Різні товари мають різну еластичність попиту. Попит на товари першої необхідності (наприклад, продукти харчування) слабко реагує на зміну ціни, тобто є нееластичним. У той же час, попит на предмети розкоші може бути дуже еластичним.

Еластичність попиту впливає на виручку продавця. Якщо попит еластичний, то зменшення ціни збільшує виторг продавця. Це відбувається тому, що обсяги продаж зростають у більшій мірі ніж зменшується ціна. І навпаки, збільшення ціни зменшує виторг продавця. Якщо попит нееластичний, то зменшення ціни зменшить виторг продавця, а збільшення ціни - збільшить його виручку. Отже, при еластичному попиті продавцю вигідно зменшувати ціну, а при нееластичному - збільшувати.

Еластичність пропозиції - це процентна зміна величини пропозиції, яка викликана процентною зміною ціни. Еластичність пропозиції характеризується коефіцієнтом еластичності. Коефіцієнт еластичності пропозиції (ЕS) - це відношення відсоткової зміни величини пропозиції до відсоткової зміни ціни. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується за формулою:

Якщо одинична зміна ціни викликає більшу ніж одинична зміну величини пропозиції, то пропозицію називають еластичною.

Якщо одинична зміна ціни викликає меншу ніж одинична зміну величини пропозиції, то пропозицію називають нееластичною.

Якщо одинична зміна ціни викликає таку ж одиничну зміну величини пропозиції, то пропозицію називають одинично еластичною.

В результаті взаємодії попиту та пропозиції утворюється ринкова ціна. Вона відповідає точці перетину кривих попиту та пропозиції. В точці перетину кривих попиту і пропозиції ринок досягає рівноваги. Кількість товару, яку бажають купити за цієї ціни покупці співпадає з кількістю товару, яку за цією ціною бажають продати продавці. Отже немає ніяких спонукальних мотивів для того, щоб покупці і продавці змінили свою поведінку. Ситуація коли попит і пропозиція на ринку співпадають називається станом ринкової рівноваги. Ціна, при якій величини попиту та пропозиції співпадають називається ціною рівноваги. При рівноважній ціні немає ні дефіциту, ні надлишку товару на ринку.

надлишок

дефіцит

Досягнення ринкової рівноваги

В ринковому механізмі діють сили, які повертають у разі відхилення ринкову ціну до рівноважного значення, відновлюючи відповідність між попитом і пропозицією.

Якщо ціна стане вище рівноважної, наприклад, підніметься до рівня Р1, то на ринку утворюється надлишок товару. Надлишкові запаси примусять продавців знижувати ціну. Це буде відбуватися до тих пір, поки надлишок не ліквідується, тобто ринок не досягне стану рівноваги.

Якщо ціна встановиться нижче рівноважної (Р2 < РЕ), покупці захочуть купити більшу кількість дешевого товару. Проте продавці захочуть продати меншу кількість товару за низькою ціною. Утвориться дефіцит товару. конкуренція між покупцями змусить їх пропонувати вищу ціну. Вслід за підвищенням ціни буде збільшуватись і кількість запропонованого на ринку товару. Так буде тривати доти, поки ринок не досягне рівноваги.

Аналогічно буде діяти механізм відновлення рівноваги і в разі зміщення кривих попиту чи пропозиції. Ринкова рівновага буде встановлюватись в новій точці перетину кривих попиту і пропозиції.

5. Конкуренція та її місце в ринковій економіці

Вважливим елементом механізму ринкового саморегулювання і одночасно конкретною формою функціонування ринку є конкуренція.

Конкуренція - це суперництво між суб’єктами ринку за кращі умови господарювання. Конкуренція ведеться за кращі умови продажу продукції, вигідну позицію на ринку, кращі умови залучення капіталу, за джерела сировини, за досягнення технічного прогресу, за кращі трудові ресурси й т.п.

Конкурентна боротьба відбувається на ринку не лише між продавцями, а й між покупцями. З цієї точки зору виділяють такі види конкуренції:

конкуренція продавців. Ведеться між продавцями за більш вигідні умови виробництва, кращу позицію на ринку, смаки і переваги виробників;

конкуренція покупців. Покупці борються за можливість купити більш якісний товар за нижчою ціною. Така конкуренція існує, коли попит перевищує пропозицію;

конкуренція між продавцями і покупцями. Ведеться між продавцями і покупцями за умови укладення і здійснення угод купівлі-продажу.

Конкуренція охоплює не лише представників однієї галузі. З цієї точки зору конкуренцію поділяють на внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція - це суперництво між підприємцями, які реалізують однаковий продукт або продукт-замінник. Мета такої конкуренція - переманити покупця. У результаті такої конкуренції встановлюються єдина ринкова ціна на товар.

