Курсовая работа: Характеристика грунтів господарства

Курсовая работа: Характеристика грунтів господарства

Вступ

1. Загальні відомості про господарство

2. Природні умови ґрунтоутворення

2.1 Клімат

2.2 Рельєф місцевості

2.3 Ґрунтоутворюючі та підстилаючі породи

2.4 Рослинність

2.5 Виробнича діяльність людини

3. Процеси ґрунтоутворення

4. Номенклатурний список ґрунтів

4.1 Загальні відомості про дерново–підзолисті ґрунти, їх особливості

4.2 Номенклатурний список ґрунтів

5. Характеристика ознак, складу і властивостей ґрунтів

5.1 Будова профілю і морфологічні ознаки кожного генетичного горизонту

5.2 Дані гранулометричного складу ґрунту

5.3 Дані вмісту, запасів та якості гумусу

5.4 Дані фізико–хімічних показників ґрунту

5.5 Дані фізичних властивостей ґрунту

5.6 Грунтово-гідрологічні константи, та їх показники

5.7 Доступні рослинам елементи живлення

6. Бонітування ґрунтів

7. Розрахунок балансу гумусу в грунтах господарства

8. Підвищення родючості ґрунтів

Висновки

Література

Вступ

Проблема використання ґрунтових ресурсів в сучасних умовах для всього людства стає особливо гострою. Актуальною вона є і для Чернігівщини, де земельні ресурси в економічному потенціалі області відіграють провідну роль, маючи частку більше половини в складі продуктивних сил і виробничих фондів. Тому реалізація державної політики щодо охорони родючості ґрунтів та їх раціонального використання повинна стати одним з пріоритетних напрямків у роботі всіх землекористувачів, спеціалістів та керівників сільськогосподарських підприємств і організацій.

На протязі останніх років, внаслідок значного зниження обсягів застосування мінеральних добрив та хімічних меліорантів, скорочення поголів’я худоби, а відтак, і виробництва та застосування гною, відбуваються процеси агрохімічної деградації грунтів, і як наслідок, зниження їх продуктивності. В зв’язку з цим потрібні пошуки ефективних, низько витратних прийомів модернізації землекористування фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств на принципах відновлюваного землеробства. Під цим слід розуміти одержання запланованого врожаю високоякісної продукції при мінімальних витратах, раціональному використанні природних і техногенних ресурсів.

Необхідною умовою ефективного використання ґрунтових ресурсів з метою одержання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур належної якості, насамперед, є наявність інформації щодо їх еколого-агрохімічного стану. Застосування агрохімікатів в необґрунтовано високих дозах або не збалансованих за поживними речовинами не тільки знижує урожай, але і погіршує його якість, забруднює ґрунт і ґрунтові води шкідливими для людини і тварин сполуками. Хімізація сільськогосподарського виробництва виявилась одним з найбільш потужних факторів антропогенного впливу на довкілля, який в зв’язку з надзвичайними, як позитивними, так і негативними наслідками, має перебувати під постійним контролем.

Ґрунт в умовах сільськогосподарського виробництва є не тільки тілом природи, а й продуктом людської діяльності. Він перебуває у динамічній залежності від мінливих антропогенних та техногенних факторів. Наприклад, техногенний вплив Чорнобильської катастрофи поширився на дуже великі території, а глибина і тривалість її дії зумовлюються не лише особливостями радіоактивного забруднення, а й генетичними та еволюційними відмінностями окремих ґрунтових різновидів у певних природних агроекосистемах. Вплив різноманітних факторів визначає перебіг ґрунтових процесів і режимів, що знаходить адекватне відображення в зміні його властивостей позитивного чи негативного характеру.

Перехід до ринкових відносин в аграрному секторі економіки, його реформування та введення приватної власності на землю вимагають точної інформації про якісний склад земельних ресурсів для ефективного їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, оцінку ґрунтів з метою диференційованого оподаткування, впровадження системи пільг і дотацій.

Узагальнення матеріалів дає характеристику агроекологічного стану ґрунтів, допомагає виявити території з ґрунтами різних рівнів родючості та ефективності застосування добрив, дає можливість встановити площі сільськогосподарських угідь, відносно чистих від техногенного забруднення та залишків агрохімікатів.

Розглянемо більш детально дані питання, проблеми та перспективи їх вирішення на прикладі господарства

ТОВ “Павлівка” розташована на території Ріпкинського району Чернігівської області. Площа сільськогосподарських угідь складає — 2400 га. Господарство займається вирощуванням переважно зернових культур та картоплі, порядок чергування культур у сівозмінах відповідає загальновстановленій схемі сівозміни.

