До нашого життя входять і закріплюються слова “аудит”, “аудитор” і “аудиторський”. Давно відомо про такі явища як аудиторська діяльність, якою займаються фахівці з аудиту, яких в різних країнах називають по-різному: громадськими бухгалтерами, комісарами по рахунках, присяжними бухгалтерами, контролерами економіки тощо.

Не зважаючи на відмінності у назві, всі ці особи в більшості країн світу займаються однією і тією ж справою: перевіркою фінансової звітності акціонерних товариств та складанням висновків про її достовірність, а також поточним консультуванням клієнтів з облікових, фінансових, правових та інших питань.

Професія аудитора є досить популярною і престижною, хоча й молодою. Термін “аудит” для нас не новий і вже знайомий. Це слово виникло понад дві тисячі років тому і походить від латинського “audio”, що означає – “він чує”, “слухач”. Саме так у духовних навчальних закладах називали найкращого учня-відмінника, якому вчитель доручав перевіряти інших учнів. Звідси і походження назви “аудит” – “слухач”. Отже, зміст слова “слухач” вказує на особливу довіру у взаємовідносинах аудиора зі своїми клієнатми і означає уважність, добропорядність, співчутливість, зацікавленність у справах клієнта, який звернувся до аудитора. Першоосновне завдання аудитора полягало у здійсненні перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку.

Сьогодні інформація про фінансовий стан будь-якого підприємства цікавить багатьох користувачів: акціонерів, власників, інвесторів, постачальників, покупців, державні контролюючі органи, суди, банки, співробітників фірм, адміністрацію тощо. Причому інтереси цих користувачів часто не збігаються, тому необхідною є об’єктивна оцінка фінансової звітності фірми, яку надають аудитори.

У процесі проведення перевірки аудитор прагне сформувати власну думку відносно повноти, точності, оцінки, наявності, часового визначення фактів господарського життя, належності господарюючому суб’єкту активів і пасивів (юридичних моментів), приміток до бухгалтерської звітності та належної класифікації.

Сьогодні аудит виділений у самостійну сферу комерційної діяльності і є комплексом професійних послуг з підготовки та надання рекомендацій в сфері обліку та економіки, фінансів і права, а також допомоги з їх практичного застосування, що дає можливість клієнту використовувати найкращі способи адаптації управлінського середовища в конкретній ринковій ситуації.

Проведення аудиту регламентується чинним законодавством, зокрема Законом України ”Про аудиторську діяльність”, а основною передумовою його здійснення є взаємна зацікавленність власників (акціонерів), держави в особі її контролюючих органів і самого аудитора в забезпеченні реальності й достовірності фінансової звітності.

Згідно із Законом України “Про аудиторську діяльність”, аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

1. Організація і проведення аудиту.

Планування аудиту.

Процес планування як початковий етап проведення аудиту, включає розробку загального плану з визначенням обсягу, графіків і строків проведення перевірки, а також аудиторської програми, яка конкретизує обсяг, види та послідовність аудиторських процедур, необхідних для формування об’єктивної та обгрунтованої думки про досліджені факти господарського життя, достовірність показників бухгалтерської звітності клієнта.

Під плануванням аудиту розуміють підготовку головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду та часу проведення аудиту. Метою планування аудиту є зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямах перевірки, проблемах, які слід вивчити глибше.

Планування аудиту допомагає належним чином організувати роботу аудитора, здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь в перевірці, координувати роботу інших аудиторів і фахівців інших професій.

Процес планування умовно можно поділити на три стадії:

· попереднє (стратегічне) планування;

· складання загального плану;

· розробка програми аудиту.

На стадії попереднього планування аудитором вивчається наявна та доступна йому інформація про підприємство-замовника, погоджуються з керівництвом клієнта основні організаційні питання з аудиту, формується робоча бригада для його проведення.

Для цього використовуються матеріали, що зберігаються в постійному архиві аудиторської фірми, інформація, отримана від інших аудиторських фірм. Для роз’яснення спірних питань можливий виїзд до клієнта, при попередньому узгодженні з ним переліку питань, які підлягають обговоренню.

У процесі попереднього планування аудитору слід ознайомитись зі становленням і розвитком підприємства, його організаційно-управлінською структурою, видами діяльності, структурою статутного капіталу, системою оплати праці та розподілу прибутку, системою внутрішнього контролю тощо.

Джерелами інформації при цьому можуть бути:

q Статут підприємства;

q документи, що підтверджують його реєстрацію;

q протоколи засідань ради директорів та зборів акціонерів;

q договори;

q наказ про облікову політику;

q внутрішні звіти аудиторів;

q внутрішноьфірмові інструкції;

q організаційна структура;

q список філій і дочірніх підприємств;

q судові та арбітражні матеріали;

q статистична звітність;

q інформація, отримана з бесід з керівництвом та персоналом підприємства, а також при загальному обстеженні підприємства та його основних підрозділів тощо.

У результаті попереднього планування необхідно отримати інформацію про:

¨ організаційно-управлінську структуру клієнта;

¨ види виробничої діяльності та номенклатуру виготовленої продукції;

¨ структуру капіталу та курс акцій;

¨ технологічні особливості виготовленої продукції;

¨ рівень рентабельності;

¨ основних покупців і постачальників;

¨ порядок розподілу чистого прибутку;

¨ дочірні й залежні організації;

¨ організацію системи внутрішнього контролю;

¨ принципи формування і розподілу оплати праці тощо.

Зібрана аудитором інформація про діяльність господарюючого суб’єкта дозволяє йому визначити коло проблем, для вирішення яких необхідно залучити сторонніх спеціалістів.

Можливість та необхідність залучення сторонніх спеціалістів визначаються наявністю наступних факторів:

v характер та складність питань, які підлягають експертному дослідженню;

v суттєвість питань для загальної оцінки бухгалтерської звітності господарюючого суб’єкта;

v можливість отримання необхідних відомостей шляхом застосування альтернативних прийомів.

У випадку прийняття рішення про необхідність залучення стороннього спеціаліста (експерта) аудитор повинен отримати на це згоду керівництва господарюючого суб’єкта, на якому проводиться перевірка.

Якщо керівництво відмовляється дати таку згоду, в той час як аудитор вважає, що думка експерта з того чи іншого питання повинна бути неодмінно отримана, тоді за підсумками аудиту може бути виданий умовно-позитивний чи негативний висновок або оформлена відмова про висловлення думки аудиторської фірми про достовірність перевірених фактів господарюючого суб’єкта.

При одержанні дозволу від керівництва господарюючого суб’єкта на залучення стороннього спеціаліста аудиторська фірма приділяє значну увагу правильному вибору такого експерта.

В ході спілкування з експертом аудитор детально обговорює та узгоджує з ним питання зв’язку та координації, в тому числі домовляється про порядок взаємного інформування щодо проблем, які можуть виникнути в процесі роботи.

Робота експерта при проведенні аудиту використовується на основі договору платного надання послуг, який укладається між господарюючим суб’єктом, на якому проводиться аудит, та експортом або аудиторською фірмою та експертом.