Міжгалузева конкуренція - це суперництво між підприємцями за кращі сфери вкладення капіталу. Це змагання між підприємцями, що вклали капітали в різні галузі за більш високу норму прибутку. Результатом цієї конкуренції є перелив капіталів та вирівнювання норм прибутку.

Відповідно до режиму конкурентної боротьби виділяють такі типи конкуренції:

досконала конкуренція. При такій конкуренції створюються рівні умови для усіх учасників;

недосконала конкуренція. При такій конкуренції є певні обмеження конкурентного режиму.

У залежності від того. який тип конкуренції переважає на ринку, виділяють чотири основних типи ринкових структур: ринок досконалої конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; ринок олігополістичної конкуренції та ринок чистої монополії. На рику чистої монополії конкуренція відсутня взагалі. По методах конкурентної боротьби розрізняють цінову, нецінову, сумлінну і несумлінну конкуренцію.

Цінова конкуренція - маневрування цінами з метою вигідного використання ринкової кон'юнктури. Це може бути зниження ціни, використання монопольне високої ціни, ціни престижу, психологічної ціни і т.п.

Нецінова конкуренція базується на технологічних перевагах, підвищенні якості, ефективних методах збуту, реклами і т.п.

Сумлінна конкуренція - суперництво, при якому дотримуються правові й етичні норми взаємин.

Несумлінна - включає промислове шпигунство, підкуп співробітників, неправдива реклама, тиск через державні органи контролю, погрози фізичної розправи і т.п.

Ринок досконалої конкуренції. Виникає за умови існування великої кількості дрібних продавців, які продають ідентичну продукцію. Частка кожного на ринку настільки мала, що він не в змозі вплинути на ринкову ціну. Не існує жодних бар’єрів для появи нових фірм на ринку та виходу з нього. Цілком відкритий і вільний доступ учасників ринку до усієї ринкової інформації.

Ринок монополістичної конкуренції. Його характеризує: велика кількість дрібних фірм, що випускають диференційовану продукцію; фірми мають певний контроль над ціною, але у вузьких межах; відсутні бар’єри для входу в галузь і виходу з неї; є певні обмеження на доступ до інформації.

Ринок олігополістичної конкуренції. Його характеризують: невелика кількість фірм на ринку, серед яких є і великі; продукція фірм може бути як однорідною так і диференційованою; існує контроль фірм над ціною; існують бар’єри для входу в галузь і виходу з неї; існують обмеження на доступ до інформації.

Чиста монополія. На такому ринку існує лише одна фірма в галузі, що випускає продукцію, яка не має близьких замінників; фірма має повний контроль над ціною; існують нездоланні бар’єри для входу в галузь.

За методами конкурентної боротьби розрізняють цінову, нецінову, сумлінну і несумлінну (нечесну) конкуренцію.

Цінова конкуренція - маневрування цінами з метою вигідного використання ринкової кон’юнктури. Це може бути зниження ціни, використання монопольно високої ціни, ціни престижу, психологічної ціни і т.п. Переваги такої конкуренції в ому, що вона являє собою найбільш простий та доступний метод конкурентної боротьби. Проте застосування його обмежене величиною витрат фірми. Цінова конкуренція дестабілізує ринкові ціни й може викликати цінові війни. Наслідком таких війн є втрата доходів від продаж та розорення дрібних фірм. Тому часто фірми намагаються не вдаватись до цього методу, а в ряді випадків цінова конкуренція забороняється й законодавством (використання демпінгу).

Нецінова конкуренція базується на технологічних перевагах, підвищенні якості, ефективних методах збуту, й т.п. Основними методами нецінової конкуренції є реклама, покращення якості та диференціація продукту відповідно до специфічних запитів споживача, післяпродажне обслуговування, збільшення гарантійних термінів експлуатації, виробництво екологічно чистої продукції, формування позитивного іміджу фірми, стимулювання продаж та ін. Методи нецінової конкуренції стають все більш різноманітними. Перевагами такої конкуренції є те, що вона не викликає дестабілізацію цін й доступна за умов високої собівартості продукції. Недоліки - вона викликає подорожчання продукції, збільшення додаткових витрат, які не пов’язані з виробництвом.

Сумлінна конкуренція - суперництво, при якому конкуренти дотримуються правових і етичних норми поведінки.

Несумлінна конкуренція ведеться методами, які суперечать правовим і етичним нормам. До неї відносять використання та підробку чужих товарних знаків, продаж товарів за цінами нижчими ніж ринкові, промисловий шпіонаж, підкуп співробітників, неправдиву рекламу, поширення неправдивої інформації, що підриває імідж конкурента, тиск на конкурентів через державні контролюючі органи, загрози фізичної розправи й т.п. За використання методів недобросовісної конкуренції встановлюється відповідальність відповідно до норм національного законодавства або міжнародного права.

