Сборник рефератов

Дипломная работа: Соціальна робота з людьми похилого віку

Дипломная работа: Соціальна робота з людьми похилого віку


Соціальна робота

Соціальна робота з людьми похилого віку


ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................... 3
РОЗДІЛ I ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ …………………………..……………… 6
1.1. Проблеми людей похилого віку…………………………….. 6
1.1.1 Зміна соціального статусу літньої людини і зв'язані з цим психологічні проблеми…………………………………… 9
1.1.2 Психологічний розвиток та особливості особистості в похилому віці. ……………………………………………… 14
1.2 Основні задачі і професійні обов'язки соціального працівника…………………………………………………… 19
1.2.1. Етичні принципи спілкування соціального працівника….. 23
1.3 Поняття і сутність соціальної геронтології ……………….. 26
1.4 Законодавчі основи забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку ………………………..…………………….. 31
РОЗДІЛ II ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ……………..….. 35
2.1. Обов'язкове державне пенсійне соціальне страхування 39
2.2. Надання медико-соціальної допомоги особам похилого віку………………………………………………………….. 49
2.3. Утримання та обслуговування непрацездатних людей похилого віку………………………………………………… 63
ВИСНОВКИ................................................................................................….. 67
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….….. 69

ВСТУП

Проблеми соціальної роботи зі старими людьми в даний час знаходяться в центрі уваги багатьох соціальних інститутів, соціальних і дослідницьких програм, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня життя літніх і старих людей.      

До кінця XX століття демографічна ситуація в корені змінилася: вікова структура населення більшості країн світу, у тому числі і в Украіні, нагадує вже не стільки піраміду, скільки колону, що характеризується щодо малою чисельністю дітей, осіб молодого і зрілого віку і щодо високою чисельністю осіб старших вікових груп.

Для соціальної ж сфери головним є той факт, що серед старих людей виявляється тенденція до повільно наростаючих хворобливих патологічних процесів, що приймають хронічний плин і важко піддається лікуванню. Якщо взяти до уваги, що з 40 - 45 років уже відбувається "нагромадження" хвороб, то зрозуміло, чому так багато серед дуже старих людей осіб, не здатних навіть до самого елементарного самообслуговування.

Обтяжуючими виявилися і результати клініко-епідеміологічних досліджень психічного здоров'я населення похилого віку. Зі збільшенням тривалості життя неухильно росте число психічно хворих старих людей, переважно з деменціями. Відповідно до демографічних пророкувань, число старих людей збільшиться на початку XXІ століття на 50%. Деякі геронтопсихіатри висловлюють думку, що поширення деменцій і інших інтелектуальних порушень у старих людей в останні роки здобуває характер епідемії, "мовчазна епідемія", а сенильная деменція в близькому майбутньому стане "хворобою століття".

Зі збільшенням тривалості життя зростає і період безпомічного існування старих людей з різними хронічними і психічними захворюваннями. Прогресування наслідків хронічних патологічних процесів не завжди можна зупинити за допомогою новітніх фармакологічних засобів.

Старі люди з порушеннями повсякденних функцій складають приблизно 60% усіх тих, хто повідомляє про наявність у них яких-небудь захворювань; лише половина з них у стані виділити якесь основне захворювання. За даними польських геронтологів, тільки 24% осіб старше 60 років, що живуть у комфортних умовах, можна вважати практично здоровими; серед живучих у незадовільних умовах таких старих людей всего 9%; 10% осіб старше 60 років не можуть самостійно виходити з будинку і мають потребу в постійній сімейній, соціальній або медичній допомозі. [ 50 ].

Усе більш важливе місце в діяльності соціальних служб буде займати навчання професіоналів, що виконують програми надання соціальних послуг населенню старших віків. Саме в цьому, по переконанню В.Д. Шапіро, і складається щире розуміння і додаток соціальної геронтології. Усе ще існуюче серед соціальних працівників думка, що їм досить життєвого досвіду і власних спостережень за своїми бабусями і дідусями, не витримує критики. Для соціальних працівників необхідно, насамперед , розуміння безлічі психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у літніх і старих людей, оволодіння методиками і технологіями, що допомогли б і полегшили їхнього зусилля в повсякденній практичній роботі і спілкуванні з  групами населення, що обслуговуються. У зв'язку з цим першорядною задачею на даному етапі є розширення підготовки фахівців із практичної соціальної роботи зі старими людьми.

Загальновідомо, що переплетення соматичних, психогенних, психологічних проблем старих людей до такого ступеня складно, що часто без достатніх знань і спеціальної підготовки неможливо установити, що визначає стан старої людини - соматичне або психічне захворювання. Від соціальних працівників потрібна оперативність, ініціативність, кмітливість у рішенні конкретних потреб кожної старої людини [ 50 ].