Результати роботи експерта повинні бути оформлені письмово у вигляді висновку із зазначенням найменування господарюючого суб’єкта, об’єкта та проведеної роботи, її обсягу і меж відповідальності експерта, використаних нормативно-довідкових матеріалів, методів роботи, що застосовувались, наданих експертом пропозицій, будь-яких невирішених суттєвих сумнівів, пов’язаною з проведеною роботою, результатів проведеної роботи. Висновок підписується експертом, скріплюється печаткою.

Він додається до робочої дркументації аудитора та може бути використаний в якості аудиторських підтверджень. При цьому висновок повинен бути достатньо повним і детальним, щоб досвідчений аудитор міг, ознайомившись з ним, отримати повне уявлення про проведену експертом роботу.

Створений безпосередньо перед проведення перевірки план визначає послідовність дій аудитора, тобто за якими напрямами і з якою інтенсивністю буде проводитись перевірка. Для кращого огляду і раціональної постановки завдань можуть використовуватись графіки, діаграми і комп’ютерні системи. Програма аудиторської перевірки необхідна для найбільш ефективного розподілу роботи всередені аудиторської групи і для контролю за ходом аудиторської перевірки з боку керівництва аудиторської фірми.

Джерела інформації про клієнта.

Аудитор може отримати інформацію про діяльність клієнта з наступних джерел:

– офіційні публікації в юридичних виданнях, професійних, галузевих та регіональних журналах і монографіях;

– статистичні дані, офіційні звіти господарюючих суб’єктів, банківські звіти;

– нормативні та законодавчі акти, що регламентують діяльність клієнта;

– результати відвідування спеціальних семінарів, конференцій, інших аналогічних заходів;

– роз’яснення і підтвердження, отримані від персоналу клієнта, бесіди з внутрішнім аудитором та іншими компетентними особами;

– консультації з аудитором, який проводив аудит в попередні періоди;

– засновницькі документи, протоколи зборів ради директорів й акціонерів, контракти та договори, бухгалтерська звітність минулих періодів, плани та бюджети, наказ про облікова політику;

– результати огляду цехів, складів та служб клієнта, а також досвід персоналу, що безпосередньо не пов’язаний зі сферою обліку;

– контракти, договори, угоди клієнта;

– внутрішні звіти аудиторів, консультантів, внутрішньофірмові інструкції;

– результати проведення аналітичних процедур; виявлення незвичайних господарських операцій, порядок оформлення яких неоднозначно трактується чинним законодавством;

– документи, що регламентують виробничу та організаційну структуру клієнта, список його філій і дочірніх підприємств;

– результати роботи із залученими спеціалістами-експертами;

– знайомство з реєстрами акціонерів;

– використання знань, набутих з попереднього досвіду аудитора.

На етапі попереднього планування потрібно отримати загальну інформацію про фінансово-господарську діяльність клієнта: про зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на бізнес клієнта, пов’язані з особливостями його діяльності.

Важливо отримати інформацію про політику клієнта в різних галузях, установити ступінь відповідальності і права керівників різних рівнів, визначити коло осіб, що мають право змінювати політику клієнта.

На основі отриманої інформації аудитор приймає рішення про необхідність залучення для консультацій відповідних спеціалістів (юристів, спеціалістів з податків, технологій тощо).

План аудиту

Одержавши в процесі попереднього планування дані про підприємство, аудитор приступає до розробки загального плану аудиту.

План аудиту є документом організаційно-методологічного характеру, який містить основні стадії процесу аудиту, розміщені в логічній послідовності, із зазначенням видів запланованих робіт, періоду їх проведення, відповідальних виконавців та інших питань. План складається з врахуванням особливостей бізнесу клієнта, організації обліку і системи внутрішнього контролю, визначених ризиків і меж суттєвості, координації дій, супроводження і нагляду за діяльністю асистентів, експертів та інших фахівців, які не є аудиторами.

У випадку, якщо системою внутрішнього контролю своєчасно попереджається здійснення неефективних операцій, виникнення недостовірної інформації, виявляються можливі відхилення, тоді аудитор за достатнього ступеня впевненості може суттєво зменшити обсяг запланованих прийомів перевірки.

Займаючись розробкой плану, аудитору необхідно визначити аудиторський ризик і рівень суттєвості, які дозволяють вважати фінансову звітність підприємства достовірною. Рівень даних показників значно впливає на особливості підбору прийомів і способів аудиту.

Під час планування також враховується ступінь автоматизації облікових робіт, обробки звітної інформації, наявність структурних підрозділів і філій, показники діяльності яких відображаються в консолідованій звітності підприємства.

З метою підвищення ефективності перевірки окремі пункти плану можуть обговорюватися з керівництвом підприємства, що дозволить скоординувати роботу аудиторів і спеціалістів господарюючого суб’єкта.

Важливим моментом при розробці плану є формування бригади аудиторів, розподіл їх відповідно до професійних здібностей по конкретних ділянках аудиту, інструктаж, ознайомлення з планом і програмою аудиту, порядком контролю якості виконаних робіт.

Програма аудиту

Після складання плану розробляється програма аудиту, яка є переліком етапів аудиту, необхідних для його реалізації. В програмі визначаються завдання, які необхідно вирішити для досягнення мети перевірки.

Програма складається до початку аудиту, але в ході перевірки до неї можуть вноситися як незначні, так і суттєві зміни.

Програма аудиторської перевірки повинна включати:

ü перелік всіх аудиторських прийомів і способів, необхідних для вивчення поставлених в договорі питань;

ü детальний опис кожного способу та прийому.

Планування і розробка програми відноситься до компетенції головного аудитора (керівника групи), який здійснює контроль за їх виконанням.

Висновки, зроблені аудитором при виконанні кожного розділу плану і програми відображаються в його робочих документах. Вони є основою для підготовки аудиторського висновку і формування думки про достовірність фінансової звітності та обліку в їх суттєвих аспектах.

Графік проведення аудиту

Графік визначає граничні терміни підготовки і надання матеріалів, які були підготовлені під час перевірки для складання аудиторського висновку та інших документів. При складанні графіку вирішується питання про витрати часу на окремі види і ділянки перевірки з врахуванням і в межах очікуваної винагороди, з метою забезпечення отримання прибутку.

Таким чином, планування і складання програми аудиту є важливим етапом підготовки аудиторської перевірки та забезпечення її якості та надійності.

2. Методика здійснення аудиту.

Поняття методології та методики

Термін “методологія” – грецького походження. Він означає “вчення про метод” або “теорія методу”. Методологія займається теоретичними проблемами шляхів та засобів наукового пізнання, закономірностями наукового дослідження як творчого процесу. Виникла вона на основі аналізу наукової діяльності вчених, загальних особливостей методів та засобів, які застосовуються, їх порівнянні та систематизації. Тим самим методологія розкриває сутність наукової пізнавальної діяльності.

