Для сьогоднішніх міжнародних економічних відносин характерн
нові кількісні і якісні характеристики. Основні форми світогосподарських
зв'язків, міжнародна торгівля, рух капіталів, міграція населення і трудових
ресурсів, транснаціональна діяльність, нарешті, інтеграційні процеси у світі -
досягли небачених раніше масштабів. Змінилися їхнє місце і роль у розвитку
сучасного суспільства.
Прикметою часу стає різке збільшення динамічност
масштабів міграції населення, трудових ресурсів, що веде до міжнародного
переміщення такого важливого фактора виробництва, як праця. У цей процес залучен
десятки мільйонів людей. Диверсифікувалися регіони постачальники ресурсів
ммігрантів, їх якісний, кваліфікований склад. У свою чергу інтеграційний
варіант розвитку полегшує пересування робочої сили, знімаючи офіційні границ
скасовуючи багато формальностей. Процеси інтеграції та глобалізації набули
суспільного характеру.
Особливий інтерес до стратегічного регіоналізму виявляють
Сполучені Штати Америки. Так, з 1 січня 1994 р. на території США, Канади
Мексики вступила в дію Угода про створення Північноамериканської зони вільно
торгівлі (НАФТА). Як показує історичний досвід, торгово-економічні відносини
між трьома країнами були і залишаються основним фактором розвитку
північноамериканського господарського комплексу.
Основна мета даної роботи полягає у дослідженн
особливостей функціонування Північноамериканської зони вільної торгівлі та
асиметрії економічних відносин між країнами-членами угоди зокрема.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду
взаємопов’язаних завдань:
·
розглянути фактори створення зони вільної торгівл
в Північній Америці;
·
дослідити передумови інтеграції в рамках НАФТА;
·
вивчити форми й особливості взаємодії країн у
рамках НАФТА
·
розкрити перспективи розвитку НАФТА
Предметом курсової роботи
економічні відносини, що виникають в процесі функціонування Північноамерикансько
зони вільної торгівлі.
Об’єктом курсової роботи є Північноамериканська
зона вільної торгівлі (НАФТА).
Курсова робота складається із трьох розділів, в яких
послідовно досліджується поставлена проблема.
Самим розвинутим інтеграційним угрупуванням на
американському континенті є Північноамериканська зона вільної торгівлі (“North
American Free Trade Area” – НАФТА), утворена в січні 1994 року США, Канадою
Мексикою. НАФТА є в даний час найбільшою в світі регіональною зоною вільно
торгівлі, з населенням в 406 млн. чол. і сукупним валовим продуктом у розмір
10,3 трильйона доларів. Угода про Північноамериканську зону вільної торгівл
містить комплекс домовленостей, що розповсюджуються крім торгівлі на сферу
послуг і інвестицій, і вперше об'єднує промислово розвинуті держави і країну,
що розвивається.
Створення зони вільно торгівлі в північноамериканському
регіоні було обумовлено рядом чинників: по-перше, географічною близькістю
країн-учасниць і елементами взаємодоповнювання структур національних економік;
по-друге, тісними торговими зв'язками між ними і виробничою кооперацією, що
розширяється; по-третє, мережею підконтрольних підприємств американських ТНК в
Канаді та Мексиці і Канадських ТНК в США і, нарешті, посиленням позицій ЄС,
Японії і нових індустріальних країн на світовому ринку [17, c.53].
Про масштаби економічного взаємозв'язку США, Канади
Мексики на основі взаємної торгівлі і руху капіталу можна судити за наступними
даними. В США реалізовується близько 75-80% канадського експорту (20% ВВП
Канади). Частка США в іноземних прямих інвестиціях в Канаді – понад 75% і Канади
в США – 9%. В США прямує близько 70% мексиканського експорту, а звідти поступа
65% мексиканського імпорту. Частка США в загальному притоці прямих іноземних
нвестицій до Мексики перевищує 60%. ВВП США в 14,5 раз перевершує ВВП Канади
в 19 разів – Мексики [12].
Угоду про НАФТА можна вважати принципово новим етапом в
процесі лібералізації торгівлі товарами і послугами, а також інвестицій між
США, Канадою і Мексикою. На відміну від Західної Європи в Північній Америц
мпульси до створення господарського комплексу йшли “від” низу до верху – від
прагнення до співпраці між американськими і канадськими компаніями.
В течії XX в. поступово розмивалися межі між США і Канадою шляхом відносно
вільного руху товарів, капіталу, робочої сили. Якісна зміна економічних відносин
між США і канадою відбулася в 1988 р., коли на міждержавному рівні була
укладена американо-канадська угода про вільну торгівлю. Воно передбачало
взаємні зобов'язання двох країн ліквідовувати обмеження в торгівлі товарами
послугами (на транспорті, в телекомунікаціях, комп'ютерних, фінансових
системах, в області туризму), відмінити обмеження на іноземну власність в
кредитно-фінансовій системі Канади і канадських банків в США і ряд інших
положень.
За чисельністю населення, за об'ємом сукупного валового
продукту і ряду базових економічних показників північноамериканське
нтеграційне угрупування сопоставимо з Європейським союзом. НАФТА волод
могутнім (особливо завдяки США) економічним потенціалом, наприклад, щорічний
об'єм виробництва товарів і послуг США, Канади і Мексики дорівнює 5 трильйонам
доларів, а їх частка в світовій торгівлі складає майже 20%.
Структура північноамериканського інтеграційного комплексу має свої особливост
в порівнянні з європейською моделлю інтеграції.
Інша особливість північноамериканського економічного угрупування полягає в
тому, що її учасники знаходяться в різних стартових умовах. Якщо Канаді за
останнє десятиріччя вдалося наблизитися по головних економічних макропоказниках
(об'єму ВВП на душу населення, продуктивності праці) до США, то Мексика, довг
роки що знаходилася на положенні економічно відсталої держави з великою
зовнішньою заборгованістю, поки що помітно відстає від цих країн по основних
базових показниках [21, c.74].
Створення в 1994 р. НАФТА відображає новий підхід в теор
практиці інтеграції. Вперше держава “третього миру” добровільно об'єдналася
з двома високорозвинутими країнами. Різниця в розмірах ВВП на душу населення
між Мексикою і США досягає 6,6 рази, а з Канадою – 4,1 рази. Такий істотний
розрив в рівнях економічного розвитку країн-членів утрудняє створення єдиного
господарського комплексу.
Ключовими моментами угоди про НАФТА, детально
регламентуючого багато аспектів економічних відносин між сусідніми країнами, є:
·
відміна всіх митних зборів на товари, якими
торгують між собою США, Канада і Мексика, до 2010 року;
·
поетапне скасування значного числа нетарифних
бар'єрів в торгівлі товарами і послугами;
·
пом'якшення режиму для північноамериканських
капіталовкладень в Мексиці;
·
лібералізація діяльності американських і канадських
банків на фінансовому ринку Мексики;
·
захист північноамериканського ринку від експанс
азіатських і європейських компаній, що намагаються уникнути американських мит
шляхом реекспорту своїх товарів в США через Мексику;
·
створення американо-канадської арбітражної комісії.
Таким чином, угода про створення НАФТА припускає, що країни
учасниці збережуть національні митні тарифи в торгівлі з третіми країнами, і у
взаємній торгівлі поле перехідного періоду в 10 років (в деяких випадках – 15
років) в цій економічній зоні буде вільний обіг товарів. Воно розповсюджується
на товари, які кваліфікуються як вироблені в США, Канаді і Мексиці. Реалізація
угоди приведе до усунення всіх тарифних і нетарифних бар'єрів в торгівлі. Крім
того, воно передбачає поліпшення торгівлі послугами, встановлення справедливих
правил для взаємних інвестицій і здійснення державних закупівель, посилення
захисту прав на інтелектуальну власність, створення механізму врегулювання
суперечок [12].
