Курсовая работа: Сільськогосподарські регіони України

Курсовая работа: Сільськогосподарські регіони України

                     П Л А Н

Вступ                                                                                               2

1. Природно-ресурсний   потенціал   сільського  

господарства   України                                                                 3

2. Центральний регіон                                                                            3

3.Донецький регіон                                                                        11

4.Придніпровський регіон                                                            12

5.Західний регіон                                                                           15

6.Харківський регіон                                                                    20

7.Причорноморський регіон                                                                 22

Висновки                                                                                         26

Список використаної літератури                                                          27

Вступ.

Дана робота направлена на вивчення України, як економічного і сільськогосподарського об'єкту.

Також в роботі розглянуті можливості регіонів України щодо сільського господарства,  географічне положення і природні умови, і ресурси і їх вплив на економічний розвиток.

Промисловість України поєднується з розвиненим інтенсивним сільським господарством. АПК України дуже значний по своїх масштабах. На півночі вирощують льон, траву для молочної худоби, жито. В степу сіють озиму пшеницю, цукровий буряк, кукурудзу, соняшник, розводять свиней, птаха, м'ясо-молочну худобу. В Закарпатті і на побережжі Чорного моря багато садів і виноградників. На могутню сировинну базу спирається високорозвинута харчова промисловість. Особливо значне виробництво цукру, рослинного і тваринного масла. Потреби сільського господарства в техніці задовольняють численні заводи сільськогосподарських машин.

Українські чорноземи відрізняються родючістю і високим ступенем розораності. Через дефіцит водних ресурсів і  значну частину території півдня України відносять до зони "ризикованого " землеробства, що вимагає зрошування земель. Велике значення садівництва і виноградарства.

Серед європейських країн за рівнем забезпеченності  сільскогосподарськими угіддями  Україна посідає друге місце . В Україні  частка сільськогосподарських угідь у загальній структурі  земель становить 70%, орних земель  - понад 55%.  Площа сільскогосподарських угідь на душу населення  в середньому по Європі становить 0,43 га, в Україні  - 0,84, площа ріллі в Європі становить 0,24 га на душу населення. Отже, Україна  належить  до найбільш землеобеспеченних країн світу.

1. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ       СІЛЬСЬКОГО   ГОСПОДАРСТВА   УКРАЇНИ.

Природно-ресурсний потенціал сільського господарства України представлений земельними,водними кліматичними і біологічними ресурсами. Серед них найважливіше значення має земля, що є основним засобом виробництва в сільському господарстві. Протягом останніх десітиліть розвиток цієї галузі відбувався саме на основі  максимального  залучення виробництва земельних угідь.

На початок 1997 року площа сільськогосподарських угідь становила 40,7 млн.га, у тому числі 32,2 млн.га ріллі. Впродовж останніх п’яти років площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 178 тис га (ріллі – на 285 тис.га), переважно з переведенням у категорію  несільськогосподарських угідь, виходячи з екологічних міркувань та завдяки здійсненню землеохоронних заходів. Частково землі відводилися різним землекористувачам для несільськогосподарської діяльності. Ці вилучення зумовили деяке зниження освоєності земельного фонду і сільськогосподарських угідь.

Серед європейських країн за рівнем забезпеченості сільськогосподарськими угіддями Україна посідає друге місце. Україна володіє запасами продуктивних угідь, що приблизно в чотири рази перевищують її сучасні внутрішні потреби. Загальна земельна площа на одну людину в цілому по Україні становить 0,82га сільськогосподарських угідь і 0,67 га ріллі.

На основі дослідження природи, населення і господарства України, вивчення спроб соціально-економічної  регіоналізації  група вчених Національної Академії наук  прийшли до висновку, що макрорегіонів на території України можна виділити шість: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Харківський.

В данній роботі я розглядаю сільськогосподарські райони України по принципу ділення їх на макрорайони.

2.   ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН.

          До складу Центрального  регіону входить м.Київ і шість областей: Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська. Його площа 158,7 тис.кв.км. Це найбільший за площею регіон України. Чисельність населення в цьому регіоні  становить 12,2 млн.чол., або 23,7 % від загальної чисельності населення України.

На території регіону розташовано 96 міст та 176 селіщ  міського типу, або 1/5 від їхньої загальної кількості в Україні.

Вінницька  область.

Головне природне богатсво області  - це земля з її різноманітними типами грунтів. Сільске господарство є основною сферою агропромислового комплексу області.  В регіоні переважає сільське населення – 51,3% (922,1 тис.) Сільське господарство має буряківно-зерновий напрям у поєднанні з м ясо-молочним тваринництвом. Тут вирощують зернові: озиму пшеницю, ячмінь, зернобобові, кукурудза на зерно, овес просо, гречку, соняшник, картоплю, овочі.

Важливе місце належить кормовим культурам – конюшені, люцерні, кукурудзі, кормовим бурякам. В області функціонує  32 комбікормових заводи.

Розвинуте також садівництво, зокрема такі плодові кольтури, як яблуня, груша, абрикос, вишня, черешня.

Питома вага області у валовій продукції сільского господарства в 2000р. становила 6,03% (у 1990р.- 6,1%). Область займає перше місце в державі по валовій продукції господарства і третє місце по валовій продукції його на душу населення, однак по валовій продукції галузі  на одного працюючого – лише 16 місце.

Питома вага рослинництва у загальному обсязі сільскогосподарської продукції області у 2000р. збільшилась і становила 65,0 відсоків ( у 1990р.- 55,7). Тваринництва,  навпаки.  Зменшилась до 37,6 відсотків ( у1990р. – 44,3).

Структурна перебудова у сільскому господарстві    призвела в основному  до зменшення виробництва в усіх ланках його господарювання (табл.1).

За період 1990-2000 р.р. відбулось абсолютне скорочення валової продукції галузі в усіх категоріях господарств: у 2000р. її рівень становив 52,6%  від  1990р. У 2000р. намітилась тенденція до незначного росту, особливо у рослинництві, і регіон за валовою продукцією на одного працюючого перейшов з 17-го на 16-те місце.

Реструктурізація в сільському  господарстві внесла суттеві зміни у структуру валової продукції. Так, питома вага господарств населення у загальному обсязі валової продукції зростала і становила: у 1990р. – 31,6%, у 2000 р. – 59,6%. Відповідно зменшувалась частка сільскогосподарських підприємств: продукція рослинництва у 1999р. становила 51,7%, у 2000р. – 47,6%, тваринництва – відповідно 33,2%  і  26,9%.

Таблица 1.

Динаміка виробництва валової продукції сільського господарства у Вінницькій області у всіх категоріях господарств.