Для рішення першочергових задач обслуговування старих людей необхідна наявність кваліфікованих кадрів соціальних працівників на всіх рівнях.

Об’єкт дослідження - особистість похилого віку.

Предмет дослідження - особливості соціального роботи з людьми похилого віку.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати закономірності роботи соціальних працівників з людьми похилого віку.

Завдання дослідження:

1.         Теоретично проаналізувати вітчизняні та зарубіжні теоретичні джерела та обґрунтувати соціальної роботи з людьми похилого віку.

2.         Обґрунтувати вплив соціальних працівників на людей похилого віку

3.         Визначити основні задачі і професійні обов'язки соціального працівника.

4.         Визначити основні етичні принципи спілкування соціального працівника.

5.         Визначити законодавчі основи забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку.


РОЗДІЛ 1.

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ

1.1. Проблеми людей похилого віку.

Серед пенсіонерів по праці абсолютна більшість належить пенсіонерам по старості. Є підстави думати, що найближчим часом  цей показник буде коливатися в межах 88 - 90% від числа пенсіонерів по праці. Однак 75% пенсіонерів усе ще залишаються поза сферою уваги і діяльності системи соціального захисту. Саме ці літні і старі люди не можуть реалізувати свої потреби в необхідній їм соціальної допомоги, а те, що вона їм необхідна, особливо при рішенні матеріальних і побутових труднощів, не викликає сумніву.

Насторожує і той факт, що близько 50% старих людей після першого контакту з чиновниками системи соціального захисту не приходять за соціальною допомогою повторно, тому що в них залишається почуття гіркоти й образи. Одна з причин виникнення цього почуття - недостатнє фінансування державою соціальних послуг і пільг для малозабезпечених шарів населення, відсутність строгого обліку адресности соціального захисту.

Диференційований підхід повинний стати обов'язковим у соціальній роботі з людьми похилого віку.

У багатьох країнах частка осіб, що досягли пенсійного віку, уже наблизилася до максимальної величини й у майбутньому, ймовірно, не зросте. Однак серед населення літнього і старого віку можуть з'явитися важливі зміни, наприклад, збільшиться число "старих", а число людей, що постаріли не більше ніж на 15 років після виходу на пенсію, знизиться. Важливо не змішувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу з розривом не більш 5-10 років. Тільки тоді можна одержати об'єктивні дані, що характеризують старих людей, що можуть бути використані для планування соціальної роботи в майбутньому. Звичайно, неможливо прогнозувати,  чи буде сучасне населення у віці 60 - 64 роки через 10 років схоже на групу, який зараз 70 - 74 роки. Однак можна з великою часткою ймовірності припускати, що неминуче зміни в організації соціальних служб і економіці, що вплинуть на зазначені вікові групи. Насамперед , ці дані мають особливе значення для планування діяльності місцевих соціальних служб і установ охорони здоров'я. Так, наприклад, якщо стан здоров'я або фінансово-економічної забезпеченості в якій-небудь вибірці обстежених старих людей виявиться гірше, ніж в інших районах, то можна виділити конкретну проблему, що має безпосереднє значення саме для цієї місцевості, району, регіону. Можуть бути виявлені й інші, не настільки невідкладні, проблеми: демографічні прогнози в більшості районів указують на те, що в наступному десятилітті підвищиться частка старих людей у групі літніх. Таким чином, якщо сучасна система соціальної допомоги і соціальної роботи відповідає потребам цього контингенту і таких служб зараз використовуються в максимальному ступені, то в майбутньому дана система може виявитися неадекватної новим умовам, якщо не запланувати її розширення відповідно до  росту чисельності даної групи населення. Ще більш гострою є необхідність одержання об'єктивних зведень для розумного планування і безпосередньої реорганізації соціальних служб у районах або регіонах, де зараз потреби швидко зростаючого числа старих, залежних від цих служб, не задовольняються повною мірою . Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні і соціальній роботі важливе визначення динаміки росту чисельності осіб у віці від 75 років і більше, а не загальне збільшення числа людей у віці від 55 років. За даними Інститута соціальних досліджень, 80% осіб старше 75 років - це найбільш безпомічні люди і вони мають потребу в повній сторонній допомозі й обслуговуванні.

Особливої уваги заслуговує і відношення самих людей похилого віку до тієї допомоги, що їм роблять соціальні працівники. Практичний досвід і спеціально проведені дослідження дозволяють виділити кілька визначених стереотипів поведінки з людьми похилого віку.

1.      часом неприйняття соціальної допомоги в повсякденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей;

2.      явні установки, прагнення і наполегливість в одержанні як можна більшої кількості послуг з боку соціальних працівників, покладання на останні виконання всіх побутових обов'язків;

3.      незадоволеність своїми життєвими умовами переноситься на соціальних працівників, з якими безпосередньо спілкуються;

4.      соціальний працівник сприймається як об'єкт, що несе відповідальність за їхнє фізичне здоров'я, моральний і матеріальний стан.

