Праця являє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення матеріальних і духовних благ. Затрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількісну оцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають визнання тільки ті з них, що відповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва при середньому рівні цілісності й інтенсивності праці. Безпосередньо на рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час - робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно-технічних умовах даного підприємства робітниками відповідної кваліфікації при нормальній інтенсивності праці. Ці умови на підприємствах різноманітні, тому різняться і необхідні затрати часу, рівень яких може бути вище або нижче суспільно необхідних затрат. Відповідно будуть різноманітними і фактичні витрати. Нормування праці це визначення її необхідних затрат на виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно технічних умовах. Ціллю нормування праці є найбільш точне визначення необхідних затрат, а відповідно і результатів праці і їх відбиток у нормах праці. В діяльності працівника (від робітника до менеджера першого рівня) важливу роль відіграють норми праці. Успіх на ринку неможливий без усвідомлення що нормування праці є складовою менеджменту і соціально-трудових відносин. Узгодження трудової діяльності людей неможливе без встановлення необхідних витрат і результатів праці. Норми праці узгоджують виробничий процес та інтереси працівників підприємства. Норми є основою планування і регулювання роботи кожного підрозділу підприємства, організації оплати праці персоналу, обліку витрат на продукцію, управління продуктивністю праці і соціально-трудовими відносинами. Не існує такої діяльності підприємства де б не використовувались норми праці. Вони необхідні як на малих так і на великих підприємствах. Норми праці необхідні в усякій сфері діяльності людини: промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, банках і т.д.

В сучасних умовах ринкового господарювання під нормуванням праці розуміють визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу під час проектування раціональних трудових процесів та встановлення прогресивних, науково обґрунтованих норм праці чи проектування й практичне запровадження комплексу заходів із підвищення загальної результативності праці. Важливу роль в цьому процесі відіграють способи та методи визначення необхідних норм та нормативів праці.

На сьогодні процес правильного вибору методу нормування праці стає одним із найдієвіших засобів забезпечення конкурентоздатності підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, а отже – зниженню собівартості продукції і підвищенню ефективності господарювання.

В сучасній науковій літературі зустрічається багато теоретичних та методичних підходів до розгляду питання характеристики методів нормування праці. Так, неодноразово висвітлювали у своїх працях названу проблему такі відомі економісти як Грішнова О.А., Завіновська Г.Т., Багрова І.В., Чернов О.В., Оленич Є.І., В.М. Лукашевич, О.В. Дячун, В. Марченко та інші.

Ціллю даного курсового проекту є висвітлити суть нормування праці на підприємстві ВАТ«Київський завод «Радар», показати методи і прийоми що використовуються для досягнення даної мети, а також вказати шляхи вдосконалення нормування праці на підприємстві ВАТ«Київський завод «Радар» .

Завданням даної курсової роботи є:

· Розкрити сутність та значення нормування праці;

· Провести аналіз ВАТ«Київський завод «Радар»;

· Розглянути положення про організацію нормування праці на підрозділах підприємства ВАТ«Київський завод «Радар»;

· Розглянути яким чином нормування праці впливає на діяльність даного підприємства;

· Розрахувати та проаналізувати нормування праці на підприємстві ВАТ«Київський завод «Радар»;

· Запропонувати шляхи вдосконалення нормування праці на підприємстві ВАТ«Київський завод «Радар».

Предметом даної курсової роботи є використання нормування праці на роботах з обслуговування виробництва та їх вплив на діяльність підприємства ВАТ«Київський завод «Радар».

Об’єктом даної курсової роботи є підприємство ВАТ«Київський завод «Радар».

Методичною та інформаційною базою даної курсової роботи виступають наступні джерела: наукова література вітчизняних та зарубіжних авторів, періодичні видання економічного профілю, інструктивний матеріал тощо, також - статистичні та бухгалтерські звіти підприємства ВАТ«Київський завод «Радар» : положення про організацію нормування праці на підрозділах підприємства ВАТ«Київський завод «Радар», документи, які регулюють діяльність даного підприємства: заказ, служебка розписка, розпорядження, антикризова програма.