          Однією з важливих причин зниження показників економічної ефективності підприємств сільського господарств є відсутність господарського  механізму в його організації, а також непомірно висока вартість услуг. Надзвичайно великий негативний вплив має зменшення виробництва, а отже, й пропозицій промислових засобів виробництва  і предметів праці.

 Житомирська область.

            Область є важливим і невід ємним складовим елементом господарського комплексу країни. Вона  створює 1,9% валової доданної вартості, виробляє 1,0% промислової та 3,8% сільськогосподарського продукції країни.

          Житомирська область є досить значним аграрним регіоном України. Займаючи 4,1% сільськогосподарських угідь держави, вона виробляє 3,8% продукці. сільського господарства України.

          Високій рівень розвитку сільськогосподарського виробництва район  обумовлений двома основними  чинниками: сприятливими грунтово-кліматичними умовами лісостепової частини і великою кількостю сільського населення. На розвиток галузей сільськогосподарського виробництва значною мірою впливає структура земельних ресурсів.

Основною галуззю землеродства є зернове господарство, а головною культурою – озима пшениця, що вирощується переважно в лісостеповій зоні. На Поліссі серед зернових переважають посіви жита, ячменю, гречки. Високого рівня розвитку досягло виробництво технічних культур. Найбільш пошириними тут є цукровий буряк, льон-довгунець, хміль. Розвинуте  також овочівництво і садівництво.

          Значна  питома вага сіножатей і пасовищу структуріугідь забеспечує розвиток твариництва. Основними його галузями є скотарство, свинарство і птахівництво, скотарство, молочно-м’ясного напряму розвивається на базі кормів польового  виробництва, відходів буряківництва і цукрової промисловості, природних сіножатей та пасовищ. За поголів’ям великої рогатої худоби (524,6 тис.) область займає четверте місце в Україні. Свинарство найбільш поширене в Лісостепу. Розвивається також кролівництво, птахівництво, вівчарство, рибництво, бджільництво.

          Проте в останні роки спостерігались негативні тенденції у розвитку та функціонуванні сільського господарства. Про це свідчать показники виробництва основних видів продукції рослиництва і твариництва в Житомирській області протягом 1999-2000рр. ( табл.2)

Таблица 2

          Виробництво основниї видів продукції рослинництва і тваринництва в Житомирській області.

          Тенденція до зміншення обсягів виробництва сільськогосподарської продуції спостерігається майже по всіх її видах. Найгірше становище з вирощуванням цукрових буряків, де виробництво продуції за останні 10 років знизилось більше, ніж у 3, а порівняно з 1995р. – у 2,5 рази.

Найкраща динаміка виробництва основних видів продукції рослинництва і тваринництва спостерігається у вирощуванні овочів, де в 2000. в порявняно з 1990 р. навіть відбувся ріст на 30,2%, та яець. Це зумовлено високим рівнем споживчого попиту на названі види  продукції, що сприяло меншим коливанням їх виробництва (табл.2)

Київська область.

Область складається з 25 адміністратівних районів, 25 міст, у тому числі 11 обласного підпорядкування, 29 селищ міського типу і 1194 сільських населенних пунктів.

Агропромисловий комплекс області являє собою міжгалузеве териториально-виробниче утворення, що охоплює такі сфери виробництва, як сільске господарство, харчову і переробну промисловість та сферу виробничого обслуговування основних його галузей. На функкціонування всіх елементів АПК істотний вплив здійснюють природне середовище, рівень господарського освоєння території, потреби населення в продуктах харчування, особливості розселення, забеспеченність трудовими ресурсами й інші фактори.

Сучасні ринкові перетворення в АПК покликані модифікувати функціонально-териториальну структуру АПК Київської області. Цей процесс в першу чергу  пов язанний зі зміною форми власності на землю та засоби виробництва.

Серед агропромислових спеціалізованних рослинницько-промислових комплексів у межах області сформувалисися буряко-цукровий, плодоовочеконсервний, льонопромисловий і зернопромисловий. У тваринництві  основне значення належить  м ясо-,молоко- та птахопромисловому коплексам.

Основою зернопромислового комплексу є зернове господарство, головними зерновими культурами є озима і яра  пшениця, жито, ячмінь, просо, соняшник.

Обсяги виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в області наведені в таблиці 3.

Цукробуряковий комплекс має завершену структуру і представлений бурякосіянням, виробництвом буряків, їх транспортуванням й збереганням та виробництвом цукру. За валовим збором. цукрових буряків область є безперечним лідером в Україні.

Таблиця 3

Виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в області.

 Чернігівська  область.

        Область є складовою частиною господарського комплексу держави і виробляє 1,5% її промислової продуції, займаючи за цим показником 18 місце в Україні. В загальнодержавному територіальному поділі прці Чернігівщина виділяється видобуткомнафти, та виробництва шпалер, кордових тканин, хімічних волокон і ниток, вовняних тканин льоноволокна, окремих видів продукції харчової промисловості. Тобто, місце регіону в загальнодержавному територіальному  поділі праці визначають його провідні галузі господарства, а саме легка промисловість, машинобудівний та агропромисловий комплекси, Крім цього, в оласті набули розвитку деякі галузі хімічної, лісової, деревообробної та целюлозно-промислової промисловості.

          Розвиток АПК Чернігівської області обумовлюють, в першу чергу, природні фактори, а саме: агроклімтичні, грунтові та водні ресурси. Рівнинний рельєф, достання кількість вологи і тепла, грунти з середньою й високою природною родючістю сприяють вирощування різноманітних   сільськогосподарських культур помірної зони, розвитку всіх головних галузей тваринництва.

          Важливою ланкою  АПК області є спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси, які поєднуть виробництво і переробку сільськогосподарських культур. Найповнішими в області є зернопромисловий, буряківницький, льонопромисловий, картоплекрохмальноспиртовий і плодоовочеіий комплекси. Основу зернопромислового комплексу складає зернове господарство, головні зернові культури -–озима і яра пшениця, жито, ячмінь, просо, гречка, горох.

          Також важливим є   картоплекрохмальноспиртовий комплекс. У 2000 році виробництво картоплі в області склало 1471,1 тис.тонн, що становить 7,4% в Україні. Переробна ланка комплексу представлена підприємствами двох профілів – спиртовими і крохмальними.

          В області виділяються дві агропромислові зони, відмінні між собою агрокліматичними та іншими прородними умовами – поліська і лесостепова. Ці чинники впливають на їх виробничу спеціалізацію.

Таблиця 4.

Виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в області.

Черкаська  область.

Черкаська область розташована в центральній частини України у бесейні середньої  течії Дніпра.