Звичайно, основна частина населення людей похилого віку, з якими ведеться соціальна робота в різних її видах, виражає свою щиру вдячність соціальним працівникам, високо оцінює їхню працю. Однак нерідким є і недоброзичливе відношення, підозрілість, невдоволення  послугами, що робляться. Іноді прибігають і до надмірного замилування, вихвалянню соціального працівника, щоб домогтися від нього тих послуг, що не входять у перелік виконуваних обов'язків.

Робота зі старими людьми у всіх країнах вважається однієї з найважчих  у всіх відносинах: велике розчарування осіб, що забезпечують обхід за ними; щоб його уникнути, необхідна висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей  людей похилого віку.

Соціальним працівникам потрібно із самого початку готуватися до того, що в їхній роботі подяк буде значно менше, ніж підозрілості, необґрунтованих обвинувачень, а нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими й турботливими до будь-якому, навіть дуже примхливій і докучливих людей похилого віку.

Не можна сприймати стару людину ізольовану, поза його життєвим шляхом. Навпроти, те, що він являє собою зараз, є відображення багатоаспектного і багатошарового становлення особистості. Біографія кожної старої людини являє собою відображення вдалої або невдалої долі, можливо, розламаної або порушеного життя.

Саме головне - кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Особистість - серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій. Особистість визначає і поведінка людини в процесі старіння. Кожна людина унікальна у своєму "Я" і ніяк не може бути підмінений іншою людиною, і в такому виді іншої людини не існує.

Самоцінність людини повинна бути збережена цілком, вона повинна бути неподільної, "індивідус" по-латинському значить "неподільний".

Людина вступає в контакти з навколишніми його людьми, створює з ними тривалі або короткочасні зв'язки, підтримує їхній або відкидає; у ході цих контактів виникає приязнь або ворожість, довіра або недовіра.

На третьому етапі, тобто в старості, у людини з'являється шанс, якщо він правильно переборює цей віковий поріг, знову придбати загублену гармонію, причому на більш високому рівні.

Це коротке введення в суть положень психоаналізу, зв'язаних з питанням психічного старіння індивідуума, дозволяє скласти уявлення про всю складність і психологічні трудності діяльності соціальних працівників

1.1.1.  Зміна соціального статусу літньої людини і зв'язані з цим психологічні проблеми

Зміна соціального статусу людини в старості, викликане, насамперед , припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень як у соціально - побутовий, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність вироблення і реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку. Важливість повсякденної уваги до рішення соціальних проблем цієї категорії громадян зростає й у зв'язку зі збільшенням питомої ваги людей похилого віку в структурі населення України, що спостерігається в останнє десятиліття не тільки в нашій країні, але і в усім світі.

Тенденція росту чисельності людей похилого віку вимагає корінної зміни соціальної політики у відношенні цієї, найбільше соціально незахищеної категорії суспільства, особливо зараз, в умовах переходу до ринкової економіки.

В організації соціальної роботи з людьми похилого віку необхідно враховувати всю специфіку їхнього соціального статусу не тільки в цілому, але і кожної людини окремо , їхнього нестатку, потреби, біологічні і соціальні можливості, визначені регіональні й інші особливості життєдіяльності.

Слід зазначити, що до проблеми старості і її визначення, вчені і практики підходили і підходять з різних точок зору біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної й ін. А звідси і специфіка рішення проблем суспільного і соціального стану, ролі і місця в родині, в організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку і т.д..

Процес старіння окремих груп населення й індивідів відбувається далеко неоднаково.

Таким чином, характеризуючи категорію людей похилого віку як соціальну або вірніше, як соціально-демографічну, необхідно приймати в увагу вікові особливості усередині самої групи людей.

Відповідно до  класифікації Всесвітньої організації Охорони здоров'я до літнього віку відноситься населення у віці від 60 до 74 років, від 75 до 89 років - до старого, а 90 років і більше - до довгожителів.

Як відомо, на практиці людьми похилого віку звичайно вважають людей, що вийшли на пенсію. Однак, це мірило не може бути універсальним, тому що пенсійний вік у різних країнах різний. Разом з тим, жінки, як правило, ідуть на пенсію раніш чоловіків. Так, у нашій країні, вони мають право одержувати пенсію по старості з 55 років, тоді як чоловіка - з 60 років. Проте  , у переважній більшості країн світу до людям похилого віку відносять громадян у віці 60 років і більше.

Для соціального працівника надзвичайно важливе значення має також цілий ряд факторів соціального і психологічного характеру, зв'язаних з образом і рівнем життя людей похилого віку, положенням у родині, можливістю і бажанням трудитися, станом здоров'я, соціально-побутовими умовами й ін.