Дана робота складається із вступу, розділу 1, який присвячений розгляду теоретичних аспектів нормування праці на підприємстві; розділу 2, де проведено опис діяльності та структури підприємства; розділу 3, в якому проводимо розрахунки та аналіз норм праці на підприємстві; висновків, рекомендацій, списку літератури та додатків.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Суть і значення нормування праці

Нормування праці — це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці. Нормування праці — складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід'ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин. Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо. Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки, складання балансу, використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, установленого для даного працівника. Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості. В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо. Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

· Максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

· Широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

· підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;

· поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

· широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

· формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

· створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

· комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;

· підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Норми, визначені методами технічного нормування, сприяють підвищенню продуктивності праці та її матеріальному стимулюванню. Нормування праці на підприємстві виконує надзвичайно важливі функції, тому що норми є основою виробничого планування на всіх рівнях та організації виробництва і праці, підставою для правильного встановлення заробітної плати робітникам виробничої та невиробничої сфери, засобом врахування індивідуальних і колективних результатів праці, а також розповсюдження і закріплення передових ноу-хау. Слід відзначити, що жодну з цих функцій не можна розглядати як домінуючу, бо кожна спрямована на забезпечення економії робочого часу та підвищення ефективності його використання.

Головною метою нормування, встановлення міри праці в ринкових умовах на кожному підприємстві є максимальне зменшення витрат виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, вивільнення його від непродуктивних втрат. Міра праці являє собою робочий час, який необхідно вкласти у виробництво конкретної продукції, роботи або її частини. Тому практичні завдання технічного нормування праці полягають у забезпеченні економії робочого часу та всемірного підвищення ефективності його використання на конкретних робочих місцях у виробничих умовах діючого підприємства.

Встановлення норм праці на окремі види робочих процесів і операцій дозволяє розраховувати й витримувати необхідні кількісні та якісні пропорції праці між цехами, виробництвами, робочими місцями. Не менше значення мають норми і всередині підприємства як еталони раціональної організації праці на кожному робочому місці. Важливу роль відіграє нормування як один з головних елементів організації оплати праці, оскільки норми витрат робочого часу одночасно стають і мірою винагороди за працю, маючи тісний зв'язок з тарифною системою, якістю та кількістю праці. Норми допомагають оцінити й порівняти результати роботи колективів у цілому та окремих членів колективу, стимулюють їх до творчого пошуку резервів виробництва.

Важливість науково обґрунтованого нормування праці при вирішенні завдань організації колективної праці полягає в тому, що воно допомагає розподілити роботу між виконавцями, забезпечити більш повне використання робочого часу, спроектувати раціональну організацію праці, вдосконалити її. Порівняння фактичних витрат робочого часу з нормативними є основою вибору найбільш раціональних форм функціонального та кваліфікаційного поділу праці з метою повного та ефективного використання фонду робочого часу, розстановки виконавців по робочих місцях. Тому нормування праці є основою формування бригад, визначення загальної трудомісткості належних до виконання робіт, розрахунків потрібної чисельності працівників за професіями та кваліфікацією, тобто є основою правильного визначення кількісного та якісного складу бригад, без надлишкової чисельності робітників.

Отже, сучасне нормування праці, що переходить від недосконалого, ненаукового за підходами досвідно-статистичного нормування до застосування техніко-економічно та психофізіологічного обґрунтованих норм праці для всіх категорій працівників, стає міцною основою для планування чисельності працівників, доцільної їх розстановки, найбільш, ефективного використання техніки і можливостей людей. Нормування праці дозволяє оцінити ефективність праці шляхом порівняння з нормами фактичних її витрат, зіставляти результати праці, продуктивність праці робітників різних професій, використати отримані знання для усунення збиткової внутрішньовиробничої чисельності робітників як форми неофіційного прихованого безробіття.

1.2 Основні принципи, функції та об’єкти нормування праці

Для забезпечення виконання своїх завдань, нормування праці ґрунтується на певних принципах, дотримання яких гарантує підвищення продуктивності суспільної праці.

Одним з найголовніших є принцип забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці. Ця вимога обумовлена тим, що норми завжди виконують роль одного з найважливіших засобів підвищення продуктивності праці у конкретному виробництві. Якщо норми праці на окремому підприємстві значно вище суспільно необхідних, то це робить його діяльність збитковою, нерентабельною, призводить до

банкрутства. Якщо ж підприємство впроваджує більш економні норми праці, воно знижує витрати, підвищує конкурентоспроможність своєї продукції на ринку.

Економічна сутність першого принципу логічно продовжується принципом необхідності забезпечення прогресивності норм, тобто доведення їх до рівня витрат праці, який нижче суспільно необхідного. Виконання цієї вимоги робить норми стимулятором науково-технічного та організаційного прогресу, сприяє підвищенню ефективності виробництва.

