Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредитування повинні бути компенсовані йому шляхом зниження рівня використовуваної кредитної ставки в порівнянні зі средньоринковим її рівнем (по аналогічних видах кредитів).

Аналізуючи економічні показники підприємства слід зазначити, що статутний капітал підприємства до 2008 року складав 500 тис. грн., проте в 2009 році відбулося його збільшення до 1000 тис. грн.

За період своєї діяльності підприємство змогло завоювати 30% ринку, знайти постійних покупців, сформувати стійкі договори з постачальниками, відпрацювати облікову та управлінську політику, що відображається на збільшенні показників прибутковості підприємства.

В 2009 році ВАТ «Галант» отримало 138,7 тис. грн. чистого прибутку.

Як згадувалося вище для загальної оцінки динаміки фінансового стану необхідно встановити співвідношення динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва, реалізації продукції, і також прибутку підприємства.

За розрахунками можна зробити наступні висновки: активи підприємства протягом всієї діяльності підприємства мали здатність до збільшення. Це було пов'язано із постійним накопиченням капіталу за рахунок отриманих прибутків. Проте із збільшенням вартості основних засобів в 2009 році, темп приросту активів підприємства зменшився. Це відбувається за рахунок поступового зменшення вартості основних фондів за рахунок їх перенесення до собівартості шляхом амортизаційних відрахувань. Отже, в 2009 році темп приросту активів склав -0,19%, хоча попереднього року даний показник становив 2,12%.

Аналіз темпу приросту власного капіталу свідчить про його стрімке збільшення в 2009 році (темп приросту склав 39,56%). Виручка від реалізації також має зростаючу тенденцію. Темп приросту даного показника в 2009 році склав 11,56%.

Аналіз розрахунки, можна зробити висновок, що продуктивність праці на 1 особу за досліджуваний період збільшилася на 10,30 тис. грн. Так за рік однією особою реалізовано близько на 70,09 тис. грн. продукції, що на 7,27 тис. грн. більше ніж попереднього року.

Крім того, збільшився і показник фондовіддачі на 1,88 за досліджуваний період. Частка прямих матеріальних витрат в складі собівартості коливається на рівні 70%.

Аналіз фінансової звітності підприємства почнемо з аналізу його балансів за 2007-2009 рік. Проведемо згідно методики, згаданої в першому розділі дипломної роботи горизонтальний аналіз балансів ВАТ «Галант».

За даними аналізу зробимо наступні висновки. Активи підприємства складаються з необоротних та оборотних коштів. До необоротних коштів входять основні засоби підприємства та незавершене виробництво. До оборотних: товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти в касі та на рахунках в банку та інші оборотні активи. Джерелами формування майна є власний та залучений капітал. Власний капітал складається із статутного капіталу та прибутків, а до складу залученого включають: короткострокові кредити банків, товарні кредити та інші поточні незначні зобов'язання підприємства перед бюджетом, з оплати праці, з соціального страхування та інші поточні зобов'язання.

Аналіз динаміки основних засобів показав, що за досліджуваний період вони збільшилися на 5,3 тис. грн., проте за останній рік відбулося зменшення їх вартості на 20,1 тис. грн.. Оборотні кошти підприємства за досліджуваний період збільшилися на 42,2 тис. грн., або на 125,2% в т.ч. за останній рік на 15,4 тис. грн., або на 25,5%..

Власний капітал підприємства також має зростаючу тенденцію. За досліджуваний період його вартість збільшилася на 764,1 тис. грн., а за останній рік на 638,7 тис. грн., або на 39,6%.

Короткострокові кредити банків протягом 2007-2009 року зменшилися на 716,6 тис.грн., в т.ч. за останній рік на 643,4 тис. грн. Усього активи підприємства за досліджуваний період збільшилися на 47,5 тис. грн. або на 1,9%. За останній рік відбулося зменшення на 4,7 тис. грн., що становить 99,8% активів станом на початок 2009 року.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 3.1 Оптимізація структури капіталу підприємства

Аналіз зарубіжної практики показує, що ніщо так не впливає на створення ринкової цінності компанії у довгостроковій перспективі, як процес управління капіталом. Незважаючи на це, у вітчизняній практиці корпоративного управління даному питанню не приділяється належна увага. Натомість, на більшості підприємствах капітал розподіляється (в рамках процесу бюджетування) згідно потреб у фінансуванні конкретних проектів, а не згідно стратегії довгострокового розвитку компанії. Як результат, інвестиційна стратегія часто не узгоджується з бізнес-стратегією, і, таким чином, не може забезпечити довгострокового зростання ринкової цінності підприємства. Таким чином, політика фінансування діяльності компанії має узгоджуватися із стратегічними напрямами її розвитку.