Усуваючи тарифи і інші протекціоністські бар'єри, НАФТА
встановлює обмежувальні правила торгівлі рядом товарів і інвестицій в деяких
секторах економіки, особливо “чутливих” до іноземної конкуренції (це
відноситься до сільського господарства, енергетики, продукції автомобільної промисловості,
текстильних виробів). Крім цього угода містить обмовки, що дозволяють тимчасово
відновити захист для галузей промисловості, яким завдано збитку імпортом
відповідної продукції.
В угоді всі товари розбиті на три великі групи – промислов
(без текстильних товарів), сільськогосподарські і текстильні вироби, включаючи
одяг. Для кожної групи розроблені графіки зниження мит, а на ряд промислових
товарів було передбачене і здійснене негайно зняття мит. Мита на решту товарів
намічено відмінити протягом 5, 10 і 15 років. Відмінність графіків зниження мит
на промислові товари (з тимчасовим інтервалом в п'ять років) обумовлена
чутливістю” відповідних галузей промисловості до імпорту конкуруючих виробів.
Диференційовані умови лібералізації торгівлі передбачен
для окремих країн – учасниць угоди. Наприклад, мексиканські тарифи на імпорт
американських промислових товарів будуть усунені протягом 10 років. При цьому
приблизно половина мексиканських мит усувається при вступі угоди в силу; надал
(в перебігу п'яти років) до 70% всіх товарів із США ввозитимуться до Мексики
безмитно. З боку США Мексика отримує полегшений доступ до великої частини
північноамериканського ринку; зняття мит в перебігу п'яти років
розповсюджується майже на 90% промислових виробів. В той же час тарифи на
незначне число виробів, “чутливих” для американської промисловості, не будуть
ліквідовані практично до кінця 15-річного періоду.
У взаємній торгівлі США і Канади існує домовленість не змінювати графіки
зниження тарифів, раніше розроблені в рамках двосторонньої угоди між ними в
1989 році [12, 17].
Поетапне зниження митних тарифів в рамках НАФТА
відбувається виходячи з базових ставок, що діяли на 1 липень 1991 року.
Відносно правил походження товарів НАФТА встановлює наступні вимоги: товар повинен
бути повністю вироблений в північноамериканській зоні вільної торгівлі або
стотно перетворений в новий товар і відповідно потрапляти під іншу тарифну
позицію Гармонізованої системи. Для деяких товарів (автомобілі, хімічн
продукти, взуття), крім того, необхідно щоб не менше 50-60% компонентів були
вироблені в країнах – учасницях угоди.
В НАФТА фактично встановлюється національний режим в
торгівлі, причому він розповсюджується не тільки на товари, але і на послуги,
включаючи право інвестувати в сферу послуг і продавати послуги закордон.
Наприклад, у сфері фінансових послуг НАФТА дає можливість банкам США і фірмам,
діючим на ринку цінних паперів, функціонувати в Мексиці вперше за останн
півстоліття представництва з повним набором функцій.
Угода про створення НАФТА встановлює 5 основних принципів
захисту іноземних інвесторів і їх інвестицій в зоні вільної торгівлі:
недискримінаційний режим; зняття особливих вимог до інвестицій або інвесторів
(ці вимоги звичайно відносяться до видів діяльності, здійснюваних по
розпорядженню держави або схваленим їм, як умова установи або функціонування
ноземних підприємств в конкретній країні); вільне переміщення фінансових
коштів, що мають відношення до інвестицій; експропріація тільки відповідно до
міжнародного права; право звертатися до міжнародного суду у разі порушення
Угоди.
Віддаючи належне важливому значенню НАФТА для розвитку регіональної співпраці,
американські експерти відзначають, що угода приносить відносно скромн
результати економікам США і Канади, оскільки між обома країнами і до угоди були
порівняно невеликі обмеження в торгівлі і в області трансграничних інвестицій
[7, c.113].
Проте вона принесе вигоди економіці Мексики. Однієї з
головних цілей угоди, з позицій інтересів США, є забезпечення подальшого проведення
економічних реформ в цій країні. Ці реформи, як очікується, створять більш
передбачений, стабільний підприємницький клімат для американських і канадських
експортерів і інвесторів. Мексика сподівається, що із створенням сприятливого
клімату в області торгівлі і інвестицій можна чекати притоки капіталів
збільшення зайнятості. Крім цього Мексика зацікавлена в ослабленн
протекціонізму США і розширенні експорту в США і Канаду, а також в отриманн
доступу до нових технологій і природних ресурсів.
В цілому реалізація НАФТА, як вважають експерти, призведе
до підвищення темпів зростання США і Канади максимум на 0,5 процентні пункти за
умови одночасного виконання всіх його положень. Такий скромний ефект
пояснюється, з одного боку, порівняно низькими бар'єрами в торгівлі і активній
нвестиційній діяльності між США і Канадою ще до укладання угоди, що сприяло
взаємному переміщенню товарів і послуг, а з іншою – відносно невеликим розміром
економіки Мексики в порівнянні з американською і канадською. Для Мексики вигода,
за найоптимістичнішим прогнозом, оцінюється в 11% зростання ВВП [6, c.285].
Таким чином, інтеграційні процеси в НАФТА порівняно з ЄС
відрізняють домінуюче положення США в північноамериканському економічному
регіоні, слабку взаємозалежність економік Канади і Мексики і пов'язану з цими
процесами асиметричність економічної взаємодії США, Канади і Мексики.
Зміна політичної і економічної ситуації в світі в кінц
80-х років, активізація інтеграційних процесів в Європ
Азіатсько-тихоокеанському регіоні, зростаюча конкуренція з боку Японії,
соціально-політичні реформи в країнах Латинської Америки знову підняли питання
про економічну взаємозалежність США, Канади і Мексики, про необхідність
«повернення» американського бізнесу в Західну півкулю і зрештою про створення
Північноамериканської зони вільної торгівлі, яка, по словах колишнього
президента США Б. Клінтона, «стане основою для просування до об'єднання вс
Латинської Америки — з населенням 700 млн. чоловік — в торгову одиницю, яка
принесе процвітання всім народам, що проживають на американському континенті».
Необхідно відзначити, що при підготовці договору Мексика, Канада і США
розглядали значення, потенціал НАФТА з різних позицій.
Для США північноамериканська
угода покликана забезпечити приріст не тільки економічної, але і геополітично
потужності Сполучених Штатів. Вона — складова частина стратегічної політики
США, направленої на досягнення широкомасштабної мети: вільний рух американських
товарів і послуг, вільний доступ для американських інвестицій, захист прав
нтелектуальної власності, зростання конкурентоспроможності, використовування
нових регіональних порівняльних переваг за рахунок об'єднання високих
технологій і інвестицій США з дешевою робочою силою Мексики і дешевими багатими
природними ресурсами обох країн-сусідів. Колишній помічник з економічних питань
державного секретаря США Роберт Золік так охарактеризував важливість
північноамериканської інтеграції: «НАФТА — добра стратегічна можливість
забезпечити, усилити і розвивати континентальну базу в економічних і політичних
відносинах, з тим, щоб укріплювати економічну потужність, лідерство
всесвітній вплив Америки. НАФТА буде ключовим компонентом в розробц
укладанню глобальних, регіональних і двосторонніх угод, що служать
американським інтересам». Вже тоді в 1992p. йшлося про «один континент і одну економіку» [17].