Дієвість та ефективність норм забезпечується виконанням вимог принципу наукової та організаційно-технічної обґрунтованості норм, що характеризується рівнем використання досягнень науки.

Досягнення дієвого аналізу резервів виробництва на засадах використання прогресивних та всебічно обґрунтованих норм праці пов’язане з використанням принципу єдності застосованих норм, рівної напруженості, тобто отримання за їх допомогою однакових результатів в ідентичних організаційно-технічних умовах, незалежно від галузевого профілю підприємства.

Таку ефективність нормування обумовлює дотримання принципу обов’язкового комплексного охоплення всього обсягу робіт обґрунтованими нормами з урахуванням всіх наявних на підприємстві факторів.

Також важливим є вимоги принципу чіткої регламентації складу робіт та організаційно-технічних умов їх виконання, що враховується при розробці норм. Значення регламентації складу робіт полягає в тому, що у виробничих умовах лише найдоцільніша організація дає найбільш ефективні результати. Всі надлишкові елементи трудового процесу ведуть до надмірних витрат праці. Тому встановленню норм повинно передувати впровадження раціонального складу робіт, виконуваних найбільш доцільними методами. Це доповнюється принципом оптимального вибору об’єкта дослідження як одиниці нормування праці.

Забезпечення умов економії праці пов’язане з виконанням вимог принципу демократичного широкого залучення трудящих до розробки норм праці. Він передбачає ініціативу трудящих, робітників в освоєнні, впровадженні прогресивних норм праці, їх перегляді, розширенні прав трудових колективів у встановленні міри праці з урахуванням умов праці та її напруженості та конкретних робочих місцях.

Механізм нормування праці покликаний забезпечувати підвищення її ефективності, збільшуючи результати праці по відношенню до витрат на їх досягнення. В цьому полягає основна функція нормування, яка визначається як встановлення нормативно обґрунтованих витрат часу на виконання одиниці конкретної роботи у певних техніко-організаційних умовах. В загальному вигляді, нормування праці – це діяльність з управління підприємством, спрямований на встановлення необхідних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Поряд з економічними функціями, нормування праці покликано забезпечувати виконання функцій соціального захисту робітників від надмірної інтенсивності праці, що сприяє збереженню нормального рівня працездатності робітників протягом всього періоду трудової діяльності. Великого значення нормування праці набуває під час рішення питань забезпечення можливостей для росту задоволеності робітників змістом і умовами праці, найбільш повного використання їхнього інтелектуального потенціалу.

Колот А.М. виділяє наступні функції нормування праці: створювати основи планово-економічних розрахунків поточного, перспективного і прогнозного характеру; створювати основи раціональної організації праці, виробництва й оперативного управління підприємством; бути вихідною базою обліку витрат і результатів виробництва; засобом установлення рівно інтенсивних норм, забезпечення суспільно необхідної інтенсивності праці, забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Праця здійснюється у конкретних технічно-організаційних умовах у межах певного часу. Тому, визначивши, що предметом нормування праці є тривалість доцільної трудової діяльності людини, необхідно детально розглянути конкретні види об'єктів нормування праці як визначені своєрідністю поєднання виробничих і трудових процесів в умовах конкретних видів робочих місць. Поза технологією немає праці. Робота завжди виконується у певній послідовності з відповідними складовими, тобто за конкретною технологією. Трудовий процес, що аналізують при нормуванні праці, неможливо відокремити від техніки й технології, тобто від виробничого процесу. Між ними існує внутрішня єдність сутності цілеспрямованої людської діяльності на отримання конкретного результату праці: предметів або послуг. Взаємозв'язок між виробничим і трудовим процесами тим тісніший і глибший, чим вищий ступінь науково-технічного прогресу в окремій ланці суспільного виробництва.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці:

1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу;

2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я,відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

Своєрідною формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу. В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.

До другої групи об'єктів нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрати фізичної та нервової енергії. При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

У промисловості поширеним об'єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада. Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, як бачимо, нормування праці на підприємстві виконує надзвичайно важливі функції, тому що норми є основою виробничого планування на всіх рівнях та організації виробництва і праці є підставою для правильного встановлення заробітної плати робітникам виробничої та невиробничої сфери, засобом врахування індивідуальних і колективних результатів праці, а також розповсюдження і закріплення передових технологій. Слід визначити, що жодну з цих функцій не можна розглядати як домінуючу, бо кожна спрямована на забезпечення економії робочого часу та підвищення ефективності його використання. Об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.