Залучення капіталу вимагає використання конкретних фінансових інструментів, планування грошових надходжень і видатків, ефективного ризик-менеджменту. Одним із найважливіших показників якості управління капіталом є ступінь оптимальності його структури, що є фактором мінімізації вартості капіталу, необхідного для фінансування довгострокового розвитку компанії. Взагалі, структура капіталу (що є важливим стратегічним параметром компанії) характеризує комбінацію (співвідношення) джерел боргового і власного фінансування, необхідних для реалізації ринкової стратегії компанії. Занадто низька частка залученого капіталу фактично означає, що компанія не використовує додаткове джерело фінансування, (що збільшує вартість капіталу та необхідну норму доходності майбутніх інвестицій). З іншого боку, значна частка залучених коштів у структурі капіталу підвищує вірогідність настання стану неплатоспроможності та, відповідно, збільшує ризики для інвестора, що також підвищує необхідну норму доходності [18, 145].

Проблемами оптимізації структури капіталу займалися Ф. Модильяні, М. Міллер, Т. Коупленд, Т. Коллер, Дж. Муррин, І. Бланк, А. Лукашов, Д. Ковальов, І. Івашковська та ін. При цьому зазначимо, що вітчизняна практика управління капіталом характеризується занадто спрощеним підходом до формування структури джерел фінансування, а тому оцінка, отримана з огляду на використання такого підходу, часто є неадекватною та ігнорує вплив важливих факторів. Зокрема, показники структури капіталу (у вітчизняній практиці це, насамперед, коефіцієнти автономії, фінансової стійкості та фінансового левериджу) часто відносять до показників фінансової стійкості, адже, як широко вважається, співвідношення обсягів власного капіталу і залучених коштів є критерієм стійкості та платоспроможності. У той же час, сьогодні використання зазначених показників викликає багато протиріч.

По-перше, має місце проблема недостовірності даних бухгалтерського обліку, тоді як фінансовий аналіз нерозривно пов’язаний з використанням даних бухгалтерської звітності та фінансового обліку. Як результат, у складі дебіторської заборгованості присутні сумнівні борги, а в запасах відображаються неліквідні матеріали із завищеною балансовою оцінкою.

Інша типова проблема існуючої системи фінансової звітності пов’язана з балансовою вартістю основних засобів. Внаслідок інфляції та індексацій вартість основних фондів, що відображається у балансі українських підприємств, часто не відповідає реальній вартості. Це створює суттєві проблеми у процесі аналізу показників рентабельності, структури капіталу і оцінки акцій підприємства, адже, наприклад, підприємство із значною часткою власного капіталу у фінансовій структурі насправді виявляється неплатоспроможним [15, 143].

Найпоширеніші показники оцінки фінансового стану підприємства зазначені в додатку 8.

Також актуальним залишається питання оптимального співвідношення власних і залучених джерел фінансування. Якщо 20-30 років тому у розвинених країнах досить високою вважалася частка боргового капіталу на рівні 40-50 відсотків, то сьогодні прийнятним є відповідний показник на рівні 60-70 відсотків [6, 179]. Оскільки капітал будь-якого підприємства є унікальним, то не можна говорити про єдину універсальну методику оптимізації його структури. У той же час, найбільш поширеною і економічно обґрунтованою є стратегія диверсифікації джерел фінансування, що підвищує гнучкість підприємства у мінливому економічному середовищі.

У багатьох українських компаніях попередня оцінка структури капіталу здійснюється, як правило, лише на основі даних фінансової звітності. У той же час, неадекватність такого підходу є очевидною, а тому розробка будь-яких нормативних значень має базуватися не лише на розрахунку базових показників, а і на детальних статистичних дослідженнях [11, 76]. Визначення оптимальної структури капіталу вимагає застосування як кількісних, так і якісних оцінок структури фінансових джерел. Оцінка показників ефективності управління капіталом має супроводжуватися експертним аналізом різноманітних факторів політики фінансування. В цілому, методи кількісної оцінки структури капіталу поділяються на три групи: аналіз бухгалтерських показників (надає лише приблизну оцінку); оцінка показників на основі фінансового аналізу компанії (передбачає використання показників ризику компанії); моделювання та побудова сценаріїв на основі фінансового аналізу компанії.

Роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу визначає його як головний об'єкт фінансового управління підприємством, а забезпечення ефективного його використання відноситься до числа найбільш відповідальних задач фінансового менеджменту. Кожне підприємство прагне ефективно управляти капіталом та його структурою, тобто досягнути такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел коштів, яке б здійснювало максимальний позитивний вплив на досягнення його стратегічних цілей [15, 217].

Оптимізація структури капіталу є однією з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість [18, 29]. Таким чином. виникає необхідність у виборі підприємством адекватного та доцільного методу визначення оптимальної структури капіталу.