Літні - це дуже різні люди. Серед них є здорові і хворі; проживаючі в родинах і самотні; задоволені відходом на пенсію і життям і нещасливі, зневірені в житті; малоактивні домосіди і життєрадісні, оптимістично набудовані люди, що займаються спортом, що ведуть активний спосіб життя і т.д.

Тому для того, щоб успішно працювати з людьми похилого віку, соціальному працівникові потрібно знати їхнє соціально-економічне положення, особливості характеру, матеріальні і духовні потреби, стан здоров'я, бути добре обізнаним про досягнення науки і практики в цьому напрямку. Зміна соціального статусу людини в старості, як показує практика, насамперед , негативно позначається на його моральному і матеріальному становищі, негативно впливає на психічний стан, знижує його опірність до захворювань і адаптацію до змін навколишнього середовища.

З переходом у категорію людей похилого віку, пенсіонерів, найчастіше докорінно  змінюються не тільки взаємини людини і суспільства, але і такі ціннісні орієнтири, як сенс життя, щастя, добро і зло й ін. Міняється і сам спосіб життя, розпорядок дня, коло спілкування.

З віком змінюється ціннісна ієрархія самооцінки. Люди похилого віку приділяють менше увагу своєї зовнішності, зате більше - внутрішньому і фізичному станові. Міняється тимчасова перспектива людей похилого віку.

Відхід у минуле типовий лише для глибоких старих, інші більше думають і говорять про майбутнє. У свідомості літньої людини найближче майбутнє починає переважати над віддаленим, коротше стають життєві особисті перспективи. Ближче до старості час здається більш скороминучим, але менш заповненим різними подіями. При цьому, люди, що активно беруть участь у житті, приділяють більше увагу майбутньому, а минулому. Перші, тому, більш оптимістичні і більше вірять у майбутнє.

Передбачення старості в уяві часто буває хворобливіше, ніж реальність. Так, В.В.Вересаєв, у юності дуже боявся постаріти, на схилі років писав, що страх цей був даремний, а природна мудрість компенсувала неминучі втрати. З віком з'являється думка про підвищення цінності життя [ 3 ].

Але вік усе-таки є вік. Старість приносить із собою і зміна звичних життєвих стандартів, і хвороби, і важкі щиросердечні переживання. Люди похилого віку виявляються на узбіччі життя. Мова йде не тільки і не стільки про матеріальних труднощів (хоча і вони відіграють істотну роль), скільки про труднощів психологічного характеру. Відхід на пенсію, утрата близьких і друзів, хвороби, звуження кола спілкування і сфер діяльності - усе це веде до збідніння життя, відходові з неї позитивних емоцій, почуттю самітності і непотрібності. Ситуація, однак, така, що з ростом тривалості життя і зниженням народжуваності значну частину населення складають люди літнього віку і, отже, є необхідність спеціальної організації допомоги літній людині.

Необхідно враховувати особливості, що визначаються, принаймні  , двома характерними рисами стилю життя людей похилого віку.

Як правило, життя літньої людини не багата різноманітними подіями. Однак ці події заповнюють собою всі його індивідуальний простір і час. Так, прихід лікаря - це подія, що може заповнити весь день. Похід у магазин теж подія, до якого передує ретельна підготовка. Іншими словами, відбувається гіпертрофірованість, "розтягування" подій. Подія, що сприймається молодими як незначний епізод, для старої людини стає справою цілого дня. Крім "розтягнутості" подій заповнювання життя може здійснюватися шляхом гіпертрофинности якої-небудь однієї сфери життєдіяльності [ 7 ].

Друга особливість визначається своєрідним відчуттям часу. По-перше, літня людина завжди живе в сьогоденні. Його минуле також присутнє в сьогоденні - звідси запасливість, ощадливість, обережність людей похилого віку. Вони як би консервуються в сиюминутности, причому такому збереженню піддається і духовний світ, його цінності.

По-друге, рух часу в літньому віці сповільнюється і стає більш плавним.

Ми торкнулися тут психологічних проблем, але головної, напевно, є, як справедливо назвав неї Б.З. Вульфов "драма незатребуваності".

Головна драма літньої людини (якщо не вважати інвалідність, важку хворобу, або убогість) - нереалізований потенціал, відчуття або побоювання власної непотрібності.

Більш того, потенціал літньої людини найчастіше  зовні не відповідає (або відповідає дуже мало) менталітетові нових поколінь. Але в них усіх є загальна основа, куди більш значима, чим розбіжності, - загальнолюдські цінності.