1.3 Методи нормування і види норм

Сукупність заходів та розрахунків, за допомогою яких відбувається процес встановлення норм, становлять конкретні методи нормування. У практиці нормування праці застосовуються такі методи нормування: аналітичний, укрупнений та сумарний досвідно-статистичний, які мають більш диференційовані різновиди (рис.1).

Рис. 1. Класифікація способів та методів нормування праці.

Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідовності таких дій:

- розкладання виробничого процесу на складові частини;

- дослідження факторів, що впливають на тривалість кожного з елементів операції;

- проектування (на основі дослідження) нового, ефективного складу, послідовності й тривалості операції з урахуванням сучасних досягнень у підвищенні продуктивності праці.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин — витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання; конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул.

Сутність сумарного досвідно-статистичного методу полягає у визначенні норми на основі приватного досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистичного обліку витрат часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами.

Застосування перших двох методів дозволяє створювати технічно обґрунтовані норми праці.

Аналітичний метод має два різновиди:

1)технічний розрахунок норми за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці. Розрахунки (відповідно до ступеня диференціації) можуть бути:

— за мікроелементними нормативами;

— за диференційованими нормативами;

— за укрупненими нормативами;

2)технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами.

Укрупнений метод також має два різновиди:

1)норми встановлюються за типовими нормами-еталонами, що розраховані на типові умови техніки, технології, організації виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми;

2)норми встановлюються на окремі операції, деталі та види робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці емпіричних формул.

Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми:

— на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше;

— на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи;

─ за досвідом особи у встановленні норм праці;

─ за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва. Ці норми являють собою встановлений для певних організаційно-технічних умов час на виконання роботи, виходячи з повного використання виробничих можливостей устаткування і робочого місця з урахуванням передового виробничого досвіду. Наукове обґрунтування норми, у свою чергу, повинно випливати із забезпечення таких головних умов:

— наявності раціонального технологічного процесу та ефективної організації виробництва і праці;

— безумовного виконання роботи виконавцями відповідної кваліфікації (тобто кваліфікація робітників-виконавців має відповідати ступеню

— складності, кваліфікації роботи), а рівень продуктивності їхньої праці дещо перевищував би середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних роботах, та відповідав би стійким, але не рекордним показникам їхньої роботи.

Особливістю досвідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де, як правило, відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається, як правило, тому, що цим типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.

Особливості виробничих умов, технологічних і трудових процесів обумовили необхідність застосування різноманітних норм, їх групування за різними ознаками при нормуванні праці робітників.

За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі:

— норма часу — нормування тривалості робочого часу, необхідного для виконання певної роботи (одиниці продукції);

— норма виробітку — нормування кількості продукції, роботи, послуг, яку потрібно виробити за робочу зміну;

— норма обслуговування — нормування кількості одиниць устаткування, апаратів, агрегатів, які робітник має одночасно обслуговувати протягом зміни;

─ норма чисельності — нормування чисельності робітників, необхідної для забезпечення безперебійної роботи устаткування, робочого місця протягом зміни, за наявних організаційно-технічних умов та встановленого обсягу роботи.

За сферою застосування норми диференціюють так:

— За територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні);

— За галузевим застосуванням: загальнопромислові, галузеві та підгалузеві, підприємства.

За методом обґрунтування норми бувають:

— технічно обґрунтовані;

— досвідно-статистичні.

За побудовою та ступенем укрупнення:

— диференційовані (на окремі види операцій, умов);

— укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові);

— типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць);

— комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій);

— єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).

За періодом дії норми бувають:

— постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов, для яких вони були створені);

─ сезонні (діють лише конкретної пори року);

— тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);

─ одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції). Існує також класифікація норм, що поєднує енергомісткість праці виконавця, витрати робочого часу та отримані результати (рис. 2). Така двоїстість у нормуванні обумовила появу на підприємствах зарубіжжя норм і нормативів, які одночасно використовуються як складові елементи організації виробництва і праці та оплати праці робітників. Це дає змогу враховувати як технічні вимоги виробництва, так, певною мірою,— і фізіологічні можливості людини. При цьому зв'язок фізіологічних складових трудового процесу з його результатами обумовлює впровадження більш об'єктивного матеріального стимулювання робітників (рис. 2 – додаток 1).