Таблиця 1. Розподіл сільськогосподарських культур по ТОВ “Павлівка”

Ґрунти на території господарства дернові, дерново-середньопідзолисті на підвищеннях, лучні; торфово-болотні в пониззях.

У геологічній будові масиву до регіонального водотрива (алеврити київської свити палеогену) беруть доля палеогенові, неогенові і четвертинні відклади. Палеогенові відклади подані алевритами, пісками харківської свити і суглинками, пісками берекської свити. Загальна потужність відкладів 30—37 м. Неогенові породи перекривають палеогенові і подані пісками різнозернистими, рябими глинами і суглинками. Потужність їх 10—15 м. Четвертинні відклади подані середньо четвертинними, верхньочетвертинними і новочетвертинними відділами. Середньочетвертинні розповсюджені в лощинах стоку. Подані пісками, суглинками потужністю 3—5 м. Верхньочетвертинні відклади (піски, суглинки, супіски) розвинені на підвищених частинах рельєфу, поза улоговинами стоку., Потужність їх до 3—5 м. Новочетвертинні відклади залягають з поверхні, в улоговинах знизу. Подані алювіально-делювіальними супісками, суглинками з прошарками пісків. Потужність відкладів до 5 м.

За генетичними ознаками в даній товщі порід до місцевого водотриву (глини неогену) виділяється єдиний ґрунтовий водоносний обрій четвертинних відкладів. Тип водяного живлення — атмосферно-ґрунтовий. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієвого типу, прісні. Глибини залягання рівнів ґрунтових вод змінюються від 0,6 до 3,0 м.

Аналіз даних свідчить, що внесення мінеральних добрив в 2001 році, проти 1999 - 2000 років зросло під всі посіви сільськогосподарських культур. Так, під зернові культури з 8 до 16 кг, цукрових буряків з 82 до 128, картоплі з 81 до 99, овочів з 28 до 69 кг на 1 га.

Безумовно, добрива – високоефективний засіб підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Проте в останні роки господарство вносить дуже незначні їх кількості, як наслідок, і врожаї одержують невисокі.

Таблиця 2. Площі посіву і урожай основних сільськогосподарських культур в 1999 - 2001 році

2.1 Клімат

Клімат робить прямий і непрямий вплив на ґрунтоутворюючий процес. Прямий вплив позначається в безпосередньому впливів елементів клімату (зволоження ґрунту вологою опадів і її промочування; нагрівання й охолодження). Непрямий вплив виявляється через дію клімату на рослинний та тваринний світ.

Склад рослинності і її біологічна продуктивність, кількість органічних залишків, що попадають у ґрунт, і швидкість їхнього розкладання, кількість хімічних елементів, що втягуються в біологічний круговорот — усе це в тієї чи іншій мері залежать від кліматичних умов у робить суттєвий вплив на особливості ґрунтоутворюючого процесу.

Клімат помірно континентальний, з достатньо теплим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня – 6 –80С , самого теплого місяця – червня +18 +200С. Середньорічна кількість опадів – 550-600 мм. Максимум їх випадає влітку.

Минулі роки характеризуються значними відхиленнями від багаторічних даних по температурному режиму і кількості опадів. Загальна кількість опадів перевищувала середні багаторічні дані на 14%, а в червні - липні – на 37 – 39 %. Тепла волога весна сприяла росту і розвитку як озимих, так і ярих культур, що позитивно відбилось на рівні їх урожаїв. Проте в серпні встановилась суха жарка погода, що призвело до “підгоряння” посівів зернових культур, а перезволожені червень і липень обумовили розвиток хвороб. Ці фактори також істотно вплинули на формування урожаїв, але вже в негативному плані. Спекотний серпень, крім зернових, згубно вплинув на розвиток цукрових буряків та інших культур.

Значне пересихання ґрунту затягнуло початок посіву озимих культур, внаслідок чого значна частина їх була посіяна в пізні терміни і пішла в зиму недостатньо загартована. І лише м’яка зима дає підставу сподіватись на їх благополучну перезимівлю.

2.2 Рельєф місцевості

Рельєф впливає на розподіл речовин і енергії по поверхні ґрунту. На різні його елементи надходить неоднакова кількість вологи, тепла, мінеральних сполук. Усе це істотно впливає на життєдіяльність рослинного і тваринного світу, на темп і напрямок ґрунтоутворюючого процесу.