Для Мексики НАФТА була необхідна для успішного виконання економічних реформ,
модернізації економіки. У минулому Мексика була країною, залежною від експорту
нафти, сьогодні вона є чистим експортером промислових товарів, що забезпечу
стійке економічне зростання. В ході переговорів Мексика добивалася забезпечення
надійного доступу на найбільший в світі ринок (з перспективою витіснення звідти
«азіатських тигрів»), збільшення потоку інвестицій, включаючи повернення
мексиканських капіталовкладень, а також зниження рівня захисту ринку США.
Участь Канади в переговорах надавала для Мексики можливість відкриття нового
експортного ринку і джерела інвестицій.
Крім
того, створення зони вільної торгівлі може забезпечити більш надійний
нвестиційний клімат в Мексиці, а значить, залучить капітали і з третіх країн.
Зацікавленість Канади в
членстві в НАФТА пов'язана з можливістю не тільки збереження переваг CUSFTA, але і модифікації деяких її положень, а
також забезпечення надійного доступу своїх товарів на мексиканський ринок, а в
майбутньому на швидко зростаючі ринки латиноамериканських країн.
На новому «витку цивілізаційної еволюції»,
на етапі підписання НАФТА США, Канада і Мексика визнали необхідність зміцнення
взаємної дружби і співпраці; сприяння гармонійному розвитку світової торгівлі;
створення розширеного і надійного ринку для своїх товарів, послуг і капіталів;
усунення перешкод в торгівлі; встановлення чітких і взаємовигідних правил
ведення торгівлі з тим, щоб забезпечити стабільний розвиток економіки, сприяти
нноваційним процесам, підвищити рівень життя населення [17, 12].
Як і інші регіональні інтеграційні блоки, НАФТА
організоване з метою розширення економічних зв'язків (перш за все, взаємно
торгівлі) між країнами-учасниками. Забороняючи державам-членам дискримінацію
відносно взаємних товаропоставок і інвестицій, НАФТА встановлю
протекціоністські правила проти зовнішніх виробників (зокрема, в текстильній
промисловості і автомобілебудуванні).
Економічна інтеграція в Північній Америці відрізняється від
нтеграції в Західній Європі і Азії, заснованій на злагодженій регулюючій
діяльності багатьох високорозвинутих держав.
В інших регіонах інтеграція здійснювалася зверху «вниз»,
коли міжурядові угоди стимулювали контакти підприємців різних країн. В НАФТА,
навпаки, процес інтеграції йшов «від» низу до верху: спочатку високого рівня
досягли міжкорпоративні зв'язки, а потім на їх основі приймалися міждержавн
угоди.
Усередині НАФТА, на відміну від ЄС і АТЕС, є тільки один
центр економічної сили – США, чия економіка у декілька разів перевершує Канаду
Мексику разом узяті. Ця моноцентричність полегшує управління (країна-лідер
легко може нав'язати свої рішення більш слабим партнерам), але одночасно
створює середовище потенційних конфліктів (партнери США можуть виявитися
незадоволеними своїм підлеглим положенням). Крім того, інтеграція виявляється
однобокою: Канада і Мексика тісно інтегрована з США, але не один з одним.
Через моноцентричність в НАФТА немає спеціальних
наддержавних інститутів (як Європарламент в ЄС), оскільки вони стали б лише
придатком до адміністрації США. Центральним організаційним інститутом НАФТА
Комісія по вільній торгівлі на рівні міністрів торгівлі, яка стежить за
виконанням угоди і сприяє вирішенню суперечок, що виникають при його
нтерпретації. Вона контролює діяльність 30 комітетів і робочих груп. Якщо
яка-небудь країна зважиться ігнорувати рішення Комісії, то вона зіткнеться з
торговими і іншими санкціями інших партнерів по блоку.
Основні показники соціально-економічного розвитку
країн-членів Нафта наведено у таблиці 1.1.
Таблиця
1.1
Показники
соціально-економічного розвитку країн – членів НАФТА в 2005 році [17]
Показник
США
Канада
Мексика
НАФТА
Населення (млн. чол.)
278,2
30,5
97,4
406,1
Територія (тис. кв. км)
9364
9971
1958
21293
ВВП (млрд. дол.)
9152,1
634,9
483,7
10270,7
ВВП на душу населення (млрд. дол.)
32921
20481
4966
25291
Золотовалютні резерви (млрд. дол.)
120,0
56,3
63,6
239,9
Експорт (млрд. дол.)
695,2
238,4
136,7
1070,3
Імпорт (млрд. дол.)
1059,1
220,2
148,7
1428,0
Сальдо (млрд. дол.)
-363,9
18,2
-12,0
-357,7
Частка в світовому експорті (%)
12,8
4,4
2,5
19,7
Експорт послуг (млрд. дол.)
253,4
34,2
11,8
299,4
Імпорт послуг (млрд. дол.)
180,4
38,5
13,8
232,7
Частка в світовому експорті послуг (%)
19,9
2,7
0,9
23,5
Експортна квота (%)
7,6
37,5
28,3
10,4
Інвестиційний клімат (частка іноземного
капіталу в загальному об'ємі прямих інвестицій %)
10,6
19,6
10,5
10,2
Розглянемо,
які переваги у торгівлі отримали країни, які беруть участь в угоді. Так, за
період з 1993 по 2005 рр. відбулося збільшення інвестиційних та торгових
потоків між країнами-членами НАФТА на 173%, з 297 млрд. дол. США до 810 млрд.
дол. США. Кожного дня товаропотік між трьома країнами становить приблизно 2,2
млрд. дол. США.
Експорт
США, за аналізований період, зріс загалом на 77%, а з країнами НАФТА на 133%.
Канада та Мексика для США, на сьогодні, є найбільшими торговими партнерами.
Так, експорт США в Канаду, за період існування угоди, зріс на 62%, а в Мексику
на 106% при загальному збільшенні експорту в інші країни на 36% (рис. 1.1)
[17].
Рис. 1.1 Збільшення експорту США з 1993 по 2005 рр. [17]
З моменту заснування НАФТА експорт сільськогосподарської продукц
з Мексики та Канади до США зріс на 55%. Участь у НАФТА є досить сприятливим для
сільського господарства Мексики, так експорт сільськогосподарської продукції до
США зріс на 5,7 млрд. дол.. США за останні 12 років.
У 2005 році 63% імпорту Мексики приходилось на США
(рис.1.2).
Рис. 1.2 Збільшення імпорту Мексики з 1993 по 2005 рр. [17]
За період з 1993 по 2005 рр. відбулося збільшення реального
ВВП США на 48%, Канади на 49%, Мексики на 40%. Обсяг інвестицій з США до
Мексики, за розглянутий період, зріс на 242%, а до країн які не є членами НАФТА
тільки на 148%. Інвестиції Мексики в економіку США, за даний період, зросли на
280%, в той час як до інших країн на 185% [17].
Товаровиробники трьох країн - учасниць НАФТА розглядають
ринок трьох країн як єдине ціле і це є основним досягненням даної угоди.
В 20 ст. США відстоювала принципи лібералізації світово
торгівлі. НАФТА створює прецедент ліберального врегулювання нових сфер, поки що
не регульованих в рамках ВТО, – таких, наприклад, як інвестиції, права на
нтелектуальну власність, торгівля послугами. Тому саме США виступили
ніціаторами укладання Північноамериканської угоди про свободу торгівлі (НАФТА)
з Канадою і Мексикою.