У сучасному великому технологічно й технічно розвиненому виробництві застосовують майже всі ці норми, виходячи з конкретних особливостей та потреб підприємства.

Отже, ми бачимо, що на сьогоднішній день найраціональнішими методами нормування праці є досвідно-статистичний, аналітичний та укрупнений. В практиці господарювання сучасних підприємств найбільш поширеним виступає аналітичний метод, оскільки його застосування менш трудомістке, і це дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу, а також сприяє рівнонапруженості перелічених норм.

Розділ ІІ. ОПИС ДІЯЛЬНОСТІ ТА СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ «КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД «РАДАР»

2.1 Історія заснування підприємства ВАТ «Київський завод «Радар»

8 лютого 1930 Президія Київського Обласного виконкому на своєму засіданні прийняла рішення про організацію в м. Києві експериментальної майстерні для виготовлення зразків за пропозиціями та винаходів київських раціоналізаторів. У перший же рік свого існування майстерня надала допомогу трикотажної промисловості, освоївши виготовлення мальезних голок, в результаті чого був скорочений їх імпорт. Через деякий час майстерня завоювала авторитет и уже в 1931 році була перетворена в Київський експериментальний завод № 8 у системі місцевої промисловості.

Самою найпершою продукцією заводу були:

- Узкопльоночні кінопроекційні апарати;

- Електромотори до кінопроектора;

- Комплект оснащення та інструментів для друкарських машинок "Україна";

- Насоси для перекачування бензину;

- Автоклави;

- Револьверні верстати для Музфабрики.

Стара територія, яка знаходилась на вул.Свердлова стала дуже малою, тому 15 травня 1932 Президія Київської Міської ради прийняла рішення про розміщення експериментального заводу № 8 на території колишнього котельного заводу чеського концесіонера Пауля ( на даний момент вона має назву - вул. Предславинська, 35). Виробнича база складалася з виробничого корпусу площею близько 900 кв. метрів і декількох десятків металообробних верстатів. Серійної продукцією заводу були кисневі компресори КК-1. На базі отриманого досвіду фахівцями заводу був розроблений і виготовлений компресор високого тиску ВК-1 до 150 атмосфер. На протязі декількох років завод був єдиним постачальником портативних компресорів високого тиску. Саме за допомогою цього завод швидко розвивався.

У 1934 році завод був переведений з системи місцевої промисловості в систему Наркомату легкої промисловості і до 1940 року залишався єдиним підприємством, що випускає унікальне обладнання для текстильної промисловості СРСР. Завод випустив ряд верстатів і автоматів для виготовлення текстильних машин, шпуль, котушок, човників. Була виготовлена перша машина для шовкової промисловості, автомат для просушування ниток основи. Освоєння та організація випуску верстатів і автоматів, розроблених колективом заводу, дозволило витіснити з текстильної промисловості країни обладнання ряду іноземних фірм.

В листопаді 1940 року постановою уряду завод був переданий системи Наркомату текстильної промисловості в систему авіаційної промисловості. Наказом Наркомату авіаційної промисловості № 650 від 19 листопада 1940 заводу було присвоєно № 454, і надалі він іменується "Державним Союзним Заводом № 454 НКАП". Завод віднесений до другої категорії НКАП.

21 грудня 1943 директором заводу № 454 був призначений Я.С. Кучер.

Постановою Державного Комітету Оборони від 11 січня 1944 № 4922 і наказом Народного Комісара Авіаційнної Промисловості СРСР від 16 січня 1944 № 24 заводу № 454 було присвоєно № 483 (відкрите найменування - організація п / я 1).

Усього в 1944 році було введено в експлуатацію 12 корпусів.

Згідно з постановою 2-го Головного управління НКАП в середині 1944 року завод отримав від інших заводів 20 одиниць обладнання,яке було зовсім не придатне до експлуатації. Проте вже 1 вересня 1944 року 12 одиниць обладнання були відновлені та введені в експлуатацію. До кінця 1944 року парк обладнання виріс до 37 одиниць, в число яких входили: 19 металорізальних верстатів, 6 одиниць ковальсько-пресового обладнання, 1 одиниця ливарного устаткування і 6 зварювальних апаратів. Інших видів устаткування на заводі не було.

