Учебное пособие: Виробничi системи

При цеховій структурі основним підрозділом, що лежить в основі її побудови, є цех, що поєднує ряд технологічних і допоміжних ділянок. Дана структура формується, як правило, на середніх і великих підприємствах й є найпоширенішим видом виробничої структури в промисловості.

Корпусна структура властива великим й особливо великим промисловим підприємствам. На таких підприємствах ряд цехів основного виробництва з технологічною або предметною спеціалізацією поєднуються в корпуси. При цьому основним підрозділом, що лежить в основі побудови виробничої структури підприємства, є корпус (наприклад, корпус обробних, складальних цехів і т.п.).

Комбінатська структура формується сугубо на промислових комбінатах, які поєднують ряд виробництв, що здійснюють:

послідовну переробку сировини (чорна металургія, текстильна промисловість);

використання (переробку) відходів виробництва (деревообробна, харчова промисловість);

комплексну переробку сировини (підприємства, зайняті переробкою органічної сировини, поліметалевих руд й ін.).

Залежно від наявності й повноти охоплення основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства:

с комплексною структурою, що характеризується наявністю всього комплексу основних і допоміжних цехів;

зі спеціалізованою структурою, що характеризується наявністю лише частини основних і допоміжних цехів.

Теоретично більше прогресивною вважається спеціалізована структура, а підвищення спеціалізації виробничої структури підприємства (за рахунок розширення його кооперованих зв'язків і ліквідації підрозділів основного, допоміжного й обслуговуючого виробництва) є найважливішим напрямком її вдосконалювання.

Однак вибір виду виробничої структури конкретного підприємства в рамках даної класифікації необхідно здійснювати з урахуванням конкретних умов, тобто з урахуванням місцезнаходження підприємства й можливостей поглиблення його спеціалізації й розширення кооперування виробництва.

Так, підприємство, розташоване в промислово розвиненому районі (промисловому вузлі) і спроможного налагодження ефективних кооперованих зв'язків, буде формувати спеціалізовану виробничу структуру, а підприємство, розташоване в знову освоюваному районі - комплексну.

Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається на генеральному плані, де визначається розташування будівель, споруд, інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо. Генеральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язок.

4. Генеральний план як основа раціональної організації виробничої структури підприємства

Генеральний план - це план земельної ділянки, яка відведена під будівництво підприємства з розташованими на ній будівлями, спорудами, транспортними шляхами та інженерними комунікаціями. Правильне розташування будівель та споруд по зонах, значно сприяє :покращенню організації виробничого процесу, забезпеченню необхідних санітарних умов, скороченню транспортних і технологічних потоків, економічному використанню території підприємства.

Основні вимоги до генерального плану:

1.  Розташування будівель та споруд. Виділяють окремі зони (громадські будівлі, зона допоміжного господарства тощо).

2.Дотримання санітарних норм.

3.Створення санітарно - захісних зон у відповідності до класу шкідливості.

4.Протипожежні вимоги.

5.Улаштування доріг, проходів, проїздів з мінімізацією зустрічних потоків.

6.       Наявність інженерних комунікацій (мережі питного та протипожежного водопостачання, мережі пару, холоду, газу, електроенергії, зв’язку).

7. Благоустрій території (асфальтування, озеленення).

Техніко-економічні показники генерального плану:

1.Загальна площа території підприємства.

2.Площа забудови будівлями та спорудами.

3.Площа озеленення території.

4.Довжина транспортних та інженерних мереж.

5.Коефіцієнт забудови (щільність забудови),

6.Коефіцієнт використання території.

Умови, які необхідно враховувати при плануванні території підприємства:

-         послідовний рух предметів праці в процесі обробки, який повинен забезпечуватись переважно по прямоточній траєкторії - це мінімальний шлях проходження сировини, а отже мінімальна тривалість, збільшення обсягів виробництва і продуктивності праці;

-         наявність правильної видовженої форми приміщення, щоб забезпечити раціональне потокове розташування устаткування;

-  виробничі потоки не повинні перетинатися, тобто всі переміщення сировини і матеріалів повинні здійснюватись в 1-ному напрямку без зворотніх рухів;

-  необхідно уникати проходження матеріалів, напівфабрикатів через ті приміщення де вони не піддаються обробці;

-  розташування виробничих приміщень повинно гарантувати відсутність попадання прямих сонячних променів;

забезпечення найкоротшої відстані між цехами і дільницями, які
пов'язані між собою в процесі виробництва.