Конкуренція у цілому має позитивні наслідки: підвищення ефективності виробництва, зменшення вартості та підвищення якості товарів, більш повне врахування і задоволення потреб споживача, розвиток технічного прогресу. Проте конкуренція може спричиняти й негативні наслідки: збільшення непродуктивних витрат на рекламу, використання нечесних методів конкуренції, здійснення тиску на споживача.

6. Монополізм, його суть і форми прояву. Антимонопольна політика держави

Монополізм - ситуація на ринку, коли один економічний суб’єкт може диктувати свої умови іншим. Цей диктат може відноситись до встановлення монопольної ціни, умов укладення угоди, обсягів закупок тощо. Монополізм виникає коли на ринку не існує конкурентів. Буквально слово монополія означає один продавець (від грецьких слів mono - один і poleo - продаю).

Розрізняють:

монополію продавця - монополія. На ринку існує один продавець;

монополію покупця - монопсонію. На ринку існує один покупець, який може диктувати свої умови продавцям.

Монопсонія також є досить поширеним явищем. Наприклад крупні трейдери можуть виступати як монопольні покупці для сільськогосподарських підприємств, фірми виступають як монопольні покупці робочої сили, держава виступає монопольним покупцем деяких видів товарів.

Іноді на ринку можна спостерігати таке явище як білатеральна монополія. Це ситуація, коли на ринку існує один продавець і один покупець. такі ситуації існують в енергетичній галузі, комунальному господарстві.

Монополія може мати різні форми прояву. Це може бути панування на ринку окремого підприємства. Така монополія існує, коли на ринку існує лише один продавець товару. При цьому розміри підприємства не мають значення. Навіть дрібне підприємство може бути монополістом на певному ринку. У цьому розумінні монопольне положення завжди обмежується певною територією.

Монополізм може проявлятись у формі монопольної змови формально на ринку працює кілька продавців, проте вони укладають угоду про проведення єдиної збутової політики, цін, обсягів виробництва. Фактично це рівносильне пануванню на ринку одного продавця.

Монополія є продукт розвитку ринку. Досить часто фірми досягають монопольного положення внаслідок конкуренції і перемоги у конкурентній боротьбі. Монопольне становище може досягатись при створенні певних ринкових умов. До умов існування монополій можна віднести такі:

відсутність досконалих замінників для продукції монополіста. Завдяки цьому покупець не може відмовитись від споживання продукції монополіста що забезпечує монополісту можливість диктувати свої умови;

високі бар’єри для входу в галузь. Завдяки цьому у монополіста не можуть з’явитись потужні конкуренти. Бар’єри можуть бути пов’язані з високими капітальними витратами в галузі; наявністю захищених авторських прав (патенти, ліцензії) тощо;

власність на джерела сировини. Контроль над джерелами сировини робить неможливим появу у галузі нових фірм;

економія на масштабі, яка досягається при монопольному випуску. Завдяки ефекту масштабу, монополіст досягає мінімальних витрат на виробництво одиниці продукції. Будь яка нова фірма в галузі буде мати менші масштаби, а отже - більшу собівартість одиниці продукції, тобто економічно буде неефективною і неконкурентноздатною;

державний захист монопольного становища. Іноді держава з тих чи інших причин надає право виробництва продукції лише одній фірмі, гарантуючи їй монопольне становище. Наприклад, виробництво грошових знаків.

З точки зору захищеності монопольного становища розрізняють такі види монополій:

закрита монополія. Монопольне положення фірми захищене у державних правових актах (законах, патентах, ліцензіях);

відкрита монополія. У такому випадку монопольне положення фірми не захищене від конкурентів. На таких ринках фірмі важко тривалий час зберігати панування на ринку.

У залежності від причин, які викликали появу монополії, розрізняють види монополій:

природна монополія. Природними вважають ті, в яких мінімальні середні витрати досягають тільки коли одна фірма обслуговує весь ринок. Тут з природних причин не може бути конкуренції. Природні монополії існують в галузях з яскраво вираженим ефектом масштабу: енергетика, зв’язок, комунальне господарство. До природних також можна віднести монополії, що пов’язані з володінням унікальними природними ресурсами;

монополія, що є наслідком науково-технічного прогресу. Внаслідок впровадження у виробництво технічних новшеств, нових продуктів фірма може стати монополістом. Така монополія не може бути тривалою, оскільки конкуренти намагаються наслідувати монополіста;

монополія як наслідок концентрації виробництва. Така монополія виникає у результаті об’єднання фірм на ринку або поглинання однією фірмою своїх конкурентів;

адміністративна монополія. Така монополія пов’язана з діяльністю державних органів влади, їх правом приймати нормативні правові акти, а отже диктувати умови на ринку.

Монополізм як явище спричиняє неоднозначний вплив на економіку. Він може мати як негативні так і позитивні наслідки.

