- при виконанні судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення боржників - фізичних осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там знаходиться та на яке за законом можливо звернути стягнення. В цьому випадку слід мати на увазі, що надане державному виконавцю статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" право при виконанні судового рішення примусово відкривати та входити в житлові приміщення суперечить нормі статті 30 Конституції України, згідно якої кожному гарантується недоторканність житла. Рішення суду, яке примусово виконується державним виконавцем, за своєю суттю практично в жодному випадку не може містити в мотивувальній та резолютивній частині посилання на право державного виконавця проникати у житлове приміщення. Наразі норми Конституції України є нормами прямої дії, тому для уникнення випадків порушення державним виконавцем Основного закону, у будь-якому разі для примусового проникнення у житло державний виконавець повинен звернутися до суду з клопотанням про постановлення вмотивованого рішення про проникнення у житлове приміщення боржника;

- безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, за необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; причому, виходячи зі змісту Закону України "Про виконавче провадження", у разі, якщо державний виконавець здійснює примусове виконання несудового рішення, для примусового проникнення у житло він повинен звернутися до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника (фізичної особи) або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб;

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

- накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

- використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі, що є в комунальній власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна. Слід звернути увагу на те, що подібне використання приміщень та транспорту є безкоштовним і провадиться лише за умови згоди власника майна. Оплатне використання майна державний виконавець вправі провадити лише на договірній основі;

- звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення. Не зважаючи на досить широке тлумачення цієї норми варто уточнити, що згідно існуючої нині процедури виконавчого провадження, роз'яснення рішення, зміна способу і порядку виконання рішення, розстрочка та відстрочка можуть бути здійсненні лише за судовим рішенням і лише судом;

- звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини, яку слід передати за виконавчим документом;

- викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

- залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, для вирішення питань, що можуть виникнути у виконавчому провадженні та потребують спеціальних знань, в тому числі для оцінки майна;

- накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом. Штраф, який накладається державним виконавцем, не є адміністративним штрафом у тому сенсі, що закладений Кодексом України про адміністративні порушення, натомість цей штраф - це санкція за невиконання законних вимог державного виконавця чи невиконання рішення суду. Тому оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу здійснюється не в порядку, передбаченому КУпАП, а в порядку ст.85 Закону України "Про виконавче провадження" [4; 5];

- застосовувати під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомки. Наразі реалізація державним виконавцем цього права не повинна порушувати етичні та моральні норми, та поширення державним виконавцем в засобах масової інформації відеозаписів та фотографій з матеріалами, що зображують процес проведення виконавчих дій, не повинно порушувати права сторін та учасників виконавчого провадження на конфіденційність, оскільки поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди утворює склад злочину, передбаченого статтею 182 КК України. Взагалі, використання матеріалів відеозаписів та фотозйомок повинно здійснюватися державним виконавцем лише для цілей виконавчого провадження. До того ж, з набуттям 1 січня 2004 року чинності статтею 277 Цивільного Кодексу України на території України фактично введено приховану цензуру, оскільки будь-яка негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною. Запровадження у життя та застосування у судовій практиці цієї норми ЦК України, якою встановлено презумпцію недостовірності негативної інформації може потягнути за собою у майбутньому непередбачувані наслідки, оскільки судова оцінка негативної інформації (яка, до речі, виходячи з соціополітичного становища у державі, становить понад 75% всієї інформації, яка розповсюджується засобами масової інформації) як недостовірної без огляду на джерела та вірогідність цих відомостей лише за одним критерієм негативності, - істотно звужує сенс та значення інформації як документованих або публічно оголошених відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [12; 38];

- вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб відомості та пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження. Разом з тим, при витребуванні письмових та усних пояснень державний виконавець має роз'яснювати порушникам норми статті 63 Конституції України, згідно з якими особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Ненадання державному виконавцю відомостей або пояснень за наявності підстав, передбачених статтею 63 Конституції України, не створює склад правопорушення, передбаченого статтею 87 Закону України "Про виконавче провадження" (невиконання законних вимог державного виконавця) [1; 63];

- повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об'єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

- у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній (договірній) основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які у встановленому законом порядку одержали ліцензії на:

1)будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);

2)надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

3)операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

4)надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

5)проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

- здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" та іншими законами [4; 5].

