Дипломная работа: Статистичне вивчення населення Рівненської області

інші особи, які вибули з місця їх попереднього постійного проживання більш як на 12 місяців до 4 грудня 2001 року (навіть у випадках, коли ці особи зберігали матеріальний зв’язок із членами переписуваного господарства і право на житлоплощу).

Громадяни України, які працювали в дипломатичних, торгових та інших представництвах України за кордоном, а також проживаючі з ними члени їх домогосподарств, та особи, які виїхали за кордон у службове відрядження (строком на місяць і більше), переписувалися відповідними представництвами та консульствами України за кордоном, а за місцем їх постійного проживання в Україні не вносилися у переписну документацію.

Іноземці, які прибули в Україну на постійне проживання, переписувалися за місцем їх фактичного проживання в Україні на загальних підставах.

Оперативний штаб, який діяв в області в період перепису, на підставі даних щоденного моніторингу виконання обліковцями норм навантаження відстежував темпи перепису населення. Дані моніторингу проведення опитування населення і заповнення переписної документації наведені нижче:

Рис.1. Моніторинг проведення опитування населення

За результатами моніторингу також встановлено, що 98,9% переписної документації заповнено шляхом опитування населення за основним місцем проживання під час обходу житлових приміщень. Основні характеристики щодо осіб, якими обліковці не змогли з тих чи інших причин поспілкуватися особисто, у відповідності з чинними нормативно-правовими актами було отримано на підставі даних служб паспортизації, реєстрації і міграційної роботи та інших адміністративних джерел. У таких переписних листах обов’язково проставлялася відповідна резервна мітка.

Загалом наведені дані підтверджують висновок, що громадяни України з повним розумінням сприйняли необхідність та надзвичайне значення такого загальнодержавного заходу як перепис населення і в переважній більшості свідомо виконали свій громадянський обов’язок.

Чітка робота усіх задіяних виконавців забезпечувалася координацією їх дій і щоденною оцінкою поточної ситуації. Здійснюваний моніторинг дозволяв у ході всього опитування населення контролювати виконання організаційного плану і відстежувати забезпечення охоплення респондентів опитуванням по кожному регіону області. Рівненська область на кінець перепису попала в перелік областей, де показник охоплення населення переписом перевищив розрахункові оцінки.

З 16 до20 грудня проводився контрольний обхід приміщень, який ставив за мету контроль забезпечення охоплення респондентів опитуванням та перевірку якості заповнення переписної документації. Усі особи, які повинні були бути переписані, але з якихось причин були пропущені, записувалися до списку і на них заповнювалася переписна документація.

Приймання матеріалів Всеукраїнського перепису населення тривало до 1 лютого 2002 року. У період приймання матеріалів здійснювали розбирання і перевірку контрольних бланків, які були застосовані для забезпечення повноти і якості переписних даних, виключення можливих пропусків та подвійних записів у переписній документації. Загалом під час проведення перепису населення було складено 1814 контрольних бланків, серед них 1227 бланків внутрішньо-районної міграції, 587 бланків міжобласної міграції.

Після завершення цієї роботи переписну документацію було скомплектовано і передано спеціальним підрозділам з кодування даних для подальшої їх підготовки до автоматизованого оброблення.

Сьогодні автоматизована обробка даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року в стадії завершення. В обласному управлінні статистики, зокрема, відділом демографічної статистики та перепису населення проаналізовані вихідні таблиці п’яти черг, що передбачені програмним забезпеченням оброблення даних Перепису. На основі формування зведених даних написані економічні доповіді, експрес-записки, випущені збірники, бюлетені, буклети про результати проведення ВПН на Рівненщині.

У своїй роботі, згідно з Програмою Перепису населення нижче проаналізуємо демографічну ситуацію в Рівненській області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

2.4 Поточний облік населення

Поточний облік демографічних подій полягає у збиранні відомостей про випадки народжень, смерті, укладання та розірвання шлюбу. Основними джерелами даних про природний рух населення є акти реєстрації громадського стану. Специфіка цього джерела в тому, що події потрапляють у сферу спостереження по мірі їх виникнення і тільки після юридичного оформлення, реєстрації. У сферу спостереження можуть попасти тільки ті події, які підлягають реєстрації відповідно до закону. Реєстрація народжень і смертей є обов’язковою.

Для статистичного розроблення матеріалів природного руху населення використовуються або копії актів громадського стану, або первинні документи, призначені для цієї мети. В Україні акти складаються у двох примірниках, з яких перший залишається в книзі записів актів, другий передається в органи державної статистики для розроблення.