Таким чином, організація виробничого процесу в просторі передбачає розміщення робочих місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства та забезпечення пересування предметів праці по операціях за найкоротшими маршрутами. Поєднання цих двох аспектів побудови виробничого процесу здійснюється застосуванням відповідного методу організації виробництва та являє собою спосіб сполучення основних, допоміжних та обслуговуючих процесів на території підприємства.

Рекомендована література:

1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..

2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.

3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004

Зміст та методи організації виробництва

План лекції

1. Зміст та завдання основного процесу виробництва.

2. Особливості організації основного виробництва.

3. Методи організації основного виробництва: потокові та непотокові.

4. Ознаки потокового виробництва. Передумови впровадження потокових методів на підприємствах.

5. Потокова лінія та її структурні елементи.

6. Розрахунок основних параметрів потокової лінії.

7. Класифікація потокових ліній.

Основне виробництво підприємства - це комплекс підрозділів в яких виготовляється основна за призначенням продукція, а також напівфабрикати для власних потреб і для реалізації за межі підприємства. Суть організації основного виробництва полягає у гармонійному поєднанні матеріальних елементів виробництва з робочою силою в часі та просторі, розробленні та впровадженні найбільш раціональних способів виконання заданого технологічного процесу.

Основне завдання організації основного виробництва - віднайти такі методи ведення виробничого процесу, які б дозволили швидше, краще і з мінімальними втратами засобів вирішувати питання випуску продукції.

До інших задач організації основного виробництва відноситься:

-         Вивчення способів поєднання елементів виробничого процесу, а також особливостей та умов їх розвитку.

- Раціональне поєднання праці робітників з працею машин.

-  Обробка сировини і матеріалів раціональними способами.

-  Отримання запланованої кількості готової продукції високої якості.

Усі ці задачі виконуються при умові : мінімальних витрат праці, сировини, матеріальних ресурсів, енергетичних ресурсів , максимальному використанні устаткування.

Особливості організації основного виробництва пояснюються:

1.Специфікою сировини та матеріалів.

2.Специфікою технологічних процесів.

3.Специфікою застосування засобів праці.

4.Рівнем механізації та автоматизації.

5.Масовим типом виробництва.

6.Видом руху предметів праці.

7.Побудовою потокового виробництва.

8.Наявністю запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції.

9.Часом виробництва та інше.

Існують основні методи організації основного виробництва: одиночний, гуртовий (серійний), потоковий. Відмінність методів полягає в рівні спеціалізації робочих місць, видах руху предметів праці по робочих місцях.

1.       Одиничний метод застосовується:

-  в одиничному виробництві;

-  при побудові виробничого процесу по виготовленню нестандартних виробів;

-         передбачає ретельну підготовку вихідних матеріалів, устаткування, робочої сили, технічної та економічної документації.

В м'ясо-молочній промисловості одиночний метод організації основного виробництва використовується для виготовлення дослідних зразків продукції.

2.       Гуртовий метод (партіоний):

-         застосовується в серійному виробництві;

-         проводиться побудова виробничого процесу для виготовлення партії (групи) виробів. При цьому партія оброблюється послідовно по операціях і передається до робочих місць без розподілу на штуки;

- в м'ясній промисловості застосовується при обробці шкір;

-         в молочній промисловості при виготовленні невеликої кількості продукції, коли розмір партії не перевищує ємкість устаткування,

3.       Потоковий метод:

-         відповідає масовому виробництву;

-         передбачає побудову виробничого процесу,при якому сировина і матеріали безперервно, (або з короткими інтервалами) в установленому ритмі, в технологічній послідовності і одночасно на всіх операціях перероблюються в готову продукцію,

Головна умова потокового методу організації основного виробництва - це застосування принципу паралельності і великій обсяг робіт.

Виділяють два різновиди потокових методів: 1.Немеханізоване потокове виробництво.

Безперервність досягається за рахунок відповідного розташування робочих місць та використання найпростіших пристосувань для переміщення предметів праці. Застосовується на деяких дільницях де відсутнє технологічне устаткування у вигляді конвеєрних ліній.