Негативні наслідки монополізму:

в умовах панування монополій пропозиція товарів менша, а ціни вищі ніж в умовах конкуренції;

монопольне панування на ринку не стимулює до покращення якості продукції, зменшення витрат виробництва;

для збереження свого монопольного становища монополії схильні перешкоджати поширенню досягнень науково-технічного прогресу;

монополії схильні здійснювати тиск на державні органи влади, утворювати лобі в урядових структурах, впливати на економічну політику для досягнення своїх галузевих інтересів;

монополізм порушує принцип рівності умов економічної діяльності, перешкоджає виникненню і розвитку нових фірм.

Позитивні наслідки монополій:

завдяки ефекту економії на масштабі монополії дозволяють підвищити ефективність виробництва;

завдяки потужним фінансовим ресурсам монополії мають більше можливостей для впровадження нових технологій, здійснення науково-технічних розробок;

для покращення свого іміджу і оптимізації оподаткування монополії здійснюють фінансування суспільно-гуманітарних проектів.

Враховуючи негативні наслідки монополізму, держава проводить антимонопольну політику. Вона здійснюється за такими напрямками:

недопущення монополізації ринків. Контроль за злиттям та поглинанням компаній, які можуть привести до монопольного положення на ринку. В разі необхідності застосовується примусовий поділ компанії монополіста;

недопущення антиконкурентних змов;

державне регулювання монополій. Воно проводиться у випадках, коли монопольне становище ліквідувати неможливо або недоцільно (наприклад, природні монополії). Таке регулювання може полягати у встановленні граничних цін або граничних норм рентабельності; накладенні штрафів за зловживання монопольним становищем; націоналізація підприємства-монополіста.

Не допустити розвитку монополізму та його негативних наслідків можна також шляхом захисту ринкових механізмів та підтримки конкурентного середовища. При забезпеченні економічного лібералізму сам ринок усуває деякі види монополій (наприклад, монополія, що є наслідком впровадження нового продукту, використання нової технології);

В Україні, як і в усіх ринкових країнах, створені правові основи для здійснення антимонопольного регулювання. Основне місце серед них посідає Закон України “Про захист економічної конкуренції" (від 11 січня 2001 року). В ньому визначені правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності.

7. Функції держави в ринковій економіці

З моменту свого виникнення держава є суб’єктом економічної системи. Проте роль і функції держави у тій чи іншій системі відрізняються. В умовах ринку держава, як правило, не втручається в господарські процеси. Проблеми виробництва відносяться до сфери діяльності недержавного сектору. Однак сам ринковий механізм також має недоліки і є недосконалим. Тому для сучасної економіки характерна змішана економічна система, яка поєднує ринковий механізм з державним регулюванням економіки.

Економічні функції держави пов’язані з випадками неефективності ринку, до яких можна віднести такі.

Ринок розвивається циклічно, для нього характерна стихійність, яка може викликати кризові явища. Тому функцією держави є забезпечення економічної стабільності та здійснення антициклічного регулювання економіки.

Ринок немає механізмів захисту від монополії. Тому держава повинна здійснювати захист конкуренції та антимонопольну політику.

Ринок не здатен забезпечувати економіку достатньою кількістю грошей. Це може викликати платіжні кризи, гальмування економічного розвитку. Тому держава повинна контролювати грошовий обіг здійснюючи грошово-кредитну політику.

Ринок не регулює виробництво та споживання суспільних благ. Тому держава виступає як виробник або замовник суспільних благ, здійснює їх розподіл та регулює споживання.

Ринок не регулює зовнішні ефекти. Це випадки, коли економічна діяльність одних суб’єктів може зменшувати або підвищувати добробут суб’єктів, які не приймають участі в угоді. Наприклад, шкідливі викиди промислових підприємств зменшують добробут людей, які проживають поряд, викликають у них додаткові витрати на лікування, прибирання, ремонт тощо. Навпаки, такі види діяльності як охорона здоров’я, освіта, комунальне господарство пов’язані з позитивними зовнішніми ефектами. Виробництво товарів з негативними зовнішніми ефектами в умовах ринку буде надмірним, а з позитивними - недостатнім, поки держава не надасть підтримку. Тому держава повинна здійснювати регулювання зовнішніх ефектів.

Ринок не здатен забезпечити правильну структуру економіки. В умовах ринку розвиваються ті галузі які забезпечують оптимальне поєднання прибутковості і інвестиційного ризику. Держава повинна підтримувати галузі, які є низько прибутковими, але забезпечують загальну цілісність та працездатність економіки; наукомісткі галузі, які пов’язані з високими інвестиційними ризиками; галузі які забезпечують економічну незалежність, лідерство на світовій арені та національний престиж. Таким чином, важливою функцією держави є проведення структурної політики.

Ринок не гарантує збалансований регіональний розвиток економіки. Це може викликати економічні протиріччя між регіонами, соціальні проблеми. Тому задача держави - забезпечити правильні регіональні пропорції економіки.