Питання щодо повноти обліку є центральним в організації системи реєстрації. На відміну від перепису населення реєстраційний метод заснований на тому, що населення само повинно звертатися з встановленими термінами в установи, які ведуть реєстрацію і заявляти про ті чи інші події.

Одним із засобів досягнути повного охоплення реєстрацією подій природного руху населення - узаконити їх обов’язковий характер. Реєстрація народжень та смертей згідно з Кодексом про шлюб та сім’ю України носить обов’язковий характер.

Програма реєстрації подій природного руху населення (перелік питань у реєстраційних записах) залежить від прийнятих законодавством визначень і від потреби в статистичних даних про природний рух. Перелік питань, відповіді на які отримуються при реєстрації, залежить від характеру подій і від практики, яка вже має місце. Питання, які містяться в актових записах, можна умовно розділити на дві групи: ті, що дають характеристику самій події і ті, що характеризують особу або осіб, до яких ці події мають безпосереднє відношення.

Узагальнені дані про міграцію населення формуються на основі розроблення талонів статистичного обліку, які надходять з органів внутрішніх справ. Вони заповнюються одночасно з адресними листками під час прописки і виписки (реєстрації і зняття з реєстраційного обліку) за місцем проживання (перебування).

Талон статистичного обліку містить основні демографічні та соціально-економічні характеристики мігранта. Талони прибуття і вибуття містять аналогічні дані.

Органи статистики за талонами статистичного обліку здійснюють розроблення і міждержавної міграції.

Проголошення національного суверенітету, корінні зміни в умовах життя населення, міжнаціональні конфлікти та інші фактори економічного і політичного характеру, які мали місце протягом останніх років, суттєво вплинули на інтенсивність і характер напрямків міграційних потоків між країнами СНД і іншими країнами.

Серед мігрантів СНД з’явились відносно нові категорії біженців і вимушених переселенців, міграція яких пов’язана не тільки з природними катаклізмами, війнами, а й етнічними факторами, а також нелегальні мігранти, які виїжджають в країни з порушенням встановлених правил.

У зв’язку із зростаючими масштабами міграції населення приймаючі країни були вимушені утворити державні служби міграції, внести відповідні зміни в національне законодавство, прийняти міждержавні угоди щодо врегулювання міграційних процесів.

Однак інформація про переміщення населення, як між країнами, так і в середині однієї країни, яка отримується лише на основі поточного обліку в органах МВС, досить обмежена. Тому поточна статистика міграції доповнюється одноразовими обстеженнями, що дозволяють отримати значно точніші дані щодо характеристики міграційних потоків, кількості мігрантів та причин міграції. Останнє таке обстеження проводилось у 1991 році.

Одним з різновидів поточного обліку населення є реєстри. Вони являють собою поіменні й регулярно оновлювані переліки мешканців, використовувані для цілей адміністративного обліку населення. У низці країн реєстри населення ведуть у вигляді списків, книг і картотек. Останні від середини ХХ сторіччя часто зберігають у пам’яті ЕОМ. Такі картотеки охоплюють окремих осіб, хатні господарства або сім’ї за найменшими адміністративно-територіальними одиницями: населений пункт, община, муніципалітет, парафія тощо. Вони призначені для отримання в поточному порядку або періодично індивідуальних відомостей про мешканців конкретної адміністративно-територіальної одиниці або про чисельність і склад її населення та про зміни в них. Вміщену в них інформацію використовують для складання списків платників податків за різновидами місцевого та державного оподаткування, військовозобов’язаних, політичних (партійних) та адміністративних виборчих списків тощо.

Правила ведення реєстрів населення достатньо складні, тому цей спосіб обліку вживаний до категорії юридичного населення в країнах з невеликою чисельністю жителів і територією, з порівняно високою загальною культурою населення. Правила, обов’язкові для дотримання на всій території країни, передбачають участь кожного її мешканця в процедурі реєстрації населення в одній з общин (муніципалітеті, парафії). Він зобов’язаний повідомляти про всі випадки зміни місця постійного мешкання та про всі події, які підлягають юридичному оформленню в органах реєстрації актів громадянського стану.

Реєстри населення постійно оновлюють: у картках осіб, що постійно мешкають на конкретній території, роблять доповнення про народження дитини, всиновлення, укладання шлюбу, припинення шлюбу в результаті розлучення або смерті когось із членів подружжя, зміну заняття або стану в занятті, зміну рівня освіти, прізвища, імені або місця мешкання.