Розвиток агропромислового комплексу Черкаської області обумовлений наявністю сприятливих агрокліматичних та водних ресурсів, рівнем господарського освоєння території, потреб населення в продуктах харчування, забеспечення трудовими ресурсами, розвитку ринкової інфраструктури області, впровадженням ринкових механізмів господарювання, найково-технічного прогресу. Черкаська область розташована в центральній частині України і має високопродуктивні земельні ресурси (90% земель оцінюються 70-96 балами за 100 – бальною шкалою).

АПК області охоплює сировину, переробну та обслуговуючу ланки. Період економічного спаду в країні позначився і на АПК Черкаської області. Аналіз динаміки виробництва сільськогосподарської продукції на останні 10 років свідчить про значне його скорочення – майже в 2 рази. Збитковою стала абсолютна більшість видів сільськогосподарської продукції суспільного сектора.

Територія Черкащіни в господарському відношенні характеризується високим ступенем освоєння. Із загальної площі області 74,5% припадає на сільськогосподарські угіддя (1456,4 тис.га), в структурі яких 87,9% складає рілля (1279,9 тис.га). Якщо загалом в Україні у 200р. забеспеченність однієї людини сільськогосподарськими угіддями становила 0,85 га , а ріллею – 0,66, то в області – відповідно 1,02 і 0,89 га.

В АПК виділяються  спеціалізовані рослинницько-промислові комплекси, найтиповішими з яких є: буряковоцукровий, плодоовоче-консервний, олійно-жировий, конопле-, м’ясо-, і молокопромисловий.

Серед технічних культур переважають цукрові буряки, вирощують також соняшник, ефіроолійні культури, коноплю; серед кормових – кукурудза на силос, кормові буряки. Традіційними  галузями для Черкащини є садівництво, овочівництво, зокрема тепличне в Черкасах та Умані. Серед галузей тваринництва важливе місце займає скотарство молочно-м’ясного напряму, а також свинарство, вівчарство, птахівництво.

Таблиця 5.

Виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в області.

На основі результатів економічної діяльності підприємст АПК області можна виділити певні позитивні зміни, які полягають в здійсненні подальшого реформування відносин власності ( на почато 2001 року в області зараєстровано 554 селянські господарства). створенні інтегрованих сільськогосподарських підприємств (три – по виробництву м’яса та два – по виробництву, переробці, заготівлі та реалізації продукції). Особлива увага надавалася розвиткові рослинництва, для чого розроблені цільові та науково-технічні програми, змінена структура  посівних площ у напрямі збільшення їх під високоліквідними культурами.

3.  ДОНЕЦЬКИЙ РЕГІОН.

До складу Донецького регіону  входять Донецька і Луганська області. Його площа  53,2 км.кв., або 8,8 відсотка  території України. На території  регіону розташовано 88 міст і 243 селища міського типу, або ¼ їхньої кількості в Україні. Аграрний комплекс не дуже розвинений. Це зумовлено  відчуженням значних земельних площ з метою  несільськогосподарського використання за низьких темпів рекультивації земель, нераціональним використанням вторинних ресурсів.

Донецька область.

За природно-ресурсним, виробничим і трудоресурсним  потенціалом область займає перше місце в Україні. Область розміщена  на південному сході держави.

Завдяки сприятливим агрокліматичним умовам Донецька область має потужний агропромисловий потенціал, який характеризуються можливістю ведення інтенсивного сільського господарства. Але через значну урбанізованність території АПК не може забезпечувати регіон  основними продуктами харчування( за винятком соняшникової олії). Засоби виробництва для комплексу в області майже не випускаються, крім  мінеральних добрив, запасних частин для сільськогосподарської техніки і переробної промисловості.

АПК Донеччини спеціалізується на вирощуванні зернових ( озима і яра пшениця, кукурудза на зерно) та технічних ( соняшник) культур. Навколо великих міст розвинуте овочівництво, садівництво та виноградорство. Тваринництво представлене молочно-м’ясним скотарством , свинарством, вівчарством і птахівництвом. В Маріуполі та Новоазовську розвивається рибальство. Площа сільськогосподарських угідь Донеччини є меншою, ніж в середньому в Україні, але вони характеризуються  високою разораністю.

Таблиця 6.

Виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в області.

Луганська область.

Луганська область утворена  3 червня 1938 р., розташована  вона в басейні середньої течії річки Сіверський Донець та сході України.

Під впливом природнокліматичних умов сільське господарство Луганщини спеціалізується на вирощуванні зернових( озима і ярова пшениця, кукурудза на зерно), а також технічних ( соняшник) культур. У переважній  більшості навколо великих міст розвинуте овочівництво, виноградорство і садівництво . тваринництво представлене молочно-м’ясним скотарством, свинарством, вівчарством і птахівництвом. Луганська область характеризується високою питомою вагою сільськогосподарських угідь в площі регіону – майже 80%, що значно вище, ніж у середньому   в Україні, але розораність їх є меншою від загальнодержавного показника через значні площі пасовищ. У північно-східних районах області досить поширеним є зрошуване землеробство. Зменшування обсягів виробництва продукції сільського господарства Луганщини порівняно з іншими регіонами України відбувалося швидше, хоча в 2000р. цей процес, на відміну від інших областей,  призупинився, і господарства виробили сільськогосподарської продукції лише 43% від рівня 1990р.

Таблиця 7.

Виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в області.

4.  ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РЕГІОН.

          Придніпровський регіон є одним із найбільш розвиненних регіонів України з потужним соціально-економічним  потенціалом. Він  включає три області – Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, - загальною площею 83,7 тис.кв.км.

          Одним з визначальних чинникыв розвитку сільського господарства регіону є його низька землезабезпеченість. Особливістю аграрного сектора є висока частка  особистого підсобного господарства в загальному обсязі продукції рослинництва і тваринництва . Агропродовольче виробництво не забезпечує   потреб населення регіону в продуктах харчування. Агрокліматичні ресурси областей регіону достатні для  вирощування більшості сільськогосподарських культур помірних широт.

          Проблема підвищення урожайності  сільськогосподарських культур  і продуктивності тваринництва є надзвичайно актуальною в контексті забезпечення продуктами харчування не тільки місцевого населення, а й великого контингенту відпочиваючих.

Дніпропетровська область.

Дніпропетровська область – це старопромисловий район розвинутої індустрії, один з найбільш розвинутих регіонів України. Галузями сільськогосподарської  спеціалізації області є виробництво олійних і овочевих культур, а також зернове  господарство.

Сільське господарство – друга після промислової галузь економіки області, на яку припадає 7,1% випуску товарів  і послуг. У ній працює 197,9 тис. осіб (14,1% від загальної кількості зайнятих в економіці області) та зосереджено 7,3% основних фондів (2001р.).

