індивідуальну собівартість - затрати на одиницю окремих видів продукції.

Усі підприємства визначають планову собівартість. Вона обчислюється на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т.п. при складанн виробничо-фінансового плану. Фактична (звітна) собівартість визначається на основі фактично зроблених витрат.

При калькуляц продукції розрізняють:

прямі витрати - пов'язані з процесом виробництва (затрати на сировину і матеріали, зарплата основних виробничих працівників і т.д.). Вони відносяться на окремі види продукції;

непрямі витрати - пов'язані з роботою підприємства в цілому (цехові й загальновиробничі витрати).

За економічним змістом затрати діляться на: основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.

Співвідношення (пропорціональність) елементів затрат у повній собівартості на виробництво продукції характеризує структуру собівартості. Ця структура на підприємствах різних галузей неоднакова. Так, в автомобільній промисловості частка купованих комплектуючих виробів і напівфабрикатів становить близько 50% ус собівартості, тоді як, наприклад, на швейній фабриці у повній собівартост чоловічого костюму матеріальні затрати становлять 90%, витрати на утримання й експлуатацію обладнання - 1,1, а витрати на зарплату - 3,1%.

Собівартість різних видів продукції.

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

• з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванн попередньо визначеної собівартості окремих виробів.

Існу ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний.

1.4 Сутність і методи калькулювання.

У систем техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займа калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перш обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, як розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбача розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання — готов вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншо продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання — трактори, калькуляційна одиниця — один трактор, відповідно вугілля — одна тонна, електроенергії — одна кіловат-година і т. д.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо-фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «Direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прям витрати, а непрямі — на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

сировина та матеріали;

енергія технологічна;

основна заробітна плата виробників;

додаткова заробітна плата виробників;

відрахування на соціальні потреби виробників;

утримання та експлуатація машин і устаткування;

загальновиробнич витрати;

загальногосподарськ витрати;

підготовка та освоєння виробництва;

позавиробнич витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти — виробничу і всіх статей — повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статт «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та н.

Методика обчислення основних статей калькуляції

У процес калькулювання прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з чинними нормами й цінами. На непрямі витрати спочатку складають кошторис на

певний період, після чого витрати розподіляють між різними виробами за відомою методикою.

Стаття «Сировина й матеріали» містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та н.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння 5 т. п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.

Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби —виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.

Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничників, тобто

См= Cз.о. ·Рм\100 (16.16)

де См — витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.;

Сзо— основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.;

Рм — відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.

Перевага цього методу полягає в його простоті, але вади його надто великі. По-перше, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по цеху незалежно від того, на якому устаткуванні його обробляють; по-друге, зарплата не може бути точною базою розподілу витрат на утримання та експлуатацію устаткування, бо за умов різного рівня механізації праці вона не відображає адекватно витрат машинного часу; по-третє, за комплексної механізації та автоматизац виробництва функції робітників змінюються в напрямі зростання значення .функцій контролю й регулювання роботи виробничих систем. Відтак зарплату вже не можна нормувати поопераційне, а отже, вона не може бути базою розподілу інших витрат.

Найобґрунтованішим обчислення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування на один виріб залежно від часу його обробки та нормативних витрат на одиницю часу за формулою

де m — кількість машин (технологічних груп машин), на яких обробляється виріб;

См.г. — витрати на утримання та експлуатацію і-ої машини за одну годину, грн.;

t — тривалість обробки на i-й машині, годин.

Статт «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі — це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальн потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платеж (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою ці дв статті об'єднуються в одну.

Розподіляються Загальновиробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки техніки.

Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими, і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування, в певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

Прогнозування собівартост на етапах розробки та освоєння нових виробів

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, її собівартість обчислюється тільки як імовірнісна прогнозна величина. При цьому користуються різними методами прогнозних оцінок, з-поміж яких основними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому, що рунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних експлуатаційних показників.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (Сн ) обчислюється так:

Сн=СП.РН, (16.18)

де Сп — питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоєний виробництвом, грн.; Рн— параметр нового виробу.

Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, як враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи.

Баловий метод рунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (С6). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою

де n — кількість параметрів, які впливають на собівартість вирбу;

бні — кількість балів за і-м параметром нового виробу.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертне.

Собівартість продукції, особливо нової — динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, а останній — від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції.

Сі = С1·N-bi, (16.20)

де Сi собівартість i-го виробу з початку випуску;

С1 — собівартість першого виробу;

Ni — порядковий номер виробу з початку освоєння;

Ь — показник степеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).

Знання закономірностей зміни собівартості продукції, особливо складних машин, у процесі освоєння виробництва дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння.

Розділ 2. Розрахункова частина. На прикладі ЗАТ «Глорія».

2.1 Характеристика підприємства.

Повне найменування товариства: Акціонерне товариство закритого типу «Глорія»;скорочене: АТЗТ «Глорія»

Місце знаходження товариства:

252138 Україна, м.Київ, вул.. Смольна 9.

Загальн положення товариства згідно зі статутом:

Акціонерне товариство закритого типу «Глорія» створене згідно з законами України: «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про господарські товариства», «Про зовнішньо економічну діяльність» та іншими нормативними актами, а також установчою угодою від 1 січня 1993 року з метою задоволення громадських потреб в текстильній галантереї, інших товарах народного споживання та одержання прибутку.

Товариство самостійний господарючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням, товарний знак.

Товариство у своїй діяльності керується законодавством України, Установчою угодою та Статутом.

Предмет діяльності Товариства згідно до Статуту:

- виробництво текстильної галантереї та інших товарів народного споживання, надання послуг;

- продаж власної продукції, а також продукції інших підприємств через державну, кооперативну, приватну торгівлю та власні магазини;

- рекламу та маркетинг;

- фінансування промислового виробництва і будівництва, в т.ч. будівництва житлових та побутових приміщень і об’єктів соціально-культурного призначення, організація виробництва будівельних матеріалів;

- зовнішньоекономічну діяльність;

- організацію та проведення як на Україні, так і за кордоном ярмарок, виставок-продажів, аукціонів;

- створення в Україні та за кордоном своїх виробничих, обслуговуючих, торгових підрозділів, відділень, філій;

- здійснення комерційних операцій та біржову діяльність;

- випуск акцій та інших цінних паперів та операції з ними, здійснення страхових операцій;

- рекламну та видавничу діяльність;

- маркетингові, брокерські, дилерські, аудиторські, посередницькі, лізингові, агентські та рекламні послуги;

- прокат та надання в оренду технологічного обладнання, устаткування, автотранспорту, засобів зв’язку, обчислювальної та відеотехніки;

- нші види діяльності, які не заборонені законодавством України.

2.2 Калькулювання собівартості продукції та складання кошторису.

Підрахунок собівартості скатертини вишитої (льон, малюнок 0643, розмір 200х160 см) артикул 101.02.01, 101.02.08.

Основн матеріали:

Тканина:

1,03 х 15,5 = 15,965 грн.

2 х 1,0866 х 15,5 = 33,6896 грн.

∑ по тканинам = 49,6546 грн.

Нитки:

411,67 х 0,0033 = 1,3585 грн.

66,66 х 0,00075 = 0,05 грн.

∑ по ниткам = 1,4085 х 7,5 = 10,5638 грн.

Загальна ∑ по основних матеріалах = 60,2134 грн.

Допоміжн матеріали:

Нитки:

199,08 х 0,0009 = 0,1792 грн

Кул. 0.50 грн.

Ярл. 0,35 грн.

Вкч. 1,00 грн.

Кр. 0,06 грн.

∑= 2,0892 грн.

Зарплата:

Пригот. 0,1092 х 3,03 = 0,3309 грн.

Закр. = 1,75 грн.

Пошив. = 8,15 грн.

Сд. = 0,01 грн.

Сума =10,2409 грн.

