Курсовая работа: Вклади та депозити банків як головне джерело банківських ресурсів

2630 П Короткострокові депозити фізичних осіб

2635 П Довгострокові депозити фізичних осіб.

Нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб обліковуються за рахунком

2638 П Нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб.

Витрати майбутніх періодів обліковуються за рахунком

3500 А Витрати майбутніх періодів.

Процентні витрати за строковими коштами фізичних осіб обліковуються за рахунком

7041 А Процентні витрати за строковими коштами, які отримані від фізичних осіб.

Залучення коштів на строкові депозити відображається бухгалтерськими проводками:

1.      Розміщення строкового депозиту, ощадного вкладу

Дт 2620, 1200, 1001

Кт 263

2.      Погашення строкового депозиту, ощадного вкладу

Дт 263

Кт 2620, 1200, 1001

3.      Нарахування процентів за строковим депозитом, ощадним вкладом

Дт 7041

Кт 2638

4.      Сплата процентів за строковим депозитом, ощадним вкладом

Дт 2638

Кт 2620, 1200, 1001, 263

5. Безпосереднє віднесення суми процентів за строковим депозитом, ощадним вкладом на рахунок витрат у кореспонденції з поточним рахунком вкладника

Дт 7041

Кт 2620, 1200, 1001

6.      Сплата процентів авансом за строковим депозитом

-  сплата процентів авансом одночасно із внесенням коштів на депозит

Дт 3500

Кт 263

-  амортизація сплачених авансом процентів з віднесенням відповідної суми на процентні витрати

Дт 7041

Кт 3500

7. Сплата процентів за зниженою процентною ставкою при поверненні строкового депозиту до закінчення дії депозитного договору

-  якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту не сплачувалися

Дт 2638 – на суму нарахованих процентів

Кт 2620 1200, 1001, 263 – на суму процентів за депозитом за зниженою ставкою

Кт 7041 – на різницю між нарахованими та сплаченими процентами за зниженою ставкою

-  якщо протягом дії депозитного договору проценти депоненту сплачувалися

На суму різниці між раніше сплаченими та перерахованими за зниженою ставкою процентами

 

Дт 2620,1200,1001,263

Кт 7041

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕПОЗИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ

3.1 Оптимізація депозитної діяльності банківської установи

Здійснення депозитних операцій — одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банківської установи. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи. Виконання останньої умови неможливе без організації оперативного, систематичного, об'єктивного економічного аналізу депозитної діяльності банківської установи.

Отже, аналітична робота банківської установи в напрямку дослідження депозитних операцій покликана дати об'єктивну характеристику якісних і кількісних показників депозитної діяльності банківської установи, оцінити структурні зрушення у загальній сукупності депозитної бази, провести вартісний і факторний аналізи процентних витрат. Маючи висновок про результати такого аналізу, банківський менеджмент, ґрунтуючись на основних стратегічних орієнтирах депозитної політики банківської установи, що задовольняє потреби мікро- і макросередовища банківської установи, здатний внести відповідні корективи з метою оптимізації депозитної бази. Проблема оптимізації депозитних операцій банківської установи полягає в досягненні кількісних параметрів, таких, як прибутковість, за умови дотримання ліквідності.

Основними кількісними показниками, що слугують основою для прийняття рішень щодо оптимізації депозитних операцій банківської установи, є такі:

— кількість вкладників на 1000 жителів, що одержують .доходи. Розраховується як відношення кількості вкладників-фізичних осіб до кількості жителів регіону, що одержують доходи, помножена на 100%;

— сума внеску на душу населення. Обчислюється як відношення залишків внесків і депозитів до кількості населення, що одержує дохід;.

— середній розмір внеску на один рахунок;

— коефіцієнт залучення коштів у внески і депозити. Обчислюється як відношення суми внеску на душу населення до середнього внеску на один рахунок.

Особливе значення мають показники, які характеризують ефективність роботи банківської установи. Одним із показників, що визначає рентабельність банківської установи, є собівартість залучення коштів. Для знаходження цього показника всі операції банківської установи обчислюються за їхньою трудомісткістю і підсумовуються. Потім визначається питома вага депозитних операцій у загальному обсязі операцій банківської установи. Питому вагу множать на суму всіх адміністративно-управлінських витрат банківської установи й одержують суму витрат банківської установи за депозитними операціями. Співвідношення цього показника із середнім залишком внесків характеризує собівартість залучення грошової одиниці. Точнішу величину собівартості залучення коштів можна обчислити, врахувавши процентні витрати.