Сутність соціальної роботи з людьми похилого віку - соціальна реабілітація. У даному випадку така реабілітація - це відновлення в звичних обов'язках, функціях, видах діяльності, характері відносин з людьми. Головне для соціального працівника це перетворення людини похилого віку з об'єкта (клієнта) соціальної роботи в її суб'єкта.          Подолання, зм'якшення драми незатребуваності відбувається на основі власного життєвого в тому числі, професійного, сімейного досвіду. Важливо не тільки давати людині, але і допомогти йому продовжувати віддавати себе, зберігаючи тим самим стійкість, гарантію визначеної стабільності, відчуття доброї перспективи, оптимістичну і реалізовану надію на те, що й у нових обставинах людина залишається потрібною [ 18 ].

Тут розглядалися проблеми морального, психологічного порядку, що незвичайно важливі для розуміння внутрішнього світу людей похилого віку.

Необхідно пам'ятати, що люди похилого віку - це найбільше соціально вразлива частина населення. Їхній дохід звичайно значно нижче середнього, а потреби, особливо в медичному обслуговуванні, дієтичному харчуванні, значно вище. Дуже часто люди похилого віку живуть окремо від родин, і тому їм буває не під силу справитися зі своїми нездужаннями і самітністю. І якщо раніш основна відповідальність за літніх лежала на родині, те зараз її всі частіше беруть на себе державні і місцеві органи, установи соціального захисту населення [ 25 ].

1.1.2. Психологічний розвиток та особливості особистості

в похилому віці.

По питанню про зміну особистості старих людей існує безліч суперечливих думок. Вони відбивають різні погляди дослідників на сутність старіння і на трактування поняття "особистість". Деякі автори заперечують,  істотні зміни особистості в старості. Інші, усі соматичні і психічні зміни, та й саму старість, вважають захворюванням (Пархен і ін.) Пояснюють вони це тим, що старість майже завжди супроводжується різними недугами і завжди закінчується смертю. Це крайні точки зору й існує ще безліч варіантів.

От який опис приводить у своїй роботі Е.З  Авербух: "У людей у пізньому віці, як правило, падає активність, сповільнюються психічні процеси, погіршується самопочуття. У процесі старіння міняється відношення до явищ і подій, змінюється спрямованість інтересів. У багатьох випадках відбувається звуження кола інтересів, часте бурчання,  невдоволення навколишніми.  Поряд з цим має місце ідеалізація минулого, тенденція до спогадів. У старої людини найчастіше знижується самооцінка, зростає невдоволення собою,  непевність у собі [ 2 ].

Відзначені зміни не в однаковому ступені властиві всім людям у старості. Загальновідомо, що багато людей до похилого віку зберігають свої особисті особливості і творчі можливості. Усе дріб'язкове, неважливе відпадає, настає відома "просвітленість духу", вони стають мудрими.

Ю.Б. Тарнавский пише про те, що старість - украй критичний період часу. Вона вимагає всіх сил особистості, щоб пристосуватися до навколишнього оточення. Але нерідко людині похилого віку важко звикнути до нового статусу. Автор відзначає, що літній вік характеризується не тільки мінусами. Старість несе в собі багато корисних, позитивних якостей. Людина стає розважливою, досвідченою.

Неминуче наступаючі в старості вікові зниження адаптаційних можливостей компенсується професійною майстерністю, глибокими пізнаннями і навичками, придбаними протягом усього життя. Адаптаційні механізми дійсно знижуються, але це може бути успішно компенсовано  високим рівнем суджень, широтою кругозору.

Таким чином, особистість людини  в міру її старіння змінюється, але старіння протікає по-різному, у залежності від ряду факторів, як біологічних (конституціональний тип особистості, темперамент, стан фізичного здоров'я), так і соціально-психологічних (спосіб життя,  сімейно-побутове положення, наявність духових інтересів, творчої активності). "Людина старіє так і таким чином, як вона жила протягом  життя і якою вона була як особистість" .

Старіння особистості може виявлятися у виділеному закордонними авторами синдромі "неприйняття старіння", в основі якого лежить внутрішній конфлікт між потребами особистості й обмеженими в силу фізичного і психічного постаріння можливістю їхнього задоволення. Це протиріччя приводить до явища фрустрації і різних форм соціально- психологічної дезадаптації особистості [ 24 ].

Вплив соціальних і психологічних моментів на процес старіння особистості полягає в обриві звичних соціальних і психологічних зв'язків і відносини особистості літньої людини, що приводить власне кажучи до соціальної деривації, що несприятливо впливає на особистість. Цей ефект підсилюється в більшості випадків у ситуації фізичної і  психологічної самітності, настільки частої в пізньому віці.

Таким чином, зміни статусу людини в старості, викликаного,  насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності,  трансформацією ціннісних орієнтирів самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень, як у соціально-побутовій, так і психологічної адаптації до нових умов.  Точне і повне знання особливостей впливу соціально - психологічних і біологічних факторів на процес старіння особистості дозволить направлено змінити умови, спосіб життя старих людей таким чином, щоб сприяти оптимальному функціонуванню особистості старої людини і робити тим самим стримуючий вплив на процес її старіння    [ 41 ].