У геоморфологічному відношенні територія ТОВ “Павлівка“ належить до Поліської низовини, Чернігівське Полісся (на неоген - палеогенлеогеновій основі) і розташовані в межах Чернігівсько-Городнянської моренно-зандрової рівнини, ускладненої місцевими лощинами стоку р. Свишень, припливи р. Білоус. У межах господарства виділяється 2 лощини стоку, у східній і західній її частинах.

Материнська порода перетворюється в ґрунт тільки при тривалому прояві ґрунтоутворюючого процесу. Отже, час, на протязі якого йде цей процес і формується той чи інший ґрунт, тобто її вік, є істотним чинником ґрунтоутворення.

2.3 Ґрунтоутворюючі та підстилаючи породи

Ґрунтоутворюючі породи — вихідний матеріал, з якого формується ґрунт, тому її механічний, хімічний, мінералогічний склад, а також фізичні, хімічні, і фізико-хімічні властивості в значній мірі визначаються складом і властивостями ґрунтоутворюючими породами. Властивості материнських порід впливають на видовий і хімічний склад і біологічну продуктивність рослин на швидкість розкладення органічних залишків і якість гумус, що утвориться. Між ґрунтом і ґрунтоутворюючою породою відбувається обмін тепловою енергією, газами, водяною парою і розчинами. Усе це впливає на темп і напрямок ґрунтоутворюючого процесу.1

Ґрунти утворяться з гірських порід. Але гірські породи на відміну від ґрунтів марні чи характеризуються лише зачатками родючості. Тим часом найбільш важливою властивістю ґрунту є її родючість, тобто здатність задовольняти рослини, що виростають на ній, елементами харчування, водою й іншими факторами життя. Отже, для утворення ґрунту насамперед необхідно, щоб у гірській породі нагромадилися елементи родючості. Від гірської породи ґрунт відрізняється й іншими особливостями.

Гірська порода перетворюється в ґрунт у результаті двох процесів, що спільно протікають - вивітрювання і ґрунтоутворення. У самому верхньому горизонті літосфери вивітрювання протікає спільно і одночасно з ґрунтоутворенням.

У процесі вивітрювання гірських порід і мінералів, що їх складають, елементи харчування рослин переходять у розчинний стан і стають для них доступними. Однак поживні речовини не тільки використовуються рослинами, але й втягують у великий геологічний круговорот речовин. Вода, що випадає на сушу у вигляді, опадів, просочує кору вивітрювання, розчиняє усе, що може розчинитися, і несе розчинені в ній речовини в моря, чи океани внутрішньоматерикові безстічні області. У результаті деяка частина поживних речовин відчужується з гірської породи і, транспортуючи по суші в океан, приймають участь в утворенні осадових гірських порід. Повинні пройти цілі геологічні епохи, поки осадові породи вийдуть на денну поверхню і знову піддадуться вивітрюванню, а поживні речовини, що містяться в них, будуть використані рослинами, що виростають на суші.

У результаті вивітрювання гірські породи поступово збіднюються елементами зольного живлення рослин. Що стосується азоту, одного з найважливіших елементів харчування організмів, то в магматичних породах, що послужили першоджерелом утворення інших гірських порід, воно практично відсутнє.

У процесі тільки одного вивітрювання гірської, породи не відбувається повного розвитку й іншого не менш важливого фактора родючості — здатність стійко забезпечити рослини водою. У результаті вивітрювання масивна гірська порода з щільної, монолітної маси перетворюється в пухку породу (рухляк), що володіє властивостями водопроникності і вологоємності, але запас води в ній не може бути великим. Стійке забезпечення рослин водою здійснюється тільки ґрунтом, багатим гумусом, що має міцну структуру і пухкий склад. Ці властивості ґрунту формуються уже під впливом ґрунтоутворюючого процесу.

В грунтоутворенні дерново-підзолистих грунтів важливе місце належить осодковим породам, озерними відкладенням (стрічкові глини), льоси, льосовидні суглинки, карбонатні породи, алювіальні суглинки, пісчані відкладення, кварцити.

2.4 Рослинність

У новоутворенні беруть участь вищі зелені рослини, нижчі рослини (бактерії, гриби актиноміцети, водорості), вищі хребетні і дрібні безхребетні тварини (членистоногі, молюски, хробаки, найпростіші). Найбільш видна роль у цьому процесі належить рослинності й особливо вищим зеленим рослинам.

Велика частина цих явищ протікає при участі живих організмів (головним чином вищих зелених рослин і мікроорганізмів) і продуктів їхньої життєдіяльності в результаті здійснення малого біологічного круговороту речовин.