Таким чином, здійснивши розрахунок усіх вищевказаних показників і коефіцієнтів, можна дати загальну оцінку характеру депозитної діяльності банківської установи, виявити недоліки й пріоритетні напрями депозитної політики, а також визначити ринкову нішу банківської установи на депозитному ринку певного регіону. Наведене в сукупності дає змогу оптимізувати депозитну діяльність банківської установи.

У нижченаведеній таблиці подано варіанти розрахунку показників розвитку ощадної функції АППБ "Аваль"(див. Дод. В).

Здійснивши розрахунки вищенаведених показників для АППБ "Аваль", можна зробити такі висновки: спостерігається тенденція (за місяць) до збільшення показників розвитку ресурсної бази АППБ "Аваль", що зумовлено стабілізацією в макроекономічному секторі й стійким станом банківської установи на фінансовому ринку країни.

Для більшої деталізації якісних і кількісних характеристик депозитної бази банківської установи на другому етапі аналізу необхідно оцінити структуру і динаміку залишків депозитних коштів.

Аналізуючи динаміку середніх залишків депозитних коштів, важливо визначити, які фактори впливають на їхню зміну. Головними такими факторами є:

 — зміна обсягу оплачуваних депозитів. Позитивно оцінюється ритмічність у залученні ресурсів, що створює основу для розширення активних операцій і доходів банківської установи;

— зміна питомої ваги оплачуваних депозитів у сукупних пасивах. При цьому зростання частки оплачуваних депозитів у пасивах не можна оцінювати однозначно: з одного боку, оплачувані депозити — це, як правило, строкові вклади, що надають стабільності ресурсній базі банківської установи; з другого боку, строкові депозити — це порівняно дорогі ресурси, тому їхнє зростання приводить до підвищення процентних витрат.

Структурні зміни в депозитній базі банківської установи варто відстежувати за такими напрямами:

— аналіз структури за видами депозитів і внесків у грошовому виразі протягом досліджуваного періоду;

— аналіз структури депозитних рахунків у кількісному виразі;

— аналіз структури депозитної бази за термінами залучення окремих елементів;

— оцінка відхилень (змін) упродовж досліджуваного періоду, в абсолютному і відносному виразі.

Доцільно на ньому етапі аналізу виявити вплив факторів на розмір залишків за вкладами у розрізі видів депозитних ресурсів. Розрахунок можна здійснити шляхом елімінування, використовуючи аналітичну модель (3.1):

 залишки за внесками = кількість рахунків х розмір середнього вкладу (3.1)

Залишки за внесками на 01.02.03 = 3085 х 4262 = 13148270.

У результаті такого аналізу визначають, із якими вкладниками здебільшого працює банківська установа і наскільки він задовольняє їхні потреби.

Наступний етап аналітичної роботи присвячений оцінці витрат . Аналіз дає змогу зробити такі висновки:

— витрати на обслуговування розрахункових рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший ресурс для банківської установи. Збільшення частки зазначеного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витрати, однак зміни залишків на розрахункових рахунках не передбачені, через що їхня висока частка послабляє ліквідність банківської установи. Обсяг розрахункових рахунків у ресурсній базі, що застосовується як оптимальний у світовій практиці, становить близько 30%;

— незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів — момент позитивний, оскільки вони є найстабільнішою частиною залучених ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни і в результаті за ними виплачується більш високий відсоток, їхній рекомендований обсяг у сукупних ресурсах банківської установи — не менш як 50%;

— міжбанківські депозити — це найдорожчий елемент депозитної бази, тому його питома вага в загальному обсязі залучених коштів веде до подорожчання кредитних ресурсів банківської установи. Не можна оцінити позитивно великої залежності банківської установи від депозитів інших банківських установ. Рівень, що рекомендується, становить 20% у ресурсній базі;

— втрати на внески громадян значно нижчі, ніж за міжбанківськими депозитами, тому робота банківської установи має бути спрямована на збільшення обсягу залучених коштів від громадян.

Для детальнішого аналізу процентних витрат банківської установи слід акцентувати увагу на факторному аналізі процентних витрат.