Термін “метод” походить від грецького “methodos”, що означає “дорога за будь-чим”, “шлях”. Поняття “науковий метод” можна охарактеризувати як цілеспрямований підхід, шлях, за допомогою якого досягається певна мета, щось пізнається або вирішується. Метод представляє собою комплекс різноманітних пізнавальних підходів та практичних операцій, спрямованих на отримання нових знань. В аудиті під методом розуміють систему основних підходів та способів дослідження фактів господарського життя, які відповідають предмету та завданням аудиту як галузі знань.

Аудит використовує наступні методи:

· всезагальні, які характеризують філософську основу пізнання;

· загальні, які конкретизують всезагальні методи стосовно аудиту;

· спеціальні, які використовують аудитори, вивчаючи факти господарського життя.

Терміном “методика” позначають застосування в певному порядку різноманітних конкретних способів та прийомів, за допомогою яких здійснюється більш глибоке пізнання господарських явищ і процесів.

Тому, під “методикою” розуміють сукупність правил здійснення конкретного дослідження, послідовність інструментів, що застосовуються при вивченні конкретних фактів.

Враховуючи вище викладене, методика аудиту – це застосування сукупності способів і прийомів, які дають можливість провести аудит системно, в найбільш доцільній послідовності. Інакше кажучі, це система способів, прийомів і правил, що застосовуються при вивченні господарсько-фінансової діяльності підприємств, що складається з трьох рівнів, які включають: об’єкти дослідження, джерела отримання інформації; прийоми і способи вивчення об’єктів.

Отже, методика аудиту дає можливість визначити реальний якісний та кількісний стан об’єктів, що вивчаються, виявити відхилення від базового або нормативного стану й оцінити ці відхилення за критеріями доцільності та законності.

Сукупність способів та прийомів, що використовуються для дослідження стану об’єктів, можна об’єднати в наступні групи:

1. визначення кількісного та якісного стану об’єкта;

2. виявлення відхилень фактичного стану об’єкта від норм та нормативів, планових та інших показників;

3. оцінка стану об’єкта (у минулому і поточному періодах та визначення майбутнього стану).

Способи аудиту – це сукупність прийомів та засобів, спрямованих на отримання та обгрунтування знань про об’єкт, що досліджується.

Способи, що застосовуються в аудиті, поділяють на такі групи:

· загальні способи, що застосовуються в ході аудиту будь-яких об’єктів та підрозділів діяльності підприємства;

· часткові спосби, що застосовуються для аудиту однорідних операцій або окремих ділянок діяльності підприємства;

· спеціальні способи мають специфічне застосування в аудиті. Наприклад, використання порівняльного методу в бухгалтерському обліку, на відміну від аудиту, має свої особливості як щодо об’єктів, так і щодо засобів порівняння.

Загальні, часткові та спеціальні способи тісно взаємопов’язані. Загальні способи працюють тільки через часткові, а часткові методи, у свою чергу, - через спеціальні. При цьому для дослідження будь-якого факту господарського життя застосовують не один конкретний спосіб, а їх систему.

Визначена кількість способів та прийомів аудиту, за допомогою яких розв’язують конкретну проблему, становить методику аудиторського пізнання. Наприклад, методику вивчення ефективності діяльності підприємства складається з певного набору логічних, соціологічних, статистичних та структурно-функціональних способів.

Залежно від способів, що застосовуються, методику аудиту поділяють на загальну і часткову. Загальна методіка аудиту грунтується на застосуванні єдиних правил, підходів, прийомів при вивченні діяльності підприємств всіх галузей економічної діяльності, містить обов'язкові для всіх об’єктів аудиту способи, прийоми, техніку і тактику. Часткова методика аудиту шляхом узагальнення практики виявлення однорідних відхилень, включаючи способи їх здійснення, розробляє особливості аудиту більш вузьких об’єктів.

3. Особливості формування статутного капіталу акціонерних товариств.

Порядок формування Статутного капіталу регулюється законодавством і установчими документами.

Статутний капітал на підприємствах з різними формами власності (крім державної) - це сумарний внесок внесків у майно (у грошовому вираженні ) засновниками підприємства при його утворенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і фіксується в статуті підприємства.

Акціонерним вважається товариство, що має статутний капітал, розділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статутний капітал повинний бути не менше суми, еквівалентній 1250 мінімальним заробітним платам (на момент утворення акціонерного товариства).

Формується статутний капітал за рахунок внесків засновників і учасників.

Засновники акціонерного товариства повинні внести не менш 50% номінальної вартості акцій перед державною реєстрацією. Повну вартість (до 100%) формування статутного капіталу - протягом року з моменту реєстрації.

До акціонерних товариств відносяться :

Відкриті акціонерні товариства (ВАТ) - акції яких можуть поширюватися шляхом відкритої підписки і покупки-продажу на біржі;

Закриті акціонерні товариства (ЗАТ) - акції яких розподіляються тільки між засновниками і можуть бути тільки іменними.

Установчий баланс затверджується на зборах засновників.

Майно, внесене в натуральній формі у власність підприємства в рахунок внесків у статутний капітал (в оплату акцій), прибуткується в оцінці, установленої по згоді засновників.

Майно, внесене в натуральній формі в користування підприємству в рахунок внесків у статутний капітал (в оплату акцій), прибуткується в оцінці, установленої виходячи з орендної плати за користування цим майном, обчисленої за весь встановлений в установчих документах термін діяльності підприємства або інший термін, передбачений установчими документами.

Статутний капітал підприємства, що викуповується його ж колективом, розраховується як сума майна по залишковій вартості (первісної, відбудовної за мінусом зносу) наявності наявних коштів, коштів на рахунках у банках, а також у дебіторській заборгованості за винятком кредиторської заборгованості.

При перетворенні в акціонерне товариство статутний капітал розраховується в такий же спосіб, як при викупі підприємства, але на всю суму розрахованого статутного капіталу випускаються акції, що розміщаються між членами колективу (якщо це суспільство закритого типу) або реалізуються всім бажаючої (якщо це акціонерне товариство відкритого типу).

Якщо не весь внесок внесений засновниками цілком, це повинно бути зафіксоване в установчих документах або відкрита підписка на акції.

Зменшення або збільшення статутного капіталу можливо в таких випадках:

◦ при зміні номінальної вартості акцій;

◦ при прийнятті нових членів до складу учасників (додатковий випуск акцій) або вибутті учасників (анулювання частини акцій, викуплених в акціонерів);

◦ при обміні облігацій на право участі в підприємстві (акції);

◦ при відрахуванні частини прибутку в статутний капітал;

◦ при напрямку засобів резервного (страхового) капіталу в статутний капітал.

Зміни статутного капіталу здійснюються за рішенням засновників, а бухгалтерські записи виконуються після реєстрації статутного капіталу з обліком його нового розміру.

Установчі збори акціонерного товариства можуть вирішувати питання про зміну розміру статутного фонду у випадках, коли у встановлений термін (6 місяців) підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, зазначена в повідомленні.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства в розмірах, що не перевищують 1/3, може бути здійснене за рішенням правління за умови, що це не передбачено статутом.