Вимоги державного виконавця, які висуваються останнім в процедурі примусового виконання рішень, є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою адміністративну й кримінальну відповідальність згідно з законом [4; 6].

Дії державного виконавця з примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені наступними особами:

• боржником;

• стягувачем;

• особами які беруть участь у виконавчому провадженні (спеціалісти, експерти тощо);

• особами, які залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку (працівники міліції, поняті, органи опіки та піклування тощо) [4; 7].

Нерідко у науковій літературі можна зустріти думку стосовно того, що не всі дії державного виконавця повинні оскаржуватися сторонами виконавчого провадження, зокрема, якщо державний виконавець за нормами Закону України "Про виконавче провадження" повинен здійснити якісь дії, не даючи правової оцінки підставі здійснення виконавчої дії (відкриття виконавчого провадження, зупинення провадження через підстави для обов'язкового зупинення тощо), то немає юридичних підстав для оскарження таких дій, оскільки в ці виконавчі дії державний виконавець не вкладає власну волю та правосвідомість. З такою позицією не можна погодитись, оскільки на практиці державні виконавці нерідко помилково приймають на виконання документи, які не є виконавчими (рішення третейських судів, відповіді на визнані претензії тощо), зупиняють виконавче провадження на підставах, помилково визначених як обов'язкові до виконання тощо. Тому однією з найважливіших гарантій законності у виконавчому провадженні є саме можливість оскарження будь-яких виконавчих дій чи бездіяльності державного виконавця, з чим зокрема не можливо не погодитись [12; 40].

Державні виконавці є державними службовцями. Тому до його компетенції відносяться й права, єдині для всіх державних службовців України, зокрема:

- користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

- брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень, тобто державний виконавець вправі брати участь у комісіях, нарадах, семінарах тощо з питань примусового виконання рішень, що, у свою чергу, має підвищити якість роботи державного виконавця та координувати дії кількох державних чи недержавних органів, спрямовані на досягнення мети та виконання завдань, покладених на державного виконавця Законом;

- одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції - це право є запорукою правильного та своєчасного виконання рішень, тим більше, що державний виконавець у встановленому законом порядку вправі вимагати також і надання інформації з обмеженим доступом, а також інформації, яка становить банківську або державну таємницю;

- на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

- вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця. Слід підкреслити, що кожен державний службовець, з метою підвищення якості власної роботи та оптимізації діяльності органу, в якому він працює, вправі знайомитися з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями та ін., тобто документів, які деталізують організацію роботи окремого органу державної влади та визначають специфіку та дільниці роботи кожного зі службовців;

- на оплату праці залежно від посади, яку він посідає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

- безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення. Особова справа кожного державного службовця є єдиним джерелом отримання відомостей про службове просування та кар'єру останнього, причому кожен зі службовців вправі контролювати правильність та повноту відомостей, які заносяться до особової справи, та, у разі необхідності, оскаржувати правильність її змісту;

- на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії. Критеріями, які мають свідчити про наявність у державного службовця відповідного досвіду та кваліфікації, є вислуга років, проходження підвищення кваліфікації, отримання відповідної освіти та наукового ступеню, написання наукових робіт та ін. У разі наявності у державного службовця відповідних підстав, він має право вимагати підвищення рангу, просування по службі (на конкурсній або іншій основі) тощо. Незгода державного службовця з притягненням до дисциплінарної відповідальності, з висновками атестаційної або кваліфікаційної комісії - можуть бути предметом судового розгляду за наявності відповідного звернення службовця;

- вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри. Автором неодноразово відзначалося, що робота державного виконавця завжди пов'язана з конфліктом, оскільки наявність рішення суду, що підтверджує чиєсь право на відновлення порушеного права, лише підкреслює небажання протилежною стороною виконувати зазначене рішення; тому нерідко державні виконавці стають об'єктом необґрунтованих звинувачень та провокацій з боку несумлінних сторін виконавчого провадження.

Високий статус державного виконавця, як представника правоохоронного органу, має підкреслювати й те, що державний виконавець під час виконання службових обов'язків носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Крім того, державним виконавцям та іншим працівникам органів державної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України [12; 41].