Правила ведення реєстрів населення передбачають суворе дотримання принципів персоніфікації та конфіденційності інформації; обов’язкову кооперацію органів, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, та органів які ведуть реєстри населення; щорічну перевірку точності вміщених у реєстрах населення відомостей за допомоги спеціальних обстежень, а також за допомоги матеріалів переписів населення.

Картку заповнюють і на прибулих з-за кордону, котрі раніше не проживали в країні. Картки ж померлих та тих, хто виїхав на постійне мешкання за межі країни, зберігають в архіві. В Україні реєстр населення відсутній.

2.5 Кількісний аналіз і вимірювання демографічних процесів

2.5.1 Демографічний склад населення

Чисельність населення постійно змінюється внаслідок народжуваності, смертності та міграції населення. Перепис населення викликає велику зацікавленість не тільки тому, що населення є основою держави і об’єктом господарювання. Від його чисельності, структури і динаміки залежить як обсяг трудових ресурсів, так і попит на вироблені товари. Саме населення отримує і споживає всі види доходів.

Облік населення в Україні здійснюється по населених пунктах на певну дату (як правило на початок року). Дата, на яку розраховується чисельність, називається критичним моментом (датою). Під час обліку населення на певну дату в межах кожного населеного пункту необхідно розрізняти постійне і наявне населення.

До постійного населення належать особи, які постійно проживають у даному населеному пункті (не менше одного року), незалежно від їх фактичного місцезнаходження на критичну дату. Даний населений пункт для цих осіб є їхнім постійним місцем проживання.

До наявного населення належать особи, які фактично проживали в даному населеному пункті на момент обліку незалежно від їхнього постійного місця проживання.

Для обліку чисельності населення загальні визначення чисельності населення конкретизуються додатковими ознаками, які дозволяють правильно розмежовувати ці категорії населення. З огляду на це, перш за все виділяються показники тимчасово проживаючого і тимчасово відсутнього населення.

До тимчасово проживаючого населення, яке враховується як наявне населення, але не входить в чисельність постійного населення даного населеного пункту, належать особи, які мають постійне місце проживання в іншому населеному пункті та проживають на території даного населеного пункту не більше певного часу (наприклад, не більше одного року).

До тимчасово відсутнього населення, яке необхідно враховувати в числі постійного населення даного населеного пункту, належать особи, які вибули за межі цього населеного пункту (виїхали на тимчасову роботу, у відрядження, на виробничу практику і т.д.), за умови, якщо їх відсутність не перевищує певного періоду (наприклад, не більше одного року).

Однак існують окремі виключення із цих загальних принципів. Зокрема, особи, які навчаються на стаціонарі у вищих навчальних закладах, належать до постійного населення за місцем навчання, незалежно від тривалості їхнього фактичного проживання у населеному пункті, де знаходиться навчальний заклад.

До наявного населення належать не тільки особи, які фактично перебувають у даному населеному пункті, але також і ті особи, що постійно проживають в цьому населеному пункті, а в період реєстрації населення знаходяться на роботі за межами вказаного населеного пункту, але кожного дня повертаються до місця постійного проживання. До наявного населення даного населеного пункту належать також особи, які постійно проживають у ньому, але на момент обліку перебувають в одноденних будинках відпочинку, в профілакторіях, а також особи, що знаходяться в дорозі, в приміських потягах, автобусах. Особи, які їдуть у потягах, на суднах чи автобусах далекого слідування, належать до наявного населення тієї території, на якій вони знаходились на момент обліку населення.

Співвідношення між чисельністю постійного і наявного населення визначається різницею між кількістю тимчасово відсутніх та тимчасово проживаючих осіб.

Таким чином, постійне населення кожного населеного пункту дорівнює наявному населенню мінус тимчасово проживаюче плюс тимчасово відсутнє:

 [1]

Наявне населення в межах даного населеного пункту дорівнює постійному населенню мінус тимчасово відсутнє плюс тимчасово проживаюче:

 [2]

Показники чисельності постійного і наявного населення необхідні при вирішенні питань господарського і соціального будівництва в окремих адміністративних районах і населених пунктах. Наприклад, під час планування на території міського населеного пункту торгової мережі або міського транспорту необхідно використовувати наявне населення; у той же час для розрахунків можливих контингентів учнів у загальноосвітніх школах, для розрахунків розмірів житлового будівництва, кількості лікувальних закладів необхідні дані про постійне населення.

Дані про чисельність постійного і наявного населення використовуються також для перевірки правильності обліку населення, так як по країні в цілому чисельність постійного і наявного населення, по суті, збігаються і можуть лише незначно відхилятись внаслідок тимчасового виїзду окремих громадян в інші країни і приїзду в дану країну іноземців.

