Негативними сторонами страху Ізард вважає те, що пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися в свідомість у снах, тобто страх володіє високою здатністю дезінтегрувати і порушувати діяльність людини. Крім того, Ізард називає страх найнебезпечнішою емоцією, яка при дуже високій інтенсивності знищує організм.

А. Кемпінськи оцінює почуття страху як своєрідну підготовку до грізної події, що настає. Коли ж момент настає, страх втрачає сенс. Страх, як правило, зникає, коли людина опиняється перед лицем небезпеки. Тоді настає активна дія – спроби втечі або боротьби і для страху не залишається місця у свідомості. Почуття страху збільшується у міру наближення небезпечної ситуації. Причому час і простір в цьому періоді надзвичайно подовжуються, як наслідок високої емоційної напруги.

1.6.2 Адекватність страху

Ряд зазвичай вживаних стимул-реакцій страху насправді викликає сміх, інтерес і дослідницьку поведінка. Один із способів досягнення комічного ефекту – уявлення неймовірної структури, яка виявляється безпечною і не порушує встановленого способу сприйняття світу. Інтерес викликає все незвичне; все незнайоме провокує дослідницьку поведінку. Якщо при цьому стимул-реакції говорять про небезпеку або особа сприймає ситуацію як загрозливу, виникає страх.

Почуття страху є суб'єктивним сигналом загрози. Реакція страху тим сильніша, чим менше уміщається сигнал, що приходить, в існуючій структурі взаємодії з довкіллям.

Деякі психіатри говорять про готовність до страху, яка в різній мірі виявляється у кожної людини.

Ситуація страху, як пов'язана з сильною емоційною напругою (позитивного або негативного характеру), включає три елементи: очікування, розрядка, спокій.

Напруга страху зростає, коли немає можливості його розрядки у дії. Уві сні сильніше переживається якась ситуація, ніж наяву, оскільки наяву людина може діяти, а уві сні він безсилий. Людина, зв'язана по руках і ногах, сильніше переживає загрозу, ніж та, що вільно діє. У випадках повного безсилля по відношенню до агресора усвідомлення можливості вчинити самогубство додає відвагу. Якщо загрозлива ситуація розвивається так швидко, що оборона відбувається майже автоматично і не залишається часу на переживання страху, тоді це відчуття з'являється в третій фазі, коли вже пройде небезпека [39:21–34].

В результаті узагальнення досліджень К.Е. Ізарда і А. Кемпінськи було визначено цілий ряд ситуацій, які викликають у багатьох людей страх. Слід при цьому відзначити, що страх цей буває різного роду, а також різної емоційної насиченості і забарвленості.

Фізіологічний страх – це несвідомий внутрішній страх, що не має, здавалося б, зв'язку з внутрішніми причинами. Він може бути викликаний фізичними діями, внутрішніми нездужаннями, рухом, соматичними захворюваннями. Ось ситуації, в яких він охоплює людину:

· прогулянка у відокремленому місці – там, де все не є знайомим, темно або, як відомо оточуючим, небезпечно;

· швидка їзда на коні або на мотоциклі, автомобілі, що викликає відчуття ризику і стрімкого руху;

· фізичний біль в ситуації бійки, биття, насильства;

· фізичний біль в ситуації самоушкодження, або взагалі від відчуття раптового внутрішнього чи випадкового зовнішнього болю;

· сердечні болі і спазми;

· хвороба або можливість хвороби, а також вірогідність її загострення.

Для цього страху характерне те, що той, хто відчуває його, не може його ні пояснити, ні описати. Відчуття внутрішні, розмиті, а тому страх важко здолати.