Розмір сплачених відсотків залежить від зміни суми залишків коштів, що зберігаються на рахунках, і процентної ставки. При цьому ринковий рівень процентної ставки за депозитами залежить від кон'юнктури грошового ринку. Цс об'єктивний фактор, банківська установа не може на нього впливати, а змушений лише враховувані, хоч завжди є простір для маневрування між мінімально припустимим за конкурентним розумінням рівнем процентної ставки, що дасть змогу залучити дуже обмежений обсяг депозитів, і максимально можливою для самої банківської установи вартістю депозитних ресурсів. Кількісний вплив цих факторів на відхилення суми сплачених клієнтам відсотків визначається як різниця в аналізованих показниках. За такого підходу розробимо факторну модель (3.2), (3.3):

ПВ = СО3 × із + СОд ×ід,(3.2)

де ПВ — процентні витрати банківської установи;

СО3 — середні залишки коштів до запитання;

із —середня процентна ставка за коштами до запитання;

СОд — середні залишки за строковими депозитами;

ід — середня процентна ставка за строковими депозитами.

 Д = СО3 + Сод / РБ, (3.З)

де Д — частка платних залучених ресурсів у ресурсній базі банківської установи;

РБ — обсяг ресурсної бази на прогнозовану дату.

Зробимо розрахунок за запропонованою факторною моделлю для Севастопольської філії АКБ “Приватбанк”.

Пв = 60899,6 × 3,8 + 49457,7 х 11,7 = 8100,8 грн.

Д = 60899,6 + 49457,7/113181,1 = 0,97 грн.

У такий спосіб виявлено, що на кожну гривню ресурсної бази припадає 0,97 грн. платних ресурсів.

Запропонована факторна модель дає змогу досить повно визначити резерви підвищення прибутковості банківської установи за рахунок використання дешевих чи безплатних (капітал банківської установи) джерел. Аналіз факторів варто проводити в розрізі елементів депозитної бази і за всією сукупністю процентних витрат.

Мета такого аналізу — виявити причини зміни значень процентних витрат і, якщо ці причини мають суб'єктивний характер, ужити відповідних заходів для оптимізації результативного показника. Значення факторного аналізу процентних витрат полягає в прагненні банківської установи максимізувати прибуток, управляючи видатковою частиною показника.

Позначення показників банківського балансу пропонується робити за такими параметрами:

— активи і пасиви на початок розглянутого періоду:

— прогнозовані зміни протягом цього періоду;

— непрогнозовані зміни протягом цього періоду;

— активи і пасиви на кінець досліджуваного періоду.

Припустимо, позначення активів за статтями виразимо через величину А, прогнозовані зміни за активами — через Ап, непрогнозовані зміни через Ан. Позначення пасивів за статтями виразимо аналогічно: П — позначення пасивів за статтями, прогнозовані зміни за пасивами через Пп і непрогнозовані — через Пн. Сума активів на кінець періоду буде визначена як (3.4):

 Ак = А + Ап + Ан, (3.4)

де Ак — сума активів банківської установи;

 А — стаття активу;

 Ап — прогнозовані зміни за активами;

 Ан — непрогнозовані зміни за активами.

 Сума пасивів на кінець періоду буде визначена як (3.5):

 Пк = П + Пп + Пн, (3.5)

де Пк — сума пасивів балансу;

П — стаття пасиву;

Пп — прогнозовані зміни за пасивами;

Пн — непрогнозовані зміни за пасивами.

До прогнозованих змін за активами належать такі статті балансу:

— залишки в касі, оскільки банківськими установами здійснюється прогноз касових оборотів, що дає можливість банківській установі прогнозувати обсяг видаткових і прибуткових касових операцій та залишку на початок досліджуваного періоду;

— кредитний портфель, бо за раніше укладеними кредитними договорами банк знає дату закінчення договору і прогнозований кредитний портфель, виходячи з ресурсної 6ази банку й наявності пропозицій на ці послуги:

— цінні папери, бо через недосконалість фондового ринку основна частина операцій банківської установи з цінними паперами припадає на ОВДП, терміни яких відомі банківській установі за кожним траншем; до прогнозованих змін можна віднести й придбання інших видів цінних паперів із метою продажу, оскільки у цьому разі банківська установа орієнтуються на час їхньої реалізації для одержання максимального прибутку;

— основні кошти й нематеріальні активи — придбання і вибуття основних коштів здійснюється планово, виходячи з джерел придбання.

 До непрогнозованих змін за активами належать:

— залишки на кореспондентському рахунку в Національному банку України, оскільки їхня сума залежить від обсягу залучених коштів;

— кореспондентські рахунки в інших банках.

 До прогнозованих змін за пасивами належать:

— статутний капітал;

— строкові депозити юридичних осіб, бо при укладанні депозитних договорів на певний строк банківська установа передбачає можливість розірвання договору за умови дострокового повідомлення банку про передбачуване розірвання;

— строкові депозити фізичних осіб.