У практичній роботі для тих чи інших економічних розрахунків необхідні дані не тільки про чисельність на певну дату, але і середня чисельність населення за певний період часу, наприклад за рік. На основі цих даних обчислюють такі важливі показники, як розміри виробництва і споживання окремих видів промисловості продукції в середньому на одного жителя, середньорічні контингенти працездатного населення тощо.

Для оцінки демографічного процесу необхідні інтервальні показники. З цією метою вживається не моментна чисельність населення, а середня. Залежно від первинних даних та мети розрахунку використовуються такі середні: арифметична проста - у разі, коли відомі дані про чисельність населення на початок S0 на кінець року S1:

 [3]

хронологічна - коли відомі дані на початок кожного місяця або кварталу:

 [4]

де п - число моментів, перших чисел місяців або кварталів.

арифметична зважена - коли проміжки часу між моментами не рівні:

 [5]

де , tі - проміжок часу між датами. Коли середня чисельність розраховується за тривалий період часу, протягом якого населення змінюється нерівномірно, застосовують величину, скориговану на середню геометричну:

 [6]

де Ki - ланцюгові річні коефіцієнти зростання (скорочення), П - добуток коефіцієнтів, n - кількість років у періоді, за який обчислюється середня.

Важливим питанням статистики населення є вивчення характеру його розміщення по території, а також інтенсивності розміщення.

Загальна чисельність населення України складається із чисельності міського і сільського населення.

До міського населення належать особи, які проживають в міських поселеннях (міста, селища міського типу).

До сільського населення належать жителі сільських населених пунктів (села, селища).

Для правильного обліку чисельності міського і сільського населення як постійного, так і наявного, необхідно мати точні дані про адміністративно-територіальний поділ країни чи конкретного району. Дані про адміністративно-територіальний поділ грунтуються на офіційних матеріалах: Постановах Верховної Ради України і Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннях обласних, районних міських та селищних рад.

Відповідно до діючого “Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України" до міст належать населені пункти, які мають промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд всіх форм власності, мережу соціально-культурних закладів і підприємств побуту, з кількістю населення понад 10 тис. чол, з яких не менше, як дві третини зайнятого населення становлять особи, котрі працюють на промислових та інших несільськогосподарських підприємствах.

До селищ міського типу можуть належати населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва і переробки сільсько-гоподарської продукції, а також населені пункти, на території яких розташовані вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії т інші стаціонарні та оздоровчі заклади, які мають житловий фонд приватної та комунальної власності, з кількістю населення понад 2 тис. осіб, з яких не менше як дві третини працюють на несільськогосподарських підприємствах.

Історія заселення території і формування сучасного населення Рівненщини налічує багато віків. Сприятливі природні умови, велика площа лісів, багатоводні річки, родючі грунти сприяли заселенню і освоєнню лісостепової і лісової зон. У 1939 р. в межах області проживало 1057 тис. чол., а за даними перепису населення 2001р. - 1173,3 тис. осіб наявного населення. Зменшення населення 1959 р. у порівнянні з 1939 р. відбулось здебільшого як результат загибелі людей у Великій Вітчизняній Війні, вивезення на каторжні роботи і концтабори, голоду і різкого скорочення природного приросту.

Чисельність, структура населення і трудові ресурси мають внутріобласні відмінності, зумовлені характером історичного процесу заселення і економічного розвитку окремих частин Рівненщини, а також особливостями їх природних умов і розподілу природних ресурсів.

Відображенням історико-географічних особливостей заселення території області виступає людність населених пунктів.

В області налічується 1003 сільських населених пунктів, у розміщенні яких (з огляду на людність) простежуються певні закономірності:

загальне переважання населених пунктів з населенням від 250 до 1000 мешканців;

перевага укрупнених населених пунктів (з населенням понад 1000 чоловік) у поліській зоні;

дрібні сільські поселення (з кількістю до 250 чол), зосереджені головним чином у лісостепових районах.

В останні роки продовжується переміщення населення з села у міські населені пункти, що негативно впливає не тільки на загальну чисельність сільського населення, але й на його віковий склад.

Рівненська область була утворена 4 грудня 1939 року в складі Української РСР. Територія області становить 20,1 млн. км2, за адміністративно-територіальним устроєм поділена на 16 районів, 4 міста обласного підпорядкування, 16 селищних та 338 сільських рад.

