Місцеві податки і збори включають: - два податки (комунальний податок і податок з реклами); - різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Акцизний збір - це непрямий податок, що встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.

38) Форми, види та джерела залучення позичкових фінансових коштів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: - виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент); - незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва; - витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо); - готова продукція і товари; - платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками: - за кредиторами; - за формами та видами; - за метою використання; - за терміном надання; - за забезпеченням; - за порядком надання. Кредиторами підприємств можуть бути: • банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити); • підприємства (комерційний кредит); • держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки); • міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки). До видів кредитів належать: 1) банківський – це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором. 2) комерційний – це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами. 3) державний – це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання; 4) лізинговий - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит). Основними формами надання кредитів є товарна та грошова. Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування: оборотних коштів; основних засобів. Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити. Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року. Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи: забезпечені; бланкові. Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема: нерухомістю; цінними паперами; товарно-матеріальними цінностями; дебіторською заборгованістю тощо. В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість. Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позик: прямі; консорціальні; позики участі. Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором. Консорціальнi позики надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту. У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект. Позики участі - банки передають (переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту. У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикуються.

39) Види банківського кредиту та їх характеристика

Банківський кредит класифікують за такими ознаками: 1) Цільова направленість. 2) Термін кредиту. 3) Вид відсоткової ставки. 4) Валюта кредиту. 5) Види обслуговування. Залежно від мети кредит може надаватися на: фінансування оборотного капіталу; фінансування основного капіталу; викуп приватизованого підприємства. Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий кредити. Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою. Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті.

Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну. Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягам строку дії кредитної лінії підприємства може будь-коли одержати позику ,без додаткових переговорів з банком та інших формальностей.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. Контокорентний кредит може використовуватись для: • фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів; • подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту: • встановлення ліміту кредитування; • можливість скасування кредитної угоди будь-коли. З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємствапозичальника: • відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування; • кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди. Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язань за ними і сплачуючи пред’явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать: акцептний кредит; авальний кредит. Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати. Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника. За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

40) Умови та порядок отримання банківського кредиту

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності. 1) Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. 2) Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити. 3) Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридично оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту: заставне зобов'язання; договір-гарантія; договір-поручництво. 4) Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк певну плату за користування кредитом. Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обороту, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Процедуру отримання кредиту підприємством. На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду. На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому документи, необхідні для визначення юридичного статусу, фінансового стану підприємства, оцінки проекту, аналізу можливості його успішної реалізації, забезпечення кредиту, у тому числі: клопотання підприємства; копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були); бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обґрунтування; баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності; перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, короткої характеристики.

Перелік інших документів, що необхідні для проведення поглибленого аналізу фінансового стану позичальника: - анкета позичальника; - засвідчені підприємством, а за необхідності - нотаріально засвідчені копії контрактів, які будуть оплачені за рахунок кредиту, - колії контрактів, які підтверджують, що виторг від них забезпечує окупність проекту; - річний звіт, баланс підприємства і форми бухгалтерської звітності № 2, 3 за останні три роки діяльності, звіт про дебіторсько-кредиторську заборгованість на останню звітну дату. За короткострокового кредитування додатково додаються: фінансова звітність за останні 4 квартали; щоквартальний обсяг продажу продукції за останній рік; - звіт про проведення перевірок аудиторськими фірмами, якщо такі проводились; - перелік майна, що передається в заставу, та розрахунок його вартості із визначенням залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування, характеристик, а також відповідні документи, які підтверджують право власності на майно та інші документи.

На третьому етапі банк: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; oцiнює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту. Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації; прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів); склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позички, спосіб забезпечення кредитом, відсоткові ставки за кредитом, права і відповідальність сторін та інші умови. Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позичку; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі оплатою платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті, переказуванням коштів на поточний рахунок підприємства, якщо інше не передбачено кредитним договором; у готівковій формі - для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції .

41) Порядок погашення банківського кредиту підприємством

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

1) За способом погашення позички можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням. За позичками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку. Позичка може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства). 2) За характером погашення кредити поділяються на такі види: ► дисконтні (На відміну від звичайних надання дисконтних позичок передбачає утримання позичкового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтних позичок заборонено); ► позички, які погашаються поступово - щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно (певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту); ► позички, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позички, тобто підприємство одночасно сплачує банкові суму основного боргу та нарахованих відсотків; ► амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками). Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з: - цільового спрямування кредиту; - обсягів та терміну позички; - порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства; - сезонності та циклічності виробництва; - рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо. Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк здебільшого зважає на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позички в раніше визначені строки. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік термінів часткових платежів.

Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюються у черговості, установленій сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

42) Форми та умови залучення комерційного кредиту

Покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстроченні платежу, тобто в комерційному кредиті. Комерційний кредит - це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, caмe він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту - прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку. Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.

Відсоток за комерційним кредитом входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредитом банківським. Погашення кредиту може здійснюватися: - оплатою векселя; - передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі; - переоформленням комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського: -в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, пов'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг; - він надається тільки в товарній формі; - позичковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики: - можливої зміни ціни товарів; - недотримання покупцем строків оплати; - банкрутства покупця; - можливого подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від: - виду тoвapів і послуг; вартості угоди; - фінансового стану покупця і постачальника; - вартості кредиту; -наявності тривалих зв'язків між постачальниками і покупцями; - якості товару. Комерційний кредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать: - оперативність надання коштів у товарній формі; - технічна нескладність оформлення угоди; - надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами; - сприяння розвитку кредитного ринку. Недоліками комерційного кредиту є: обмежені можливості в часі та розмірах; наявність помітного ризику для кредитора; можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі. Нині на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту: - кредит із фіксованим терміном погашення; - кредит із погашенням після фактичної реалізації позичальником одержаних товарів; - кредитування за відкритим рахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.

Для прискорення реалізації товарів і перетворення товарного капіталу на грошовий застосовують торгові знижки з покупної вартості товару (сконто). Такий спосіб надання комерційного кредиту полягає в тім, що підприємствам-покупцям надається знижка за умови оплати товару у відповідний термін. Якщо оплату здійснено покупцем своєчасно, то ціна товару зменшується на суму торгової знижки. Розмір знижки підприємство-кредитор визначає самостійно. Сезонний кредит застосовується підприємствами з метою створення необхідних запасів у період проведення сезонного розпродажу і дає змогу виробникові відстрочити платежі до кінця розпродажу. Перевага такого кредиту полягає в тім, що підприємства можуть випускати продукцію без додаткових витрат на складування і зберігання. Консигнація - застосовується здебільшого за реалізації нових товарів, попит на які важко передбачити. Суть консигнації полягає в тім, що роздрібна торгівля може одержувати товарно-матеріальні цінності без конкретного зобов'язання. Це означає, що оплата товару здійснюється тільки за умови його реалізації. Коли попиту на новий товар не буде, товар повертають підприємству-виробнику.

43) Лізингове кредитування підприємств

В економічному розмінні лізинг – це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Можна виділити наступні групи об’єктів (предметів) лізингу: а) рухоме майно: ► обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно); ► транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т. ін.); ► будівельна техніка; ► засоби телевізійного та дистанційного зв’язку; ► оргтехніка, конторське обладнання; ► ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми і т. ін.; б) нерухоме майно: • будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення; • споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди). Лізингодавцями можуть бути: ► лізингові компанії, ► комерційні банки, ► філії, підрозділи підприємств-виробників обладнання, ► державні та місцеві органи. Лізингоодержувачі – це: юр. та фіз. особи що здійснюють підприємницьку діяльність. Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги. Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем.