У січні 1945 року заводу був встановлений новий - радіотехнічний - профіль виробництва. У зв'язку зі зміною профілю виробництва наказом НКАП СРСР від 30 січня 1945 № 34 завод № 483 був переданий з 2-го Головного управління в систему 17-го Головного управління приказом НКАП СРСР. Перед колективом заводу поставлено завдання в найкоротші терміни освоїти випуск нової для того часу техніки.

12 травня 1945 вагони з першим верстатним обладнанням прибули до Києва. Серед прибулого обладнання були верстати токарні, фрезерні, свердлильні, гвинтові преси, молот зусиллям в 250 кг, працюючий до цих пір в кузні цеху № 8. З червня по вересень 1945 року на завод прибули дві великі партії демонтованого верстатного обладнання. Усього в 1945 році завод отримав з інших підприємств 546 верстатів, а також 45 нових верстатів. Протягом 2-ї половини 1945 року було змонтовано 340 верстатів. До цього часу на завод почали надходити на роботу демобілізованні з Радянської Армії воїни, що повернулися з евакуації зі сходу робітники, інженерно-технічні працівники, випускники навчальних закладів та молоді спеціалісти. Досвідчені і молоді фахівці утворили ядро, навколо якого стали формуватися колективи цехів і відділів заводу. Багато молодих фахівців закріпилися на заводі і виросли в хороших, які чудово знають виробництво, фахівців і керівників служб. Почалася організація комплексу цехів. Відповідно до поставлених перед заводом завданнями почався монтаж обладнання. Все робилося вручну, тому що ніяких підйомних механізмів не було.

Новостворені цеху продовжували удосконалюватися і безперервно поповнюватися новим обладнанням. В цей час завод зростав і розвивався.

У грудні 1945 р. відбувся перший випуск радіолокаційного прибору для розпізнавання літаків СЧ-1. Це було найбільше досягнення колективу на шляху розвитку нової техніки цієї галузі. В процесі освоєння цього вироби були підготовлені перші кадри спеціалістів і освоєно ряд нових спеціальних технологічних процесів. У 1946 році на заводі організована радіолабораторія, укомплектована в основному молодими фахівцями, випускниками інститутів, які розробили технічну документацію. А в 1947 році освоєно виробництво радіометеорологіческого сигнал-реєстратора ПАР-1 і стандартного сигнал-генератора СГ-1. У 1946 році наказом Міністра Авіаційної промисловості СРСР від 2 I грудня 1946 № 1002 / К директором заводу було призначено молоду енергійну людину - Андрій Макарович Данилов, а головним інженером - В.П.Островський.

У 1947 році завод почав серійний випуск тренажерів для навчання льотного складу, електровимірювальних приладів ВП-4 для визначення вологості зерна, що набули широкого поширення в сільському господарстві.

У ході освоєння виробництва нової техніки був введений ряд нових технологічних процесів - вакуумна електроізоляційна просочення, виготовлення високо стабільних крокових шукачів, дрібно модульних зубчастих коліс 2-го і 3-го класу точності, панелей і шкал методом фотохімії та інші процеси.

З 1946 по 1956 рік сформувалося сучасне радіотехнічне підприємство широкого профілю. У цей час було освоєно виробництво 6 - типів сервісної апаратури, 2 вимірювальних приладів широкого застосування власної розробки - ультракороткохвильові сигнал-генератори СГ і ШГВ,6 виробів народного споживання (у тому числі - "юний" радіо конструктор "ЮРК" і апаратура радіоуправління моделями "РУМ", які випускалися великими серіями протягом декількох років).

У 1954 році був створений радіолокаційний бомбоприцел РБП-3 для літаків ІЛ-28, ІЛ-54, Я-26, ЛІ, ЯК-125, а в наступні роки освоєно прицільно-навігаційний пристрій - "Ініціатива-2я", встановлюється на борт літака-штурмовика ЯК-28І для забезпечення прицільного бомбометання, а потім і нові його модифікації - "Ініціатива-4", "Ініціатива 4 / 100", що встановлюються відповідно на борт воєнно-транспортних літаків АН-12Б та АН - 22 для радіолокаційного огляду місцевості, виведення літака в заданий район, прицільного скидання вантажів і десанту, в т.ч. по винесених точок для виключення ураження літака наземними засобами протиповітряної оборони противника. Для виконання цих же тактичних завдань було розроблено виріб "Ініціатива-2К" для вертольотів К-25 і виріб "Ініціатива-2Б" для гідролітаків Бе-12 та Б-14. До складу даних виробів входив лічильно-вирішальний прилад (перша в країні бортова обчислювальна машина), виконаний на сіпусно-косинусних колихающих трансформаторах (СКТ) і багаторазового прецизійних потенціометра (ППМЛ). Трансформатори, що обертаються і потенціометри, дуже складні по своєму конструктивному виготовлені, виготовлялися на нашому підприємстві. На заводі були організовані механічна, металографічна, спектральна, рентгенівська, пірометричних лабораторії, бюро контролю матеріалів, цех контрольних випробувань, фотохімічна лабораторія, ділянка лиття але виплавлюваних моделях, заготівельний цех і ряд інших служб.