Зі змісту Закону України "Про виконавче провадження" та статті 19 ч.2 Конституції України випливає, що працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а також діяти лише у порядку, на підставі та у спосіб, передбачені Конституції України та Законами України[1; 19].

Разом з тим, стосовно державних виконавців існують обмеження, пов'язані з проходженням служби, зокрема, державний виконавець при проходженні служби не має права здійснювати будь-яку іншу оплачувану роботу, за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності у неробочий час.

Боротьба з корупційним проявами у діяльності державних органів проявляється в забороні державним службовцям при проходженні служби вчиняти такі дії:

1. Незаконне одержання у зв'язку з виконанням функцій держави матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

2. Одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством;

3. Сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

4. Займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

5. Входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

6. Відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

7. Сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ послуг, пільг або інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоди виконанню ними своїх повноважень

8. Бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

9. Надавати незаконні переваги фізичним та юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Робота державного виконавця характеризується постійною наявністю конфліктних і нервових ситуацій, які притаманні саме цій посаді. До таких особливостей О.В. Задорожня відносить:

1. Відповідальність державного виконавця за своєчасність і точність виконання рішень, прийнятих судом чи іншими органами. Від його дій повністю залежить авторитет органу, який прийняв це рішення. Відповідно, державний виконавець несе конкретну відповідальність за точне, неупереджене і сумлінне виконання рішення суду чи іншого органу, що потребує від нього оперативності, чіткої організації, знання законодавчої і нормативної бази та уміння нею користуватись.

2. Робота державного виконавця – повсякденне спілкування з десятками людей: учасниками виконавчого провадження, посадовими і службовими особами, часто особисто зацікавленими у наслідках виконавчого провадження, керівництвом і значною чисельністю контролюючих осіб. Це потребує від державного виконавця уміння швидко оцінювати обстановку і адекватно реагувати на неї. Так, дійсно тут доречні не тільки природні якості уміння спілкування, але і знання психології людей відповідних категорій.

3. Діяльність державного виконавця постійно пов’язана з гострими конфліктними ситуаціями – вилученням і позбавленням людей власності: майна і коштів, іноді дорогих для людини предметів і коштовностей. Трапляється і так, що рішення суду чи іншого органу, яке належить виконувати державному виконавцю, прийнято безпідставно і несправедливо. Весь гнів і обурення скривдженої, таким чином, людина виплескується на державного виконавця, який сумлінно виконує свій обов’язок. Уміння виконавця заспокоїти людину за таких обставин, роз’яснити необхідність виконувати закон і дати слушну пораду, як діяти далі – є вкрай необхідним і доречним. В той же час виконавець мусить бути готовим до відверто злісного опору з боку боржника, проявів неповаги, а іноді і відвертого хуліганства, де потрібні твердість і рішучість.

4. Не слід забувати, що робота державного виконавця пов’язана зі значними грошовими коштами і матеріальними цінностями, власники якої задля своєї вигоди готові спокушувати службову особу хабарами, вчинювати провокації і використовувати інші засоби. Тут незамінними стануть такі риси як твердість, непідкупність і пильність [9;149].

Наведені характеристики діяльності державних виконавців потребують міцних правових установок особистості, високої організації та постійного самоконтролю, які необхідно прищеплювати майбутнім державним виконавцям під час цільової підготовки кадрів для Державної виконавчої служби.

Нині в Україні створено низку спеціалізованих навчальних закладів на рівні академій, які готують слідчих, суддів, працівників митної, податкової служб і навіть адвокатів. Між тим, специфіка роботи державних виконавців потребує від останніх, крім юридичної освіти, досить широких знань в галузях економіки, фінансів, цивільного і господарського права. Без організації цілеспрямованої підготовки і перепідготовки працівників державної виконавчої служби усі вимоги форми контролю цієї служби не дадуть системних результатів, крім разового виявлення недоліків і покарання винних.

Розділ 3. Працівники органів державної виконавчої служби

3.1 Правовий статус працівників органів державної виконавчої служби

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби) є державними службовцями.

Зазначеним у частині першій цієї статті працівникам органів державної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України [3; 6].

Службове посвідчення є офіційним документом, що посвідчує особу, якій воно видане, і підтверджує наявність у неї повноважень відповідно до займаної посади. Зокрема, для державних виконавців це повноваження щодо практичного примусового виконання рішень, передбачених законом.