Під біологічним круговоротом, речовин розуміють надходження, із ґрунту гірських порід атмосфери в організми хімічних елементів, синтез органічної речовини і повернення хімічних елементів у ґрунт (із щорічним спадом частини органічної речовини чи з повністю відмерлими організмами) і атмосферу.

Вищі і нижчі рослини, поселяючи на гірській породі, що вивітрюється, а потім у ґрунті, витягають з її хімічні елементи, у тому числі а найважливіші поживні .речовини, концентрують їх у собі, охороняючи тим самим, від вимивання і залучення у великий геологічний круговорот.

Поряд із синтезом органічної речовини одночасно і безупинно відбувається її руйнування. У ґрунті органічні рештки розкладають головним чином мікроорганізми. Якби не протікав процес руйнування органічної речовини, то всі легко рухливі поживні елементи незабаром були б зв'язані в органічній речовині і життя повинно було б припинитися. Вивільнення при мінералізації органічної речовини елементи зольного і азотного живлення стають доступними для наступних поколінь рослин, що втягують у біологічний круговорот і нова кількість поживних речовин з гірської породи.

Особливо важлива роль у біологічному круговороті належить зеленим рослинам. У залежності від їхніх особливостей і фізико-географічних умов біологічний круговорот речовин протікає по різному.

У результаті біологічного круговороту в ґрунті накопичуються вуглець, азот, фосфор, сірка і деякі інші елементи. Такі важливі елементи харчування рослин, як азот і фосфор, у великій кількості містяться в самих верхніх горизонтах ґрунту, де зосереджена найбільша маса органічної речовини.

Зелені рослини концентрують у створеному в процесі фотосинтезу органічній речовині енергію сонячних променів. При засвоєнні 1 грам-молекули СО2 рослина зв'язує 112 Ккал енергії сонячної радіації, що складає приблизно 9,33 кал на 1 г вуглецю.

Відмерли частини рослин, потрапляючи в ґрунт, не тільки збагачують її органічними і мінеральними речовинами, але і збільшують її енергетичні ресурси. Це сприяє більш активному обміну речовин і енергії як у самому ґрунті між її твердою, рідкою і газоподібною фазами, так і між ґрунтом, рослинністю, атмосферою і космосом.

При розкладанні органічних залишків синтезується і нова органічна речовина тіл мікроорганізмів, а також утворяться специфічні гумусові речовини і вторинні мінерали ґрунту (нітрати, сульфати, фосфати, карбонати, окисли кремнію, заліза й алюмінію і, можливо, деякі глинисті мінерали).1

Найважливіша форма взаємодії органічних речовин з мінеральною частиною породи (ґрунту) — утворення різноманітних органо-мінеральних сполук неоднакового ступеня розчинності, що відіграють істотну роль у міграції й акумуляції речовин і формуванні генетичних горизонтів ґрунту.

В процесі ґрунтоутворення частина хімічних елементів може вимиватися з ґрунту й утягувати в геологічний круговорот речовин. Тому в залежності від глибини промочування ґрунту і її водяного режиму акумуляція речовин у ґрунтових обріях може йти з різною інтенсивністю.

У результаті біологічного круговороту речовин, процесу синтезу і руйнування органічної речовини ґрунтоутворююча порода безупинно взаємодіє з рослинами і тваринами, із продуктами їхньої життєдіяльності, а також із продуктами розкладання органічних залишків. Це і складає сутність ґрунтоутворюючого процесу.

В утворенні грунту на даній території приймають участь трав`янисті рослини, як однорічні так і багаторічні (рослини родин Злакові, Складноцвіті, Розові, Жовтецеві та інші), а також породи листяних та хвойних дерев (а саме: дуб, береза, клен, тополі, ясен, ялина, сосна та ін.)

2.5 Виробнича діяльність людини

З розвитком людського суспільства ґрунт стає засобом виробництва. Він піддається глибоким змінам, обумовленим механічною обробкою, внесенням добрив, посівом культур, осушенням і зрошенням, використанням луків і пасовищ, експлуатацією лісу і т.д.

Виробнича діяльність людини в сучасну епоху стає вирішальним фактором ґрунтоутворення і підвищення родючості ґрунту на значних просторах земної кулі. При цьому характер і значимість змін ґрунту залежать від соціально-економічних виробничих відносин, рівні розвитку науки і техніки.