У галузевій структурі валової продукції сільського господарства за 1991-2000рр. відбулись зміни у співвідношенні його основних галузей – рослинництва  і тваринництва – в напрямі збільшення  питомої ваги рослинництва. Зменшилась питома вага  області  у виробництві продукції сільського господарства за рахунок значного скорочення частки продуції тваринництва , яке відбувається найбільш високими  темпами.

Скорочення посівних площ, а також поголів’я худоби і птиці, урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин призвело до значного       падіння      виробництва переважної більшості продукції галузі ( см.таблицю 8). Внаслідок цього істотно знизився рівень реалізації продукції, особливо сільськогосподарськими підприємствами.

Таблиця 8

Виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в області.

Запорізька область.

Запорізька область – висорозвинутий індустріальний регіон України і Придніпров’я. Область має високій рівень господарського освоєння території. Так, частка її в загальній земельній плащі, кількості населення, трудових ресурсах і основних фондах економіки України складає відповідно 4,5; 4.0; 4.2 і 5,4%. Тут створюється 5,7% валової доданої вартості економіки держави.

Сільське господарство Запорізької області традиційно спеціалізується на виробництві  продукції  землеробства, зокрема: зернових, олійних, овочевих і плодовоягідних культур. У 2000р. індекс виробництва валової продукції галузі в розрахунку на душу населення становив по відношенню к середньореспубліканському 0,89.

В структурі валової продукції сільського господарства за цей період відбулися зміни пропорцій між рослинництвом і тваринництвом в напрямі збільшення питомої ваги першого. Так, у 1990р. це співвідношення становило 45,1 і 54,9 %, у  1995 р. – 55,8 і 44,2%, у 2000р. – 57,2 і 42,8%.

Питома вага області у виробництві продукції сільського господарства переважно за рахунок випереджуючих темпів скорочення виробництва  всіх видів продукції  тваринництва.

Кіровоградська область.

За структурою економіки  Кіровоградська  область с аграрно-індустріальною. Рівень господарського освоєння області характеризується такими показниками: частка в загальній площі кількості населення і трудових ресурсів  у країні складає відповідно 4,1; 2,3 і 2,2 %. Тут зосереджено 2,3% основних фондів, створюється 1,6% валової доданої вартості, промисловістю і сільським господарством виробляється відповідно 3,3 і 0,9% від загальнодержавного рівня.

Сільське господарство – провідна галузь економіки і АПК області. Тут зосереджено 145,7 тис. осіб або 36,3 % зайнятих та 18,5% основних фондів економіки.

Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків та м’ясо молочної продукції. Основні зернові культури: озима пшениця і ячмінь, кукурудза на зерно, зерно-бобові, гречка і просіяні культури. В області розвинуте садівництво, вирощуються різноманітні кісточкові та ягідні культури.

За період 1990-2000 рр. валова продукція сільського господарства зменшилась більше як у 2 рази при високих темпах скорочення тваринництва.

За 1991-2000рр.  зменшилася уся посівна площа в тому числі зернових і кормових культур та збільшилась технічних, особливо соняшнику на насіння, а також картоплі й овоче-баштанних культур.

Високими темпами в області скорочується виробництво цукрових буряків, зерна, картоплі і тваринницької продукції та зростають -  соняшнику на зерно.

Скорочення посівних площ, поголів’я великої рогатої худоби і птиці, зниження урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності громадського тваринництва привело до значного падіння виробництва продукції сільського господарства та її реалізації, особливо сільськогосподарськими підприємствами.

5.  ЗАХІДНИЙ РЕГІОН.

Західний регіон включає 7 областей: Волинську, Закарпатську, Івано-Франковську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку. Його площа становить  110тис.км.кв, або 18,3 відсотка загальної території України.

Для регіону характерна надто висока розораність сільськогосподарських угідь – близько 80 відсотків, що спричиняє розвиток водної ерозії. Лише за останні 20 років площа еродованих угідь збільшилася приблизно на 600 тис.га.

Івано-Франківська область.

При всій  різнорідності природнокліматичних і економічних умов, а також виробничої  спеціалізації сільськогосподарську підприємства різних  форм власності знаходяться у чотирьох виробничих сільськогосподарських підзонах: Гірський західний, Гірський східний, Передкарпатській передгірний і Передкарпатській низинний.

Специфічні природно-кліматичні умови, невелика площа оральних земель і порівняно велика площа кормових угідь визначають тваринницький напрям як основний у розвитку сільськогосподарського виробництва передгірських і гірських районів. Найважливішу роль у тваринництві області відіграє велика рогата худоба, потім свинарство і вівчарство. більшість районів мають сприятливі умови для розвитку бджільництва, кролівництва, рибництва і шовківництва., проте його стримує погана кон’юнктура ринку.

Головним завданням рослинництва є забезпечення тваринництва міцною кормовою базою. Гірські райони більш сприятливі для вирощування кормових культур, зокрема сіяних трав, ніж для деяких зернових  колосових. Товарною частиною рільництва є тільки технічні культури як найбільш трудомістку й одночасно найдоходніші, що особливо важливо для великих  сільськогосподарських підприємств, де є можливість раціонально використовувати існуючий земельний фонд, трудові ресурси, а також овочівництво.

У 2000-2002 рр. проводилось реформування АПК області. На базі КСП створено 404 нових ринкових агроструктури різних форм власності, що спрацювали ефективно. Паювання землі в області проведене ще на  початку 90-х років, набуло розвитку фермерство та особисті підсобні господарства селян. За данними Обласного комітету статистики, валове виробництво зерна становило 252,8 тис.тонн, що на 3% більше, ніж у 1998р.,  (область традиційно не належить до зернових), на 36% зросло виробництво картоплі, на 33% - овочів. Вдалося призупинити спад виробництва в тваринництві. Взагалі за статистичними даними, 82% агропідприємств закінчили 2000 р. з прибутками, а у 1999 р. рентабельними були лише 7%  господарств. Продовжується формування аграрного ринку. Почали роботу три товарні біржі, два агроторгових доми, 47 ярмарків, 17 оптово-продовольчих та 11 оптово-овочеіих ринків, 703 заготівельні пункти, 17 кредитних спілок, 75 фірмових магазинів по торгівлі сільськогосподарською продукцією і продовольством.

Закарпатська область.

АПК області включає сировину, переробну і обслуговуючу ланки. Основною сферою є сільське господарство. Сільськогосподарські  підприємства об’єднанні у чотири виробничі сільськогосподарські підзони: Гірську Західну, Гірську східну, Закарпатську передгірну і Закарпатську низинну. В жодній господарсько- виробничій зоні України немає таких різноманітних природнокліматичних та економічних умов, як в Закарпатті та Карпатах.