Оскільки НАФТА демонструє ефективність
регіональних коопераційних зв'язків, інші країни Латинської Америки і існуюч
тут регіональні об'єднання (МЕРКОСУР, Андській пакт і ін.) ведуть переговори
про створення загальноамериканського інтеграційного союзу ФТАА (Free Trade
Agreement Americas - FTAA) на основі НАФТА. Ця ідея також підтримується США,
прагнучих укріпити загальноамериканську економічну інтеграцію для економічно
конкуренції із Західною Європою (блоком ЄС) і східно-азіатськими країнами
(блоком АТЕС).
За ініціативою Вашингтона, в Майамі в
1994 грудні була організована перша після 1967 зустріч глав держав і урядів
країн двох Америк (Північної і Південної). Саме в ході цього самміту США була
висунута ідея створення єдиної американської зони вільної торгівлі з орієнтиром
на усунення до 2005 всіх бар'єрів для розвитку торгівлі в західній півкулі. В
1995 заявку про приєднання до НАФТА подала ще одна латиноамериканська країна,
що розвивається, Чилі. Адміністрація США підтримала план приєднання Чилі до
НАФТА, проте в кінці 1997 конгрес США заблокував цей план, що ослабило позиц
США напередодні другого «Самміту Америк», що відбувся в квітні 1998 в Сантьяго
(Чилі). В ході цієї зустрічі лідерам 34 країн західної півкулі не вдалося
добитися угоди про будь-які практичні заходи, вони домовилися лише про необхідність
вести переговори по проблемі створення ФТАА.
Плани США розширювати НАФТА на південь
зустрічають серед латиноамериканських країн насторожене відношення. Бразилію,
Аргентину і низку інших «нових індустріальних країн» Латинської Америки не
влаштовує модель економічних відносин в рамках НАФТА між розвинутими (США,
Канада) і країнами, що розвиваються (Мексика). Хоча економічна лібералізація в
НАФТА дала сильний імпульс розвитку економіки Мексики, проте зростання
мексиканського експорту відбувається в значній мірі за рахунок «макіладорас»,
тобто складальних підприємств – філіалів американських компаній. В структур
мексиканського імпорту із США на комплектуючі доводиться приблизно 75%. Така
залежність не дозволяє латиноамериканським партнерам США розраховувати на
стотні конкурентні переваги, розвивати повні технологічні виробничі ланцюжки
усередині країни і експортувати кінцеву продукцію. У результаті складальн
експортні виробництва відносно благополучні, проте це створює «анклавну
економіку», не приводить до якісної модернізації господарства в цілому
[18, c.71]
Економічний вплив НАФТА на Сполучен
Штати. Сполучені Штати в результаті укладання ц
угоди отримали значні вигоди:
·
в переважній більшості галузей були поступово
зведені до мінімуму бар'єри проти іноземних виробників з країн-партнерів по
НАФТА, що дозволяло закупляти у них багато товарів дешевше, ніж в самих США;
·
перед американськими компаніями відкрилися набагато
більш широкі можливості доступу на ринки країн-сусідів, що розширювало ринок збуту.
Участь США в регіональному
нтеграційному процесі перетворилася на могутній чинник довгостроково
позитивної дії на внутрішньоекономічний розвиток.
Загальний товарообіг з Мексикою тільки
за 1993–1997 виріс майже в 2,5 рази (з 80,5 млрд. дол. до
197 млрд. дол..), з Канадою – майже в 2 рази (з 197 до 364 млрд. дол..). На
обидві ці країни доводиться третина зовнішньої торгівлі США. Статус безмитних
товарів розповсюдився вже на дві третини всього американського експорту в
регіоні, і ці можливості продовжують розширятися. США потребують тако
регіональної економічної інтеграції для підвищення своєї конкурентоспроможност
по відношенню до основних економічних суперників – ЄС і Японії [9]..
В той же час різні екологічн
профспілкові групи в США, як і багато членів американського Конгресу,
побоюються переміщення американської ділової активності до Мексики з
низькими трудовими і екологічними стандартами. Крім того, американці бояться
потоку іммігрантів з Мексики, який в 2005-му вже досяг 400 тис. чоловік в рік.
Подібна «латиноамериканізація США» видається багатьом американцям загрозою їх
цивілізації, заснованої на цінностях протестантської європейської культури.
Для Мексики членство в НАФТА означа
гарантований доступ на американський ринок, поглинаючий приблизно 80% всього
мексиканського експорту, збільшення притоку іноземних інвестицій. Прагнення до
економічної інтеграції з США стало стимулом неоліберальних реформ, проведених мексиканським урядом ще на
початку 1980-х, відмови від імпортозаміщуючої стратегії розвитку.
Через регіональне об'єднання з США
Мексика стала поступово інтегруватися в глобальну економіку. Особливе значення
для неї мало також позитивне рішення питання про зовнішній борг після значних
фінансових втрат, понесених в 1980-і: мексиканський уряд добився крупних
кредитів від США для реалізації угод по вільній торгівлі. Багато іноземних
компаній сталі переносити свою діяльність на територію Мексики з метою проникнення
на американський і канадський ринки.
Критики мексиканського членства в НАФТА
указують на те, що вигодами від нього користується майже виключно еліта, але не
трудящі. Привабливість Мексики для іноземних підприємців пов'язана багато в
чому з низьким рівнем життя (низькою оплатою праці) і низькими екологічними
стандартами. Тому США не проявляють сильної зацікавленості в поліпшенн
життєвого рівня мексиканців.
Участь в НАФТА повернула Мексику до
такої програми торгової лібералізації і реструктуризації економіки, яка в
майбутньому робить відхід від неї скрутним, а повернення до економічно
самостійності – практично неможливим [9, 4].
Сьогодні Мексика є для Канади шостим
експортним ринком і четвертим джерелом імпортних товарів. Об'єм товарообігу
Канади з Мексикою перевищує 14 млрд. дол. і поступається тільки
канадській торгівлі з США, Китаєм, Японією і, трохи, з Великобританією. Він
перевершує канадську торгівлю з такими країнами, як Німеччина, Франція, Італія.
В Карибо-латинській Америці Мексика є канадським торговим партнером номер один:
товарообіг з нею в 5 разів більше, ніж з другим канадським
контрагентом – Бразилією, в 12 разів більше, ніж з Чилі, і в 14
разів, ніж з Венесуелою. Хоча в післявоєнний період Мексика постійно входила в
першу трійку торгових партнерів Канади в Карибо-латинській Америці, її відрив
від інших держав ніколи не був таким значним: ще в 1996 р. канадський
товарообіг з Мексикою (1,8 млрд. дол.) був практично
рівний об'єму її торгівлі з Бразилією (1,7 млрд. дол.) [17].
З свого боку, Канада – другий
експортний ринок Мексики і четверте джерело її імпорту.
При всьому тому питома вага Мексики в
мпорті Канади складає всього 3,6%, а в канадському експорті і того менше
0,6%. Це пояснюється тим, що левова частка канадської зовнішньої торгівл
доводиться на ринок однієї країни – США, тоді як на частку решти всього
світу залишається лише 13,9% по експорту і 39,3% по імпорту [17, 4]. В таблиц
2.1 проаналізовано економічне значення Мексики для Канади.