Для ринку характерна соціальна нерівність. Певні категорії людей в умовах ринку позбавлені доходів, або їх доходи недостатні для підтримання споживання на прийнятному і достойному рівні. Крім того існують соціальні ризики: безробіття, втрата працездатності тощо. Тому функція держави - здійснення соціального захисту населення на основі перерозподілу доходів.

Ринок не забезпечує збалансованого природокористування. Тому держава повинна проводити екологічне регулювання, здійснювати природоохоронну діяльність.

Ринок не гарантує збалансованість зовнішньоекономічних відносин. Тому функцією держави є регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Нарешті, ринок потребує певної інституційної оформленості. Саме державі під силу встановити загальні правила економічної діяльності, слідкувати за їх виконанням, гарантувати права економічних суб’єктів. Без чого неможливе функціонування економіки. Держава є суб’єктом міжнародних відносин. Саме вона може укладати міжнародні угоди, створюючи тим самим умови для виходу національних економічних суб’єктів на міжнародні ринки.

Випадки неефективності ринку є об’єктивною причиною існування державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки - це сукупність функцій держави, пов’язаних з економічною і соціальною діяльністю та покликаних забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи. Державне регулювання поєднує форми і методи впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, на досягнення цілей державної економічної політики, а також сукупність знань і теоретичних концепцій такого регулювання.

Методи державного регулювання поділяють на:

правові - законодавчі та інші правові акти, які регламентують економічну діяльність, міжнародні угоди та ін.;

адміністративні - методи прямого адміністративного регулювання, які обмежують волю поведінки господарюючих суб’єктів: нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, штрафи і т.п.;

економічні - вони впливають на економічну мотивацію, не обмежуючи при цьому свободу вибору: методи податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, амортизаційна політика та ін.;

пропагандистські - вплив на поведінку економічних суб’єктів через засоби масової інформації, пропагандистські заходи та ін.

За характером дії методи державного регулювання поділяють на методи прямого й непрямого впливу.

Пряме регулювання здійснюється шляхом законодавчих актів та, заснованих на них, дій виконавчої влади. Пряме втручання виражається у тому, що держава надає кредити, виступає власником підприємств, приймає законодавчі акти.

Непряме регулювання опирається на використання різних фінансових (бюджетно-податкових та кредитно-грошових) важелів, за допомогою яких уряд має можливість з певною мірою ефективності впливати на поведінку приватних фірм, підприємств.

Тема 7. Підприємство і підприємництво

1. Суть підприємництва та умови його існування

Підприємництво є одним з обов’язкових компонентів ринку, без якого він не може існувати. Проте підприємництво виникло набагато раніше ринку й існувало у різних економічних системах. Підприємництво є явищем історичним. Його зміст та види змінювались разом з розвитком економіки. Першими видами підприємництва були торгівля, військові походи, географічні експедиції. Лише з розвитком капіталізму і формуванням ринкової економіки підприємництво починає проникати у виробничу діяльність.

Підприємництво є складним суспільно-економічним явищем, яке можна розглядати у різних аспектах:

як економічну категорію;

як тип господарської діяльності;

як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво відображає систему економічних відносин між суб’єктами господарювання, які пов’язані з пошуками різноманітних комбінацій ресурсів, здатних забезпечити комерційний успіх та максимізацію прибутку.

Вперше в науковий оборот термін „підприємництво" ввів французький банкір XVIII століття ірландець за походженням Ричард Кантільон (1680 [?] - 1734). Підприємці, на його думку, це клас людей, які отримують нефіксовані (невизначені) доходи. Це ті, „хто дає визначену ціну в місці покупки, з тим щоби потім перепродати за невизначеною ціною". Таким чином, Кантільон виділив характерні риси підприємництва: це діяльність, яка спрямована на отримання доходу і пов’язана з ризиком.

Наступний крок в усвідомленні підприємництва зробив Адам Сміт. Він визначав підприємця як власника, що самостійно веде господарську діяльність заради комерційного успіху. На його думку, підприємець переслідуючи свої інтереси сприяє задоволенню суспільних потреб. Сміт показав, що підприємництво характеризується самостійністю, ініціативністю і сприяє суспільному благу.

Французький економіст Жан-Батист Сей (1767 - 1832) називає підприємцем людину, яка здатна вміло комбінувати ресурси, організовувати діяльність людей в рамках господарської одиниці. Таким чином підкреслюється організаційна сторона підприємницької діяльності.

Німецький економіст і соціолог Вернер Зомбарт (1863 - 1941) розглядав підприємництво як соціально-психологічний феномен, в основі якого лежить устремління до „завоювання собі світу". В матеріальній сфері це завоювання зводиться до збільшення грошової суми. У розумінні Зомбарта підприємець витупає як завойовник, багатий на ідеї, який може організувати людей, підкорити їх своїй волі, заставити їх працювати заради реалізації своїх цілей.