Необхідність підтвердження статусу працівника органів державної виконавчої служби виникає під час виконання службових обов'язків щодо виконання рішень, для позачергового придбання квитків на транспорті, улаштування у готелях тощо.

Усі працівники органів державної виконавчої служби мають службові посвідчення єдиного зразка. Це означає, що всі службові посвідчення мають єдину форму і зовнішній вигляд, а також містять однотипну інформацію про осіб, яким вони видані. Обов'язковими атрибутами службового посвідчення є фотокартка особи, якій видано посвідчення, її прізвище, ім'я та по батькові, займана посада, назва органу, печатка та підпис особи, що видала посвідчення. Зразок посвідчення затверджується Міністром юстиції України.

Працівник органу державної виконавчої служби під час виконання службових обов'язків носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України [3; 6].

Наявність форменого одягу підкреслює належність особи до особливої категорії державних службовців, наділених повноваженнями представника влади. Носіння форменого одягу має сприяти сумлінному виконанню працівниками органів державної виконавчої служби своїх службових обов'язків та дисциплінувати їх.

Опис форменого одягу та норми забезпечення форменим одягом працівників органів державної виконавчої служби затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1101 «Про формений одяг працівників органів державної виконавчої служби».

Працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов'язки, передбачені законом.

Працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України [3; 7].

3.2 Порядок призначення працівників органів державної виконавчої служби

Перш ніж говорити про порядок призначення працівників органів державної виконавчої служби, варто зазначити що існують вимоги, що пред’являються до державних виконавців. Дані вимоги чітко перераховані у статті 8 Закону України «Про державну виконавчу службу».

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки.

Заступником директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - начальником відділу примусового виконання рішень, заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головним державним виконавцем, старшим державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міського управління юстиції, його заступником, головним державним виконавцем, старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міського управління юстиції, начальником районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначається громадянин, що проживає постійно на території України не менше п'яти років, з вищою юридичною освітою та із стажем юридичної роботи не менше ніж три роки [3; 8].

Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України "Про державну службу".

Що стосується порядку призначення і звільнення державних виконавців та керівних працівників органів державної виконавчої служби то, заступники начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби, головні державні виконавці, старші державні виконавці та державні виконавці цих відділів призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби.

Головні державні виконавці, старші державні виконавці та державні виконавці підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції.

Начальники підрозділів примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, їх заступники, начальники районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби цих управлінь юстиції.

Заступник директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - начальник відділу примусового виконання рішень, заступники директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром юстиції України за поданням директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України призначається на посаду та звільняється з посади Міністром юстиції України [3; 9].

3.3 Правовий та соціальний захист державного виконавця

Державний виконавець перебуває під захистом закону. У відповідності із Законом України «Про державну виконавчу службу» держава гарантує захист здоров'я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство, незаконне втручання в діяльність державного виконавця з виконання рішень та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов'язків, тягнуть за собою кримінальну, адміністративну чи іншу встановлену законом відповідальність [3; 14].

Державні виконавці, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються житлом у першочерговому порядку відповідно до законодавства. Державні виконавці мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів [3; 15].

Державний виконавець підлягає обов'язковому державному страхуванню на суму десятирічного заробітку за останньою посадою, яку він обіймає. Порядок та умови страхування державних виконавців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі державного виконавця під час виконання службових обов'язків сім'ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного заробітку загиблого за останньою посадою, яку він обіймав, і призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». За сім'єю загиблого державного виконавця зберігається право на одержання жилої площі.

У разі каліцтва, одержаного державним виконавцем під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього терміну, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися при виконанні службових обов'язків, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного заробітку (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія з інвалідності.

Збитки, завдані майну державного виконавця чи членів його сім'ї у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, відшкодовуються у встановленому законом порядку в повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України [3; 16].

Заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством.

За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» - в розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а по виконавчому документу немайнового характеру - не більше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порядок виплати означеної винагороди встановлюється Міністерством юстиції України [3; 17].

Фінансове і матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення та організацію виконавчих дій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, порядок формування яких встановлюється Законом України «Про виконавче провадження».

Чисельність працівників органів державної виконавчої служби, порядок та норми матеріального забезпечення їх діяльності встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства юстиції України.