Таблиця 2.1
Економічне значення Мексики для Канади
В області імпортної торгівлі
4-е місце в світі (після США, КНР і Японії);
1-е місце в Карибо-латинській Америці
В області експортної торгівлі
6-е місце в світі (після США, Японії,
Великобританії, Китаю і Німеччини);
1-е місце в Карибо-латинській Америці
В області вивозу довгострокового
приватного капіталу
3-е місце в Карибо-латинській Америці після
Чилі і Бразилії, якщо не рахувати декілька крихітних держав з пільговим
податковим режимом, що використовуються як оффшори (Барбадос, Бермудські,
Кайманови і, можливо, Багамські острови)
В Карибо-латинській Америці Мексика
важливим об'єктом довгострокового канадського приватного капіталу – 3-е
місце після Чилі і Бразилії. При цьому темпи зростання канадських інвестицій в
цю країну з 1995 р. вище, ніж в будь-яку іншу країну регіону. Так, за
останні десять років (з 1995 по 2005 р.) їх об'єм виріс в 6,3 рази, тод
як в Чилі, яка, до речі, також з 1998 р. пов'язана з Канадою
двосторонньою угодою про вільну торгівлю, – в 4,7 рази, до Бразилії
в 2,2 рази.
Якщо в 1987–1991 рр., тобто до
початку переговорів про НАФТА, об'єм прямих канадських приватних інвестицій в
Мексиці практично не мінявся і тримався на відмітці трохи вище за 200
млн. дол. в рік, то починаючи з 1992 р. він постійно зростав: після
видимого стрибка (подвоєння) об'єму в 1994 р., коли було укладено НАФТА,
з подальшим приростом порядку 500 млн. дол. щорічно [20, c.115].
Зараз в Мексиці ділові інтереси мають
понад тисячу канадських компаній, у тому числі такі відомі, як «Магна
Інтернешнл», «Трансалта», «Бомбардьє», «Джи-ти-сі трансконтіненталь». Візитною
карткою канадського бізнесу є «Торре мейор» – найбільша офісна будівля
в Карібо-Латинській Америці, зведене в Мехіко канадською компанією «Райхманз
нтернешнл». Не менше символічною є присутність в економіці цієї країни
могутніх канадських банків, число яких збільшилося з двох на початку 1990-х
років до чотирьох до кінця десятиріччя. Цікаво, що рішення про зміцнення сво
бази в Мексиці, включаючи декілька стратегічних придбань місцевих фінансових
нститутів, канадські банки прийняли, не дивлячись на то, що в 1994–1995
рр. вибухнула так звана «криза песо», в результаті якого Мексика девальвувала свою
валюту. Це свідчить про те, що мексиканський ринок для Канади – це
всерйоз і надовго, оскільки канадські банки, відомі своєю обережністю, йдуть на
розширення присутності на зарубіжних ринках тільки в тому випадку, якщо є повна
упевненість в їх значущості і перспективності [20, c.116].
Ще один новий момент, на який звертають
увагу канадські фахівці – зростаюча участь в економічному діалоз
середніх і дрібних компаній двох країн, чого до створення НАФТА не
спостерігалося.
Для канадських туристів Мексика
це ще і популярний курорт: сюди на відпочинок і в ділові поїздки щорічно
приїжджає приблизно 1 млн. канадців. Хоча кількість мексиканців,
відвідуючих Канаду, набагато менше, вона теж помітне росте, досягнувши на
початку XXI століття рівня в 160 тис. чоловік щорічно.
Канада – це об'єктивно більш сильний
член НАФТА, ніж Мексика, але більш слабкий, ніж США. Тому Канада схильна
блокуватися з Мексикою при відстоюванні своїх інтересів, для надання тиску на
Вашингтон. На початку 1990-х Канада спиралася на підтримку Мексики в протид
протекціоністським акціям Сполучених Штатів. У свою чергу, Мексика отримала в
1995 підтримку Канади при зверненні до МВФ і МБРР, коли виникла необхідність
термінового втручання для порятунку мексиканського песо.
Канада активно виступає за розширення
зони вільної торгівлі, вважаючи першочерговими кандидатами на вступ до блоку
перш за все Чилі, а також Колумбію і Аргентину. Демонструючи свою самостійність
рішучість, канадці заявили, що не стануть чекати американців, і в 1996 уклали
двосторонню угоду з Чилі про вільну торгівлю за зразком НАФТА, а також два
додаткових – про регулювання трудових відносин і про охорону навколишнього
середовища – за зразком відповідних потрійних угод 1993 між Канадою, США
Мексикою. Канада уклала з багатьма країнами Латинської Америки різн
двосторонні угоди з окремих питань економічного співробітництва, настирливо
пропагує ідею про інтеграцію НАФТА з МЕРКОСУРом. Канада найактивнішим чином
включилася в здійснення плану створення ФТАА. В 1998 вона стала головувати на
переговорах по укладанню цієї угоди, яка була оголошена пріоритетом канадсько
політики в регіоні [17].
Таким чином, Канада протягом всього
одного десятиріччя перетворилася з досить пасивного спостерігача в
повноправного і активного учасника багатобічних процесів і заходів країн
регіону. При цьому канадці виступають в традиційній для себе ролі посередника
між країнами з різними рівнями економічного розвитку і різної ідеологічно
орієнтації.
Однією з найважливіших переваг, які Канада отримала в
НАФТА, з'явився кращий доступ на мексиканський ринок. Канадські фірми отримали
можливість збільшити об'єм продажів в секторах, доступ в які раніше був
закритий, таких як автомобілебудування, фінансові послуги, вантажоперевезення,
енергетика і рибальство. Крім того, канадський експорт поступово став більш
різноманітним, а на товари оподатковувані ПДВ в експорті до Мексики в 2004 роц
довелося більше 50%. В результаті, зараз Мексика займає дев'яте місце серед
найкрупніших експортних ринків Канади і є четвертим по значущості джерелом
мпорту.
В таблиці 2.2 наведено показники прямих
нвестицій Канади.
Таблиця 2.2
Загальний об'єм накопичених прямих інвестицій Канади
в країнах – членах НАФТА (млн. кан. дол.)
Не дивлячись на економічні зміни, які були потрібні Мексиц
в результаті фінансової кризи в грудні 1994 року і його наслідків, канадський
експорт до Мексики виріс на 5.4% і досяг 1.1 мільярдів доларів США в 1995 році,
довівши показник двосторонньої торгівлі майже до 6.5 мільярдів доларів США.
Експорт до Мексики виріс ще на 5.3% в 1996 році, а двостороння торгівля
збільшилася на 10.4%, що склало більше 7.2 мільярдів доларів США.
Зусилля Мексики, направлені на лібералізацію її ринку, що
продовжуються. особливо в сферах енергетики, банківської справи,
телекомунікацій і транспорту, продовжують відкривати перед експортерами з
Канади і США всі нові можливості. З розвитком і посиленням мексикансько
економіки, попит на товари і послуги ростиме, і партнери Мексики по НАФТА
цілком здатні задовольнити ці потреби.
Підписання НАФТА привело до більш значних змін в рус
капіталу між Канадою і Мексикою. Канадські інвестиції до Мексики значно
збільшилися, концентруючись в таких сферах як гірничодобувна промисловість,
банківській справі і телекомунікаціях, тоді як спостережуване зростання
мексиканських інвестицій до Канади, хоча і носить постійний характер, але все
ще значно відстає в розмірах.
Таким чином, очевидний позитивний ефект проведений НАФТА на
економіку Канади і її партнерів по НАФТА [17, 12].
Дію і результати дії НАФТА на економіку Канади надзвичайно
важко зміряти з кількох причин. По-перше, ВНП Канади значно перевищує ВНП
Мексики, тому торгівля з цією країною приречена бути одним з багатьох чинників,
що роблять вплив на загальну картину зовнішньоторговельних зв'язків Канади.