Соціальний страх пов'язаний із моральними установками людини, з характером взаємин у соціумі, з соціальним статусом і відчуттям відповідальності. Це страх усвідомлений, його можна проаналізувати і передати словесно. Для його подолання треба розширити конфліктну ситуацію, з якою він пов'язаний. Такий страх виявляється у наступних ситуаціях:

· зустріч на вулиці з незнайомою людиною або з групою чужих, сторонніх людей;

· конфлікт на службі з начальником, підлеглим, членами колективу (будь-якого соціального об'єднання – на роботі, навчанні або за місцем проживання і т. п.;

· домашній конфлікт, в сім'ї або ж з іншими родичами;

· невідповідність сподіванням або довірі друга;

· невідповідність очікуванням і надіям, що покладаються на суб'єкта батьками, братом або сестрою (старшими або молодшими), власною іншими родичами, – невиправдана довіра і відчуття провини перед ними;

· необхідність прийняти рішення і вірогідність при цьому зробити невірний крок або вибір;

· необхідність узяти на себе відповідальність за іншого або взагалі за всіх – наприклад, за виконання роботи, за результати зробленого;

· нерозуміння намірів і прагнень суб'єкта з боку друзів, чоловіка (подружжя), батьків, членів колективу, а також з боку старших по рангу або за віком;

· тиск на особу суб'єкта з боку когось сильнішого, але менш розумнішого (кому не хочеться і навіть не слід підкорятися);

· небажана зустріч з відомою людиною з відомої причини (і, можливо, за певних обставин);

· невідповідність суб'єкта його соціальному статусу і місцю (бажаному або ж передбачуваному).

Ці ситуації можуть бути як реальними, так і уявними. Значущість їх може бути навіть перебільшена суб'єктом, а переживання страху – як несвідомим, так і відомим самому суб'єктові – що передається багатьма словами, психологічними проблемами і міжособовими стосунками. Цей страх зазвичай маскується і ховається за різного роду психологічними захистами.

Містичний страх – це страх забобонний, він викликаний невпевненістю, прагненням зазирнути в своє майбутнє і неможливістю, як здається, це зробити. Цей страх буває пов'язаний з відчуттям благоговіння або з якоюсь внутрішньою, нез'ясовною забороною і невідомим відчуттям незрозумілої небезпеки. Подібний страх з'являється в наступних ситуаціях:

· при знаходженні в темній кімнаті, особливо якщо невідомо, що це за кімната, чи присутній в ній ще хтось, або ж відомо, що це місце має погану славу, а також в тому випадку, якщо суб'єкт відчуває, що його є за що покарати (залишивши в темряві і на самоті);

· при самотній прогулянці в лісі, таємничому і тихому, де мимоволі здригаєшся від будь-якого шереху;

· при несподіваній зустрічі з кимось знайомим, яка раптом чомусь лякає і тлумачиться суб'єктом або оточуючими як несприятливий знак;

· при несподіваній зустрічі (наприклад, з незнайомим обличчям) у сутінках, в безлюдному або таємничому місці, а також у несподіваному місці чи в несподіваний час;

· при несподіваному вгадуванні думок або відчуття суб'єкта – його знайомим чи взагалі малознайомим (що особливо неприємно і лякає);

· при передчутті (мотивованому або навіть ніяк не мотивованому), що щось важливе в житті суб'єкта може не статися;

· при фіксації суб'єкта на власних відчуттях, коли він знаходиться на кладовищі – вночі або вдень;

· при пробудженні від кошмарного сновидіння, яке, можливо, тлумачиться суб'єктом, як пророче.

Це той страх, який у будь-який момент може перетворитися і оформитися в жах невідомої сили і який виникає з неймовірної причини. Він буває ще сильнішим через те, що людина відчуває своє безсилля перед ним, не розуміє його причин і, як правило, не відає способів, як з ним боротися.

2. Концепт як об’єкт лінгвістичних досліджень

2.1 Поняття концепту у сучасній лінгвістиці

Природа і аспекти диференціації феноменів образ і поняття / концепт до теперішнього часу не мають однозначних трактувань ні в лінгвістиці, ні у філософії, ні в логіці. Загальне поняття розглядається як акт нашої свідомості; слово добуває переживання, котре випускає імпульси емоційного спектру. Визначення емоції також характеризується різноманіттям ознак і точок зору, що адекватним чином відбивається на вирішенні проблеми статусу і сутності понять образ, концепт, емоція, що є фундаментальними при дослідженні і описі художнього тексту / дискурсу як ексклюзивної комунікативної одиниці [36].