За міжпереписний період відбулися такі зміни:

збільшилась область на один район за рахунок поділу Млинівського району на Млинівський та Демидівський;

місто Острог набуло статусу міста обласного підпорядкування;

селищу міського типу Березно надано статус міста;

смт Першотравневе перетворено у село Моквин.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в області проживало 1173,3 тис. осіб або 2,4% загальної чисельності України. На кожний квадратний кілометр території припадає 58,4 особи. За кількістю населення область посідає 21 місце в Україні. Меншими за чисельністю населення є Тернопільська (1142,4 тис. осіб), Кіровоградська (1133,0 тис. осіб), Волинська (1061,0 тис. осіб) та Чернівецька (923 тис. осіб) області.

За останні чотири десятиліття середньорічні темпи приросту населення області систематично знижувались. Якщо в міжпереписний період 19591969 рр. середньорічний приріст дорівнював 2,9% або 11,5 тис. осіб в рік, то вже в 19701978 рр. - 0,75% або 8,9 тис. осіб, в 19791988 рр. - 0,45% або 4,9 тис. осіб, а в 19892001 рр. тільки 0,03% або 0,3 тис. осіб.

В структурі чисельності населення України частка населення області фактично залишається майже стабільною: в 1959 і 1970р.р. вона складала 2,2%, в 1979р. - 2,3%, в 1989р. - 2,2% і в 2001р. - 2,4%.

Останнім часом в науково-практичних статистичних дослідженнях використовується типологічне групування чисельності населення за демографічними районами.

Демографічним районуванням називається поділ територій, до якої належить досліджений об’єкт, на зони з подібними демографічними характеристиками.

За допомогою районування виявляється регіональна специфіка процесів природного і механічного рухів населення з урахуванням впливу чинників соціально-економічного характеру.

На території України існують чітко визначені 4 демографічні райони: статистичний (м. Київ за специфікою в демографічному плані був виділений в окремий район); західний з центром у м. Львів (Рівненська, Волинська, Чернівецька, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська області); південно-центральний, який є багатоядерним районом, центрами якого виступають Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Харків (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та АР Крим); північно-центральний (Вінницька, Київська, Кіровоградська, Житомирська, Сумська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області).

Окреме місце посідає показник густоти (щільності) населення, осіб/км2, що є критерієм концентрації розміщення населення по території.

 [7]

Щільність населення в межах окремих регіонів, поселень істотно відрізняється, тому цей показник використовується у порівняльному та динамічному аналізі. Проте щільність міського та сільського населення порівнюватися не можуть, оскільки площа території цих поселень визначається за різною методикою. Якщо щільність міського поселення розраховується на площу, обмежену кордонами міста, то щільність сільського населення - на всю площу сільськогосподарських угідь, а не тільки на територію пунктів проживання.

Густота населення (число жителів на 1 кв.км) в Рівненській області значно нижча, ніж в середньому по республіці, але перевищує густоту сусідньої Волинської області. (див. табл.1).

Таблиця 1

У вищезгаданих північних районах низька щільність населення обумовлена екологічною ситуацією, що виникла внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.

За проживанням у міській та сільській місцевості розподіл населення станом на 5 грудня 2001 року характеризувався такими даними: кількість міського населення області становило 549,7 тис. осіб або 46,9% всього населення, сільського - 623,6 тис. осіб або 53,1%. Область одна з небагатьох областей України, в яких питома вага чисельності сільського населення більша за міське.

Серед міських поселень 66,7% - це невеликі поселення з числом мешканців до 10тис. осіб. В них проживає лише 18,4% міського населення. Основна маса міського населення (74,6%) зосереджена в трьох містах обласного підпорядкування - Рівне, Дубно, Кузнецовськ і трьох районного (Здолбунів, Костопіль, Сарни). Майже кожний другий міський житель - це мешканець обласного центру.

Однак за час, що минув після попереднього (1989 року) перепису населення, у 2001 році було зафіксовано зменшення чисельності мешканців сільських населених пунктів на 16,0 тис. осіб або 2,5%. Натомість відслідковувалась тенденція до збільшення кількості міського населення - на 19,7 тис. осіб або 3,7%. Незначне збільшення загальної кількості населення забезпечувалося за рахунок підвищення кількості мешканців міських поселень, зокрема, в містах Рівне, Кузнецовську, Острозі.

2.5.2 Статевовіковий склад населення

Основа кожної країни - це населення, люди, які є громадянами, носіями державного суверенітету. Прогресивний розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, його працересурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої і духовної культури.