Зміни статуту, зв'язані зі збільшенням статутного майна, можуть бути зареєстровані органом, що реєстрував статут акціонерного товариства, після реєстрації додатково випущених акцій.

Статутами банківських і страхових установ, що є акціонерними товариствами, може бути передбачений інший порядок збільшення статутного капіталу.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення статутного капіталу акції, не представлені до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше чим через 6 місяців після повідомлення об цьому всіх акціонерів.

Розмір статутного капіталу, фіксований в установчих документах, установлюється внаслідок проведеної перед цим інвентаризації.

Порядок бухгалтерського обліку охоплює операції, що підлягають обов'язковому відображенню в бухгалтерському обліку, а саме:

¨ оцінка вартості об'єктів приватизації;

¨ нагромадження і використання засобів покупцем - юридичною особою;

¨ акціонування підприємства і викуп його акцій;

¨ узяття на баланс новим власником - юридичною особою майна, придбаного на аукціоні, по конкурсі або шляхом викупу;

¨ виділення окремого структурного підрозділу державного підприємства, що приватизується як самостійний майновий комплекс;

¨ передача в оренду цілісних майнових комплексів.

Після завершення оцінки майна підприємство здійснює операції по приведенню статутного капіталу до розміру, що відповідає продажної вартості, і фіксується в установчих документах.

Статутний капітал збільшується на суми:

v засобів резервного страхового капіталу;

v засобів цільового призначення;

v нерозподіленого прибутку минулого року;

v невикористаних засобів резерву сумнівних боргів, що відносяться до прибутку, а збитків, що направляються потім на покриття.

Зменшується статутний капітал:

q на суму вартості майна соціальної сфери, для якого встановлені пільги;

q на суму залишку використання позикових засобів, відбитих на однойменному рахунку.

Порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства в зв'язку з індексацією основних засобів затверджений наказом Міністерства фінансів України № 110 від 30.06.1995р.

Цей порядок не поширюється на акціонерні товариства, статутний капітал яких визначений з урахуванням результатів індексації основних засобів.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства:

Акціонерне підприємство має право збільшувати статутний капітал на суму, що не перевищує суму індексації балансової вартості основних засобів з урахуванням суми індексації зносу по них.

Для збільшення статутного капіталу акціонерне товариство:

а) приймає рішення про збільшення статутного капіталу на суму індексації основних засобів шляхом додаткового випуску акцій або збільшення номінальної вартості акцій;

б) друкує інформацію про додатковий випуск акцій, або збільшенні номінальної вартості акцій, або випуску нових акцій (після реєстрації у відповідному фінансовому органі);

в) вносить зміни в статутний капітал, зв'язані з його збільшенням, і реєструє ці зміни у встановленому порядку;

г) відбиває ці зміни в бухгалтерському обліку на підставі відповідних документів;

д) додатковий випуск акцій розподіляє між акціонерами або обмінює раніше випущені акції на акції нового номіналу.

Рішення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства на суму індексації основних засобів приймається загальними зборами в порядку, визначеному ст. 40-44 Закону України "Про господарчі товариства".

У сумі індексації, що не перевищує 1/3 статутного капіталу акціонерного товариства, збільшення може бути здійснене за рішенням правління за умови, що подібне передбачено статутом.

Додатковий випуск акцій номінальної вартості. Серед акціонерів акції додаткового випуску розподіляються пропорційно їхній частці в статутному капіталі акціонерного товариства.

Реєстрація додаткового випуску акцій здійснюється на підставі листа міністерства фінансів України № 04-305 від 30.09.91р. "Порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств і інформації про їхній випуск" з урахуванням змін і доповнень, внесених наказом Міністерства фінансів України № 83 від 23.05.95р., за винятком п.9 цього Порядку.

До змін про додатковий випуск акцій відносяться :

характеристика емітента, тобто його найменування, місце перебування, дата реєстрації акціонерного товариства, обсяг сплаченої частини статутного капіталу і його загальний обсяг;

– дані про емісії акцій, про додатковий випуск акцій, їхньої номінальної вартості, про права акціонерів на додатковий випуск акцій і ін.;

– дані про суми минулих періодів індексацій вартості і зносу основних засобів .

При збільшенні статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості відповідно до кількості акцій, якими володіє акціонер.

При збільшенні статутного капіталу акціонерного товариства шляхом збільшення номінальної вартості акцій анулюється реєстрація попередніх випусків акцій і необхідна реєстрація випуску акцій нової номінальної вартості й інформації про випуск нових акцій.

До інформації про випуск акцій нової номінальної вартості відносяться :

* характеристика емітента;

* дані про емісії акцій про додатковий випуск акцій, їхньої номінальної вартості, про права акціонерів на додатковий випуск акцій і т.п.;

* дані про суми минулих періодів індексацій вартості і зносу основних засобів.

Підприємства при участі іноземного капіталу, а також акціонерні товариства відкритого і закритого типів утворюють резервний капітал. Він враховується на рах. 43 "Резервний капітал". Розмір відрахувань у цей капітал передбачається в установчих документах, але не більш 25% до сплаченого статутного капіталу. Джерело засобів - прибуток, але сума відрахувань не повинне перевищувати 50% прибутку.

Підприємства, утворені у формі акціонерного товариства, відносять до цього капіталу також емісійний доход.

Використання засобів резервного капіталу здійснюється по їхніх напрямках. Наприклад, на виплату дивідендів (доходів акціонерів) учасникам, на покриття балансового збитку підприємства за звітний рік і ін.

4. Особливості аудиту діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів.

Аудит виробничої, комерційної і фінансової діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів здійснюється так само, як і на інших підприємствах з різними формами власності і господарювання, але разом з тим має особливості, виходячи із організації і діяльності товариств.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку затвердила Вимоги щодо аудиторської перевірки діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституційних інвесторів). Вимогами визначено перелік питань, відповіддю на які аудитори повинні підтвердити повноту та достовірність бухгалтерської звітності відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій і сформувати на цій основі висновки про їх реальний фінансовий стан. Разом з тим аудитору надано право не включати до свого висновку ті питання, які не суттєві для діяльності підприємства, що перевіряють, одночасно включати додатково інші питання, що характеризують фінансово-господарську діяльність контрольованого підприємства.

Вимоги – це програма аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій.

Документ, що узагальнює результати аудиту, повинен мати таку назву – Аудиторський висновок про достовірність бухгалтерської звітності та аналіз фінансового стану відкритого акціонерного товариства (назва товариства). У вступній частині вказують: прізвище та ініціали аудитора, його повноваження на зайняття аудиторською діяльністю (номер, серія, дата сертифіката та ліцензії, виданих Аудиторською палатою України); місце проведення аудиту, дата складання висновку; масштаб перевірки (питання, поставлені замовником на дослідження аудиту); підстави для проведення аудиту (договір із замовником, дата); методичні прийоми та обсяг документації, вивчені аудитором (первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, баланс і фінансова звітність, способи перевірки – вибірково, суцільно).