До непрогнозованих змін за пасивами відносять:

— нерозподілений прибуток;

— кошти клієнтів до запитання;

— кошти на рахунках "Лоро".

На основі цієї моделі можна побачити вплив пасиву на обсяг активу. Так, стан статті балансу в активі “Каса” і “Кореспондентський рахунок у Національному банку України” тісно пов'язаний із надходженнями коштів на поточні рахунки юридичних і фізичних осіб.

Таке структурування інформації щодо статей балансу відповідає сучасній практиці й пов'язане з тим, що цю інформацію банки дають Асоціації українських банків і Національному банку України, і вона публікується в періодичних виданнях.

Зміни у статті “Капітал” пов'язані з тим, шо капітал банку, який складається зі статутного, резервного й інших фондів, протягом періоду, за який банк не реєструє змін у статутному фонді, змінюється в результаті використання фондів прибутку минулих періодів. Критерієм оптимальності завдання є прибуток.

Обмеження в моделі накладають на рівень ліквідності банківської установи. На сьогодні в Україні щодо показників ліквідності діє Інструкція Національного банку України "Про порядок регулювання діяльності банків України", розділ 5 "Нормативи ліквідності".

Таким чином, при дотриманні АППБ "Аваль" усіх нормативів ліквідності запропоновану модель оптимізації можна розрахувати.

Запропонована до використання модель оптимізації депозитних операцій дає можливість банку прогнозувати на певний період наявність активів і пасивів з урахуванням очікуваних змін (див. Дод. Д). Цю модель можна використовувати для прийняття управлінських рішень і вироблення стратегії банку.

Ще одним із методів оптимізації депозитних операцій є розрахунок ефективності залучених депозитних коштів, який свідчить про здатність банку нарощувати додаткові обсяги депозитних ресурсів, використовуючи потенціал економічної рентабельності й можливості капітальних вкладень. Розрахунок ефективності залучених депозитних коштів поданий на прикладі СФ АППБ "Аваль" (табл. 3.1.1).

Таблиця 3.1.1. Розрахунок ефективності залучених депозитних ресурсів СФ АППБ “Аваль”

Отже, запропонована до використання модель оптимізації депозитних операцій дає можливість банку прогнозувати на певний період наявність активів і пасивів з урахуванням прогнозованих змін у цьому часовому проміжку.

3.2 Розвиток вітчизняної системи страхування депозитів

В Україні, як і в більшості країн світу, банки є найважливішими фінансовими установами у сфері проведення грошово-кредитної політики, наданя платіжно- розрахункових послуг. Однак банківська діяльність ризикова, тож завжди слід пам’ятати про те, що крах навіть одного банку може спричинити ланцюгову реакцію банкрутств інших – аж до настання системної банківської кризи. Питання повернення депозитних вкладів та ступеня свободи діяльності фінансово-кредитних установ завжди було актуальним для забезпечення нормального функціонування банківської системи країни, оскільки її розвиток і стабільність безпосередньо залежать від довіри вкладників.

Довіра населення до банківської системи є проблемою не лише банків, а й держави в цілому. Останнім часом ця тема всебічно висвітлюється в економічній літературі. Узагальнивши праці відомих науковців та практиків банківської справи, порівняємо Європейське законодавство у сфері гарантування вкладів з українським; розглянемо роль вітчизняних банків у правовідносинах, що складаються в процесі мобілізації та використання коштів фонду гарантування вкладів фізичних осіб; проаналізуємо вплив і значення цього фонду для розвитку банківської системи нашої країни. [25]

Актуальність поставлених питань зумовлена передусім основними напрямами державної політики України, одним із пріоритетних завдань якої на сьогодні є зміцнення банківської системи та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень. Зазначені напрями внутрішньої політики нерозривно пов'язані з упровадженням системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних банків шляхом гарантування збереження коштів вкладників та стимулювання зростання обсягів грошових вкладів у банківських установах [1; 2].

У країнах Європейського Союзу проблема гарантування повернення вкладів вважається настільки важливою, що спеціально виокремлюється з масиву відносин у банківській сфері в окремий інститут. Із цього питання прийнято Директиву Європейського парламенту та Ради 94/19/ЄС від ЗО травня 1994 року щодо схем гарантування депозитних вкладів.

Як зазначають В.Огієнко і Т.Раєвська, нині системи страхування депозитів створені у 68 країнах світу, 32 з них — європейські. [15]

На початку 1990-х років питання надійності банківських установ, що залучають кошти фізичних осіб, було одним із найболючіших для вітчизняної банківської системи. Всі спроби Національного банку України захистити громадян, які довірили свої заощадження банківськиь установам, від можливої їх втрати у разі банкрутства (маємо на увазі підвищені економічні нормативи, особливі вимоги до банків при одержанні банківської ліцензії на право розміщувати депозити фізичних осіб тощо) не давали очікуваного результату.