Підприємство-лізингоодежувач також здобуває дуже суттєві переваги: • лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60-70 % їхньої вартості; • підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позичку на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцеві; • лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виторгу від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг; • зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: у такий спосіб розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування; • лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит; • лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача; • зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцеві; • досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.

Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапи: ► підготовка та обґрунтування лізингового проекту; ► юридичне оформлення лізингової угоди; ► виплата лізингових платежів; ► повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Підприємство подає до лізингової компанії чи банку: заяву, економічне обґрунтування лізингової угоди (бізнес-план), нотаріально засвідчені копії установчих документів, бухгалтерський баланс за останній рік або квартал та інші документи на вимогу лізингодавця. Лізингодавець здійснює оцінку платоспроможності підприємства (лізингоодержувача) за схемою, що її прийнято для аналізу банком кредитоспроможності своїх клієнтів. Після позитивного висновку щодо платоспроможності лізингодержувача й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання об'єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договір купівлі-продажу основних фондів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюються такими документами: 1. Акт приймання-передавання об'єкта лізингу в експлуатацію. 2. Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем. 3. Договір на технічне обслуговування майна, що передається в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізингодавець.

До складу лізингових платежів включають: • суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж; • суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток для придбання майна згідно з договором лізингу; • платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно; • відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застраховано лізингодавцем; • інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Виплата лізингових платежів здійснюється згідно з графіком, погодженим з обома сторонами. Після закінчення дії лізингової угоди лізингоодержувач має право повернути обладнання лізингодавцеві, поновити або укласти нову лізингову угоду, придбати обладнання за залишковою вартістю.

44) Державне кредитування підприємств

Державний кредит – це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником). Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним opганaм державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи: пускових об'єктів; раніше розпочатих новобудов виробничого призначення; • технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

Організація роботи з обслуговування бюджетних кредитів, їх обліку і проведення розрахунків з позичальниками покладається на вповноважені комерційні банки України. Оплата виконаних робіт з будівництва, реконструкції, технічного переозброєння підприємств і об'єктів виконується вповноваженими банками в межах бюджетної позики за умови надходження від позичальника розрахунково-грошових документів. За користування бюджетним кредитом підприємства сплачують відсоток бюджету й банку в установлені терміни. Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів підприємства. Контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів покладається безпосередньо на банки, що фінансують позичальника. До недисциплінованих позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.

Бюджетні позики надаються на таких умовах: • обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України; • перелік будов і об'єктів виробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується; • терміни погашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках - п'яти років; • погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально; • погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбання обладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років; • за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.

Для одержання цільових кредитів підприємства подають у Фонд державного майна України такі документи: • заяву на одержання кредиту із вказівкою його обсягу, мети використання, умов повернення; • копії засновницьких документів підприємства-засновника; • довідку комерційного банку про залишок коштів на рахунку підприємства і брак заборгованості за одержаними раніше позиками; • довідку opгaнiв Державної податкової адміністрації про своєчасну сплату податків; • баланс (копію) на останню звітну дату, засвідчений податковою інспекцією; .• висновки останньої аудиторської перевірки фінансового стану підприємства; • техніко-економічне обґрунтування використання кредиту у вигляді бізнес-плану; • перелік майна, яке служитиме заставою і є власністю підприємства-позичальника; • інші документи на вимогу Фонду.

Після експертизи документів Фонд повідомляє підприємство та відповідні вповноважені комерційні банки про свою згоду та умови кредитування. Уповноважені банки на підставі вивчення кредитоспроможності позичальників здійснюють кредитування за дорученням Фонду. Підприємство після одержання повідомлення Фонду про включення його у списки підприємств-позичальників звертається до вповноваженого комерційного банку для здійснення кредитування в межах коштів, виділених Фондом.