2. Потокове механізоване виробництво.

Виробництво при якому переміщення предметів праці здійснюється за допомогою конвеєрів, транспортерів і різного виду комунікаційних пристроїв.

Потоковість означає, що один і той самий предмет праці рухається в процесі обробки від однієї операції до іншої послідовно, за ходом технологічного процесу, змінюючи своє просторове розташування, зміст або форму після виконання окремих операцій.

Потоковий метод передбачає: координоване виконання в просторі та часі часткових процесів і операцій, які складають загальний виробничий процес .

Основні риси потокового виробництва:

1.Розташування машин, устаткування та робочих місць в однозначній технологічній послідовності, а також забезпечення їх тісного взаємозв'язку та взаємної відповідності по продуктивності.

2.Повторення одних і тих самих процесів на кожному робочому місці в наслідок високого рівня спеціалізації, технічних засобів, робочих місць і робітників, що їх обслуговують.

3.Однонаправленість руху предметів праці .

4.Одночасне або паралельне виконання операцій виробничого процесу.

5.Високий ступінь безперервності проходження процесу виробництва.

6.Узгодженість в тривалості виконання окремих різнорідних операцій у відповідності до особливостей технологічного режиму та забезпечення певної ритмічності виконання всього процесу та окремих операцій.

Галузеві особливості, що сприяють впровадженню потокових методів:

1. Переважно предметний принцип побудови підприємств.

2.       Масовий або крупносерійний тип виробництва, який характеризується стабільністю виробничого процесу.

3.       Високий ступінь безперервності технологічного процесу (пояснюється фізико-хімічним та біологічним характером технології), а також неможливість на тривалий час перервати технологічний процес без псування сировини та напівфабрикатів.

Потокова лінія - це основна структурна одиниця потокового виробництва.

Потокова лінія - це сукупність машин, апаратів, приладів, пристроїв для переміщення та робочих місць (не менше 2-х), які виконують певні операції виробничого процесу в технологічній послідовності і об'єднані єдиним ритмом і загальною продуктивністю з урахуванням особливості перероблюваної сировини і готової продукції.

Структурні елементи потокової лінії наступні:

1: Гілка потокової лінії - це устаткування (одна машина) та пристрій для переміщення (один транспортер).

2. Ланка лінії - це дві машини , що йдуть одна за одною, з'єднанні між собою і виконують різні операції.

З. Ведуча машина лінії (апарат, агрегат) - це така машина на якій виконуються найважливіші операції над предметом праці по перетворенню його в готову продукцію. Продуктивність такої машини є визначальною у всьому потоці. По ній визначають продуктивність усієї потокової лінії.

Розрахунок основних параметрів потокових ліній проводиться як правило в таких випадках

1. При впровадженні у виробництво нової потокової лінії.

2. При модернізації діючої лінії.

3. При переналагоджувані потоку на випуск нового виду продукції.. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками:

1.  за кількістю найменувань виготовленим на них виробів:

-  однопредметні ( постійно-потокові);

-  багатопредметні (багато-потокові).

2.  за характером руху виробів за операціями:

-  неперервно-потокові;

-  перервно-потокові.

3.  за способом підтримки ритму:

-  із регламентованим ритмом;

-  із вільним ритмом.

4.  за видами застосування транспортних засобів:

-  конвеєрні;

-  не конвеєрні.

5.  за характером руху конвеєра:

-  не перервні дії;

-  періодичної дії.

6.  за місцем виконання операції:

-  на конвеєрі;

-  на спеціально обладнаних робочих місцях.

Для ефективної роботи підприємства вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри : такт, темп, ритм, кількість робочих місць, швидкість руху конвеєра та довжина робочих зон.

Такт потокової лінії – інтервал часу, за який із лінії сходять вироби, що пересуваються послідовно один за одним, тобто це інтервал часу між запуском і випуском двох суміжних виробів на лінії.