У 1998 році Національний банк України ініціював створення спеціального позабюджетного Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). метою якого стало забезпечення захисту інтересів фізичних осіб — вкладників банківських установ, створення фінансової бази для відшкодування їм коштів у разі неспроможності банків повернути вклади. Було визначено основний принцип захисту прав вкладників: головну відповідальність за результати діяльності банківських установ, включаючи виконання зобов'язань перед вкладниками — громадянами України, несе не держава, а самі банки. Держава здійснює лише регулюючі функції, створює "плацдарм" для взаємовідносин між вкладником і банком.

Правовою основою вітчизняної системи страхування депозитів є Указ Президента "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників банківських установ України", Закон "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", а також "Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", затверджене Кабінетом Міністрів і Національним банком України. Фонд є державною спеціалізованою, економічно самостійною установою. Керують ним адміністративна рада (складається з двох представників Кабінету Міністрів, двох представників Національного банку України та представника АУБ) і виконавча дирекція (опікується питаннями поточної діяльності).

Згідно із законодавством усі банки України (крім Державного ощадного банку) повинні брати участь у системі страхування депозитів. Банк може бути учасником фонду (виконує встановлені економічні нормативи достатності капіталу, платоспроможності, стандарти фонду і може виконувати свої зобов'язання перед вкладниками) або тимчасовим учасником фонду (не виконує встановлені економічні нормативи достатності капіталу, платоспроможності, стандарти фонду: до нього застосовано санкції банківського нагляду).

Як за європейським, так і за українським законодавством участь банків у схемах гарантування є обов'язковою. [29] Проте в країнах Євросоюзу той чи інший кредитний інститут має право не брати участі у схемі гарантування повернення вкладів, якщо він належить до системи, що належним чином забезпечує його ліквідність і платоспроможність, а також пропонує вкладникам щонайменше рівнозначний офіційній схемі гарантування ступінь захисту вкладів. За українським законодавством схема, розроблена у законі про гарантування вкладів, є безальтернативним "вибором" банків, що дає підстави говорити про необхідність удосконалення діючого порядку гарантування вкладів фізичних осіб шляхом розробки механізму, який більшою мірою враховував би інтереси банків.

Фонд гарантує кожному вкладнику відшкодування коштів за депозитами (включаючи відсотки) в розмірі внеску на момент настання недоступності вкладів, але не більше 3000 грн. (гранична сума відшкодування з роками змінювалася і становила: у 1998 р. - 500 грн., 2001 р. – 1200 грн., 2002 р. – 1500 грн., 2003 р. - 2000 грн.).

Джерела фінансування фонду:

— збори банків (початковий — 1% від зареєстрованого статутного капіталу, регулярний - 0.5% від обсягу залучених вкладів, спеціальний);

— кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 млн. грн.:

— прибутки від інвестування коштів фонду в державні цінні папери України;

— кредити Кабінету Міністрів, Національного банку та іноземних кредиторів;

— пеня, яку сплачують банки за несвоєчасне або неповне перерахування зборів;

— прибутки від депозитів, розміщених у Національному банку України.

Фінансові ресурси фонду зросли з 52.5 млн. грн. за станом на 01.01.2000 р. до 308.2 млн. грн. на 28.04.2004 р.

Перспективи розвитку вітчизняної системи страхування депозитів пов'язані із внесенням поправок у законодавчі акти з метою чіткішого визначення сфери її діяльності; скасування обмежень на використання банками реклами щодо їх участі у системі гарантування; змінами в порядку виплат вкладникам у банках, що ліквідуються.

Підсумовуючи все викладене вище, можна зробити такі узагальнення

та пропозиції щодо вдосконалення законодавства стосовно досліджуваної проблеми.

1. Створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стало прогресивним кроком України на шляху до інтеграції в Європейське співтовариство. Більшість країн світу, крім системи банківського нагляду та регулювання, створює ще й систему страхування вкладів, якою передбачено застосування механізмів захисту депозитів та кредитора останньої інстанції. Гарантування вкладів має подвійне призначення: на мікрорівні воно покликане захищати вкладників, на макрорівні - мінімізувати негативний вплив банківської кризи та сприяти зміцненню довіри до банківської системи.