На підприємстві існує антикризова програма заходів для забезпечення життєдіяльності заводу в кризових умовах 2010 року (Додаток).

2.2 Положення про організацію нормування праці в підрозділах підприємства ВАТ «Київський завод «Радар»

Значну роль реалізації висунутого партією курсу на прискорення соціально-економічного розвитку країн належить нормуванню праці. Його найважливішим завданням є послідовне поліпшення організації праці і виробництва, зниження трудомісткості продукції, посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні ефективності виробництва, підтримання економічно обґрунтованих співвідношень між зростанням продуктивності праці та заробітної плати. Нормування праці має сприяти активному впровадженню досягнень науки і техніки, прогресивної технології. Це Положення підлягає застосуванню в усіх підрозділах об'єднання.

1. Методичні основи організації нормування праці:

1.1. Нормування праці являє собою складову частину управління виробництвом і включає в себе визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими працівниками (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці. Необхідними визнаються витрати, відповідні ефективному для конкретних умов виробництва, використання трудових і матеріальних ресурсів за умови дотримання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

1.2. Організація нормування праці в народному господарстві регламентується основами законодавства Союзу РСР і союзних, республік про працю, постановами партії і уряду, постановами Держкомпраці СРСР і ВЦРПС і цим Положенням.

1.3. При нормуванні праці робітників і службовців застосовуються такі види норм праці: норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, норма (норматив) чисельності.

З метою підвищення ефективності праці погодинно оплачуваних працівників їм встановлюються нормовані завдання на основі зазначених вище видів норм праці.

Нормоване завдання - це встановлений обсяг роботи, який працівник чи група працівників (бригада) зобов'язані виконувати за робочу зміну,робочий місяць (відповідно змінне та місячне нормоване завдання) або в іншу одиницю робочого часу на почасово оплачуваних роботах.

1.4. Норми праці встановлюються на окрему операцію (операційна норма) та взаємопов'язану групу операції, закінчений комплекс робіт (укрупнена, комплексна норма). Ступінь диференціації норм визначається типом та масштабом виробництва, особливостями продукції, що випускається, формами організації праці.

1.5. Норми праці повинні визначатися в основному за нормативними матеріалами для нормування праці, затвердженими в централізованому порядку.

До нормативних матеріалів для нормування праці належать: нормативи з праці (нормативи часу, включаючи мікроелементні, нормативи чисельності, нормативи часу обслуговування, нормативи режимів роботи обладнання), єдині і типові норми (часу, виробітку, обслуговування).

1.6. За сферою застосування нормативні матеріали для нормування праці поділяються на міжгалузеві, галузеві (відомчі) та місцеві.

1.7. Діюча в народному господарстві система норм і нормативів з праці повинна забезпечувати можливість розрахунку повної трудомісткості продукції за всіма елементами виробничого процесу, виробам, групах персоналу та структурним підрозділам.

1.8. На ряду з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і разові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці.

1.9. Обов'язковими для застосування на підприємствах є міжгалузеві та галузеві (відомчі) норми і нормативи, включені до затверджується міністерством (відомством) перелік норм і нормативів з праці, обов'язкових для застосування. У зазначених переліків за наявності відповідних видів робіт в обов'язковому порядку повинні включатися міжгалузеві норми і нормативи з праці, затверджені Госкомтрудом СРСР і ВЦРПС, а також Госкомтрудом СРСР, Держбудом СРСР і ВЦРПС.

1.10. Праця працівників повинна нормуватись в основному за технічно обґрунтованими нормами. Технічно обґрунтованими є норми, встановлені аналітичним методом нормування і відповідні досягнутому рівню техніки і технології, організації виробництва і праці.

2. Порядок встановлення, перевірки, заміни і перегляду норм праці

Страницы: 1, 2