На сучасному етапі стан більшості сільськогосподарських угідь залишає бажати кращого. Інтенсивність використання різних препаратів хімічної дії для підвищення врожайності сільськогосподарських культур приводить до небажаних наслідків – швидке забруднення ґрунтів, непридатність їх до використання, а також продукти вирощені на цій території несуть негативний вплив на здоров`я людини.

На території даного господарства в минулому проводилися осушувальні роботи з метою перетворення заболочених і перезволожених земель в високопродуктивні сільськогосподарські угіддя. Осушувальні меліорації є одним із помітніших факторів впливу на природні комплекси, які виявляються в зміні рівневого і гідрохімічного режимів і балансу підземних вод, режиму поверхневого стоку, ґрунтової родючості і водно фізичних властивостей ґрунтів, ареалів поширення флори і фауни.

Кожний з перерахованих факторів ґрунтоутворення робить як прямий, так у непрямий вплив на ґрунтоутворюючий процес, вони знаходяться у взаємному зв'язку і впливають один на одного.

Ґрунти формуються внаслідок різноманітних і безперервних змін верхніх горизонтів гірських (ґрунтоутворюючих) порід під впливом рослинних і тваринних організмів. Однак виникнення ґрунтів залежить і від ряду інших природних факторів. Умови, під, впливом яких протікає ґрунтоутворюючий процес і формуються ґрунти, називаються факторами ґрунтоутворення. Виділено п'ять природних факторів ґрунтоутворення: 1) ґрунтоутворююча (материнська) порода; 2) клімат; 3) рослинність і тваринний світ (біологічний фактор); 4) рельєф; 5)вік. На додаток виділяють і шостий фактор -—виробничу діяльність людини.

Ґрунтоутворюючий процес — це сукупність явищ перетворення і пересування речовин і енергії, що протікають у ґрунтовій товщі. Кожному з цих явищ протистоїть інше, протилежне у своїй сутності. Вони мають різноманітну природу— біологічну, хімічну, фізичну, фізико-хімічну протікають у тісній взаємодії один з одним.

Найбільш важливими, складовими ґрунтоутворюючого процесу є наступні: 1) створення органічної речовини і його розкладання; 2) синтез органо-мінеральних сполук і їхнє руйнування; 3) акумуляція органічних, неорганічних і органо-мінеральних речовин і їхній винос; 4) розпад первинних і вторинних мінералів і утворення вторинних мінералів; 5) надходження вологи в ґрунт і повернення її в атмосферу в результаті транспірації і випаровування; 6) поглинання енергії сонця ґрунтом, що приводить до її нагрівання, і випромінювання енергії, супроводжуване охолодженням, її.

Ґрунт як особливе природне тіло складається з чотирьох фаз: твердої, рідкої, газоподібної і живий. Тверда фаза — це основа, що складається з мінеральних часточок і органічних речовин, що формуються в процесі ґрунтоутворення. Рідка фаза — вода і розчинені в ній солі. Газова фаза — ґрунтове повітря, що заповнює вільні від води пори ґрунту. Живаючи фаза ґрунту — численні живі організми, що населяють ґрунт, що безпосередньо беруть участь у ґрунтоутворенні.

Утворення дерново–підзолистих грунтів протікає під лучною рослинністю і під лісами. На поверхні грунту накопичується груба лісова опад – підстилка, яка складається із сучків, кори дерев, шишок, хвої. Під дією мікроорганізмів та бактерій ці рештки розкладаються. Утворюються вторинні глинисті матеріали, кремнієва кислота, гідрати елементів. Продукти розкладу переміщуються з токами води в нижчі горизонти. В результаті підзолистого процесу в верхній частині профілю виділяється елювіальний горизонт.

Нижче підзолистого формується горизонт вимивання. Він збагачений глинистими та колоїдними частинками, особливо окислами заліза і частково гумус. Істотною особливістю підзолистого процесу є руйнування в верхній частині грунту первинних і вторинних мінералів і винос продуктів розкладу в нижчі горизонти і ґрунтові води.

Трав`яниста рослинність залишає щорічно велику кількість органічних речовин в грунті, сприяючи збагаченню її гумусом. При розкладі листя, надземної маси і кореневої системи трав`янистої рослинності, яка відрізняється високою зольністю і підвищеним вмістом азоту, в верхній частині профілю обособлюється дерновий (гумусовий )горизонт. В ньому разом з гумусом накопичується кальцій, магній, марганець, калій і інші елементи живлення рослин, які покращують водно-фізичні властивості грунту, створюється агрохімічне цінна структура.