Однією з найважливіших систем, що входять у поняття особистості, є образ самого себе. Це представлення людини про себе, своєї зовнішності, можливості, здібності, переваги і недоліки, а також емоційне відношення до себе. Представлення про самому себе в старої людини залежить головним чином від актуальної життєвої ситуації. Має місце тенденція  до підтримки постійного представлення про власне Я. Сталість образу Я дуже важливо для збереження особистісної й емоційної рівноваги. Раптове руйнування самооцінки і сприйняття власного Я може виявлятися у виді неврозів і навіть психозів. Важливу роль грає зворотна інформація, одержувана з приводу себе від середовища, у якому живе людина [ 41 ].

Розповсюджені в суспільстві стереотипи впливають на формування відношення до себе людей похилого віку. Під впливом негативних думок, багато представників пізньої дорослості зневіряються  в себе, свої здібності і можливості. Вони знецінюють себе, утрачають самоповагу, відчувають почуття провини, у них падає мотивація і, отже, знижується і соціальна активність.

М. Крайг пише про те, що думка про свої можливості і здібності значно впливає на ефективність діяльності. Деякі люди похилого віку твердо упевнені в тім, що незабаром вони втратять пам'ять і будуть не в змозі робити те, що вдавалося раніше, що вони частково втратять контроль над своїм життям. Під впливом таких думок вони дійсно втрачають і свою компетентність, і контроль над обставинами життя.

Негативна модальність суб'єктивного відношення до себе - важливий фактор не тільки психічного, але і фізичного старіння людини.

Соціально-психологічна недооцінка або знецінювання людей похилого віку тісно зв'язана з іншими несприятливими для їхнього повноцінного функціонування обставинами. До них у першу чергу відносяться: утрата роботи, змушений відхід на пенсію, утрата особистісно-значимих соціальних ролей. У результаті людина позбавляється свого професійного майбутнього. Вона також виявляється виключеною із системи  міжособистісних зв'язків, у яку входять представники різних поколінь.

Таким чином, людина, що старіє, попадає в унікальну для неї по ступені складності ситуацію невизначеності. Людині приходиться самостійно виробляти вимоги до своєї поведінки, у чому і полягає одна з труднощів життя в умовах виходу на пенсію.         У літературі утримуються суперечливі відомості щодо самооцінки в пізньому віці. В одних роботах висловлюється думка про те, що вік не впливає на самооцінку, самоповагу, інші автори відзначають факт вікового впливу.  При цьому по окремим даним самооцінка знижується, захоплюючи сфери стану здоров'я, самопочуття і багато іншіого (Виноградов), а по іншим даним характерний високий рівень самооцінки в пізньому віці в сполученні з властивостями нестійкості і неадекватності по типу завищення. (Болтенко)

А.В. Бороздина й О.Н. Молчанова у своїй роботі описують результати дослідження самооцінки.

При описі себе, найбільше, що  згадуються часто в чоловіків, є категорії ділової сфери, а жінки роблять акцент головним чином на особистісні якості. Значне місце в описі займає сфера інтересів, захоплень. Частина людей констатує загальний інтерес до світу, але більшість указують конкретні захоплення. Серед особливо розповсюджених  - читання, перегляд фільмів, в'язання, прогулянки, проведення бесід.

Істотною в самоописі є сфера соціальних контактів і, зокрема, родини. Особливо значима ця сфера для жінок. Також важливе місце займає опис здоров'я, самопочуття.  Усі перераховані теми є важливими для всього життєвого циклу людини, але в старих деякі з них особливо акцентуються.

У старих, у питанні виділення ведучого елемента самооцінки, як основи регуляції поведінки, орієнтація йде на реальну самооцінку, а не на ідеальну, що типово для попередніх періодів життєвого циклу [ 46 ].

Поряд із загальними особливостями мають місце різко виражені індивідуальні розходження самооцінки.  Це є, очевидно, наслідком загального закону геронтогенеза - закону розмаїтості, що виявляється в тім, що показники станів, функцій або властивостей у цьому періоді здобувають   варіативність, що  підсилюється, значно перевищуючи таку в групах людей зрілого віку.

Крім розглянутих  емоційних і особистісних проблем старості, не менш важливим є інтелектуальне функціонування в цьому віці.

Традиційним поглядом на інтелект старих людей була концепція "інтелектуального дефіциту", тобто вважалося, що в старості настає зниження загальних розумових здібностей людини.  Але сучасні дослідження не підтверджують цю концепцію.

Потрібно враховувати той факт, що зниження показників інтелекту в літньому віці найчастіше пов'язано з уповільненням швидкості реакцій, через що подовжується час, необхідний для виконання завдання. Якщо не обмежувати строгими рамками часу, то можливо більш успішне виконання завдання.