Проте найбільш значний вклад у розробку теорії підприємництва зробив австро0американський економіст Йозеф Шумпетер (1883 - 1050). Він розмежовує поняття підприємець та капіталіст (власник). На думку Шумпетера підприємництво не складає професію чи стійкий суспільний клас. Функція підприємництва не закріплюється навічно за якимись певним носієм. Підприємництво за Шумпетером пов’язане насамперед з новаторством. Саме новаторська функція відрізняє підприємця від капіталіста. При цьому він може й не бути власником, а отже не обов’язково приймає на себе ризик. Новаторство також відрізняє підприємця від традиційного менеджера. Новаторство підприємців полягає у пошуку нових комбінацій, основними серед яких є:

1) виробництво нових благ;

2) застосування нових способів виробництва і комерційного використання уже існуючих благ;

3) освоєння нових ринків збуту;

4) освоєння нових джерел сировини;

5) зміна галузевої структури. Завдяки новаторству підприємництво виступає основним фактором економічного розвитку.

Підприємництво являє собою специфічний тип економічної діяльності. У цьому розумінні підприємництво - це самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик діяльність, яка спрямована на одержання прибутку.

Ознаками підприємницької діяльності є: самостійність; ініціативність; господарський ризик; відповідальність за результати діяльності; активний пошук нових комбінацій.

Виділяють такі функції підприємництва:

ресурсна - саме підприємці відшукують та мобілізують ресурси для господарської діяльності;

організаторська - саме підприємці створюють господарські одиниці, комбінують ресурси та організовують їх ефективне функціонування;

творча - вона полягає у постійному пошуку нових варіантів виробництва, комбінації ресурсів тощо.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

приватні особи;

група фізичних або юридичних осіб (різного роду асоціації, господарські товариства, кооперативи);

держава в особі відповідних органів.

Закон обмежує можливість займатись підприємницькою діяльністю для деяких категорій населення. Заборонено займатись підприємництвом:

військовослужбовцям;

службовцям прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату, митниці;

представникам органів державної влади та управління;

громадянам, що мають непогашену судимість за економічні злочини.

Об’єктами підприємництва є сукупність певних видів діяльності. виділяють такі види підприємницької діяльності:

виробнича;

фінансова;

торговельна;

інноваційна;

посередницька;

страхова.

Підприємницька діяльність - це складна форма господарювання, яка будується за певними принципами та обмеженнями.

Принципи підприємницької діяльності:

вільний і самостійний вибір видів діяльності;

самостійне залучення до підприємницької діяльності на добровільних засадах майна інших громадян;

вільний доступ до використання усіх не заборонених законом ресурсів;

вільний найом робочої сили;

самостійне прийняття господарських рішень;

самостійне встановлення ціни в межах закону;

самоокупність та самофінансування;

отримання прибутку;

економічна відповідальність за результати діяльності;

вільний вихід на міжнародний ринок;

дотримання законності.

Для розвитку підприємницької діяльності потрібні певні умови. Виділяють чотири групи умов підприємницької діяльності.

Правові умови. Вони полягають у створенні необхідної правової бази для підприємницької діяльності й, насамперед, у гарантії прав власності.

Економічні полягають у забезпеченні економічних умов підприємництва: захисті конкуренції й обмеженні монополізму; розвитку ринкової інфраструктури.

Політичні умови включають в себе, насамперед, забезпечення політичної стабільності і прогнозованості політики держави.

Психологічні умови. Вони передбачають формування позитивного суспільного відношення до підприємництва, розвиток культури підприємництва, підприємницької психології тощо. Психологічні умови особливо важливі у перехідних постсоціалістичних економіках.

2. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

Підприємницька діяльність здійснюється у певних організаційних формах й потребує створення певних організаційних структур. Основною організаційною структурою для здійснення підприємницької діяльності є підприємство.

Підприємство - це основна ланка економіки. Саме з підприємств складаються галузі і усе народне господарство. На підприємствах здійснюється виробництво суспільного продукту.

Підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці. У цьому розумінні - це колектив людей поєднаних поділом і кооперацією праці. Саме у підприємстві переплітаються існуючі і з’являються нові економічні інтереси.

Підприємство характеризується самостійністю й економічною відокремленістю. Основою самостійності підприємства є наявність власного майна та завершеного циклу виробництва. Підприємство являє собою технологічно єдиний комплекс засобів виробництва, пристосований для випуску готової продукції.

Підприємство - це самостійно господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, комерційну або науково-дослідницьку діяльність з метою отримання доходу.

У складі підприємства не може бути інших юридичних осіб.

Ознаками підприємства є наявність: власного балансу; розрахункового рахунку у банку; власної печатки; товарного знаку; юридичної адреси та ін.

Підприємство виконує такі функції:

економічна - виробництво товарів і послуг;

відтворювальна - інвестування капіталу на розвиток виробництва, його оновлення та розширення;

соціальна - задоволення потреб суспільства, забезпечення доходами учасників підприємства.