Специфічні природнокліматичні умови, значна площа орних земель і порівняно  великі площі кормових угідь визначають тваринницький напрям як основний в розвитку  сільськогосподарського  виробництва передгірських  і гірських районів. Найважливішу роль у тваринництві області відіграє велика рогата худоба, що дає близько 20% усіх грошових доходів, свинарство і вівчарство поділяють друге місце, а птахівництво не відіграє великої ролі. В зонах області є сприятливі  умови для розвитку  бджільництва, кролівництва, рибництва і шовківництва, проте він стримується недостатнім виробничим досвідом та кон’юнктурою ринку.

Головним завданням другої основної галузі сільськогосподарського виробництва  колгоспів – зони рослинництва – є забезпечення тваринництва міцною кормовою базою. Гірські райони  більш сприятливі для вирощування кормових культур, зокрема сіяних трав, ніж для деяких зернових колосових культур, урожайність яких рідко перевищує 5 ц/га, а буває навіть нижчою. Товарною частиною рільництва  є тільки технічні культури, а в окремих підзонах також овочівництво. Виробництво технічних культур, як найбільш  трудомістких і одночасно найбільш доходних, особливо важливе для великих сільськогосподарських підприємств, де є можливість  раціонально використовувати як існуючий земельний фонд, так і наявні трудові ресурси.

Волинська область.

Область розвивається як аграрно-індустріальна. Сільске господарство спеціалізується  на скотарстві м’ясо-молочного напряму, в деяких районах – на свинарстві, а також виробництві цукрового буряку, зерна та льону-довгунця. На одного зайнятого в сільськогосподарському виробництві  приходиться 1,05 га  сільгоспугідь, у тому числі  0,7 га ріллі.

Область займає 2,5% сільгоспугідь  та 2,1% ріллі країни. У структурі товарної продукції сільського господарства сільськогосподарських підприємств питома вага тваринницьких галузей складає 44,9%, серед яких переважає м’ясо-молочне скотарство, особливо в північних районах області.

У рослинництві основними галузями є зернове господарство та буряківництво, питома вага яких відповідно становить 31,6 і 11,8% у грошових надходженнях від реалізації продукції сільського господарства. Залежно від природних і  економічних умов на території області сформувались дві підзони виробничої спеціалізації сільського господарства, у яких основною галуззю тваринництва є м’ясо-молочне скотарство, а рослинництва – льонарство, картоплярство    і буряківництво.

У структурі посівних площ області питома вага  зернових культур складає 44,5%, технічних – 6,2%, картоплі та овочів – 13,3, кормових культур – 36,0%.

Аналіз розвитку сільськогосподарського господарства показує, що в усіх категоріях господарств виробництво валової продукції в  2000 році зменшилось порівняно з 1990 роком на 55,1%, зокрема: валові збори зерна – на 45,4%, картоплі – на 0,3%, цукрових буряків – на 58,4%, урожайність зернових культур – з 24,3 до 19,4 ц/га,  цукрових буряків – з 230 до 182,9 ц/га.

Крім того, в області на кінець 2001 р. нараховується 528 селянських (фермерських) господарств, які обробляють 11,3 тис.га (1,1% площі  сільськогосподарських угідь), у тому числі 10,2 тис.га ріллі.

Рівненська область.

Грунтові та агрокліматичні умови сприятливі для  розвитку сільського господарства.

У 2000 році в усіх сільськогосподарських  підприємствах  під зернові та зернобобові було зайнять 214,1 тис. га, з них і пшеницю – 89,8, цукрові буряки – 19,8, технічні культури – 29,19, кормові культури – 189,4 тис.гектарів.

У всіх категоріях господарств  валовий збір зернових  у 2000 р. склав 478 тис.тонн, що на 32 тисячі (7,2%) більше, ніж  у 1999 р.

З 1991-2000 роки темпи зниження виробництва основних видів продукції сільського господарства коливались в значних межах – від 26(яєць) до 73,7% (цукрових буряків). У 2000 році вироблено 60 тис.тонн м’яса, 464,7 – зерна, 431,4 – цукрових буряків, 133,6 – овочів.

 Чернівецька область.

В області - 11 районів, 10 міст, у тому числі 1 обласного підкорення, 9 селищ міського типу і 398 сільських населених пунктів.

У Передкарпатській низинній підзоні сільськогосподарське виробництво разносторонньогалузеве з провідним значенням тваринництва і технічних культур, як товарних галузей. Основний напрям тваринництва у підзоні. – молочно-м’ясна велика рогата худоба та напівсальне свинарство. Вовно-м’ясне вівчарство має необхідні умови для розвитку лише в тих місцях, де є суходільні пасовища. Достатня кількість ставків сприяє розвитку птахівництва та рибництва. В цій підзоні найбільшу питому вагу взагалі в Карпатському економічному районі займають  посіви зернових і технічних культур -  цукрових буряків (основної культури), льону, коноплі, сонянику, ріпаку озимого, тютюну. Нові умови господарювання сприятимуть розвитку товарного садівництва і ягідництва.

Земельні  угіддя в гірських районах розміщуються у вертикальному напрямку, починаючи від гірських долин до пасовищ – полонин. Саме це, а також специфічна структура угідь значною мірою обумовлюють спеціалізацію виробництва  та ставлять особливі вимоги. Гірськи райони – це підзона пасовищного тваринництва і лісових промислів. Основна орієнтація в тваринництві цієї підзони – це м’ясо-молочне скотарство і вовно-молочно-м’ясне вівчарство. Велике значення має історично літній вигул худоби на природних кормових угіддях з реалізацією  восени на ярмарках. Птахівництво не має значних можливостей у своєму розвитку через відсутність кормової бази. Перспективним вважається свинарство, але кормова база окремих фермерських господарств для його розвитку є недостатньою. Невеликі площі орної землі обмежують рільництво, вони використовуються під ранню картоплю та кормові багаторічні трави.

Таблиця.

Виробництво основних видів продукції рослинництва і тваринництва в Чернівецькій області.

Тернопільська область.

Область поділяється на 16 районів, має 14 міст, 15 селищ міського типу.

Сільське господарство спеціалізується на розвитку зернового господарства, буряківнику і молочно-м'ясному тваринництві.

Основні культури – озима пшениця, ячмінь, зернобобові, кукурудза, гречка, просо, цукрові буряки, картопля, овочеві,кормові (горох, конюшина, люцерна). Розвинені садівництво і ягідництво.

Провідні галузі тваринництва – скотарство, свинарство; допоміжні – вівчарство, птахівництво, ставкове рибництво, бджільництво, конярство, звірівництво.

За обсягом валової продукції сільського господарства у 2000 році рослинництво складає 63,5, тваринництво – 37,5%.