Окремо структурою висновку аудитора передбачена характеристика замовника, зокрема: код ЄДРПОУ; організаційно-правова форма емітента; номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата його видачі; юридична адреса та місцезнаходження; телефонний зв’язок; розрахунковий рахунок МВО, назва банку; основні види діяльності; кілька акціонерів та власників облігацій; чисельність працівників. Тут же приводиться місцезнаходження, телефон незалежного реєстратора, а також депозитарію і торгівця цінними паперами, з якими укладено договори. Аудитором зазначається остання дата опублікування інформації про діяльність емітента та назва друкованого органу, дата подання до Комісії з цінних паперів останнього річного звіту, дата проведення останніх зборів акціонерів (для відкритого акціонерного товариства - ВАТ), найменування та місцезнаходження юридичної особи, уповноваженої емітентом виплачувати доход від його цінних паперів, дата та термін виплати дивідендів.

4.1. Аудит статутного фонду

Комплексний аудит ВАТ розпочинається з дослідження статутного фонду (капіталу). За даними статуту, засновницьких документів, бухгалтерського обліку та балансу, застосовуючи документальні методичні прийоми, аудитор визначає розмір статутного фонду заявлений та сплачений, його склад і структуру (кількість і види акцій, номінальна вартість), складає перелік власників, які володіють бідьш, ніж 5% статутного фонду. Згідно з Положенням про порядок підтвердження Антимонопольним комітетом України наявності контрольного пакета акцій аудит досліджує статус цього акціонера. Аудитом досліджується додержання термінів оплати у раз випуску цінних паперів на період перевірки, а також додержання правил та вимог випуску акцій згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу”. При цьому вивчається дотримання умов і порядку оцінки вкладів у статутний фонд згідно із засновницькими документами. Для вкладів, внесених у матеріальній формі, аудитор має вести їх перелік, зазначити дату випуску, залишкову вартість, розмір зносу, а також інвентарний номер. Для нематеріальних активів – перелік, вартість та термін використання. Порядок формування та зміни статутного фонду аудитор перевіряє відповідно до вимог Закону України “Про господарські товариства”.

За даними аналітичного обліку до рахунку “Статутний капітал” аудитор перевіряє своєчасність і достовірність записів про зміни прав власності у разі ведення реєстру власників цінних паперів на підприємстві. Досліджується викуп акцій власної емісії та їх подальше використання, співвідношення ціни викупу та номінальної вартості акцій, емісійний доход, облік і використання його.

4.2. Аудит основних засобів, нематеріальних активів та їх зносу.

Перевірка обліку основних засобів, нематеріальних активів та їх зносу (амортизації) проводиться за даними бухгалтерського обліку на відповідних рахунках. Перевірка включає:

· наявність власних та орендованих основних засобів, достовірність їх оцінки;

· відповідність аналітичного і синтетичного обліку основних засобів чинному законодавству;

· правильність відображення в обліку та звітності результатів індексації основних засобів, їх надходження, реалізації, ліквідації та іншого вибуття, ремонту основних засобів, інвентаризації.

Належна увага приділяється аудитором перевірці правильності нарахування зносу (амортизації) основних засобів, забезпечення незмінності застосування методів протягом звітного періоду, відповідність обліку зносу та амортизації чинному законодавству. При аудиті нематеріальних активів визначають їх склад, достовірність та повноту оцінки їх, правильність відображення в обліку надходжень, зносу (амортизації), реалізацію та інше вибуття.

Одночасно аудитор за даними бухгалтерського обліку перевіряє правильність відображення в обліку сум податку на додану вартість, сплачених за придбані та введені в експлуатацію основні засоби і нематеріальні активи.

4.3. Облік фінансових вкладень

Облік фінансових вкладень – аудитор перевіряє:

¨ їх склад та структуру;

¨ формування балансової вартості придбаних цінних паперів, визначає витрати на їх придбання;

¨ джерела придбання цінних паперів і відображення в обліку коштів, використаних на фінансові вкладення;

¨ правильність зберігання цінних паперів; оплату послуг депозитаріїв; наявність депозитарного договору;

¨ правильність документального оформлення і відображення в обілку операцій з цінними паперами;

¨ достовірність визначення і відображення в обліку фінансових результатів від реалізації цінних паперів;

¨ повноту сплати державного мита за операції з цінними паперами.

4.4. Облік товарно-матеріальних цінностей.

В процесі контролю аудитор має визначити:

ü доцільність методів оцінки цінностей та забезпечення застосування їх упровдож звітного періоду;

ü відповідність обліку чинному законодавству за видами (товари, матеріали, паливо, запасні частини та ін.);

ü правильність відображення сум податку на додану вартість, сплачених постачальникам;

ü правильність відображення в обліку і звітності дооцінки та уцінки залишків матеріальних запасів, надходження їх;

ü нарахування зносу, використання, реалізації та вибуття малоцінних і швидкозношуваних предметів.

4.5. Облік коштів і розрахунків.

Аудитор перевіряє дотримання чинного законодавства при веденні обліку таких операцій:

v касових, контроль залишків грошей у касі, дотримання нормативів касової готівки;

v облік коштів на розрахунковому, валютному та інших рахунках у банку;

v реальність дебіторської та кредиторської заборгованості, дотримання строків позовної давності;

v розрахунків по заробітній платі;

v розрахунків з підзвітними особами, бюджетом, позабюджетними фондами і соціальним страхуванням;

v розрахунків з засновниками та учасниками;

v внутрішньовідомчих і внутрішньогосподарських розрахунків та зовнішньоекономічної діяльності.

4.6. Облік позичкових коштів.

Аудитор перевіряє:

q структуру позичкових коштів (власних та залучених);

q наявність та причини непогашеної в строк заборгованості за позиками банків;

q правильність обліку короткострокових та довгострокових кредитів та інших зобов’язань;

q види облігацій, мета випуску, терміни погашення та їх додержання;

q обгрунтованість обліку витрат, пов’язаних з емісією облігацій;

q доцільність використання коштів, одержаних від емісії облігацій відповідно до зареєстрованої інформації;

q стан обліку іменних облігацій, своєчасність реєстрації зміни їх власників;

q джерела виплати відсотків за облігаціями та їх погашення (викуп).

4.7. Облік реалізації товарів та готової продукції, фінансових результатів та використання прибутку.