Ю.С. Степанов вважає, що концепт і поняття є термінами різних наук: поняття вживається головним чином у філософії і логіці, а термін «концепт», будучи терміном математичної логіки, закріпився останнім часом в науках про культуру, мову, лінгвокультурологію, культурологію [28:43].

Концепт у філософії і лінгвістиці – вміст поняття, смислове значення імені (знаку). Відрізняється від самого знаку і від його наочного значення (денотата, об'єму поняття). Ототожнюється з поняттям і сигніфікатом [37].

У найзагальнішому вигляді концепт, на думку Ю.С. Степанова, можна представити з одного боку, «як згусток культури в свідомості людини: те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ людини і, з іншого боку, концепт – це те, за допомогою чого людина сама входить в культуру, а в деяких випадках і впливає на неї» [28:43].

2.2 Концепт і поняття

Питання про співвідношення термінів «концепт» і «поняття» залишається як і раніше багато в чому дискусійним в сучасній теорії мови.

Про багатоплановість поняття концепт свідчить дефініція в Логічному словнику: «Концепт (від лат. conceptus – поняття) – цілісна сукупність властивостей об'єкту. Відповідно до традиції, що склалася, в природній мові під концептом розуміється той абстрактний вміст, розуміння якого є необхідною умовою адекватного вживання даного імені. Різні імена можуть позначати один і той же об'єкт і при цьому виражати різний абстрактний вміст, але не навпаки» [34].

Тут концепт представлений як культурно-інформаційна одиниця, створена в процесі зведення результатів дослідного пізнання дійсності до об'ємів, які здатна утримати людська пам'ять, і співвіднесена з культурно-ціннісними домінантами, вираженими в релігії, ідеології, мистецтві, науці.

Концепти вступають у системні відносини схожості, відмінності та ієрархії з іншими концептами, утворюючи концептосферу.

Концепти утворюють «свого роду культурний шар, що є посередником між людиною і світом» [3:3]. Цей підхід перекликається з етнографічним визначенням феномену культури, сформульованим Е.Б. Тайлором: «культура… складається в цілому із знання, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства» [34]. В рамках такого підходу акцент робиться на контекстуальному зв'язку індивіда, що формується в свідомості, або колективу концепту з уже засвоєними всеосяжними суспільними цінностями даного соціуму. Такі абстрактні поняття, як істина, доля, совість, свобода, гріх, праця, час, простір, душа, дружба, нудьга є ключовими концептами культури, обумовленими нею базовими одиницями картини світу [11; 20; 34]

Для того, щоб зрозуміти концепт, не обов'язково знати значення слова, що зареєстроване в словниках і служить позначенням концепту, досить уміти поводитися з вмістом складових значення [4; 16].

Широкого значення концепт набув у працях О. Селіванової, яка прирівнює його до логічного судження, представленого в мовній формі. Вчена зазначає, що «концепт відображає предмет реального чи ідеального світу і зберігається в пам’яті носіїв мови як вербальний субстрат; у ракурсі узагальнено-відображальної функції свідомості концепт є чуттєво-пізнавальною абстракцією предметів та явищ; у психологічному аспекті концепт виступає як розумовий і психологічний образ об’єкта; на основі інтегративного принципу концепт – це різносубстантна одиниця свідомості, що містить уявлення, образи, гештальти, поняття» [25:111].

Використання того факту, що знакова одиниця, узята поза контекстом, може бути асоціативно зв'язана з безліччю різних концептів, є важливим елементом комунікативної компетенції, що дозволяє створювати «витончені мовні фігури», засновані на двозначності: загадки, евфемізми, іносказання, підтексти, натяки і тому подібне (ці явища приблизно відповідають тому, що В.В. Дементьєв позначає терміном «непряма комунікація»).