Один із найбільш ефективних економічно-організаційних методів управління структурою капіталу підприємства передбачає перегляд тих чи інших бізнес-процесів або всієї структури капіталу підприємства в цілому та їх оптимізацію шляхом моделювання процесу управління структурою капіталу. Для побудови моделі пропонується використовувати методології та стандарти, що дозволяють описати діяльність організації. Найбільш розповсюдженим, нескладним у використанні та економним програмним засобом є методологія SADT (structured analysis and design technique) [23, 189].

SADT – це основна методика, що заклала принципи сучасного моделювання, та яка є основою для розробки стандартів IDEF0. Особливостями стандарту IDEF0 є те, що він дозволяє подати алгоритм удосконалення у вигляді діаграми, наглядно представити послідовність етапів модельованого процесу.

Процес моделювання системи починається з побудування контекстної діаграми, тобто найбільш абстрактного рівня опису процесу оптимізації структури капіталу у цілому.

На другому етапі моделювання відбувається декомпозиція контекстної діаграми, результатом чого є діаграма, яка відбиває сукупність етапів процесу, оптимізації структури капіталу. Контекстну діаграму доцільно декомпонувати на 4 функціональних блоки, у яких реалізуються наступні процеси:

- обрати критерій оптимізації структури капіталу;

- визначити оптимальну структуру капіталу за критерієм максимізації фінансової рентабельності;

- визначити оптимальну прогнозну структуру капіталу підприємства;

- розробити рекомендації щодо формування оптимальної структури капіталу.

Зміст першого функціонального блоку полягає в тому, щоб на основі засад фінансової стратегії підприємства з сукупності існуючих критеріїв оптимізації структури капіталу обрати доцільний для даного підприємства критерій, на основі якого буде проводитися визначення оптимальної структури джерел фінансування підприємства, що і виступає результатом реалізації даного блоку.

На основі отриманих результатів у другому функціональному блоці проводиться визначення оптимальної структури капіталу з використанням обраного критерію (у даному випадку обирається критерій максимізації фінансової рентабельності) на базі даних фінансової звітності досліджуваного підприємства у ретроспективі. Результатом даного блоку виступає розрахунок, що характеризує оптимальне співвідношення власних та позикових джерел фінансування підприємства, що було сформоване у аналізованому періоді.

Третій функціональний блок характеризує процес визначення оптимальної прогнозної структури капіталу. Він реалізується з використанням методу прогнозування на основі часових рядів.

У четвертому функціональному блоці виконується розробка рекомендацій щодо формування оптимальної структури капіталу підприємства у плановому періоді. Вхідною інформацією для даного блоку слугують отримані розрахунки за попереднім блоком, а результатом – загальні висновки та рекомендації. Механізмом, що реалізує всі вказані функціональні блоки, виступає фінансовий менеджер підприємства [7, 207].

Далі, якщо це необхідно, можна більш детально розглянути процеси визначення оптимальної структури капіталу підприємства у ретроспективі та інші процеси, подані у діаграмі, що відображається у декомпозиції відповідних функціональних блоків.

Таким чином, впровадження сформованої структурно-функціональної моделі дає можливість на основі вивчення логічних взаємозв’язків між бізнес-процесами підвищити якість прийняття управлінських рішень щодо оптимізації структури капіталу підприємства.

3.2 Удосконалення формування капіталу акціонерного товариства за рахунок планування

Вихід з економічної кризи нерозривно пов‘язаний з адаптацією до роботи в нових умовах. Приватизація може принести позитивний ефект лише тоді, коли перетворення власності на підприємстві буде органічно сполучатися з підвищенням самостійності та відповідальності структурних виробничих підрозділів, зі створенням необхідних передумов для залучення робітників у процес управління власністю та виробництвом.

Досвід роботи великих промислових підприємств свідчить про те, що найбільш доцільним з точки зору формування ефективного власника є перехід до колективної власності на засадах акціонерної форми господарювання. Саме вона дала помітне посилення трудової мотивації, підвищення зацікавленості працівників у кінцевих результатах діяльності акціонерного товариства. В процесі приватизації необхідно приймати такі методичні та практичні рішення, які забезпечили б збереження виробничого комплексу, науково-технічного і кадрового потенціалу, подальший розвиток і нарощування виробництва конкурентоспроможної на ринку продукції. Це зумовлює необхідність серйозних якісних змін у характері планування діяльності акціонерного товариства. Тільки завдяки стратегічній спрямованості розвитку акціонерного товариства можна добитися консолідації всіх виробничих процесів та забезпечити одержання синергетичного ефекту — отримання нового більш високого результату від сумісної дії чинників виробництва [17, 302].

Важливим елементом стратегічного планування, який у вирішальній мірі може передбачати реакцію акціонерного товариства на вимоги зовнішнього середовища та підтримувати його відповідну поведінку на ринку, є бізнес-планування. Питанням складання бізнес-планів присвячено дуже багато робіт зарубіжних та вітчизняних учених-економістів: Кіпермана К., Крилової Н., Ліпсіса І.В., Львовського Г.Д., Маркової В.Д., Муллей М., Пальчик О.І., Пітерса Г., Полякова А.Р., Роузена Х., Скирко Ю.І., Уотермена Р., Хруцького В. та ін. [22, 179].