2. Є два основних види системи гарантування вкладів: першим передбачено створення особливого державного чи підконтрольного державі органу та обов’язкову участь у ньому всіх банків: другим - управління системою гарантування вкладів асоціацією банків, відсутність державного фінансування і добровільну участь банків.

3. Закріплення за банками статусу єдиного платника загальнодержавного збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тягне за собою низку додаткових прав та обов'язків у сфері дії податкового законодавства, що дає підстави говорити про особливий статус банків як суб'єктів податкових правовідносин.

4. Сплата Національним банком України разового внеску до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є проявом виконання ним однієї з класичних функцій центрального банку - підтримки державних економічних програм.

5. Необхідно на законодавчому рівні закріпити обов'язковість членства Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб і водночас розробити механізм, який дасть змогу не “змішувати” його внески із внесками інших банків та запобігати їх використанню з метою виплати компенсацій вкладникам інших банків.

6. Пункт 2.1.4 статті 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" потребує внесення змін: у перелік позабюджетних державних цільових фондів, на які не поширюється контроль податкових органів, потрібно включити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

7. У Законі України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" необхідно закріпити принцип пропорційності розміру внесків у фонд і середнього обсягу вкладів фізичних осіб у конкретному банку, тобто потрібно передбачити можливість коригування розміру збору в разі зменшення коштів на депозитних рахунках банку, а також повернення сплаченого збору банку в разі припинення ним роботи з депозитами фізичних осіб.

8. Питання щодо оподаткування коштів, внесених банками до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до визнання даного збору загальнодержавним, потребує вирішення на законодавчому рівні: суми коштів, внесені банками до 24.10.2001 р., повинні бути віднесені до валових витрат банків і не обкладатися податком на прибуток.

3.3 Зарубіжний досвід депозитної діяльності банківських установ

Новий банківський депозитний продукт із плаваючою процентною ставкою, залежною від риночних індексів,став новинкою американських банків, що бажають залучити клієнтів,які хочуть отримувати більш високий дохід, ніж можуть дати стандартні депозитні рахунки, однак які втратили довіру до ринку цінних паперів через падіння курсу акцій і зниження надійності корпоративних боргових зобов'язань у 2001-2002 роках. Невеликі зміни в умовах надання послуги заощадження коштів дали можливість створити досить привабливий депозитний продукт, який вигідно відрізняється від інших продуктів з фіксованою процентною ставкою або вкладень у цінні папери, які пропонують в західних країнах практично всім клієнтам середнього статку. Тепер головне, щоб новий вид депозитів витримав конкуренцію з інвестиціями у фондовий ринок під час періоду збільшення курсів корпоративних акцій в США.

Поява нового депозитного продукту збіглося з настанням більш-менш благо приємного положення на фондових ринках. Незважаючи на це, багато хто з клієнтів із середніми і високими доходами, що зберігали свої заощадження в цінних паперах через більшу прибутковість, усе ще з побоюванням відносяться до таких інвестицій.

Скориставшись цим, банки розробили і запропонували своїм клієнтам продукт, який, ймовірно, зможе замінити цінні папери для тих, хто не любить ризик. Мова йде про депозитні рахунки із плаваючою процентною ставкою, що прямо залежить від фондових індексів. Цей продукт сполучає у собі дві якості, які вигідно виокремлюють його серед інших депозитних продуктів. По-перше, прибутковість такого внеску залежить не від конкретного цінного папера, а від фондового індексу Standart & Роог's 500 або NASDAQ 100, що значно знижує ризикованість внеску в порівнянні зі збереженням активів в цінних паперах. По-друге, збереженість суми внеску гарантується програмою федерального депозитного страхування, яка навіть у випадку значних негативних коливань ринку забезпечує повернення всієї первісної суми.

Ця послуга була вперше надана широкому колу клієнтів Federal Home Loan Bank of Pittsburgh у 2002 році, і її швидко підхопили інші банки. В даний час, наприклад, її вже можна одержувати у всіх банках мережі Federal Home Loan, а відсоткова ставка в них визначається в залежності від індексу Standart & Роог's 500.

Депозитні вклади з плаваючою відсотковою ставкою, в принципі, не є чимось новим. Великі банки вже давно пропонують подібні послуги своїм корпоративним і найбільшим приватним клієнтам. Оригінальним в цьому продукті стало те, що він почав пропонуватися також клієнтам із середнім і невеликим рівнем доходів, які в обмін на відносно більш високий відсоток і гарантію збереження своїх грошей згодні розміщувати акиви на набагато більш довгий термін, ніж пропонується при звичайних депозитних вкладах.