По-друге, ще до укладання Угоди, йшла активна торгівля між Канадою
сусідами по регіону, таким чином НАФТА не провела революції в їх відносинах, а
лише привела до зниження тарифів. По-третє, незабаром після вступу НАФТА в
силу, в економіці Мексики почався спад. Прихильники Угоди і переконливо
доводять, що НАФТА в значній мірі пом'якшило дію економічного спаду в Мексиц
на американо-мексиканську торгівлю. Загалом і в цілому, хоча НАФТА, звичайно ж,
не надало того згубного ефекту, який передбачали його супротивники, але і не
принесло тієї величезної користі, яку обіцяли його прихильники, результати
досягнуті чотири роки опісля після укладання угоди можна цілком оцінювати як
позитивні. Канада є торговим партнером США номер один, Мексика також входь в
першу десятку. На обох сусідів Канади по регіону доводиться одна третина
світової торгівлі цієї країни. Такі торгові відносини забезпечують споживачам в
цих трьох країнах товари за конкурентними цінами, а експортні галуз
промисловості забезпечують робочі місця, зарплата на яких вище середнього.
Своїм ростом канадська економіка на одну третину
зобов'язана експортним показникам, що виросли в три рази швидше, ніж відповідн
показники по валовому доході. У такий спосіб інтереси націй американського
континенту призивають робити ставку на розвиток і розширення НАФТА.
НАФТА відкрило шлях до створення єдиного континентального
ринку і свободі пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Панамериканська
зона вільної торгівлі (FTAA) могла б об'єднати майже всі країни Північно
Південної Америки з населенням 800 мільйонів і загальним обсягом ВВП 11,4
трильйони доларів (більшим, ніж у Європейського Союзу).
Четвертий Всеамеріканський самміт, що пройшов в
аргентинському місті Мар-дель-Плата у2005 р. де розглядали питання створення FTAA
не приніс очікуваного результату. Головної мети, тобто підписання угода про
створення зони вільної торгівлі на території двох Америк (FTAA), досягти не
удалося. За угоду ратували Сполучені Штати, їх підтримували Канада, Мексика
Чилі. Проти виступили Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай і Уругвай.
Опоненти FTAA стверджували, що запропонований США план загрожує не тільки
економічним інтересам південноамериканських країн, але і їхньої політично
незалежності.
Вперше питання про створення FTAA було поставлено
представниками США на Всеамеріканському самміті в Майамі в 1994 році. Створення
зони було заплановано на 2005 рік. Однак далі заяв процес не пішов. В останн
два роки американці прагнули реанімувати інтеграційний процес, натискали на
латиноамериканських політиків, але результатів це не дало. На початку 2004 року
на переговорах у Мексиці (по питанню створення полегшеної версії єдиного ринку,
так називаної FTAA Lіght) Бразилія й Аргентина поставили США жорстку умову:
скасувати всі субсидії американським сільгоспвиробникам і забрати митні бар'єри
на шляху південноамериканської сільгосппродукції на ринок США. Адміністрація
США погодилася піти назустріч вимогам латиноамериканських лідерів тільки в
частині прямих аграрних субсидій, що складають лише 6,6% усіх дотацій фермерам
експортерам. Велика ж частина дотацій йде у виді непрямих кредитів чи страхових
гарантій, а їх США скасовувати відмовились. Південноамериканців не влаштову
також те, що в проекті США немає і натяку на регіональні фонди розвитку, за
рахунок яких усувалися б диспропорції в економічному розвитку країн-членів
(такі фонди існують у Євросоюзу) [12].
Даний самміт показав, що в найближчому майбутньому США
навряд чи удасться переконати своїх латиноамериканських опонентів прийняти
рішення про створення FTAA. Країни континенту явно налаштовані на встановлення
нової системи відносин з північним сусідом. Як заявив на самміті аргентинський
президент Нестор Киршнер, "ми не проти інтеграції, але хочемо економічну
нтеграцію без асиметрій, субсидій і протекціонізму. Ми хочемо інтеграцію не на
користь більш сильному, а на користь усім" [12].
Без сумніву, зустріч у Мар-дель-Плата - це велика
зовнішньополітична поразка США. Але і латиноамериканців однозначно переможцями
теж не назвати.
По-перше, незважаючи на опозицію Венесуели і країн МЕРКОСУР
(торговий блок, що поєднує Аргентину, Бразилію, Парагвай і Уругвай), інші 29
держав Південної Америки, що брали участь у самміті, заявили, що готов
відновити переговори в подальшому. Мексика запропонувала продовжити переговори
без участі Венесуели і чотирьох країн МЕРКОСУР, пояснюючи їхнє прагнення
блокувати FTAA приватними інтересами.
По-друге, самміт оголив слабість інтеграційних процесів у
Латинській Америці.
У блоці МЕРКОСУР розуміють: якщо південноамериканськ
країни будуть входити в Загальамериканську зону вільної торгівлі поодинці, лидируюч
позиції в цій організації виявляться в США. Тому перш ніж вступати в FTAA,
Латинська Америка повинна здійснити внутрішню інтеграцію. Рішення про
об'єднання для спільного просування до Загальамериканської зони було прийнято
ще у 2003 році - як усередині МЕРКОСУР, так і усередині Андського пакту (це ще
одне торгове об'єднання, куди входять Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор).
Спроби об'єднати МЕРКОСУР і Андський пакт уже починалися. Почалися навіть
переговори про економічну інтеграцію з Мексикою, що у випадку успіху поставили
би хрест на планах США. Однак розбіжності між країнами перебороти не удалося,
диний торговий простір у Латинській Америці так і не з'явився.
Потерпів крах і альтернативний проект створення Зони
вільної торгівлі МЕРКОСУР-ЕС, що з ентузіазмом просували Бразилія й Аргентина.
З політичної точки зору, цей союз спрямований проти однобічної політики США
був вигідний обом сторонам. Латинська Америка знайшла б в особі Євросоюзу
альтернативного економічного партнера і звільнилася б від залежності від США.
ЄС з підписанням договору про вільну торгівлю з МЕРКОСУР одержав би перевагу в
секторах, де особливо сильна конкуренція європейських і північноамериканських
компаній, - у сфері телекомунікацій і фінансів [12].
Текст договору був підготовлений, і для його підписання в
жовтні 2004 року залишалося лише проробити деякі технічні деталі. Але отут
з'ясувалося, що на шляху створення "найбільшої у світі зони вільно
торгівлі" існують нездоланні розбіжності - усі ті ж аграрні субсидії,
пожертвувати якими Євросоюз не захотів.
Час, в який ми живемо, відзначається глобальною (загальною,
всесвітньою) трансформацією і цивілізаційною нестабільністю. Кардинальні зміни
відбуваються буквально в усіх сферах суспільного життя і охоплюють майже вс
регіони планети. На наших очах відбувається глобальний перехід до якогось
нового етапу в організації людського життя. Найбільш важливими і радикальними,
очевидними і безсумнівними є такі зміни:
Перехід найрозвинутіших країн світу (США, Канада, Західна
Європа, Південно-Східна Азія) від індустріального до постіндустріального,
нформаційного суспільства.
Встановлення цивілізаційної єдності світу в результат
краху світової соціалістичної системи, поступового утвердження регульовано
ринкової економіки у Китаї та В'єтнамі, поширення по всьому світу) як основоположних
принципів організації громадського життя цінностей та ідеалів європейсько
вроатлантичної) цивілізації: соціально-орієнтована ринкова економіка,
багатопартійна парламентська демократія, першорядне значення прав і свобод
особистості, "західний менталітет" і спосіб життя, культура.
Наприкінці XX - на початку XXI ст. капіталізм знову стає глобальним.