Разом з тим багато проблем, що пов‘язані з бізнес-плануванням, не тільки не досліджені, але й не поставлені. Так, у наукових дослідженнях ще недостатньо виразно визначені позиція щодо взаємодії плану і ринку, місце відносин планомірності в розвиненій ринковій системі. Відсутні роботи, які б комплексно розглядали проблему бізнес-планування розвитку акціонерних товариств у сучасних умовах. Не розроблені науково-практичні рекомендації щодо складання технологічної стратегії як складової певних розділів бізнес-плану, не досліджений вплив бізнес-плану на розвиток акціонерного товариства, бізнес-плани не враховують його інвестиційного потенціалу, не використовується функціонально-вартісний аналіз як ефективний напрям розвитку акціонерного товариства.

Недостатньо обгрунтовані концептуальні положення розвитку акціонерних товариств у нових умовах господарювання. Як наслідок — стихійний розвиток акціонерного товариства, що дестабілізує ситуацію на ринку.

Перш за все необхідно вирішити наступні задачі:

- з'ясування сутності та ролі планування у розвитку виробництва на сучасному етапі переходу до ринкової економіки;

- розкриття особливостей бізнес-планування у розвитку акціонерної форми господарювання;

- дослідження стану промислового виробництва, в тому числі акціонерних товариств (АТ);

- оцінка стратегічної орієнтації бізнес-планування;

- визначення можливостей оцінки інвестиційного потенціалу акціонерного товариства;

- з'ясування особливостей використання функціонально-вартісного аналізу (ФВА) з метою підвищення ефективності функціонування акціонерного товариства та обгрунтування методики функціонально-вартісного аналізу для вдосконалення системи управління АТ;

- встановлення можливості вдосконалення розподілу прибутку акціонерного товариства в умовах невизначеності [25, 216].

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх використання у виробничо-господарській діяльності акціонерного товариства дозволить підвищити рівень планування.

Насамперед необхідно визначити "Теоретичні основи бізнес-планування акціонерної форми господарювання"— визначається економічна сутність планування як вагомого чинника господарської діяльності в ринковій економіці; обгрунтовується роль стратегічного планування та необхідність розробки технологічної стратегії [22, 178].

Розвинений, різноманітний ринок повинен базуватися на адекватному виробництві, що передбачає корінні зміни у всіх його сферах, в тому числі й у виробничій. У цих умовах бізнес-план стає найважливішим інструментом ефективного господарювання. В плануванні активну роль відіграє цілеспрямована діяльність господарюючого суб‘єкта в умовах обмеженості ресурсів. Такий підхід до планування кореспондується з розумінням планомірності як свідомо підтримуваної пропорціональності у розвитку всіх чинників виробництва. Силою, яка протидіє розширенню планомірності, є не ринок, а елемент стихійності [18, 137]. Ринок протидіє планомірному господарюванню лише в тій мірі, в якій містить в собі стихійний елемент. Умовами стихійного протікання процесів є не тільки соціально-економічні складові, а головним чином слабке планування цих процесів з боку господарюючого суб‘єкта, недостатність знань та інформації і неможливість своєчасної її переробки існуючими технічними засобами, слабке методологічне забезпечення. Українські підприємства, які не мають сучасних засобів збору, переробки і аналізу великої кількості інформації про виробничі процеси, неспроможні якісно спланувати свою діяльність навіть на короткий проміжок часу, не кажучи про середньо- та довгострокове планування.

Наріжним каменем концепції переходу до ринкової економіки в Україні є роздержавлення та приватизація більшої частини державної власності, які передбачають значне підвищення самостійності й ефективності роботи підприємств. При цьому функції планування (стратегічного і поточного) повністю переходять до суб‘єктів господарювання. Вони включають вивчення та пошук ринків збуту продукції, що виготовляється, розробку нових товарів на підставі потреб споживачів, аналізу переваг та недоліків продукції конкурентів. Тому бізнес-планування є об‘єктивною вимогою успішної господарської діяльності в умовах сучасної ринкової економіки. Завдяки бізнес-планам можна підняти зміст планової роботи на підприємстві за допомогою сучасної технічної бази, інтелектуальної праці, комп‘ютеризації, раціонального використання накопиченого досвіду в області планування та організації виробництва.

Науково обгрунтоване стратегічне планування розвитку акціонерних товариств забезпечує можливість їх стабільного становища на ринку. Неправомірно було б припускати, що поява такої форми господарювання в економіці України, як акціонерне товариство, відразу істотно змінить систему підприємств з державною формою власності, що існувала раніше, та усуне притаманні їй протиріччя. В цьому зв‘язку поступовий розвиток акціонерних товариств є об‘єктивною необхідністю; він повинен базуватися на більш ефективному використанні переваг цієї організаційної форми господарювання в умовах ринкових відносин [25, 187].