Структурна перебудова у сільському господарству привела до зменшення виробництва у всіх ланках його  господарювання. За період 1990-1999 рр. відбулось абсолютне скорочення валової продукції галузі по всіх категоріях господарств: у 2000р. її рівень становив всього 52,9% від 19990 року. в 2000 році намітилась тенденція до її незначного росту і регіон за валовою продукцією  на одного працюючого  перейшов з 24-го (1998р.) на 18-те місце серед регіонів України.

Основними виробниками продукції сільського господарства стали господарства населення (питома вага яких у загальному обсязі валової продукції, починаючи з 1990 року постійно зростає: 1990р – 37%, 1991 – 43,1%, 1995р. – 50,9%, 1996р. – 59,2%, 1997р. – 60,2%, 1999р. – 69,9%, 2000р. – 76,1%.

Кризові явища в економіці позначалися на усіх показниках виробництва продукції рослинництва ( за винятком овочівництва та картоплярства) і тваринництва

Однією з важливих причин зниження показників економічної ефективності підприємств сільського господарства в умовах ринкових відносин є відсутність господарського механізму в його організації, а також непомірно висока вартість послуг. Надзвичайно великий негативний вплив має зменшення виробництва засобів виробництва для сільського господарства, а отже, й  пропозиції промислових засобів виробництва і предметів праці.

6.  ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОН.

До складу Харківського регіону входять три області: Харківська, Сумська, Полтавська.

Харківський регіон характеризується  територіальною різноманітністю розміщення і високим рівнем розвитку  сільського господарства.Більшість сільськогосподарських  підприємств  спеціалізується  на виробництві зернових, цукрових буряків, соняшнику і на м’ясо-молочному тваринництві. Навколо міст створено овоче-молочні господарства приміського типу . Більше половини  посівної площі регіону відводиться під зернові культури: озиму пшеницю, ячмінь, жито, гречку, кукурудзу. Понад 12 відсотків посівних площ у регіоні займають технічні культури. Цукрові буряки вирощують майже на всій території регіону, а соняшник – переважно на півдні й південному сході. У західній частині регіону  поширені посіви тютюну та ефіроолійних культур. Повсюдно вирощують картоплю й овочі.

Провідні галузі тваринництва – скотарство, свинарство і птахівництво. Розвивається також вівчарство, кролівництво звірівництво і рибництво.  У регіоні сформувалися агропродуктові спеціалізовані комплекси: зернопродуктовий, бурякоцукровий, олійно-жировий, м’ясо-молокопродуктовий.

Сумська область.

Розташовується область на північному сході України. Протяжність області із заходу на схід складає 180 км, з півночі на південь - 300 км

Сумська область складається з 18 районів, 15 міст (у тому числі 7 - обласного підкорення), 20 селищ міського типу і 1500 сільських населених пунктів.

У сільському господарстві основними галузями є зернове господарство, буряківництво, молочно-м’ясне тваринництво.

Питома вага області в 2000р. у загальноукраїнському виробництві сільськогосподарської продукції складала:  по зерну – 3,9%, соняшнику – 1,1%, цукровому буряку – 5,8%, овочах – 2,3%, молоку і молочних продуктах – 3,7%.

Регіон здійснює значні обсяги  у міжобласному обміні промислової та сільськогосподарської продукції.

Сільськогосподарські угіддя займають площу 1174,4 тис.га або 76,4% усіх земель області ( 4,2% угідь України), ріллі – відповідно 931,6 тис. га і 4,0 %.

Частину сільськогосподарських земель обробляють фермерські господарства (зокрема 2,1% загальної площі  ріллі), У 1995р. х нараховувалось 956, у 2000р. – 781, тобто відбулось досить значне їх скорочення.

Спеціалізацією сільського господарства області є тваринництво, буряківництво, зернове господарство.

Продукція сільськогосподарського виробництва  у господарствах усіх категорій становила в 2000р. 975 млн.грн. або 3,8% від показника в Україні. В цілому  продукція галузі скоротилась порівняно з 1990 до 50,8%, з 1995р. – 81.2%.

Вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення галузевих підприємств у 2000р. складала 3698,0 млн. грн.,(3,8% від усіх в Україні).

Харківська область.

Розташована область на рівнинній території в північно-східній частині України, на відстані 493 м на схід від Києва.

В адміністративно-територіальному відношенні область складається з 27 адміністративних районів, 7 міст обласного підкорення, 10 міст районного підкорення, 60 селищ міського типу, 1694 сільських населених пунктів.

Сільське господарство характеризується високим рівнем розвитку. Не дивлячись на свій індустріальний характер, область дає біля 5% валової продукції сільського господарства всієї країни.

Виробнича спеціалізація сільського господарства  - це вирощування зернових, цукрових буряків, соняшнику, продукція тваринництва, птахівництва. Для районів, що прилягають до м.Харкова, характерний  молочно-м’ясний напрям, овочівництво приміського типу з виробництвом зерна і технічних культур. У степовій зоні товарними культурами є зерно, овочі, тютюн, продукція баштанництва.

За останні десять років  пройшли суттєві зміни у структурі посівної площі області, які в певній мірі вплинули на окремі економічні показники.

Зміни в структурі посівної площі в Харківській області  за 1990-2000р., відсотків

Сільське господарство  виділяється відносно вищою врожайністю у порівнянні з середньодержавними показниками

Урожайність зернових культур у 2000р. в господарствах усіх категорій у вазі після доробки, ц/га

7. ПРИЧОРНОМОРСЬКИЙ   РЕГІОН.

Причорноморський регіон включає Автономну Республіку Крим, Одеську, Миколаївську, Херсонську області та м.Севастополь. У регіоні налічується 53 міста і 120 селищ міського типу.

У степовій частині Причорномор’я сформувався зерновий пояс озимої пшениці та кукурудзи. На полях штучного зрошення, прилеглих до Північно-кримського каналу ти гирл річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідне місце займають соняшник, олійні (коріандр, троянда, лаванда), тютюн, цукрові буряки. Міжрегіональне значення мають  овоче-баштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажан, кабачки, дині, кавуни). Овочівництво розміщене навколо великих міст та центрів консервної промисловості. Поширені виноградники. Вирощують кісточкові – абрикоси, вишні, черешні, сливи; зерняткові – яблука, груші.

Тваринництво має м’ясо-молочний  напрям. Головні його галузі – скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво.  Провідна галузь –вівчарство ( регіон дає 2/5 вовни України).

 Херсонська область.

Херсонська область утворена 30 березня 1944 р. за рахунок частин миколаївської і Запорізької областей. Її площу складає 28,5 тис. кв. км (4,7% від території України).

В адміністративно-територіальному відношенні є 18 адміністративними районами, 9 містами, у тому числі 3 обласними підкореннями (р. Херсон, р. Каховка, р. Нова Каховка), 30 селищами міського типу, 660 сільськими населеними пунктами.