4.1 Загальні відомості про дерново-підзолисті ґрунти, їх особливості

Дерново-підзолисті ґрунти, по класифікації ґрунтового інституту імені В. В. Докучаєва, виділяються на рівні підтипу в типі підзолистих ґрунтів. Однак доцільніше їх розглядати як самостійний тип. Це викликається особливостями генезису дерново-підзолистих ґрунтів і більш високою їхньою природною родючістю в порівнянні з підзолистими ґрунтами.

Таблиця 3. Підтипи дерново-підзолистих ґрунтів

Дерново-підзолисті ґрунти під природною рослинністю мають на поверхні дернину (Ад), чи лісову підстилку (Ао) потужністю 3—5 см. Під нею залягає гумусо-акумулятивний (дерновий) горизонт А1 потужністю більш 5 см, що іноді досягає 15—20 см. Цей горизонт має ясно-сірий і рідше темно-сірий колір. Нижче дернового горизонту йде підзолистий горизонт (А2), який змінюється перехідним (А2В) і ілювіальним (В) горизонтом. Останній поступово переходить у породу (С) (мал. 1). В орних дерново-підзолистих ґрунтах під орним горизонтом (Ар) лежить підзолистий (А2), чи перехідний (А2В), чи безпосередньо ілювіальний горизонт (В).

Дерново-підзолисті глеюваті ґрунти зберігають ознаки дерново-підзолистих ґрунтів. Крім того, характеризуються чітко вираженим оглеєнням і утворенням оторфованої дернини чи торф'янистої підстилки.1

Глеюваті підтипи дерново-підзолистих ґрунтів розвиваються при сезонному перезволожені. На орних угіддях вони прив`язані до нижніх частин схилів, безстічним рівнинам, до дрібних западин.

Мал. 1. Схема розрізу дерново-підзолистого ґрунту.

Дерново-підзолисті ґрунти теплої фації характеризуються могутнім профілем (200—250 см), кислою реакцією, палевим відтінком підзолистого горизонту. Ареал цих ґрунтів має самий довгий без морозний період і найбільшу суму активних температур у порівнянні з іншими районами тайгово-лісової зони.

У дерново-підзолистих ґрунтах помірної фракції профіль досягає 150—200 см. Найбільш кисла реакція спостерігається в. горизонті В (рНKCl 3—4,5). По тепловому балансу вони трохи поступаються дерново-палево-підзолистим ґрунтам. Це основний фонд орних земель зони.

Профіль дерново-підзолистих ґрунтів холодної фації дорівнює 100— 150 см. Верхні горизонти мають кислу реакцію. (рНKCl 3,5—-5), часто в профілі відзначається другий гумусовий горизонт.

Серед підтипів дерново-підзолистих ґрунтів зустрічаються такі ж пологи, як і в підзолистих ґрунтах. Додатково виділяється рід дерново-підзолистих ґрунтів із другим гумусовим горизонтом (повторно-підзолисті). На види підрозділяються по ступеню прояву дернового і підзолистого процесів. По вмісту гумусу в горизонт А1 поділяються на: слабогумусні— у цілинних ґрунтах до 3%, в орних до 2%; средньогумусні - у цілинних ґрунтах 3 — 5%, в орних 2 — 4%; высокогумусні — у цілинних ґрунтах > 5%, у орних > 4%.

4.2 Номенклатурний список ґрунтів

Таблиця 4. Номенклатурний список грунтів по ТОВ “Павлівка”

5.1 Будова профілю і морфологічні ознаки кожного генетичного горизонту

У результаті ґрунтоутворюючого процесу з материнської породи формується ґрунт. Вона здобуває ряд важливих властивостей і ознак, у ній виникають нові речовини, яких не було в ґрунтоутворюючій породі. Ґрунт розчленовується на генетичні горизонті і здобуває тільки їй властиві зовнішні, чи морфологічні, ознаки. Таким чином, ґрунт відрізняється від ґрунтоутворюючої породи не тільки родючістю, але і морфологічними ознаками, по яких можна відрізнити ґрунт від породи, а також один ґрунт від іншої. По них можна приблизно судити про напрямок і ступінь виразності ґрунтоутворюючого процесу.

До головних морфологічних ознак ґрунту відносяться: 1) будова ґрунту; 2) потужність ґрунту й окремих її горизонтів; 3) забарвлення; 4) механічний склад; 5) структура; 6) додавання; 7) новотвори і включення.

Будова ґрунту - це її зовнішній вигляд, обумовлений визначеною зміною у вертикальному напрямку її шарів, чи горизонтів.