На процес розвитку АТ впливають різнонаправлені та одночасно діючі чинники, серед яких важливим є планування виробничо-господарської діяльності. Розвиток акціонерних товариств реально здійснюється внаслідок впровадження заходів при різних варіантах сполучення їх характеристик. Вони зумовлюють різні можливі шляхи розвитку, що визначає необхідність обгрунтування та конкретизації відповідних цілей, чіткого виділення генерального напрямку з урахуванням загальних закономірностей і специфічних особливостей розвитку АТ як на близьку, так і на майбутню перспективу. При цьому акціонерне товариство може бути представлено у вигляді складної та саморозвинутої відкритої системи, якій притаманні направленість, закономірність та якісний стан [24, 178].

У процесі формування ринкових відносин планування безпосередньо в акціонерному товаристві набуває нового характеру порівняно з системою, яка існувала раніше. Самостійність АТ в області планування є особливо важливою в умовах, коли треба досягти: відповідного співвідношення між попитом і пропонуванням на продукцію як промислового, так і споживчого призначення; визначеної рівноваги між фінансовою та матеріально-речовою сторонами виробництва; реальної можливості орієнтувати виробничо-господарську діяльність на задоволення потреб споживачів. Планування виробничо-господарської діяльності АТ обумовлено необхідністю безперервної адаптації до навколишнього середовища, схильне до частих змін, які важко передбачити, а також пошуком динамічних форм і методів виявлення закономірностей його функціонування.

Cтратегічне планування як складова частина бізнес-плану дозволяє здійснювати розробку довгострокової стратегії, що забезпечує перемогу в конкурентній боротьбі, та створювати відповідний інструментарій щодо реалізації стратегії у поточних виробничих планах, впровадження їх у практичну діяльність акціонерного товариства [31, 158].

Особлива роль у період інформаційної ери належить технології, яка визначає стратегічне майбутнє АТ. Темпи змін, які відбуваються у діяльності акціонерного товариства, виявляються в процесі досягнення необхідного рівня розвитку, коли ринкові позиції піддаються загрозі з боку технологічно передових конкурентів. Це змушує АТ постійно працювати на рівні сучасних технологій, здійснюючи швидке просування на ринку. Для акціонерних товариств, які працюють на рівні таких технологій, достатньо високою є ступінь непередбаченості, що зумовлює необхідність гнучкого планування пріоритетних науково-дослідних та досвідно-конструкторських розробок (НДДКР), тобто інновацій [7, 136].

У процесі розповсюдження нової технології важлива роль у підготовці до технологічних змін, стратегії розвитку належить організації управління. Життєвий цикл попиту та технології обмежує життєвий цикл товарів, виготовлених у відповідності до технології, яку було розроблено з метою задоволення попиту в них. Подальше вдосконалення технології дає можливість розробляти нові товари на базі інновацій, здійснюючи стратегічний розвиток АТ. У випадку зниження ефективності технології, тобто в умовах тиражування продукції, яка стає неконкурентоспроможною на ринку, необхідна нова технологія, здатна усунути таке тиражування без істотного зниження розміру прибутку. Це вимагає такого рівня управління АТ, який повинен відповідати обраній стратегії розвитку за рахунок високої питомої ваги інвестицій в пріоритетні НДДКР та використання концепції синергізму.

Oдним з напрямків забезпечення життєздатності та прибутковості АТ може бути бізнес-планування, яке повинне використовуватися для розробки концепції розвитку завдяки можливості ретельного обгрунтування стратегії з позицій маркетингової, виробничої та фінансової діяльності. У роботі запропоновано схему взаємодії учасників у процесі розробки бізнес-плану. Мета її розробки пов‘язана з невизначеністю зовнішнього середовища і враховує можливість залучення капіталу, інноваційні ефекти та зміну власника. Серед учасників розробки бізнес-плану розглядаються менеджери, акціонери, кредитори та партнери. Такий бізнес-план відображає усі сторони діяльності акціонерного товариства; в ньому передбачається аналіз проблем, з якими стикаються АТ на ринку, розробка шляхів вирішення цих проблем, а також оцінка не тільки переваг, а й недоліків у діяльності. Крім того, необхідні: ретельне вивчення перспектив розвитку потенційного ринку збуту, оцінка необхідних витрат на виготовлення та реалізацію товарів, і співвідношення з передбаченими цінами реалізації для визначення можливого прибутку. Причому розробка бізнес-плану необхідна не тільки в процесі приватизації, а й у подальшій фінансово-господарській діяльності акціонерного товариства. Це пов‘язано з тим, що практично в бізнес-планах в сучасних умовах відсутня програма розвитку АТ, а питання залучення кредитів не розглядаються взагалі. Тому, необхідно:

- своєчасно внести необхідні корективи;

- оцінити потенційні технічні, ресурсні та фінансові можливості розвитку виробництва;

- оцінити ефективність обраних шляхів розвитку, дохідність заходів та окупність коштів;

- чітко спланувати дії функціональних підрозділів та забезпечити їх взаємозв‘язок;

- забезпечити гнучкість, мобільність та швидку реакцію на необхідність перебудови виробництва під впливом зовнішніх чинників. Важливим є аналіз і визначення здійсненності розробленого бізнес-плану [23, 114].