У міру того, як частка старих у населенні збільшується, усе більш важливим стає розуміння їхнього когнітивного функціонування. Найбільш важливе й істотне питання полягає в тім, наскільки морфо-функціональні зрушення, що визначаються біологічними віковими процесами, можуть відбиватись в психіці людини і її інтелектуальних характеристиках.

Дослідники вважають, що не має сенсу прямо зіставляти дані інтелектуальних тестів осіб молодого і літнього віку, тому що це не виявляє специфіку інтелекту. У літньому віці інтелект якісно інший. Якщо в молодості інтелект переважно спрямований на готовність до навчання і рішення нових задач, то в старості основну роль грає здатність до виконання тих задач, що будуються на використанні накопиченого досвіду й інформації. Велике значення має ступінь розумових здібностей у молодому віці, особливо якщо людина займається творчою, науковою діяльністю. Люди інтелектуальної праці часто зберігають ясність розуму до глибокої старості.

Американські психологи вважають, що в більшості випадків зниження інтелектуальних здібностей у людей похилого віку пояснюється слабким здоров'ям, економічними або соціальними причинами, наприклад ізоляцією, а також недостатньою освітою і деякими іншими факторами, прямо не зв'язаними зі старінням.

Важливе місце при вивченні впливу процесу старіння на психічні процеси приділяється пам'яті. Ослаблення основних функцій пам'яті відбувається не рівномірно. В основному страждає пам'ять на недавні події. Пам'ять на минуле знижується тільки в глибокій старості.

Активне пристосування до нової ситуації, діяльний стиль життя в цей період дає можливість подальшого розвитку людини, зокрема  розвитку її особистості.

При такому розгляді проблеми старості виникає можливість і необхідність підготовки людей до старіння. Задача, ця полягає не тільки в підтримці фізичного стану індивіда, але і вимагає створення умови для його психологічної адаптації, розробки мір психологічного забезпечення.

1.2. Основні задачі і професійні обов'язки соціального працівника.

Якщо виходити з узагальненої системи принципових положень про зміст діяльності соціального працівника, то виявляється можливим і визначення кола основних задач, покладених на працівників соціальної сфери, у процесі безпосереднього спілкування з людьми [ 38 ].

Це, насамперед :

­       допомога індивідам і групам, усвідомлювати й усувати утруднення особистого, соціального, екологічного і духовного характеру, що несприятливо впливають на них;

­       допомагати людям справлятися з цими утрудненнями шляхом підтримуючого, що реабілітує, захисного або коректуючого впливу;

­       захищати безпомічних відповідно до закону, прибігаючи до використання влади;

­       сприяти більш широкому використанню кожним клієнтом власних можливостей для соціального самозахисту;

­       використовувати всі засоби і джерела для соціального захисту людей похилого віку і ін.

Розглянуте коло задач із усією визначеністю показує, що вони містять у собі найширший діапазон тих навичок і умінь, що будуть потрібні соціальним працівникам для їхнього виконання.

Основними обов’язками соціального працівника є:

створювати і підтримувати робочу обстановку й атмосферу;

виявляти і переборювати негативні почуття, що впливають на людей і на нього самого;

пізнавати і переборювати у відносинах з людьми агресію і ворожість;

сприяти наданню фізичної турботи нужденне і старим;

спостерігати, розуміти й інтерпретувати поводження і відносини між людьми;

спілкуватися вербально і письмово;

організовувати і вести бесіду в різних обставинах;

вести переговори, виступати по радіо і т.д.

Поле діяльності соціального працівника дуже широке:

­       сприяє інтеграції діяльності різних державних організацій і установ по наданню соціально-економічної допомоги населенню;

­       допомагає в сімейному вихованні;

­       проводить роботу з пенсіонерами, інвалідами, дітьми;

­       бере участь у роботі для створення центрів соціальної допомоги, соціальної реабілітації;

­       працює з неповнолітніми правопорушниками і людьми, що повернулися з ви правничих установ і т.д.

Для виконання цієї багатопланової діяльності соціальний працівник повинний бути готовий виступати в різних якостях, грати безліч ролей.

Розглянуті задачі соціальної роботи, ролі, функції й обов'язку соціального працівника не вичерпують усієї його діяльності, але вони дозволяють простежити і виявити головну, стрижневу ідею, що як би поєднує всі інші складові важкої і вкрай необхідної нині професії соціального працівника, а саме уміння, бажання йти до людей, знаходити форми спілкування з ними, щоб допомогти їм [ 46 ].

Спілкування виступає як одна з головних ролей соціального працівника. При цьому спілкування відбувається на різних рівнях: соціальний працівник як представник держави, що робить допомогу членам суспільства; соціальний працівник-група, і нарешті, соціальний працівник і клієнт. Останнє найбільш значимо, тому що в кінцевому рахунку самим головним є конкретна людина [ 24 ].