З точки зору когнітивної лінгвістики, концепт репрезентується в мові готовими лексемами, поєднаннями фразеологізмів, вільними сполученнями слів, структурними і позиційними схемами пропозицій, що несуть типові пропозиції (синтаксичні концепти), текстами і сукупностями текстів (при необхідності наукового пояснення або обговорення складних, абстрактних чи індивідуально-авторських концептів) [16].

Згідно електронного словника ABBYY ® Lingvo ® 12 ©, «поняття – це одна з форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак об'єкта дійсності; розуміння кимсь чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду; думка про що-небудь, погляд на щось; сукупність поглядів на що-небудь, рівень розуміння чогось» [40]. Тут варто зазначити, що термін «концепт» не рівнозначний терміну «поняття». Як зазначає Ю.С. Степанов, концепт існує в ментальному світі людини не у вигляді чітких понять, а як «пучок» уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово: «концепти не лише не осмислюються, вони переживаються. Вони – предмет емоцій, симпатій, антипатій, а інколи і зіткнень» [28]. В цьому випадку сприйняття та осмислення об’єкту здійснюється через призму власного досвіду та індивідуального ставлення до нього.

2.3 Актуалізація концепту у мові

Концепт не є замкнутою одиницею; точніше, «згусток сенсів» [28], з яким прийнято ототожнювати концепт, є лише однією з його сторін. Концепти актуалізуються в мовній практиці, втілюються в текстах, з опорою на які дослідники будують свої описи. Безперечно, актуалізація концепту залежить від його семантики і структури, бо є їх розгортанням. Проте, між концептом і його актуалізацією немає тотожності. Перш за все, з методологічної точки зору саме розмежування між концептом і його актуалізацією дозволяє використовувати кількісні методи дослідження, які в рамках «енциклопедичного» підходу до опису концепту виявляються непридатними. А оскільки тексти, в яких актуалізується концепт, відображають соціокультурні і політичні умови епохи, подібний підхід дає можливість розглянути позамовні процеси як чинники розвитку концептосфери, виявити деякі важливі аспекти взаємодії між концептуальною картиною світу і широким культурним контекстом. Нарешті, саме кількісні дослідження актуалізації концепту здатні проявити ті дії культурного контексту на мовну картину світу, які не знаходять прямого віддзеркалення в структурі концепту, не закріплюються в ній, а отже, дозволяють зробити опис того або іншого концепту глибшим, багатовимірним, виявити нові аспекти його функціонування і розвитку, які не можна виявити при «енциклопедичному» підході.

Будь-яка актуалізація концепту є вживанням пучка ознак, що формують прототип, до конкретної ситуації або конкретного феномену, тобто є актом категоризації. За великим рахунком, прототип птах зрівнює між собою горобця, курку і страуса: хоча вони різною мірою відповідають ознакам «ідеального птаха», вони все одно категоризуються як птахи. Якщо звернутися до аналізу конкретних прикладів категоризації, то фокус уваги зміститься з концепту як самостійного, самоцінного об'єкту опису, що розглядається поза його функціонуванням, на саме функціонування, яке немислиме без модифікацій і трансформацій ідеальної структури концепту, що виникають в результаті його «зіткнення» з дійсністю.

Інколи під впливом соціокультурних і політичних умов деформується актуалізація концепту, але не сам концепт. Це може виявлятися в тому, що частота використання концепту для категоризації певних сфер дійсності під впливом ідеології міняється, а увага перерозподіляється на інші сфери. Згодом ця деформація може закріпитися, і лише в цьому випадку ми маємо право говорити про трансформацію концепту або концептосфери. Проте так відбувається не завжди; мабуть, дія позамовних чинників має бути постійною і досить сильною, аби подібна зміна сталася [8].