Подальший розвиток акціонерного товариства визначається великою кількістю чинників, найважливішим з яких є інвестиції. Основним напрямом інвестиційного процесу є, перш за все, організація таких виробництв, які здійснюють вітчизняні розробки світового рівня. Це вимагає управління інвестиційною діяльністю АТ, заснованого на оцінці стану та прогнозуванні розвитку їх інвестиційного потенціалу, аналізі інвестиційної привабливості акціонерних товариств, які повинні розглядатися як потенційні об‘єкти інвестування.

Перехід до ринкових відносин вимагає нового економічного мислення, основними рисами якого є гнучкість, альтернативність, націленість на кінцеві результати, орієнтація на людський чинник та вирішення соціальних проблем. Oдним з ефективних методів, який забезпечує практичну реалізацію цих рис, є функціонально-вартісний аналіз. Він реалізує стратегію акціонерного товариства на певному ринку з урахуванням психології та переваг споживачів. Направленість ФВА в сучасних умовах не може обмежуватися конструкцією виробу та технологією його виробництва. Самостійне значення має зниження витрат, які безпосередньо не пов‘язані з економією матеріалів. Це — реалізація постачальницької та збутової діяльності, пошук нових споживачів не тільки на основну продукцію, а й на відходи виробництва тощо. Ці заходи можуть забезпечити істотне зниження загальних витрат [24, 113].

Важливим питанням, яке вирішують майже всі акціонерні товариства, є визначення джерел фінансування. В умовах ринку практичними джерелами можуть бути власні нагромадження (амортизаційні відрахування, прибуток), акції, облігації, позики, відсотки від власних грошей, вкладених до банку або позичених іншим підприємствам. Велику допомогу при визначенні фінансових джерел та найбільш ефективного їх використання може надати ФВА.

Розвиток економічних методів господарювання веде до змін у постановці цілей і задач ФВА, що зумовлює необхідність його вдосконалення в ході перебудови господарчого механізму управління АТ. Це вимагає розробки стратегії самого аналізу. Така стратегія передбачає встановлення цілей його використання, які реалізуються у певних умовах з урахуванням переваг і недоліків. Функціонально-вартісний аналіз забезпечує:

- отримання значного економічного ефекту за рахунок функціонального підходу;

- комплексність, яка передбачає погляд на розвиток крізь призму акціонерного товариства в цілому;

- охоплення усіх стадій інноваційного процесу;

- ймовірність сталої роботи АТ без значного ризику за рахунок можливості отримання ефекту.

Модель системи управління акціонерним товариством можна розглядати у двох аспектах: як склад і відносини структурних підрозділів (організаційна структура) та як їх взаємодії (функції). Первинними відносно структури є функції, які визначають динамічність системи управління з точки зору досягнення цілей. На систему управління впливає структура, яка спрощує або ускладнює, прискорює або сповільнює її розвиток. Проведення ФВА системи управління акціонерним товариством повинне здійснюватись у такій послідовності:

- опис принципів побудови системи управління;

- виявлення та формулювання цілей і функцій управління;

- вартісна оцінка й остаточний вибір варіанта.

Необхідною умовою включення того чи іншого варіанта системи управління до альтернативного служить його спроможність сприяти реалізації глобальної цілі системи. При цьому слід розглядати такі напрями вдосконалення системи управління:

- зниження витрат при обгрунтованому зниженні функціональних елементів і (або) функціональність надлишковості окремих елементів;

- зменшення витрат при збереженні кількості функціональних елементів;

- скорочення витрат при одночасному збільшенні числа функціональної недостатності окремих елементів;

- збільшення числа функціональних елементів і (або) зменшення функціональної недостатності окремих елементів при незмінних витратах на утримання апарату управління або при деякому економічно виправданому збільшенні витрат.

Введення нових та розширення існуючих підрозділів, збільшення ставок і окладів, придбання оргтехніки, поліпшення умов праці — все це припустиме лише у випадках, коли забезпечується одержання додаткового прибутку. Такий прибуток може бути отриманий як за рахунок поліпшення роботи акціонерного товариства в цілому, так і внаслідок власної комерційної діяльності підрозділів, що утворюються. До того ж в умовах розвитку господарської діяльності АТ і переходу до ринкових відносин внесок системи управління у доходи залежить від врахування економічної ситуації (рівня договірних цін, своєчасного забезпечення поставок, формування попиту покупців тощо) [26, 117].