Підприємства можна класифікувати за різними ознаками.

За формою власності підприємства бувають:

приватні - діють на основі приватної власності громадян або суб’єктів господарювання (юридичних осіб);

колективні;

комунальні - діють на основі власності територіальних громад;

державні;

підприємства засновані на змішаній власності.

За формою організації підприємства бувають:

індивідуальні (одноосібне володіння);

товариства (партнерства);

корпорації.

Товариство - форма організації підприємницької діяльності, що ґрунтується на поєднанні капіталів кількома громадянам або юридичними особами. Товариства бувають таких видів:

повне товариство - партнери несуть повну і солідарну відповідальність усім своїм особистим майном;

товариство з обмеженою відповідальністю - партнери несуть відповідальність лише в межах своїх внесків у статутний капітал і не несуть власним майном. Статутний капітал таких товариств не може бути меншим 100 мінімальних заробітних плат;

товариство з додатковою відповідальністю - партнери несуть відповідальність в межах своїх внесків у статутний капітал, але додатково встановлюється відповідальність певним відсотком власного майна;

змішане (командитне) товариство - у ньому частина партнерів несе повну відповідальність, а частина обмежену.

Корпорація (акціонерне товариство) - підприємство капітал якого створюється шляхом підписки на акції. Акціонери несуть обмежену відповідальність в межах свого внеску в статутний капітал. Закон встановлює мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства. В Україні він не може бути меншим 1250 мінімальних заробітних плат.

За розміром підприємства поділяють на: малі, середні та великі. Головними критеріями визначення розміру підприємств є кількість зайнятих та обсяги валового доходу. У відповідності до Господарського кодексу України, здійснюється такий поділ підприємств:

малі підприємства - підприємства, на яких чисельність працюючих не перевищує 50 чоловік, а річний валовий дохід не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро;

великі підприємства - підприємства, на яких чисельність працюючих перевищує 1000 чоловік, а річний валовий дохід перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро;

середні підприємства - усі інші, які не відносяться до малих і великих.

За сферою діяльності підприємства розрізняють: посередницькі, виробничі, комерційні, фінансові та інші.

Різноманітність форм підприємств створює можливості конкурентної боротьби між ними і прибуткового вкладення капіталу. Крім того підприємства можуть утворювати різні види об’єднань. Економічна конкуренція допомагає встановити, які форми підприємств є найбільш життєздатними та ефективними в умовах ринку.

3. Організаційно правові форми підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність може здійснюватись у різних формах, кожна з яких дозволяє забезпечити певні масштаби економічної діяльності, якомога повніше реалізувати інтереси підприємця. Форми підприємницької діяльності відрізняються як кількістю осіб залучених до неї так і їх правовим статусом. Підприємницька діяльність може здійснюватись як одноосібно так і шляхом об’єднання кількох осіб. Вона може здійснюватись як без створення так і зі створенням юридичної особи. Основною класифікацією форм підприємницької діяльності є класифікація за організаційно-правовими формами.

Організаційно правова форма показує: механізм створення капіталу суб’єкта підприємництва; механізм управління; механізм розподілу прибутку; механізм відповідальності за результати економічної діяльності; механізм ліквідації або реорганізації суб’єкта підприємництва.

За організаційно-правовими формами можна виділити такі форми підприємництва.

Індивідуальне одноосібне підприємництво без створення юридичної особи. Таке підприємництво засноване на особистій власності й особистій праці підприємця, проте підприємець може використовувати й найману працю. Перевагами такої форми є: проста процедура створення, не потребує значного капіталу; одноосібне управління й повний контроль засновника над бізнесом; весь дохід повністю належить власнику; можливість використовувати спрощену систему оподаткування (фіксований або єдиний податок). Недоліками є: капітал приватного підприємця формується за рахунок його приватного майна; основним джерелом фінансування розвитку є лише власний прибуток; можливість залучати до фінансування кредити обмежена кількістю майна, яке підприємець може надати у заставу; повна відповідальність за результати діяльності особистим майном.

Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина. Перевагами такої форми є: не потребує значного капіталу; 100% капіталу належить засновник що забезпечує йому повний контроль над бізнесом й одноосібне право на прибуток; відповідальність за результати діяльності лише майном підприємства юридичної особи й не поширюється на особисте майно засновника; можливість використовувати спрощену систему оподаткування (фіксований або єдиний податок). Недоліками є: капітал підприємства формується лише за рахунок приватного майна засновника; основним джерелом фінансування розвитку є власний прибуток; можливість залучати до фінансування кредити обмежена майном підприємства, яке воно може надати у заставу.

Одноосібні підприємства мають дуже обмежені можливості для фінансування свого розвитку. Тому з метою розширення масштабів бізнесу підприємці можуть об’єднувати свої капітали, утворюючи господарські товариства.