Горизонти відрізняються один від іншого кольором, структурою, додаванням і іншими морфологічними ознаками. Вони мають різний хімічний, а нерідко і механічний склад, у них по-різному протікають біологічні процеси. Та чи інша будова ґрунту формується під впливом природних процесів ґрунтоутворення і виробничого використання.1

У ґрунті розрізняють кілька горизонтів, що, у свою чергу, можна підрозділити на підгоризонти. Кожен горизонт має свою назва і літерне позначення (індекс).

Звичайно виділяють наступні горизонті: Ап — орний; Ао - лісова підстилка, А¶ — дернина; A1 — гумусовий (гумусо - акумулятивний, гумусо - ілювіальний), А2 — елювіальний; В — ілювіальний, або перехідний по гумусу; G — глеєвий; С — материнська порода; Д — порода, що підстилає.

Орний горизонт (Ап). На всіх орних ґрунтах він розташований з поверхні; утвориться за рахунок верхніх шарів ґрунту.

Лісова підстилка (Ao). На цілинних і перелогових ґрунтах з поверхні залягає обрій органічних залишків, що розкладаються, з домішкою мінеральних часток. У лісах це шар лісової підстилки (опалі листи, хвоя, гілки і т.д.), на луках - трав'янистий, чи степова повсть (опалі стебла і листи).

Дернина (А¶ ). Верхня частина гумусованого шару цілинних і перелогових ґрунтів під трав'янистою рослинністю, сильно переплетена вузлами кущіння і коренями.

Гумусовий горизонт (A1) формується у верхній частині ґрунтового профілю. У ньому накопичується (акумулюється) найбільша кількість органічної речовини (гумусу) і елементів харчування. Його забарвлення переважно більш темне в порівнянні з іншими горизонтами.

Елювіальний горизонт (А2). З цього горизонту в процесі ґрунтоутворення виноситься ряд речовин у нижчі горизонті.

Ілювіальний горизонт (В). У ньому відкладаються речовини, що виносяться з вище розташованих ґрунтових горизонтів, а іноді приносяться струмом ґрунтових-грунтово-ґрунтових вод з підвищених елементів рельєфу. У ґрунтах, де не спостерігається явищ переміщення мінеральної алюмосилікатної основи (чорноземи, каштанові ґрунти), обрій У є не ілювіальним, а перехідним від гумусо-акумулятивного до породи.

Глеєвий горизонт (G) утвориться в гігроморфних ґрунтах. Унаслідок тривалого чи постійного надлишкового зволоження і нестачі вільного кисню в ґрунті йдуть анаеробно-відновлювальні процеси, що приводить до виникнення закисних сполук заліза і марганцю, рухливих форм алюмінію, дезагрегуванню ґрунту і формуванню глеєвого горизонту.

Материнська порода (С) являє собою породу, слабко порушену ґрунтоутворюючими процесами.

Порода, що підстилає, (Д) виділяється в тому випадку, коли ґрунтові горизонті утворилися на одній породі, а нижче лежить порода з іншими властивостями.

Будова ґрунтів може бути виражене по-різному. В одних випадках, горизонти чітко виділяються на ґрунтовому профілі, в інших виявляються слабко. Це залежить головним чином від типу і віку ґрунтів і особливостей материнських порід. У молодих ґрунтах генетичні горизонти виражені погано. У ґрунтах заплав, що розвиваються на шаруватих алювіальних наносах, ці горизонти бувають замаскована шаруватістю самої породи, тому їхній профіль приходиться розділяти на шари з позначенням римськими цифрами: I шар, ІІ шар і т.д.

Кожному ґрунтовому типу властиво своє сполучення горизонтів. Тому деякі з них метуть у тім чи іншому профілі бути відсутніми. Потужність ґрунту й окремих її горизонтів. Потужністю ґрунту називається товщина, від її поверхні всередину до слабко порушеної ґрунтоутворюючими процесами материнської породи. У різних ґрунтів потужність різна, з коливаннями від 40—50 до 100—150 см. Потужність горизонту відзначають з точністю до 1 см, при цьому вказують його верхню і нижню границі.

Забарвлення ґрунту — найбільш доступна і насамперед характерна для неозброєного ока морфологічна ознака. Це істотний показник процесів, що відбуваються в ґрунті, і приналежності її до того чи іншого типу.

У забарвленні ґрунту, у його відтінках і переходах дуже яскраво відбиваються особливості ґрунтоутворюючого процесу. Тому спостереження за забарвлення, за зміною колірних відтінків у різних ґрунтах, а також в одному і тому ж ґрунті, але в різних його горизонтах можуть дати багато для розуміння сутності процесів, що відбуваються в ґрунті, і для розкриття походження ґрунтів.