Такт роботи лінії визначається за формулою:

      F д

r =

    Nзап

Де r – такт потокової лінії, хв.;

Fд - дійсний фонд часу роботи потокової лінії

Nзап – добова програма запуску

            Nвип *100

Nзап =

             100 - a,

Де Nвип – задана добова програма випуску,

а – технологічні втрати, %

Якщо предмети праці передають не по штучно, а транспортними партіями , то вони сходять з лінії за інтервалом часу, що називається ритмом лінії, який визначається за формулою:

R= p * r

Де R - ритм лінії, хв.,

Де p – величина передавальної партії виробів

Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за формулою:

             ti

Cрi =

             r

Де Cрi – розрахункове число робочих місць на даній операції.

ti – норма часу на даній операції, хв.

Прийняте число робочих місць (Cпр) встановлюється в результаті округлення розрахункового числа до найближчого цілого числа.

Коефіцієнт завантаження робочих місць ( Кзі) визначається за формулою:

             Cрi

Кзі =

             Cпр

Швидкість руху конвеєра залежить від його такту і відстані між виробами (або центрами двох суміжних місць):

           L

V =

             r

де V – швидкість руху конвеєра, м/хв.

L - відстань між центрами двох суміжних робочих місць (крок конвеєра), м.

          У випадку передачі виробів передавальними партіями швидкість руху конвеєру визначається за формулою:

              L

V =

             R

де R – ритм потокової лінії.

На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконані операції робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведеної йому робочої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зони і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент підійшов до робочої зони. Довжина робочої зони обчислюється за формулою:

            ti

PЗ = L          = L Cрi

           r

PЗ- довжина робочої зони на іншій операції, м/хв.

Потокове виробництво має деякі недоліки, а саме:

-  монотонність та одноманітність праці;

-  чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащення та документації, що може спричинити зупинення конвеєра.

Для розв’язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії.

Автоматичні потокові лінії – це сукупність машин, які автоматично, без участі людини виконують задані технологічні операції, включаючи транспортування, контроль якості тощо.

Отже автоматизація виробничого процесу полягає в тому, що переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, передаються машинам і відбуваються без його безпосередньої участі. За робітником залишається тільки функція налагодження, нагляду та контролю.

Класифікація потокових ліній відбувається за наступними ознаками:

За складністю побудови лінії:

-         прості — коли кожна операція виконується однією машиною; складні – де є такі операції, на яких працюють декілька машин-дублерів.

За напрямком руху предметів праці:

-  вертикальні;

-   горизонтальні;

-  змішані.

За ступенем охоплення потоковою лінією процесу виробництва:

-  дільничні - це неповні потокові лінії, які охоплюють частину загального виробничого процесу;

-  цехові - в цехах за предметним принципом:

-  наскрізні — це повні потокові лінії, які охоплюють весь процес
виробництва повністю.

За ступенем спеціалізації виділяють:

-  спеціалізовані (однопредметні) постійно потокові;

-  універсальні (багатопредметні) змінно потокові.

При переході відбувається переналагоджування устаткування, миття та чистка.

           За ступенем безперервності виробничого процесу:

- безперервні лінії, які характеризуються повною відповідністю між продуктивністю окремих машин потоку і ведучої машини, єдиним ритмом роботи, предмет праці рухається по всім робочим місцям безперервно. При відсутності хоча б однієї характеристики лінія вважається перервною. Безперервні лінії поділяються на лінії з регламентованим ритмом, тобто швидкість руху встановлюється заздалегідь і проводиться синхронізація операцій та лінії з вільним ритмом, тобто швидкість руху предметів праці задає сам робітник через розбіжності ритмів суміжних операцій;

-         перервні лінії

          За ступенем механізації процесу на лінії:

-  немеханізовані конвеєрні лінії

-  частково механізовані

-  комплексно механізовані

-  автоматизовані

-  автоматичні (вищий тип автоматичних ліній - саморегулюються).

Переваги потокових ліній наступні:

1.  Значно скорочується тривалість циклу, вивільнюються виробничі площі (за рахунок просторового зближення робочих місць та техніки на лінії).

2.  Збільшується випуск продукції за одиницю часу при незмінних
виробничих потужностях та площах.

3.Зменшується обсяг незавершеного виробництва за рахунок ритмічної роботи. Це дозволяє зменшити або вилучити спеціальну внутрішньоцехову тару , що зменшує собівартість продукції, власні оборотні кошти і прискорить їх оборотність.