Господарська діяльність АТ знаходиться у тісному взаємозв‘язку з поведінкою акціонерів відносно розподілу одержаного прибутку. Поведінка акціонерів при цьому має характер невизначеності. Тому оперативні рішення правління акціонерного товариства вимушене приймати в умовах невизначеності. З метою вироблення ефективних рішень в таких умовах у дисертації використано теорію ігор. Слід відмітити, що зіткнення інтересів правління й акціонерів умовне, тому що прагнення АТ забезпечити стале зростання прибутку відповідає корінним інтересам акціонерів. Цілі у акціонерів і правління однакові, але розуміння взаємовідносин і засобів досягнення цілей різні, бо правління АТ більше прагне до врахування довгострокових наслідків рішень щодо розподілу прибутку, а акціонери - короткострокових, негайних. Запропонований у роботі підхід дозволяє знаходити оптимальне рішення з розподілу прибутку в конкретних ситуаціях.

В сучасних умовах бізнес-планування набуває значення важливого інструменту ефективного господарювання. Застосування теоретичних основ бізнес-планування, можливостей його практичного використання дозволяє забезпечувати планову роботу в акціонерних товариствах на основі досягнень сучасної технічної бази комп‘ютеризації, раціонального використання світової та вітчизняної науки в області планування й організації виробництва. Перехід до нової методології планування вимагає проведення наукових досліджень, серед яких важлива роль належить стратегічному бізнес-плануванню. Його наукове обгрунтування забезпечує можливість стабільного становища АТ на ринку. Його подальший розвиток базується на сукупності взаємозв‘язків, які визначають основні його тенденції. При цьому акціонерне товариство може бути представлено у вигляді складної організованої системи, що саморозвивається, якій властиві направленість, закономірність та відповідний якісний стан [34, 188].

Особлива роль в період інформаційної ери належить технології, яка визначає стратегічне майбутнє АТ. Для акціонерного товариства з відносно високим рівнем інновацій важливою є спроможність адаптації до нових технологій, які забезпечують випуск нової конкурентоспроможної продукції, що користується стійким попитом на ринку. Це передбачає необхідність встановлення впливу технології на стратегію розвитку акціонерного товариства. Для тих з них, які працюють на рівні прогресивних технологій, достатньо високим є ступінь невизначеності, що потребує вірної оцінки розміру прибутку, доцільності інвестування певного виду продукції. Це передбачає у процесі зміни технології необхідність розробки стратегії розвитку АТ, яка в свою чергу вимагає відповідної організації управління цими процесами.

Життєздатність та прибутковість АТ може бути забезпечена завдяки стратегічному бізнес-плануванню його діяльності, яке включає: обгрунтування системи доказів доцільності певного виду діяльності; встановлення перспектив соціально-економічного розвитку; прогнозування економічних ризиків. Розробку бізнес-плану запропоновано проводити в три взаємопов‘язані етапи, що дозволяє: оцінювати потенційні технічні, ресурсні та фінансові можливості АТ; обгрунтовувати ефективність обраного шляху розвитку, дохідності та окупності коштів; чітко планувати діяльність всіх функціональних підрозділів та забезпечувати їх взаємозв‘язок; надавати гнучкості та мобільності у перебудові виробництва під впливом зовнішніх чинників.

Методом пошуку та ліквідації зайвих витрат, способом попередження неефективних рішень є функціонально-вартісний аналіз. Найбільш перспективною сферою застосування ФВА є організаційні структури управління, а саме: процес прийняття рішень при розробці організаційного розділу бізнес-плану.

5. Господарська діяльність акціонерного товариства знаходиться у тісному взаємозв‘язку з поведінкою акціонерів відносно розподілу прибутку, що одержується, яка несе в собі невизначеність. Одним з методів вироблення ефективних господарських рішень за таких умов є теорія ігор, яка дозволяє формувати стратегію розподілу прибутку як складову частину фінансового розділу бізнес-плану [28, 179].

3.3 Прогнозування фінансової звітності підприємства

Оцінка ефективності діяльності підприємства і управління його фінансовими ресурсами є важливим етапом фінансового менеджменту. Запорукою успішності будь якого бізнесу є передбачення майбутнього фінансового стану підприємства, визначення очікуваного розміру його фінансування. Визначення ймовірної діяльності підприємства в майбутньому може бути забезпечено шляхом розробки прогнозних фінансових документів – проектів майбутніх звіту про фінансові результати, звіту про грошові потоки та бухгалтерського балансу. Прогнозний звіт про фінансові результати та звіт про грошові потоки являють собою робочий план для всього підприємства в цілому, а прогнозний бухгалтерський баланс відображає сумарний вплив передбачуваних майбутніх управлінських рішень на фінансовий стан підприємства. Розробка прогнозних фінансових звітів являє собою складний процес фінансового прогнозування, яке повинно здійснюватись у чіткій послідовності. Фінансове прогнозування включає складання таких бюджетів на фінансових звітів:

- бюджетів поточної діяльності;

- грошового бюджету;

- прогнозних фінансових звітів [23, 157].