Головне багатство області – земля. Однак, посушливий клімат, маловодність і низька залісненість мають  негативний вплив на розвиток сільського господарського  виробництва. 

Сільське господарство області спеціалізується на молочно-м'ясному тваринництві і рослинництві зернового напряму, а також овочівництві і виноградарстві.

Головна зернова культура – озима пшениця. Вирощують також кукурудзу, ячмінь, рис, просо. основна технічна культура – соняшник. Серед овочевих найбільше значення мають помідори, перець солодкий, баклажани, кабачки. Баштанні (кавуни, дині) поширені у причорноморських районах. Провідні кормові культури: кукурудза на силос і  зелений корм, люцерна, кормові коренеплоди,  тощо. Однією з високорозвинених  галузей є виноградарство. Значні площі займають садові насадження. Переважають кісточкові культури: абрикоси, персики, черешня, сливи. Вирощують також айву, яблуні, груші.

Серед галузей тваринництва провідне місце посідає скотарство м’ясо-молочного напрямку, свинарство тонкорунне вівчарство та птахівництво. Рибальством займаються на Чорному і Азовському морях та Дніпрі і Інгульці.

Питома вага регіону у валовій продукції сільського господарства України у 2000 р. становила 3,44% ( у 1990р. – 3,37; у 1995 р. – 3,43). Область посідає серед інших областей  16-те місце; на одного працюючого – 18-те місце. Питома вага  рослинництва у загальному обсязі сільськогосподарської продукції області складає 64,7%. Характерним є те, що вона постійно зростає: у 1990р. становила 47,8 і у 1995 р. – 58,6%.

Питома вага продукції тваринництва, навпаки, зменшується. У 2000р. вона зменшилась до 37,9% у порівнянні з 1990р. – 52,3 і 1995 –47,3%.

За період 1990-2000рр. в області відбулось абсолютне скорочення валової продукції галузі за усіма категоріями  господарств. У 2000р. її рівень становив 51,8% від рівня 1990р. і 92,4% від рівня 1995р.

Такий стан сільського господарства призвів до збиткових результатів у діяльності сільськогосподарських підприємств. У 2000р. збитковими в області було 246 сільськогосподарських підприємств.

 Одеська область.

Одеська область утворена 27 лютого 1932 р. Її площу складає 33,3 тис. кв. км (5,5% від території України).

Адміністративно-територіальний пристрій представлений таким чином: 26 адміністративних районів, 19 міст, у тому числі 7 обласного підкорення (Одеса, Ізмаїл, Ільічевськ, Белгород-Днестровській, Котовськ, Теплодар і Південний) і 12 міст районного підкорення, 33 селища міського типу, 1139 сільських поселень.

Регіон виділяється крупним зерновим господарством.

Враховуючи  специфіку природно-кліматичних умов регіону, сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових ( озима і яра пшениця, кукурудза на зерно) і технічних ( соняшник) культур, а також овочівництві, виноградарстві й  садівництві, особливо навколо великих міст. Тваринництво представлене  молочно-м’ясним скотарством, свинарством, вівчарством і  птахівництвом.

Область характеризується високою часткою сільськогосподарських угідь, які становлять 2590,8 тис. га (83,1% до  загальної площі земель), з них ріллі – 1597,1 тис.га. Посівні площі з 1990 по 2000р. скоротились на 13%, У їх структурі основне місце займають зернові культури, частка яких становить майже 50% посівів регіону. У 2000р. усіма сільськогосподарськими підприємствами під зернові  та зернобобові використовувалось 960,2 тис.га, з них під пшеницю – 498,6, цукровими буряками – 21,3, соняшником – 278,9  тисяч гектарів.

Динаміка валового сільськогосподарського виробництва  показує, що кризові явища охопили цю галузь більше, ніж в Україні в цілому. Так, у 2000р. випуск валової продукції сільського господарства області складав лише 57,2% від рівня 1990р. Валові збори зерна зменшились на 40,9, овочів – на 34,9%. Урожайність зернових культур знизилась до 18,0ц/га, соняшнику – до 11,7, овочів – до 87,0 центнерів з гектара.

За останні роки суттєво скоротилися обсяги виробництва тваринницької продукції. Так, з 1990 по 2000 рік обсяги виробництва м’яса знизились на 61,8%, молока – на 46,1% яєць – на 42,9%. Основними причинами цього стало різке скорочення. поголів’я худоби, диспаритет цін на сільськогосподарського  продукцію, збитковість виробництва. Незважаючи на збільшення кількості селянських фермерських господарств, поголів’я худоби з них у 2000 році значно скоротилось порівняно з 1995 роком ( з 2558 голів великої рогатої худоби).

 Республіка Крим.

Автономна республіка Крим утворена як кримська область 30 червня 1945 року, статус республіки одержала в 1991 році. Її площу складає 26,1 тис. кв. км (4,3% від території України).

В адміністративному відношенні республіка включає 14 адміністративних районів, 16 міст, у тому числі 11 міст обласного підкорення, 56 селищ міського типу, 957 сільських населених пунктів.

Сільське господарство багатогалузеве. Проте ведуча роль належить зерновому господарству. На поливних землях обробляються рис і технічні культури. Розвинене садівництво і виноградарство, вирощування эфирно-масленичных культур.

Сільськогосподарські підприємства об’єднанні у три виробничі сільськогосподарські підзони: передгірну, степову, південнобережну. Цей поділ передбачає подальше, більш детальне районування господарств, оскільки Крим з його неоднорідним кліматом і вертикально  природною зональністю він є вкрай необхідним та досить складним.

Дуже поширені у всіх зонах  садівництво та ягідництво: Алуштинський район є найкращим грушевим районом, поширена культура яблуні, айви, сливи, черешні персика, абрикоса, вишні, полуниці, малини, горіхоплідних.

Основні площі ефироолійних культур розміщені в   передгірно-гірській зоні та в в двох районах степової зони – Нижньогірському та Радянському. Раніше більше 60% виробництва трояндової олії було зосереджено в Криму, але в останнє десятиліття воно значно впало. Виготовлення інших ефірних олій на промисловому рівні майже  припинене, хоча  всі кримські ефірні олії користуються високим попитом на світовому ринку і можуть  забезпечити значні грошові надходження для подальшого розвитку господарства регіону.

тваринництво в природних зонах Автономної Республіки Крим різноманітне . В Степу воно має молочно-м’ясний напрям: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство. На жаль, втратило свої позиції птахівництво, хоча тут воно було високоінтенсивним, мало хорошу кормову базу та швидку реалізацію  на курортах. Передгірна, гірська та південнобережна зони зараз не мають високотоварного скотарства, тут переважає вирощування овець і кіз у підсобних господарствах населення.