45) Кредитування підприємств за рахунок коштів міжнародних фінансово-кредитних інститутів

Кредити під державні гарантії залучаються для розвитку пріоритетних галузей економіки. Порядок отримання таких кредитів зафіксовано в положенні «Про порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для забезпечення зобов'язань юридичних осіб-резидентів щодо їх погашення» Можливість отримати такий кредит реалізується через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються банками-агентами. Банки оформляють внутрішні кредитні угоди, договори застави та/або поруки, здійснюють контроль за порядком кредитування і виконанням проекту під гарантію Кабінету Міністрів України (КМУ). Як правило, банки відкривають з доручення підприємств безвідкличні документальні акредитиви на користь експортерів. На основі цих акредитивів оплачуються поставки обладнання чи надаються послуги. Після того, як об'єкт кредитування введений в дію, позичальники починають погашати борги в терміни і в обсягах, передбачених угодами.

У процесі кредитування міжнародними банками українські банки-агенти можуть надавати підприємствам-позичальникам допомогу щодо складання бізнес-плану, інвестиційної програми проекту, або техніко-економічного обґрунтування позички. Банк-агент може надати підприємству допомогу в разі, коли останньому бракує: стартових коштів для сплати авансового платежу - 15 % від загальної суми імпортного контракту; коштів на сплату страхової премії на користь іноземної страхової компанії; коштів для сплати належних платежів кредитору. У таких випадках банк-агент може залучити кредит в іншого банку, але за обов'язкової умови, що погашення позички на авансовий та інші платежі субординовано з позичкою під гарантію Уряду.

Основними міжнародними кредиторами державних підприємств є Світовий банк і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). За рахунок позичок Світового банку фінансуються проекти у вугільному секторі, енергетичній галузі, сільському господарстві, соціальній та управлінській сферах, медицині. Європейський банк реконструкції та розвитку кредитує здебільшого великі проекти, спрямовані на підтримку енергетичної галузі, транспорту і міської інфраструктури. За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Типові умови кредитування такі: - мінімальна сума кредиту - 50 тис. дол. США; - максимальна сума кредиту - визначається для кожного уповноваженого банку індивідуально; - термін короткострокового кредиту - від 6 до 12 місяців; - максимальний термін довгострокового кредиту - 5 років; - максимальна відстрочка погашення основної суми боргу - 2 роки (тривалість пільгового періоду); - орієнтовна відсоткова ставка за користування кредитом 15% річних.

У кредитному договорі встановлюються терміни сплати відсотків за кредитом ЄБРР. Протягом усього строку кредитування підприємство надсилає в банк щомісячні та щоквартальні повідомлення про хід виконання робіт згідно з бізнес-планом. За рахунок коштів ЄБРР кредитуванню підлягають тільки фінансово окупні та забезпечені заставою проекти. При цьому вартість застави не повинна бути меншою за 140 % суми загальної кредитної заборгованості в разі підтримки позичальником коефіцієнта обслуговування боргу.

Для отримання кредиту за рахунок коштів ЄБРР підприємство-позичальник подає в уповноважений банк відповідні пакети документів. Крім цих документів, підприємство-позичальник подає в банк бізнес-план, на основі якого оцінюється ефективність запропонованого проекту. За позитивної оцінки фінансового стану підприємства та проекту укладається кредитна угода між уповноваженим банком та позичальником.

Підприємства України мають можливість отримувати кредити за рахунок коштів Світового банку, Агентства США з міжнародного розвитку, Фонду «Євразія», а також коштів урядів зарубіжних країн. Переважно кредити надаються малим та середнім підприємствам через уповноважені банки України. Кредит має бути забезпечений. Відповідно до умов, що їх ставить більшість українських банків, дисконтована вартість застави має бути не меншою за 200 % від суми зобов'язань позичальника. У процесі оцінювання майна, що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.

46) Оцінка кредитоспроможності суб'єкта господарювання

Банк перед тим як надати кредит: вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство; oцiнює його ділову репутацію та імідж; аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику; визначає перспективи розвитку підприємства; перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника. Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела оборотних коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів. Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи брак у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позички.