Багато клієнтів можуть повернутися в банки, якщо переконаються, що ті пропонують їм досить високий рівень прибутковості, близький до того, який можна отримати, вкладаючи активи в цінні папери, і, при цьому, гарантують надійність і сохранність інвестицій. Складність послуги полягає в тому, що необхідно забезпечити клієнтові прибутковість, яка буде відповідати ринковому індексу, і в той же час уберегти банк від потенційного ризику виплати великих відсотків по вкладах, якщо ринок раптом зробить різкий підйом, як це було в 1994-1998 роках, коли значення того ж індексу Standart & Роог's зросло більш ніж вдвоє за чотири роки. Банкам необхідно залучати кошти, але під такі відсотки, які можуть бути ними покриті.

На сьогоднішній день депозити з плаваючою ставкою, як правило, це трьох- або п'ятирічний финансовьій інструмент, дохідность якого залежить від фондового індексу Standart & Роог's 500 або NASDAQ 100. Банк, що надає послугу, і клиієнт підписують опціонний договір з урахуванням механізму розрахунку процентної ставки. Для оптимізації розрахунків продаж такого продукту відбувається лише у визначені дні, як правило, - 15-го числа кожного місяця.

Клієнти, що поклали свої кошти на депозити з плаваючою відсотковою ставкою, зазвичай одержують дохід у розмірі 90% від збільшення фондового індексу за відповідний термін. Реальна ставка визначається і виплачується по закінченню терміну договору й базується на різниці початкового і кінцевого значень ринкового індексу, визначаємого як середній показник за попередні 12 кварталів (у такий спосіб банки страхуються від занадто різких стрибків).

Практика показала, що потенційні сегменти фінансового ринку, потребам яких найбільше відповідає новий продукт, - це, в першу чергу, цільові заощадження на навчання, пенсійні нагромадження людей, яким до пенсії залишилося більш 5 років, різні "дитячі" рахунки та інші довгострокові фінансові інструменти. Оскільки депозит із плаваючою ставкою не передбачає щомісячну виплату процентів, у число потенційних вкладників не входять люди з відносного невеликим доходом, щомісячні виплати по вкладах яких складають питому вагу сімейного бюджету. Незважаючи на це, продукт здатний визивати значний інтерес до себе. Так, наприклад, у Brentwood Bank, по мірках США, невеликому банку з депозитними активами в розмірі $240 млн., за досить короткий час на рахунках нового типу було розміщено більш $2.5 млн. депозитних коштів. При цьому, банкіри відмічають, що серед вкладників більше тих, хто в такий спосіб розміщує свої пенсійні заощадження.

Для банку цей продукт, у першу чергу, означає залучення довготермінових надійних активів, ситуація з якими не може швидко змінитись. Багато банкірів впевнені в перспективності послуги, тому що вважають, що вона буде приносити все більші доходи, коли клієнти дізнаються про її наявність.

Отож, для України є багато прикладів підвищення ефективності депозитної діяльності, які можна наслідувати, але з урахуванням багатьох особливостей нашої країни.

ВИСНОВКИ

Здійснення депозитних операцій — одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банку. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи.

Для економіки будь-якої країни максимально можливе залучення банками заощаджень фізичних осіб — питання особливої актуальності. Існує тісний зв'язок між заощадженнями та економічним зростанням. Цій проблематиці присвячено багато наукових досліджень. Відомо, що в Україні населення тримає певну масу готівки, нікуди її не вкладаючи. Причина в тім, що після низки кризових подій люди втратили свої кошти і тому не довіряють банківській системі. Для збільшення маси депозитів при виконанні депозитних операцій банківської установи мають дотримуватися вимог зокрема щодо ліквідності балансу, а це потребує узгодження депозитних ресурсів за термінами та обсягами з банківськими активними операціями.

Водночас банкам необхідно забезпечити максимально можливе розширення різних видів депозитних операцій, надаючи різноманітні пільги й депозитні послуги з метою збільшення кількості та обсягів вкладів домашніх господарств, створення у банку спеціальної системи внутрішнього контролю за залученням і розміщенням коштів, моніторингу щодо безпеки й ризику можливого банкрутства.

Але довіра населення до банківської системи є проблемою не лише банків, а й держави в цілому. І тому актуальність поставлених питань зумовлена передусім основними напрямами державної політики України, одним із пріоритетних завдань якої на сьогодні є зміцнення банківської системи та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень. Зазначені напрями внутрішньої політики нерозривно пов'язані з упровадженням системи заходів для посилення довіри населення до вітчизняних банків шляхом гарантування збереження коштів вкладників та стимулювання зростання обсягів грошових вкладів у банківських установах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. —К.: Преса України, 1997. — 80 с.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 17.12.2000 р. № 2121-ІІІ//http://www.rada.kiev.ua.