Тому оволодіння навичками спілкування вважається дуже важливій і значимим при підготовці соціальних працівників.

До них відносяться:

­       уміння вислухати інших з розумінням і цілеспрямовано;

­       уміння виявити інформацію і зібрати факти, необхідні для аналізу й оцінки ситуації;

­       уміння створити і розвивати відносини;

­       уміння спостерігати й інтерпретувати вербальну і невербальну поведінку, застосовувати знання по теорії особистості і діагностичні методи;

­       уміння обговорювати гострі проблеми в позитивному емоційному настрої;

­       уміння вести дослідження або інтерпретувати висновки;

­       уміння бути посередником і згладжувати відносини між конфліктуючими індивідами, групами;

­       уміння інтерпретувати соціальні нестатки і доповідати про них у відповідних службах, інститутах;

­       уміння активізувати зусилля підопічних за рішенням власних проблем.

У роботі з персоналом необхідно здійснювати індивідуальний підхід до людей на основі не тільки глибокого вивчення особистих і професійно-ділових якостей, але і виявлення інтересів і потреб, створюючи умови для всілякого розвитку творчих здібностей і максимальної трудової віддачі.

Варто також проводити оцінку роботи персоналу соціальних служб. При цьому дуже важливо, щоб вона була об'єктивною тому що це допоможе уникнути помилок і раціонально використовувати кожного працівника [ 30 ].

У її основу повинні бути покладені принципи:

Об'єктивність і незалежність.

Погоджування результатів оцінки з професійним ростом, матеріальним становищем і соціальним статусом оцінюваного.

Щоб атестація проходила на високому організаційно-методичному рівні доцільно використовувати методи експертних оцінок, тестування.

Дуже важливо, щоб у соціальному менеджменті були розвиті такі напрямки як:

­       формалізація методів і систем добору соціальних працівників;

­       розробка наукового підходу до аналізу потреб в управлінському персоналі;

­       підбір і навчання соціальних працівників.

1.2.1 Етичні принципи спілкування соціального працівника

Для того, щоб осмислити процес спілкування, важливо визначити його спрямованість, цінності, відповідно до  якого воно повинно будуватися. Цінності соціальної роботи формуються відповідно до  гуманістичної етики спілкування, а її вищою цінністю є людина [ 24 ].  

Етика міжособистісної взаємодії винятково складна. В основі неї - головні принципи довіри і доброзичливості, поваги до іншого людині.

Визнання цінності іншої людини може виражатися й у конкретних оцінках і навіть, якщо ця позитивна оцінка випереджає дійсні достоїнства людини, він буде намагатися неї виправдати, тобто виконати ту соціальну роль, що йому пропонується ззовні.

Терпимість - також один з важливих принципів, що свідчить про культуру спілкування, про моральний кредо соціального працівника. Терпимість допомагає гуманізувати міжособистісні відносини, зробити їхній більш людяними, доброзичливими.

Крім того, гуманістична етика спілкування орієнтується на такі моральні загальнолюдські цінності, як: довіра, відвертість, безкорисливість, милосердя, доброта, турбота, правдивість, виконання боргу і вірність слову. Спілкування припускає і такі почуття як товариство, співпереживання, почуття провини, сорому, каяття [ 38 ].

Ідеальне спілкування невіддільне від таких цінностей, як воля, справедливість, рівність, любов. Цінувати в спілкуванні треба не тільки свою волю, але і волю іншого, повага внутрішнього світу іншого.

Рівень культури спілкування й етика спілкування - близькі поняття. Вони визначаються не тільки досконалістю окремих сторін або аспектів спілкування, вони припускають гармонійне сполучення і розвиненість елементів культури спілкування.

Підсумовуючи усе вищесказане, хотілося б виділити основні етичні стандарти соціального працівника, що можуть послужити допомогою для кожного соціального працівника що займається соціальною роботою. У західних соціальних працівників існує етичний кодекс, розроблений НАСР. До головних його положень відносяться:  [ 38 ].

- бути зразком особистої поведінки, у роботі керуватися в першу чергу інтересами клієнтів;

- робити все, щоб сприяти максимальної самостійності клієнтів;

- поважати приватне життя клієнта і тримати в таємниці всю інформацію, отриману в ході роботи з ним;

- у відношенні з колегами бути доброзичливим, поважним;

- у процесі роботи діяти відповідно до цінностей, моральними нормами і призначенням своєї професії;

До етичних стандартів професійного спілкування соціального працівника можна віднести наступне:

Соціальний працівник не повинний брати участь у справах, зв'язаних з неправдою, обманом, підробкою.

Соціальний працівник повинний чітко розмежовувати свої заяви і дії як приватної особи і як соціального працівника.

Соціальний працівник повинний прагнути удосконалювати свої професійні знання і практичний досвід, ставити службовий борг вище усього.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 СБОРНИК РЕФЕРАТОВ