Актуалізація концепту – це 1) одиничне вживання мовної одиниці, складовий план вираження концепту, і 2) сукупність вживань всіх мовних одиниць, з яких формується план вираження концепту. Актуалізація, що розуміється в другому значенні, може розглядатися у всій її повноті або лише частково: у першому випадку вона включає всю мовну реалізацію концепту, в другому – лише його частину, яка бере на себе роль значимого показника, «симптому».

Актуалізація концепту володіє структурою, яка має дві сторони – зовнішню і внутрішню. Внутрішня структура актуалізації концепту – це його здібність до категоризації різних сфер або аспектів дійсності. Якщо представити концепт як багатогранне єство, то внутрішня структура його актуалізації – це перелік граней, якими концепт повертається в процесі категоризації явищ дійсності. Іншими словами, це розчленовування дійсності, яке закріплене в концепті, є невід'ємною частиною його структури. Оскільки йдеться про здатність, внутрішня структура – потенційна: вона в тій або іншій мірі очевидна для носіїв мови і, що саме головне, визначає можливості актуалізації концепту. З тієї ж причини компоненти, які можуть бути виділені у внутрішній структурі реалізації концепту, рівноцінні і рівнозначні, тобто не виділяються на тлі останніх.

Зовнішня структура реалізації концепту – це його реальне втілення в текстах, яке, на відміну від потенційної внутрішньої структури, допускає вимір. В результаті такого виміру може бути зафіксована частотність актуалізації кожної з «граней» (у плані синхронії), а також зміни частотності для кожної з них (у плані діахронії). Критерій рівноцінності в цьому випадку не діє: під впливом внутрішньо – та позамовних чинників одна з актуалізацій в тій або іншій мірі переважатиме, причому між ними можуть виявлятися стосунки конкуренції, взаємного витіснення і т. п.

З опорою на дані визначення проводиться розмежування між функціонуванням і розвитком концептів. Функціонування рівнозначне трансформації зовнішньої структури реалізації концепту, при якій внутрішня структура залишається незмінною. В цьому випадку актуалізація концепту несе відбиток позамовних чинників, проте на ядро концепту, його структуру витікаюча від них дія впливу не має. Іншими словами, концепт залишається стабільним, а при зміні умов відновлює «природну» для нього актуалізацію, точно так, як і м'яч набуває кулястої форми після удару.

Розвиток, навпаки, завжди зачіпає не лише зовнішню, але і внутрішню структуру актуалізації концепту: остання або збагачується, або обідняється, але в будь-якому разі перебудовується, не залишається колишньою [33].

2.4 Емоційний концепт страх в англомовній картині світу

Вивчення такого фрагменту англомовної картини світу, яким є емоційний концепт страх, бачиться нами, перш за все, у розкритті його природи як інформаційного згустку, сформованого в результаті пізнання індивідом внутрішнього та зовнішнього проявів емоції страх. Під час реалізації окресленої мети ми беремо до уваги гетерогенну природу знання про вказану емоцію, що вважаємо за підставу для проведення аналізу семантичної структури досліджуваного емоційного концепту у різновимірних площинах.

2.4.1 Семантична структура емоційного концепту страх у сучасній англійській мові

Дослідження емотивної лексики, так само, як різновекторний аналіз емотивного мовлення свідчить про те, що в емоційному концепті відбиваються та осмислюються різноманітні фрагменти емоційної сфери людського буття. Репрезентації у мові конкретного етносу зазнають сконцентровані у відповідних емоційних концептах знання про емоції, що є соціалізованими у конкретній культурі.

Зважаючи на багатоаспектність феномену емоцій і, відповідно, інформативну насиченість знання про нього, що акумулюється та структурується концептом, вербалізований емоційний концепт можна визначити як складний динамічний структурно-смисловий конструкт людської свідомості, специфіка якого обумовлюється єдністю етнокультурного, соціокультурного та індивідуального досвіду мовця про певну емоцію.