Статевий склад населення характеризується абсолютними даними чисельності населення чоловіків і жінок та відносними показниками щодо частки чоловіків і жінок в загальній чисельності. По окремих регіонах співвідношення між чисельністю чоловічого і жіночого населення певною мірою визначається переважанням тих чи інших видів економічної діяльності. Наприклад, у регіонах, які мають вугільну, нафтову або лісову промисловість, частка чоловічого населення вища, ніж в регіонах з текстильною чи легкою промисловістю.

На підставі абсолютних даних визначається питома вага кожної статі в загальній чисельності населення:

 [8]

де dm, dF - відповідно частка чоловіків та жінок;

Sm, SF - чисельність чоловічого та жіночого населення;

 - загальна чисельність населення.

Важливим показником є збалансованість статей, тобто їх співвідношення. Він має назву коефіцієнта навантаження однієї статі іншою і подається в розрахунку на 1000 осіб:

 [9]

або навпаки:

 [10]

де Sm., SF - чисельність чоловічого та жіночого населення.

Втім, головною метою структурно-порівняльного аналізу статевого складу є аналіз пропорцій не стільки всього населення, скільки окремих його груп (вікових, соціальних), що є вкрай важливим для нормального процесу відтворення населення.

Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування чисельності чоловіків та жінок. За оптимальних умов він має наближуватися до верхньої межі плідного віку (50 років). В Україні вік балансування становить 30 років, а в містах лише 19, що значно ускладнює там шлюбну ситуацію.

Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення; перспективних розрахунків його чисельності; впливу на інтенсивність природного, соціального руху, на процес старіння населення.

Віковий склад населення подається у вигляді ряду розподілу його чисельності (в абсолютному або відносному вираженні) за віком, а саме: повним числом років життя, що виповнилось на момент обстеження.

Групування складаються за одно - , п’яти - та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Так, для молодших груп населення віком 04 роки застосовується однорічний інтервал, оскільки біологічні особливості їх існування та виживання в окремих роках різні. Для середніх та старших груп населення застосовується п’ятирічний інтервал. Іноді для старших груп віком від 70+ користуються десятирічним інтервалом, якщо насиченість цих груп населення незначна.

Складаються також угрупування, в яких виокремлюються типові групи населення за їх соціальним змістом - контингенти населення, або за демографічним призначенням (участю у процесі відтворення) - демографічні покоління.

Статистика використовує такі контингенти населення: немовлята (до 1 року), ясельний контингент (02 роки), дитсадковий (36 років), дошкільний (16 років), шкільний контингент складається з двох груп (діти 714 років та підлітки 1517 років), молодь (1629 років), дітородний контингент жінок (1549 років), всього працездатного віку (1654 роки для жінок, 1659 років, для чоловіків), молодше працездатного віку (015 років), старше працездатного віку (55 р. + для жінок, 60р. + для чоловіків).

У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи: діти (014 років), батьки (1549 років) і прабатьки (50 і старші). Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний і регресивний. Моделі типів вікової структури запропонував Г. Зундберг.

Прогресивний тип - відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманне таке співвідношення поколінь: діти - 40%, батьки - 50%, прабатьки - 10%. Отже, переважає частка дітей.

Стаціонарний тип - відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків, через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти - 27%, батьки - 50%, прабатьки - 23%.

Регресивний тип - відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і продовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже використовується таке співвідношення: діти - 20%, батьки - 50%, прабатьки - 30%.

Україна вже пережила демографічний перехід від прогресивного дорегресивного типу і тепер має таку структуру населення за демографічними поколіннями: діти - 17,8%, батьки - 51%, прабатьки - 31,2%. Отже, поглиблюються процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності (збільшується частка старших груп, з більшою інтенсивністю вимирання). Водночас скорочується частка потенційно дітородного контингенту, яка братиме в майбутньому участь у відтворенні населення.

На підставі структурних і типологічних групувань будуються аналітичні групування, які визначають вплив вікової структури населення та її зміни на показники народжуваності, смертності, шлюбності тощо.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників.

А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь в загальній чисельності населення, у межах окремої статі за місцем проживання.

До цієї системи показників належить коефіцієнт старіння населення, що характеризує частку осіб, які досягли і перетнули перший поріг старості (60 років):

 [11]

В Україні за останніми даними d60+=18,9%, що згідно з класифікацією ООН відповідає рівню старого населення (16% 20%).

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти демографічного навантаження, які подаються в розрахунку на тисячу населення, тобто у проміле:

загальний коефіцієнт демографічного навантаження:

 [12]

коефіцієнт навантаження дітьми:

 [13]

коефіцієнт навантаження особами старше працездатного віку:

 [14]

На підставі вікового розподілу населення визначають його середній, модальний і медіанний вік.