Комерційний банк оцінює фінансовий стан підприємства перед наданням йому позички, а далі - щоквартально. Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності: обсяг реалізації; прибутки і збитки; рентабельність; ліквідність; грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів); склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Враховуються також інші фактори: ефективність управління підприємством; ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі; наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства. Комерційні банки можуть розробляти ще й додаткові показники оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства - позичальника.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

47) Банківський контроль в процесі кредитування

Банк в процесі кредитування може: • проводити перевірку забезпечення наданого кредиту і його цільового використання; • припиняти видачу нових позичок і пред'являти претензії щодо раніше наданих у разі порушення підприємством умов кредитного договору, а також виявлення недостовірної звітності, недоліків у веденні бухгалтерського обліку, затримки сплати відсотків за кредитом; стягувати з підприємства за пролонгацію кредиту відповідну комісійну винагороду; • переглядати відсоткові ставки за користування кредитом у разі зміни рівня облікової ставки НБУ; • здійснювати нарахування і стягнення компенсації за невикористаний кредит (у разі офіційної відмови підприємства від кредиту чи його частини протягом терміну дії договору).

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позичці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий рівень ризику. Якщо підприємство порушує строки погашення позички, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту. Кредит надається банком на строго визначені цілі.

Банк перед наданням кредиту оцінює фінансовий стан підприємства. Банк-кредитор у процесі оцінки діяльності підприємства позичальника ставить такі вимоги: підприємство має бути кредитоспроможним; підприємство має забезпечувати зростання обсягів виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг); співвідношення суми зобов'язань, включаючи суму кредиту, що планується отримати, до суми власного кашталу має становити не більше 70:30; інвестиційний проект підприємства-позичальника має бути фінансово окупним та не передбачати виробництва з високим екологічним ризиком; кредит має бути забезпечений. Як застава використовуються акції, нерухоме (будівлі, комплексне технологічне обладнання) і рухоме (автотранспортні засоби, механізми) майно, виробничі та інші активи, що належать підприємству-позичальнику і можуть бути прийняті в забезпечення згідно з чинним законодавством України. Відповідно до умов, що їх ставить більшість українських банків, дисконтована вартість застави має бути не меншою за 200 % від суми зобов'язань позичальника. У процесі оцінювання майна, що передається в заставу, беруть до уваги його ліквідність.

На вимогу банку можуть подаватися розшифровки дебіторської та кредиторської заборгованості з обов'язковим зазначенням строків її виникнення й погашення. Банк для перевірки може вимагати від позичальника, якщо він не є клієнтом банку-кредитора, додаткові документи: - довідку про рух коштів на всіх рахунках або виписки з рахунків (з поточного та валютних) підприємства-позичальника, засвідчені банком, який обслуговує підприємство за останні 612 місяців; - довідку про відсутність заборгованості за банківськими кредитами та про строки повернення підприємством-позичальником раніше одержаних кредитів; - нотаріально засвідчені зразки підписів та відбитки печатки. Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30 % вартості проекту.

Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва. Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. У разі відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. За систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.

48) Сутність відтворення основних засобів

Основні засоби - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби. Не належать до основних засобів: 1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; 2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України; 3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості; 4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їхньої вартості і терміну служби; 5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, незалежно від вартості й терміну служби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні виробничі засоби через капітальні інвестиції. Невиробничі основні засоби - це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Основні виробничі фонди поділяють на такі групи: І. Основні засоби: 1. Будинки, споруди та передавальні пристрої. 2. Машини та обладнання. 3. Транспортні засоби. 4. Інструменти, прилади, інвентар (меблі). 5. Інші основні засоби. ІІ. Інші необоротні матеріальні активи: 1. Бібліотечні фонди. 2. Малоцінні необоротні матеріальні активи. 3. Тимчасові (нетитульні) споруди. 4. Інвентарна тара. 5. Інші необоротні матеріальні активи.

Страницы: 1, 2, 3, 4