Борисов О.О. виділяє два критерії аналізу фіксованого в інформативній структурі емоційного концепту страх знання: якісний та референційний.

Аналіз семантики емоційного концепту страх за якісним параметром ґрунтується на тому, що, будучи маркерами емоційної сфери людини, емоційні концепти відбивають інформацію про емоційно-особистісні якості та психофізичні стани індивіда, фізіологічні реакції організму, здійснюють активну інтерпретацію навколишньої реальності в ментальному світі людини [8; 10].

Аналіз інформаційної структури емоційного концепту страх за референційним принципом дає підстави для переривання окремих частин. Емоційний концепт являє собою поняття, що представляє ситуацію, у якій суб’єкт переживає певний емоційний стан [29:190]. Референтна ситуація визначається як локалізований у людській (особистісній чи суспільній) сфері фрагмент оточуючої реальності, в якому втілюється певне просторово-часове спільне положення об’єктів, що здатні одночасно сприйматися індивідом. Категоризовані ситуації характеризуються стереотипністю та стандартністю, відбиваючи соціально значущу інтерпретацію інформації. Найпростішими елементами ситуації є події, до яких відносять природні фактори, а також акти поведінки людини (дії, поступки, стани, зміни тощо) [2:103]. Вони фіксуються свідомістю людини як результат пізнання світу з метою вираження цих елементів засобами мови.

3. Семантичні та інтонаційні особливості вираження концепту страх у сучасному англійському емфатичному мовленні на матеріалах відеофільмів

3.1 Особливості репрезентації концепту страх інтонаційними засобами сучасної англійської мови

Проблема вербалізації та визначення структури і змісту поняття «страх» є об’єктом зацікавлення як лінгвістів, так і філософів та психологів. В другій половині ХХ і на початку ХХІ ст., коли центральним об’єктом досліджень теоретиків мови стає жива мова, що функціонує в процесі комунікації, коли розвиток отримує положення, вперше висловлене В. фон Гумбольдтом, про те, що в основі всіх лінгвістичних досліджень повинна бути людина, але не просто як особистість, а як «мовленнєва особистість», такі концепти як «страх», «добро», «правда», «брехня» та інші набувають статусу найважливіших об’єктів вивчення теорії мови та лінгвокультурології. Концепт «страх» відображає складну систему духовно-морального та психологічного вимірів мовної картини світу та внутрішнього, духовного життя особистості [34].

Слід зазначити, що в сучасних дослідженнях усного мовлення спостерігається особливий інтерес до вивчення спонтанного емфатичного мовлення. Це зумовлено зростанням ролі комунікативних систем у соціально-економічному житті суспільства. Інтонація, якій притаманна ціла низка комунікативних, синтаксичних, композиційних та інших властивостей, є найбільш інформативною ознакою спонтанного діалогічного мовлення. Спонтанне емфатичне ж мовлення вирізняється певною специфікою інтонаційного оформлення, що знаходить своє вираження в особливій ритмічній побудові, варіативності мелодики, зміні ступеня гучності звучання, темпу вимови, а також слабооформленості повідомлень, відступу від суворих вимовних, граматичних та лексичних норм. Різні комунікативні форми мовлення – питання, констатація факту, заперечення, синтаксичний повтор, вигук, перелік тощо – дістають своє певне відображення в інтонації [15; 26].

Під впливом емоційно-психологічного стану людини у спонтанному мовленні інтонаційне оформлення висловлювання або окремої репліки може надавати словам нового забарвлення.

У художніх фільмах знаходять відображення певні фрагменти концептуальної картини світу, або концептосфери етносу як системи знань, уявлень про світ, вірувань, духовних і матеріальних цінностей суспільства, культури та способу життя людини. Художній фільм є виразником менталітету народу, його характеру. Він відбиває світогляд, моральні, соціальні, естетичні й інші ідеали. Кіно не диктує свої інтереси, а відображає погляди глядача та виступає індикатором уподобань масової свідомості.