Складові частини фінансового прогнозування (бюджету поточної діяльності, грошовий бюджет, інвестиційний та фінансові плани, прогнозні фінансові звіти) тісно пов’язані між собою, оскільки будуються на основі одного і того ж комплексу вихідних положень.

Звіт про фінансові результати складається на основі формування:

- Бюджету доходів підприємства на прогнозний період з розподілом їх за видами діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова) та за структурними підрозділами (центрами доходів) підприємства;

- Загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства;

- Бюджету витрат підприємства на прогнозний період з розподілом їх за структурними підрозділами (центрами витрат);

- Загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства;

- Загального бюджету доходів та витрат підприємства, що трансформується в прогнозний звіт про фінансові результати;

- Розрахунок фінансових показників на основі прогнозного звіту про фінансові результати та співставлення їх з очікуваними значеннями [42, 189].

Звіт про рух грошових потоків – складається в результаті проведення прогнозних операцій підприємства за видами його діяльності на касову базу. Послідовність формування цього звіту така:

- Розмежування надходжень та витрат грошових коштів за видами діяльності підприємства;

- Визначення розміру мінімального постійного залишку грошових коштів;

- Встановлення точного часу виникнення грошових надходжень та витрат притоків та відтоків;

- Формування надходжень (притоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету доходів підприємства, переведеного на касову базу;

- Формування витрат (відтоків) грошових коштів на основі загального (агрегованого) бюджету витрат підприємства, переведеного на касову базу;

- Координація за часом графіку надходжень і витрат грошових коштів;

- Координація притоків та відтоків грошових коштів на основі фінансового та інвестиційного планів;

- Узагальнення прогнозних надходжень і витрат грошових коштів в прогнозному грошовому бюджеті, який являє собою прогнозний звіт про рух грошових коштів;

- Співставлення суми загального прогнозного притоку чи відтоку грошових коштів з сумою прогнозного прибутку підприємства.

Бухгалтерський баланс – складається на завершальному етапі прогнозування на основі:

- Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій підприємства інформації, представленої в загальних (агрегованих) бюджетах доходів і витрат підприємства;

- Перенесення до журналу прогнозних господарських операцій інформації, представленої в прогнозному грошовому бюджеті;

- Складання узагальненого прогнозного журналу господарських операцій підприємства;

- Складання прогнозного бухгалтерського балансу на основі прогнозного журналу господарських операцій;

- Розрахунок прогнозних фінансових коефіцієнтів на основі прогнозного бухгалтерського балансу та формування висновків про прогнозний фінансовий стан підприємства [25, 179].

Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми). Таким чином, прогнозні фінансові звіти – всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому.

Рис. 5. Система прогнозування фінансових звітів

Наведена система є основою визначення методичних підходів та послідовності прогнозування фінансових звітів. Прогнозування кожного фінансового звіту базується на своїй основі.

Прогнозування фінансових звітів включає в себе як дослідження минулих тенденцій, так і передбачення майбутнього розміру виручки, витрат, інших доходів і витрат. Тенденції можуть бути виявлені за використання різних методів аналізу від простого дослідження характерних рис, які наглядно розрізняють до застосування різноманітних статистичних методів з метою побудови тренду для використання його як бази для заключень (висновків) про майбутній стан підприємства. Прогнозування ключових елементів можна почати з побудови такого тренда, але не естраполювати минулі тенденції, хоча за відсутності впевненості в довготривалості вибраного виду бізнесу. Прогнозування фінансового стану підприємства доводиться здійснювати з врахуванням минулого досвіду, щоб забезпечити підприємців реальними прогнозами, які в нашій країні через нестабільність політичної та економічної системи можуть бути короткостроковими.

Схема складання прогнозних фінансових звітів, наведена на рис. 6 показує, як різноманітні бюджети поточної діяльності зливаються в єдиний консолідований грошовий бюджет, який в свою чергу підкріплюється специфічними конкретними даними з інвестиційного і фінансового планів (верх схеми). Таким чином, прогнозні фінансові звіти – всеохоплюючий вираз очікуваного стану підприємства в майбутньому [24, 58].

Аналіз фінансового стану має дві основні цілі:

- оцінити минулу фінансово-господарську діяльність підприємства;

- підготувати інформацію, яка необхідна для прогнозування.

Цілі аналізу будуть досягнуті в результаті рішення взаємозалежного набору аналітичних задач:

- визначення фінансового стану підприємства на момент проведення аналізу;

- виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства;

- визначення "вузьких" місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

- виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10