Аудитор досліджує відповідність чинному законодавству та нормативним актам:

* оцінку готової продукції, товарів та їх облік;

* методи обліку реалізації готової продукції і товарів та забезпечення незмінності дотримання цих методів протягом звітного періоду;

* достовірність даних про виручку (валовий доход) від реалізації продукції (робіт, послуг);

* обчислення та сплату до бюджету податку на додану вартість, акцизного збору, надання та використання пільгового обороту, підтвердження пільг, правильність складання декларацій з оподаткування;

* розрахунців фактичної собівартості реалізованої продукції та результатів від її реалізації;

* достовірність результату від іншої реалізації та його структура;

* склад позареалізаційних доходів і витрат, їх обгрунтованість;

* облік зовнішньоекономічних операцій (купівлі – продажу, бартерних, з давальницькою сировиною та ін.);

* сплати митних зборів, мита, податку на додану вартість, акцизного збору та інших платежів, пов’язаних з веденням зовнішньоекономічної діяльності;

* ведення консолідованого балансу;

* правильність визначення балансового та оподаткованого прибутку;

* розподіл прибутку згідно зі статутом та рішенням загальних зборів акціонерів;

* аналіз показників прибутковості – прибуток на одну акцію, дивіденди на одну акцію;

* облік і покриття збитків минулого року, наявність та використання прибутків минулого року.

4.8. Облік фондів та їх використання.

Аудитор досліджує:

– наявність спеціальних та цільових фондів, їх формування та використання згідно з чинним законодавством;

– правильність відображення в обліку і звітності курсових різниць від операцій з іноземною валютою;

– склад і правильність утворення резервів за рахунок собівартості;

– облік і використання коштів цільового фінансування.

4.9. Стан бухгалтерського обліку і звітності,

Аудитор вивчає:

◦ форму ведення бухгалтерського обліку;

◦ відповідність бухгалтерського обліку і звітності законодавству та нормативним актам;

◦ матеріали річної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків – відображення їх результатів у балансі фінансової звітності щодо нормативних актів;

◦ адекватність показників балансу і фінансової звітності даним бухгалтерського обліку, заснованому на суцільному і безперервному документуванні господарських складання фінансової та статистичної звітності і подання її за призначенням.

Висновок – аудитор складає згідно з Нормативом № 13 “Аудиторський висновок”, затвердженим Аудиторською палатою України.при підтвердженні консолідованої звітності обов’язково вказується, які філії перевірялися, прізвища та ініціали аудиторів, підтвердження їх правомочності на заняття аудиторською діяльністю.

Приведена структура аудиторської перевірки діяльності акціонерних товариств та підприємств-емітентів може бути типовою програмою аудиту для всіх суб’єктів підприємницької діяльності.

5. Аудит акцій, облігацій, векселів та інших цінних паперів

Цінні папери - це грошові документи, які застосовуються у комерційній і фінансово-господарській діяльності підприємствами, підприємцями і окремими громадянами. Виготовлення і використання цінних паперів у підприємницькій діяльності регулюються Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", нормативними актами, виданими Урядом України, Національним банком України і Міністерством фінансів України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

5.1. Завдання та об’єкти аудиту цінних паперів

Цінними паперами засвідчується право володіння або відносини позики, визначаються взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачається, як правило, виплата доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з них документів, іншим особам. Вони можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні — передаються у володіння повним індосаментом, тобто передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи. Цінні папери на пред'явники мають вільний обіг і використовуються для розрахунків і як застава для забезпечення платежів і кредитів. Втрачені іменні цінні папери відновлюються державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили їх.

Цінні папери, випущені юридичними особами від свого імені, які беруть на себе виконання обов'язків, що випливають з умов випуску їх, називаються емітентами. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту передавання їх емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

Завданням аудиту цінних паперів є перевірка обігу їх (випуску, використання), збереження, правильності нарахування дивідендів, відсотків їхнім користувачам.

Об'єктами аудиту є такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх і місцевих позик, облігації підприємств, білети державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі.

5.2. Акція

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує участі, у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні ним. Акції дають право їх власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції бувають іменні та на пред'явника, привілейовані і прості. Громадяни можуть бути власниками іменних акцій, обіг яких фіксується у книзі реєстрації акцій, що веде товариство. У книзі відображують відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також акції у кожного з акціонерів.

По акціях на пред'явника у книзі реєструють лише їхню загальну кількість.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у відсотках до їх номінальної вартості щороку виплачуваним дивідендом. Виплата здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від одержаного товариством прибутку за рік. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, дивіденди за привілейованими акціями виплачують за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що належать акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими, власникам останніх здійснюється доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства.

Розрізняють три види вартості акцій.

Номінальна — це вартість, зазначена на самій акції. Вона має суто інформативний характер, вказуючії розмір пайового капіталу акціонера.

Коли акціонерне товариство провадить передплату на акції (тобто первинний продаж акцій), їх продають за емісійною вартістю, яка залежить від популярності акцій серед населення. Чим вищий попит на акції, тим більша їхня емісійна вартість.

Продані акціонерним товариством акції надалі можна обмінювати на інші або продавати, але вже за курсовою вартістю.

Курсова — це вартість акції на певний момент часу, за якою її можна купити або продати. Вона залежить від успіху діяльності акціонерного товариства. Реальна вартість акції на сьогодні дорівнює вартості акціонерного товариства, розділеній на кількість випущених акцій.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Аудит перевіряє наявність обов'язкових реквізитів у акціях, щоб запобігти навмисній фальсифікації їх. До обов'язкових реквізитів відносять: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, який повинен містити такі основні реквізити: порядковий номер акції, за якою виплачують дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Власник акції одержує щорічний прибуток у формі дивідендів. Джерело цих прибутків -- загальний прибуток акціонерного товариства, який іде частково на розширення діяльності самого товариства, а частково — на виплату дивідендів акціонерам.

Коли справи акціонерного товариства йдуть добре, дивіденди підвищуються, попит на акції збільшується, відповідно зростає їхня курсова вартість.

Чим краще йдуть справи акціонерного товариства, тим більші прибутки воно отримує, чим перспективніше його діяльність, тим більша реальна (курсова) вартість кожної його акції.

Акція є непідробним цінним папером. Якщо акція належить кільком особам, то всі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Прибутковість та надійність акцій визначаються розміром дивідендів та зростанням курсової вартості акцій.

Дивіденди — це частина прибутку акціонерного товариства, яка сплачується акціонерам відповідно до кількості акцій, якими вони володіють. Розмір дивідендів щороку визначають на зборах акціонерів і вказують у відсотках від номінальної вартості.

Дивіденди по акціях виплачують або грошима, або новими акціями. Залежно від встановленої акціонерним товариством періодичності дивіденди сплачуються раз на рік, на півроку або на квартал.

Вкладення грошей в акції компаній, які пропонують швидкі та високі прибутки, пов'язане з підвищеним ризиком. Є така залежність: чим вищий прибуток обіцяють по акціях, тим менша їхня надійність. Здебільшого це стосується компаній, які займаються одним видом діяльності. Невдача в цій сфері може призвести до банкрутства їх.

Акції інших акціонерних товариств дають не такий великий, але надійний і стабільний прибуток протягом багатьох років. Це товариства, які вкладають кошти у кілька об'єктів. Невдача в одному з напрямів діяльності не може значно вплинути на прибутки товариства та його акціонерів завдяки успіхам в інших сферах. Саме таким товариством є Інвестиційний фонд.