При перегляді кінофільмів «Phone Booth» та «Cellular» можна дійти висновку, що у обох головних героїв має місце реальний гострий страх – в обох випадках життя їх наражається на небезпеку. Прояви страху прослідковуються не лише через зовнішні фізичні прояви, а й через темп, інтонацію, частоту пауз, гучність мовлення акторів. Характерною рисою є переважання висхідних, висхідно-нисхідних та нисхідно-висхідних тактів, що притаманно саме для емфатичного мовлення; а також наявності незаповнених пауз, так би мовити, «переривчастого мовлення». До того ж, хоча службові частини мови зазвичай залишаються ненаголошеними у зв’язному мовленні, в даному випадку навіть вони набувають інтонаційного забарвлення під впливом емоційно-психологічного стану людини.

Для підтвердження даних припущень розглянемо для початку приклади з фільму «Phone Booth»: Who is this?

У даному випадку знаходимо перше виключення з правил вживання нисхідного тону в спеціальних запитаннях, оскільки тут використано низький висхідний тон, який виражає невпевненість мовця, певною мірою здивування та звертання до адресата із проханням прояснити ситуацію. Частково тут має місце збентеження, переляк мовця, що є передумовою виникнення страху [1; 15; 27].

Watching me? || Where… | where are you? ||

Тут ми бачимо у першій інтонаційній групі вираження значного здивування мовця, що підкреслюється низхідно-висхідним тоном, котрий властивий для емоційно забарвленого мовлення. В той же час, хоча дві інших інтонаційних групи розділені паузою, вони становлять єдність, а пауза лише допомагає підкреслити почуття героя – збентеження, розуміння своєї необізнаності в ситуації і одночасно переляк (в обох групах – висхідний тон) [1; 22; 26; 27].

What am I doing now? ||

У цій інтонаційній групі знову ж таки повторюється виключення з правил вживання нисхідного тону в спеціальних запитаннях, і ми зустрічаємося з використанням висхідного ядерного тону, який в даному випадку підкреслює зацікавлення адресанта у ситуації, одночасно його збентеження і розгубленість від того, що він нічого не розуміє [22].

You call me Stu? | I don’t know any Stu. ||

Дана інтонаційна єдність складається із двох інтонаційних груп, розділених незаповненою короткою паузою, що є однією із характеристик зв’язного емфатичного мовлення. І в першій, і в другій має місце висхідний ядерний тон, однак в другому реченні він падає на слово-визначник «any», що не є особливістю службових частин мови, котрі зазвичай залишаються ненаголошеними в реченні [1; 15; 22; 26; 27].

Look, Pam! | Just hang up the goddam phone! ||

При розгляді даних речень, помічаємо, що для людини в ситуації страху стає характерним вживання ненормативної лексики, оскільки це допомагає виразити всю глибину її емоційно-психологічного стану на даний момент. Тут маємо справу з висхідним тоном, який підкреслює балагальність звертання мовця до адресата. Емоційного забарвлення висловлюванню також надає висхідно-нисхідний ядерний тон, який підкреслює категоричність адресанта, а також відчуття сильної шокованості (оскільки через кілька секунд його коханка має дізнатися всю правду про нього) та, як вже було зазначено вище, ненормативна лексика [15; 27].

Tell me what you want. ||

Цього разу актор демонструє пригніченість ситуації та благає невідомого сказати, що б той хотів отримати, аби лише відпустив його. Тому тут висхідний тон використовується для вираження звертання, прохання, благання та демонстрації переляку мовця [1; 12; 27].

Are you an actor? ||

Хоча зазвичай загальні запитання оформлюються висхідним ядерним тоном, у даному випадку, якщо брати до уваги конкретну ситуацію, в якій знаходиться мовець, можна відмітити, що цей тон несе в собі здивування, певною мірою навіть недовіру адресатові [12; 26].