Бурхливий розвиток науки, техніки, інформатики перетворило
земну кулю в тісно переплетений клубок техніко-виробничих, торгових, фінансових
та інших взаємозв'язків. Формується цілісне світове господарство (глобальна
економіка), для якого характерні такі риси:
1.
величезна роль у виробництві науки та інформаційних
технологій ( у США в матеріальному виробництві бере участь лише 7% населення);
2.
глобальний ринок створюється передусім наукомістким
продуктом, новою економікою, основаній на знаннях;
3.
ндустріальне виробництво передано незахідним
країнам;
4.
висока швидкість технологічного оновлення,
перетворення інновацій у вирішальний фактор виробництва;
5.
мобільність капіталів набула "тотального
характеру";
6.
глобальна лібералізація світового ринку;
7.
формування єдиного світового ринку товарів, послуг,
технологій, капіталів і робочої сили.
Будучи загальносвітовим процесом, глобалізація, однак,
розвивається нерівномірно: різні регіони світу охоплені нею неоднаково, окрем
держави відіграють у цьому процесі різну роль. Явище глобалізації порівняно
нове, глибоке і суперечливе. Тому в його вивченні та поясненні поки що більше
запитань, аніж переконливих відповідей. Як правило, учасники багатьох дискусій
про сутність глобалізації погоджуються в одному: ці процеси реальні, масштабн
доленосні для всіх народів планети [4].
Вплив глобалізації може бути як позитивним, так і найвищою
мірою негативним. Як правило, тільки високорозвинені індустріальні країни, у
яких склалися сучасні й ефективні системи освіти, науки, техніки і зв'язку,
можуть повною мірою скористатися перевагами, наданими глобалізацією. Ці країни
входять у великі світові економічні блоки (Європейське співтовариство,
Тихоокеанський блок, а також Північно-Атлантична асоціація вільної торгівл
NAFTA) і мають у своєму розпорядженні ефективні механізми планування, що
дозволяють розробляти регіональні проекти з урахуванням вимог і впливу
глобалізації.
Утворення Асоціації Вільної Торгівлі Північної Америки
(NAFTA) спонукало країни Європи та Азії зробити подальші кроки до економічно
нтеграції. В цьому основна роль NAFTA у світових глобалізацій них процесах.
Утворення регіональних угруповань у Європі й Америці,
конкурентна боротьба за фінансові і матеріальні ресурси, складност
невизначеність перспектив багатобічних торгових переговорів на глобальному
рівні, проблеми у відносинах зі США - усе це створює не тільки економічні, але
політичні імпульси до посилення міждержавного співробітництва (особливо в
Східній і Південно-Східній Азії) і доданню йому визначених організаційних форм.
Йдучи на створення розширеної зони вільної торгівлі, кожна
з трьох країн NAFTA враховує інтереси і вигоди, що вона одержує, а також,
зрозуміло, бере до уваги зв'язані з цим можливі негативні моменти. Гарантоване
зростання доходів очікується, наприклад, у таких секторах американсько
економіки, як виробництво електроенергії, обслуговування ЕОМ, виробництво
будівельних матеріалів, запасних частин для автомобілів, машинобудування,
телекомунікації, банківська і фінансова справа. Їм відкриваються гарн
перспективи для діяльності в Мексиці, економіка якої має потребу в інтенсивному
відновленні її технологічної бази.
Інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом усе
більш зростаючим напрямках. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил
через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у форм
міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в
цілісні виробничо-споживчі системи; через виробниче співробітництво, міжнародне
переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної,
нформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечу
здійснення міжнародного обміну.
Торгівельно-економічні відносини України з країнами НАФТА
різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна
робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на
енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування,
суднобудування.
Стосовно США, то протягом тривалого часу
українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки
застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльност
українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність
негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед
про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з
Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими
Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього
протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично
відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона
Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по
формі санкції.
При цьому слід зазначити, що відносно коротка історія
відносин України і США показує, що останні не лише послідовно й прагматично
відстоювали власні економічні і політичні інтереси, а й завжди гостро реагували
на дії колишнього українського керівництва, що в той або інший спосіб
порушували принципи демократії та цивілізованої ринкової економіки. Як свідчить
світовий досвід, ці питання взаємопов’язані.
На різних рівнях американського суспільства існує потужний
нтерес до нової, демократичної України, готовність до якісних зрушень у
стосунках з нею. Це повною мірою відчувається з боку приватного бізнесу.
Особливий інтерес для США становлять питання інвестування та налагодження
спільного виробництва в найбільш динамічних, високотехнологічних галузях
економіки України.
Цілком зрозуміло, що радикального пожвавлення діяльності в
Україні американських та інших іноземних інвесторів не можна очікувати без
продовження курсу ринкових реформ, завершення створення дієвої інвестиційно
нфраструктури та інших умов, які б забезпечили довіру до України з боку потенційних
нвесторів. Виключне значення при цьому матиме й набуття нашою країною членства
у Світовій організації торгівлі.
В контексті останніх досягнень в україно-американських
відносинах хотілося б підкреслити, що уряд України доклав всіх зусиль для забезпечення
національних виробників потужним інструментом захисту власних інтересів у США.
Їхні подальші успіхи залежатимуть від власної активності, гнучкості та
здатності конкурувати на американському ринку. Варто також наголосити, що
економізація української дипломатії, готовність та бажання просувати інтереси
українських експортерів нездатні самі по собі вирішити зовнішньоекономічн
проблеми. Відтепер слово за українськими підприємцями: вони мають вс
можливості скористатися тими перевагами, що відкривають перед ними успіхи
української дипломатії у Вашингтоні [15].
Дипломатичні відносини між Україною та Канадою були
встановлені 27 січня 1992 року. Подальший розвиток відносин між Україною
Канадою можна охарактеризувати як сприятливий та поступальний. Налаштованість
обох сторін на розвиток взаємовигідного партнерства та активні кроки назустріч
один одному дозволили вивести українсько-канадські відносини на рівень
особливого партнерства, який був закріплений підписанням 31 березня 1994 року у
Києві Спільної Декларації про розвиток відносин особливого партнерства.
Маючи багато точок дотику у політичній сфері, обидві країни
активно розвивають торговельно-економічне, інвестиційне та науково-технічне
співробітництво. Спостерігається значний темп приросту щорічного обсягу
торгівельних операцій, який у 2005 році склав 110 млн. дол. Українські та
канадські підприємницькі кола перебувають у пошуку нових форм співробітництва
поза межами традиційної товарної торгівлі.
Прикладом вдалого співробітництва у науково-виробничій
кооперації став спільний проект між українським підприємством „Зоря-Машпроект
та канадським концерном „Магеллан Аероспейс” по створенню в Канаді першої у
світі комерційної електрогенеруючої установки на біопаливі.
Ілюстрацією ще однієї “історії бізнесового успіху” стала
десятирічна діяльність компанії „Фармасаєнс Юкрейн” в Україні, яка
відділенням відомої канадської фармацевтичної компанії „Фармасаєнс”.
Фармасаєнс-Юкрейн” має прямі угоди на постачання медикаментів і вітамінів до
більш ніж 2000 українських лікарень та аптек, а також через власне
представництво в Києві здійснює експортні поставки до Росії, Білорусі, Латвії,
Литви, Естонії та інших країн регіону. Сьогодні компанія „Фармасаєнс Юкрейн
розглядає можливість будівництва в Україні сучасного заводу з виробництва
широкого спектру медичних препаратів та вітамінних добавок.