13,3132 грн.

Вишивка: 1,6773 х 7,5 = 12,5798 грн.

∑ по зарплаті 25,893 грн.

Додаткова зарплата:

Осн зарплата х 11% = 25,893 х 0,11 = 2,8482 грн.

Відчислення органам соцстраху:

∑ по зарплатах х 37,5% = (25,893+2,8482) х 0,375 = 10,778 грн.

Подана калькуляція зібрана в таблицю, див. мал.1.

Мал.1.

Підрахунок собівартості комплекту постільної білизни, двоспальний (малюнок 0645) артикул 03.02.01.

Основн матеріали:

Тканина:

7,4 х 6,45 = 47,988 грн.

1,72 х 1,12 х 6,45 = 12,4253 грн.

∑ по тканинам = 60,4133 грн.

Нитки:

1,8883 х 0,0033 = 6,2314 грн.

411,5 х 0,00075 = 0,3086 грн.

∑ по ниткам = 6,54 х 1,72 = 11,2488 грн.

Загальна ∑ по основних матеріалах = 71,6621 грн.

Допоміжн матеріали:

Нитки:

818,06 х 0,0009 = 0,736 грн

Пугов.=3 х 0,12 =0,36 грн.

Кул. 0.50 грн.

Ярл. 0,35 грн.

Вкч. 1,00 грн.

Кр. 0,06 грн.

∑= 3,006 грн.

Зарплата:

Пригот. 0,1092 х 9,16 = 1,0003 грн.

Закр. = 7,2857 грн.

Пошив. = 28,927 грн.

Сд. = 0,01 грн.

Сума =37,223 грн.

44,6676 грн.

Вишивка: 5,1237 х 1,72 = 8,8128 грн.

∑ по зарплаті 53,4804 грн.

Додаткова зарплата:

Осн зарплата х 11% = 53,4804 х 0,11 = 5,8828 грн.

Відчислення органам соцстраху:

∑ по зарплатах х 37,5% = (53,4804 +5,8828) х 0,375 = 22,2612 грн.

Подана калькуляція зібрана в таблицю, див. мал.2.

Мал.2.

2.3 Зведений кошторис галантерейного цеху.

У виконавчій калькуляції зазначено усі витрати на виробництво продукції галантерейного цеху за місяць. У ній підраховано загальну кількість випущеної продукції та підраховано витрати на кожен вид продукції по кожній статті окремо та загалом а також загальні витрати на всю продукцію по кожній продукції за місяць. Наприклад:

Рушник «Хліб-сіль» (7177) всього вироблено 325 штук;

В-лоскут - 8,95 грн. ;

Сировина основна 3636,69 грн. ;

Допоміжн матеріали – 81,25 грн. ;

Основна зарплата працівників – 447,53 грн. ;

Додаткова з-та працівників – 49,23 грн. ;

Начислення на зарплату – 151,43 грн. ;

Розоди на експл. та утримання обладнання – 133,19 грн. ;

Всього з-та обслуговування обладнання – 153,15 грн.

Всього затрати склали -4643,52 грн. на виготовлення 325 одиниць продукції рушник «Хліб-сіль», тобто собівартість одного рушника складає:

4 643,52 грн. / 325шт. = 14,29 грн. за один рушник.

Всього за місяць витрати галантерейного цеху по основній сировині на виробництво усієї продукц склали – 34 799 , 71 грн. ;

А на допоміжн матеріали – 914,13 грн. ; відповідно :

Основна з-та працівників – 6011,70 грн.

Додаткова з-та працівників – 661,19 грн.

Начислення на зарплату – 2034,24 грн.

Розоди на експл. та утримання обладнання - 1789,15 грн.

Всього з-та обслуговування обладнання – 2057,34 грн.

Та загальн витрати цеху на виробництво продукції за місяць складають 48 258 , 61 грн. дані подані нижче в мал.3.

Мал.3.