I… | I can help you. || I can get you of this… ||

У першій інтонаційній групі ми бачимо, що вона розділена короткою незаповненою паузою; окрім цього застосовано повторення особового займенника «я», з метою експресивності мовлення, підкреслення того факту, що саме адресант, а не хтось інший, може допомогти адресатові. Також висхідно-нисхідний тон, вжитий у даній інтонаційній єдності, показує велику міру категоричності мовця (оскільки він намагається переконати свого співрозмовника в чомусь, адресант підсвідомо хоче вплинути на нього за допомогою інтонації, надаючи власному мовленню звучання визначеності, впевненості у сказаному). У другій інтонаційній групі висхідний тон вказує на грань, на якій балансує психіка мовця – загрозлива ситуація давить на нього, і хоча кілька секунд тому він намагався звучати переконливо, зараз його мовлення знову набуває відтінку благання, прохання; актор намагається апелювати до адресата з метою отримання свободи; окрім цього таким чином він показує співрозмовникові значимість останнього [1; 12].

Of course | I’m a publicist. || But I have contacts | and can get you of this. ||

Розглядаючи дані інтонаційні групи, можна помітити, що у першій з них вживається висхідно-нисхідний тон, котрий, як вже було зазначено вище, передає категоричність, визначеність висловлювання; окрім цього він несе в собі прагнення мовця переконати адресата у сказаному. У другій інтоногрупі головний герой, Стью, також вдається до висхідно-нисхідного тону, щоб показати завершеність висловлювання та показати серйозність своїх намірів і ступінь важливості даної ситуації для нього. Він вкотре намагається показати, що не обманить, а виконає свою обіцянку [12; 26].

I don’t know what you’re talking about. ||

У поданій інтоногрупі одразу ж помітно, що наголошеним є допоміжне дієслово, яке, окрім цього, становить скорочення разом із заперечною часткою «not», що є характерною особливістю зв’язного експресивного мовлення. Також тут інтонаційно виділяється слово «know», яке разом з висхідним інтонаційним ядерним тоном підкреслює здивування мовця, його незнання певних фактів, які відомі його співрозмовникові [12; 15].

No! | Look, | don’t! ||

Дана інтонаційна єдність є яскравим прикладом емфатичного мовлення, оскільки, складаючись лише з трьох слів, несе в собі три ядерних тони; кожне з них відокремлене від іншого короткою незаповненою паузою, що разом з висхідним тоном, котрий тричі повторюється, підкреслює ступінь шокованості мовця ситуацією (саме в цей момент незнайомець розповідав коханці Стью не дуже приємні факти про нього). В поєднанні з невербальними засобами вираження, інтонація створює відчуття гнітючої, безвихідної і водночас загрозливої ситуації [15; 26]

Pam, | hang up! || Jesus Christ! ||

Тут в обох інтонаційних групах використано нисхідно-висхідний тон, який виражає в даній ситуації занепокоєння, хвилювання, тривогу мовця. Окрім того, має місце наголошення звертання, що зазвичай не є характерним для англійської мови, а також зустрічаємось із короткою паузою, в якій темп та інтенсивність сигналу не доходять до нуля, а лише трохи притишуються на падінні, однак одразу ж йдуть вгору на піднятті. У другій групі цей самий тон відображає шок, тривогу, сильне занепокоєння адресанта [1; 12; 26].

Look, | he's lying! || Pam, | don’t listen to him! ||

При детальному розгляді цієї інтонаційної єдності можна відмітити, що перша та друга інтоногрупи уподібнюються через використання актором однакових ядерних тонів, застосованих навіть у звертаннях, які відділені від основної репліки короткою незаповненою паузою, під час якої не припиняється артикуляція, а, отже, як і у вищезазначеній інтонаційній єдності, інтенсивність та темп не доходять до нуля [12; 15].

I’m not cheating on Kelly, | I never have! ||

Страницы: 1, 2, 3