Державним виконавцям, які за рішенням керівника відповідного органу державної виконавчої служби використовують в службових цілях власний транспорт, виплачується грошова компенсація в розмірах, встановлених законодавством.

Працівник органів державної виконавчої служби під час службового відрядження користується правом придбання без черги проїзних документів на всі види транспорту і влаштування в готелі.

Працівники органів державної виконавчої служби забезпечуються безоплатним форменим одягом за нормами, що визначаються Кабінетом Міністрів України [3;18].

За успіхи в роботі з виконання рішень державний виконавець може бути заохочений Міністром юстиції України, начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальниками управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з їх власної ініціативи та за поданням начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

Дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Органи державної виконавчої служби України як і органи юстиції в цілому, поступово формуються у єдину правоохоронну структуру.

На теперішній час державні виконавці працюють в умовах надмірного навантаження і принципової неузгодженості багатьох процедур примусового виконання. За час існування служби прийнято низку законів, що негативно впливають на коло прав державних виконавців і результативність роботи. До таких слід віднести - Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ін. [12; 43].

Водночас, державні виконавці, не зважаючи на конфліктність своєї роботи, на даний час позбавлені фізичного захисту від неправомірних посягань з боку несумлінних учасників виконавчого провадження, оскільки в структурі органів юстиції України відсутні спеціальні озброєні підрозділи, головним покликанням яких було б здійснення захисту державних виконавців при проведенні останніми процесуальних виконавчих дій.

Висновки

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Виконавча служба містить у собі не тільки завдання, але й визначає організаційні моменти правового статусу державної виконавчої служби, а також закріплює основні принципи виконання рішень, що складає основний зміст її діяльності. Державна виконавча служба здійснює виконання рішень відповідно до закону України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Своєчасне виконання рішень державної виконавчої служби полягає у тому, що рішення має бути виконане в повному обсязі, в точній відповідності з його змістом, строго у термін, передбачений законом або самим рішенням. Примусовість виконання рішення означає, що його виконання здійснюється державною виконавчою службою незалежно від бажання особи, відносно якої винесене це рішення, підкоритись йому чи ні.

І нарешті неупередженість виконання рішень полягає в тому, що державний виконавець у процесі виконання рішень має керуватись виключно вимогами закону та змістом виконуваного рішення без урахування власного ставлення до особи, відносно якої винесене рішення, а також власної оцінки його доцільності та справедливості. Основною функціональною одиницею Державної виконавчої служби, на яку Законом покладається здійснення виконавчого провадження, є державний виконавець.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

До основних повноважень державного виконавця Закон України "Про виконавче провадження" відносить - вживання необхідних заходів щодо своєчасного, повного та неупередженого виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі у спосіб і порядок, визначеними цим виконавчим документом. Своєчасність і повнота виконання рішення - це принцип діяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби від сумлінного дотримання якого залежить сенс існування самої служби.

Список використаної літератури

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Україна, 1996.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Станом на 16 червня 2008. 112 с.

3. Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. N 376-XIV ( 376-14 ) // ВВР України. – 1998. - N 36-37, Ст. 243.

4. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606 – XIV // ВВР України . – 1999. - № 24. – Ст. 207.

5. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5. 6. Авдонин В.С., Карпов Е.Л., Науменко А.Б. Правоохранительные органы. Сборник схем: Учебное пособие для юридических вузов / Отв. ред. канд. юрид. наук Г.В. Дроздов. – М.: Новый юрист, 1997. – 112 с.

7. Безлюдко І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атіка, 2006. – 384 с.

8. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України . – К.: Істина, 2006. – 944 с.

9. О.В. Задорожня, Д.П. Фіолевський. Проблеми становлення Державної виконавчої служби // Адвокат. – К., 1999. - №3. - 87 с.

10. Цивільний процес: Навч. посіб. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. – За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2006. – 293 с.

11. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2007. – 392 с.

12. Фіолевський Д.П., Лобанцев С.Ю., Мєзєнцев Є.І. Державна виконавча служба України: Навчальний посібник / Під загальною редакцією Д.П. Фіолевського. – К.: Алерта, 2004. – 564 с.

13. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.

14. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково практичний посібник. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. – 448 с.

15. Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.

16. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 624 с.

17. Щербак С.В. Примусове виконання рішень у цивільному судочинстві // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.

Страницы: 1, 2