Акції сплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також і в іноземній валюті або передаванням майна. Незалежно від форми зробленого внеску вартість акції виражають у гривнях.

Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит.

Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної сплати їхньої вартості.

Акціонерне товариство може викуповувати у акціонера акції, що належать йому, для наступного перепродажу їх, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції реалізовують або анулюють у строк до одного року. Впродовж цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів здійснюються без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

5.3. Облігація

Облігація — це цінний папір, що засвідчує придбання її власником і підтверджує зобов'язання відшкодувати номінальну вартість її в передбачений строк із виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Номінальну вартість облігацій встановлюють при випуску їх аналогічно акціям.

Випускають облігації таких видів:

внутрішніх і місцевих позик;

підприємств.

Облігації підприємств випускають підприємства всіх форм власності без права участі в управлінні їх.

Облігації випускають іменними і на пред'явника, відсотковими і безвідсотковими (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускають на пред'явника.

Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який їх випускають.

Аудит перевіряє такі реквізити облігації підприємства: найменування цінного паперу — "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату відсотків, який містить такі дані: порядковий номер, найменування емітента і рік виплати відсотків. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових), повинні містити купонний лист.

Облігації всіх видів громадяни купують лише за рахунок особистих коштів, підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит. Облігації оплачують у гривнях, а у випадках, передбачених умовами випуску їх, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату, їхню вартість виражають у гривнях.

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов випуску їх. По облігаціях цільових позик (безвідсотковнх облігаціях) прибуток не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його придбання перевищуватиме вартість облігації, при одержанні дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігіїції та ціною товару.

По облігаціях підприємств доходи виплачують за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання з виплати доходів по відсоткових облігаціях, падання права придбання відповідних товарів або послуг по безвідсоткових (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк відповідні суми стягуються примусово судом або арбітражним судом на підставі висновків аудиторів з цих питань.

Кошти від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик направляються відповідно до цих бюджетів і позабюджетних фондів місцевих Рад народних депутатів, кошти від розміщення облігацій підприємств — на цілі, визначені при випуску їх.

При проведенні аудиту за допомогою документальних і аналітично-розрахункових методичних прийомів перевіряють не лише додержання порядку випуску облігацій, а й затрати на випуск і доходи, розподіл їх відповідно до умов випуску цінних паперів.

Зобов'язання Державного казначейства України (казначейські білети) — це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (прибутку).

Зобов'язання Державного казначейства випускають таких видів:

довгострокові -- від 5 до 10 років;

середньострокові — від 1 до 5 років;

короткострокові — до одного року.

Виплата доходу по зобов'язаннях Державного казначейства та погашення їх здійснюються відповідно до умов випуску, затверджених но довго- і середньострокових - урядом України, короткострокових — Міністерством фінансів України.

5.4. Ощадний сертифікат

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Видаються вони як строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк або до запитання, іменні та на пред'явника). Іменні сертифікати обігу не підлягають, а продаж їх (відчу-ження) іншим особам є недійсним.

Під час аудиту перевіряють наявність у ощадних сертифікатів таких реквізитів: найменування цінних паперів -"ощадний сертифікат", найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату його випуску, суму депозиту, строк вилучения вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку.

Підприємства і громадяни купують сертифікати за рахунок власних коштів.

Доход за ощадними сертифікатами виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів, йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначають на договірних умовах при внесенні депозиту.

Інформаційною базою для аудиту акцій, облігацій, внутрішніх і місцевих позик, облігацій підприємств, казначейських білетів держави і ощадних сертифікатів є бухгалтерський облік, звітність про обіг цінних паперів. Бухгалтерський облік їх здійснюється на забалансовому рахунку "Бланки суворої звітності" за номінальною вартістю. Переміщення бланків відображують в обліку на підставі прибутково-видаткових документів. Списують ці бланки із забалансового обліку одночасно із записами про реалізацію цінних паперів. Аудитори і ревізори перевіряють, чи ведеться облік цінних паперів на забалансовому рахунку за їхніми видами і місцями зберігання, матеріально відповідальними особами, а також чи забезпечене збереження їх.

5.5. Вексель

Вексель - письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає його власнику беззаперечне право після певного строку вимагати від боржника сплати зазначеної суми. В умовах ринкових відносин вексель — один із найважливіших документів розрахунків і кредитування, які використовуються у міжнародній торгівлі.

При застосуванні вексельної системи користуються різними спеціальними термінами, які необхідно знати бухгалтерам, ревізорам, аудиторам.

Авуари в широкому розумінні - різні активи, в тому числі векселі, за рахунок яких можуть здійснюватись платежі та сплачуватись зобов'язання їхніх власників; у вузькому розумінні — кошти банку, серед них векселі, що знаходяться в закордонних банках в іноземній валюті.

Ажіо — перевищення ринкової вартості курсу грошових знаків, векселів, цінних паперів певного номіналу.

Бони — кредитні документи, які дають їхньому власнику право отримувати у певний строк від певної особи або установи зазначеної в них суми, цінностей, послуг; паперові знаки, які випускаються місцевою владою, установами, фірмами для регіонального, відомчого використання замість грошей.

Жиро — надпис, згідно з яким вексель передається іншій особі.

Індосамент — те саме, що й жиро, - передавальний надпис па звороті векселя (чека) на підтвердження переходу прав до іншої особи щодо цього документа.

Інкасо — отримування грошей за векселем або на підставі іншого документа згідно з дорученням довірителя.

Камбіо — особа, що займається вексельними операціями, торгує векселями, спеціаліст з калькулювання вексельних арбітражних обчислень.

Обліго — сума загальної заборгованості фірми (підприємства) за векселями; книга особових рахунків для обліку заборгованості окремих осіб за векселями, що перебувають на обліку в банку.

Презентант — пред'явник векселя.

Рекамбіо — вимога до однієї із зобов'язаних за векселем осіб, пред'явлена особою, яка опротестувала вексель, або відшкодування їй внесеної суми та про виплату відсотків, пені і витрат у зв'язку з протестом; поданий банком рахунок клієнтові на відшкодування витрат, пов'язаних з протестом щодо прийнятого на інкасо векселя.

Рекверент — власник векселя, який звертається до нотаріуса з вимогою опротестувати вексель.

Ремітент — одержувач грошей за переказним векселем.

Ремітування — спосіб сплачування заборгованості в іноземній валюті за допомогою римеси (векселя).

Ремітувати — перераховувати гроші за допомогою векселя.

Рімеса — будь-який вексель, за яким передбачається отримати гроші.

Тратта - переказний вексель.

Трасант — особа, яка видає тратту, переказує свій платіж на іншу особу.

Трасат — особа, якій адресується пропозиція сплатити за переказним векселем (траттою).

Розрізняють прості і переказні векселі.

Простий вексель виписує і підписує боржник. Аудит перевіряє наявність у ньому таких реквізитів: найменування — "вексель"; простої і нічим не обумовленої обіцянки сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дати і місця складання векселя; підпису того, хто видає вексель (векселедавця).