Місто Севастополь.

Севастополь - незамерзаючий морський торговий, рибний порт, промисловий, науково-технічний, рекреаційний і культурно-історичний центр півдня України, розташований в південно-західній частині кримського півострова на семи горбах Гераклейського півострова, місто знаходиться на одній паралелі з італійським містом Міланом і французьким містом Ліоном.

Севастополь розкидався в південно-західній частині Криму. Його ландшафт визначають численні бухти, що продовжуються глибокими балками, і рельєф Головної гряди кримських гір, що починається тут.

Севастополь разом з Києвом є самостійною адміністративно-територіальною одиницею України. Зараз Севастополь за розмірами - п'ятнадцяте місто України. Густина населення в межах міськради за рахунок високого рівня урбанизированности території достатньо висока. Крім власне міської місцевості, найбільш щільно заселені прилеглі до Севастополя і Балаклаве сільські території, а також окремі ділянки побережжя і предгірні ареали.

В межах адміністративних меж севастопольської міськради склалася самостійна система розселення, інтегрована в єдину систему розселення Криму. На території севастопольської міськради сконцентровано біля 15% населення кримського півострова. Структурний каркас севастопольської системи розселення утворюють три міста (власне Севастополь, Балаклава і Інкерман) і селище міського типа Кача. Сільське розселення представлено середніми поселеннями - центрами сільських порад, виконуючими роль локальних субцентрів, і невеликими сільськими населеними пунктами. В цілому на території міськради розташовується 29 сільських населених пунктів.

Сільське господарство територій, підлеглих севастопольській міськраді, залишаючись типовим для південної частини кримського півострова, має свої специфічні риси, зв'язані їх приміським положенням.

Миколаївська область.

Миколаївська область утворена 22 вересня 1937 р. після розукрупнення одеської області. Її площу складає 24,6 тис. кв. км (4% від території України).

Адміністративно-територіальний пристрій області: 19 адміністративних районів, 9 міст, у тому числі 5 обласного підкорення (Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ, Южноукраїнськ, Очаків), 17 селищ міського типу і 908 сільських населених пунктів.

Мережу сільського розселення складають 908 сільських населених пунктів. Основна частина - більше 500 сіл - це населені пункти з чисельністю до 30 жителів. Ці села розташовуються в основному на півночі, північному заході, півночі-сході і в центральній частині області. Найбільші поселення сільського типу (60 поселень з чисельністю більше 1500 жителів) розташовані на півдні і південному сході області. Густиною сільських поселень виділяються долини річок Кодіма, Синюха, частина долини Південного Буга.
Сільське господарство області включає рослинництво, основними культурами якого є зернові (озима пшениця, яровий ячмінь, кукурудза), технічні культури - соняшник, цукровий буряк, овочі, баштанні культури, через сприятливі кліматичні умови тут розвинені садівництво і виноградарство і тваринництво м'ясо-молочного напряму.

Провідне місце в його структурі по валовій продукції (більше 50% загального обсягу) займає рослинництво, на півночі області воно має зерново-буряковий напрямок, на півдні – зерно-олійно-плодоовочевий. Особливістю розвитку рільництва в області є те, що значна кількість його продукції вирощується  на зрошуваних землях, загальна площа яких на 01.01.2001р. становила 188 тис.га.

Основними вирощуваними зерновими культурами в області є пшениця і кукурудза, а також технічні – цукрові буряки, соняшник, коноплі, соя, рицина. Розвинуте садівництво, баштанництво, виноградарство. У 2000р. площі під  основними сільськогосподарськими  культурами склали 1269 тис.га або 719 тис.га, (56,6%), технічними – 276 (21,7%), картоплею і овоче-баштанними культурами – 57( 4,5%), кормовими – 217 тис.га (17,1%).

Тваринництво в області має м’ясо-молочний напрям. Розвивається скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. В 2000р. поголів’я  великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств склало: 294,4 тис., свиней – 136,8 тис., овець та кіз – 42,5 тис.голів. Порівняно з 1990 роком ці показники скоротились більш як на 70%. Основними причинами цього були нерентабельність м’ясо-молочного виробництва, недостатнє забезпечення тваринництва кормами, медикаментами тощо.

ВИСНОВКИ.

Україна належить до найбільш землезабезпечених країн світу. Однак продуктивні землі слід використовувати ефективно та оберігати від розбазарювання і шкідливих   впливів, що руйнують  грунти і знижують їхню родючість, оскільки у багатьох випадках втрачені для використання  в аграрному виробництві площі не відновлюються, а відтворення корисних властивостей грунтів потребує великих затрат.

Нераціональне сільськогосподарське виробництво завдає навколишньому середовищу взагалі та земельним ресурсам зокрема великої шкоди. Так, у XIX ст. розвиток землеродства в Україні здійснювався екстенсивним шляхом. У результаті маємо найвищу розораність земель в Європі, яка становить 57%. Сільськогосподарська освоєність території України зросла до 70, а в ряді районів – і до 90 – 95 відсотків. За 100 років грунти України втратили майже 25 відсотків гумусу.

За останні роки ми спостерігаємо  тенденцію  до зниження  валового збору у виробництві сільського  господарства.

Зменшення об'ємів сільськогосподарського виробництва, його криза закладалися протягом років і відобразилися  в деградації сільськогосподарських угідь, переважанні на селі важкої непрестижної ручної праці, в грабіжницькій  по відношенню до села цінової політики, монополізмі державної власності на землю і проведену на ній продукцію, крайньої занедбаності  переробних галузей і виробничої інфраструктури, величезних диспропорціях усередині АПК  і інших перетвореннях природи, в насильстві над нею.

Ще однією з важливих причин зниження показників економічної ефективності підприємств сільського господарств є відсутність господарського  механізму в його організації, а також непомірно висока вартість услуг. Надзвичайно великий негативний вплив має зменшення виробництва, а отже, й пропозицій промислових засобів виробництва  і предметів праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1.    Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. Учебник для вузов. – М.,2000.

2.    Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф. Розміщення продуктивних сил. – К., 2001.

3.    Мазур А.Г. Регіональна Економіка: проблеми відтворення і управління. – Вінниця: ВДАУ, 2000.

4.    Методологічні засади комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів. РВПС України НАН України. – К., 1998.

5.    Продуктивні сили економічних районів України / Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Горська О.В., Фащевський М.І., Антоньєва Л.С. та ін. – К.: ЗАТ Нічлава, 2000.

6.    Розміщення  продуктивних сил України . Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / С.І.Дорогунцов, Ю.І. Петюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ.2000.

7.    Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Навч. Посібник. – К.:Вікар,2001.

8.    Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. Навч. посібник. – К.: Вища школа,2000.