Поряд із середніми показниками віку вивчається його варіація на підставі абсолютних та відносних показників варіації. Таким чином визначається ступінь типовості середнього віку для населення, що досліджується.

Протягом тривалого часу кількість жителів жіночої статі в області перевищує число чоловіків. За даними перепису 2001 року в області налічувалося наявного населення - 1173304 особи, з них: 555609 осіб - чоловіки, 617695 осіб - жінки. Простежуючи динаміку статевого складу жителів Рівненської області з часу першого повоєнного перепису 1959 року, можна говорити про існування тенденції до поступового збільшення долі представників чоловічої статі. І лише за останні роки, починаючи з 1989 року, кількісне співвідношення між представниками обох статей не змінювалось і зберігалося у такій пропорції: жінок - 52,6%, чоловіків - 47,4%, від загальної кількості населення області. (див. рис.2). Цей процес особливо активно протікає в сільській місцевості: в 2001 році частка чоловіків в цій категорії населення становила 48,0% проти 44,8% в 1959; 45,8% в 1970; 46,7% в 1979 і 47,0% в 1989 році. В 2001 році по постійному населенню в сільській місцевості на 1000 чоловіків припадало 1086 жінок, тоді як у міських поселеннях цей показник становив - 1145 осіб.

Рис.2. Динаміка статевого складу населення області за даними переписів

Зросли і вікові рівні з позитивним статевим співвідношенням населенням, що підтверджується такими даними (див. табл.2).

Таблиця 2

Зміни у статево-віковому складі населення, зафіксовані переписом 2001 року, відображають зменшення упродовж останнього міжпереписного періоду кількості народжуваних. Так, наприклад частка дітей у віці 04 років за даними останнього перепису населення становила 6,1% серед всього населення, тоді як у 1989 році вона дорівнювала 8,7%. Загалом питома вага осіб у віці молодшому за працездатний у всьому населенні області становила 23,0% проти 27,5% у 1989 році.

Порівняно з минулим переписом, кількість осіб у працездатному віці збільшилась на 33,9 тис осіб, а частка осіб цієї вікової групи серед всього населення зросла з 54,2% до 56,8%. Це було результатом вступу до неї осіб, народжених у середині 80х років, коли спостерігався підйом народжуваності.

Аналізуючи демографічні процеси за даними перепису слід мати на увазі, що перепис дає, так би мовити, моментальний знімок складу населення, а поточний облік дає уявити про те, як з плином часу змінюється чисельність та склад всього населення. І за час, що минув після перепису населення (тобто станом на 01.01.2001 року) чисельність наявного населення зменшилась на 9,1 тисяч і становить 1164,2 тис осіб.

Зменшення чисельності населення відбувається як за рахунок природного скорочення так і за рахунок міграційного сальдо. Природне скорочення є наслідком падіння народжуваності та росту смертності.

Як результат падіння народжуваності, зростання смертності, міграційного відпливу населення змінюється в гірший бік показник демографічного навантаження.

Показник демографічного навантаження - це узагальнююча кількісна характеристика вікової структури населення, яка показує навантаження на суспільство непродуктивним населенням.

Розподіл населення за основними віковими групами в області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року такий: 664,9 тис. осіб або 56,8% населення працездатного віку: 269,6 тис. осіб або 23,0% особи у віці молодшому за працездатний і 236,8 тис. осіб (20,2%) особи у віці старшому за працездатний.

По міських поселеннях та сільській місцевості ці показники значно відрізняються і мають такі значення: міські поселення (63,5%, 21,5%, 5%) та сільська місцевість відповідно (50,9%, 24,3%, 24,8%).

У двох районах (Гощанському та Демидівському) частка працездатного населення в загальній кількості лише 50%. Сама висока частка працездатного населення в м. Кузнецовськ (67,3%) та м. Рівне (66,6%).

На 1000 осіб працездатного віку в 1989 році припадало 845 осіб, в тому числі 495 дітей і 350 осіб пенсійного віку проти відповідних 761, 405 та 356 осіб у 2001 році. В загальному показнику “демографічне навантаження” зменшилась частка дітей з 58,6% до 53,2% і підвищилась частка осіб пенсійного віку з 41,4% до 46,8%.

Розраховуються, як правило, такі показники демографічного навантаження: відношення кількості дітей, кількості осіб пенсійного віку і їх загальної сукупності до чисельності населення у працездатному віці.