4.Зменшення тривалості циклу приводить до максимального перенесення в готову продукцію цінні поживні компоненти сировини. Це дає вищу якість і збільшує вихід продукції.

5.Скорочується чисельність робітників, зайнятих на допоміжних роботах.

6.Досягається чітке дотримання параметрів технологічного процесу – це приводить до покращення якості продукції, підвищується вихід продукції, зменшується брак.

7.Забезпечується висока санітарно-гігієнічна культура.

8. Створюються умови для багатоверстатного обслуговування
опанування та суміщення декількох професій, організації бригадного обслуговування.

9.       За результатами кінцевої операції є можливість покращити організацію оплати праці.

10. Можливість покращення структури управління і переходу до безцехової структури.

11. Зменшуються і спрощуються роботи по обліку та плануванню.

12.     Ліквідуються вузькі місця у виробництві, збільшується
продуктивність праці.

Питання для контролю знань:

1.Зміст і задачі основного процесу виробництва.

2.Особливості організації основного виробництва в харчовій промисловості.

3.Охарактеризуйте методи організації основного виробництва.

4.Основні ознаки потокового виробництва.

5.Розрахунок параметрів потокової лінії.

6.Класифікаційні ознаками потокових ліній.

Рекомендована література:

1  Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..

2  Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.

3  Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.

4  Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004

Організація трудових процесів і робочих місць

План лекції:

1. Характеристика й організація трудових процесів

2. Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування

1. Характеристика й організація трудових процесів

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок й умови сполучення й здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців й їхніх груп з коштами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності й забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Трудовий процес - це сукупність методів і коштів впливу людини на предмет праці за допомогою знарядь праці або впливу контрольованого(керованого) людиною знаряддя праці з метою випуску матеріального й нематеріального продукту, що протікає в певних природних або штучних умовах. Трудовий процес є завершальним етапом або актом будь-якого виробничого, управлінського, творчого процесу. Можна прекрасно організувати перераховані процеси в цілому, але якщо їхня серцевина - трудовий процес буде погано організований, то на виході будь-якої системи буде поганий результат.

Трудовий процес охоплює всі сфери діяльності людини, тому необхідно чітко визначити види трудових процесів відповідно до їхніх класифікаційних ознак (табл. 1).

Таблиця 1.

Класифікація трудових процесів

Доцільно виділити наступні загальні етапи трудового процесу:

1) аналіз ситуації (проблеми, плану робіт, програми, технології, задуму й т.д.);

2) уявне подання технології виконання роботи, можливих впливів факторів зовнішнього середовища, прогнозування результатів процесу;

3) підготовка робочого місця й забезпечення його всім необхідним (матеріальними ресурсами, робочою чинністю, інформацією, технологією й т.д.;

4) виконання роботи - безпосередній трудовий процес;

5) оформлення результатів роботи;

6) здача й впровадження (реалізація) роботи;

7) стимулювання гарних результатів роботи.

Ціль організації праці досягається в ході рішення наступних основних груп завдань :

• економічні: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи рішення завдань скорочення його прямих і схованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

• організаційні: визначення порядку й послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців, забезпечення повної й рівномірної їхньої завантаженості, індивідуальної й колективної відповідальності за результати діяльності, створення діючої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

• психофізіологічні: оздоровлення й полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їхньої психологічної сумісності й відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

·  соціальні: підвищення змістовності й привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації й розширення професійного профілю, реалізації їхньої трудової кар'єри й росту їхнього добробуту. В умовах ринкової конкуренції ефективність діяльності стає вирішальною передумовою не тільки розвитку, але я виживання підприємства. Тому істотно зростає значення всіх факторів, які впливають на результативність виробництва.

На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, як впровадження найбільш прогресивних робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне оснащення й планування робочих місць, рівномірне й безперебійне забезпечення його інструментами й матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних й эстетических умов для роботи й життєдіяльності людини.

Найважливішими складовими організації трудової діяльності є поділ і кооперація праці .