Висновки

Під час написання курсової було детально вивчено поняття, види, структуру та правила складання кошторису виробництва, відбулось ознайомлення із питанням, що таке собівартість та методи її калькуляції. Основним завданням було повне теоретичне ознайомлення з цією темою та здобуття певних практичних знань, що є ще більш важливим, що було зроблено. Підрахунок собівартості та складання кошторису витрат на виробництва є однією з основних частин діяльності кожного підприємства, а теоретичні і практичні знання по цій темі дадуть змогу ближче ознайомитись студенту із порядком діяльності підприємств у цілому та добре орієнтуватись у порядку створення та підрахунку собівартості.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

У практиці кошторисного планування застосовуються дві форми кошторисів: кошторис доходів і видатків складають, як правило, установи освіти й охорони здоров'я, які, крім бюджетних коштів, одержують кошти від комерційно діяльності (надання платних послуг); кошторис видатків складають органи державної влади й управління, оборони та правоохоронні органи, суди прокуратура.

Кошторис охоплює всі витрати підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня готовності. У підрозділах з коротким виробничим циклом виготовлення продукц кошторис і виробнича собівартість кінцевої продукції за певний період, як правило, збігаються.

Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається із затрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів та інших затрат на виробництво та реалізацію. Отже, собівартість - це виражені в грошовій формі поточні затрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

У практичній частині роботи я навчився складати калькуляцію окремих типів продукції та складати зведений кошторис окремого підрозділу підприємства (у нашому випадку галантерейного цеху ЗАТ «Глорія» ) .

Під час виконання курсової роботи я отримав ґрунтовні теоретичні знання про кошторис виробництва, собівартість продукції та її калькуляцію, та навчився використовувати їх на практиці, тобто складати кошторис та проводити калькуляцію.

Список використаної літератури.

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 “Витрати”, затверджено Наказом Міністерства Фінансів України від 31.12.1999 року - № 318.

2. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навчальний посібник для студентів вузів. - Житомир: ЖІТІ, 2000.-416с.

3. Гадзевич О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навчальний посібник. - Луцьк: Ред.-вид. відділ ВДУ ім. Лесі Українки, 1997. - 159 с.

4. Грабова Н.М. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. Посібник// За ред. М.В. Кужельного.- 6-те вид.- К.: А.С.К., 2002.- 266 с.

5. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – Тернопіль: “Економічна думка”, 1999.

6. Іваненко В.М., Горбатюк М.І., Льовочкін В.С. Економічний аналіз: Навч.-метод. Посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 1999.

7. Іванова Н.Ю. Аналіз беззбитковості виробництва: теорія та практика: Навчальний посібник. - Київ: Лібра, 2002. - 72 с.

8. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц.- К.: КНЕУ, 2000.- 263 с.

9. . Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. –

10. 152с.

11. . Економічний аналіз: Навч. посібник/ М.А. Болюха, В.З. Бучевський, М.І. Горбуток; за ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка.- К.:КНЕУ, 2001. -540с.

12. Комаринський Я., Яремчик І. Фінансово – інвестиційний аналіз. - К.: “Українська енциклопедія", 1996. - 300 с.

13. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності

14. підприємств: Навч. посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. - 378 с.

15. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посібник – К.: КНЕУ, 1999

16. Мних С.В., Буряк П.Ю. Економічний аналіз на промисловому підприємстві: Навч. посібник – Львів: Світ, 1998.

17. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підр. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.- 5-те вид., допов. й переобл.- К.: А.С.К., 2000.- 784 с.

18. Філінков О. Розміри підприємств і собівартість продукції// Економіка України.- 2003.- 9.- с.50.

19. . Фінанси підприємств: Підручник/Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьочін 2-ге вид. перероблене та доповнене. – К.: КНЕУ, 1999.

20. Цал Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник.- 2-ге вид., допов. й переобл.- К.: ЦУЛ. 202.- 360 с.

21. Шандова Н.В. Використання собівартості для прийняття управлінських рішень// Фінанси України.- 2003.- № 2.- с. 20.

Страницы: 1, 2