Переказний вексель виписує і підписує кредитор, він є наказом боржнику про сплату в зазначений строк указаної в ньому суми третій особі, тобто переказується оплата. Він має ті самі реквізити, що і простий вексель, і додатково; просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити за векселем (платника).

Слід мати на увазі, що відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", вексель, у якому немає будь-якого з реквізитів простого і переказного векселів, недієздатний. Винятком можуть бути лише такі випадки:

◦ вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядають як такий, що підлягає оплаті після пред'явлення;

◦ якщо немає особливої вказівки, місце, позначене поряд з найменуванням платника (місце складання документа -- для простого векселя), вважають місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя);

◦ вексель, у якому не вказано місце його складання, вважають підписаним у місці, позначеному поряд із найменуванням векселедавцем.

Оперативний контроль за платежами, забезпеченими одержаними і виданими векселями, здійснюється за строками погашення заборгованості, закладеними у пам'яті ЕОМ або на спеціальних картках.

Облік бланків векселів і зберігання здійснюються аналогічно іншим цінним паперам.

Аудит фінансових операцій з використанням векселів провадиться згідно із законодавством України, а також міжнародним вексельним законодавством. Сукупність юридичних норм, що регулюють правові відносини по векселях, утворює вексельне право, яким визначаються форма векселя, порядок його пред'явлення, оплати, обігу, права і обов'язки сторін та всі інші вексельні правовідносини.

Вексель повинен мати такі обов'язкові реквізити: вексельну мітку - найменування "Вексель" у тексті документа; безумовний наказ або зобов'язання сплатити конкретну суму; найменування ремітента (розпорядження про сплату у визначений строк зазначеної суми третій особі); дату і місце складання документа; підпис векселедавця.

Національним банком України встановлено порядок здійснення комерційними банками операцій з обліку (дисконту) векселів, прийняття їх у заставу та інших операцій банків із векселями.

Доброякісність переказного векселя, тобто правильність його складання векселедавцем, аудитом, перевіряють відповідно до Положення про переказний і простий векселі, затвердженого Національним банком України.

Переказний вексель, строк платежу в якому не зазначено, розглядають як такий, що підлягає оплаті при пред'явленні. Якщо немає особливої вказівки, місце, позначене поряд із найменуванням платника, вважають місцем платежу і одночасно місцем проживання платника. Переказний вексель, у якому не зазначено місце його складання, вважають підписаним у місці, позначеному поряд із найменуванням векселедавця. Кожен, хто підписав переказпий вексель як представник особи, від імені якої він не був уповноважений діяти, сам зобов'язаний по векселю і, якщо він його сплатив, має ті самі права, які мав би той, хто був вказаний пред'явником

Платіж по переказному векселю може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми авалем (вексельним поручительством). Це забезпечення дає третя особа чи навіть одна з осіб, що підписали вексель. Аваль дається на переказному векселі або на додатковому аркуші з написом "Вважати за аваль". В авалі має бути зазначено, за чий рахунок він виданий. Якщо такої вказівки немає, його вважають виданим за векселедавця. Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль.

Переказний вексель може бути в іноземній валюті відповідно до чинних нормативних актів у країні платежу.

Вексельне законодавство передбачає порядок передавання векселів; на зворотній стороні векселя роблять спеціальний напис — індосамент. Він може бути іменним, коли зазначають ім'я нового власника, бланковим — фіксують лише факт передавання векселя без зазначення особи. Подальше передавання векселя здійснюється простим врученням - безоборотний індосамент ("без обороту на мене"), що дає: змогу передавати вексель, не беручи на себе відповідальність за акцепт і платіж перед наступними векселедержателями.

Векселедавець по простому векселю має ті самі зобов'язання, що й при розрахунках переказними векселями.

Вексель широко застосовується у міжнародній торгівлі, в експортно-імпортних операціях, що здійснюються підприємствами. У тих випадках, коли боржник першого порядку не сплачує вексель, власник векселя заявляє протест, тобто офіційно засвідчує, як правило, у нотаріуса факт відмови від оплати. Своєчасне оформлення протесту протягом кількох днів, наступних за днем платежу, дасть змогу власнику векселя подати позов до всіх осіб, які несуть відповідальність за головного боржника.

Ревізору й аудитору під час контролю цінних паперів необхідно виходити з того, що викладений порядок бухгалтерського обліку цінних паперів (крім векселів) не поширюється на спільні підприємства з іноземним капіталом, міжнародні об'єднання й організації за участю юридичних осіб і громадян, акціонерні об'єднання і товариства з обмеженою відповідальністю, що створюються в Україні. Для цих суб'єктів діють інші методики обліку і контролю обігу та збереження, а також проведення операцій із використанням цінних паперів.

Висновки

Зміни структури управління господарством та розвиток різних форм власності значно скоротили сферу відомчого контролю, обмежили втручання державних органів у фінансову діяльність підприємств. проте в умовах конкуренуції зростає потреба в незалежному від держави контролі щодо достовірності, повноти бухгалтерської звітності та відповідності її законодавству.

Достовірна інформація необхідна акціонерам, банкам, страховим компаніям тощо.

В Україні аудит проходить стадію становлення та розвитку на базі Закону України “Про аудиторську діяльність” (22.04.97). крім цього закону прийнято ряд документів, що регулюють аудиторську діяльність, встановлено порядок атестування на право проведення аудиту та видачі ліцензії на здійснення аудиторської діяльності; визначено суб’єкти, які підлягають обов’язковому аудиту; створено спеціальні центри, що проводитимуть кваліфікаційні екзамени; розроблено і введено в дію ряд національних нормативів з аудиту тощо.

Загальна правова основа аудиту конкретно втілюється у практику аудиторських перевірок економічних суб’єктів різних напрямків діяльності.

Список використаної літератури

1) Андреев В.Д. “Практический аудит”. – М.-1994

2) Лоббєк Дж. “Аудит” – 1995

3) Білуха М.Т. “Курс аудиту” – К.-1998

4) Бычкова С.М. “Доказательства в аудите” – М.-1999

5) Бычкова С.М “Аудит: ситуации, примеры, тесты” – М.-1999

6) Зубілевич С.Я. “Основи аудиту” – К.-1996

7) Дерій В.А. “Аудит. Курс лекцій” 2001

8) Дорош Н.І. “Аудит методологія і організація” – К. –2001

9) Завгородній А.Г., Усач Б.Ф. “Бухгалтерський облік тв аудит підприємницької діяльності” – Л.-1995

10) Иващук В. «Финансовый аудит предприятий» - К.-1995

11) Кулаковська Л.П. “Основи аудиту. Курс лекцій” – Ж.-2000

12) Кулаковська Л.П. “Основи аудиту. Збірник задач і вправ” – Ж.-1999

13) Попович П.Л. “Економічний аналіз та аудит на підприємстві” – Т.-1998

14) Редько А. “Аудит: просто о сложном или введение в практический аудит”