У процесі створення матеріальних цінностей людина вступає у виробничі взаємини з іншими учасниками виробництва через поділ суспільної праці й наступною його кооперацією. Поділ праці на виробництві – це розмежування діяльності людей у процесі спільної праці, а кооперація спільна участь людей в одному або декількох зв'язаних між собою процесах праці. Поділ і кооперація праці - взаємозалежні і такі, що доповнюють одна одну, сторони трудової діяльності людей. Від вибору форм поділу й кооперації праці залежать планування й оснащення робочих місць, а також їхнє обслуговування, методи й прийоми праці, його нормування, оплата праці й забезпечення сприятливих виробничих умов, і в остаточному підсумку, рівень продуктивності праці.

Кооперація праці забезпечує безперебійне обслуговування машин, злагодженість роботи виконавців, розширює виробничий профіль працюючих, створює можливість сполучення професій і функцій, збільшення зон обслуговування, взаємозамінності виконавців.

Поділ і кооперація праці є основою розміщення кадрів в організації. Розміщення кадрів – розподіл їх по підрозділах і робочих місцях – повинна забезпечувати: злагоджену діяльність із урахуванням складності, номенклатури, обсягу робіт; рівномірну й повну завантаженість виконавців; відповідність їхніх професійно-кваліфікаційних характеристик вимогам виробництва; визначеність функцій і відповідальність за їхнє виконання; взаємозамінність працівників при наявності виробничої необхідності; відповідність якостей, здатностей, схильностей працівників роботі,що виконується й наявність перспектив професійного росту; ротацію кадрів і створення резерву керівного складу.

Специфіка кооперації праці залежить від типу виробництва. Так, для одиничного дрібносерійного виробництва особливе значення має комплектування бригад (число, склад). Для потокового виробництва важливі питання коопераційного поділу праці й удосконалення професій. У масовому виробництві необхідно розвивати багатоверстатне обслуговування й сполучення професій. Для апаратного виробництва значення має організація виробничих бригад.

Бригада - це група працівників, які разом здійснюють виробничий процес або його частину й колективно відповідають за результати своєї праці. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, які виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, які виконують комплекс взаємозалежних технологічно різнорідних робіт).

2. Формування робочого місця й основні принципи організації його функціонування

Первинним елементом просторової організації виробництва, а також й виробничої структури підприємства, є робоче місце.

Робоче місце - це неподільне в організаційному відношенні (у даних конкретних умовах) ланка виробничого процесу, що обслуговується одним або декількома робітниками, призначене для виконання однієї або декількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащене відповідним устаткуванням і технологічним оснащенням.

Робоче місце є первинною ланкою організації праці, де з'єднуються елементи процесу праці: предмет праці, засоби праці й праця самого працівника. Завданням організації праці є обґрунтування доцільного функціонального розміщення елементів процесу праці для зниження трудозатрат, особливо втрат часу. Організація робочого місця повинна сприяти максимальній ефективності процесу праці й бути гідною людини. Вона багато в чому буде визначати продуктивність й якість праці працівника. Крім того, не мале значення має забезпечення безпеки розміщення й оснащення робочого місця.

Залежно від специфіки виробництва робочі місця можна класифікувати по різних ознаках :

• по професіях (наприклад, робоче місце інженера-конструктора);

• по кількості виконавців (індивідуальні або колективні);

• по спеціалізації (спеціалізовані або універсальні);

• по виду виробництва (основного або допоміжного);

• по типі виробництва (масового, серійного, одиничного);

• за місцем перебування (у приміщенні, на відкритому повітрі, під землею);

• по числу змін роботи (однозмінні, багатозмінні);

• за рівнем механізації (робітники місця ручної роботи, механізовані, автоматизовані, апаратні);

• по кількості оснащення, що обслуговується (одноверстатні, багатоверстатні);

• по специфіці умов роботи (стаціонарні й рухливі, підземні, висотні, робочі місця зі шкідливими або небезпечними умовами праці й ін.).

Організація робочих місць – це підпорядкована цілям виробництва система заходів щодо їхнього оснащення засобами й предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування й атестації. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Оснащення робочого місця складається із сукупності коштів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій. Сюди ставляться: основне технологічне й допоміжне оснащення; організаційне оснащення (оргтехніка, кошти зв'язку й сигналізації, робочі меблі, тара й т.п.); технологічне оснащення (робочі й вимірювальні інструменти, запасні ремені й т.п.); робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце енергії, інформації, матеріалів, сировини й ін.