Забарвлення ґрунтів має і велике агрономічне значення. Практики-хлібороби з давніх часів судили про якість, про родючість ґрунтів по їх забарвленню. При цьому родючість ґрунтів найчастіше ставилася в залежність від вмісту гумусу, а отже, було пов'язано з чорним чи темно-сірим забарвленням. Колір ґрунту визначається фарбуванням тих речовин, з яких вона складається, а також фізичним її станом і ступенем зволоження.

Найбільш важливі для забарвлення ґрунтів наступні групи речовин: 1) гумус, 2) сполуки заліза; 3) кремнієва кислота, вуглекисле вапно,

Гумусові речовини обумовлюють чорне, темно-сіре і сіре забарвлення.

Мінералогічний склад дерново-підзолистих ґрунтів різноманітний і залежить головним чином від механічного складу і властивостей ґрунтотворних порід. У великих фракціях механічних елементів зустрічаються кварц, польові шпати, слюди й інші первинні мінерали. По Н. И. Горбунову, у мулистій (0,001 мм) фракції ґрунтів, що утворилися на моренних і покривних суглинках, найбільш характерними високодисперсними мінералами є гідрослюди, вермикуліт, мінерали , несилікатні аморфні окисли. Іноді є присутнім невелика домішка каолініту, кварцу, рідко гетиту, гібсита. При цьому високодисперсних глинистих мінералів і окислів звичайно менше в підзолистому горизонті і більше в ілювіальному. У ґрунтах, що сформувалися на масивних-кристалічних чи добре дренуємих осадових породах, переважають гідрослюди, вермикуліт, каолініт, мінерали, хлорати. Як супутні мінерали зустрічаються аморфні полуторні окисли, кварц.

Механічний склад — важлива агрономічна характеристика ґрунту. Він до деякої міри характеризує родючість ґрунту. Від механічного складу ґрунтів залежать майже всі їхні фізичні властивості (щільність, прозорість, вологоємність, водопроникність, водопідйомна здатність, повітряний і тепловий режими й ін.), а, також технологічні особливості ґрунтів (твердість, липкість, крихкість шару при оранці). Знання механічного складу ґрунтів необхідно для вирішення таких питань, як визначення глибини оранки, підбор грунтооброблюючих знарядь, розміщення культур, визначення глибини закладення насінь і добрив, установлення термінів і способів поливу і т.п.

Склад і властивості дерново-підзолистих ґрунтів нерозривно зв'язані з розвитком підзолистого і дернового процесів, а також залежать від прийомів їхнього окультурення.

Тверда фаза більшості ґрунтів (крім торф'яних) складається головним чином з мінеральних часток (80—90% і більш), що входили до складу материнської гірської породи. Ці часточки ґрунту, тобто окремі зерна мінералів і оболонки гірських порід, називаються механічними чи елементами елементарними частками ґрунту. Механічні елементи можуть бути самої різноманітної величини, починаючи від великих уламків гірських порід і. кінчаючи частками, діаметр яких виміряється тисячними частками мікрона. Зрозуміло, що визначити розмір кожної частки, що входить до складу чи породи ґрунту, неможливо. Тому, елементарні частки, близькі по розмірах, поєднують у групи, чи фракції. Існує кілька угруповань механічних елементів по розмірах. У нашій країні найбільш широке поширення одержала класифікація, запропонована професором Н.А. Качинським.

Класифікація механічних елементів за розміром, мм

Кам'яниста частина                                   > 3

Гравій                                                        3— 1

Пісок великий                                            1—0,5

          середній                                            0,5—0,25

дрібний                                             0.25—0,05

Пил великий                                              0,05—0,01

середній                                            0,01—0,005

дрібний                                             0,005—0,001

Мул грубий                                                         0,001—0,0005

тонкий                                              0,0005—0,0001

Колоїди                                                      < 0,0001 (< 0,1 мк)

У кожному ґрунті міститься кілька механічних фракцій. У фракцію “фізичного піску” поєднують усі частки крупніше 0,01 мм, а у фракцію “фізичної глини”— усі частки дрібніше 0,01 мм. Усі частки крупніше 1 мм називають кістяковою частиною ґрунту, а менше 1 мм — мілкоземом. У залежності від співвідношення різних фракцій виділяють ґрунту різного механічного складу.

Таблиця 5. Гранулометричний склад грунту по ТОВ “Павлівка”

Страницы: 1, 2