Самий низький показник демографічного навантаження по м. Кузнецовськ (487) та м. Рівне (500). В той же час по районах, де переважає сільське населення, цей показник значно більший: Гощанський район (1031), Демидівський (1012) та Корецький (976). В цих районах частка навантаження особами пенсійного віку набагато більша, ніж дітьми: Гощанський район (61,0% та 43,1%), Демидівський (57,4% та 42,6%), Корецький (56,9% та 43,1%).

Найменший показник демографічного навантаження дітьми в м. Рівне (294), а особами старше працездатного віку в м. Кузнецовську (83), по сільській місцевості відповідно в Здолбунівському (392) та в Березнівському (416) районах (Додаток).

Характеризує вікову структуру населення і такий показник як середній вік населення, який визначається як середня арифметична зважена шляхом ділення загального числа людино-років на загальну чисельність населення.

Середній вік населення в області за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року становив 35,9 років, відповідно у чоловіків 33,6 та у жінок 38,0. Різні значення має показник в міських поселеннях (34,4) та сільській місцевості (37,2 роки).

Самим молодим містом в області є Кузнецовськ, середній вік його жителів 29,9 років, в м. Рівне цей показник дорівнює 34,1, в Дубно - 37,0, в Острозі - 35,3. Серед районів області саме молоде населення в Рокитнівському (32,0) та Сарненському (33,1) районах. Найбільше демографічне старіння населення фіксується в Гощанському (41,4) та Демидівському (40,0) районах. По сільській місцевості цей показник в Гощанському районі ще більший - 42,1 роки.

Основними причинами старіння населення можна назвати падіння народжуваності, ріст смертності, міграційні процеси та нестійкі шлюбно-сімейні відносини.

Якщо дані про співвідношення чоловіків і жінок свідчать про поступове зменшення загальної статевої диспропорції, то чисельність жінок у віці 100 років і старші свідчить про явну перевагу і становить число 87 із загального числа 96 осіб, або 90,6%. І це переважно жителі сільської місцевості - 84 особи, частка яких становить 87,5% до всього населення у відповідному віці.

Найстарша людина, на дату перепису якій виповнилося 113 років - жінка, була переписана в Здолбунівському районі на Рівненщині, проживала в сільському населеному пункті.

2.5.3 Національний склад населення Рівненщини та його мовні ознаки

Сучасна етно-національна структура українського суспільства характеризується зростанням етнічної самосвідомості представників різних етносів, які населяють Україну, та їх прагненням зберегти свою ідентичність.

Із числа 130 національностей та народностей, представники яких, згідно з переписом, проживають в Україні, домінуючим є один із найчисленніших етносів Європи - українці, корінна національність держави.

Зі статистичної точки зору важливо дослідити рівень культурного, освітнього розвитку та особливостей демографічних процесів національностей, що заселяють Україну.

Статистика вивчає населення за національністю, рідною мовою та громадянством. Джерелом інформації є дані перепису населення на підставі самовизначення національності та мови, яка вважається рідною. Результати перепису дозволяють визначити чисельність та частку населення кожної національності у цілому та за видами поселень і регіонами країни, області; чисельність та частку осіб, які вважають рідною мову своєї національності або державну (українську); чисельність та частку осіб, що зареєстрували шлюб з партнером тієї самої національності; чисельність та частку громадян України й осіб без громадянства; співвідношення чисельності корінного населення та інших національностей або чисельності з мовою своєї національності чи українською; темпи зміни чисельності та частки осіб корінного населення або тих, хто вважає рідною українську мову тощо. На підставі структурних та типологічних групувань здійснюється аналіз змін у національному та лінгвістичному складі населення за міжпереписний період.

Завдяки перепису населення вдалося створити унікальну за обсягами та різноманітністю показників інформаційну базу, яка охоплює демографічні та соціально-економічні дані по області. Як і при минулих переписах національність записувалась зі слів опитуваних на основі їх самовизначення, а національність дітей визначалась батьками.

Особливістю національного складу населення Рівненщини є його багатонаціональність. За даними перепису населення 2001 року на території регіону проживали представники понад 70 національностей, в Україні налічується 130 національностей і народностей. У національному складі регіону також переважна більшість українців, чисельність яких становила 1123,4 тис. осіб, або 95,9% від загальної кількості населення. За роки, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зросла на 37,7 тис. осіб (3,5%), а їх питома вага серед жителів області збільшилась на 2,6 відсоткових пункти. В міських поселеннях українці становлять 93,7% від загальної кількості населення, а в сільських - 98,4%.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5