Комплексне оснащення робочого місця є необхідною передумовою ефективної організації процесу праці. Однак не менш важлива умова - раціональне просторове розміщення коштів оснащення на робочому місці так, щоб забезпечити, зручність його обслуговування, вільний доступ до механізмів, економію рухів і пересувань працівника, зручну робочу позу, гарний огляд робочої зони, безпека праці, економію виробничої площі, зручний взаємозв'язок із суміжними робітниками місцями, з підлеглими й керівниками. Забезпечення цих умов досягається в ході планування робочих місць, що ми коротко визначаємо як найбільш раціональне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва, які становлять оснащення робочого місця, і самого працівника.

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить так само від якості його обслуговування.

Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (налагодження, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації й витратних матеріалів; контроль якості роботи оснащення, транспортне й господарське обслуговування (збирання, чищення оснащення, і т.п.).

Обслуговування робочих місць здійснюється по таких функціях: підготовча, інформаційна, виробнича, інструментальна, налагоджувальна, енергетична, контрольна й т.п. Прогрес у системах обслуговування робочих місць складається в переході від чергового обслуговування, тобто обслуговування по викликах з місць зупинки виробництва, до науково обґрунтованого стандартного планово-попереджуючого обслуговування.

Пошук ефективних рішень в організації робочих місць і систем їхнього обслуговування полегшується використанням розроблених ученими й перевірених практикою типових проектів організації праці для масових професій робітників, технічних виконавців і фахівців. Як правило, типовий проект концентрує передовий досвід організації робочих місць, відображаючи всі складові цього процесу (оснащення, планування, обслуговування, атестація). Однак застосовуючи типові проекти, варто враховувати специфіку конкретного виробництва й індивідуальні характеристики працівника.

Для комплексної оцінки якості організації робочих місць, і для пошуку й приведення в дію резервів підвищення ефективності праці, використовується механізм атестації й раціоналізації робочих місць. У ході атестації комплексно оцінюються технічний й організаційний стан робочих місць, умови праці й техніка безпеки, розглядаються можливості росту фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівника.

Рекомендована література:

1. Гриньова В.М., Салун М.М. Організація виробництва: Навчальний посібник. – ВД „ІНЖЕК”, 2005..

2. Семенов Г.А., Станчевский В.К., Панкова М.О.: Організація і планування на підприємстві, ЦНЛ, 2006.

3. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Організація виробництва: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Петрович Й.М.,Захарчин Г.М. Організація виробництва. Підручник. «Магнолія плюс», 2004

Нормування праці

План лекції

1. Сутність і значення нормування праці

2 Ефективність і методи виміру продуктивності праці.

1. Сутність і значення нормування праці

Нормування праці - це вид діяльності з організації та управління виробництвом, завданням якої є встановлення необхідних затрат і оцінки результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників та кількістю одиниць устаткування.

Витрати живої праці вимагають особливої ґрунтовності їх визначення і обґрунтування. Виходячи з того, що будь-який процес праці відбувається в часі, єдиною мірою кількості живої праці є час. Але не завжди затрачений робочий час об'єктивно відображає суспільно необхідні затрати часу на виконання конкретної роботи. Це особливо рельєфно спостерігається на тих підприємствах, на яких відсутня належна організація праці, не застосовується нова техніка і технологія, а самі робітники не працюють на високому професійному рівні. Отже, за таких обставин не можна домогтися високої ефективності трудової діяльності. Тому сутність нормування праці полягає в установленні необхідних затрат живої праці на виконання певного виду роботи за належної організації та інтенсивності праці. У зв'язку з цим нормування праці розглядають як первинну ланку організації праці та виробництва, на основі якої започатковуються і здійснюються всі планово-економічні розрахунки важливих показників підприємства. Серед цих показників обсяг випуску продукції, чисельність працівників, трудомісткість продукції, фонд оплати праці та її продуктивність. Отже, всі організаційно-економічні заходи, які стосуються сфери праці, мають розроблятись і реалізовуватися на основі досконалих, науково обґрунтованих норм праці.

Об'єктом нормування праці може бути будь-яка суспільно необхідна корисна діяльність людини, як фізична, так і розумова, тобто трудовий процес в його конкретному і специфічному вигляді.

Страницы: 1, 2, 3