Господарське товариство - це підприємства, створені на засадах договору юридичних або фізичних осіб шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Господарські товариства бувають: повними; з обмеженою відповідальністю; з додатковою відповідальністю; командитні; акціонерні.

Повне товариство - договірне товариство, капітал якого утворено шляхом внесення паїв двох або більше осіб, які несуть повну і солідарну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном. Участь партнерів в управлінні і розподілі прибутку визначається їх часткою в капіталі товариства та установчими документами. Перевагами такої форми є: відносно проста процедура створення; не потребує значного капіталу, закон не обмежує його мінімального розміру; можливість використовувати спрощену систему оподаткування. Недоліками є: обмежені можливості залучення зовнішніх джерел фінансування бізнесу, основним джерелом залишається власний прибуток; повна відповідальність власників за результати діяльності товариства своїм особистим майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю - спілка, яка має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за зобов’язаннями в межах їхніх вкладів у статутний фонд. Закон обмежує мінімальний розмір статутного фонду. В Україні він не може бути меншим 100 мінімальних заробітних плат. Перевагами такої форми є: відповідальність учасників за результати діяльності обмежена лише майном товариства й не поширюється на особисте майно засновника; більш висока кредитоспроможність дозволяє залучати зовнішні джерела фінансування; закон також дозволяє товариствам з обмеженою відповідальністю залучати фінансові ресурси шляхом випуску облігацій. Недоліками є: труднощі з оцінкою вартості й поверненням частки учасника при бажанні його вийти зі складу товариства; необхідність вносити зміни в реєстраційні документи при зміні складу учасників товариства. Товариство з додатковою відповідальністю - спілка, статутній фонд якої поділений на частини, розмір яких визначено засновницькими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками у статутний фонд, а за нестачу цих коштів - додатково власним майном відповідно до внеску кожного з певним коефіцієнтом. Командитне товариство - спілка, яка разом з одним або кількома учасниками, що несуть повну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном, включає також одного або кількох учасників, які несуть обмежену відповідальність лише вкладом у майно товариства. Повні партнери мають право управління, а їх дохід залежить від результатів діяльності товариства. Партнери з обмеженою відповідальністю приймають участь лише капіталом, не мають права управління й отримують фіксований дохід відповідно до величини свого паю.

Акціонерне товариство - товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Капітал акціонерного товариства утворюється шляхом організації підписки і продажу акцій. Кожен акціонер є співвласником товариства і має право на участь в управління й отриманні частини прибутку акціонерного товариства пропорційно свої частці акцій в загальному акціонерному капіталі. По своїй суті акціонерне товариство є товариством з обмеженою відповідальністю в якому кожен акціонер несе відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах свого внеску в акціонерний капітал. Закон обмежує мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства. В Україні він не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Перевагами такої форми є: обмежена відповідальність учасників за результати діяльності товариства; висока кредитоспроможність дозволяє широко залучати зовнішні джерела фінансування як за рахунок кредитів та випуску облігацій, так і за рахунок додаткової емісії акцій; не виникає труднощів з оцінкою вартості частки учасника, оскільки вона визначається ринковою вартістю акцій; при бажанні його вийти зі складу товариства достатньо продати свій пакет акцій. Недоліками є: продаж акцій на відкритому ринку може породжувати спекуляції ними, що збільшує ризик інвестування в акції і може зменшити можливості товариств залучати додаткові капітали через випуск акцій. Цей недолік часто усувають засновуючи акціонерні товариства закритого типу. акції таких товариств продаються лише серед визначеного кола акціонерів й не продаються вільно на відкритому ринку.

4. Акціонерне товариство, як форма організацій бізнесу. Акції, їх суть і види

Найрозвиненішою формою господарського товариства є акціонерні товариства, на долю яких в країнах з ринковою економікою припадає 30-40 відсотків виробничих фондів.

Акціонерні товариства діляться на два види:

відкритого типу, акції якого можуть вільно розповсюджуватися шляхом відкритої передплати або купівлі-продажу на біржах. Акціонер такого товариства може вільно вийти з його складу, продавши свій пакет акцій будь кому. Також будь хто може стати акціонером купивши пакет акцій на ринку. Такі товариства мають широкі можливості залучати капітали через продаж акцій. Недоліком такого товариства є можливість втрати контролю над товариством в разі, якщо хтось перекупить контрольний пакет акцій.

закритого типу, акції якого розповсюджуються тільки поміж його засновниками. Акціонер такого товариства не може продати свій пакет акцій без згоди інших акціонерів. Також будь хто не може стати акціонером без згоди засновників, оскільки акції такого товариства не продаються на відкритому ринку. Такі товариства мають вужчі, у порівнянні з відкритими товариствами, можливості залучати капітали через продаж акцій, проте тут немає загрози втратити контроль над товариством.

Акція - це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Страницы: 1, 2, 3, 4