Ще одним ефективним інструментом поглиблення
українсько-канадських економічних стосунків є двостороннє співробітництво на
рівні провінцій Канади та відповідних областей України, до якого сторони
виявляють взаємний інтерес. Важливою подією у цьому контексті став візит в
Україну Прем’єра однієї з найрозвинутіших провінцій Канади - Альберти Р.Кляйна
на чолі делегації представників ділових кіл провінції. Інституційним підґрунтям
взаємодії має стати підписання найближчим часом Меморандумів про
співробітництва між провінцією Альберта та Львівською та Івано-Франківською
областями.
Отже, ми можемо зробити узагальнюючий висновок, що
співпраця України з країнами NAFTA
носить також досить асиметричний характер. Основними партнерами України з
даного угрупування є США та Канада, проте існує досить великий потенціал
співпраці також з Мексикою.
Створення НАФТА було в більшій мері рішеннями політиків,
хоча значення економічних імперативів при цьому не зменшується. На початку 90-х
років із закінченням "холодної війни" радикальним чином змінилася
військово-політична й економічна ситуація у світі: зникли ОВД, СЕВ, різко
ослабнули воєнно-стратегічні й економічні позиції Росії й інших республік
колишнього СРСР. У нових умовах усе частіше виявляються спроби і наміри
Західної Європи, Японії, країн АТР вийти з-під американського впливу. Матеріали
останніх років свідчать про порівнянність сумарних економічних і науково-технічних
потенціалів країн ряду регіонів з аналогічними показниками США. ЄС після
порівняно довгого періоду становлення інтеграції на початку 90-х років
приступив до політики "різкого форсажу", спрямованої на поглиблення
розширення інтеграції. У той же час відзначається стрімке зростання економічно
сили Японії і ряду країн Південно-Східної Азії. Активізувалася діяльність
організації Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва,
проглядається курс Японії на створення свого роду азіатського загального ринку,
йдуть переговори про створення Східно-азіатського економічного співтовариства
т.д. Така еволюція подій у світовому економічному житті не могла не насторожити
США, не змусити його почати дійові заходи для того, щоб попередити можлив
негативні наслідки.
Провідна роль у розвитку інтеграції на
північноамериканському просторі, безумовно, належить США, що протягом багатьох
років через свої компанії активно впроваджувалися в економіку сусідів. У
період гнітючого переваги американської економіки на континенті, беззаперечного
лідерства на світових ринках США не занадто мали потребу в розвитку
нтеграційних процесів на своєму континенті. Зміна обстановки у світ
об'єктивно поставила перед ними таку задачу.
Крім аргументів політичного характеру, кожна країна-учасниця
Угоди має свої економічно обґрунтовані причини участі в НАФТА. Так, на думку
американських експертів, збільшення експорту приведе до росту числа робочих
місць (до речі, ці розрахунки уже виправдалися, незважаючи на порівняно
короткий проміжок часу). Великі надії пов'язуються з процесом перенесення на
мексиканську територію трудомістких, матеріалоємких і інших дорогих виробництв,
що повинно істотно вплинути на зниження витрат і тим самим підвищити
конкурентноздатність американських товарів. Американські політологи-економісти
вважають НАФТА своєрідним трампліном для більш глибокого проникнення в
економіку латиноамериканських країн на якісно нових умовах, наприклад,
партнера, а не визискувача.
Економіка Канади тісно пов'язана з економікою США. Частка
США в зовнішньоторговельному обороті Канади складає близько 70% і, навпаки,
частка Канади -20%. Це дуже високий показник, якщо врахувати, що в самому
нтегрованому угрупованні, у ЄС, частка Німеччини в зовнішньоторговельному
обороті Франції складає менш 20%, а частка Франції - ледве вище 10%. Разом з
тим лише наприкінці 80-х років канадці прийшли до висновку про настання
порівняно сприятливих умов для поглиблення інтеграційних процесів із США, маючи
на увазі той факт, що ефективність канадських фірм стала наближатися до
аналогічного показника для американських. Можлива економічна вигода після
ліквідації митних бар'єрів була попередньо, скрупульозно підрахована, зокрема,
для обробної і видобувної промисловості. Уряд Канади вважає, що участь у НАФТА
дозволить більш тісно прилучитися до випуску наукомісткої продукції, підвищити
прибуток, тому що оплата праці в Канаді вище, ніж у партнерів по угрупованню.
Слід зазначити, що в Канаді нараховується багато супротивників поглиблення
нтеграції зі США, з НАФТА, тому що американські фірми в Канаді занадто
агресивні, і існують визначені побоювання щодо втрати національного контролю
над деякими галузями. Побоювання канадців зрозумілі ще і тому, що поки не
створено сильні юридичні інститути, покликані супроводжувати економічн
процеси.
Великі надійні зв'язує з НАФТА Мексика. Вона розрахову
різко прискорити темпи свого розвитку, провести реформи і вже через 10-15 років
наблизитися за рівнем свого розвитку до промислово розвитих країн. Були почат
рішучі заходи по лібералізації руху капіталу, почався його приплив, виріс обсяг
ноземних інвестицій. У той же самий час існують побоювання, що мексиканським
компаніям буде дуже складно стримувати напір північних сусідів, особливо в
сільському господарстві, де можуть виникнути серйозні проблеми.
В даний час поки важко оцінити ефективність діяльност
НАФТА, оскільки пройшло не настільки багато часу, однак уже на сьогодн
проглядається прагнення ряду південноамериканських країн приєднатися до цього
економічного угруповання. Імовірно, у найближчій перспективі можна буде
очікувати розширення НАФТА, однак необхідно створити визначені організаційн
структури і відпрацювати механізм співробітництва.
1.
Авдокушен Е.Ф. Международные экономические
отношения. Москва: Иформационно-внедренческий центр "Маркетинг",
2000, 320 с.
2.
Афонцев С. Проблема глобального управления
мирохозяйственной систе-мой: теоретические аспекты. // Мировая экономика и
международные от-ношения. – 2001. – №5. – С. 65 – 70.
3.
Булатов А.С. Мировая экономика. Москва: Юристъ,
2001, 734 с.
4.
Владимирова И. Глобализация мировой экономики:
проблемы и послед-ствия. // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – №3.
5.
Волошин В. Регулювання світової економіки. Київ:
ВПЦ "Київський університет", 2000, 313 с.
6.
Гіл Ч.В.Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на
глобальному ринку. Київ: Видавництво Соломії Павличко "Основи",
2001, 856 с.
7.
Глинкин А.Н. Интеграция в западном полушарии на
пороге ХХI века. Москва: Институт Латинской Америки РАН, 1999, 300 с.
8.
Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г.
Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г.
Білорус. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.
9.
Давыдов А. Экономика США: потенциал // США-Канада:
экономика, политика, культура. 2003. № 2.
10.
Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічно
діяльності. Київ: Знання-Прес, 2002, 384 с.
11.
Комаров В. Прямые иностранные инвестиции и
транснациональные корпорации //США-Канада: экономика, политика, культура. 2006. № 12.
12.
Ложечко М. НАФТА в интеграционных процессах:
проблемы и пер-спективы // Внешняя торговля. 2006. № 5, 6.
13.
Международная экономическая интеграция. (Учебное
пособие). Под редакцией д.э.н., проф. Н.Н. Ливенцева. М.: Экономистъ, 2006,
с.25.
14.
Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність
України. Київ: КНЕУ, 2003, 948 с.
15.
Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та ін.; За
ред. А.П. Румянцева. Міжнародна економіка. Київ: Знання, 2004, 449 с.
16.
Сабельников Л.В. О соотношении глобали зации и
регионализации в мировой торговле. В монографии “Глобализация мировой экономики
и место России”. Ответств. редактор проф. Осьмова М.Н. М.: ТЕИС. 2002, с.104.