3. Закон України “Про Національний банк України” // http://www.rada.kiev.ua

4. Указ Президента України "Про Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України " від 7 серпня 1999 року № 969/99 – ХІ //Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”), 1999. — № 9. —С. 3-23.

5. Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року " від 24 травня 2000 року № 717/2000 – ІІІ // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”), 2001. — № 8. —С. 3-46.

6. Інструкція з бухгалтерського обліку депозитних операцій банківських установ України, затверджена постановою Правління Національного банку України від 20.08.1999 р. №418//http://www.rada.kiev.ua.

7. Інструкціz про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. №527//http://www.rada.kiev.ua.

8. Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998 р. № 527 //http://www.rada.kiev.ua

9. Положення “Про порядок заійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними осоами”, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516 зі змінами та доповненнями //http://www.rada.kiev.ua.

10. Братко А. Г. Банковское право (Теория и практика). — М.: Издательство Приор, 2000. — 464 с.

11. Бакун О. Вітчизняна система страхування депозитів //Вісник Національного банку України. — 2004. —№ 7. — С. 42-50.

12. Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посібник. — К.: Т-во”Знання”, КОО, 2002. — 255 с. — (Вища освіта ХХІ століття).

13. Васюренко О. В. Банківський менеджмент: посібник. — К.:Видавничий центр “Академія”, 2001. — 320 с.

14. Васюренко О. В., Сердюк Л. В., Сидоренко О. М. Облік і аудит в банках:Навчальний посібник. — К.:Знання, 2006. —С. 102—116.

15. Воронова Л. К., Кучерявенко П.Г. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. — Харьков: Легас, 2003. — 361 с.

16. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші Кредит Банки: Навчальний посібник. — Л.: Видавництво”Центр Європи”,1997. — 206 с.

17. Головач А. В., Захожай В. Б., Головач Н. А. Банківська статистика:Опорний конспект лекцій. — К.:МАУП,1999. — С. 44-53.

18. Вісник податкової служби України. — 1999. — № 21. — С. 5.

19. Гай О. М. Ризик заощаджень у комерційному банку //Фінанси України. —2004. —№ 3. —С. 118-122.

20. Дмитрієва О. А. Депозитна діяльність комерційного банку // Фінанси України. – 2004. - № 5. – С. 139-144.

21. Заверуха І. Б. Банківське право: Посібник для студентів. — Львів: Астролябія, 2002. — 222 с.

22. Кожель Н. Основні тенденції змін у структурі вкладів на українському депозитному ринку як свідчення зміцнення довіри до банків //Вісник Національного банку України. —2004.—№10. —С. 42-45.

23. Крапивина В. Как будут гарантироваться вклады граждан? // Банковское дело. — 2002. — № 5. — С. 40-43.

24. Банківська енциклопедія / За ред. А. М. Мороза. — К.:Ельтон,1993. —125 с.

25. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М Ф. Банківські операції:Підручник. — К.:КНЕУ,2000. —384 с.

26. Недилько А. Депозиты с плавающей ставкой, или как совместить высокий доход с низким риском //Банковская практика за рубежом. —2003. —№12. — С. 70-73.

27. Огієнко В., Раєвська Т. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб — гарант захисту "малих "вкладників в Україні // Вісник Національного банку України. — 2001. — № 6. — С. 39-44.

28. Пугачов М.І., Пугачова К.М. Фонди гарантування повернення кредитів // Фінанси України. — 1999. —№ 11. — С. 108- 113.

29. Слободян П. Обіцяє фонд півтисячі зберегти // Галицькі контракти. 1999. — М19. — С. 32.

30. Тиркало Р. І. Банківська справа:Навчальний посібник. — Тернопіль:Карт-бланш, 2001. — 314 с.

31. Ходачук О. Фонд гарантирования вкладов физических лиц // Фондовый рынок. — 2001. — № 12.

32. Широка О. Депозитна політика банківської установи // Банківська справа. — 2005. — № 2. — С. 29-36.

ДОДАТКИ

Додаток А

Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на поточні (до запитання) рахунки, на 01.09.2008 року

Додаток Б

Структура зобов'язань банків за коштами, залученими на строкові рахунки, на 01.09.2008 року

Додаток В

Показники депозитної діяльності АППБ “Аваль”

Додаток Д

Оптимізація операцій банківської установи на прикладі СФ АППБ "Аваль" (тис. грн.)